Вуді Аллен

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Вуді Аллен
Woody Allen
Фото
Ім'я при народженні: Allen Stewart Konigsberg
Дата народження: 1 грудня 1935(1935-12-01) (78 років)
Місце народження: Бруклін, Нью-Йорк, США
Громадянство: США США
Професія: кінорежисер, сценарист, продюсер, кіноактор, музикант
Кар'єра: 1950 - наші дні
Нагороди: 3 Оскари
IMDb: ID 0000095

Ву́ді А́ллен (англ. Woody Allen; справжнє — Аллен Стюарт Коніґсберґ; *1 грудня 1935, Бруклін, Нью-Йорк) — американський кіноактор, режисер і сценарист, відомий цинічними, дотепними пародіями й ексцентричним гумором; виступав у кабаре, на телебаченні та у власних комедійних фільмах, які пародіюють заяложені умовності, висміюють загальноприйняті міфи, найчастіше американські, автор гуморесок і літературних пародій, написаних для кабаре, та сатиричних видань, театральних п'єс і оповідань.

У фільмах «Сплячий» (1973), «Енні Голл» (1977) (фільм виграв три «оскари»), «Мангеттен» (1979), «Ганна і її сестри» (1986), Вуді Аллен був сценаристом, режисером і актором. У кінці 1970 почав творити комедії й серйозні драми: «Інтер'єри» (1979), «Інша жінка» (1988), — та фільм «Злочини та помилки» (1990) порушив цю традицію, у ньому з'єдналися драма і гумор.

Біографічні відомості[ред.ред. код]

Сім'я, дитинство, навчання[ред.ред. код]

Вуді Аллен народився і виріс у Нью-Йорку (квартал Мідвуд у Брукліні) в єврейській сім'ї. Його дід і баба були емігрантами, рідною мовою для них були німецька й їдиш. Його батьки народилися і виросли у кварталі Нижній Іст-Енд на Мангетені: мати Неті (8 вересня 190627 січня 2002) була бухгалтером у сімейному кондитерському магазині, а батько Мартін (25 грудня 190013 січня 2001) — офіціантом і гравером-ювеліром. У сім'ї була ще молодша сестра Летті (народилася 1943 р.). Дитинство Вуді Аллена не було щасливим: стосунки з батьками — особливо з суворою матір'ю — виявилися не найкращими.

Вуді з дитинства говорив на їдиші, відвідував єврейську школу-восьмирічку (англ. Hebrew school), відтак — Публічну школу № 99, а потім — Мідвудську середню школу, де через рудий колір волосся його прозвали «Рудий» (англ. «Red»). Попри те, що у своїх фільмах актор грає людей фізично слабких і нетовариських, у школі він чудово грав у бейсбол та баскетбол, та демонстрував учням різноманітні фокуси та картярські штучки і був завжди оточений товаришами. Саме у ті роки сім'я Коніґсберґів проживала в квартирі на Авеню «К», 1400, між вулицями Східна «14» та Східна «15».

« «Коли мене відправили в багатоконфесійний літній табір,мене там жорстоко відлупцьовували хлопці всіх рас і релігій.»  »

Щоб заробляти гроші він почав писати смішні дотепи для газет під псевдонімом «Вуді Аллен». Його перший жарт опубліковано в розділі для пліток; змістом жарту була гра слів, які дослівно звучали так: «Вуді Аллен каже, що обідав у ресторані, де всі ціни відносяться до категорії «В.З.Л.» ( «Вище людської зарплати») ». А вже на шістнадцятому році життя його талант відкрив комік Мілт Кемен, який допоміг письменикові-початківцю влаштуватися у популярне шоу Сіда Сізара.

Закінчивши школу Аллен вступає до Нью-Йоркського університету, в якому обирає курси комунікації та кінематографу: тут він не вирізнявся особливим бажанням учитися, провалив іспит з кінематоргафу, — і невдовзі був викреслений із числа студентів. Пізніше він якийсь час відвідував Нью-Йоркський міський коледж .

Особисте життя[ред.ред. код]

Гарлін Розен[ред.ред. код]

Першою дружиною Аллена, якому тоді ж було 19 років, стала шістнадцятирічна Гарлін Розен, з якою він познайомився на джазовому концерті: Аллен грав на саксофоні, а Розен — на фортепіано. Весілля відбулося 15 березня 1954 у Голівуді; опісля молоде подружжя переїхало до Нью-Йорку, де Аллен працював над дотепами до телешоу, а дружина вивчала філософію. Шлюб протримався п'ять років (1959); подальші згадування Вуді про шлюбне життя були уїдливими до такої міри, що після розлучення Розен подала на Аллена до суду за деякі з його висловлювань, оцінивши свої претензії у мільйон доларів.

Луїза Лассер[ред.ред. код]

З другою дружиною, Луїзою Лассер, Вуді Аллен прожив три роки, з 1966 по 1969, після цього Вуді не одружувався аж до 1997. Після розлучення Лассер ще зіграла в чотирьох фільмах Вуді: «Бери гроші та тікай» (1969), «Банани» (1971), «Все, що завжди хотіли знати про секс, — та боялися запитати» (1972), «Спогади про "Зоряний пил"» (1980).

Даяна Кітон

Даяна Кітон[ред.ред. код]

Вуді Аллен познайомився з Даяною Кітон у 1970 під час вистави п'єси «Зіграй іще раз, Семе» (вона грала роль дружини Тоні Робертса). П'єса була успішною в прокаті, а їх знайомство мало значний вплив на особистість Вуді.

Даяна зустрічалась з Алленом тільки один рік, але за цей час Даяна знялася у багатьох його фільмах включно з Ені Гол. Розійшовшись, вони продовжували співпрацювати в фільмах «Сплячий» та «Кохання і смерть». Разом працювали ще над фільмом «Ені Гол»: спільна робота мала значний вплив на їх подальшу долю. Згодом вона знялась у фільмах «Інтер'єри» та «Мангетен», а в 1987 році — у «Дні Радіо». Черговою її роботою з Алленом було «Загадкове вбивство в Мангетені», в якому вона замінила Мію Фароу. Під час зйомок фільму в Аллена та Даяни почалися проблеми в особистих та робочих стосунках: завершивши «Загадкове вбивство в Мангетені» Кітон не стала далі працювати з Алленом.

Стейсі Нелкін[ред.ред. код]

Стосунки Аллена та Стейсі розпочались коли їй було 17 років і вона навчалася в Нью-Йоркській вищій школі. За словами Аллена фільм «Мангетен» базувався на його романтичних відносинах з актрисою Стейсі Нелкін. Також вона зіграла незначну роль у фільмі «Ені Гол».

Мія Фероу[ред.ред. код]

В 1980 розпочалися 12-річні відносини Аллена з актрисою Мією Фероу, яка зіграла головні ролі в 13 його фільмах, серед яких необхідно відзначити такі картини: «Зеліг» (1983), «Пурпурна троянда Каїру» (1985), «Ганна та її сестри» (1986). Вони не були ніколи одружені, проте у них є спільний син Ронан Шимус Фероу, а також двоє прибрáних (приймаків): Мелоун і Мойсей (Мозес) Фероу. «Розлучення» Вуді Аллена і Мії Фероу в 1992 супроводжувалося гучним скандалом і судовими процесами, у результаті яких Аллен був позбавлений можливості бачитися з прибрáними дітьми, а зустрічі з сином Ронаном були сильно обмежені.

Сун-Ї Превін[ред.ред. код]

Зірвавши стосунки з Мією Фароу, Аллен почав зустрічатися з Сун-Ї. Попри те, що Аллен і ніколи не був «офіційним» батьком Сун-Ї, їх стосунки зазнавали критики. У газеті Нью-Йорк Таймс була опублікована стаття, в якій засуджувались стосунки Аллена та Сун-Ї. Відповідь Аллена на цю статтю була простою:

«Серце хоче те, що хоче»

Аллен та Сун-Ї одружились 24 грудня 1997 року у Венеції, Італія. Вони всиновили двох дочок, назвавши їх Беше і Мензі на честь джазових музикантів Сиднея Беше та Мензі Джонсона. Про стосунки Аллена та Сун-Ї його біологічний син сказав: «Він — мій батько, одружений на моїй сестрі, що робить мене його сином і його зятем. Це такий моральний тягар. Я не можу бачити його. Я не можу контактувати з моїм батьком і бути морально стійким... Я жив з усіма прибрáними дітьми, так що вони — моя сім'я. Якщо я скажу, що Сун-Ї не була моєю сестрою — це образа для всіх прибрáних дітей.»

Творчість[ред.ред. код]

Робота в літературі і театрі[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

Після невдачі у Нью-йоркському університеті і Коледжі Аллен остаточно обирає роботу за покликанням. Він починає писати сценарії для гумориста Герберта Шрайнера. З 1954 він уже пише сценарії для популярних ТБ-програм «Шоу Еда Салівана», «Вечірнього шоу», «Години Цезара» та багатьох інших.

За цей час його заробітна плата зросла з 75$ на тиждень у Шрайнера до 1500$ на тиждень в «Годині Цезара». Аллен багато працює разом з досвідченим сценаристом ТБ-програм Дені Саймоном, братом відомого драматурга Ніла Саймона. Пізніше Вуді Аллен виразив Д. Саймону вдячність за допомогу в створенні власного літературного стилю.

В 1961 році він з'являється в новому амплуа ‒ жанрі «гумористичної імпровізації» (англ. Stand-up comedy), деб'ютував у клубі «Дуплекс» в районі Грінвіч Вілледж. (Фрагменти виступів Аллена можна почути на виданих альбомах «Standup Comic and Nightclub 1964-1968».) У цей же час він розпочинає писати для популярного телешоу «Прихована Камера» і з'являється в декількох епізодах програми.

Щоб справити потрібне враження від своїх виступів, Аллен прагне перетворити свої особисті слабкі сторони на виграшні, створюючи о́браз персонажу інтелектуала і неврастеніка. Як комік він швидко добивається успіху, часто з'являється в нічних клубах і на телебаченні. Паралельно Аллен пише розповіді для різних видань (серед них варто відзначити журнал «Нью-Йоркер»). За свою літературну кар'єру Аллен випустив чотири збірки розповідей і п'єс - «Зводячи порахунки» (1971), «Без пір'я» (1975), «Побічні ефекти» (1980) і «Чиста анархія» (2007).

Бродвей[ред.ред. код]

17 листопада 1966 року відбулася прем'єра п'єси Вуді Аллена "Не пийте цю воду". Вона зробила його одним з найуспішніших драматургів на Бродвеї, витримавши згодом 598 вистав. У виставі брали участь Лу Якобі, Кей Медфорд, Аніта Джіллт і Аллен Ентоні Робертс, котрий неодноразово знімався у Вуді Аллена. Кіноверсія п'єси з участю Джекі Глісона, поставлена режисером Говардом Морісом, була випущена в прокат у 1969 році. В 1994 році Аллен сам поставив на телебаченні третю версію цієї п'єси з участю Майкла Джей Фокса і Маїм Бялік.
Наступним бродвейським гітом Вуді Аллена стала п'єса «Зіграй це знову, Семе», в якій він також і виконав одну з ролей. Прем'єра спектаклю, в якому зіграли Дайана Кітон і Ентоні Робертс, відбулася 12 лютого 1969 року. Всього було показано 453 вистав. Кітон, Робертс і Аллен пізніше зіграють свої ролі знов уже в кіноверсії п'єси. П'єса була висунута на театральну премію «Тоні» 1969 року в номінаціях «Найкраща чоловіча роль» (Робертс), «Найкраща жіноча роль» (Кітон), «Найкраща режисерська робота» (Джозеф Гарді).

У 70-х Аллен написав декілька одноактних п'єс («Бог» і «Смерть», котрі увійшли до збірки «Без пір'я».
В 1981 році на Бродвеї був поставлений спектакль за п'єсою Аллена «Світло плавучого маяка», який мав успіх у критиків, але не у публіки. Не зважаючи на дві номінації на «Тоні» і перемогу в категорії «Найкраща чоловіча роль», відбулося всього 62 вистави.
Після довгої перерви Аллен повернувся до театру в 1995 році з одноактною п'єсою «Централ Вест Парк».

Хоча в наступні вісім років Аллен сам не брав участі в сценічних виставах, його твори ставилися на різних майданчиках світу: спектакль «Бог» йшов на сцені бразильського культурного центру в Ріо-де-Жанейро, в Італії і Франції зроблені театральні версії фільму «Кулі над Бродвеєм».

У 2003 році Аллен поставив за двома своїми п'єсами («Олд Сейбрук» і «Ріверсайд Драйв») спектакль «Кут Автора», який мав успіх у публіки.

Музика[ред.ред. код]

Вуді Аллен і його джазовий оркестр (2006)

Вуді Аллен - великий прихильник класичної і джазової музики, це помітно зі звукових доріжок до його фільмів. Про ступінь його захопленості музикою говорить те, що свій псевдонім він вибрав собі на честь американського джазового кларнетиста і саксофоніста Вуді Германа.

Крім того, Аллен з юності грає на кларнеті і, починаючи приблизно від кінця 1960-х, періодично виступає на різних концертних майданчиках (переважно, у клубах). Ансамбль Аллена «Нью Орлінз Джаз Бенд» щотижня грає старомодний джаз в Карлайл-готелі в Нью-Йорку. У 1997 ця сторона діяльності Аллена була відображена в документальному фільмі «Розгульний блюз (Wild Man Blues)», знятому Барбарою Копл. Вуді Аллен і «Нью Орлінз Джаз Бенд» записали два альбоми, «Bunk Project» (1993) і саундтрек до «Розгульного блюзу» (1997). Влітку 2008 вони виступили на джазовому фестивалі в Монтре.

Про пристрасть Аллена до опери можна також судити за музичними фрагментами, які режисер іноді включає у свої фільми (наприклад, сцена вбивства в картині «[[Матч-поінт (фільм)]]»).
В червні 2007 директор Лос-Анджелеського оперного театру Пласідо Домінго оголосив, що Вуді Аллен поставить в театрі оперу Пучіні «Джанні Скіккі», яка відкриє сезон 2008-2009 років. Дана робота повинна стати для режисера свого роду «подвійним дебютом», оскільки він не тільки ніколи не робив оперні вистави, але навіть ніколи раніше не виставляв чужі п'єси.

Робота в кіно[ред.ред. код]

Дебют[ред.ред. код]

Першою роботою Аллена у кіно став фільм «Що нового, кицюню?» (1965). До цієї картини Аллена взяв продюсер картини Чарльз Фельдман. Вуді повинен був допрацювати існуючий сценарій фільму і переписати в ньому головну чоловічу роль, яку грав Уорен Біті. Крім того, Аллену була надана і власна маленька роль. Проте у процесі переробки сценарію Аллен істотно збільшив значення своэъ ролы за рахунок ролі Біті. Коли Біті дізнався, що одержує роль другого плану, тобто зовсім не те, на що розраховував, між ним і студією виник серйозний конфлікт, який був вигідний Вуді Аллену. Студія визнала, що сценарій, створений Алленом, набагато кращий.

Після цього Уорен Біті покинув проект, замість нього на роль був запрошений Пітер О'Тул, а раніше маловідомий Вуді Аллен вперше показав, що здатний «зробити» з фільму «зірку», з якою варто рахуватися. Проте Аллену довелося ще і далі допрацьовувати сценарій, оскільки разом з О'Тулом в картину прийшов Пітер Селлерс, також велика «зірка» і вимогливий артист, який додав у фільм багато власних ідей.

Зрештою фільм «Що нового, кицюню?» вийшов цілком успішною ексцентричною комедією з добірним акторським складом, де були використані еротичні жарти, і елементи пародії.

Відразу після «Кицюні» Вуді Аллен спробував свої сили як режисер в скромному проекті під назвою «Що трапилося, тигрова ліліє?», який вийшов у 1966 році. Проект не був дуже ризикованим, оскільки Аллен не знімав повноцінний новий фільм, а переозвучував вже готовий японський шпигунський бойовик «Таємна міжнародна поліція: Ключ від всіх ключів» (Kokusai himitsu keisatsu: Kagi no kagi, 1965). Аллен спочатку вважав задум фільму невдалим, і працював без особливого ентузіазму, під тиском продюсера. Тексти діалогів, складених Алленом, не мали нічого спільного з сюжетом фільму, однак їх поєднання створювало комічне враження. Цей спосіб не оригінальний, оскільки достатньо широко використовувався у той час на американському телебаченні і був добре знайомий Аллену (згодом він був використаний ще в безлічі фільмів і телепередач у різних країнах).

В 1967 році Аллен знову співпрацює з Фельдманом у фільмі «Казино Рояль», де зіграв епізодичну роль і переписав декілька епізодів.

Вуді Аллен залишився незадоволеним всіма трьома фільмами, у створенні яких брав участь. Отриманий досвід навів його на думку, що робити фільми йому потрібно самому, контролюючи весь процес, за мінімальної участі продюсерів.

60-ті та 70-ті роки[ред.ред. код]

Першою спробою Аллена був фільм «Хапай гроші та втікай» (1969), згодом вийшли фільми фільми «Банани», «Все, що ви завжди хотіли знати про секс, але боялися запитати», «Сплячий», «Любов і смерть». Фільми «Хапай гроші та втікай» і «Банани» були створені у співавторстві з другом дитинства Мікі Роузом.

У 1972 Вуді Аллен зіграв головну роль у кіноверсії вистави «Заграй ще раз, Семе», режисером якої був Герберт Росс. Усі ранні фільми Аллена це комедії, які грунтувалися на грубуватому фарсі, винахідливих жартах, і нескінченних дотепах. Серед тих, хто вплинув на ранній період творчості Вуді Аллена, були Боб Гоуп, брати Маркс і Гамфрі Богарт. У 1976 році Вуді Аллен знімається в головній ролі у фільмі Мартіна Ріта «Підставна особа», сатиричний гострий фільм, що розповідає про Голівудський чорний список який інував у 50-і роки.

З фільму «Ені Гол» стався перехід до досконалішого гумору і глибокої драми. У 1977 році цей фільм Вуді Аллена отримав чотири нагороди Американської Кіноакадемії, у номінації «Найкращий фільм», що дуже незвично для комедії, і в номінації «Найкраща актриса» (Даяна Кітон). «Ені Гол» встановив новий стандарт для сучасної романтичної комедії, а також дав початок невеликому модному тренду заснованому на унікальному одязі, який носила в цьому фільмі героїня Даяна Кітон (ексцентричний, чоловічий одяг, як наприклад краватки і кардигани, насправді був власним одягом актриси). У процесі зйомок робочою назвою фільму була «Anhedonia», (Ангедонія), цей термін означає неможливість отримання задоволення, а сюжет фільму будувався навколо загадкового вбивства. Мабуть, у процесі зйомок тема вбивства не отримала розвитку (пізніше вона була використана у фільмі 1993 року «Загадкове вбивство на Мангетені»), оскільки Аллен переробив і перемонтував фільм, повністю сфокусувавшись на романтичних відносинах між героями Аллена (Елві Сінгер) і Кітон (Ені Гол). Нова версія фільму отримала назву «Ені Гол» (так звали бабусю актриси Даяни Кітон), а ангедонія стала головною темою фільму. Цей фільм займає 35 місце в категорії «100 найкращих фільмів» на думку Американської Кіноакадемії і четверте місце в категорії «100 найкращих комедій». «Ені Гол» вважається одним з найкращих фільмів Вуді Аллена.

Чорно-білий фільм «Мангетен», представлений у 1979 році - знак любові і поваги до улюбленого Нью-Йорку. Місто в фільмі також є головним персонажем, як і інші дійові особи. Як і в багатьох інших фільмах Аллена головні герої представники середнього класу, вчені, письменники. Хоча деколи їх претензійна інтелектуальність здається кумедною, історія повна незрозумілих натяків, які роблять її менш доступною для основної частини глядачів. Почуття любові і ненависті, які відчувають герої цього фільму, стають характерною рисою багатьох фільмів Вуді Аллена, включаючи «Злочини та помилки» і «Ені Гол».

Після фільму «Ені Гол» Аллен пише сценарій і знімає похмуру драму «Інтер'єри» подібну до пізніх робіт шведського режисера Інгмара Бергмана одного з кумирів Вуді Аллена. Фільм «Інтер'єри» розглядався критиками як значний відрив від ранніх комедій до серйознішого кіно (такого наприклад як «Спогади про "Зоряний пил"» 1980 року).

1980-ті роки[ред.ред. код]

Фільми Аллена 80-х, в тому числі комедії, полискують тьмяними та філософськими відтінками. У деяких, «Вересень» і «Спогади про «Зоряний пил»», відчувається вплив робіт європейських режисерів, таких як Інгмар Бергман і Федеріко Феліні.

У центрі фільму «Спогади про «Зоряний пил»» успішний кінодіяч, якого зіграв Вуді Аллен, висловлює презирство й обурення стосовно своїх фанатів. Виснажений смертю свого друга через хворобу, він стверджує: «Я більше не хочу знімати смішні фільми», і починає насміхатися над різними людьми і персонажами, що з'являються в картині, «особливо з тих, яких раніше знімав». Фільм при бажанні можна розглядати як ремейк фільму Феліні «8 з половиною».

Проте, у середині 80-х, Аллен почав поєднувати трагічні і комічні елементи, як наприклад, фільм «Ганна і її сестри» (володар трьох премій «Оскар», сюжет якого подібний до п'єси «Три сестри») за участю британського актора Майкла Кейна, і фільм «Злочини та помилки» (знову ж таки не можна не помітити вплив літературної основи: у даному випадку «Злочин і кара» та «Американська трагедія»), в якому він розповідає дві різні історії, що пов'язуються в кінці. Він також був продюсером живої ідіосинкратичної трагікомедійної пародії на документалістику «Зеліг».

Аллен також зняв три фільми про шоу-бізнес. Перший фільм - «Бродвей Дені Роуз», в якому він грає роль Нью-йоркського менеджера. Потім - «Пурпурова троянда Каїру» (на схожу тему потім зняли фільм «Останній кіногерой»), картина, що показує значимість кінематографу протягом періоду Великої депресії через персонаж простачки Сесилії. І нарешті, Аллен зняв «Дні радіо», фільм розповідає про його дитинство в Брукліні і значимість радіо. «Пурпурова троянда Каїру» була названа журналом «Time» одним з 100 найкращих фільмів усіх часів, а сам Аллен назвав його однією з найкращих своїх картин, нарівні з фільмами «Спогади про «Зоряний пил»» та «Матч-поінт».

Наприкінці 80-х він зняв фільми, які були сильно інспіровані фільмами Інгмара Бергмана. «Вересень» - рімейк «Осінньої сонати».

1990-ті роки[ред.ред. код]

У цей період Аллен багато експериментує, граючи з різними стилями і демонструючи при цьому свою літературну та кінематографічну ерудицію. Його роботи містять численні звертання до шедеврів Фріца Ланга 20-х років, Орсона Уеллса, Чарльза Чапліна та інших майстрів минулого.

Фільм «Еліс», сценарій якого готувався Алленом спеціально для Мії Фероу, справляє враження сучасного варіанту «парижанки» Чарльза Чапліна (Вуді Аллен не раз згадував, що небайдужий до творчості Чапліна).

Чорно-білий похмурий фільм «Тіні і туман» з музикою Курта Вейля (1992), став даниною німецького експресіоніста. Потім Аллен зняв драму «Чоловіки і дружини» (1992), яка була добре сприйнята критиками і одержала дві номінації на «Оскар»: «Найкраща жіноча роль другого плану» - Джуді Девіс та «Найкращий оригінальний сценарій» - Вуді Аллен. Картина «Загадкове вбивство в Мангетені» 1993-го року містила елементи трилера і чорної комедії, а зіграли у фільмі Даяна Кітон, Алан Альда та Анжеліка Г'юстон.

У середині дев'яностих Аллен повернувся до веселішим фільмів, як наприклад «Кулі над Бродвеєм» (1994), який подарував йому номінацію на найкращого режисера. Потім з'явився мюзикл «Всі кажуть, що я люблю тебе» (1996). Пісенні і танцювальні сцени в цій комедії схожі на номери Фреда Астера і Джинджер Роджерс.

Ще одна стрічка «Могутня Афродіта» (1995) - комедія, хоча і побудована за законами грецької трагедії, - принесла премію «Оскар» актрисі Мірі Сорвіно.

Псевдобіографія джазового музиканта «Солодкий і гидкий», створена, як раніше «Зеліг», у жанрі мокьюментарі, також була номінована на дві премії «Оскар» у категоріях «Найкраща чоловіча роль» (Шон Пенн) і «Найкраща жіноча роль другого плану» (Саманта Мортон).

Настрій фільмів Аллена змінюється в картині «Розглядаючи Гарі» (1997) та «Знаменитості» (1998), роблячи їх стилістично ближчими до фільмів, знятих після 2000 року.

2000-ні роки[ред.ред. код]

Фільм «Дрібні шахраї» (2000) був його першим фільмом, знятим на студії DreamWorks. «Дрібні шахраї» мали відносний успіх, зібравши близько 17 млн. доларів у США, проте наступні чотири фільми Аллена не мали такого успіху, навіть найдорожчий фільм Вуді Аллена «Прокляття нефритового скорпіона» з бюджетом понад 33 млн. доларів «Голлівудський фінал», « Щось іще », та « Мелінда і Мелінда », кожен з яких заробив понад 5 млн. доларів, отримали погані відгуки. Багато=хто пояснював це тим, що нібито найкращі роки Вуді Аллена вже позаду.

«Матч-поінт» (2005), знятий у Лондоні, став одним з найуспішніших фільмів Вуді Аллена за останні десять років. Він отримав в основному дуже хороші відгуки, незважаючи на очевидний самоповтор (все це ми вже бачили в «Злочини і помилки»). У ньому зіграли Джонатан Ріс-Майєрс і Скарлет Йохансон. Він похмуріший, ніж перші чотири фільми Аллена під егідою DreamWorks. У «Матч-поінт» Аллен концентрує увагу на найвищих інтелектуальних ланках Нью-Йорку та їх колег у Лондоні. Попри те, що фільм відрізняється від типової критичної сатири Аллена, він все ж не залишає без критики соціальні сфери. Це принесло успіх картини, яка заробила понад 23 млн. доларів у США і близько 62 млн. доларів за межами країни. Також картина принесла Вуді Аллену його перші номінації з 1998 в категоріях «Найкращий сценарій» на «Оскар» і «Режисура» і «Сценарій» на «Золотий глобус» (вперше з 1987-го). В інтерв'ю журналу Premiere Аллен заявив, що це його найкращий фільм, знятий за весь час.

Аллен повернувся до Лондона щоб зняти «Сенсацію», у якому теж зіграла Скарлет Йохансон, а також Г'ю Джекман, Айан Макшейн, Кевін МакНеллі. Фільм вийшов 28 липня 2006 року і отримав різноманітну критику. В англійській столиці він також зняв фільм «Мрія Кассандри» за участю Коліна Фарела, Евана Макгрегора та Тома Вїлкінсона. Всього за два роки до його виходу в кінотеатрах йшов «Матч-поінт», а в далекому 1993 - «Злочини і помилки». Всі три фільми майже ідентичні за сюжетними лініями, до того ж є вільними екранізаціями «Злочину та кари» та «Американської трагедії».

Після закінчення зйомок третього лондонського фільму, Аллен перебрався до Іспанії, де зняв фільм у Барселоні, що має назву «Вікі Крістіна Барселона» . Фільм вийшов в прокат 17 травня 2008 року. У фільмі знімались міжнародні актори, включаючи Скарлет Йохансон, Хав'єра Бардема, Патріша Кларксон та Пенелопу Крус.

Аллен сказав, що він «таки залишається живим» на арені Європи, в країнах якої у нього багато шанувальників, особливо у Франції. «У США багато речей змінилося, і стало важко знімати гарні маленькі картини», - сказав Аллен у 2004 році в інтерв'ю, - «жадібні студії не могли ще менше піклуватися про гарні фільми - якщо вони отримують добрий фільм, вони щасливі подвійно, але їх метою є робити гроші. Вони хочуть лише, щоб ці 100 млн. доларів картини принесли 500 млн. доларів».

Улітку 2009 на екрани вийшла його картина «Будь що буде». Фільм розповідає про жителя Нью-Йорку Бориса та наївну і невиховану дівчину Мелоді.

У 2010 році в Канах відбулась прем'єра фільму Вуді Аллена «Ти зустрінеш високого темноволосого незнайомця» ,в якому знімаються такі зірки, як Наомі Вотс та Ентоні Гопкінс.

Фільмографія[ред.ред. код]

Рік Тип Назва Примітка
1950 Телесеріал The Colgate Comedy Hour Сценарист
1950 Телесеріал Your Show of Shows Сценарист
1954 Телесеріал Caesar’s Hour Сценарист
1956 Телесеріал Stanley Сценарист
1958 Телесеріал The Garry Miire Show Сценарист
1960 Телесеріал Candid Camera Сценарист
1962 Телесеріал The Laughmaker Сценарист
1963 Телесеріал The Sid Ceasar Show Сценарист
1954 Телесеріал Caesar’s Hour Сценарист
1965 Фільм Що нового, кицюню? / What’s New, Pussycat Сценарист, Актор
1966 Фільм Що трапилося, тигрова ліліє? / What’s Up, Tiger Lily? Сценарист, Режисер
1967 Фільм Казино «Ройял» / Casino Royale Сценарист, Актор
1969 Фільм Бери гроші та тікай / Take the Money and Run Сценарист, Режисер, Актор
1969 Фільм Не пий воду / Don’t Drink the Water Сценарист
1970 Фільм Кицюню, кицюню, я тебе люблю / Pussycat, Pussycat, I Love You Сценарист
1971 Фільм Банани / Bananas Сценарист, Режисер, Актор
1971 Телесеріал Men of Crisis: The Harvey Wallinger Story Сценарист, Режисер, Актор
1972 Фільм Все, що ви завжди хотіли знати про секс, але боялися запитати /
Everything You Always Wanted to Know About Sex But Were Afraid to Ask
Сценарист, Режисер, Актор
1972 Фільм Зіграй ще раз, Семе / Play It Again, Sam Сценарист, Актор
1973 Фільм Сплячий / Sleeper Сценарист, Режисер, Актор
1975 Фільм Кохання і смерть / Love and Death Сценарист, Режисер, Актор
1977 Фільм Енні Голл / Annie Hall Сценарист, Режисер, Актор
4 премії Оскар
1978 Фільм Інтер'єри / Interiors Сценарист, Режисер
1979 Фільм Мангетен / Manhattan Сценарист, Режисер, Актор
1980 Фільм Спогади про «Зоряний пил» / Stardust Memories Сценарист, Режисер, Актор
1982 Фільм Комедія сексу в літню ніч / A Midsummer Night’s Sex Comedy Сценарист, Режисер, Актор
1983 Фільм Зеліг / Zelig Сценарист, Режисер, Актор
1984 Фільм Бродвей Денні Роуз / Broadway Danny Rose Сценарист, Режисер, Актор
1985 Фільм Пурпурова троянда Каїру / The Purple Rose of Cairo Сценарист, Режисер
1986 Фільм Ганна та її сестри / Hannah and Her Sisters Сценарист, Режисер, Актор
1986 Фільм Зустрічаючи Вуді Аллена / Meetin' WA Сценарист
1987 Фільм Дні радіо / Radio Days Сценарист, Режисер, Актор
1987 Фільм Вересень / September Сценарист, Режисер
1988 Фільм Інша жінка / Another Woman Сценарист, Режисер
1989 Фільм Нью-йоркські історії, новела «Новий Едіп» / New York Stories: Oedipus Wreks Сценарист, Режисер, Актор
1989 Фільм Злочини та помилки / Crimes and Misdemeanors Сценарист, Режисер, Актор
1989 Фільм Хтось або піднесення і падіння філософії / Somebody or The Rise and Fall of Philosophy Сценарист
1990 Фільм Еліс / Alice Сценарист, Режисер
1991 Фільм Сцени в магазині / Scenes From A Mall Актор
1992 Фільм Чоловіки і дружини / Husbands and Wives Сценарист, Режисер, Актор
1992 Фільм Тіні і туман / Shadows and Fog Сценарист, Режисер, Актор
1993 Фільм Загадкове вбивство в Мангетені / Manhattan Murder Mystery Сценарист, Режисер, Актор
1994 Фільм Кулі над Бродвеєм / Bullets Over Broadway Сценарист, Режисер
1994 Телесеріал Не пий воду / Don’t Drink the Water Сценарист, Режисер, Актор
1995 Фільм Велика Афродіта / Mighty Aphrodite Сценарист, Режисер, Актор
1996 Фільм Всі говорять, що я тебе кохаю / Everyone Says I Love You Сценарист, Режисер, Актор
1997 Фільм Граф Мерк'юрі їде в передмістя / Count Mercury Goes to the Suburbs Сценарист
1997 Фільм Розглядаючи Гарі / Deconstructing Harry Сценарист, Режисер, Актор
1998 Фільм Ентц / Antz Актор — голос
2000 Фільм Самозванці / The Impostors Актор
1998 Фільм Знаменитість / Celebrity Сценарист, Режисер
1999 Фільм Солодкий та гидкий / Sweet and Lowdown Сценарист, Режисер
2000 Фільм Дрібні шахраї / Small Time Crooks Сценарист, Режисер, Актор
2000 Фільм Свій хлопець / Company Man Актор
2000 Фільм На шматочки / Picking Up the Pieces Актор
2001 Телесеріал Звуки з міста, яке я люблю / Sounds From a Town I Love Сценарист, Режисер
2001 Телесеріал Концерт для Нью-Йорку / The Concert for New York City Режисер
2001 Фільм Прокляття нефритового скорпіона / The Curse of the Jade Scorpion Сценарист, Режисер, Актор
2002 Фільм Голлівудський фінал / Hollywood Ending Сценарист, Режисер, Актор
2003 Фільм Щось іще / Anything Else Сценарист, Режисер, Актор
2004 Фільм Чому чоловіки не повинні одружуватися / Why men shouldn't marry Актор
2004 Фільм Мелінда і Мелінда / Melinda and Melinda Сценарист, Режисер
2005 Фільм Матч-поінт / Match Point Сценарист, Режисер
2006 Фільм Сенсація / Scoop Сценарист, Режисер, Актор
2007 Фільм Мрія Касандри / Cassandra's Dream Сценарист, Режисер
2008 Фільм Вікі Крістіна Барселона / Vicky Christina Barcelona Сценарист, Режисер
2009 Фільм Хай буде, що буде / Whatever Works Сценарист, Режисер
2010 Фільм Ти зустрінеш високого темноволосого незнайомця / You Will Meet a Tall Dark Strangerукр. Сценарист, Режисер
2011 Фільм Опівночі в Парижі / Midnight in Paris Режисер, Сценарист
2012 Фільм Римські пригоди / To Rome with Love Режисер, Сценарист, Актор
2013 Фільм Жасмин / Blue Jasmine Режисер, Сценарист

Оповідання[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]



Кінематографіст Це незавершена стаття про кінематографіста.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.