Солоницівка
| Селище Солоницівка | |||
|---|---|---|---|
| |||
 | |||
| Країна |  Україна
| ||
| Область | Харківська область | ||
| Район | Харківський район | ||
| Громада | Солоницівська селищна громада | ||
| Код КАТОТТГ: | |||
| Облікова картка | Солоницівка | ||
| Основні дані | |||
| Засновано | 1662[1] | ||
| Статус | із 2024 року | ||
| Площа | 5,66 км² | ||
| Населення | ▲ 13 753 (01.01.2017)[2] | ||
| Густота | 2 323 осіб/км²; | ||
| Поштовий індекс | 62370 | ||
| Телефонний код | +380 5763 | ||
| Географічні координати | 49°59′28″ пн. ш. 36°03′17″ сх. д. / 49.99111° пн. ш. 36.05472° сх. д.Координати: 49°59′28″ пн. ш. 36°03′17″ сх. д. / 49.99111° пн. ш. 36.05472° сх. д. | ||
| Висота над рівнем моря | 113 м | ||
| Водойма | р. Уди
| ||
| Відстань | |||
| Найближча залізнична станція: | Куряж | ||
| До станції: | 3 км | ||
| До райцентру: | |||
| - автошляхами: | 27,1 км | ||
| До обл. центру: | |||
| - залізницею: | 15 км | ||
| - автошляхами: | 17,7 км | ||
| Селищна влада | |||
| Адреса | 62370, смт Солоницівка, вул. Визволителів, 6 | ||
| Голова селищної ради | Шабатько Василь Іванович | ||
| Карта | |||
  Солоницівка | |||
 Солоницівка  Солоницівка | |||
| |||
|
| |||
Солониці́вка (в минулому — Сінолицівка) — селище Харківського району Харківської області. З 2020 року центр Солоницівської селищної громади.
Населення становить 15 670 осіб (6 500 мешканців (1965), частина яких працює у сусідньому Харкові.
Працює меблева фабрика та завод силікатної цегли. У селищі розташована Дергачівська виправна колонія № 109.
Географічне розташування[ред. | ред. код]
Селище міського типу Солоницівка знаходиться на річці Уда (переважно лівий берег), вище за течією на відстані 1 км розташований смт Пересічне, нижче за течією на відстані менше 1 км — села Подвірки і Надточії. Через східну частину селища протікає річка Куряж (притока Уди).
Відстань до колишнього райцентру становить 27 км і проходить автошляхом Р46 та дорогою місцевого значення.
Через селище проходить автомобільна дорога Т 2106. Поряд з селищем проходить залізниця, станції Шпаківка, Подвірки, Куряж.
Північно-західна частина селища, яка знаходиться на правому березі річки Уди — колишнє село Баси. Північна частина селища — колишні населені пункти Червоне і Гаврилівка.
Історичні відомості[ред. | ред. код]
На території поблизу селища знаходяться сліди поселень скіфського часу (V—III століття до н. е.), а також Черняхівської (II—IV століття до н. е.) та салтівської (VIII—X століття) культур. Селище розташоване в козацькому краї — Слобожанщині. У давньоруських літописах і документах XVI—XVII століть цю місцевість називали «Диким полем», південною околицею степових земель. Активне заселення цих територій припадає на добу Богдана Хмельницького.
У XVII столітті виник хутір Сінолицівка. Тоді тут жило кілька сімей переселенців з Правобережжя. А пізніше серед мешканців слободи з'являються козаки.
1662 рік - дата першої згадки цього поселення[1]
У селі курили вино (виготовляли самогон), лицювали сіно перед продажем в Харкові.
У 2-й половині XVIII століття в Солоницівці (тоді — слободі Сінолицівка Харківського повіту) парафіяни збудували дерев'яну Миколаївську церкву.
У 1750—1760 роки в Пересечанську сотню була зарахована слобода Сінолицівка.
В основу правління було покладене самоврядування. Сільський староста обирався шляхом голосування. Усі питання стосовно життя села вирішувались на зборах мешканців, які мали право голосу, а рішення сільських зборів записувались у спеціальну книгу.
На території сучасної Солоницівки 28 квітня 1663 року Григорієм Єрофійовичом Донець-Захаржевським заснований Курязький монастир (в 8 верстах від Харкова, на височині, який був оточений в ті часи дрімучими лісами).
У 1678 р. Харківський полковник Г. Донець відібрав землі у двох мельників Льва Жигалко та Омеляна біля річки Люботинка в дачах слободи Люботин, запідозрених у повстанні проти влади, і передав ці земельні ділянки Курязькому монастирю. 4 квітня 1687 грамотою на ім'я харківського воєводи Василя Івановича Сухотина закріплені угіддя за Курязьким монастирем. Так в околицях Люботина з'явилося монастирське землеволодіння, яке зберігалося і в XVIII столітті. Лише в XIX столітті ці землі були Курязьким монастирем продані.
У першій половині XIX століття в селі з'являються перші підприємства (цегельний завод, винокурня, млин).
За даними на 1864 рік у казенному селі Синьолицівка Пересічнянської волості Харківського повіту мешкало 718 осіб (360 чоловічої статі та 358 — жіночої), налічувалось 106 дворових господарств, існувала православна церква.
У казенному селі Гаврилівка мешкало 764 особи (378 чоловічої статі та 386 — жіночої), налічувалось 285 дворових господарств, існувала православна церква. [3].
За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 1237 осіб (572 чоловічої статі та 665 — жіночої), з яких 1232 — православної віри[4].
Станом на 1914 рік кількість мешканців Синьолицівки зросла до 1782 осіб, Гаврилівки — 2687 осіб[5].
На початку XX на території селища працювала броварня (залізнична станція Куряж, Харківське товариство завод «Малоросія», марки пива «Імперіал», «Столове», «Чеське»).
У трудовій колонії ім. М. Горького (з 1926 — на території селища Солоницівка в Куряжі в приміщенні колишнього Курязького монастиря) Антон Семенович Макаренко здійснив безприкладний в педагогічній практиці досвід масового перевиховання дітей-правопорушників і в дитячій комуні ім. Ф. Е. Дзержинського (1927-35, в передмісті Харкова). 9 травня 1926 Антон Семенович виїхав в Куряж. 15 травня 1926 колектив колонії імені Горького прибув в Куряж у повному складі. 26 березня 1927 в Куряжі, де за 10 місяців сформувався новий, дружний колектив, святкували річницю народження М.Горького. Спочатку в Куряжі розташовувалася дитяча колонія, в якій було чотириста хлопців.
Селище постраждало внаслідок геноциду українського народу, проведеного урядом СССР в 1932—1933 роках, кількість встановлених жертв в Солоницівці, Куряжанці та Подвірках — 166 людей[6].
В історії Німецько-радянської війни Харківська визвольна операція серпня 1943 року мала особливе значення. Історики розглядають її як складову частину Курської битви, але в новітній історії України її значення куди більше. Є всі підстави вважати, що саме визволення Харкова поклало початок процесу безперервного звільнення України від окупантів.
22 серпня 1943 року частини 53-ї армії захопили вигідні позиції для завдавання ударів по західних та північно-західних околицях Харкова. З висоти 208,6 м відкривався вид на місто. На висоті 197,3 м біля селища Солоницівка знаходився командний пункт генерал-полковника І. С. Конєва. Треба відзначити, що до 22 серпня німецьке командування практично повністю відвело свої війська з міста: у руках окупантів залишалися Нова Баварія і Основа. Евакуація німецьких військ і майна проходила через залізничну станцію «Нова Баварія», оскільки Південний вокзал як транспортний вузол був до цього часу знищений. Станом на ранок 23 серпня війська Вермахту і СС (39 пд, 106 пд, 167 пд, 168 пд, 198 пд, 282 пд, 320 пд, 355 пд, 6 тд, частини АК «Раус», 3 тк, а також 2 тк СС) були розміщені на позиціях лінії Люботин-Коротич-Нова Баварія-Бабаї-Основа-Безлюдівка. Щоб врятувати місто від остаточного руйнування, командуючий Степовим фронтом І. С. Конєв віддав наказ військам 53-ї (ком. генерал-майор І. М. Манагаров), 57-ї (ком. генерал-лейтенант Н. А. Гаген), 69-ї (ком. генерал-лейтенант В. Д. Крючонкін) і 7-ї Гвардійської (кім. генерал-лейтенант М. С. Шумілов) арміям про нічний штурм Харкова. За спогадами командувача 53-й армією Івана Мефодійовича Манагарова, ввірені йому війська просувалися по місту не зустрічаючи будь-якого серйозного опору. Тобто, як такого штурму міста 23 серпня не було, за винятком важких боїв в південно-західних передмістях Харкова (смуга настання 57-ї загальновійськової і 5 Гвардійської танкової армій), де був створений ланцюг укріплених пунктів, призначених для оборони Мереф'янського шосе (Жихор, Високий, Безлюдівка, Васищеве, Покотилівка, Бабаї, Основа).
Зараз меморіальний комплекс «Висота маршала Конєва» в селищі Солоницівка (в 1943 році — Сінолицівка) став центром не лише районних, а й обласних заходів, присвячених пам'ятним датам німецько-радянської війни. Саме тут збираються ветерани 53-ї та 57-ї армій.
1980 року село Гаврилівка було приєднане до селища Солоницівка.
Транспорт[ред. | ред. код]
По території селища проходить магістральна залізнична лінія, що зв'язує Харків з Полтавою і Золочевим. На території селища знаходиться великі залізничні вузли (товарні перевезення) — залізничні станції Куряж і Шпаківка.
Селище пов'язане автобусним сполученням з Харковом. Час і дозі — близько 15 хвилин, очікування автобуса 10-15 хвилин, також зупиняються автобуси на: Вільшани, Бермінводи.
Економіка[ред. | ред. код]
Підприємства[ред. | ред. код]
- Дергачівський м'ясокомбінат
- Харківська ТЕЦ-5
- Бітумно-руберойдовий завод Акваізол
- Курязький цегельний завод
- Солоницівський комбінат з виробництва деревно-стружкових плит
- Лікеро-горілчаний завод «АРГО»
- Миловарна фабрика «Слобожанський миловар»
- Курязький комбінат будівельних матеріалів (Курязький ДБК)
- Українська гірничо-металургійна компанія
- Логістичний центр корпорації «Бісквіт-Шоколад» (м. Харків)
- Дистрибуційний центр компанії ПІІ «Книжковий клуб „Клуб Сімейного Дозвілля“»
- Фабрика з виробництва матраців ТОВ «Ком-Фор»
Культура[ред. | ред. код]
- Телекомпанія «Елітон»
- Дитячий театр
- Дитячий клуб «Орлятко»
- Спорткомплекс і стадіон футбольного клубу «Енергетик»
- Фотостудія «Бліц»
- Лінгвістичний клуб «Бівер»
Релігія[ред. | ред. код]
- Українська Православна Церква;
- Українська Автокефальна Православна Церква;
- Євангеліївських християн-баптистів;
- Свідків Єгови;
Уродженці і жителі[ред. | ред. код]
- Рудько Микола Порфирович (1925-1973) - дослідник, публіцист і викладач шкіл Київської Академії (Київський Університет) радянської епохи;
- Грінченко Микола Володимирович — футболіст.
- Дикань Андрій Олександрович — футболіст, гравець національної збірної України.
- Євтушенко Спиридон Макарович — диякон, священномученик.
- Скольченков Олександр Кузьмич — радянський військовик, учасник афганської війни.
- Мірошник Микола Вікторович — український військовик.
- Шищенко Сергій Юрійович — футболіст, гравець національної збірної України.
Пам'ятки[ред. | ред. код]
-
Танк Т-70 -
Пам'ятник Т-34-85 -
Церква Успіння Пресвятої Богородиці -
-
- Одна з найяскравіших пам'яток Солоницівки — меморіальний комплекс «Висота маршала Конєва» — є центром районних та обласних заходів, присвячених пам'ятним датам Німецько-радянської війни. На території комплексу знаходиться музей «Харківщина у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 років»
- Танк Т-34-85
- Танк Т-70
- Церква Успіння Пресвятої Богородиці
Цікаві факти[ред. | ред. код]
- Дергачівський м'ясокомбінат знаходиться не в Дергачах, а в Солоницівці. У Солоницівці також знаходиться ще один м'ясокомбінат — Солоницівський.
- На сучасному гербі Солоницівки зображена ТЕЦ-5 (машинний корпус і труба), насправді перебуває в Подвірках, але в межах Солоницівської селищної ради.
Також[ред. | ред. код]
Джерела[ред. | ред. код]
- Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.
- «История городов и сел Украинской ССР», Том «Харьковская область», стор. 339 (рос.)[недоступне посилання з травня 2019]
- Прогноз погоди в смт. Солоницівка [Архівовано 6 грудня 2016 у Wayback Machine.]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б Историко-статистическое описание Харьковской епархии: в 2-х томах. Х. Издательство «Харьковский частный музей городской усадьбы», 2011 г. – Т.1. - с. 161.
- ↑ Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2017 року (PDF(zip))
- ↑ Харьковская губернія. Списокъ населенныхъ мѣстъ по свѣдѣніямъ 1864 года, томъ XLVI. Изданъ Центральнымъ статистическимъ комитетомъ Министерства Внутренних Дѣлъ. СанктПетербургъ. 1869 — XCVI + 209 с.(рос. дореф.)
- ↑ Населенные места Российской империи в 500 и более жителей с указанием всего наличного в них населения и числа жителей преобладающих вероисповеданий : по данным первой всеобщей переписи населения 1897 г. / Под ред. Н. А. Тройницкого — С.-Пб. : Типография «Общественная польза»: [паровая типолитография Н. Л. Ныркина], 1905. — С. 1-252. — X, 270, 120 с.(рос. дореф.)
- ↑ Харьковскій календарь на 1914 годѣ. Изданіе Харьковскаго Губернскаго Статистическаго Комитета. Харьковъ. Типографія Губернскаго Правленія. 1914. VI+86+84+86+26+116+140+44 с.(рос. дореф.)
- ↑ Мартиролог. Харківська область, ст. 715—718 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 23 лютого 2014. Процитовано 29 листопада 2015.
Посилання[ред. | ред. код]
- Солоницівська селищна рада [Архівовано 18 лютого 2020 у Wayback Machine.]
| ||||||||
| ||||||||||||||
| ||||||||
|
Це незавершена стаття з географії Харківської області. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |