Перейти до вмісту

Бабаї

Координати: 49°53′44″ пн. ш. 36°11′33″ сх. д. / 49.89556° пн. ш. 36.19250° сх. д. / 49.89556; 36.19250
Очікує на перевірку
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
селище Бабаї
Герб Бабаїв з помилковою датою заснування
Ресторанний комлекс Сковорода
Країна Україна Україна
Область Харківська область
Район Харківський район
Тер. громада Височанська селищна громада
Код КАТОТТГ UA63120030020029600 Редагувати інформацію у Вікіданих
Облікова картка Бабаї 
Основні дані
Засновано 1647[1]
Статус із 2024 року
Площа 5,81 км²
Населення 6 487 (01.01.2022)[2]
Густота 1149,2 осіб/км²;
Поштовий індекс 62403
Телефонний код +380 57
Географічні координати 49°53′44″ пн. ш. 36°11′33″ сх. д. / 49.89556° пн. ш. 36.19250° сх. д. / 49.89556; 36.19250
Висота над рівнем моря 119 м
Водойма р. Уда, р. Ставицька


Відстань
Найближча залізнична станція: Покотилівка
До станції: 4 км
До райцентру:
 - фізична: км
 - залізницею: 12 км
 - автошляхами: 12,8 км
До обл. центру:
 - фізична: км
 - залізницею: 12 км
 - автошляхами: 12,8 км
Селищна влада
Адреса 62403,Харківська обл., Харківський р-н, смт Бабаї, майдан Михайлівський, 2
Голова селищної ради Мороз Олександр Васильович
Карта
Бабаї. Карта розташування: Україна
Бабаї
Бабаї
Бабаї. Карта розташування: Харківська область
Бабаї
Бабаї
Бабаї. Карта розташування: Харківський район
Бабаї
Бабаї
Мапа

Бабаї у Вікісховищі

Див. також: Бабаї

Бабаї́  (у минулому — Архангельське) — селище Харківського району Харківської області України. Населення — 6,9 тисяч осіб (1959), 7,3 тисяч осіб (2001), 6,7 тисяч осіб (2018). З 2020 року у складі Височанської селищної громади.

Географічне розташування

[ред. | ред. код]

Селище Бабаї знаходиться на правому березі річки Уда, вище за течією примикає смт Покотилівка, нижче за течією на відстані 2 км розташоване смт Хорошеве, на протилежному березі — місто Харків. До селища примикає село Затишне. Поруч проходять автомобільна дорога М18 (Харківська окружна дорога, E105) і залізниця Харків — Красноград, на якій розташована станція Покотилівка. До селища примикає дубовий ліс.

В самому центрі селища протікає річка Ставицька.

Походження назви

[ред. | ред. код]

Назва утворена, словотворчим засобом флексії множини, від прізвища «Бабай» одного з родів росіян. Одним із них був московський військовий — «боярський син» Федір Климентійович Бабай[3][4][5]. Цікаво, що всіх росіян, у тому числі й Бабаїв, було виселено з села, але назва лишилася[3].

І в наш час піднімається питання про перейменування російської назви селища на нову[6]

Історичні відомості

[ред. | ред. код]
Бабаї на мапі 1783 року
Приміщення старої школи

Перша згадка про це поселення в писемних джерелах датується 1647 роком. Хоч довгий час панувала версія про 1643 рік, але ця дата виявилася друкарською помилкою в документі. Тоді ж на землях біля річки Уди, відведених за указом царя Олексія Михайловича, поселяються росіяни — чугуївські боярські діти, з-поміж яких був Федір Клементійович Бабай. Початково це поселення було селом росіян, але пізніше їх звідти було виселено, і Бабаї стало селом українців, які належали козацькому полковнику Григорію Донцю та його нащадкам[3].

1650 року побудований перший храм Архангела Михаїла (не зберігся). Село також називалося Архангельським на честь храму.

Від 50-х років 17 століття входило до Харківського полку.

Під час гайдамацького руху 50-70-х років 18 століття місцеві жителі підтримали козацько-селянські загони, що діяли біля Бабаїв.

У 1774 році у бабаївського священика Я. Правицького деякий час жив письменник і філософ Григорій Сковорода (тут він закінчив писати свої «Байки Харківські»). Неподалік у Бабаївському лісі розташоване джерело, назване на честь Сковороди.

За даними на 1864 рік у казенному селі Харківського повіту, мешкало 1129 осіб (552 чоловічої статі та 577 — жіночої), налічувалось 166 дворових господарств, існували православна церква, школа, винокурний, пивоварний, цегельний, овчинний та лісопильний заводи[7].

Станом на 1914 рік село було центром Бабаївської волості, кількість мешканців зросла до 3370 осіб[8].

Статус селища міського типу надано 1938 року.

Населення

[ред. | ред. код]

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[9]:

Мова Кількість Відсоток
українська 4560 62.43 %
російська 2712 37.13 %
білоруська 7 0.10 %
вірменська 7 0.10 %
румунська 1 0.01 %
єврейська 1 0.01 %
інші/не вказали 16 0.22 %
Усього 7304 100 %

Промисловість

[ред. | ред. код]

У селі за радянської влади були побудовані: авторемонтний завод, промислова артіль (промартіль), господарство радгоспу.

Пам'ятники

[ред. | ред. код]

Пам'ятки

[ред. | ред. код]
  • Джерело ім. Г. С. Сковороди — гідрологічна пам'ятка природи місцевого значення.
  • Будинок, у якому жив Г. С. Сковорода (Бабаї) (маєток Щербініна, флігель, колишній будинок священика Я. Правицького) — пам'ятка історії та культури Слобожанщини (йому понад 200 років). Історики припускають, що тут зупинявся рідний брат Пушкіна Лев Сергійович, друг поета барон Дельвіг і навіть сам Олександр Сергійович. Довгий час в цьому будинку жив Григорій Сковорода, тут він написав свої «Байки харківські»[10]. На 2021 рік споруда перебуває в напівзруйнованому стані. Волонтери й місцеві мешканці домагаються реставрації будівлі і надання статусу національної пам'ятки. На відновлення споруди з обласного бюджету кошти виділялися, але місцева влада не встигла їх реалізувати, і вони повернулися в обласний бюджет[11].

Соціальна сфера

[ред. | ред. код]

Середня школа. Протягом 1964—1967 років у цій школі працював вчителем біології та хімії відомий український зоолог Альфред Дулицький.

Персоналії

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Кисиленко В. Ю. Черговий огляд нововіднайдених джерел щодо уточнення початку літочислення окремих населених пунктів Слобожанщини // Слобожанщина. Погляд у минуле — 2021: збірник науково-документальних праць. — Житомир: Видавець О. О. Євенок, 2021. — С.179-186
  2. http://db.ukrcensus.gov.ua/PXWEB2007/ukr/publ_new1/2022/zb_Сhuselnist.pdf
  3. а б в Кисиленко В. Ю. Черговий огляд нововіднайдених джерел щодо уточнення початку літочислення окремих населених пунктів Слобожанщини // Слобожанщина. Погляд у минуле — 2021: збірник науково-документальних праць. — Житомир: Видавець О. О. Євенок, 2021. — С.179-186
  4. http://dalizovut.narod.ru/filaret/fila2_08.htm [Архівовано 21 грудня 2013 у Wayback Machine.] Бабаи
  5. Янко М. Т. Топонімічний словник України: Словник-довідник. — К.: «Знання», 1998.
  6. https://web.archive.org/web/20220521125143/https://2day.kh.ua/ua/kharkow/zhyteli-shche-odnoho-selyshcha-bilya-kharkova-khochut-vidmovytys-vid-nazvy-povyazanoyi-z
  7. Харьковская губернія. Списокъ населенныхъ мѣстъ по свѣдѣніямъ 1864 года, томъ XLVI. Изданъ Центральнымъ статистическимъ комитетомъ Министерства Внутренних Дѣлъ. СанктПетербургъ. 1869 — XCVI + 209 с.(рос. дореф.)
  8. Харьковскій календарь на 1914 годѣ. Изданіе Харьковскаго Губернскаго Статистическаго Комитета. Харьковъ. Типографія Губернскаго Правленія. 1914. VI+86+84+86+26+116+140+44 с.(рос. дореф.)
  9. Рідні мови в об'єднаних територіальних громадах України — Український центр суспільних даних
  10. а б Чистилін В. Подорож до Сковороди [Архівовано 6 грудня 2020 у Wayback Machine.] // «Історична правда», 3 грудня 2020
  11. Історична спадщина. Коли відновлять садибу Сковороди на Харківщині?. Радіо Свобода. 07 серпня 2021. Архів оригіналу за 15 серпня 2021. Процитовано 15 серпня 2021.
  12. Through Russia on a mustang. archive.org. Процитовано 24 серпня 2017.
  13. Биографическая энциклопедия РАСХН, ВАСХНИЛ [Архівовано 20 квітня 2016 у Wayback Machine.](рос.)
  14. Тинченко Я. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921): Наукове видання. — К.: Темпора, 2007. — 284 с. ISBN 966-8201-26-4
  15. В Харкові з 1995 р. існує «Музей видатних харків'ян ім. К. І. Шульженко».

Література

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]