Гіркокаштан звичайний

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Гіркокаштан звичайний
Horse-chestnut 800.jpg
Біологічна класифікація
Домен: Ядерні (Eukaryota)
Царство: Зелені рослини (Viridiplantae)
Відділ: Streptophyta
- Судинні (Tracheophyta)
- Насінні (Spermatophyta)
- Покритонасінні (Magnoliophyta)
- Еудікоти (Eudicots)
Підклас: Розиди (Rosids)
Порядок: Сапіндоцвіті (Sapindales)
Родина: Сапіндові (Sapindaceae)
Рід: Гіркокаштан (Aesculus)
Вид: Гіркокаштан звичайний
Біноміальна назва
Aesculus hippocastanum
L.
Посилання
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Aesculus hippocastanum

Гіркокашта́н звича́йний, або кі́нський кашта́н звича́йний (Aesculus hippocastanum) — багаторічна отруйна рослина родини Сапіндові. Поширена лікарська та декоративна культура.

Назва[ред.ред. код]

Українська родова назва гіркокаштан вказує на неприємний присмак плодів, що підкреслює їх відмінність від справжнього каштана, який дає смачні їстівні горіхи. Друга назва кінський каштан запозичена з російської мови і є дослівним перекладом латинської видової назви hippocastanum. Точне походження цього терміну невідоме. За найбільш вірогідною версією, цю назву рослина отримала з тієї ж причини, що й українська — для позначення її неїстівного статусу. За іншою версією дерево назвали кінським каштаном тому, що його плодами намагалися лікувати коней[1]. Насправді для коней плоди цієї рослини отруйні. Українська видова назва звичайний підкреслює широку розповсюдженість цього дерева.

Поза науковими колами цю рослину частіше називають просто каштаном. Але цієї назви краще уникати, бо вона створює плутанину і фактично означає дерево роду Castanea з родини Букові.

Опис[ред.ред. код]

Дерево 30-36 м заввишки з гарною густою кроною і товстим гіллям. Старе гілля брунатно-сіре, молоді товсті пагони — світло-бурі, голі. На старих деревах зовнішні гілки часто відвислі з кучерявим закінченням. Бруньки до 2,5 см завдовжки, яйцеподібні, темно-бурі, клейкі, покриті шкірястою лускою. Листки супротивні, черешкові, пальчасті, складаються з 5-7 сидячих листочків клиноподібно-оберненояйцеподібної форми, зморшкуватих, знизу світліших, вздовж жилок пухнастих від рудих волосків. Кожен листочок сягає 13-30 см завдовжки, а весь листок може сягати 60 см завширшки. Суцвіття — прямостояча, пірамідальна волоть, 10-30 см заввишки, складається з 20-50 квіток. Чашечки дзвоникуваті, опушені, з 5 нерівними лопатями. Віночок п'ятипелюстковий, білий з жовтуватою плямою в зіві, яка з часом стає червоною. Плід — зелена тристулкова коробочка, 6 см завдовжки, з м'якими короткими шпичаками. Всередині неї міститься 1 (рідше 2-3) коричнева, лискуча насінина 2-4 см в поперечнику, з сірою плямою при основі. Зазвичай на одному суцвітті дозріває 3-5 плодів. Квітне в травні, плоди дозрівають у вересні — жовтні.

Хімічний склад[ред.ред. код]

У корі гіркокаштана звичайного містяться сапоніни, жирна олія, фітостерин, тіамін, аскорбінова кислота, глікозиди ескулін і фраксин, які, подібно до дикумарину, уповільнюють зсідання крові. Також знайдено речовини, за дією подібні до хініну. В квітках виявлено пектинові і дубильні речовини, флавоноїди, рутин, слиз. Плоди гіркокаштана містять жирну олію, сапоніни (24-28%), дубильні речовини, крохмаль, глікозид ескулін. Сапоніни кінського каштана отруйні для людини і багатьох тварин.

Поширення[ред.ред. код]

Ареал гіркокаштана звичайного охоплює відносно невелику ділянку Балкан — гори Піндус. На своїй батьківщині ці дерева утворювали широколистяні ліси, які подекуди збереглися і в наш час. В природі їх плодами живляться олені і вивірки, нечутливі до дії отруйних сапонінів. З XIX століття цей вид почали вирощувати в парках і на вулицях міст у всіх помірних кліматичних зонах світу.

Застосування[ред.ред. код]

Суцвіття крупним планом

Озеленення[ред.ред. код]

Гіркокаштан звичайний відомий перш за все як декоративна рослина. Це дерево вельми популярне у спеціалістів з озеленення і ландшафтних дизайнерів, оскільки в процесі росту завжди зберігає стрункість стовбура, через що його часто використовують для створення алей, обсадження доріг. Серед інших його переваг слід зазначити невибагливість, стійкість до газо-пилового забруднення, привабливу форму листя і квіток, щільну крону, яка влітку створює глибокий затінок, дарує прохолоду і добре затримує потоки забрудненого повітря. Існує дуже красивий гібрид цього виду з гіркокаштаном червоним — гіркокаштан криваво-м'ясний.

Звичайний гіркокаштан загалом любить глинясті ґрунти, а найкраще почуває себе на глинясто-піщаних, пористих. Дерево розвивається повільно, на початку росту дає багато бічних паростків. Для пришвидшення розвитку саджанця і підвищення декоративності бічні паростки у нижній частині стовбура видаляють, залишаючи три горішні пагона. Сформовані дерева обрізки не потребують, але якщо така необхідність виникла з санітарних причин, то переносять її добре. Щоб зменшити ризик негативних наслідків, обрізку слід проводити пізньої осені або рано навесні.

Серед недоліків цієї культури слід зазначити схильність до ураження каштановою мінуючою міллю (див. нижче «Шкідники»).

Історія каштанів у Києві та Україні[ред.ред. код]

Герб Києва за часів УРСР

Уперше гіркокаштани з'явилися в Києві порівняно нещодавно, у першій половині XIX століття. Їхня поява тут пов'язана з курйозною подією, яка була проявом запопадливості тогочасних вельмож перед імператором Російської імперії Миколою І.[2] Навесні 1842 року чекали на його приїзд до Києва. Київський генерал-губернатор Бібіков ламав голову над тим, чим би приємно здивувати царя. Було вирішено на честь гостя зробити нову вулицю і обсадити її рідкісними, а на той час навіть екзотичними каштанами. До міста терміново завезли саджанці. Під наглядом офіцерів солдати посадили їх уздовж нової вулиці (нинішній бульвар Тараса Шевченка).

Але напередодні приїзду царя їх підняли по тривозі і наказали за одну ніч викорчувати всі саджанці, а натомість посадити тополі. Причиною такого наказу було те, що посланець, якого губернатор Бібіков відправив до царя, доповів після повернення, що коли цар слухав рапорт про церемонію майбутньої зустрічі в Києві, при згадці про каштани бридливо скривився. Пізніше виявилось, що гримаса царя не мала жодного стосунку до екзотичних дерев.

На щастя, не всі саджанці загинули. Студенти й викладачі київського університету святого Володимира обсадили каштанами головну алею університетського ботанічного саду. Тут і зараз збереглось кілька старих дерев із тих, що мали прикрашати бульвар Т. Шевченка. Чимало саджанців каштана розібрали кияни й висадили їх на інших вулицях.

Пізніше рослина поширилась по всій країні. Наразі цей вид є однією з найрозповсюдженіших порід, гіркокаштанові насадження або окремі дерева можна побачити практично у будь-якому місті України.

За часів СРСР гіркокаштан було проголошено символом Києва. Квітка й листя цього дерева були зображені на тогочасному гербі міста. Цікаво, що на гербі квіти каштана утворювали тризуб, який спирався на лук (військову зброю часів Київської Русі).

Медицина[ред.ред. код]

Гілка з плодами
Насіння

Лікарською сировиною визнана кора молодих гілок, яку збирають рано навесні, зелене листя, квіти, насіння і оболонка плодів. Найдієвішою сировиною вважається насіння (Hippocastani semen). З кори готують настої і відвари, з квіток вичавлюють сік або роблять настоянки, листя застосовують лише зовні для примочок, а з лушпиння і насіння готують екстракти.

Найбільш відома фармакологічна дія цієї рослини, беззаперечно визнана офіційною медициною, — венотонізуюча. Препарати кінського каштана «Дескузан», «Вазотонін», «Веностазин», «Веногал», «Екозульф» підвищують тонус вен, розширюють артерії, зміцнюють капіляри, зменшують набряки, діють протизапально і знеболююче. Їх застосовують при тромбофлебітах, геморагічному діатезі, початкових формах варикозного розширення вен. Водно-спиртовий екстракт, відомий під назвою «Ескузан», застосовують як венотонізуючий засіб і антикоагулянт.

В народній медицині сік або настоянку квіток вживають всередину для лікування геморою, варикозного розширення вен, тромбофлебіту, атеросклерозу (позитивно впливає на обмін холестерину). Листя прикладають до гнійників. Препаратами з кори лікують геморой (роблять клізми і ванни), суглобний ревматизм, запалення кишківника, подагру, захворювання верхніх дихальних шляхів і жовчного міхура, артрити різної етіології, малярію, нічне заніміння кінцівок, атеросклероз, використовують для профілактики інсультів. Масляний екстракт кори перешкоджає засмазі.

Через великий вміст антикоагулянтів препарати гіркокаштана звичайного протипоказані людям з поганим згортанням крові, виразкою шлунка і дванадцятипалої кишки. Також ні в якому разі не можна вживати свіжі плоди: наявність в них сапонінів може призвести до руйнації еритроцитів (гемолізу).

Шкідники[ред.ред. код]

Загалом це дерево стійке до ураження комахами, втім воно сильно ушкоджується специфічним шкідником — каштановою мінуючою міллю. Це призводить до передчасного побуріння і опадання листя, що суттєво зменшує декоративність. Листям цього виду також можуть живитися гусениці акронікти.

Селекціонерами виведено декілька форм, стійких до ураження міллю, але остаточно проблему не вирішено. Через це садівники інколи взагалі відмовляються від використання гіркокаштана звичайного в озелененні. Зокрема, саме з цієї причини навесні 2013 року було запропоновано замінити звичайні кінські каштани на вулиці Хрещатик (Київ) на більш стійкі саджанці сорту 'Briotii'. Проект виявився невдалим через організаційні причини, пов'язані з корупцією і підміною садівного матеріалу.[3]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Lack, H. Walter. «The Discovery and Rediscovery of the Horse Chestnut». Arnoldia 61 (4).
  2. Івченко С. Зелений світ. — К.: Веселка, 1986. — 102с.
  3. Газета «День» про скандал з підміною гіркокаштана криваво-м'ясного гіркокаштаном звичайним