Жихор (район Харкова)
| Жихор Харків | ||||
| Загальна інформація | ||||
|---|---|---|---|---|
| 49°55′17″ пн. ш. 36°13′55″ сх. д. / 49.92139° пн. ш. 36.23194° сх. д.Координати: 49°55′17″ пн. ш. 36°13′55″ сх. д. / 49.92139° пн. ш. 36.23194° сх. д. | ||||
| Країна |
 Україна | |||
| Район | Основ'янський | |||
| Адмінодиниця | Основ'янський район | |||
| Телефонний код | +380 57 | |||
| Головні вулиці | Сімферопольське шосе, вул. Велика Жихорська, вул. Томська, вул. Кутаїська | |||
| Транспорт | ||||
| Залізнична інфраструктура | Основа | |||
| Автошляхи | М-03 | |||
| Карта | ||||
Жихор — район міста Харкова. Це колишнє село, що засноване у XVII столітті. Включене до складу Основ'янського району міста в серпні 1963 року. Знаходиться на лівому березі річки Уда. Розташований між Щербачівським бором, районом аеропорту, річкою Уда і селищем Бабаї.
Ділиться на Жихор -1, -2, -3. Через селище протікає річка Жихорець, ліва притока Уди.
Територія Жихора здебільшого забудована одноповерховими приватними будинками.
Історія[ред. | ред. код]
Під час археологічних досліджень на території Жихора знайдено декілька поселень бронзової доби (ІІ-І тис. до н.е.) та скіфського періоду (VI-III ст. до н.е.). На території Жихора та Основи розкопані поселення дніпро-донецької культури, знайдені кам’яні сокири, кремнієві наконечники, різці, важелі, кераміка. Також у Жихорі залишилися пам’ятки перехідного періоду від бронзової доби до залізної, залишені кімерійцями. Також свої сліди залишили скіфи, представники черняхівської культури та скіфської лісостепної культури.
Село Жихор було засновано в 1655/1656 році[1]. Тоді ж Сидір Колчінцов та Феодосій Димшинський з товаришами отримали садибні землі біля колодязя Жихоря, а також біля цього ж колодязя отримали землі для ріллі та косовиць[2].
Початково це поселення було селом росіян, але пізніше їх звідти було виселено, і у першій половині XVIII ст. Жихор стало селом українців, які належали козацькому полковнику Григорію Донцю та його нащадкам[3].
У 1656 році в зв'язку з будівництвом Харківської кріпості згадується лист від мешканців Жихора[4]
У 1680 році відбулося чергова татарська навала на Слобожанщину, під час навали були пограбовані та знищені багато селищ Харківського повіту, зокрема: Дергачі, Лозова, Липці, Борщова та Жихор[5].
У грамоті 1699 року, згадується що у селі Бабаї та присілку Жихорі налічувалося 14 дворів росіян, а раніше їх налічувалося 90[6].
За переписом 1724 року, у Жихорі налічувалося 68 дворів.
У 1741 році було побудовано дерев'яну Миколаївську церкву[7].
У 1782 році село Жихор серед інших сел та присілків належав колезькому раднику Петру Андрійовичу Щербинину. Як вказано село знаходилося на лівому березі річки Уди, та на обох берегах річки Мокрий Жихор. На річці стояв млин, який належав Щербинину[8].
У 1846 році відновлено дерев'яну Миколаївську церкву, побудовану у 1741 році[9].
Станом на 1897 рік у селі мешкало 2 576 осіб (1 230 чоловічої, та 1 346 жіночої статі)[10].
У 1900 році у Жихорі за проектом В. Х. Немкіна за рахунок прихожан було побудовано нову будівлю храму[11].
Жихор був цетром Жихорської волості Харківського повіту.
У серпні 1963 року Жихор було включено до складу Червонозаводського (сучасного Основ'янського) району міста Харкова.
Релігія[ред. | ред. код]
На території Жихора знаходиться Свято-Миколаївський храм (вулиця Гетьманська, 11). Храм освячений на честь святого Миколая згадується у селі Жихор ще у XVIII сторіччі, але сучасний храм було побудовано у 1900 році.
У 1741 році, було побудовано дерев'яну Миколаївську церкву, яку було відновлено у 1846 році. У 1900 році за проектом В. Х. Немкіна було побудовано новий кам'яний храм на кошти прихожан. До парафіян храму крім жихорців, також відносилися (1904 рік) мешканці хуторів Карачівка, Гусів, Мокрий Жихор[12].
Миколаївський храм один з уцілівших храмів Харкова.
Транспорт[ред. | ред. код]
Автобуси[ред. | ред. код]
- 68е: ст. М. «Просп. Гагаріна» — Жихор (в/ч «Лікво»)
- 154: ст. м. «Просп. Гагаріна» — Сімферопольське шосе — Оболона (м. Мерефа)
- 155: Кінний Ринок — Бабаї-1
- 187: ст. м. «Просп. Гагаріна» — Бабаї-2
- 605: ст. м. «Просп. Гагаріна» — Покотилівка (вул. Багалія)
Тролейбус
- 49: вул. Університетська — Жихор (вул. Кутаїська)
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Материалы для истории г. Харькова в XVII веке / Багалей Д.И. // Сборник Харьковского историко-филологического общества. – Харьков, 1905. – Т. 16. – с. 412.
- ↑ Гумілевський Д. Г. (Філарет) Історико-статистичний опис Харківської єпархії. М., 1857—1859. [Архівовано 7 травня 2012 у Wayback Machine.] - Розділ «Бабаї»
- ↑ Кисиленко В.Ю. Черговий огляд нововіднайдених джерел щодо уточнення початку літочислення окремих населених пунктів Слобожанщини // Слобожанщина. Погляд у минуле - 2021: збірник науково-документальних праць. — Житомир: Видавець О.О. Євенок, 2021. – С.179-186
- ↑ Багалій Д. І. Історія Слобідської України. —вид. «Союз» Харківського Кредитного Союзу Кооперативів, 1918—С.30—308с.
- ↑ Багалій Д. І. Історія Слобідської України. —вид. «Союз» Харківського Кредитного Союзу Кооперативів, 1918—С.53—308с.
- ↑ Гумілевський Д. Г. (Філарет) Історико-статистичний опис Харківської єпархії. М., 1857—1859. [Архівовано 7 травня 2012 у Wayback Machine.]- Розділ «Бабаї»
- ↑ Щелков К. П. Історична хронологія Харківської губернії — Харків, Університетська друкарня, 1882. — Розділ «1741»— 366 с.
- ↑ Економічні примітки Харківського повіту, 1787. Ст.75
- ↑ Щелков К. П. Історична хронологія Харківської губернії — Харків, Університетська друкарня, 1882. — Розділ «1846»— 366 с.
- ↑ Населенныя мѣста Россійской имперіи въ 500 и болѣе жителей съ указаніемъ всего наличнаго въ нихъ населенія и числа жителей преобладающихъ вѣроисповѣданій по даннымъ первой всеобщей переписи населенія 1897 г. Под ред. Н.А. Твойницкаго. — СПб. : Типографія «Общественная польза», 1905. — С. 249 – 403с.(рос. дореф.)
- ↑ Гумілевський Д. Г. (Філарет) Історико-статистичний опис Харківської єпархії. М., 1857—1859. [Архівовано 7 травня 2012 у Wayback Machine.]- Перелік храмів та монастирів
- ↑ Самойлович І. Довідкова книга для Харківської єпархії— Харків, типо-літографія. І. М. Варшавчика. Вул. Миколіївська. Буд № 3. 1904. —С.84— 471 с.
Посилання[ред. | ред. код]
- Сайт Харківської єпархії [Архівовано 12 березня 2017 у Wayback Machine.]
Джерела[ред. | ред. код]
- Про Червонозаводській район[недоступне посилання з липня 2019]
- Багалій Д. І. Історія Слобідської України. — тип. Харків «Дельта» , 1993.— 256 с. — ISBN 5-7707-4256-9 (перевидання книги вид. «Союз» Харківського Кредитного Союзу Кооперативів-1918)
- Багалій Д. І. «Нариси з історії колонізації степової окраїни Московської держави» — Москва, Університетська друкарня (М.Каткова), 1887.— 634 с. [Архівовано 31 травня 2020 у Wayback Machine.] на сайті «Руніверс»;
- Багалій Д. І. «Матеріали для історії колонізації та побуту Харківської та частково Курської і Воронізької губерній. Т.1, 1886 р. Т.2, 1890 р. [Архівовано 2 лютого 2014 у Wayback Machine.]»
- Гумілевський Д. Г. (Філарет) Історико-статистичний опис Харківської єпархії. М., 1857—1859. [Архівовано 7 травня 2012 у Wayback Machine.]
- Щелков К. П. Історична хронологія Харківської губернії — Харків, Університетська друкарня, 1882.— 366 с.[недоступне посилання з квітня 2019]
- Устинов І. А. Описові праці; матеріали та джерела, які стосуються історії, археології, етнографії та статистики Слобідської України, Харківських: намісництва і губернії (1705—1880 роки). Харківський губернський статистичний комітет. 1886 рік.
- Населенныя мѣста Россійской имперіи въ 500 и болѣе жителей съ указаніемъ всего наличнаго въ нихъ населенія и числа жителей преобладающихъ вѣроисповѣданій по даннымъ первой всеобщей переписи населенія 1897 г. Под ред. Н.А. Твойницкаго. — СПб. : Типографія «Общественная польза», 1905. — С. 249 – 403с.(рос. дореф.)
- Соловьев В.О., Раенко Л.В. Харьков. Энциклопедический словарь. — Х., 2014. — 1021 с.(рос.)
| ||||||||||||||||
