Євангелист Марко

Марко І
Євангеліст Марко на стінах каплиці в м. Бережани
1-й Папа і Патріарх великого граду Александрії, Лівії, Пентаполя, Ефіопії, всія Єгипту і всія Африки, Отець Отців, Пастор Пасторів, Архієрей Архієреїв, Тринадцятий Апостол і Суддя всія Всесвіту
42 — 4 квітня 63
Церква:	Александрійська православна церква
Попередник:	посада запроваджена
Наступник:	Аніан І
Ім'я при народженні:	Іоанн Марко
Прийняття священного сану:	33
Прийняття чернецтва:	33
Єпископська хіротонія:	33

Мучеництво євангеліста Марка

Марко́ (євр.: מרקוס, гр.: Μάρκος) — один з чотирьох євангелістів, названий теж Іоанн, святий. Мати його Марія мала просторий дім у Єрусалимі, що й служив для сходин вірних християн. Туди сховався і св. Петро після чудесного звільнення з в'язниці (Діяння 12.12). Марко — небіж левіта Варнави; вони обидва супроводили св. Павла в першій його апостольській подорожі. Потім Марко, нерозлучний супутник верховного апостола Петра, був, так би мовити, його секретарем, і друга Євангелія — ніщо інше, як коротко списана проповідь саме апостола Петра. Це стверджує свідоцтво Папія, гієреапостольського єпископа у Фрігії (100—130 рр.), мовляв, Марко — за свідченням пресвітера (Йоана Євангеліста) — бувши тлумачем Петра, все те, що запам'ятав, точно списав, хоч і не в тім порядку, як то, було, Господь говорив і чинив.

Після смерті апостолів Петра і Павла Марко проповідував у Єгипті, заснував там Олександрійську Церкву. Тут же своєю мученичою кров'ю він засвідчив достовірність своєї науки.

Марко — каже Папій, — записував, «на одне зважаючи, — нічого не пропустити, ані не сказати чогось неправдивого». Тим то маємо в цій Євангелії проповідь, «керигму» Петра в цілості, списану так, як її проповідував Петро, зіставлену в тому ж порядкові.

Марко, щоправда, подав тільки ті відомості з життя Христа, що тоді були вживані у християнській катехизі. Тим то він починає свою благовість від прилюдного виступу Спасителя в Галилеї, обширніше описує Страсті й Воскресіння, додержуючи радше логічного, ніж хронологічного порядку.

Автор, описуючи події просто й коротко, прямує до головного завдання — розповсюдити й закріпити спізнання Ісуса Христа, втіленого Божого Сина. Божество Ісуса він доказує не повторним зізнанням Учителя, як це робить Іоанн Богослов, ані не покликається на пророцтва Старого Завіту, що властиве Матеєві; а на яскравих фактах, простими словами переповідаючи діяльність Ісуса, його численні чуда, які самі з себе говорять про його владу над законами природи, описує саму особу Ісуса Христа, його діла і науку, що й є доказом його Божества. Бо й не може бути звичайною людиною той, хто вичтує тайні думки, передсказує майбутні події, прорікає про себе й інших, виздоровлює одним словом невигойні недуги, воскрешає мертвих. І навіть — сам Отець у хвилі хрещення й переображення визнає: «Це Син мій возлюблений» (Мр. 9.7).

Євангеліст, описуючи події з життя Ісуса Христа, прямує до того, щоб кожен читач, як той сотник під хрестом, визнав: «Чоловік цей був справді Син Божий» (15.39).

Євангеліст Марко хоча й був євреєм, але не писав єврейською мовою, а грецькою. Цей факт підкреслює те, що в християнстві ще з часів проповіді Спасителя всі мови вважаються святими у тій мірі, у якій передають слова Божі і служать для запису святих Писань.

Див. також

• Євангеліє від Марка