Люботин
Люботи́н — місто у Харківському районі Харківської області, центр Люботинської міської громади розташоване поблизу автомагістралі E40 (Харків — Київ) та E105, за 24 км на захід від Харкова, займає площу 3066,7 га.
Загальна чисельність мешканців населених пунктів колишньої Люботинської міськради — 24 682 особи[2]. 24 442 мешканця станом 01.01.16.
У місті працює 205 підприємств, організацій і установ, 176 торговельних об'єктів, відділ поліції, міський суд, гімназія, навчально-виховний комплекс, 5 шкіл, 5 дитячих дошкільних закладів, навчально-виробничий комбінат, будинок культури, будинок дитячої і юнацької творчості, залізничний ліцей, технічна школа, музична школа, стадіон «Олімпієць».
Географія[ред. | ред. код]
Місто Люботин розташоване на річках Люботинка і Мерефа в західній частині Харківської області. Поверхня хвиляста, з численними ярками та балками. Перепад висот до 75 метрів. Середня температура січня −7,2 °C, липня +20,7 °C. Опадів 522 мм в рік. У межах Люботинської міської ради налічується 30 ставків, біля них місця відпочинку. Через місто проходить кордон водорозділу Дніпро — Дон. Клімат середньо-континентальний.
Поруч проходять автомобільні дороги М03 і Р51. Через місто проходять кілька залізничних гілок. Головний вокзал міста — Станція Люботин.
Історія[ред. | ред. код]
.jpg)
Поселення на території міста відомі з давніх-давен. У 2017 році тут розкопали один із найстаріших курганів у басейні річки Сіверський Донець[3]. Біля міста знаходиться Люботинське городище скіфського часу[4].
У середині 50-х рр. XVII століття козаками-втікачами з Правобережної України на річці Люботинці була заснована слобода Люботин, що згодом перетворилась в сотенне містечко Харківського козацького полку.
За даними на 1864 рік у казенній слободі, центрі Люботинської волості Валківського повіту, мешкало 2711 осіб (1298 чоловічої статі та 1413 — жіночої), налічувалось 619 дворових господарств, існували православна церква, училище, етапне приміщення, відбувалось 2 щорічних ярмарки та базари[5].
Станом на 1885 рік у власницький і колишній державній слободі, центрі Люботинської волості, мешкало 2507 осіб, налічувалось 505 дворових господарств, існували православна церква, школа, 3 постоялих двори, 6 лавок, відбувались базари й 2 ярмарки на рік[6]. За 6 верст — За 4 версти — купальня мінеральних вод. За 5 верст — залізнична станція.
За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 3269 осіб (1639 чоловічої статі та 1630 — жіночої), з яких 3269 — православної віри[7].
У грудні 1905 року під час першої російської революції, у зв'язку з озброєним повстанням в Люботині, була проголошена незалежна робоча Люботинська республіка, яка проіснувала дев'ять днів і була розігнана царською владою.
Історія міста тісно пов'язана з початим у 1871 році будівництвом залізничної станції, через яку сьогодні ходять поїзди у чотирьох напрямках — Харків, Мерефа, Суми, Полтава та створюванням на базі станції великого залізничного вузла з ремонтною базою.
Станом на 1914 рік кількість мешканців зросла до 4883 осіб[8].
У 1938 році Люботин отримав статус міста.
Друга світова війна[ред. | ред. код]
У ході Курської наступальної операції 23 серпня 1943 року було звільнено Харків. Наприкінці серпня — на початку вересня 1943 року великі жорстокі бої довелося вести Степовому фронту. Німецько-фашистське командування, боячись оточення свого військового угрупування на Донбасі, перекинуло проти наступаючих радянських військ ряд дивізій з інших напрямків. У ході запеклих боїв німці створили захисні рубежі по берегах річок Мерефа, Уди, Мжа, Ворскла. Вони перетворили у сильні вузли опору Люботин, Валки, Красноград, Мерефу та інші населені пункти.
Долаючи жорстокий опір ворога, відбиваючи численні контратаки німецьких військ, частини 84-ї Харківської стрілецької дивізії 26 серпня 1943 р. підійшли до околиць Люботина. Бої за місто тривали три дні. 29 серпня 1943 р. війська 53-ї армії повністю звільнили місто від ворога.
У звільненні Люботина брали участь воїни 382-го стрілецького полку 84-ї Харківської стрілецької дивізії. На підступах до Люботина полк потрапив в оточення. Командир полку та начальник штабу опинились за межами полку. Командування взяв на себе командир третього батальйону Орлов Костянтин Олексійович. Він уміло розташував підрозділи полку, зосередивши головні сили у напрямку Водяного. У жорстокій битві з ворогом полку вдалося вийти з оточення та зайняти Водяне.
У боях за звільнення міста брали участь бійці та командири 252 Харківсько-Братиславської Червонопрапорної орденів Суворова та Богдана Хмельницького, 84-й Червонопрапорний Харківський, 28-а гвардійська Харківська, 116 Харківська стрілецька дивізія.
За відвагу та стійкість, виявлені в боротьбі із загарбниками, 2041 люботинця нагороджено бойовими орденами та медалями[9], а льотчикам Миколі Федоровичу Денчику, Юрію Яковичу Чепизі, артилеристу Павлу Івановичу Булавці присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
У роки Другої світової війни загинуло 495 жителів Люботина[9]. Їх імена є на меморіальних дошках (приміщення Люботинської СШ № 4 і приміщення колишньої Гиївської школи), на дев'яти пам'ятниках і братських могилах. Герою Радянського Союзу І. П. Абдулову у центрі Люботина встановлено пам'ятний обеліск. 1985 року при вході до Люботинської СШ № 1 споруджено обеліск колишнім випускникам, які загинули на фронті.
Адміністративний склад[ред. | ред. код]
Люботин складається з історичних районів — селища Караван, хутора Смородський, Ведмежого хутора, селищ Коваленки, Любівка, Водяне, Гиївка, Старий Люботин.
Сучасність[ред. | ред. код]
У 1993 році Люботин отримав статус міста обласного значення. Люботин є великим залізничним вузлом, від якого ходять поїзди у чотирьох напрямках.
Земельні ресурси міста становлять 3113 га, з них: 6,5 га — землі, зайняті промисловими підприємствами, 1396 га — під забудовою.
Центральна площа у Люботині — площа Соборна. Центральний парк, поруч з яким старий княжий парк початку 19 століття в англійському стилі. В парку є багато розважальних закладів, а також збудований 2006 року меморіал пам'яті загиблих у Другій світовій війні. Гордість міста — найдовший у Європі критий пішохідний залізничний міст, загальною довжиною 260 метрів[9]. У місті є три православних церкви — на Старому Люботині(початку 19 сторіччя), у Гиївці (початку 19 сторіччя), у центрі міста (початку 20 сторіччя).
У Любовському лісопарку є галявина Партизанка. Ця галявина відома як улюблене місце відпочинку люботинців, що живуть поблизу, а ще тим, що під час Німецько-радянської війни тут було вбито німцями 48 радянських воїнів.
В листопаді 2004 року заснована парафія Архістратига Михаїла (УГКЦ)[10].
Російсько-українська війна[ред. | ред. код]
.jpg){kind=spacer}
19 червня 2022 року близько 23:30 військовослужбовці країни-агресора здійснили ракетний обстріл Люботина. Внаслідок двох вибухів пошкоджено ліцей залізничного транспорту, де знаходився центр із видачі гуманітарної допомоги. Ударною хвилею та уламками пошкоджено низку приватних будинків[11][12].
Культура[ред. | ред. код]
У місті працює Люботинський міський краєзнавчий музей та Музей революційної і трудової слави моторвагонного депо Люботин. Функціонує Будинок культури.
Бібліотеки[ред. | ред. код]
У місті Люботин існує 7 бібліотек, які входять до Люботинської Централізованої бібліотечної системи, що створено 1993 року:
- Люботинська центральна бібліотека
- Люботинська центральна дитяча бібліотека
- Старо-Люботинська бібліотека
- Гиївська бібліотека
- Водянська бібліотека
- Коваленківська бібліотека (с. Коваленки)
- Караванська бібліотека філія (с. Караван)
Книжковий фонд Люботинської ЦБС налічує 109843 примірники[13].
Транспортне сполучення[ред. | ред. код]
Місто Люботин — велика вузлова станція. Загалом на території міста розташовано 7 залізничних зупинок. З них: 2 станції — Люботин, Травневий, 3 платформи — Водяне, Любівка, Гиївка, 1 зупинний пункт — Караванна і 1 роз'їзд — 10 км (колишній роз'їзд Комунар). За межами міста, у селищі Барчани, розташована станція Люботин-Західний (колишня станція Раднаркомівська)[9]. Проїхати до міста Люботин можна з Харкова із залізничних вокзалів Харків-Пасажирський (станція метро Південний вокзал), Харків-Балашовський (станція метро Завод імені Малишева) і Харків-Левада (станція метро Проспект Гагаріна), а також автобусом від станції метро Холодна Гора (вартість проїзду 50,0 грн — до кінця маршруту). Поїздка з Харкова на таксі обійдеться в 200—350 гривень. Також потрапити до міста можна з траси Харків — Київ.
Спорт[ред. | ред. код]
У місті базується ФК «Люботин», який представляє місто у чемпіонаті Харківської області. Команда заснована у 2009 році та виступає на стадіоні «Олімпієць» (колишня назва Локомотив), який вміщує 1300 глядачів.
Щорічно проводиться футбольна «Ліга Дербі».
Пам'ятки[ред. | ред. код]
- Центральна площа в Люботині — площа Соборна. Недалеко від будівлі залізничного вокзалу розташований Центральний парк. У парку знаходиться безліч розважальних закладів, а також побудований в 2006 році меморіал пам'яті загиблих у Другій Світовій війні.
- Одна з пам'яток міста — залізничний міст, довжиною 260 метрів, що є найдовшим критим пішохідним мостом у Європі.
- Садиба Порай-Кошиць на Перекошці (19 століття, сам район названий так на їх честь) — в роки СРСР будинок пристарілих, з 1990-х занедбана, частково зруйнована.
- У місті три православні церкви: в Старому Люботині (початок XIX століття — 1811), Свято-Миколаївська церква в Гиївці (початок XIX століття — 1820) та Миколи Мірлікійського недалеко від залізничного вокзалу (середина ХХ ст., повністю зруйнований у наслідок пожежі 19 квітня 2019 року. У 2020 році розпочато роботи по будівництву нового храму на місці зруйнованого).
- Після реконструкції на базі стадіону «Локомотив» на День міста 5 вересня 2009 відкрито стадіон «Олімпієць».
- Палац князів Святополк-Мирських у Люботині.
Особистості[ред. | ред. код]
Народилися[ред. | ред. код]
- Микола Кравченко — український націоналіст, ветеран, активіст Національного Корпусу, письменик. Загинув у російсько-українській війні.
- Федір Балавенський — український скульптор.
- Михайло Бєлоярцев — дворянин, земський лікар, заслужений лікар УРСР.
- Остап Бутенко — незрячий кобзар, проживав у місті.
- Ворожбіян Михайло Іванович (* 1953) — український науковець у хімічної інженерії, цивільної безпеки. Доктор технічних наук, професор. Академік АН вищої школи України.
- Павло Гіренко — будівельник, Герой Соціалістичної Праці.
- Олександр Загудаєв — старший сержант Збройних сил України, учасник війни на сході України, загинув у боях за Щастя.
- Лідія Захаренко — радянська та російська оперна співачка (сопрано).
- Семен Капара — оперний співак (тенор).
- Олекса Марченко — український поет. Лауреат премії ім. Олександра Олеся. Член Національної спілки письменників України. Народився у с. Яловенковому, нині воно у межах Люботина.
- Анатолій Крашаниця (псевдо А. Крижаний) — український письменник і журналіст, член спілки письменників «Плуг».
- Станіслав Шумицький — український поет.
- Олег Голтвянський — громадський та військовий діяч, учасник Євромайдану, виконувач обов'язків командира батальйону «Печерськ».
- Олег Худолій — український вчений, доктор наук з фізичного виховання і спорту, професор, академік Академії наук вищої школи України.
- Іван Приходько — український інженер, сержант РСЧА. Розробник автобусів у Києві.
Жили та працювали[ред. | ред. код]
- Наталя Забіла — українська письменниця, поетеса.
- Олег Ширяєв — український громадський діяч та військовий, один із засновників руху «Східний корпус», командир роти особливого призначення «Східний корпус». Навчався в Люботинській загальноосвітній школі № 4.
Фотогалерея[ред. | ред. код]
-
Храм Св. Миколая в Люботині
-
Галявина Партизанка (Заяча галявина) в люботинському лісі
-
-
Ставок Перекошка на заході
-
Ставок Перекошка. Вид на дитячий пляж
-
-
Люботинський залізничний вокзал
-
Люботинська гімназія №1
-
Дільнична лікарня ст. Люботин
-
Моторвагонне депо Люботин
-
Храм Св. Миколая (після реставрації)
-
2 Люботинський ставок
-
Садиба Святополк-Мирських
-
Службовий корпус садиби
-
Комплекс споруд заміської садиби
-
Могили П. Д и Д. И. Святополк-Мирських
-
Миколаївська церква заміської садиби
-
Свято-Миколаївська церква. Вид збоку
-
Загальний вид церкви
-
Школа (працювала до 2001 року)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
.JPG)
.jpg)
Джерела та література[ред. | ред. код]
- Я. В. Верменич. Люботин [Архівовано 16 вересня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 6 : Ла — Мі. — С. 385. — 784 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1028-1.
Література[ред. | ред. код]
- В. В. Стрілець. Люботин: Історико-краєзнавчий нарис.- Харків: Торсинг,2002. — 400с.
- В. В. Стрілець Календар ювілейних та пам'ятних дат м. Люботина на 2008 р. — Люботин: ІВЦ ЛММК,2008. — 20с.
- В. В. Стрелец Люботинская дистанция пути: История и современность. — Харьков, 2008. — 154 с.
- Кришталевий об'єктив Миколи Пархоменка: (до 75-річчя від дня народж. [слобожан. фотографа]): біобібліогр. нарис / [упоряд. В. В. Стрілець]. — Х. : СтильИздат, 2011. — 111 с., XXIV арк. іл. : іл. — Текст: укр., рос.
Посилання[ред. | ред. код]
 |
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Люботин |
 |
Вікіцитати містять висловлювання на тему: Люботин |
- Сайт міста Люботин
- Форум міста Люботин
- Офіційний сайт Люботинської міськради [Архівовано 16 січня 2021 у Wayback Machine.]
- Сайт відділу освіти Люботинської міської ради [Архівовано 1 квітня 2022 у Wayback Machine.]
- Люботин (Гиївка) на сайті Замки та храми України [Архівовано 1 жовтня 2008 у Wayback Machine.]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2017 року (PDF(zip))
- ↑ Чисельність населення Харківської області на 1 січня 2009 року
- ↑ У місті Люботин під Харковом розкопали один з найстаріших курганів в басейні річки Сіверський Донець. Архів оригіналу за 22 вересня 2017. Процитовано 22 вересня 2017.
- ↑ Стародавня Україна – Google Мої карти. Google My Maps. Архів оригіналу за 15 липня 2021. Процитовано 8 жовтня 2019.
- ↑ рос. дореф. Харьковская губернія. Списокъ населенныхъ мѣстъ по свѣдѣніямъ 1864 года, томъ XLVI. Изданъ Центральнымъ статистическимъ комитетомъ Министерства Внутренних Дѣлъ. СанктПетербургъ. 1869 — XCVI + 209 с.
- ↑ Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По даннымъ обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутреннихъ Дѣлъ, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпускъ III. Губерніи Малороссійскія и Юго-Западныя / Составилъ старшій редактор В. В. Зверинскій — СанктПетербургъ, 1885. (рос. дореф.)
- ↑ рос. дореф. Населенныя мѣста Россійской Имперіи в 500 и болѣе жителей съ указаніем всего наличнаго въ них населенія и числа жителей преобладающихъ вѣроисповѣданій по даннымъ первой всеобщей переписи 1897 г. С-Петербург. 1905. — IX + 270 + 120 с., (стор. 1-250)
- ↑ рос. дореф. Харьковскій календарь на 1914 годѣ. Изданіе Харьковскаго Губернскаго Статистическаго Комитета. Харьковъ. Типографія Губернскаго Правленія. 1914. VI+86+84+86+26+116+140+44 с.
- ↑ а б в г Манько О. (2019). Люботин у цифрах і фактах. Цікавий Люботин (№ 1'). с. 1.
- ↑ Храмове свято у місті Люботин на Харківщині. Архів оригіналу за 21 червня 2017. Процитовано 26 листопада 2014.
- ↑ Під Харковом росіяни вдарили ракетою по навчальному закладу, де видавалася гуманітарка. Укрінформ. 20 червня 2022. Архів оригіналу за 21 червня 2022. Процитовано 21 червня 2022.
- ↑ Ракетний обстріл навчального закладу в Люботині під Харковом — фото наслідків. Суспільне. 20 червня 2022. Архів оригіналу за 23 червня 2022. Процитовано 23 червня 2022.
- ↑ Бібліотеки Харківської області. м. Люботин. Архів оригіналу за 2 квітня 2018. Процитовано 1 листопада 2018.
| ||||||||||||||
| ||||||||||||||
| ||||||||
| ||||||||||
| |||||||||||||
_(1781).png)
|
