Симоненко Петро Миколайович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
У Вікіпедії є статті про інших людей з прізвищем Симоненко.
Петро Миколайович Симоненко
Петро Миколайович Симоненко
Kpu logo.gif перший секретар ЦК КПУ (13-й)
Нині на посаді
На посаді з 19 червня 1993
Попередник Станіслав Іванович Гуренко (не офіційно)
Народився 1 серпня 1952(1952-08-01) (60 років)
Донецьк
Національність українець
Політична партія КПУ
Релігія «Я не віруюча людина, хоч і хрещена» (2002)[1]
Нагороди
Орден Дружби
Україна Народний депутат України
2-го скликання
Комуністична партія України 12 травня 1994 — 12 травня 1998
3-го скликання
Комуністична партія України 12 травня 1998 — 14 травня 2002
4-го скликання
Комуністична партія України 14 травня 2002 — 25 травня 2006
5-го скликання
Комуністична партія України 25 травня 2006 — 23 листопада 2007
6-го скликання
Комуністична партія України 23 листопада 2007 — 12 грудня 2012
7-го скликання
Комуністична партія України 12 грудня 2012 —
2002, Москва, Кремль

Симоне́нко Петро́ Микола́йович (*1 серпня 1952, Донецьк); народний депутат України, член Комітету ВРУ з питань правової політики (з липня 2006), голова фракції КПУ (з квітня 2006); 1-й секретар ЦК КПУ (з червня 1993).

Зміст

Життєпис[ред.]

Народився у м. Донецьк; українець; батько Микола Іонович (1926) — водій; дружина (1978) — журналіст; діти від першого шлюбу: син (1974) — економіст-юрист; син (1977) — лікар-хірург; донька від другого шлюбу (2009), син від другого шлюбу (2010).

Освіта: Донецький політехнічний інститут (1969—74), гірничний інженер-електромеханік; Київський інститут політології і соціального управління (1991).

  • 10.1974-12.75 — конструктор, Інститут «Дондіпровуглемаш», м. Донецьк.
  • 1975-77 — інстр., зав. відділу,
  • 1977-80 — 2-й секретар, Донец. МК ЛКСМУ.
  • З 1978 — Член КПУ.
  • 1980-82 — секретар, Донец. ОК ЛКСМУ.
  • 08.1982-01.88 — секретар, ЦК ЛКСМУ.
  • 01.1988-09.89 — секретар, Маріупольский МК КПУ.
  • 09.1989-90 — секретар з ідеологічної роботи, з 1990 — 2-й секр, Донецького ОК КПУ.
  • 12.1991-12.93 — заст. ген. дир., корпорація «Укрвуглемаш».
  • У 1993 обраний 1-м секретар Донецького ОК КПУ, на з'їзді КПУ у Донецьку 19 червня 1993, названому «відновлюваним», обраний 1-м секретар ЦК КПУ. Член Конституційної Комісії від ВР України (11.1994-96).

Депутатська діяльність[ред.]

Народний депутат України 2 скликання з 03.1994 (1-й тур) до 04.1998, Красноармійський виборчий округ № 150, Донец. обл., висун. КПУ. Член Комітету з питань культури і духовності. Керівник фр. комуністів. На час виборів: ЦК КПУ, 1-й секретар, член КПУ. 1-й тур: з'яв. 87.0 %, за 63.98 %. 8 суперн. (осн. — Ковальов С. М., н. 1953, член ЛПУ; Донец. держ. університет, викл.; 1-й тур — 5.71 %).

Народний депутат України 3 скликання 03.1998-04.2002 від КПУ, № 1 в списку. На час виборів: нар. деп. України, член КПУ. Член Комітету з питань правової реформи (з 07.1998, з 2000 — Комітет з питань правової політики), Керівник фракції КПУ (з 05.1998).

  • 1999 — Кандидат у Президенти України на виборах 1999 р. У 1-му турі 5849077 голосів (22.24 %), 2-е місце серед 13 претендентів. У 2-му турі 10665420 голосів (37.80 %).

Народний депутат України 4 скликання 04.2002-04.06 від КПУ, № 1 в списку. На час виборів: нар. деп. України, член КПУ. Уповноваж. пред. фракції комуністів (з 05.2002), член Комітету з питань правової політики (з 06.2002), член Пост. делегації ВР України в ПАРЕ (з 06.2002).

  • 2004 — Кандидат у Президенти України на виборах 2004 р. У 1-му турі 1396135 голосів (4.97 %), 4-е місце серед 24 претендентів.

Народний депутат України 5-го скликання з 04.2006 від КПУ, № 1 в списку. На час виборів: нар. деп. України, член КПУ.

Народний депутат України 6-го скликання з з 11.2007 від КПУ, № 1 в списку. На час виборів: нар. деп. України, член КПУ.

  • 2010 — Кандидат у Президенти України на виборах 2010 р. У 1-му турі 872877 голосів (3.54 %), 6-е місце серед 18 претендентів.[2]

10 серпня 2012 року у другому читанні голосував за Закон України «Про засади державної мовної політики», який за твердженням низки політиків та науковців «суперечить Конституції України, не має фінансово-економічного обґрунтування і спрямований на знищення української мови»[3][4]. Закон було прийнято із порушеннями регламенту[5][6].

Політична позиція[ред.]

Позиція щодо Голодомору[ред.]

Коментуючи в 2007 році тему Голодомору, Симоненко сказав, що він «не вірить у будь-який навмисний голод для всіх», і звинуватив Президента Віктора Ющенка у «використанні голоду для розпалювання ненависті». У відповідь на це Ющенко заявив, що він хоче «новий закон, що забороняє заперечення Голодомору»[7].

Мовна політика[ред.]

У 2010 Симоненко виступив у ролі співавтора законопроекту «Про мови» № 1015-3, який зустрів гостру критику зі сторони науковців, політиків та громадськості. Ряд громадських організацій заснували громадянську кампанію «Займіться ділом, а не язиком!», що поставила собі на меті не допустити ухвалення законопроекту у ВРУ.[8][9][10]

Ставлення до національної символіки України[ред.]

П.Симоненко зазначив, що держава не може існувати під символом, «з яким зустрічали Гітлера під час війни і під яким вбивали безневинних людей»[11].

Позиція щодо депортації кримсько-татарського народу[ред.]

За словами Симоненка, під час Другої світової війни 20 тисяч кримських татар перейшли на бік нацистів.

«Вони в один день перейшли на бік Гітлера і присягнули, щоб воювати на боці Гітлера. Саме ці представники сприяли тому, що були здані і віддані всі закладки для організації партизанського руху в Криму», — заявив він, додавши, що татари «охороняли концентраційні табори».

«Саме для порятунку кримсько-татарського народу був застосований захід вивезення з території Криму. Чому? Тому що ці злодіяння обов'язково привели б до стану громадянської війни».[12].

Справа про «Залізні хрести» Романа Шухевича[ред.]

У 2007 році Петро Симоненко з трибуни Верховної ради зробив заяву про те, що Гітлер вручив Роману Шухевичу два «Залізні хрести».

Діти Романа Шухевича подали позов до Печерського районного суду Києва. Під час судового розгляду ні він, ні його представники не змогли навести ніяких доказів того, що така подія дійсно була.

14 січня 2010 суд задовольнив позов і постановив:«Зобов'язати Симоненка Петра Миколайовича на найближчому з моменту набрання законної сили рішенням суду пленарному засіданні Верховної Ради України спростувати поширену ним недостовірну інформацію про Романа Шухевича»[13].

Але Петро Симоненко досі не виконав рішення суду.

Особисте життя[ред.]

Петро Симоненко був одружений двічі. З 1974 по 2009 він був одружений зі Світланою Володимирівною Симоненко (1953). У шлюбі народилося двоє синів Андрій (1974) і Костянтин (1977). Син Андрій — підприємець та чиновник, разом з братом Костянтином є співзасновником кількох фірм. У 2010 році призначений на посаду першого заступника голови Державного агентства України з інвестицій та розвитку[14]. У шлюбі має двох синів. Дружина — Тетяна, теща — народний депутат України багатьох скликань від різних політичних сил Катерина Ващук.[15]

У 2009 Симоненко одружився з журналісткою Оксаною Ващенко (1977). У пари народилася дочка Марія (2009).

Захоплення: шахи.

Помешкання[ред.]

Петро Симоненко живе біля Києва в селі Горенка. Тут він займає ділянку 1 га 37 соток землі, вартістю приблизно понад 1,5 мільйона доларів. Маєток розташований навпроти соснового лісу, на ділянці є дот часів Другої світової війни. Саме обійстя вписане в схил, через це кількість поверхів різна в різних частинах будинку, й коливається від 4 до 2. Ринкова ціна будинку становить не менше півмільйона доларів. Найближче до маєтку Симоненка знаходиться маєток підприємця Юрія Косюка. Петро Симоненко мешкає разом з другою дружиною Оксаною, але ділянка оформлена на сина Андрія.[16][17]

Нагороди[ред.]

Примітки[ред.]

  1. ↑ Петр Симоненко: от «А» до «Я» | Четверта влада
  2. ↑ Результати голосування на виборах Президента України 2010го року
  3. ↑ 67 інституцій громадянського суспільства аргументовано закликали депутатів не голосувати за прийняття законопроекту «Про засади державної мовної політики» — Сайт «Майдан»
  4. ↑ Висновок Комітет Верховної Ради України з питань культури і духовності 23.05.2012
  5. ↑ Більшість зі штовханиною просунула мовний закон Колесніченка — 1+1. ТСН
  6. ↑ ЗАКОН ПРО МОВИ УХВАЛИЛИ — Українська Правда
  7. ↑ Лаура Sheeter, «Україна пам'ятає жахи голоду», BBC News , (англ.) 24 листопада 2007
  8. ↑ Законопроект про мови загрожує цілісності країни — Іван Вакарчук
  9. ↑ Багато положень законопроектів просто принижують статус української мови
  10. ↑ Що вирішує закон «Про мови в Україні»?
  11. ↑ КПУ пропонує на референдумі обговорити Герб і Гімн України, УНІАН
  12. ↑ Симоненко заявив, що кримських татар депортували, щоб захистити, УНІАН
  13. ↑ УНП просить вимкнути мікрофон Симоненку
  14. ↑ «В интересах партии, в интересах государства!»
  15. ↑ На file.liga.net
  16. ↑ Буржуйське життя комуніста Симоненка. Фото маєтку червоного олігарха
  17. ↑ Симоненко обзавівся розкішним маєтком. Однієї землі на мільйон доларів телесюжет ТСН
  18. ↑ Указ Президента Российской Федерации от 1 августа 2012 года № 1098 «О награждении государственными наградами Российской Федерации»

Посилання[ред.]

ВікіСховище має мультимедійні дані за темою: Симоненко Петро Миколайович
Кандидати на посаду Президента України 2010
Отримано з http://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Симоненко_Петро_Миколайович&oldid=12140374