Солоницівка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
смт Солоницівка
Coat of Arms of Solonytsivka.jpg
Герб Солоницівки
Висота маршала Конєва
Висота маршала Конєва
Країна Україна Україна
Область Харківська область
Район/міськрада Дергачівський район
Рада Солоницівська селищна рада
Код КОАТУУ: 6322057600
Облікова картка Солоницівка 
Основні дані
Засноване 1650
Статус з 1938 року
Площа 5,66 км²
Населення 13 753 (01.01.2017)[1]
Густота 2 323 осіб/км²
Поштовий індекс 62370
Телефонний код +380 5763
Географічні координати 49°59′28″ пн. ш. 36°03′17″ сх. д. / 49.99111° пн. ш. 36.05472° сх. д. / 49.99111; 36.05472Координати: 49°59′28″ пн. ш. 36°03′17″ сх. д. / 49.99111° пн. ш. 36.05472° сх. д. / 49.99111; 36.05472
Висота над рівнем моря 113 м
Водойма р. Уди
Відстань
Найближча залізнична станція: Куряж
До станції: 3 км
До райцентру:
 - автошляхами: 27,1 км
До обл. центру:
 - залізницею: 15 км
 - автошляхами: 17,7 км
Селищна влада
Адреса 62370, смт Солоницівка, вул. Червоноармійська, 6; тел. 72-6-10
Голова селищної ради Шабатько Василь Іванович
Карта
Солоницівка. Карта розташування: Україна
Солоницівка
Солоницівка
Солоницівка. Карта розташування: Харківська область
Солоницівка
Солоницівка
Солоницівка. Карта розташування: Дергачівський район
Солоницівка
Солоницівка

Commons-logo.svg Солоницівка у Вікісховищі

Солониці́вка (в минулому — Синьолицівка) — селище міського типу Дергачівського району Харківської області

Населення становить 15 670 осіб (6 500 мешканців (1965), частина яких працює у сусідньому Харкові.

Працює меблева фабрика та завод силікатної цегли. У селищі розташована Дергачівська виправна колонія № 109.

Географічне розташування[ред.ред. код]

Селище міського типу Солоницівка знаходиться на річці Уда (переважно лівий берег), вище за течією на відстані 1 км розташований смт Пересічне, нижче за течією на відстані менше 1 км — села Подвірки і Надточії.

Відстань до райцентру становить 27 км і проходить автошляхом Р46 та дорогою місцевого значення.

По селищу проходить автомобільна дорога Т 2106. Поряд з селищем проходить залізниця, станції Шпаківка, Подвірки, Куряж.

Північно-західна частина селища, яка знаходиться на правому березі річки Уди — колишнє село Баси. Північна частина селища — колишні населені пункти Червоне і Гаврилівка.

Історичні відомості[ред.ред. код]

На території поблизу селища знаходяться сліди поселень скіфського часу (V—III століття до н. е.), а також Черняхівської (II—IV століття до н. е.) та салтівської (VIII—X століття) культур. Селище розташоване в козацькому краї — Слобожанщині. У давньоруських літописах і документах XVI—XVII століть цю місцевість називали «Диким полем», південною околицею степових земель. Активне заселення цих територій припадає на добу Богдана Хмельницького.

У XVII столітті виник хутір Сінолицівка. Тоді тут жило кілька сімей переселенців з Правобережжя. А пізніше серед мешканців слободи з'являються козаки.

У 1650 році з слободи Сінолицівка сотенного містечка Пересічного харківського повіту утворюється село Сінолицівка (потім — Солоницівка). У селі курили вино (виготовляли самогон), ліцевали сіно перед продажем в Харкові.

У 2-й половині XVIII століття в Солоницівці (тоді — слободі Сінолицівка Харківського повіту) парафіяни збудували дерев'яну Миколаївську церкву.

У 1750—1760 роки в Пересечанську сотню була зарахована слобода Сінолицівка.

В основу правління було покладене самоврядування. Сільський староста обирався шляхом голосування. Усі питання стосовно життя села вирішувались на зборах мешканців, які мали право голосу, а рішення сільських зборів записувались у спеціальну книгу.

На території сучасної Солоницівки 28 квітня 1663 року Григорієм Єрофійовичом Донець-Захаржевським заснований Курязький монастир (в 8 верстах від Харкова, на височині, який був оточений в ті часи дрімучими лісами).

У 1678 р. Харківський полковник Г. Донець відібрав землі у двох мельників Льва Жигалко та Омеляна біля річки Люботинка в дачах слободи Люботин, запідозрених у повстанні проти влади, і передав ці земельні ділянки Курязькому монастирю. 4 квітня 1687 грамотою на ім'я харківського воєводи Василя Івановича Сухотина закріплені угіддя за Курязьким монастирем. Так в околицях Люботина з'явилося монастирське землеволодіння, яке зберігалося і в XVIII столітті. Лише в XIX столітті ці землі були Курязьким монастирем продані.

У першій половині XIX століття в селі з'являються перші підприємства (цегельний завод, винокурня, млин).

За даними на 1864 рік у казенному селі Синьолицівка Пересічнянської волості Харківського повіту мешкало 718 осіб (360 чоловічої статі та 358 — жіночої), налічувалось 106 дворових господарств, існувала православна церква.

У казенному селі Гаврилівка мешкало 764 особи (378 чоловічої статі та 386 — жіночої), налічувалось 285 дворових господарств, існувала православна церква. [2].

За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 1237 осіб (572 чоловічої статі та 665 — жіночої), з яких 1232 — православної віри[3].

Станом на 1914 рік кількість мешканців Синьолицівки зросла до 1782 осіб, Гаврилівки — 2687 осіб[4].

На початку XX на території селища працювала броварня (залізнична станція Куряж, Харківське товариство завод «Малоросія», марки пива «Імперіал», «Столове», «Чеське»).

У трудовій колонії ім. М. Горького (з 1926 — на території селища Солоницівка в Куряжі в приміщенні колишнього Курязького монастиря) Антон Семенович Макаренко здійснив безприкладний в педагогічній практиці досвід масового перевиховання дітей-правопорушників і в дитячій комуні ім. Ф. Е. Дзержинського (1927-35, в передмісті Харкова). 9 травня 1926 Антон Семенович виїхав в Куряж. 15 травня 1926 колектив колонії імені Горького прибув в Куряж у повному складі. 26 березня 1927 в Куряжі, де за 10 місяців сформувався новий, дружний колектив, святкували річницю народження М.Горького. Спочатку в Куряжі розташовувалася дитяча колонія, в якій було чотириста хлопців.

Селище постраждало внаслідок геноциду українського народу, проведеного урядом СССР в 1932—1933 роках, кількість встановлених жертв в Солоницівці, Куряжанці та Подвірках — 166 людей[5].

В історії Німецько-радянської війни Харківська визвольна операція серпня 1943 року мала особливе значення. Історики розглядають її як складову частину Курської битви, але в новітній історії України її значення куди більше. Є всі підстави вважати, що саме визволення Харкова поклало початок процесу безперервного звільнення України від окупантів.

22 серпня 1943 року частини 53-ї армії захопили вигідні позиції для нанесення ударів по західних та північно-західних околицях Харкова. З висоти 208,6 м відкривався вид на місто. На висоті 197,3 м біля селища Солоницівка знаходився командний пункт генерал-полковника І. С. Конєва. Треба відзначити, що до 22 серпня німецьке командування практично повністю відвело свої війська з міста: у руках окупантів залишалися Нова Баварія і Основа. Евакуація німецьких військ і майна проходила через залізничну станцію «Нова Баварія», так як Південний вокзал як транспортний вузол був до цього часу знищений. Станом на ранок 23 серпня війська Вермахту і СС (39 пд, 106 пд, 167 пд, 168 пд, 198 пд, 282 пд, 320 пд, 355 пд, 6 тд, частини АК «Раус», 3 тк, а також 2 тк СС) були розміщені на позиціях лінії Люботин-Коротич-Нова Баварія-Бабаї-Основа-Безлюдівка. Щоб врятувати місто від остаточного руйнування, командуючий Степовим фронтом І. С. Конєв віддав наказ військам 53-ї (ком. генерал-майор І. М. Манагаров), 57-ї (ком. генерал-лейтенант Н. А. Гаген), 69-ї (ком. генерал-лейтенант В. Д. Крючонкін) і 7-ї Гвардійської (кім. генерал-лейтенант М. С. Шумілов) арміям про нічний штурм Харкова. За спогадами командувача 53-й армією Івана Мефодійовича Манагарова, ввірені йому війська просувалися по місту не зустрічаючи будь-якого серйозного опору. Тобто, як такого штурму міста 23 серпня не було, за винятком важких боїв в південно-західних передмістях Харкова (смуга настання 57-ї загальновійськової і 5 Гвардійської танкової армій), де був створений ланцюг укріплених пунктів, призначених для оборони Мереф'янського шосе (Жихор, Високий, Безлюдівка, Васищеве, Покотилівка, Бабаї, Основа).

Зараз меморіальний комплекс «Висота маршала Конєва» в селищі Солоницівка (в 1943 році — Сінолицівка) став центром не лише районних, а й обласних заходів, присвячених пам'ятним датам німецько-радянської війни. Саме тут збираються ветерани 53-ї та 57-ї армій.

1980 року село Гаврилівка було приєднане до селища Солоницівка.

Транспорт[ред.ред. код]

По території селища проходить магістральна залізнична лінія, що зв'язує Харків з Полтавою і Золочевим. На території селища знаходиться великі залізничні вузли (товарні перевезення) — залізничні станції Куряж і Шпаківка.

Селище пов'язане автобусним сполученням з Харковом. Час і дозі — близько 15 хвилин, очікування автобуса 10-15 хвилин, також зупиняються автобуси на: Вільшани, Бермінводи.

Економіка[ред.ред. код]

Підприємства[ред.ред. код]

  • Дергачівський м'ясокомбінат
  • Харківська ТЕЦ-5
  • Бітумно-руберойдовий завод Акваізол
  • Курязький цегельний завод
  • Солоницівський комбінат з виробництва деревно-стружкових плит
  • Лікеро-горілчаний завод «АРГО»
  • Миловарна фабрика «Слобожанський миловар»
  • Курязький комбінат будівельних матеріалів (Курязький ДБК)
  • Українська гірничо-металургійна компанія
  • Логістичний центр корпорації «Бісквіт-Шоколад» (м. Харків)
  • Дистрибуційний центр компанії ПІІ «Книжковий клуб „Клуб Сімейного Дозвілля“»
  • Фабрика з виробництва матраців ТОВ «Ком-Фор»

Культура[ред.ред. код]

  • Телекомпанія «Елітон»
  • Дитячий театр
  • Дитячий клуб «Орлятко»
  • Спорткомплекс і стадіон футбольного клубу «Енергетик»
  • Фотостудія «Бліц»
  • Лінгвістичний клуб «Бівер»

Релігія[ред.ред. код]

  • Українська Православна Церква;
  • Українська Автокефальна Православна Церква;
  • Євангеліївських християн-баптистів;
  • Свідків Ієгови;

Персоналії[ред.ред. код]

Пам'ятки[ред.ред. код]

Танк Т-70
  • Одна з найяскравіших пам'яток Солоницівки — меморіальний комплекс «Висота маршала Конєва» — є центром районних та обласних заходів, присвячених пам'ятним датам Німецько-радянської війни. На території комплексу знаходиться музей «Харківщина у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 років»
  • Танк Т-34-85
  • Танк Т-70М
  • Церква Успіння Пресвятої Богородиці

Цікаві факти[ред.ред. код]

  • Дергачівський м'ясокомбінат знаходиться не в Дергачах, а в Солоницівці. У Солоницівці також знаходиться ще один м'ясокомбінат — Солоницівський.
  • На сучасному гербі Солоницівки зображена ТЕЦ-5 (машинний корпус і труба), насправді перебуває в Подвірках, але в межах Солоницівської селищної ради.

Також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2017 року (PDF(zip))
  2. рос. дореф. Харьковская губернія. Списокъ населенныхъ мѣстъ по свѣдѣніямъ 1864 года, томъ XLVI. Изданъ Центральнымъ статистическимъ комитетомъ Министерства Внутренних Дѣлъ. СанктПетербургъ. 1869 — XCVI + 209 с.
  3. рос. дореф. Населенныя мѣста Россійской Имперіи в 500 и болѣе жителей съ указаніем всего наличнаго въ них населенія и числа жителей преобладающихъ вѣроисповѣданій по даннымъ первой всеобщей переписи 1897 г. С-Петербург. 1905. — IX + 270 + 120 с., (стор. 1-252)
  4. рос. дореф. Харьковскій календарь на 1914 годѣ. Изданіе Харьковскаго Губернскаго Статистическаго Комитета. Харьковъ. Типографія Губернскаго Правленія. 1914. VI+86+84+86+26+116+140+44 с.
  5. Мартиролог. Харківська область, ст. 715—718

Посилання[ред.ред. код]