Вітковський Вадим Миколайович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Вітковський Вадим Миколайович
Народився 8 березня 1960(1960-03-08) (64 роки)
Борівка, Чернівецький район, Вінницька область, Українська РСР, СРСР
Громадянство СРСР СРСРУкраїна Україна
Національність українець
Місце проживання м. Вінниця, Вінницька область
Діяльність Українська література, журналістика
Відомий завдяки прозаїк, публіцист-документаліст
Alma mater ННІ журналістики КНУ ім. Т. Шевченка і Академія зовнішньої розвідки
Членство НСЖУ і Національна спілка письменників України
Військове звання Підполковник запасу
Нагороди
Заслужений журналіст України
Заслужений журналіст України
Почесний краєзнавець України
Почесний краєзнавець України

Вади́м Микола́йович Вітко́вський (* 8 березня 1960 р., с. Борівка, Чернівецький район, Вінницька область) — український прозаїк, публіцист-документаліст. Заслужений журналіст України (2016)[1].

Член Національної спілки журналістів України (1983), Національної спілки письменників України (2012), Національної спілки краєзнавців України (2020), Почесний краєзнавець України (2020).[2]

Біографія[ред. | ред. код]

Народився 8 березня 1960 року в с. Борівці Чернівецького району на Вінниччині. Закінчив факультет журналістики Київського державного університету імені Т. Г. Шевченка (1982), Вищі курси КДБ СРСР у м. Горькому (1986), навчався в Червонопрапорному інституті зовнішньої розвідки КДБ СРСР імені Ю. В. Андропова (1989). Працював редактором багатотиражної газети Вінницького політехнічного інституту «За інженерні кадри» (1982), спеціальним кореспондентом обласної газети «Комсомольське плем'я» (1982—1984), служив у органах КДБ СРСР — СБУ (1984—1995), в тому числі у 1990—1995 рр. — начальником пресцентру УСБУ у Вінницькій області. Підполковник запасу.
Після звільнення у запас працював у комерційних структурах. Радник голови Вінницької обласної Ради. Президент Вінницького обласного благодійного фонду сприяння правоохоронним органам, ветеранам і членам їх сімей «Бюро ділової інформації». У 2012—2014 рр. — заступник голови Вінницької письменницької організації. Від 2012 р. — головний редактор літературно-мистецького журналу Поділля «Вінницький край», а з квітня 2018 ще й голова Вінницької обласної організації НСПУ.[3]

Літературна діяльність[ред. | ред. код]

Автор і співавтор десятків художньо-документальних книжок, краєзнавчих розвідок, що ґрунтуються на ексклюзивних архівних даних, а також белетризованих видань, нарисів, спогадів та збірок гумору.
У творчому доробку — книжки:

Співавтор художньо-документальних збірок:

та ін.

Був одним з ініціаторів видання у 1991 р. у м. Вінниці спільно з МП «Термінал-інформ» (В. Бикова) газети «Инкогнито» (вийшло 2 номери).

Автор телевізійного проєкту «Перископ» на каналі ВДТ-6 (УТ-2) і сценаріїв документальних фільмів «„Вервольф“: правда і вигадки» (1993), «Операція „Валькірія“» (2004), «Честь маю…» (2004), «Втеча з пекла» (2005), «А караван іде!».
У 2005 р. документальний фільм «Втеча з пекла» був відзначений дипломом на Всеукраїнському конкурсі «Телетріумф−2005» у номінації «Найкращий регіональний документальний фільм».

Повість «Зрадлива фортуна Льови Задова», книга перша, перекладена російською мовою Геннадієм Щуровим (м. Донецьк) і побачила світ у видавництві «Донбасс» під назвою «У Махно — своя ЧК…» (1994). Підготовлена до друку в Москві книжка-дилогія «Обманчивая судьба Лёвы Задова» у співавторстві з В. А. Попиком, у перекладі російською Геннадія Щурова. В Італії готується до виходу в світ італійською перекладена з російської книжка «Чужбины для подвига нет».

Підготовлені до друку книжки «Йшла дивізія вперед» про визволення в роки Другої світової війни Полтавщини, «Нема в огні броду» про трагічну і загадкову долю актора Бориса Білоуса, що дебютував у кінострічці О. Довженка «Щорс», «Таємна вечеря» про політичні репресії на Вінниччині у 30-х роках; щоденникові записи «Час правди» за період служби в органах КДБ СРСР — СБУ (КДБ проти В. Чорновола, В. Стуса, М. Шестопала, Ю. Бадзя, В. Рубана); ГКЧП на Вінниччині та в органах КДБ; А. Д. Сахаров і органи КДБ; невідомий широкому загалу розвідник Микола Кузнецов; обставини таємного зникнення Мартіна Бормана; бойові плавці КДБ; «День „М“… І. Головатого»; розстріли НКВС у Вінниці та ін.

Премії, звання та нагороди[ред. | ред. код]

Джерела і література[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Указ Президента України № 338/2016 від 22 серпня 2016 року «Про відзначення державними нагородами України з нагоди 25-ї річниці незалежності України». Архів оригіналу за 9 березня 2018. Процитовано 8 березня 2018. 
  2. Біографія В. М. Вітковського на сайті [[Вінницька обласна організація НСПУ|Вінницької організації НСПУ]] «Краснослов». Архів оригіналу за 5 листопада 2013. Процитовано 5 травня 2014. 
  3. Вадим Вітковський був обраний головою Вінницької обласної організації НСПУ. — Сайт ВОО НСПУ «Краснослов». — 2018. — 19 квітня. Архів оригіналу за 9 травня 2018. Процитовано 9 травня 2018. 
  4. Указ Президента України № 338/2016 Про відзначення державними нагородами України з нагоди 25-ї річниці незалежності України. Архів оригіналу за 3 січня 2020. Процитовано 25 серпня 2016. 
  5. Вінниччина відзначила 150-ту річницю з дня народження Михайла Коцюбинського // Сайт Вінницької облдержадміністрації. — 2014. — 17 вересня.[недоступне посилання з травня 2019]
  6. Капкан на ювіляра. Вадиму Вітковському — 55 // Сайт [[Вінницька обласна організація НСПУ|Вінницької обласної організації НСПУ]] «Краснослов». — 2015. — 12 березня. Архів оригіналу за 2 квітня 2015. Процитовано 12 березня 2015. 
  7. На Вінниччині визначено лауреата та дипломантів Всеукраїнської літературно-мистецької премії імені Степана Руданського // Офіційний сайт Вінницької обласної державної адміністрації. — 2018. — 26 грудня. Архів оригіналу за 28 грудня 2018. Процитовано 28 грудня 2018. 
  8. Нагороджені лауреати премії ім. Леоніда Гавриша за 2021 рік // Офіційний сайт [[Вінницька обласна організація НСПУ|Вінницької обласної організації НСПУ]] «Краснослов». — 2021. — 13 жовтня. Архів оригіналу за 27 грудня 2021. Процитовано 27 грудня 2021. 

Посилання[ред. | ред. код]