Жихор (район Харкова)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Жихор
Харків
Загальна інформація
49°55′17″ пн. ш. 36°13′55″ сх. д. / 49.92139° пн. ш. 36.23194° сх. д. / 49.92139; 36.23194Координати: 49°55′17″ пн. ш. 36°13′55″ сх. д. / 49.92139° пн. ш. 36.23194° сх. д. / 49.92139; 36.23194
Країна Україна Україна
Район Основ'янський
Телефонний код +380 57
Головні вулиці Сімферопольське шосе, вул. Велика Жихорська, вул. Томська, вул. Кутаїська
Транспорт
Залізнична інфраструктура Основа
Автошляхи М-03
Зовнішні посилання:
У проекті OpenStreetMap пошук у Nominatim
Карта
Жихор. Карта розташування: Україна
Жихор
Жихор
Жихор (Україна)


Жихор — район міста Харкова. Це колишнє село, що засноване у XVII столітті. Включене до складу Основ'янського району міста в серпні 1963 року. Знаходиться на лівому березі річки Уда. Розташований між Щербачівським бором, районом аеропорту, річкою Уда і селищем Бабаї.

Ділиться на Жихор -1, -2, -3. Через селище протікає річка Жихорець, ліва притока Уди.

Територія Жихора здебільшого забудована одноповерховими приватними будинками.

Історія[ред. | ред. код]

Мапа Харківського повіту, 1787 року. Жихор розташований на південь від міста Харкова.

Колишнє село, засноване в XVII столітті, у ХХ столітті увійшло до складу Харкова.

Під час археологічних досліджень на території Жихора знайдено декілька поселень бронзової доби (ІІ-І тис. до н.е.) та скіфського періоду (VI-III ст. до н.е.). На території Жихора та основа розкопані поселення дніпро-донецької культури, знайдені кам’яні сокири, кремнієві наконечники, різці, важелі, кераміка. Також у Жихорі залишилися пам’ятки перехідного періоду від бронзової доби до залізної, залишені кімерійцями. Також свої сліди залишили скіфи, представники черняхівської культури та скіфської лісостепної культури.

У 1654 році Сидір Колчінцов та Феодосій Димшинський з товаришами отримали садибні землі біля колодязя Жихоря, а також біля цього ж колодязя отримали землі для ріллі та косовиць[1].

У 1656 році з’являється село Жихор.

У 1656 році в зв'язку з будівництвом Харківської кріпості згадується лист від мешканців Жихора[2]

У 1680 році відбулося чергова татарська навала на Слобожанщину, під час навали були пограбовані та знищені багато селищ Харківського повіту, зокрема: Дергачі, Лозова, Липці, Борщова та Жихор[3].

У грамоті 1699 року, згадується що у селі Бабаї та присілку Жихорі налічувалося 14 дворів, раніше їх налічувалося 90[4].

За переписом 1724 року, у Жихорі налічувалося 68 дворів.

У 1741 році було побудовано дерев'яну Миколаївську церкву[5].

У 1782 році село Жихор серед інших сел та присілків належав колезькому раднику Петру Андрійовичу Щербинину. Як вказано село знаходилося на лівому березі річки Уди, та на обох берегах річки Мокрий Жихор. На річці стояв млин, який належав Щербинину[6].

У 1846 році відновлено дерев'яну Миколаївську церкву, побудовану у 1741 році[7].

Станом на 1897 рік у селі мешкало 2 576 осіб (1 230 чоловічої, та 1 346 жіночої статі)[8].

У 1900 році у Жихорі за проектом В. Х. Немкіна за рахунок прихожан було побудовано нову будівлю храму[9].

Жихор був цетром Жихорської волості Харківського повіту.

У серпні 1963 року Жихор було включено до складу Червонозаводського (сучасного Основ'янського) району міста Харкова.

Релігія[ред. | ред. код]

На території Жихора знаходиться Свято-Миколаївський храм (вулиця Гетьманська, 11). Храм освячений на честь святого Миколая згадується у селі Жихор ще у XVIII сторіччі, але сучасний храм було побудовано у 1900 році.

У 1741 році, було побудовано дерев'яну Миколаївську церкву, яку було відновлено у 1846 році. У 1900 році за проектом В. Х. Немкіна було побудовано новий кам'яний храм на кошти прихожан. До парафіян храму крім жихорців, також відносилися (1904 рік) мешканці хуторів Карачівка, Гусів, Мокрий Жихор[10].

Миколаївський храм один з уцілівших храмів Харкова.

Транспорт[ред. | ред. код]

Автобуси[ред. | ред. код]

  • 68е: ст. М. «Просп. Гагаріна» — Жихор (в/ч «Лікво»)
  • 154: ст. м. «Просп. Гагаріна» — Сімферопольське шосе — Оболона (м. Мерефа)
  • 155: Кінний Ринок — Бабаї-1
  • 187: ст. м. «Просп. Гагаріна» — Бабаї-2
  • 218е: ст. м. «Майдан Конституції» — Жихор-3 (вул. В. Василевської)
  • 246е: Південний Вокзал — ст. м. «Просп. Гагаріна» — Жихор-2
  • 605: ст. м. «Просп. Гагаріна» — Покотилівка (вул. Багалiя)

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Гумілевський Д. Г. (Філарет) Історико-статистичний опис Харківської єпархії. М., 1857—1859. - Розділ «Бабаї»
  2. Багалій Д. І. Історія Слобідської України. —вид. «Союз» Харківського Кредитного Союзу Кооперативів, 1918—С.30—308с.
  3. Багалій Д. І. Історія Слобідської України. —вид. «Союз» Харківського Кредитного Союзу Кооперативів, 1918—С.53—308с.
  4. Гумілевський Д. Г. (Філарет) Історико-статистичний опис Харківської єпархії. М., 1857—1859.- Розділ «Бабаї»
  5. Щелков К. П. Історична хронологія Харківської губернії — Харків, Університетська друкарня, 1882. — Розділ «1741»— 366 с.
  6. Економічні примітки Харківського повіту, 1787. Ст.75
  7. Щелков К. П. Історична хронологія Харківської губернії — Харків, Університетська друкарня, 1882. — Розділ «1846»— 366 с.
  8. Населенныя мѣста Россійской имперіи въ 500 и болѣе жителей съ указаніемъ всего наличнаго въ нихъ населенія и числа жителей преобладающихъ вѣроисповѣданій по даннымъ первой всеобщей переписи населенія 1897 г. Под ред. Н.А. Твойницкаго. — СПб. : Типографія «Общественная польза», 1905. — С. 249 – 403с.(рос. дореф.)
  9. Гумілевський Д. Г. (Філарет) Історико-статистичний опис Харківської єпархії. М., 1857—1859.- Перелік храмів та монастирів
  10. Самойлович І. Довідкова книга для Харківської єпархії— Харків, типо-літографія. І. М. Варшавчика. Вул. Миколіївська. Буд № 3. 1904. —С.84— 471 с.

Посилання[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]