Гіркокаштан звичайний

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Гіркокаштан звичайний
Horse-chestnut 800.jpg
Біологічна класифікація
Домен: Ядерні (Eukaryota)
Царство: Зелені рослини (Viridiplantae)
Відділ: Streptophyta
- Судинні (Tracheophyta)
- Насінні (Spermatophyta)
- Покритонасінні (Magnoliophyta)
- Еудікоти (Eudicots)
Підклас: Розиди (Rosids)
Порядок: Сапіндоцвіті (Sapindales)
Родина: Сапіндові (Sapindaceae)
Рід: Гіркокаштан (Aesculus)
Вид: Гіркокаштан звичайний
Біноміальна назва
Aesculus hippocastanum
L.
Посилання
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Aesculus hippocastanum

Гіркокашта́н звича́йний, або кі́нський кашта́н звича́йний (Aesculus hippocastanum) — багаторічна рослина родини Сапіндові. Поширена лікарська та декоративна культура.

Назва[ред.ред. код]

Українська родова назва гіркокаштан вказує на неприємний присмак плодів, що підкреслює їх відмінність від справжнього каштана, який дає смачні їстівні горіхи. Друга назва кінський каштан запозичена з російської мови і є дослівним перекладом латинської видової назви hippocastanum. Точне походження цього терміну невідоме. За найбільш вірогідною версією, цю назву рослина отримала з тієї ж причини, що й українська — для позначення її неїстівного статусу. За іншою версією дерево назвали кінським каштаном тому, що його плодами намагалися лікувати коней[1]. Насправді для коней плоди цієї рослини отруйні. Українська видова назва звичайний підкреслює широку розповсюдженість цього дерева.

Поза науковими колами цю рослину частіше називають просто каштаном. Але цього формулювання потрібно уникати, тому що воно додає плутанини і фактично означає рослину з роду Castanea з родини Букові.

Опис[ред.ред. код]

Дерево 30-36 м заввишки з гарною густою кроною і товстим гіллям. Старе гілля брунатно-сіре, молоді товсті пагони — світло-бурі, голі. На старих деревах зовнішні гілки часто відвислі з кучерявим закінченням. Бруньки до 2,5 см завдовжки, яйцеподібні, темно-бурі, клейкі, покриті шкірястою лускою. Листки супротивні, черешкові, пальчасті, складаються з 5-7 сидячих листочків клиноподібно-оберненояйцеподібної форми, зморшкуватих, знизу світліших, вздовж жилок пухнастих від рудих волосків. Кожен листочок сягає 13-30 см завдовжки, а весь листок може сягати 60 см завширшки. Суцвіття — прямостояча, пірамідальна волоть, 10-30 см заввишки, складається з 20-50 квіток. Чашечки дзвоникуваті, пухнасті з 5 нерівними лопатями. Віночок п'ятипелюстковий, білий з жовтуватою, далі червонястою плямою в зіві. Плід — зелена тристулкова коробочка, 6 см завдовжки, з м'якими короткими шпичаками. Всередині неї міститься 1 (рідше 2-3) коричнева, лискуча насінина 2-4 см в поперечнику, з сірою плямою при основі. Зазвичай на одному суцвітті дозріває 3-5 плодів. Цвіте в травні, плоди дозрівають у вересні — жовтні.

Поширення[ред.ред. код]

Ареал гіркокаштана звичайного охоплює відносно невелику ділянку Балкан — гори Піндус. На своїй батьківщині ці дерева утворювали широколистяні ліси, які подекуди збереглися і в наш час. Пізніше цей вид почали вирощувати в парках і на вулицях міст у всіх помірних кліматичних зонах світу.

Історія каштанів у Києві та Україні[ред.ред. код]

Герб Києва за часів УРСР
Суцвіття крупним планом

Уперше гіркокаштани з'явилися в Києві порівняно нещодавно, у першій половині XIX століття. Їхня поява тут пов'язана з курйозною подією, яка була проявом запопадливості тогочасних вельмож перед імператором Російської імперії Миколою І.[2] Навесні 1842 року чекали на його приїзд до Києва. Київський генерал-губернатор Бібіков ламав голову над тим, чим би приємно здивувати царя. Було вирішено на честь гостя зробити нову вулицю і обсадити її рідкісними, навіть екзотичними в імперії на той час каштанами. До міста терміново завезли саджанці. Під наглядом офіцерів солдати посадили їх уздовж нової вулиці (нинішній бульвар Тараса Шевченка).

Але не судилося каштанам рости на бульварі. Напередодні приїзду царя солдатів підняли по тривозі і наказали за одну ніч викорчувати всі саджанці, а натомість посадити тополі. п\Причиною такого наказу було те, що посланець, якого губернатор Бібіков відправив до царя, доповів після повернення, що коли цар слухав рапорт про церемонію майбутньої зустрічі в Києві, при згадці про каштани бридливо скривився. Пізніше виявилось, що гримаса царя не мала жодного стосунку до екзотичних дерев.

На щастя, не всі саджанці загинули. Студенти й викладачі київського університету святого Володимира обсадили каштанами головну алею університетського ботанічного саду. Тут і зараз збереглось кілька старих дерев із тих, що мали прикрашати бульвар Т. Шевченка. Чимало саджанців каштана розібрали кияни й висадили їх на інших вулицях.

Пізніше рослина поширилась по всій Україні. Наразі цей вид є однією з найрозповсюдженіших порід, гіркокаштанові насадження або окремі дерева можна побачити практично у будь-якому місті України.

За часів СРСР гіркокаштан було проголошено символом Києва. Квітка й листя каштана були зображені на тогочасному гербі міста. Цікаво, що на гербі квітами каштана був утворений тризуб, який спирався на лук (військову зброю часів Київської Русі).

Вирощування[ред.ред. код]

Гілка з плодами
Насіння

Гіркокаштани вважалися доволі безпроблемними при вирощуванні, однак побуріння і передчасне опадання листя, яке спричинює Каштанова мінуюча міль, надає деревам непривабливого вигляду. Кінський каштан також використовується як їжа для гусені Акронікти.

Використання[ред.ред. код]

Збирають кору молодих гілок — навесні, квіти — в травні, шкірку насіння — восени.

Плоди гіркокаштана мають в собі велику концентрацію токсинів класу сапонінів які називаються есколінами які також є токсичними для більшості тварин і для людини. Це есколіни спричинюють руйнування червоних клітин крові. Цей токсин можна вивести з каштана шляхом вилуговування в багаторазовій зміні кип'яченої води. Деякі тварини, такі як олень і вивірка, стійкі до цих токсинів і їдять горіх кінського каштана таким як є.

Екстракт каштанових горіхів ("Ескузан") використовують при лікуванні варікозу вен.

Фармакологічні властивості[ред.ред. код]

Застосовують при маткових і гемороїдальних кровотечах, геморагічних діатезах, при варикозному розширенні вен, тромбофлебітах (стимулює антитромбічну активність сироватки крові й посилює наповнення кров'ю жильної системи), при атеросклерозі (змінює хімізм, крові і особливо обмін холестерину), для профілактики апоплексії (в корі містяться глікозиди ескулетин і фраксин, які, подібно до дикумарину, уповільнюють зсідання крові, і речовини, рівноцінні хініну), при захворюваннях жовчного міхура, хронічних захворюваннях кишок, при суглобному ревматизмі, артритах різної етіології, малярії, нічному занімінні рук та ніг.

Лікарські форми і застосування[ред.ред. код]

Свіжий, витиснутий з квіток сік вживають при геморої, розширенні вен, тромбофлебітах, атеросклерозі, разом з вітаміном В: всередину — 25-30 крапель на 1 ложку води двічі на день; законсервований спиртом у співвідношенні 1:2 п'ють по чарці (30-40 г) тричі на день при геморої, варикозному розширенні вен. Внаслідок тривалого вживання соку з квіток гіркокаштана зникають болі і гулі розширених вен, якщо хвороба не запущена. Водний настій кори вживають при тривалих проносах і малярії.

При гемороїдальних кровотечах беруть 1 столову ложку суміші квіток гіркокаштана, квіток арніки і квіток горобини звичайної у співвідношенні 2:1:2 на 1 склянку окропу, напарюють протягом 30 хвилин і п'ють по 1 склянці двічі на день. Ще роблять малі холодні клізмочки з відвару кори гіркокаштану в 1 склянці води. М. А. Носаль рекомендує при гемороїдальних кровотечах, безпосередньо після випорожнення, робити п'ятнадцятихвилинні холодні сидячі ванни, куди додають відвар кори гілок гіркокаштана (50 г на 1 л води). При маткових кровотечах (в період клімактерію, але не в зв'язку із злоякісними пухлинами) промивають піхву двічі на день відваром з шкірки стиглих насінин гіркокаштана (15 г на 0,25 л води — кип'ятять на малому вогні 10 хвилин).

Спиртовою настойкою шкірки стиглих насінин гіркокаштана (40 г шкірок на 1 л спирту) розтирають болісні місця при ревматизмі, артритах. Екстракт кори на олії захищає шкіру від засмаги.

Використання в зеленому будівництві[ред.ред. код]

Кінський каштан дуже широко використовується в Архітектурі. Той факт, що Кінський каштан завжди має стрункий стовбур дає йому велику перевагу як декоративній рослині. Кінські каштани утворюють просто разючі алеї, особливо в час цвітіння. Кінські каштани не потребують надто багато догляду. Це дерево доволі стійке до важко-забрудненого міського повітря. Кінський каштан росте повільно. Чистять каштани як і більшість насаджень пізньої осені або ранньою весною. Варто зазначити що коли каштани ще маленькі, потрібно обтинати практично всі гілки залишаючи максимум три горішні пагінці. Такий спосіб пришвидшує ріст каштанів. Кінський каштан любить глинясті ґрунти. Найкраще почуває себе на глинясто-піщаних, пористих ґрунтах.

Останніми роками гіркокаштан звичайний масово уражується шкідником - мінуючою міллю, що змушує в деяких випадках взагалі відмовлятися від використання цього виду в декоративних насадженнях або заміняти його на більш стійкі до шкідників сорти, щоправда, не завжди успішно [3]

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Lack, H. Walter. "The Discovery and Rediscovery of the Horse Chestnut". Arnoldia 61 (4).
  2. Івченко С. Зелений світ. — К.: Веселка, 1986. — 102с.
  3. Газета "День" про скандал з підміною гіркокаштана чевоно-м'ясного гіркокаштаном звичайним