Безлюдівка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
смт Безлюдівка
Bezlyudivka gerb.png
Герб Безлюдівки
Країна Україна Україна
Область Харківська область
Район/міськрада Харківський район
Рада Безлюдівська селищна рада
Код КОАТУУ: 6325155600
Облікова картка Безлюдівка 
Основні дані
Засноване 1681
Площа 8,2 км²
Населення 9436 (01.01.2018)[1]
Густота 1150,7 осіб/км²
Поштовий індекс 62489
Телефонний код +380 57
Географічні координати 49°52′09″ пн. ш. 36°16′11″ сх. д. / 49.86917° пн. ш. 36.26972° сх. д. / 49.86917; 36.26972Координати: 49°52′09″ пн. ш. 36°16′11″ сх. д. / 49.86917° пн. ш. 36.26972° сх. д. / 49.86917; 36.26972
Висота над рівнем моря 114 м
Водойма р. Уди, р. Студенок, Нагорівське озеро, Підборівське озеро
Відстань
Найближча залізнична станція: Безлюдівка
До станції: 3 км
До райцентру:
 - фізична: 13 км
 - автошляхами: 15,6 км
До обл. центру:
 - фізична: 13 км
 - автошляхами: 15,6 км
Селищна влада
Адреса 62489, Харківська обл., Харківський р-н, смт Безлюдівка, вул. Зміївська, 48, тел. 749-61-04
Голова селищної ради Кузьмінов Микола Миколайович
Карта
Безлюдівка. Карта розташування: Україна
Безлюдівка
Безлюдівка
Безлюдівка. Карта розташування: Харківська область
Безлюдівка
Безлюдівка
Безлюдівка. Карта розташування: Харківський район
Безлюдівка
Безлюдівка

Commons-logo.svg Безлюдівка у Вікісховищі

Безлю́дівка — селище міського типу Харківського району Харківської області України. Впритул прилягає до південного кордону міста Харкова.

Є адміністративним центром Безлюдовскої селищної ради, до якої не входять інші населені пункти.

Географічне розташування[ред. | ред. код]

озеро Коваленки (передный план) та озеро Нагорівське (задній план)

Селище міського типу Безлюдівка знаходиться на лівому березі річки Уда (басейн Сіверського Дінця) і на обох берегах річки Студенок. На півночі примикає до межі міста Харкова, у 3 км на північний захід розташований харківський мікрорайон Жихор, у 4 км на південь розташоване смт Васищеве, в 1 км на південний захід  — смт Хорошеве.

У селищі розташовано кілька великих піщаних кар'єрів, заповнених водою, зокрема: оз. Підборівське, оз. Нагорівське та оз. Коваленки. Через смт проходять дві інтенсивні залізничні магістралі та автомобільний шлях R-78 Харків-Зміїв.

Відстань до інших міст[ред. | ред. код]

Історія[ред. | ред. код]

На території селища в урочищах Ващенків Бір і Коваленки виявлено 9 поселень епохи бронзи, 2 поселення скіфського часу, 2 поселення салтівської культури.

Заснована Безлюдівка лише в кінці XVII століття. 1681 рік — дата заснування. Свідчень про існування Безлюдівки до 1681 р. не існує[2][3][4].

Село було центром Безлюдівської волості

Радянська влада встановлена в грудні 1917 року. У 1920 році в Безлюдівці утворений комітет незаможних селян, а в 1923 р. — організована сільськогосподарська артіль «Городник» (з 1931 року — колгосп ім. Петровського). В 1932 році створено ще два колгоспи — ім. Другої п'ятирічки та ім. Будьонного.

Перша комсомольська організація створена в 1921 році, а перша партійна організація створена в 1936 році.

У 1938 році село Безлюдівка віднесено до категорії селищ міського типу.

На фронтах Великої Вітчизняної війни билися 988 жителів селища, з них загинуло 124 особи, нагороджені орденами і медалями Радянського Союзу — 798. Дата звільнення Безлюдівки радянськими військами — 28 серпня 1943 року[5].

У 1964 році утворено радгосп «Безлюдівський».

У 1983 році письменник Юрій Герасименко написав про Безлюдівку повість "Лісове озеро".

23 червня 2016 року перейменовано вулиці, провулки та в'їзди:

Стара назва Нова назва
вулиця 8-го з'їзду Рад вулиця Полунична
провулок 8-го з'їзду Рад провулок Полуничний
в'їзд 8-го з'їзду Рад в'їзд Полуничний
вулиця Радянська вулиця Незалежності
провулок Радянський провулок Незалежності
в'їзд Радянський в'їзд Незалежності
провулок Островського провулок Селянський
провулок Пролетарський провулок Покровський
вулиця 2-ї П'ятирічки вулиця Юності
вулиця Жовтнева вулиця Стадіонна
площа Жовтня площа Стадіонна
провулок Жовтня провулок Стадіонний
в'їзд Жовтня в'їзд Стадіонний
в'їзд Петровського в'їзд Овочевий
провулок Петровського провулок Овочевий

Населення[ред. | ред. код]

Рідна мова за переписом 2001 р.[6]

Українська Російська Білоруська
БЕЗЛЮДІВКА 78,29 % 20,61 % 0,19 %

На 1985 рік у Безлюдівці мешкало 9,4 тис. жителів[7]. У 1989 році чисельність населення становила 10 387 осіб (4754 чоловіків і 5633 жінок)[8]. За переписом 2001 року населення Безлюдівки вже становило 9693 особи. А на 1 січня 2013 року тут проживало 9698 осіб[9].

Транспорт[ред. | ред. код]

Залізничний міст через Студенок у Безлюдівці

На території селища перебувають залізничні платформи Удянська, 3 км і 5 км Південної залізниці. На території Харкова, поблизу цього смт, є зупинний пункт Безлюдівка.

Заклади економіки, освіти та культури[ред. | ред. код]

Промислові підприємства[ред. | ред. код]

Заклади соціальної сфери[ред. | ред. код]

Релігія[ред. | ред. код]

Церква Покрови Пресвятої Богородиці

Пам'ятки[ред. | ред. код]

Обеліски Роману Левицькому та Івану Підкопаю

Є 2 пам'ятники загиблим радянським воїнам, розміщені на братських могилах, а також обеліски Героїв Радянського Союзу — землякам Левицькому Роману Івановичу та Підкопаю Івану Яковичу. Окрім цього, є меморіальна плита з іменами загиблих під час 2-ї Світової війни воїнів-односельчан та пам'ятник на могилі невідомого солдата.

Відомі мешканці[ред. | ред. код]

В Безлюдівці мешкали:

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2018 року (PDF)
  2. Старовинні документи свідчать / Кисиленко В. Ю. // Газета «Главное». — 2012. — № 32
  3. Знову про Безлюдівку / Кисиленко В. Ю. // Газета «Трибуна Трудящих». — 2016. — № 91
  4. Такий знайомий «Брідок» / Кисиленко В. Ю. // Газета «Трибуна Трудящих». — 2017. — № 20
  5. Невідома війна / Кисиленко В. Ю. // Газета «Трибуна Трудящих». — 2010. — № 49
  6. Розподіл населення за рідною мовою, Харківська область
  7. Український Радянський Енциклопедичний Словник: В 3-х т. / Редкол.: … А. В. Кудрицький (відп. ред.) та ін.— 2-ге вид.— К.: Голов. ред. УРЕ, 1986 — Т. 1. А — Калібр. 752 с.— С. 147.
  8. Всесоюзний перепис населення 1989 р. Чисельність міського населення союзних республік, їх територіальних одиниць, міських поселень і міських районів за статтю
  9. Чисельність наявного населення України на 1 січня 2013 року. Державна служба статистики України. Київ, 2013. сторінок 100

Джерела[ред. | ред. код]

  • Український Радянський Енциклопедичний Словник: В 3-х т. / Редкол.: … А. В. Кудрицький (відп. ред.) та ін.— 2-ге вид.— К.: Голов. ред. УРЕ, 1986 — Т. 1. А — Калібр. 752 с.— С. 147.
  • Історія міст та сіл УРСР (рос.)

Посилання[ред. | ред. код]