Координати: 49°59′28″ пн. ш. 36°3′17″ сх. д. / 49.99111° пн. ш. 36.05472° сх. д. / 49.99111; 36.05472
Очікує на перевірку

Солоницівка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
селище Солоницівка
Герб Солоницівки
Висота маршала Конєва
Висота маршала Конєва
Висота маршала Конєва
Країна Україна Україна
Область Харківська область
Район Харківський район
Тер. громада Солоницівська селищна громада
Код КАТОТТГ UA63120250010071938
Облікова картка Солоницівка 
Основні дані
Засновано 1662[1]
Статус із 2024 року
Площа 5,66 км²
Населення ▼ 13 254 (01.01.2022)[2]
Густота 2 323 осіб/км²;
Поштовий індекс 62370
Телефонний код +380 5763
Географічні координати 49°59′28″ пн. ш. 36°3′17″ сх. д. / 49.99111° пн. ш. 36.05472° сх. д. / 49.99111; 36.05472
Висота над рівнем моря 113 м
Водойма р. Уди


Відстань
Найближча залізнична станція: Куряж
До станції: 3 км
До райцентру:
 - автошляхами: 27,1 км
До обл. центру:
 - залізницею: 15 км
 - автошляхами: 17,7 км
Селищна влада
Адреса 62370, смт Солоницівка, вул. Визволителів, 6
Голова селищної ради Шабатько Василь Іванович
Карта
Солоницівка. Карта розташування: Україна
Солоницівка
Солоницівка
Солоницівка. Карта розташування: Харківська область
Солоницівка
Солоницівка
Солоницівка. Карта розташування: Харківський район
Солоницівка
Солоницівка
Мапа

Солоницівка у Вікісховищі

Солониці́вка (в минулому — Сінолицівка) — селище Харківського району Харківської області. З 2020 року центр Солоницівської селищної громади.

Населення становить 15 670 осіб (6 500 мешканців (1965), частина яких працює у сусідньому Харкові.

Працює меблева фабрика та завод силікатної цегли. У селищі розташована Дергачівська виправна колонія № 109.

Географічне розташування

[ред. | ред. код]

Селище міського типу Солоницівка знаходиться на річці Уда (переважно лівий берег), вище за течією на відстані 1 км розташований смт Пересічне, нижче за течією на відстані менше 1 км — села Подвірки і Надточії. Через східну частину селища протікає річка Куряж (притока Уди).

Відстань до колишнього райцентру становить 27 км і проходить автошляхом Р46 та дорогою місцевого значення.

Через селище проходить автомобільна дорога Т 2106. Поряд з селищем проходить залізниця, станції Шпаківка, Подвірки, Куряж.

Північно-західна частина селища, яка знаходиться на правому березі річки Уди — колишнє село Баси. Північна частина селища — колишні населені пункти Червоне і Гаврилівка.

Історичні відомості

[ред. | ред. код]
Сінолицівка на мапі 1783 року

На території поблизу селища знаходяться сліди поселень скіфського часу (V—III століття до н. е.), а також Черняхівської (II—IV століття до н. е.) та салтівської (VIII—X століття) культур. Селище розташоване в козацькому краї — Слобожанщині. У давньоруських літописах і документах XVI—XVII століть цю місцевість називали «Диким полем», південною околицею степових земель. Активне заселення цих територій припадає на добу Богдана Хмельницького.

У XVII столітті виник хутір Сінолицівка. Тоді тут жило кілька сімей переселенців з Правобережжя. А пізніше серед мешканців слободи з'являються козаки.

1662 рік - дата першої згадки цього поселення[1]

У селі курили вино (виготовляли самогон), лицювали сіно перед продажем в Харкові.

У 2-й половині XVIII століття в Солоницівці (тоді — слободі Сінолицівка Харківського повіту) парафіяни збудували дерев'яну Миколаївську церкву.

У 1750—1760 роки в Пересечанську сотню була зарахована слобода Сінолицівка.

В основу правління було покладене самоврядування. Сільський староста обирався шляхом голосування. Усі питання стосовно життя села вирішувались на зборах мешканців, які мали право голосу, а рішення сільських зборів записувались у спеціальну книгу.

На території сучасної Солоницівки 28 квітня 1663 року Григорієм Єрофійовичом Донець-Захаржевським заснований Курязький монастир (в 8 верстах від Харкова, на височині, який був оточений в ті часи дрімучими лісами).

У 1678 р. Харківський полковник Г. Донець відібрав землі у двох мельників Льва Жигалко та Омеляна біля річки Люботинка в дачах слободи Люботин, запідозрених у повстанні проти влади, і передав ці земельні ділянки Курязькому монастирю. 4 квітня 1687 грамотою на ім'я харківського воєводи Василя Івановича Сухотина закріплені угіддя за Курязьким монастирем. Так в околицях Люботина з'явилося монастирське землеволодіння, яке зберігалося і в XVIII столітті. Лише в XIX столітті ці землі були Курязьким монастирем продані.

У першій половині XIX століття в селі з'являються перші підприємства (цегельний завод, винокурня, млин).

За даними на 1864 рік у казенному селі Синьолицівка Пересічнянської волості Харківського повіту мешкало 718 осіб (360 чоловічої статі та 358 — жіночої), налічувалось 106 дворових господарств, існувала православна церква.

У казенному селі Гаврилівка мешкало 764 особи (378 чоловічої статі та 386 — жіночої), налічувалось 285 дворових господарств, існувала православна церква. [3].

За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 1237 осіб (572 чоловічої статі та 665 — жіночої), з яких 1232 — православної віри[4].

Станом на 1914 рік кількість мешканців Синьолицівки зросла до 1782 осіб, Гаврилівки — 2687 осіб[5].

На початку XX на території селища працювала броварня (залізнична станція Куряж, Харківське товариство завод «Малоросія», марки пива «Імперіал», «Столове», «Чеське»).

У трудовій колонії ім. М. Горького (з 1926 — на території селища Солоницівка в Куряжі в приміщенні колишнього Курязького монастиря) Антон Семенович Макаренко здійснив безприкладний в педагогічній практиці досвід масового перевиховання дітей-правопорушників і в дитячій комуні ім. Ф. Е. Дзержинського (1927-35, в передмісті Харкова). 9 травня 1926 Антон Семенович виїхав в Куряж. 15 травня 1926 колектив колонії імені Горького прибув в Куряж у повному складі. 26 березня 1927 в Куряжі, де за 10 місяців сформувався новий, дружний колектив, святкували річницю народження М.Горького. Спочатку в Куряжі розташовувалася дитяча колонія, в якій було чотириста хлопців.

Селище постраждало внаслідок геноциду українського народу, проведеного урядом СССР в 1932—1933 роках, кількість встановлених жертв в Солоницівці, Куряжанці та Подвірках — 166 людей[6].

В історії Німецько-радянської війни Харківська визвольна операція серпня 1943 року мала особливе значення. Історики розглядають її як складову частину Курської битви, але в новітній історії України її значення куди більше. Є всі підстави вважати, що саме визволення Харкова поклало початок процесу безперервного звільнення України від окупантів.

Братська могила радянсь-ких воїнів

22 серпня 1943 року частини 53-ї армії захопили вигідні позиції для завдавання ударів по західних та північно-західних околицях Харкова. З висоти 208,6 м відкривався вид на місто. На висоті 197,3 м біля селища Солоницівка знаходився командний пункт генерал-полковника І. С. Конєва. Треба відзначити, що до 22 серпня німецьке командування практично повністю відвело свої війська з міста: у руках окупантів залишалися Нова Баварія і Основа. Евакуація німецьких військ і майна проходила через залізничну станцію «Нова Баварія», оскільки Південний вокзал як транспортний вузол був до цього часу знищений. Станом на ранок 23 серпня війська Вермахту і СС (39 пд, 106 пд, 167 пд, 168 пд, 198 пд, 282 пд, 320 пд, 355 пд, 6 тд, частини АК «Раус», 3 тк, а також 2 тк СС) були розміщені на позиціях лінії Люботин-Коротич-Нова Баварія-Бабаї-Основа-Безлюдівка. Щоб врятувати місто від остаточного руйнування, командуючий Степовим фронтом І. С. Конєв віддав наказ військам 53-ї (ком. генерал-майор І. М. Манагаров), 57-ї (ком. генерал-лейтенант Н. А. Гаген), 69-ї (ком. генерал-лейтенант В. Д. Крючонкін) і 7-ї Гвардійської (кім. генерал-лейтенант М. С. Шумілов) арміям про нічний штурм Харкова. За спогадами командувача 53-й армією Івана Мефодійовича Манагарова, ввірені йому війська просувалися по місту не зустрічаючи будь-якого серйозного опору. Тобто, як такого штурму міста 23 серпня не було, за винятком важких боїв в південно-західних передмістях Харкова (смуга настання 57-ї загальновійськової і 5 Гвардійської танкової армій), де був створений ланцюг укріплених пунктів, призначених для оборони Мереф'янського шосе (Жихор, Високий, Безлюдівка, Васищеве, Покотилівка, Бабаї, Основа).

Зараз меморіальний комплекс «Висота маршала Конєва» в селищі Солоницівка (в 1943 році — Сінолицівка) став центром не лише районних, а й обласних заходів, присвячених пам'ятним датам німецько-радянської війни. Саме тут збираються ветерани 53-ї та 57-ї армій.

1980 року село Гаврилівка було приєднане до селища Солоницівка.

Населення

[ред. | ред. код]

Мова

[ред. | ред. код]

Розподіл населення за рідною мовою за даними [7]:

Мова Кількість Відсоток
українська 9612 73.08%
російська 3464 26.34%
білоруська 28 0.21%
вірменська 8 0.06%
румунська 3 0.02%
грецька 1 0.01%
інші/не вказали 37 0.28%
Усього 13153 100%

Транспорт

[ред. | ред. код]

По території селища проходить магістральна залізнична лінія, що зв'язує Харків з Полтавою і Золочевим. На території селища знаходиться великі залізничні вузли (товарні перевезення) — залізничні станції Куряж і Шпаківка.

Селище пов'язане автобусним сполученням з Харковом. Час і дозі — близько 15 хвилин, очікування автобуса 10-15 хвилин, також зупиняються автобуси на: Вільшани, Бермінводи.

Економіка

[ред. | ред. код]

Підприємства

[ред. | ред. код]
  • Дергачівський м'ясокомбінат
  • Харківська ТЕЦ-5
  • Бітумно-руберойдовий завод Акваізол
  • Курязький цегельний завод
  • Солоницівський комбінат з виробництва деревно-стружкових плит
  • Лікеро-горілчаний завод «АРГО»
  • Миловарна фабрика «Слобожанський миловар»
  • Курязький комбінат будівельних матеріалів (Курязький ДБК)
  • Українська гірничо-металургійна компанія
  • Логістичний центр корпорації «Бісквіт-Шоколад» (м. Харків)
  • Дистрибуційний центр компанії ПІІ «Книжковий клуб „Клуб Сімейного Дозвілля“»
  • Фабрика з виробництва матраців ТОВ «Ком-Фор»

Культура

[ред. | ред. код]
  • Телекомпанія «Елітон»
  • Дитячий театр
  • Дитячий клуб «Орлятко»
  • Спорткомплекс і стадіон футбольного клубу «Енергетик»
  • Фотостудія «Бліц»
  • Лінгвістичний клуб «Бівер»

Релігія

[ред. | ред. код]
  • Українська Православна Церква;
  • Українська Автокефальна Православна Церква;
  • Євангеліївських християн-баптистів;
  • Свідків Єгови;

Уродженці і жителі

[ред. | ред. код]

Пам'ятки

[ред. | ред. код]
  • Танк Т-70
    Танк Т-70
  • Пам'ятник Т-34-85
    Пам'ятник Т-34-85
  • Церква Успіння Пресвятої Богородиці
    Церква Успіння Пресвятої Богородиці
  • Одна з найяскравіших пам'яток Солоницівки — меморіальний комплекс «Висота маршала Конєва» — є центром районних та обласних заходів, присвячених пам'ятним датам Німецько-радянської війни. На території комплексу знаходиться музей «Харківщина у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 років»
  • Танк Т-34-85
  • Танк Т-70
  • Церква Успіння Пресвятої Богородиці

Цікаві факти

[ред. | ред. код]
  • Дергачівський м'ясокомбінат знаходиться не в Дергачах, а в Солоницівці. У Солоницівці також знаходиться ще один м'ясокомбінат — Солоницівський.
  • На сучасному гербі Солоницівки зображена ТЕЦ-5 (машинний корпус і труба), насправді перебуває в Подвірках, але в межах Солоницівської селищної ради.

Також

[ред. | ред. код]

Джерела

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б Историко-статистическое описание Харьковской епархии: в 2-х томах. Х. Издательство «Харьковский частный музей городской усадьбы», 2011 г. – Т.1. - с. 161.
  2. ↑ перепис населення
  3. ↑ Харьковская губернія. Списокъ населенныхъ мѣстъ по свѣдѣніямъ 1864 года, томъ XLVI. Изданъ Центральнымъ статистическимъ комитетомъ Министерства Внутренних Дѣлъ. СанктПетербургъ. 1869 — XCVI + 209 с.(рос. дореф.)
  4. ↑ Населенные места Российской империи в 500 и более жителей с указанием всего наличного в них населения и числа жителей преобладающих вероисповеданий : по данным первой всеобщей переписи населения 1897 г. / Под ред. Н. А. Тройницкого — С.-Пб. : Типография «Общественная польза»: [паровая типолитография Н. Л. Ныркина], 1905. — С. 1-252. — X, 270, 120 с.(рос. дореф.)
  5. ↑ Харьковскій календарь на 1914 годѣ. Изданіе Харьковскаго Губернскаго Статистическаго Комитета. Харьковъ. Типографія Губернскаго Правленія. 1914. VI+86+84+86+26+116+140+44 с.(рос. дореф.)
  6. ↑ Мартиролог. Харківська область, ст. 715—718 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 23 лютого 2014. Процитовано 29 листопада 2015.
  7. ↑ Рідні мови в об'єднаних територіальних громадах України — Український центр суспільних даних

Посилання

[ред. | ред. код]


Харківська область Це незавершена стаття з географії Харківської області.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Солоницівка&oldid=43284153