Альфред Гічкок

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Альфред Хічкок)
Перейти до: навігація, пошук
Альфред Хічкок
Alfred Hitchcock
Фото
Дата народження: 13 серпня 1899(1899-08-13)
Місце народження: Лондон, Англія
Дата смерті: 29 квітня 1980(1980-04-29) (80 років)
Місце смерті: Лос-Анджелес, США
Громадянство: Великобританія, США
Професія: кінорежисер, сценарист, продюсер
Кар'єра: 1925 — 1980
IMDb: ID 0000033
Alfred Hitchcock — The Master of Suspense

Сер Альфред Джозеф Хічкок (також Гічкок, англ. Alfred Hitchcock; 13 серпня 1899, Лондон — 29 квітня 1980 Лос-Анджелес) — англійський кінорежисер, продюсер, сценарист. Працював у Великій Британії та США. Його ім'я пов'язане зі становленням жанру «трилерів» (від англ. thrill — «тремтіння») та з поняттям «саспенс» (від англ. suspense — «невизначеність») у кіно. Хічкок умів майстерно створювати в своїх фільмах атмосферу тривожної невизначеності, сторожкого очікування, передчуття чогось жахливого.

Зміст

Біографія[ред.]

Альфред Хічкок народився 13 серпня 1899 у Лейстоуні, місто Лондон. Його назвали на честь батькового брата Альфредом. Його батько працював бакалійником. Альфред виховувався католиком і навчався у Єзуїтській класичній школі Святого Ігнатія у Стемфорд Хіл[1][2]. Хічкок протягом усього життя боявся поліцейських і жодного разу не сів за кермо автомобіля через те, що в дитинстві за невелику провину за порадою батька його замкнули на кілька годин у камері відділення поліції.

Він навчався у Лондонському університеті на інженера, а з 1920 року працював на кіностудії. Спочатку в його завдання входило малювання карток з іменами акторів для титрів, потім він став складати сценарії і асистувати режисерам. У 1926 р. зняв перший трилер, «Мешканець». Йому належить перший британський звуковий фільм, що мав успіх в прокаті, — «Шантаж» (1929).

Зі своєю майбутньою дружиною, кіномонтажником Альмою Ревілль, Хічкок познайомився у 1923 році на зйомках фільму «Жінка — жінці» (англ. Woman to Woman). Вони одружилися у 1926 році і прожили разом до смерті Хічкока у 1980 році. У 1928 році Алма Ревілль народила йому єдину дитину — дочку Патрицію Хічкок, що стала актрисою.

З початком Другої світової війни виробництво фільмів у Великобританії припинилося, і Хічкок поїхав до Голівуду (1939). Він став працювати на зіркового продюсера Девіда Селзніка, який часто втручався у творчий процес, але в той же час забезпечував фінансування і хорошу пресу. Завдяки його зв'язкам перший же американський фільм Хічкока, «Ребекка», виграв «Оскар» як кращий фільм року.

У 1940-ві роки Хічкок знімав приблизно по фільму в рік, а з 1948 р. сам же їх і продюсував. Його улюбленими акторами були Кері Грант, Джиммі Стюарт, Грейс Келлі. Піку своєї кар'єри Хічкок досяг у 1950-ті роки з великобюджетними текніколоровими проектами — іноді чисто комедійними («Неприємності з Гаррі», «Спіймати злодія»), іноді передбачаючи естетику «бондіани» («На північ через північний захід»). Починаючи з 1950-их режисер активно працював на телебаченні (серіал «Альфред Хічкок представляє»).

Після фільмів «Вікно у двір» (1954) і «Запаморочення» (1959), які своїми нестандартними рішеннями, оповідальним і глибоким психологізмом вплинули на європейський арт-хаус, режисер став застосовувати ще більш експериментальні, навіть шокуючі прийоми. Гучні картини «Психо» (1960) і «Птахи» (1963) стоять у творчості Хічкока осібно, іноді їх визначають як фільми жахів.

Альфред Хічкок часто хотів перетворити глядачів на вуаєристів з його фільмів, викликаючи розмитість межі між провиною та невинуватістю. Час від часу виражав це безпосередньо. У фільмі «Вікно у двір» Джеффріс (грав Джеймс Стюарт) більшість часу шпигує за певною людиною. Ларс Торвальд (якого грає Реймонд Берр), стаючи, нарешті, обличчям до обличчя, питає: "Що ви хочете від мене?». Берр може запитати про це ж аудиторію ...

Починаючи з фільму «Марні» (1964) роботи Хічкока приймалися публікою і критиками вельми стримано. Незважаючи на критичне ставлення до комерційного голлівудського кіно, Хічкока боготворили критики французької «нової хвилі». Франсуа Трюффо не тільки помітив авторський погляд за ширмою розважального кіно, він зняв кілька фільмів, наслідуючи Хічкока, і опублікував книгу інтерв'ю зі своїм кумиром. Сильним впливом Хічкока відзначені також фільми Шаброля і Брайана Де Пальми.

У 1979 Хічкок одержав премію Американського кіноінституту «За видатний внесок в кіномистецтво». Помер у Лос-Анджелесі 29 квітня 1980. Його похорон проходив в католицькій церкві на Беверлі-Хіллз. Тіло Хічкока було піддано кремації, а прах розвіяний над Тихим океаном[3][4].

Внесок у кінематограф[ред.]

Надихаючись картинами німецьких експресіоністів (Мурнау, Ланг), Хічкок почав працювати в кіно — спочатку в Англії, а з 1939 року в США. Вперше на творчість Хічкока звернули серйозну увагу критики французської «нової хвилі». Франсуа Трюффо першим достеріг авторський погляд за ширмою розважального кіно. Життєвий доробок Хічкока — 55 повнометражних фільмів, багато з яких стали класикою світового кінематографа, 21 телефільм для серії «Альфред Хічкок представляє» і два документальні фільми (обидва в 1944 році). Ще дві кінороботи залишилися незавершеними. Альфред Хічкок досьогодні залишається одним із найповажаніших та найпопулярніших кінорежисерів.

Хічкок відомий також своїми камео. Він обожнював з'являтися в епізодах своїх фільмів: чи в образі перехожого, чи в образі вуличного роззяви. Він з'являвся майже у всіх своїх пізніх фільмах. Загалом, Хічкок (особливо в пізні роки) прагнув створити навколо себе містичну атмосферу, оточував себе ореолом таємничості.

Режисерський почерк[ред.]

Фільми Хічкока засновані на страхові й саспенсі. Серед улюблених кінематографічних прийомів Хічкока зйомка «з очей» персонажа. Хічкоку також приписується винайдення техніки надшвидкого монтажу, яскраво продемонстрованого в знаменитій сцені вбивства в душі у фільмі «Психо». Зараз цю манеру монтажу часто називають «MTV-монтажем», бо в 1990-х її широко задаптували режисери відеокліпів, що демонструвалися на телеканалі MTV. Такий монтаж став також часто застосовують у трейлерах.

Також відзначено, що Хічкок полюбляв знімати в головних ролях «холодних» білявок (Грейс Келлі, Вера Майлз, Кім Новак, Чи Джанет, Тіппі Хедрен, Клод Жад).

Хічкок продумував сценарії своїх фільмів до найменших подробиць. За його словами, в нього в голові фільм складалася ідеальна версія картини, а на знімальному майданчику зазвичай доводилося йти на компроміси, внаслідок яких фільм втрачав 40 % початкової якості. Режисер відомий також зневажливим ставленням до акторів. Для нього актори мали значення не більше, ніж декорації. Натякаючи на порівняння Хічкоком акторів із худобою, Керол Ломбард одного разу з'явилася на зйомки фільму Пан та пані Сміт з коровами[5]. Щоправда, Хічкок відмовлявся від такого порівняння, стверджуючи, що його слова означали лише, що до акторів слід ставитися як до худоби.

Тематичні трилогії[ред.]

Розглядаючи творчість Хічкока з позицій лаканівського психоаналізу, Славой Жижек поділяє його найвідоміші фільми на тематичні трилогії[6]:

  • «Не та людина» (1956), «Запаморочення» (1958), «На північ через північний захід» (1959) — три фільми, в яких головних героїв приймають не за тих, ким вони є насправді.
  • «Запаморочення», «На північ через північний захід» та «Психо» (1960) — головні герої намагаються штучно заповнити порожнечу, спричинену смертю коханої жінки («Запаморочення»), загадковою фігурою неіснуючої людини («На північ через північний захід») та смертю матері («Психо»), причому в останньому випадку Норман Бейтс намагається воскресити матір, зайнявши її місце в реальності.
  • «На північ через північний захід», «Психо» та «Птахи» (1963) утворюють трилогію про порожнечу та дисбалансі в сімейних відносинах: відсутність фігури батька компенсується болісно роздутим материнським суперего. Владна мати головного героя у всіх трьох фільмах ставиться до нього як до своєї власності, і своїм втручанням руйнує його спроби вибудувати повноцінні відносини з іншими жінками[7].

Дивакуватість[ред.]

Сучасники Хічкока кажуть, що спочатку він видавався милою людиною, але довго терпіти його в якості співрозмовника було неможливо[8]. У дитинстві Хічкок був відлюдником, відстороненим від інших дітей[8]. Автор книги «Темна сторона генія» біограф Хічкока Дональд Спото показує його як жорстоку, боягузливу людину[9].

Хічкок був педантом: наприклад, біографії героїв у фільмах розроблялися з особливою ретельністю, не пропускаючи жодної дрібної деталі[10].

Альфред мав досить специфічне почуття гумору. Він міг подарувати чотириста копчених рибинок людині, якій був огидний запах риби[11]. При зйомках фільму «39 сходинок» головним героям довелося проходити весь день в наручниках, тому що режисер, за його твердженням, втратив ключ від них[11]. Відомий також випадок, коли Хічкок подарував Мелані Гріффіт, коли та була в п'ятирічному віці, ляльку з обличчям її матері актриси Тіппі Хедрен, яка лежала в іграшковій труні. Причиною такого подарунка став конфлікт, що трапився на знімальному майданчику між Хедрен і Хічкоком[11]. Хічкок також любив розсаджувати гостей на спеціальні подушки, що видавали непристойні звуки[11].

Визнання[ред.]

Королева Єлизавета II в 1980 році, за 4 місяці до смерті режисера, нагородила його званням лицаря-командора Ордену Британської імперії, що надало йому право вживати титул «сер», попри те, що в 1956 році Хічкок прийняв громадянство США.

На його честь названо астероїд.

Фільми у Списку 250 найрейтинговіших фільмів IMDb[12]
Місце Фільм
28 Вікно у двір
29 Психо
42 На північ через північний захід
50 Запаморочення
124 Ребекка
139 Незнайомці в потягу
158 Лиха слава
168 У випадку вбивства набирайте «М»
207 Мотузка
248 Тінь сумніву

Фільмографія[ред.]

За своє життя Альфред Хічкок зняв 55 повнометражних кінофільмів, багато з яких стали класикою світового кінематографу. Крім того, Альфред Хічкок зняв ще 21 телефільм для серії «Альфред Хічкок представляє» і два документальні фільми (обидва у 1944 році), ще 2 кінороботи залишилися незавершеними.


Камео Хічкока[ред.]

Камео — епізодичні ролі Альфреда Хічкока, зіграні ним у власних фільмах, що стали частиною фірмового стилю режисера[13][14][15]. Вперше Хічкок з'явився в кадрі у своєму фільмі «Мешканець»: коли для однієї зі сцен режисерові знадобилися додаткові виконавці, він вирішив спробувати себе в якості актора. Всього Хічкок зіграв більше тридцяти камео у власних фільмах.

У серії інтерв'ю з Франсуа Трюффо Хічкок розповідає, що воліє з'являтися на екрані в самому початку фільму. У такому випадку глядачі, знайомі зі звичкою режисера з'являтися у власних фільмах зможуть розслабитися від пошуків метра на екрані та зосередитися власне на фільмі.

Опис камео

Посилання[ред.]

Примітки[ред.]

Video-x-generic.svg Портал «Кінематограф»
q: Альфред Хічкок у Вікіцитатах?
Commons-logo.svg Альфред Хічкок на Вікісховищі?
  1. ↑ «Death and the Master». Vanity Fair. April, 1999. Процитовано 30 December 2010. 
  2. ↑ «Welcome to St. Ignatius College». Процитовано 5 March 2008. 
  3. ↑ Alfred Hitchcock Dies; A Master of Suspense; Alfred Hitchcock, Master of Suspense and Celebrated Film Director, Dies at 80 Increasingly Pessimistic Sought Exotic Settings Technical Challenges Became a Draftsman Lured to Hollywood, The New York Times (30 April 1980, Wednesday).
  4. ↑ «Alfred Hitchcock Dies; A Master of Suspense; Alfred Hitchcock, Master of Suspense and Celebrated Film Director, Dies at 80 Increasingly Pessimistic Sought Exotic Settings Technical Challenges Became a Draftsman Lured to Hollywood». The New York Times. 30 April 1980. Архів оригіналу за 2011-08-21. Процитовано 7 March 2008. 
  5. ↑ «Mr. and Mrs. Smith (1941)». Internet Movie Database. Процитовано 4 March 2008. 
  6. ↑ Slavoj Žižek. Looking Awry: An Introduction to Jacques Lacan Through Popular Culture. 2nd ed. Massachusetts Institute of Technology Press, 1992. ISBN 978-0-262-74015-9. Pages 87-107
  7. ↑ Найвідоміший випадок Нормана Бейтса, якого направляє голос покійної матері та наказує йому вбивати тих жінок, які притягують його до себе
  8. ↑ а б «Обратная сторона гения» (російською). Архів оригіналу за 2012-06-24. Процитовано 2012-05-13. 
  9. ↑ «Какой он, Альфред Хичкок?» (російською). Архів оригіналу за 2012-06-24. Процитовано 2012-05-13. 
  10. ↑ «Какой он, Альфред Хичкок? » Педант» (російською). Архів оригіналу за 2012-06-24. Процитовано 2012-05-13. 
  11. ↑ а б в г «Какой он, Альфред Хичкок? » Специфический юмор Альфреда Хичкока» (російською). Архів оригіналу за 2012-06-24. Процитовано 2012-05-13. 
  12. ↑ Top 250 IMDb (стан: 13 січня 2013)
  13. ↑ Перелік та відеосеквенції
  14. ↑ Cameo picture gallery from Filmsite.com
  15. ↑ A list of the cameos at Empire magazines website

Отримано з http://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Альфред_Гічкок&oldid=12728094