Діакритичний знак

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Діакрити́чний знак, діакритики (від грец. διακριτικος — розрізняльний) — надрядковий або підрядковий знак при букві, що вказує на вимову, яка відрізняється від вимови звука, позначеного цією ж буквою без знака.

В українській мові діакритичними знаками відрізняються літери «і» та «ї», «и» та «й».

Історія[ред.ред. код]

Найдавнішими діакритичними знаками були, ймовірно, позначення довготи і краткості в грецькому, а також грецькі знаки наголосу.

Діакритики найбільш широко використовуються в мовах, що мають латинську абетку. Це пов'язано з тим, що в класичній латинській мові не було шиплячих звуків, носових голосних, палаталізованих (пом'якшених) голосних, які були або розвинулися в інших мовах, особливо неспоріднених.

Класифікація[ред.ред. код]

Діакритичні знаки можна класифікувати різними способами.

  1. За місцем відображення: надрядкові, підрядкові, внутрішньорядкові
  2. За способом відображення: такі, що вільно приставляються до основного знаку і такі, що вимагають змінення його форми
  3. За фонетико-орфографічним значенням:
    • знаки, що мають фонетичне значення (що впливають на вимову):
      • знаки, що надають літері нове звукове значення, відмінне від звичайного алфавітного (наприклад, чеські č, ř, ž);
      • знаки, що уточнюють варіанти вимови якого-небудь звуку (наприклад, французькі é, è,ê);
      • знаки, що вказують на те, що літера зберігає своє стандартне значення в такому оточенні, коли її звучання повинне мінятися (наприклад, французькі ï);
      • просодичні знаки (що уточнюють кількісні параметри звуку: тривалість, силу, висоту і т. п.):
    • знаки, що мають тільки орфографічне значення, але не впливають на вимову:
    • знаки ієрогліфічного значення (вважаються діакритичними тільки з позицій типографіки):
      • знаки, що вказують на скорочене або умовне написання (наприклад, титла в церковнослов'янській);
      • знаки, що вказують на застосування букв у інших цілях (та ж титла в кириличному записі чисел).
  4. За формальним статусом:
    • знаки, за допомогою яких утворюються нові літери алфавіту (в західній термінології їх іноді називають модифікаторами, а не власне діакритичними знаками);
    • знаки, поєднання букв з якими не вважається окремою літерою (такі діакритичні знаки зазвичай не впливають на порядок алфавітного сортування).
  5. За обов'язковістю застосування:
    • знаки, відсутність яких робить текст орфографічно невірним, а іноді і нечитабельним;
    • знаки, що використовуються лише в особливих випадках: в книгах для початкового навчання читанню, у священних текстах, в рідкісних словах з неоднозначним читанням і т. п.

Джерела[ред.ред. код]

  • Словник іншомовних слів. Головна редакція УРЕ, 1974 р.