Мороз Олександр Олександрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Олександр Олександрович Мороз
Олександр Олександрович Мороз

Час на посаді:
6 липня 2006 — 23 листопада 2007
Президент   Віктор Ющенко
Попередник Володимир Литвин
Наступник Арсеній Яценюк

Час на посаді:
18 травня 1994 — 12 травня 1998
Президент Леонід Кравчук
Леонід Кучма
Попередник Іван Плющ
Наступник Олександр Миколайович Ткаченко

Народився 29 лютого 1944(1944-02-29) (70 років)
Буда (Таращанський район)
Політична партія Соціалістична партія України
Батько Олександр Леонтійович
Мати Ганна Євдокимівна
Дружина Валентина Андріївна
Діти дочки Ірина та Руслана
Особистий підпис Oleksandr Moroz Signature 1996.png
Нагороди
Медаль «За трудову доблесть»
Україна Народний депутат України
1-го скликання
з 1991 Соціалістична партія України (група Аграрники) 15 травня 1990 10 травня 1994
2-го скликання
Соціалістична партія України 12 травня 1994 12 травня 1998
3-го скликання
Соціалістична партія України 12 травня 1998 14 травня 2002
4-го скликання
Соціалістична партія України 14 травня 2002 25 травня 2006
5-го скликання
Соціалістична партія України 25 травня 2006 23 листопада 2007

Моро́з Олекса́ндр Олекса́ндрович (нар. 29 лютого 1944(19440229), с. Буда, Таращанський район, Київська область) — український політик та громадський діяч, Голова Верховної Ради України у 19941998 та 20062007.

Біографія[ред.ред. код]

Народився 19 лютого 1944 року у селі Буда Таращанського району Київської області, однак у той час була війна і дитину зареєстрували лише 29 лютого, яке і вважається офіційною датою народження[1].

У 1965 р. закінчив Українську сільськогосподарську академію, за фахом — інженер-механік.

У 1983 р. — закінчив Вищу партійну школу при ЦК Компартії України, отримав диплом політолога.

У 19661974 рр. — викладач, завідувач відділу механізації сільського господарства Таращанського технікуму механізації. У 19741975 рр. — старший інженер-технолог, старший виконроб мехзагону Таращанського райоб'єднання «Сільгосптехніка». У 19751976 рр. — старший інженер Київського обласного об'єднання «Сільгосптехніка».

3 1976 року — завсектором, заступник завідувача сільськогосподарським відділом Київського обкому КПУ. У 19831989 рр. — секретар Київської облпрофради, перший секретар РК КПУ. 3 1989 року — завідувач аграрним відділом обкому КПУ.

Політична діяльність[ред.ред. код]

Олександр Мороз. Результати першого туру президентських виборів 2004 р.

У 1990 р. обраний народним депутатом України. Увійшов до комісії з питань АПК та групи «Аграрники». Став лідером комуністичної більшості (так звана «Група 239»). Після заборони КПУ був одним із ініціаторів створення Соціалістичної партії України і очолив її.

У березні 1994 р. знову обраний народним депутатом, у травні того ж року — головою Верховної Ради України. У червні 1994 р. балотувався на посаду президента України, у першому турі здобув 13.04 % (3-тє місце серед 7 претендентів).

Зіграв одну з ключових ролей в ухваленні Конституції України (28 червня 1996 р.)

У 1998 потрапив до Верховної Ради за списком блоку СПУ і СелПУ, очолив фракцію «Лівий центр», до 2000 р. керував парламентським комітетом з питань аграрної політики та земельних відносин.

Був кандидатом у президенти від соціалістів на виборах 1999 р. Разом з Олександром Ткаченком, Євгеном Марчуком та Володимиром Олійником створив «канівську четвірку». Але врешті решт знімати свою кандидатуру на користь інших претендентів відмовився. У 1-му турі здобув 11.29 % (3-тє місце серед 13 кандидатів).

Восени 2000 р. оприлюднив «плівки Мельниченка», поклавши початок «касетному скандалу». Активний учасник акції «Україна без Кучми». Член ради «Форуму національного порятунку» (у 2001). Представляв Громадянський комітет захисту Конституції на переговорах з представниками влади.

У 2002 р. обраний до парламенту за списком Соціалістичної партії, очолив фракцію СПУ. Працював в комітеті з питань правової політики.

У цьому парламенті разом з С. Б. Гавришем очолював ТСК по опрацюванню проектів законів України про внесення змін до Конституції України (2002).

У 2004 р. балотувався на виборах в Президенти України. В першому турі набрав 5,81 %. В другому турі підтримав Віктора Ющенка, поставивши однією з головних умов підтримки впровадження політичної реформи — тобто перетворення України на парламентсько-президентську республіку.

У 2006 році обраний до парламенту за списком Соціалістичної партії, очолив фракцію. Незважаючи на підписану коаліційну угоду між фракціями БЮТ, «Наша Україна» та СПУ, яка передбачала обрання Юлії Тимошенко прем'єр-міністром та Петра Порошенка спікером, несподівано висунув власну кандидатуру на посаду голови Верховної Ради, що було розцінено «Нашою Україною», БЮТ та частиною соціалістів, як зрада. БЮТ та НСНУ відмовилися брати участь в голосуванні, проте Мороз був обраний — завдяки підтримці фракцій ПРУ та КПУ, які наступного дня разом із соціалістами утворили нову коаліцію більшості у парламенті.

Мороз (зліва) з Віктором Ющенко.

Обрання Мороза спікером ВРУ було спірним як з правової точки зору, оскільки СПУ сформувала нову коаліцію не вийшовши із коаліції із БЮТ та НСНУ, а це є грубим порушенням регламенту ВР, так і з морально-етичної, оскільки суперечило сподіванням значної кількості виборців СПУ. Наслідком цього було виникнення гострого протиборства між гілками влади за повноваження, ініційоване новоутвореною коаліцією, — що згодом призвело до розпуску ВР президентом та початку дострокових виборів. Дані події, також, стали однією із головних причин кількаразового падіння рейтингів СПУ.

На виборах 2007 року Соціалістична партія не подолала 3-відсотковий бар'єр і Мороз не отримав депутатський мандат.

На президентських виборах 2010 року здобув підтримку 0,38 % виборців.

Нагородження орденом князя Ярослава Мудрого[ред.ред. код]

19 серпня 1998 року Президент України Л. Д. Кучма видав указ № 899/98, яким «за видатні особисті заслуги перед Українською державою в галузі державного будівництва, значний внесок у розвиток законодавчої бази України та з нагоди 7-ї річниці незалежності України» постановив нагородити О. О. Мороза орденом князя Ярослава Мудрого V ст.[2] О. О. Мороз від нагороди відмовився[3], і 11 березня 1999 року указом Л. Д. Кучми № 243/99 указ щодо нагородження № 899/98 був визнаний таким, що втратив чинність.[4]

Творчість[ред.ред. код]

Автор книжок:

  • «Куди йдемо?..» (1993),
  • «Вибір», «Тема для роздумів» (1996),
  • «Дорога, з якої не зійти», «Між вічними полюсами» (1999),
  • «Хроніка одного злочину» (2000),
  • «Про землю, Конституцію і не тільки» (2001),
  • «Політична анатомія України» (2004),
  • збірка поезій «…З відстані» (2004),
  • збірка поезій «Обличчям до вогню» (2006),
  • збірка поезій «Белый снег на каменной террасе» (2006),
  • автор понад 2000 публікацій в періодиці.

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Попередник: Голови Верховної Ради України
Наступник:
Плющ Іван Степанович

Яценюк Арсеній Петрович