Альфред Гічкок

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Альфред Гічкок
англ. Alfred Hitchcock
Фото
Дата народження: 13 серпня 1899(1899-08-13)
Місце народження: Лондон, Англія
Дата смерті: 29 квітня 1980(1980-04-29) (80 років)
Місце смерті: Лос-Анджелес, США
Громадянство: Великобританія, США
Професія: кінорежисер, сценарист, продюсер
Кар'єра: 19251980
Нагороди:  
Кавалер ордена Британської імперії
Орден мистецтв та літератури
IMDb: ID 0000033
Alfred Hitchcock — The Master of Suspense

Сер Альфред Джозеф Гічкок (англ. Alfred Hitchcock; * 13 серпня 1899, Лондон — 29 квітня 1980 Лос-Анджелес) — англійський кінорежисер, продюсер, сценарист. Працював у Великій Британії та США. Його ім'я пов'язане зі становленням жанру «трилерів» (від англ. thrill — «тремтіння») та з поняттям «саспенс» (від англ. suspense — «невизначеність») у кіно. Гічкок умів майстерно створювати в своїх фільмах атмосферу тривожної невизначеності, сторожкого очікування, передчуття чогось жахливого.

Біографія[ред.ред. код]

Альфред Гічкок народився 13 серпня 1899 у Лейстоуні, місто Лондон. Його назвали на честь батькового брата Альфредом. Його батько працював бакалійником. Альфред виховувався католиком і навчався у Єзуїтській класичній школі Святого Ігнатія у Стемфорд Хіл[1][2]. Гічкок протягом усього життя боявся поліцейських і жодного разу не сів за кермо автомобіля через те, що в дитинстві за невелику провину за порадою батька його замкнули на кілька годин у камері відділення поліції.

Він навчався у Лондонському університеті на інженера, а з 1920 року працював на кіностудії. Спочатку в його завдання входило малювання карток з іменами акторів для титрів, потім він став складати сценарії і асистувати режисерам. У 1926 р. зняв перший трилер, «Мешканець». Йому належить перший британський звуковий фільм, що мав успіх в прокаті, — «Шантаж» (1929).

Зі своєю майбутньою дружиною, кіномонтажником Альмою Ревілль, Гічкок познайомився у 1923 році на зйомках фільму «Жінка — жінці» (англ. Woman to Woman). Вони одружилися у 1926 році і прожили разом до смерті Гічкока у 1980 році. У 1928 році Алма Ревілль народила йому єдину дитину — дочку Патрицію Гічкок, що стала актрисою.

З початком Другої світової війни виробництво фільмів у Великобританії припинилося, і Гічкок поїхав до Голівуду (1939). Він став працювати на зіркового продюсера Девіда Селзніка, який часто втручався у творчий процес, але в той же час забезпечував фінансування і хорошу пресу. Завдяки його зв'язкам перший же американський фільм Гічкока, «Ребекка», виграв «Оскар» як найкращий фільм року.

У 1940-ві роки Гічкок знімав приблизно по фільму в рік, а з 1948 р. сам же їх і продюсував. Його улюбленими акторами були Кері Грант, Джиммі Стюарт, Грейс Келлі. Піку своєї кар'єри Гічкок досяг у 1950-ті роки з великобюджетними текніколоровими проектами — іноді чисто комедійними («Неприємності з Гаррі», «Спіймати злодія»), іноді передбачаючи естетику «бондіани» («На північ через північний захід»). Починаючи з 1950-их режисер активно працював на телебаченні (серіал «Альфред Гічкок представляє»).

Після фільмів «Вікно у двір» (1954) і «Запаморочення» (1959), які своїми нестандартними рішеннями, оповідальним і глибоким психологізмом вплинули на європейський арт-хаус, режисер став застосовувати ще більш експериментальні, навіть шокуючі прийоми. Гучні картини «Психо» (1960) і «Птахи» (1963) стоять у творчості Гічкока осібно, іноді їх визначають як фільми жахів.

Альфред Гічкок часто хотів перетворити глядачів на вуаєристів з його фільмів, викликаючи розмитість межі між провиною та невинуватістю. Час від часу виражав це безпосередньо. У фільмі «Вікно у двір» Джеффріс (грав Джеймс Стюарт) більшість часу шпигує за певною людиною. Ларс Торвальд (якого грає Реймонд Берр), стаючи, нарешті, обличчям до обличчя, питає: «Що ви хочете від мене?». Берр може запитати про це ж аудиторію …

Починаючи з фільму «Марні» (1964) роботи Гічкока приймалися публікою і критиками вельми стримано. Незважаючи на критичне ставлення до комерційного голлівудського кіно, Гічкока боготворили критики французької «нової хвилі». Франсуа Трюффо не тільки помітив авторський погляд за ширмою розважального кіно, він зняв кілька фільмів, наслідуючи Гічкока, і опублікував книгу інтерв'ю зі своїм кумиром. Сильним впливом Гічкока відзначені також фільми Шаброля і Брайана Де Пальми.

У 1979 Гічкок одержав премію Американського кіноінституту «За видатний внесок в кіномистецтво». Помер у Лос-Анджелесі 29 квітня 1980. Його похорон проходив в католицькій церкві на Беверлі-Хіллз. Тіло Гічкока було піддано кремації, а прах розвіяний над Тихим океаном[3][4].

Внесок у кінематограф[ред.ред. код]

Надихаючись картинами німецьких експресіоністів (Мурнау, Фріца Ланга), Гічкок почав працювати в кіно — спочатку в Англії, а з 1939 року в США. Вперше на творчість Гічкока звернули серйозну увагу критики французської «нової хвилі». Франсуа Трюффо першим достеріг авторський погляд за ширмою розважального кіно. Життєвий доробок Гічкока — 55 повнометражних фільмів, багато з яких стали класикою світового кінематографа, 21 телефільм для серії «Альфред Гічкок представляє» і два документальні фільми (обидва в 1944 році). Ще дві кінороботи залишилися незавершеними. Альфред Гічкок досьогодні залишається одним із найповажаніших та найпопулярніших кінорежисерів.

Гічкок відомий також своїми камео. Він обожнював з'являтися в епізодах своїх фільмів: чи в образі перехожого, чи в образі вуличного роззяви. Він з'являвся майже у всіх своїх пізніх фільмах. Загалом, Гічкок (особливо в пізні роки) прагнув створити навколо себе містичну атмосферу, оточував себе ореолом таємничості.

Режисерський почерк[ред.ред. код]

Фільми Гічкока засновані на страхові й саспенсі. Серед улюблених кінематографічних прийомів Гічкока зйомка «з очей» персонажа. Гічкоку також приписується винайдення техніки надшвидкого монтажу, яскраво продемонстрованого в знаменитій сцені вбивства в душі у фільмі «Психо». Зараз цю манеру монтажу часто називають «MTV-монтажем», бо в 1990-х її широко задаптували режисери відеокліпів, що демонструвалися на телеканалі MTV. Такий монтаж став також часто застосовують у трейлерах.

Також відзначено, що Гічкок полюбляв знімати в головних ролях «холодних» білявок (Ґрейс Келлі, Вера Майлз, Кім Новак, Чи Джанет, Тіппі Хедрен, Клод Жад).

Гічкок продумував сценарії своїх фільмів до найменших подробиць. За його словами, в нього в голові фільм складалася ідеальна версія картини, а на знімальному майданчику зазвичай доводилося йти на компроміси, внаслідок яких фільм втрачав 40% початкової якості. Режисер відомий також зневажливим ставленням до акторів. Для нього актори мали значення не більше, ніж декорації. Натякаючи на порівняння Гічкоком акторів із худобою, Керол Ломбард одного разу з'явилася на зйомки фільму "Пан та пані Сміт" з коровами[5]. Щоправда, Гічкок відмовлявся від такого порівняння, стверджуючи, що його слова означали лише, що до акторів слід ставитися як до худоби.

Тематичні трилогії[ред.ред. код]

Розглядаючи творчість Гічкока з позицій лаканівського психоаналізу, Славой Жижек поділяє його найвідоміші фільми на тематичні трилогії[6]:

  • «Не та людина» (1956), «Запаморочення» (1958), «На північ через північний захід» (1959) — три фільми, в яких головних героїв приймають не за тих, ким вони є насправді.
  • «Запаморочення», «На північ через північний захід» та «Психо» (1960) — головні герої намагаються штучно заповнити порожнечу, спричинену смертю коханої жінки («Запаморочення»), загадковою фігурою неіснуючої людини («На північ через північний захід») та смертю матері («Психо»), причому в останньому випадку Норман Бейтс намагається воскресити матір, зайнявши її місце в реальності.
  • «На північ через північний захід», «Психо» та «Птахи» (1963) утворюють трилогію про порожнечу та дисбалансі в сімейних відносинах: відсутність фігури батька компенсується болісно роздутим материнським суперего. Владна мати головного героя у всіх трьох фільмах ставиться до нього як до своєї власності, і своїм втручанням руйнує його спроби вибудувати повноцінні відносини з іншими жінками[7].

Дивакуватість[ред.ред. код]

Сучасники Гічкока кажуть, що спочатку він видавався милою людиною, але довго терпіти його в якості співрозмовника було неможливо[8]. У дитинстві Гічкок був відлюдником, відстороненим від інших дітей[8]. Автор книги «Темна сторона генія» біограф Гічкока Дональд Спото показує його як жорстоку, боягузливу людину[9].

Гічкок був педантом: наприклад, біографії героїв у фільмах розроблялися з особливою ретельністю, не пропускаючи жодної дрібної деталі[10].

Альфред мав досить специфічне почуття гумору. Він міг подарувати чотириста копчених рибинок людині, якій був огидний запах риби[11]. При зйомках фільму «39 сходинок» головним героям довелося проходити весь день в наручниках, тому що режисер, за його твердженням, втратив ключ від них[11]. Відомий також випадок, коли Гічкок подарував Мелані Гріффіт, коли та була в п'ятирічному віці, ляльку з обличчям її матері актриси Тіппі Хедрен, яка лежала в іграшковій труні. Причиною такого подарунка став конфлікт, що трапився на знімальному майданчику між Хедрен і Гічкоком[11]. Гічкок також любив розсаджувати гостей на спеціальні подушки, що видавали непристойні звуки[11].

Визнання[ред.ред. код]

Королева Єлизавета II в 1980 році, за 4 місяці до смерті режисера, нагородила його званням лицаря-командора Ордену Британської імперії, що надало йому право вживати титул «сер», попри те, що в 1956 році Гічкок прийняв громадянство США.

На його честь названо астероїд головного поясу 7032 Хічкок, відкритий 3 листопада 1994 року.

Фільми у Списку 250 найрейтинговіших фільмів IMDb[12]
Місце Фільм
31 Вікно у двір
32 Психо
60 На північ через північний захід
66 Запаморочення
137 Ребекка
163 У випадку вбивства набирайте «М»
192 Незнайомці в потягу
198 Лиха слава
242 Мотузка

Фільмографія[ред.ред. код]

За своє життя Альфред Гічкок зняв 55 повнометражних кінофільмів, багато з яких стали класикою світового кінематографу. Крім того, Альфред Гічкок зняв ще 21 телефільм для серії «Альфред Гічкок представляє» і два документальні фільми (обидва у 1944 році), ще 2 кінороботи залишилися незавершеними.


Камео Гічкока[ред.ред. код]

Камео — епізодичні ролі Альфреда Гічкока, зіграні ним у власних фільмах, що стали частиною фірмового стилю режисера[14][15][16]. Вперше Гічкок з'явився в кадрі у своєму фільмі «Мешканець»: коли для однієї зі сцен режисерові знадобилися додаткові виконавці, він вирішив спробувати себе в якості актора. Всього Гічкок зіграв більше тридцяти камео у власних фільмах.

У серії інтерв'ю з Франсуа Трюффо Гічкок розповідає, що воліє з'являтися на екрані в самому початку фільму. У такому випадку глядачі, знайомі зі звичкою режисера з'являтися у власних фільмах зможуть розслабитися від пошуків метра на екрані та зосередитися власне на фільмі.

Опис камео

Посилання[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. «Death and the Master». Vanity Fair. April, 1999. Архів оригіналу за 2013-06-26. Процитовано 2010-12-30. 
  2. «Welcome to St. Ignatius College». Архів оригіналу за 2013-06-26. Процитовано 2008-03-05. 
  3. Alfred Hitchcock Dies; A Master of Suspense; Alfred Hitchcock, Master of Suspense and Celebrated Film Director, Dies at 80 Increasingly Pessimistic Sought Exotic Settings Technical Challenges Became a Draftsman Lured to Hollywood, The New York Times (30 April 1980, Wednesday).
  4. «Alfred Hitchcock Dies; A Master of Suspense; Alfred Hitchcock, Master of Suspense and Celebrated Film Director, Dies at 80 Increasingly Pessimistic Sought Exotic Settings Technical Challenges Became a Draftsman Lured to Hollywood». The New York Times. 30 April 1980. Архів оригіналу за 2011-08-21. Процитовано 7 March 2008. 
  5. «Mr. and Mrs. Smith (1941)». Internet Movie Database. Архів оригіналу за 2013-06-26. Процитовано 2008-03-04. 
  6. Slavoj Žižek. Looking Awry: An Introduction to Jacques Lacan Through Popular Culture. 2nd ed. Massachusetts Institute of Technology Press, 1992. ISBN 978-0-262-74015-9. Pages 87-107
  7. Найвідоміший випадок Нормана Бейтса, якого направляє голос покійної матері та наказує йому вбивати тих жінок, які притягують його до себе
  8. а б «Обратная сторона гения» (російською). Архів оригіналу за 2012-06-24. Процитовано 2012-05-13. 
  9. «Какой он, Альфред Хичкок?» (російською). Архів оригіналу за 2012-06-24. Процитовано 2012-05-13. 
  10. «Какой он, Альфред Хичкок? » Педант» (російською). Архів оригіналу за 2012-06-24. Процитовано 2012-05-13. 
  11. а б в г «Какой он, Альфред Хичкок? » Специфический юмор Альфреда Хичкока» (російською). Архів оригіналу за 2012-06-24. Процитовано 2012-05-13. 
  12. Top 250 IMDb (стан: 27 березня 2014)
  13. Людина з острова Мен
  14. Перелік та відеосеквенції
  15. Cameo picture gallery from Filmsite.com
  16. A list of the cameos at Empire magazines website