Вуді Аллен

Вуді Аллен
Woody Allen
Ім'я при народженні:	Allen Stewart Konigsberg
Дата народження:	1 грудня 1935(1935-12-01) (77 років)
Місце народження:	Бруклін, Нью-Йорк, США
Громадянство:	США
Професія:	кінорежисер, сценарист, продюсер, кіноактор, музикант
Кар'єра:	1950 - наші дні
Нагороди:	3 Оскари
IMDb:	ID 0000095

Ву́ді А́ллен (англ. Woody Allen; справжнє — Аллен Стюарт Коніґсберґ; *1 грудня 1935, Бруклін, Нью-Йорк) — американський кіноактор, режисер і сценарист, відомий цинічними, дотепними пародіями й ексцентричним гумором; виступав у кабаре, на телебаченні та у власних комедійних фільмах, які пародіюють заяложені умовності, висміюють загальноприйняті міфи, найчастіше американські, автор гуморесок і літературних пародій, написаних для кабаре, та сатиричних видань, театральних п'єс і оповідань.

У фільмах «Сплячий» (1973), «Енні Голл» (1977) (фільм виграв три «оскари»), «Манхеттен» (1979), «Ханна і її сестри» (1986), Вуді Аллен був сценаристом, режисером і актором. З кінця 1970 став випускати комедії й серйозні драми: «Інтер'єри» (1979), «Інша жінка» (1988), — та фільм «Злочини та помилки» (1990) порушив цю традицію, у ньому з'єдналися драма і гумор.

Біографічні відомості

Сім'я, дитинство, школи

Вуді Аллен народився і виріс у Нью-Йорку (квартал Мідвуд у Брукліні) в єврейській сім'ї. Його дід і баба були емігрантами, рідною мовою для них були німецька й їдиш. Його батьки народились і виросли у кварталі Нижній Іст-Енд на Манхетені: мати Неті (8 вересня 1906—27 січня 2002) була бухгалтером у сімейному кондитерському магазині, а батько Мартін (25 грудня 1900—13 січня 2001) — офіціантом і гравером-ювеліром. У сім'ї була ще молодша сестра Летті (народилась 1943 р.). Дитинство Вуді Аллена не було щасливим: стосунки з батьками — особливо з суворою матір'ю — виявилися не найкращими.

Вуді з дитинства говорив на їдиші, відвідував єврейську школу-восьмирічку (англ. Hebrew school), відтак — Публічну школу № 99, а потім — Мідвудську середню школу, де завдяки рудому відтінку його волосся його прозвали «Рудий» (англ. «Red»). Попри те, що у своїх фільмах актор грає людину фізично слабку і недружню, у школі він чудово грав у бейсбол та баскетбол, та зумів іншим учням демонструвати різноманітні фокуси та картярські штучки. Саме в тих роках сім'я Коніґсберґів проживала в квартирі на Авеню «К», 1400, між вулицями Східна «14» та Східна «15».

«

«Коли мене відправили в багатоконфесійний літній табір,мене там жорстоко відлупцьовували хлопці всіх рас і релігій.»

»

Щоб заробляти гроші почав він писати жарти для газетних колонок під псевдонімом «Вуді Аллен». Його перший жарт опубліковано в розділі для пліток; у зміст жарту ввійшла гра слів, яка дослівно звучала так: «Вуді Аллен говорить, що обідав у ресторані, де всі ціни є категорії «Ве-еЛ-Зе»: вище людської зарплати». А вже на шістнадцятому році життя його талант відкрив комік Мілт Кемен, який посприяв письменику-початківцю влаштуватись у популярне шоу Сіда Сізара.

Закінчивши школу Аллен поступає в Нью-Йоркський університет, в якому обирає курси комунікації та кінематографу: тут він не виділявся особливим бажанням учитись, провалив кінематоргаф, — і невдовзі його викреслено із числа студентів. Пізніш якийсь час відвідував він Нью-Йоркський міський коледж .

Особисте життя

Харлін Розен

Першою дружиною Аллена, якому тоді ж було 19 років, стала шістнадцятирічна Харлін Розен, з якою він познайомився на джазовому концерті: Аллен грав на саксофоні, а Розен — на фортепіано. Весілля відбулося 15 березня 1954 в Голівуді; опісля молоде подружжя переїхало в Нью-Йорк, де Аллен працював над жартами до телешоу, а дружина вивчала філософію. Шлюб протримався п'ять років (1959); подальші згадування Вуді про шлюбне життя вирізнялись великою уїдливістю до тієї міри, що після розлучення Розен подала на Аллена до суду за деякі з його висловлювань, оцінивши свої претензії в мільйон доларів.

Луїза Лассер

З другою дружиною, Луїзою Лассер, Вуді Аллені прожив три роки, з 1966 по 1969, після цього Вуді не одружувався аж до 1997. Після розлучення Лассер ще зіграла в чотирьох фільмах Вуді: «Бери гроші та тікай» (1969), «Банани» (1971), «Все, що завжди хотіли знати про секс, — та боялися запитати» (1972), «Спогади про "Зоряний пил"» (1980).

Даян Кітон

Даян Кітон

Вуді Аллен познайомився з Даян Кітон у 1970 під час постановки п'єси «Зіграй іще раз, Сем» (вона грала роль дружини Тоні Робертса). П'єса була успішною в прокаті, а їх знайомство мало значний вплив на особистість Вуді.

Даян зустрічалась з Алленом усього один рік, але за цей час Даян знялась у багатьох його фільмах включно з Енні Холл. Розійшовшись, вони продовжували співпрацювати в фільмах «Сплячий» та «Кохання і смерть». Разом працювали ще над фільмом «Енні Холл»: спільна робота мала значний вплив на їх подальшу долю. Згодом вона знялась у фільмах «Інтер'єри» та «Манхетен», а в 1987 році — у «Дні Радіо». Черговою її роботою з Алленом було «Загадкове вбивство в Манхеттені», в якому вона замінила Мію Фароу. Під час зйомок фільму в Аллена та Даян почалися проблеми в суміщенні особистих та робочих стосунків: завершивши «Загадкове вбивство в Манхеттені» Кітон не стала далі працювати з Алленом.

Стейсі Нелкін

Стосунки Аллена та Стейсі розпочались коли їй було 17 років і вона навчалась в Нью-Йоркській вищій школі. За словами Аллена фільм «Манхетен» базувався на його романтичних відносинах з актрисою Стейсі Нелкін. Також вона зіграла незначну роль в фільмі «Енні Холл».

Мія Фероу

В 1980 розпочались 12-річні відносини Аллена з актрисою Міа Фероу, яка зіграла головні ролі в 13 його фільмах, серед яких необхідно відзначити такі картини: «Зеліг» (1983), «Пурпурна троянда Каїру» (1985), «Ханна та її сестри» (1986). Вони не були ніколи одружені, проте у них є загальний син Ронан Шимус Фероу, а також двоє прийомних: Мелоун і Міша (Мозес) Фероу. «Розлучення» Вуді Аллена і Міа Фероу в 1992 супроводжувалося гучним скандалом і судовими процесами, в результаті яких Аллен був позбавлений можливості бачитися з приймоними дітьми, а зустрічі з сином Ронаном були сильно обмежені.

Сун-Ї Превін

Зірвавши стосунки з Мією Фароу, Аллен почав зустрічатись з Сун-Ї. Попри те, що Аллен і ніколи не був «офіційним» батьком Сун-Ї, їх стосунки зазнавали критики. У газеті Нью-Йорк Таймс була опублікована стаття, в якій засуджувались стосунки Аллена та Сун-Ї. відповідь Аллена на цю статю була простою:

«Серце хоче те, що хоче»

Аллен та Сун-Ї одружились 24 грудня 1997 року у Венеції, Італія. Вони всиновили двох дочок, назвавши їх Беше і Мензі на честь джазових музикантів Сиднея Беше та Мензі Джонсона. Про відношення Аллена та Сун-Ї його біологічний син сказав: "Він — мій батько, одружений на моїй сестрі, що робить мене його сином і його зятем. Це такий моральний тагяр. Я не можу бачити його. Я не можу контактувати з моїм батьком і бути морально стійким... Я жив цими з усіма прийомними дітьми, так що вони — моя сім'я. Якщо я скажу, що Сун-Ї не була моєю сестрою — це образа для всіх прийомних дітей."

Творчість

Робота в літературі і театрі

Література

Після невдачі у Нью-йоркському університеті і Коледжі Аллен остаточно обирає роботу за покликаням. Він влаштовується до гумориста Герберта Шрайнера і складає для нього сценарії. З 1954 він пише сценарії вже для популярних ТБ-програм «Шоу Еда Салівана», «Вечірнє шоу», «Годину Сизара» та багатьох інших.

За цей час його заробітна плата зросла з 75$ в тиждень у Шрайнера до 1500$ в тиждень в «Годині Сизара». Аллен багато працює разом з досвідченим сценаристом ТБ-програм Дені Саймоном, братом відомого драматурга Ніла Саймона. Пізніше Вуді Аллен виразив Д. Саймону вдячність за допомогу в створенні власного літературного стилю.

В 1961 році він з'являється в новому амплуа, виступаючи в жанрі «гумористичної імпровізації» (англ. Stand-up comedy), деб'ютував в клубі «Дуплекс» в районі Грінвіч Вілледж. (Фрагменти виступів Аллена можна почути на виданих альбомах «Standup Comic and Nightclub 1964-1968».) В цей же час він розпочинає писати для популярного телешоу «Прихована Камера» і з'являється в декількох епізодах програми.

Добиваючись потрібного враження від своїх виступів, Аллен прагне перетворити свої особисті слабкості на виграшні сторони, розвиваючи образ свого персонажа - інтелектуала і невростеніка. Як комік він швидко добивається успіху, часто з'являється в нічних клубах і на телебаченні. Паралельно Аллен пише розповіді для різних видань (серед них варто відзначити журнал «Нью-Йоркер»). За свою літературну кар'єру Аллен випустив чотири збірки розповідей і п'єс - «Зводячи рахунки» (1971), «Без пер» (1975), «Побічні ефекти» (1980) і «Чиста анархія» (2007).

Бродвей

В 1966 році вийшла його п'єса "Не пийте цю воду", прем'єра якої відбулася 17 листопада 1966 року. Вона зробила його одним з найвезцчіших драматургів на Бродвеї, витримавши згодом 598 постанов. В постановці брали участь Лу Якобі, Кей Медфорд, Аніта Джіллт і Аллена Ентоні Робертс, що неодноразово знімався в Вуді Аллена. Кіноверсія п'єси з участю Джекі Глісона, поставлена режисером Говардом Морісом, була випущена в прокат в 1969 році. В 1994 році Аллен сам поставив на телебаченні третю версію цієї п'єси з участю Майкла Джей Фокса і Маїм Бялік.
Наступним бродвейським хітом Вуді Аллена стала п'єса «Зіграй це знову, Сем», в якій він також і виконав одно з ролей. Прем'єра спектаклю, в якому зіграли Дайан Кітон і Ентоні Робертс, відбулася 12 лютого 1969 року. Всього було показано 453 постанов. Кітон, Робертс і Аллен пізніше зіграють свої ролі знов вже в кіноверсії п'єси. П'єса була висунута на театральну премію «Тоні» 1969 року в номінаціях «Краща чоловіча роль» (Робертс), «Краща жіноча роль» (Кітон), «Краща режисерська робота» (Джозеф Харді).

В 70-х Аллен написав декілька одноактних п'єс («Бог» і «Смерть», що увійшла до збірки «Без пер».
В 1981 році на Бродвеї був поставлений спектакль за п'єсою Аллена «Світло плавучого маяка», який мав успіх у критиків, але не у публіки. Не зважаючи на дві номінації на «Тоні» і перемогу в категорії «Краща чоловіча роль», відбулося всього 62 постановки.
Після довгої перерви Аллен повернувся в театр в 1995 році з одноактною п'єсою «Централ Вест Парк».

Хоча в наступні вісім років Аллен сам не брав участь в сценічних постановках, його твори ставилися на різних майданчиках світу: спектакль «Бог» йшов на сцені бразильського культурного центру в Ріо-де-Жанейро, в Італії і Франції зроблені театральні версії фільму «Кулі над Бродвеєм».

У 2003 році Аллен поставив за двома своїми п'єсами («Олд Сейбрук» і «Ріверсайд Драйв») спектакль «Кут Автора», який мав успіх у публіки.

Музика

Вуді Аллен - великий прихильник класичної і джазової музики, це помітно зі звукових доріжок до його фільмів. Про ступінь його захопленості музикою говорить те, що сам псевдонім він вибрав собі на честь американського джазового кларнетиста і саксофона Вуді Хермана.

Крім того, Аллен з юності грає на кларнеті, і починаючи приблизно з кінця 1960-х періодично виступає на різних концертних майданчиках (як правило, в клубах). Ансамбль Аллена «Нью Орлінз Джаз Бенд» щотижня грає старомодний джаз в Карлайл-готелі в Нью-Йорку. В 1997 ця сторона діяльності Аллена була відображена в документальному фільмі «Розгульний блюз (Wild Man Blues)», знятому Барбарою Копл. Вуді Аллен і «Нью Орлінз Джаз Бенд» записали два альбоми, «Bunk Project» (1993) і саундтрек до «Розгульного блюзу» (1997). Влітку 2008 вони виступили на джазовому фестивалі в Монтре.

Про пристрасть Аллена до опери можна також судити за музичними фрагментами, які режисер іноді включає у свої фільми (наприклад, сцена вбивства в картині «[[Матч-поінт (фільм)]]»).
В червні 2007 директор Лос-Анджелесського оперного театру Пласідо Домінго оголосив, що Вуді Аллен поставить в театрі оперу Пучіні «Джанні Скіккі», яка відкриє сезон 2008-2009 років. Дана робота повинна стати для режисера свого роду «подвійним дебютом», оскільки він не тільки ніколи не робив оперні постановки, але навіть ніколи раніше не ставив чужі п'єси.

Робота в кіно

Дебют

Першою роботою Аллена у кіно став фільм «Що нового, кішечко?» (1965). До цієї картини Аллена взяв продюсер картини Чарльз Фельдман. Вуді повинен був допрацювати існуючий сценарій фільму і переписати в ньому головну чоловічу роль, яку грав Уорен Біті. Крім того, Аллену була надана і власна маленька роль. Проте в процесі переробки сценарію Аллен істотно укрупнив свою роль за рахунок ролі Біті. Коли Біті дізнався, що одержує роль другого плану, тобто зовсім не те, на що розраховував, між ним і студією виник серйозний конфлікт, який був вигідний Вуді Аллену. Студія визнала, що сценарій, створений Алленом, набагато кращий.

Після цього Уорен Біті покинув проект, замість нього на роль був запрошений Пітер О'Тул, а раніше маловідомий Вуді Аллен вперше показав себе фігура, яка здатна «зробити» з фільму навіть «зірку» і з якою варто рахуватия. Проте Аллену довелося ще і далі допрацьовувати сценарій, оскільки разом з О'Тулом в картину прийшов Пітер Селлерс, також велика «зірка» і вимогливий артист, який додав у фільм багато власних ідей.

Зрештою «Що нового, кішечка?» вийшла цілком успішною ексцентричною комедією з відмінним акторським складом, де були використані еротичні жарти, і елементи пародії.

Відразу після «Кішечки» Вуді Аллен спробував свої сили як режисер в скромному проекті під назвою «Що трапилося, тигрова лілія?», який вийшов в 1966 році. Проект не був дуже ризикованим, оскільки Аллен не знімав повноцінний новий фільм, а переозвучував вже готового японського шпигунського бойовика «Таємна міжнародна поліція: Ключ від всіх ключів» (Kokusai himitsu keisatsu: Kagi no kagi, 1965). Текст діалогів, складених Алленом, не мав нічого спільного з сюжетом фільму, і їх поєднання залишало комічне враження. Цей прийом не оригінальний, оскільки достатньо широко використовувася у той час на американському телебаченні і був добре знайомий Аллену (згодом він був використаний ще в безлічі фільмів і телепередач в різних країнах). Аллен спочатку вважав задум фільму невдалим, і працював без особливого ентузіазму, під тиском продюсера.

В 1967 році Аллен знову співробітничає з Фельдманом у фільмі «Казино Рояль», де зіграв епізодичну роль і переписав декілька епізодів.

Вуді Аллен залишився незадоволений всіма трьома фільмами, в створенні яких брав участь. Отриманий досвід навів його на думку, що робити фільми йому потрібно самому, контролюючи весь процес, за мінімальної участі продюсерів.

60-ті та 70-ті роки

Першою спробою Алена був фільм «Хапай гроші та біжи» (1969), згодом вийшли фільми фільми «Банани», «Все, що ви завжди хотіли знати про секс, але боялися запитати», «Сплячий», «Любов і смерть». Фільми «Хапай гроші та біжи» і «Банани» були створені у співавторстві з другом дитинства Мікі Роузом.

У 1972 Вуді Аллен зіграв головну роль у кіноверсії вистави «Заграй ще раз, Сем», режисером якої був Герберт Росс. Усі ранні фільми Алена це комедії, які грунтувалися на грубуватому фарсі, винахідливих жартах, і нескінченних дотепах. Серед тих, хто вплинув на ранній період творчості Вуді Аллена, були Боб Хоуп, брати Маркс і Гамфрі Богарт. У 1976 році Вуді Ален знімається в головній ролі у фільмі Мартіна Рітті «Підставна особа», сатиричний гострий фільм, що розповідає про Голівудський чорний список який інував в 50-і роки.

З фільмом «Енні Холл» стався поворот до досвідченішому гумору і глибокої драми. У 1977 році цей фільм Вуді Аллена отримав чотири нагороди Американської Кіноакадемії, в номінації «Кращий фільм», що дуже незвичайно для комедії, і в номінації «Краща актриса» (Даян Кітон). «Енні Холл» встановив новий стандарт для сучасної романтичної комедії, а також дав початок невеликому модному тренду заснованому на унікальному одязі, який носила в цьому фільмі героїня Даян Кітон (ексцентричний, чоловічий одяг, як наприклад краватки і кардигани, насправді були сласним одягом актриси). У процесі зйомок робочою назвою фільму була «Anhedonia» (Ангедонія) цей термін означає неможливість отримання задоволення, а сюжет фільму будувався навколо загадкового вбивства. Мабуть, у процесі зйомок тема вбивства не отримала розвитку (пізніше вона була використана у фільмі 1993 року «Загадкове вбивство на Манхетені»), оскільки Ален переробив і перемонтував фільм, повністю сфокусувавшись на романтичних відносинах між героями Алена (Елві Сінгер) і Кітон (Енні Холл). Нова версія фільму отримала назву «Енні Холл» (так звали бабусю актриси Даян Кітон), а ангедонія стала головною темою фільму. Цей фільм займає 35 місце в категорії «100 кращих фільмів» на думку Американської Кіноакадемії і четверте місце в категорії «100 кращих комедій». «Енні Холл» вважається одним з кращих фільмів Вуді Алена.

Чорно-білий фільм «Манхетен», представлений в 1979 році - знак любові і поваги улюбленому Нью-Йорку, місто в фільмі також є головний персонажом, як і інші дійові особи. Як і в багатьох інших фільмах Алена головні герої представники середнього класу, вчені, письменники. Хоча деколи їх претензійна інтелектуальність здається кумедною, історія повна незрозумілих натяків, які роблять її менш доступною для основної частини глядачів. Почуття любові і ненависті, які відчувають герої цього фільму, стають характерною рисою багатьох фільмів Вуді Алена, включаючи «Злочини та помилки» і «Енні Холл».

Після фільму «Енні Холл» Ален пише сценарій і знімає похмуру драму «Інтер'єри» в дусі пізніх робіт шведського режисера Інгмара Бергмана одного з кумирів Вуді Алена. Фільм «Інтер'єри» розглядався критиками як значний відрив від ранніх комедій до серйознішого кіно (такого наприклад як «Спогади про "Зоряний пил"» 1980 року).

1980-ті роки

Фільми Алена 80-х, в тому числі комедії, відливають смутними та філософськими відтінками. У деяких, «Вересень» і «Спогади про "Зоряний пил"», відчувається вплив робіт європейських режисерів, таких як Інгмар Бергман і Федеріко Феліні.

У центрі фільму «Спогади про "Зоряний пил"» визучий кінодіяч, якого зіграв Вуді Ален, висловлює презирство й обурення стосовно своїх фанатів. Виснажений смертю свого друга через хворобу, він стверджує: «Я більше не хочу знімати смішні фільми», і починає насміхатися над різними людьми і персонажами, що з'являються в картині, «особливо з тих, яких раніше знімав». Фільм при бажанні можна розглядати як ремейк фільму Фелліні «8 з половиною».

І тим не менш, у середині 80-х, Ален почав поєднувати трагічні і комічні елементи, як наприклад, «Ханна і її сестри» (володар трьох премій «Оскар», що має зримі схожості сюжету з п'єсою «Три сестри») за участю британського актора Майкла Кейна, і «Злочини та помилки» (знову ж таки не можна не помітити вплив літературної основи: в даному випадку «Злочин і кара» та «Американська трагедія»), в якому він розповідає дві різні історії, що пов'язуються в кінці. Він також був продюсував живу ідіосінкратічну трагікомедійну пародію на документалістику «Зеліг».

Алне також зняв три фільми про шоу-бізнес. Перший фільм - «Бродвей Денні Роуз», в якому він грає роль Нью-йоркського менеджера. Потім - «Пурпурова троянда Каїру» (на схожу тему потім зняли фільм «Останній кіногерой»), картина, що показує значимість кінематографа протягом періоду Великої депресії через персонаж простушки Сесилії. І нарешті, Аллен зняв «Дні радіо», фільм розповідає про його дитинство в Брукліні і значущості радіо. «Пурпурова троянда Каїру» була названа журналом «Time» одним з 100 кращих фільмів усіх часів, а сам Ален назвав його однією з кращих своїх картин, поряд з «Спогади про "Зоряний пил"» та «[[Матч-поінт (фільм)]]».

Наприкінці 80-х він зняв фільми, які були сильно інспіровані фільмами Інгмара Бергмана. «Вересень» - рімейк «Осінньої сонати».

1990-ті роки

У цей період Ален багато експериментує, граючи з різними стилями і демонструючи при цьому свою літературну та кінематографічну ерудицію. Його роботи містять численні звертання до шедеврів Фріца Ланга 20-х років, Орсона Уеллса, Чарльза Чапліна та інших майстрів минулого.

Фільм «Еліс», сценарій якого готувався Аленом спеціально для Мії Фероу, справляє враження сучасного варіанта «парижанки» Чарльза Чапліна (Вуді Ален не раз згадував, що небайдужий до творчості Чапліна).

Чорно-білий похмурий фільм «Тіні і туман» з музикою Курта Вейля (1992), став даниною німецького експресіоніста. Потім Ален зняв драму «Чоловіки і дружини» (1992), яка була добре сприйнята критиками і одержала дві номінації на «Оскар»: «Краща жіноча роль другого плану» - Джуді Девіс та «Найкращий оригінальний сценарій» - Вуді Ален. Картина «Загадкове вбивство в Манхетені» 1993-го року містила елементи трилера і чорної комедії, а зіграли у фільмі Даян Кітон, Алан Альда та Анжеліка Х'юстон.

У середині дев'яностих Ален повернувся до веселішим фільмів, як наприклад «Кулі над Бродвеєм» (1994), який подарував йому номінацію на кращого режисера. Потім з'явився мюзикл «Всі кажуть, що я люблю тебе» (1996). Пісенні і танцювальні сцени в цій комедії схожі на номери Фреда Астера і Джинджер Роджерс.

Ще одна стрічка «Могутня Афродіта» (1995) - комедія, хоча і побудована за законами грецької трагедії, - принесла премію «Оскар» актрисі Світі Сорвіно.

Псевдобіографія джазового музиканта «Солодкий і гидкий», створена, як раніше «Зеліг», в жанрі мокьюментарі, також була номінована на дві премії «Оскар» в категоріях «Краща чоловіча роль» (Шон Пенн) і «Краща жіноча роль другого плану» ( Саманта Мортон).

Настрій фільмів Аллена змінюється в «Розглядаючи Гаррі» (1997) та «Знаменитості» (1998), роблячи їх стилістично ближче фільмів, знятих після 2000 року.

2000-ні роки

Фільм «Дрібні шахраї» (2000) був його першим фільмом, знятим на студії DreamWorks. «Дрібні шахраї» мали відносний успіх, зібравши близько $ 17 млн у США, проте наступні чотири фільми Алена не мали такого успіху, включаючи найдорожчий фільм Вуді Алена «Прокляття нефритового скорпіона» з бюджетом понад $ 33 млн. «Голлівудський фінал», « Щось іще », та « Мелінда і Мелінда », кожен з яких заробив за $ 5 млн, отримали погані відгуки. Багато=хто пояснював це тим, що нібито кращі роки Вуді Алена вже позаду.

«Матч-поінт (фільм)» (2005), знятий в Лондоні, став одним з найуспішніших фільмів Вуді Алена за останні десять років. Він отримав в основному дуже хороші відгуки, незважаючи на очевидний самоповтор (все це ми вже бачили в «Злочини і помилки»). У ньому зіграли Джонатан Ріс-Майєрс і Скарлетт Йоханссон. Він похмуріший, ніж перші чотири фільми Аллена під егідою DreamWorks. У «Матч-поінт (фільм)» Ален концентрує увагу на найвищих інтелектуальних ланках Нью-Йорка та їх колег у Лондоні. Попри те, що фільм відрізняється від типової критичної сатири Алена, він все ж не залишає без критики соціальні сфери. Це принесло успіх картини, яка заробила понад $ 23 млн у США і близько $ 62 млн за межами країни. Також картина принесла Вуді Алену його перші номінації з 1998 в категоріях «Кращий сценарій» на «Оскар» і «Режисура» і «Сценарій» на «Золотий глобус» (вперше з 1987-го). В інтерв'ю журналу Premiere Ален заявив, що це його кращий фільм, знятий за весь час.

Ален повернувся до Лондона щоб зняти «Сенсацію», у якому теж зіграла Скарлетт Йоханссон, а також Хью Джекман, Ієн Макшейн, Кевін МакНеллі. Фільм вийшов 28 липня 2006 року і отримав різноманітну критику. В англійській столиці він також зняв фільм «Мрія Кассандри» за участю Коліна Фаррелла, Евана Макгрегора та Тома Вїлкінсона. Всього за два роки до її виходу в кінотеатрах йшов «Матч-поінт (фільм)», а в далекому 1993 - «Злочини і помилки». Всі три фільми майже ідентичні в сюжетних ходах, до того ж є вільними екранізаціями «Злочину та кари» та «Американської трагедії».

Після закінчення зйомок третього лондонського фільму, Ален перебрався до Іспанії, де зняґв фільм, що носить назву «Вікі Крістіна Барселона» в Барселоні. Фільм ви йшов в прокат 17 травня 2008 року. У фільмі знімались міжнародні актори, включаючи Скарлетт Йоханссон, Хав'єра Бардема, Патріша Кларксон та Пенелопу Крус.

Ален сказав, що він «таки залишається в живих» на арені Європи, в країнах якої у нього багато шанувальників, особливо у Франції. «У США багато речей змінилися, і стало важко знімати гарні маленькі картини», - сказав Ален у 2004 році в інтерв'ю, - «жадібні студії не могли ще менше піклуватися про гарні фільми - якщо вони отримують добрий фільм, вони щасливі подвійно, але їх метою є робити гроші. Вони хочуть лише, щоб ці 100 $ млн картини принесли $ 500 млн. »

В літку 2009 на екрани вийшла його картина «Будь що буле». Фільм розповідає про джителя Нью-Йорку Бориса та наївну і невиховану дівчину Мелоді.

У 2010 році в Канах відбулась премєра фільму Вуді Ален «Ти зустрінеш високого темноволосого незнайомця» ,в якому знімаються такі зірки, як Наомі Воттс та Ентоні Хопкінс.

Фільмографія

Рік	Тип	Назва	Примітка
1950	Телесеріал	The Colgate Comedy Hour	Сценарист
1950	Телесеріал	Your Show of Shows	Сценарист
1954	Телесеріал	Caesar’s Hour	Сценарист
1956	Телесеріал	Stanley	Сценарист
1958	Телесеріал	The Garry Miire Show	Сценарист
1960	Телесеріал	Candid Camera	Сценарист
1962	Телесеріал	The Laughmaker	Сценарист
1963	Телесеріал	The Sid Ceasar Show	Сценарист
1954	Телесеріал	Caesar’s Hour	Сценарист
1965	Фільм	Що нового, кішечка? / What’s New, Pussycat	Сценарист, Актор
1966	Фільм	Що трапилося, тигрова лілія? / What’s Up, Tiger Lily?	Сценарист, Режисер
1967	Фільм	Казино «Ройял» / Casino Royale	Сценарист, Актор
1969	Фільм	Бери гроші та тікай / Take the Money and Run	Сценарист, Режисер, Актор
1969	Фільм	Не пий воду / Don’t Drink the Water	Сценарист
1970	Фільм	Кішечко, кішечко, я тебе люблю / Pussycat, Pussycat, I Love You	Сценарист
1971	Фільм	Банани / Bananas	Сценарист, Режисер, Актор
1971	Телесеріал	Men of Crisis: The Harvey Wallinger Story	Сценарист, Режисер, Актор
1972	Фільм	Все, що ви завжди хотіли знати про секс, але боялися запитати / Everything You Always Wanted to Know About Sex But Were Afraid to Ask	Сценарист, Режисер, Актор
1972	Фільм	Зіграй ще раз, Сем / Play It Again, Sam	Сценарист, Актор
1973	Фільм	Сплячий / Sleeper	Сценарист, Режисер, Актор
1975	Фільм	Кохання і смерть / Love and Death	Сценарист, Режисер, Актор
1977	Фільм	Енні Холл / Annie Hall	Сценарист, Режисер, Актор 4 премії Оскар
1978	Фільм	Інтер'єри / Interiors	Сценарист, Режисер
1979	Фільм	Манхеттен / Manhattan	Сценарист, Режисер, Актор
1980	Фільм	Спогади про «Зоряний пил» / Stardust Memories	Сценарист, Режисер, Актор
1982	Фільм	Комедія сексу в літню ніч / A Midsummer Night’s Sex Comedy	Сценарист, Режисер, Актор
1983	Фільм	Зеліг / Zelig	Сценарист, Режисер, Актор
1984	Фільм	Бродвей Денні Роуз / Broadway Danny Rose	Сценарист, Режисер, Актор
1985	Фільм	Пурпурова троянда Каїру / The Purple Rose of Cairo	Сценарист, Режисер
1986	Фільм	Ханна та її сестри / Hannah and Her Sisters	Сценарист, Режисер, Актор
1986	Фільм	Зустрічаючи Вуді Аллена / Meetin' WA	Сценарист
1987	Фільм	Дні радіо / Radio Days	Сценарист, Режисер, Актор
1987	Фільм	Вересень / September	Сценарист, Режисер
1988	Фільм	Інша жінка / Another Woman	Сценарист, Режисер
1989	Фільм	Нью-йоркські історії, новела «Новий Едіп» / New York Stories: Oedipus Wreks	Сценарист, Режисер, Актор
1989	Фільм	Злочини та помилки / Crimes and Misdemeanors	Сценарист, Режисер, Актор
1989	Фільм	Хтось або піднесення і падіння філософії / Somebody or The Rise and Fall of Philosophy	Сценарист
1990	Фільм	Еліс / Alice	Сценарист, Режисер
1991	Фільм	Сцени в магазині / Scenes From A Mall	Актор
1992	Фільм	Чоловіки і дружини / Husbands and Wives	Сценарист, Режисер, Актор
1992	Фільм	Тіні і туман / Shadows and Fog	Сценарист, Режисер, Актор
1993	Фільм	Загадкове вбивство в Манхеттені / Manhattan Murder Mystery	Сценарист, Режисер, Актор
1994	Фільм	Кулі над Бродвеєм / Bullets Over Broadway	Сценарист, Режисер
1994	Телесеріал	Не пий воду / Don’t Drink the Water	Сценарист, Режисер, Актор
1995	Фільм	Велика Афродіта / Mighty Aphrodite	Сценарист, Режисер, Актор
1996	Фільм	Всі говорять, що я тебе кохаю / Everyone Says I Love You	Сценарист, Режисер, Актор
1997	Фільм	Граф Мерк'юрі їде в передмістя / Count Mercury Goes to the Suburbs	Сценарист
1997	Фільм	Розглядаючи Гарі / Deconstructing Harry	Сценарист, Режисер, Актор
1998	Фільм	Ентц / Antz	Актор — голос
2000	Фільм	Самозванці / The Impostors	Актор
1998	Фільм	Знаменитість / Celebrity	Сценарист, Режисер
1999	Фільм	Солодкий та гидкий / Sweet and Lowdown	Сценарист, Режисер
2000	Фільм	Дрібні шахраї / Small Time Crooks	Сценарист, Режисер, Актор
2000	Фільм	Свій хлопець / Company Man	Актор
2000	Фільм	По шматочках / Picking Up the Pieces	Актор
2001	Телесеріал	Звуки з міста, яке я люблю / Sounds From a Town I Love	Сценарист, Режисер
2001	Телесеріал	Концерт для Нью-Йорку / The Concert for New York City	Режисер
2001	Фільм	Прокляття нефритового скорпіона / The Curse of the Jade Scorpion	Сценарист, Режисер, Актор
2002	Фільм	Голлівудський фінал / Hollywood Ending	Сценарист, Режисер, Актор
2003	Фільм	Щось іще / Anything Else	Сценарист, Режисер, Актор
2004	Фільм	Чому чоловіки не повинні одружуватися / Why men shouldn't marry	Актор
2004	Фільм	Мелінда і Мелінда / Melinda and Melinda	Сценарист, Режисер
2005	Фільм	Матч-поінт / Match Point	Сценарист, Режисер
2006	Фільм	Сенсація / Scoop	Сценарист, Режисер, Актор
2007	Фільм	Мрія Касандри / Cassandra's Dream	Сценарист, Режисер
2008	Фільм	Вікі Крістіна Барселона / Vicky Christina Barcelona	Сценарист, Режисер
2009	Фільм	Будь що буде / Whatever Works	Сценарист, Режисер
2010	Фільм	Ти зустрінеш високого темноволосого незнайомця / You Will Meet a Tall Dark Stranger	Сценарист, Режисер
2011	Фільм	Опівночі в Парижі	Режисер, Сценарист
2012	Фільм	Римські пригоди	Режисер, Сценарист, Актор

Оповідання

• Зводячи рахунки (1971)
• Без пер (1975)
• Побічні ефекти (1980)
• Чиста анархія (2007).

Посилання

• Вуді Аллен на www.nndb.com — своєрідному інтернетівському «Who's Who»
• Вуді Аллен на сайті Internet Movie Database (англ.)
• Вуді Аллен на сайті Kino-teatr.ua

Це незавершена стаття про кінематографіста. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.