Омельченко Олександр Олександрович
| Олександр Олександрович Омельченко | ||||||||
| Народився | 9 серпня 1938 (73 роки) село Зозів, Липовецький район, Вінницька область |
|||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| Громадянство | ||||||||
| Національність | Українець | |||||||
| Попередник | Косаківський Леонід Григорович | |||||||
| Наступник | Черновецький Леонід Михайлович | |||||||
| Дружина | Людмила Леонтіївна (1945) | |||||||
| Діти | Сини: Ярослав (1966) та Олександр (1968) | |||||||
| Нагороди |
|
|||||||
| Сторінка в інтернеті | [www.omelchenko.in.ua Офіційна сторінка] | |||||||
Олекса́ндр Олекса́ндрович Оме́льченко (*9 серпня 1938, Зозів) — міський голова Києва (1999—2006), кандидат технічних наук, полковник МВС.
Зміст |
[ред.] Біографія
Народився 9 серпня 1938 року с. Зозів Липовецького района Вінницької області.
Із початком війни батько майбутнього мера столиці пішов на фронт, а мати забрала трьох дітей – Катерину, Мілу і Шурика (так називали О.Омельченка в дитинстві), – і повернулася до себе на батьківщину у село Соловіївку. Згодом сім´я переїхала до Карабачина, що в Брусилівському районі на Житомирщині.
У 1956 році Олександр Омельченко закінчив Брусилівську середню школу зі срібною медаллю. А потім продовжив навчання у Київському будівельному технікумі.
По закінченні Київського будівельного технікуму здобував вищу освіту у Київському інженерно-будівельному інституті та інституті народного господарства. 10 місяців відслужив у Збройних силах. Затим працював на підприємствах «Головкиївміськбуду». Пройшов шлях від робітника до директора заводу залізобетонних виробів, головного інженера домобудівного комбінату, а згодом — першого заступника начальника «Головкиївміськбуду».
З 1987 по 1989 перебував у Республіці Афганістан. Після — працював у системі Держбуду, був заступником голови виконкому Київської міської ради народних депутатів, обіймав посаду генерального директора ДКП «Київреконструкція».
У 1994—1996 роках пан Омельченко — заступник голови, перший заступник голови Київської міськдержадміністрації.
З серпня 1996 р. по 20 квітня 2006 р. — голова Київської міської державної адміністрації.
У травні 1999 році 76 % киян проголосувало за Олександра Омельченка як за міського голову Києва, у 2002 році — 73 % виборців висловили йому свою підтримку.
У травні 2001 року, після відставки уряду Віктора Ющенка, подейкували, що саме пан Омельченко може очолити український уряд. Сам київський мер достатньо скептично ставився до цієї інформації.
У липні 2004 року з'їзд партії «Єдність» висунув Олександра Омельченка кандидатом на президента України. Декларацію про його підтримку підписали 129 громадських організацій з усіх регіонів держави. У першому турі виборів Олександр Омельченко отримав 0,48 % виборців. При чому у столиці київський мер отримав лише 4, 48 %. Після чого Омельченко всіляко підтримував Віктора Ющенка.
У 2005 році Омельченка звинувачують у розбазарюванні київських земельних ділянок та у погіршенні історичного вигляду Києва. Того ж року він був виключений з лав партії «Єдність» за розвал партії.
На виборах київського міського голови у березні 2006 року програє та займає лише третє місце. 20 квітня 2006 року Президент України Віктор Ющенко видає указ про звільнення О.Омельченка з посади голови Київської міської державної адміністрації.
У 25 листопада 2009 року Олександр Омельченко збив на смерть пішохода. Інцидент стався о 21:20 на Столичному шосе у Києві на виїзді з села Чапаївка. Омельченко їхав на позашляховику "Міцубісі Паджеро" зі сторони Конча-Заспи в напрямку Києва. Аварія відбулася біля зупинки громадського транспорту "Віта-2", на пішохідному переході, повідомляє прес-центр ДАІ Києва. Від отриманих тілесних ушкоджень 48-річний пішохід помер на місці пригоди, розповів начальник столичного управління ДАІ Анатолій Сіренко.
4 жовтня 2011 року вийшов з фракції НУНС через невизначеності, яка панує в самій фракції та через "Основне і головне – це висока аморальність так званого почесного президента, який, на жаль, і сьогодні очолює "Нашу Україну". Він заявив, що буде лишатися позафракційним[1].
[ред.] Нагороди та почесні звання
- Член Ради з питань збереження національної культурної спадщини (1997—1998 рр.).
- У березні 1998 року обраний депутатом Київської міської ради, а в травні 1998 року — її головою. Обіймав ці посади до квітня 2006 року включно.
- Герой України (2001 р.).
- Нагороджений орденами Пошани (1982 р.) та Трудового Червоного Прапора (1986 р.), Почесною відзнакою Президента України (1996 р.), орденом Князя Ярослава Мудрого V ступеня (1998 р.), ІV ступеня (1999 р.) та ІІІ ступеня (2006 р.), Ордени «За заслуги» III ступеня (1996 р.).
- «Заслужений будівельник України».
- Почесний громадян Бучі (2002)
- Голова Ради з питань реклами у місті Києві (з липня 2004 р.).
- Президент Федерації хокею України.
- Президент футбольного клубу «Арсенал».
[ред.] Діяльність
27 квітня 2010 року голосував за ратифікацію угоди Януковича — Медведєва, тобто за продовження перебування ЧФ Росії на території України до 2042р.
[ред.] Посилання
[ред.] Примітки
| Попередник: | Міський голова Києва 1999—2006 |
Наступник: |
| Косаківський Леонід Григорович 1993—1998 |
Черновецький Леонід Михайлович 2006— |
- Герої України — кавалери ордена Держави
- Кавалери ордена князя Ярослава Мудрого
- Кавалери ордена «За заслуги»
- Кавалери ордена Трудового Червоного Прапора
- Кавалери ордена «Знак Пошани»
- Персоналії за алфавітом
- Персоналії Ом
- Персоналії:Брусилівський район
- Міські голови Києва
- Народні депутати України 4-го скликання
- Народні депутати України 6-го скликання
- Політики України
- Уродженці Липовецького району
- Народились 9 серпня
- Народились 1938