Шинкарук Володимир Іларіонович: відмінності між версіями
[перевірена версія] | [перевірена версія] |
MikeZah (обговорення | внесок) Немає опису редагування |
|||
Рядок 73: | Рядок 73: | ||
* «Единство диалектики, логики и теории познания» (1977) та ін. |
* «Единство диалектики, логики и теории познания» (1977) та ін. |
||
* [[Філософський словник]] /За ред. В. І. Шинкарука. — 2. вид. І доп. — К.: Голов. ред. УРЕ, 1986. — 800 с. |
* [[Філософський словник]] /За ред. В. І. Шинкарука. — 2. вид. І доп. — К.: Голов. ред. УРЕ, 1986. — 800 с. |
||
== Нагороди == |
|||
* [[орден Жовтневої Революції]] (21.04.1988) |
|||
== Джерела == |
== Джерела == |
Версія за 20:26, 24 лютого 2018
Шинкарук Володимир Іларіонович | |
---|---|
Народився |
22 квітня 1928 Гайворон, Київська область |
Помер |
29 листопада 2001 (73 роки) Київ |
Країна |
СРСР Україна |
Національність | українець |
Діяльність | історик філософії |
Alma mater | філософський факультет Київського університету імені Шевченка |
Галузь | філософія |
Заклад | КНУ імені Тараса Шевченка |
Посада | директор Інституту Філософії АН УРСР до 2001 року |
Вчене звання | академік |
Науковий ступінь | професор, доктор філософських наук |
Членство |
НАН України Академія наук СРСР |
Партія | КПРС |
Нагороди |
Володи́мир Іларіо́нович Шинкару́к (* 22 квітня 1928, Гайворон, Київська область, УРСР — †29 листопада 2001) — філософ-марксист, професор, був членом АН УРСР (з 1978). Член ВКП(б) з 1951 року. Член Ревізійної Комісії КПУ у 1981 — 1986 р. Кандидат у члени ЦК КПУ у 1986 — 1990 р. Депутат Верховної Ради УРСР 11-го скликання.
Біографічні відомості
Зовнішні зображення | |
---|---|
Він був наймолодшим деканом КНУ ім. Т.Шевченка | |
Не лише вчений, а й громадський діяч | |
Засновник Київської філософської школи | |
Облікова картка лауреата державної премії 1982 року |
Володимир Іларіонович Шинкарук народився в селі Гайворон на Київщині. У 1950 році закінчив філософський факультет Київського університету імені Шевченка, в якому працював з 1951 року викладачем, доцентом, а з 1965 року — професором, згодом деканом філософського факультету. 1968 року став директором Інституту Філософії АН УРСР, головним редактором журналу «Філософська думка» (з 1969 до 1971 і з 1979), віце-президент Філософського товариства СРСР та голова його українського відділу. З 1984 року — голова правління Товариства «Знання» УРСР.
За свою роботу з філософії Геґеля 1964 року отримав Золоту медаль Гегелевського Товариства (Париж).
Філософські погляди
Під час панування комуністичного режиму постійно піддавався нападкам з боку партійно-номенклатурної бюрократії, звинувачувався у ревізіонізмі. Попри це, продовжував гуманістичні традиції українського типу філософствування, створивши Київську школу філософії, в центрі якої стояла проблема «людина — світ», і де в філософському творчому пошуку замість спустошеної марксистської «людини народної маси» поставала особистість з її переживаннями, вірою, тривогами, любов'ю та надіями.
Хоча частина робіт з цієї тематики вийшла ще за часів радянського ладу[1][2][3], особливо яскраво ці його провідні ідеї почали втілюватися в конкретні теоретичні наробки наприкінці 1990-х — на початку 2000-х років[4].
"Відомий вчений з діаспори О. Кульчицький зауважив у своїй суті синтетичну тяглість української людини до поєднання західної духовності, а то є раціонально-активна світонастанова, готовність до дії. Щоправда, такій тяглості не судилося гармонійно вивершитися в минулому через несприятливі зовнішні обставини, зумовлені периферійним розташуванням України в імперії та її колоніальним статусом. Очевидно, нинішні покоління українців, що входять у третє тисячоліття, зуміють втілити ідеал єдності високорозвинутого інтелекту та глибоко розвинутої душевності. Дух спонукає людину постійно вдивлятися у себе та в довкілля, дбати про його поліпшення. Отже, і державотворча, і культурна політика нашої держави повинна будуватись на тезі, що тільки інтелектуальна і душевно багато особистість здатна гідно репрезентувати свій час свій народ, національну культуру, свою державу. Й лише вона здатна протидіяти всім кризовим явищам", – цитату взяту з книжки Ігоря Шарова "100 сучасників: роздуми про Україну".
Основні праці
Серед основних праць Володимира Шинкарука праці з питань марксистської логіки, гуманізму, аналізу сучасного суспільного розвитку в дусі марксизму-ленінізму та з історії філософії:
- «Предмет та завдання історії філософії як науки» (1957)
- «Розвиток філософської думки в стародавньому Китаї» (1958, разом з В. Дмитриченком)
- «Логика, диалектика и теория познания Гегеля» (1964)
- «Единство диалектики, логики и теории познания» (1977) та ін.
- Філософський словник /За ред. В. І. Шинкарука. — 2. вид. І доп. — К.: Голов. ред. УРЕ, 1986. — 800 с.
Нагороди
- орден Жовтневої Революції (21.04.1988)
Джерела
- Шинкарук Володимир Іларіонович
- Ігор Шаров. 100 сучасників: роздуми про Україну. – К.: АртЕк, 2004. ISBN 966-505-163-6
Примітки
- ↑ Шинкарук В. И. Философия и мировоззрение // Человек и мир человека. Категории «человек» и «мир» в системе научного мировоззрения. [Владимир Илларионович Шинкарук, Вадим Петрович Иванов, Иван Николаевич Молчанов и др.]. / Ред. кол.: В. И. Шинкарук [отв. ред.]. / АН УССР. Ин-т филосфии. — Библиог.: сс. 332–336. — Предм. указ. сс. 338–340. — К.: Наук. Думка. — 1977. — 342 с. — СС. 7-26;
- ↑ Шинкарук В. И. Категориальная структура научного мировоззрения/ Володимир Іларіонович Шинкарук. // Мировоззренческое содержание категорий и законов материалистической диалектики. [Владимир Илларионович Шинкрук, Борис Сергеевич Укринцев, Жабойхан Мубаракович Абдильдин и др.]. / Отв. ред-ры В. И. Шинкарук, А. И. Яценко. / АН УССР. Ин-т философии. Укр. отд. Филос. общ-ва СССР. — К.: Наук. думка, 1981. — 368 с. — СС. 11-25;
- ↑ Шинкарук В. И., Яценко А. И. Гуманизм диалектико-материалистического мировоззрения / Владимир Илларионович Шинкарук, Александр Иванович Яценко. — К.: Политиздат Украини, 1984. — Библиог.: сс. 249–254. — 256 с.)
- ↑ Шинкарук В. Методологічні засади філософських вчень про людину / Володимир Іларіонович Шинкарук. // Філософська антропологія: екзистенціальні проблеми. — К., 2000. — СС. 8—48.
Література
- Йолон П. Ф. Шинкарук Володимир Іларіонович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2013. — Т. 10 : Т — Я. — С. 638. — ISBN 978-966-00-1359-9.
- Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.
Посилання
|
Це незавершена стаття про українського науковця. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
- Народились 22 квітня
- Народились 1928
- Померли 29 листопада
- Померли 2001
- Викладачі Київського університету
- Члени Національної академії наук України
- Члени АН СРСР
- Члени КПРС
- Кавалери ордена Леніна
- Кавалери ордена Жовтневої Революції
- Кавалери ордена Трудового Червоного Прапора
- Кавалери ордена «Знак Пошани»
- Кавалери ордена князя Ярослава Мудрого
- Лауреати Державної премії УРСР у галузі науки і техніки
- Українські філософи
- Історики філософії
- Філософія в Україні
- Дійсні члени НАН України
- Випускники Київського університету
- Науковці Київського університету
- Уродженці Володарського району (Київська область)
- Науковці Інституту філософії НАН України
- Доктори філософських наук СРСР
- Доктори філософських наук України
- Декани Філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка