Статуя Свободи

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
«Статуя Свободи»
Statue of Liberty 7.jpg
Країна: США США
Місце розташування: Нью-Йорк, острів Свободи
Архітектор: Фредерік Бартольді
Встановлений: Жовтня 28, 1886
Statue of Libertya
World Heritage Logo global.svg Світова спадщина Flag of UNESCO.svg
Freiheitsstatue NYC full.jpg
Країна Flag of the United States.svg США
Тип культурна пам'ятка
Критерії I, VI
Ідентифікатор 426
Регіонb Північна Америка

Історія реєстрації

Зареєстроване: 1984
сесія

a Назва, як офіційно зазначено у списку
b Як офіційно зареєстровано ЮНЕСКО

Ста́туя Свобо́ди (англ. Statue of Liberty, повна назва — Свобо́да, що ося́ює світ, англ. Liberty Enlightening the World) — національний пам'ятник США, символ свободи, демократії та справедливості. Це одна з найзнаменитіших скульптур в США та у світі, часто звана «символом Нью-Йорка і США», «символом свободи і демократії», «Леді Свобода». Це подарунок французьких громадян до сторіччя американської революції.

Координати: 40°41′21″ пн. ш. 74°02′40″ зх. д. / 40.68917° пн. ш. 74.04444° зх. д. / 40.68917; -74.04444

Опис[ред.ред. код]

Статуя Свободи стоїть на острові Свободи (англ. Liberty Island) (до 1956 року острів Бедлоу), приблизно за 3 км на південний захід від південного округу Мангеттен, одного з округів Нью-Йорка.

Богиня свободи тримає факел у правій руці і табличку в лівій. Напис на табличці свідчить «англ. JULY IV MDCCLXXVI» («4 липня 1776»), дата підписання Декларації Незалежності. Одна нога «Свободи» стоїть на розбитих оковах.

У короні статуї розташовано 25 вікон, які символізують земні коштовні камені і небесні промені, що освітлюють світ. Сім променів на короні статуї символізують сім морів і сім континентів, як це вважається у західній географічній традиції. Загальна вага міді, використаної для відливу статуї, — 62 тис. фунтів (31 тонна), а загальна вага її сталевої конструкції — 250 тис. фунтів (125 тонн). Загальна вага цементної підстави — 54 млн. фунтів (27 тис. тонн). Товщина мідного покриття статуї — 3/32 дюйма або 2,37 мм.

Висота від землі до кінчика факела — 93 метри (ця цифра включає підставу і п'єдестал). Висота самої статуї, від верху п'єдесталу до факела — 46 метрів. Відвідувачі проходять 356 сходинок до корони статуї свободи або 192 сходинки до вершини п'єдесталу.

Статуя була збудована з тонких листів міді, які карбувалися в дерев'яних формах. Сформовані листи потім були встановлені на сталевий каркас.

З дня свого відкриття, статуя служила навігаційним орієнтиром і використовувалася як маяк.

Зазвичай статуя відкрита для відвідувачів, як правило, що прибувають на поромі. З корони, в яку можна піднятися по сходах, відкривається великий вид на нью-йоркську гавань. У музеї, розташованому в п'єдесталі (і доступному на ліфті) знаходиться виставка історії статуї.

Історія[ред.ред. код]

Ф. О. Бартольді

У 1856 році французький професор-правознавець і громадський діяч Едуар де Лабуле при зустрічі з молодим скульптором Фредеріком Огюстом Бартольді висунув ідею споруди монумента, який спочатку мислився, як пам'ятник на честь війни за незалежність США.

Незабаром Бартольді прибув до Америки, де звернув увагу на острів Бедлоу і не переставав думати про нього, як про найвдаліше місце для майбутнього монумента.

Повернувшись до Парижа, скульптор знов зустрівся з Лабуле і вже передав йому проект. У ті роки Бартольді виконував багато замовлень, але створення монумента для Америки стало його головною роботою впродовж п'ятнадцяти років.

Задум статуї виник з давнього епізоду, який він побачив під час вуличних боїв у Парижі в 1851 році. Йому запам'яталася дівчина з барикади, в легкому вбранні і з піднятим у руці палаючим факелом, яка і стала прообразом статуї.

Перша глиняна модель була заввишки чотири фути, потім скульптор зробив ще три робочі моделі, що послідовно збільшувалися в розмірах. Вони коректувалися і дороблялися доти, доки не був досягнутий оптимальний варіант.

У Франції Бартольді потребував допомоги інженера для вирішення конструктивних питань, пов'язаних зі спорудженням такої гігантської мідної скульптури. Отже інженеру Густавові Ейфелю (майбутньому творцеві Ейфелевої вежі) він доручив спроектувати масивну чавунно-сталеву опору і проміжний підтримуючий каркас, який дозволить мідній оболонці статуї рухатися вільно, зберігаючи при цьому вертикальне положення. Детальні розробки Ейфель передав своєму помічникові, досвідченому інженеру з будівельних конструкцій Морісу Кехліну. Цікаво, що мідь для статуї має начебто російське походження, хоча цей факт не підтверджений[1].Примітно також, що бетонну основу під статуєю виготовлено з німецького цементу. Фірма Дюккехофф виграла тендер на поставку цементу для будівництва фундаменту Статуї Свободи в Нью-Йорку, який для того часу був найбільшою бетонної конструкцією у світі.

Для фінансування проекту було засновано Франко-Американський союз на чолі з Лабуле. Французький комітет в Парижі очолив Фердинанд де Лессепс, будівельник Суецького каналу. На чолі американського комітету став юрист Вільям Евартс.

Французька сторона повинна була забезпечити будівництво статуї, а американська п'єдесталу для неї.

До початку 1884 року робота над статуєю була завершена. Усередині в ній змонтували сходи і впродовж трьох місяців парижани могли її оглядати в остаточному вигляді. Серед відвідувачів був і знаменитий письменник Віктор Гюґо.

В цей час у США збір коштів на п'єдестал просувався досить поволі. До початку 1884 року тільки почалося бетонування фундаменту.

Місце для статуї Свободи в нью-йоркській гавані, затверджене Актом Конгресу 1877р, було вибрано генералом Вільямом Шерманом, з урахуванням побажань самого Бартольді, на острові Бедлоу, де ще з початку XIX століття стояв форт у формі зірки.

Цікавим фактом є те, що мідь для статуї було вивезено з території нинішньої республіки Башкортостан (за іншою інформацією — виплавлена на нижньотагільскому мідноплавному заводі).

Навесні 1885 року, після місячної подорожі, французький військовий вітрильник «Ізер» доставив статую в Нью-Йорську гавань. Для перевезення статую розібрали на 350 частин і спакували в 214 ящиків. (Її права рука з факелом, закінчені раніше, вже експонувалися на Всесвітній виставці в Філадельфії в 1876, а потім у Медісон Сквер у Нью-Йорку). Статую зібрали на її новій підставі за чотири місяці. Урочисте відкриття статуї Свободи, на якому виступив президент США Гровер Клівленд, відбулося 28 жовтня 1886 р. у присутності тисяч глядачів. Як французький подарунок до сторічної річниці американської революції він запізнився на десять років.

Новий Колосс[ред.ред. код]

Пластина «Новий Колосс»
Всередині корони статуї

У 1883 році американська поетеса Емма Лазарус написала сонет «Новий Колосс» (The New Colossus), присвячений статуї Свободи. 20 років потому, у 1903 він був вигравіруваний на бронзовій пластині і прикріплений на стіні в музеї, що знаходиться в п'єдесталі статуї. Знамениті останні рядки «Свободи»:

«Keep, ancient lands, your storied pomp!» cries she
With silent lips. «Give me your tired, your poor,
Your huddled masses yearning to breathe free,
The wretched refuse of your teeming shore.
Send these, the homeless, tempest-tossed to me,
I lift my lamp beside the golden door!»

Український дослівний переклад:

«Залиште, землі стародавні, хвалу століть собі!»
Волає мовчки. «Дайте мені втомлений ваш нарід,
Всіх спраглих зітхнути вільно, кинутих у нужді,
З тісних берегів гнаних, бідних і сиріт.
Так шліть їх, бездомних і виснажених, до мене,
Я піднімаю факел мій біля золотих воріт!»

Статуя як пам'ятник культури[ред.ред. код]

Острів Свободи

Історія статуї Свободи і острова, на якому вона стоїть — це історія змін. Статуя була поміщена на гранітний п'єдестал всередині форту Вуд, побудованого до війни 1812, стіни якого викладені у формі зірки. Служба маяків США відповідала за обслуговування статуї до 1901 р. Після 1901 ця місія була покладена на військовий департамент. Президентською постановою від 15 жовтня 1924 р. форт Вуд (і статуя на його території) був оголошений національним пам'ятником, межі якого збігалися з кордонами форту.

28 жовтня 1936, на 50-річному ювілеї відкриття статуї, президент США Франклін Рузвельт сказав «Свобода і мир — речі живі. Щоб вони продовжували існувати, кожне покоління має охороняти їх і вкладати в них нове життя».

У 1933у обслуговування національного пам'ятника було передано Службі національних парків. 7 вересня 1937 площа національного пам'ятника була збільшена і поширилася на весь острів Бедлоу, який в 1956у був перейменований в острів Свободи. 11 травня 1965 р. острів Елліс був також переданий Службі національних парків і став частиною національного меморіалу «Статуя Свободи». У травні 1982 р. президент Рональд Рейган доручив Лі Якокка очолити рух приватного сектору по реставрації статуї Свободи. На реставрацію було зібрано 87 млн доларів завдяки партнерству Служби національних парків та корпорації «Статуя Свободи — острів Елліс», який став успішним співробітництвом державного та приватного сектору в американській історії. У 1984 на початку робіт з її реставрації, статуя Свободи була внесена в Список Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. 5 липня 1986 р. відреставрована статуя Свободи була знов відкрита для відвідувачів під час Уїк-енду Свободи, присвяченого її сторіччю.

Статуя і безпека[ред.ред. код]

Статуя і острів були закриті з 11 вересня 2001 по 3 серпня 2004 р. внаслідок терористичної атаки на Всесвітній торговий центр. 4 серпня 2004 пам'ятник відкрили, але сама статуя, включаючи корону, залишалися закритою. На внутрішній каркас статуї можна було глянути через прозору стелю п'єдесталу. І туди, і на оглядовий майданчик у п'єдесталі потрапити можна було лише з організованою екскурсією. Сам доступ на острів супроводжувався новими обмеженнями та перевірками з метою безпеки. Статуя і її корона були знову відкриті для екскурсій з 4 липня 2009 р. Сходи на факел як і раніше закриті (з 1916 року). На відвідувачів Острова Свободи і Статуї досі поширюються обмеження, у тому числі особистий огляд, аналогічний перевірки безпеки в аеропортах.

Статуї Свободи в інших містах[ред.ред. код]

Латвія[ред.ред. код]

Рига

Існує Статуя Свободи в Ризі цілком іншого архітектурного і скульптурного вирішення.

Україна[ред.ред. код]

Львів

Центральна постать скульптурної групи авторства Леонарда Марконі, розміщеної на куполі музею етнографії (будинок № 15 на проспекті Свободи), серед львів'ян і гостей міста отримала назву «Статуя Свободи». І це не дивно, адже жіноча постать тримає в руці смолоскип, а на голові має променисту «корону», подібну до нью-йоркської. Насправді ж скульптурна жінка символізує «Ощадність», бо прикрашає споруду, збудовану 1891 року як приміщення Галицької ощадної каси. В радянські часи про цю композицію жартували: «В СРСР навіть Свобода сидить». Приблизно у 19821983 рр. рука зі смолоскипом відламалася, впала і вбила жінку. Статуя стояла без руки майже 15 років. Зараз руку відновлено — її прикріпили до куполу будинку, що видно на фото.[2]

"Чоловіча Статуя Сводбоди" у місті Дрогобич

На фасаді колишнього будинку Дрогобицького повітового староства (у стилі необароко) розміщена двохметрова скульптура Статуї Свободи (автор невідомий). На відміну від інших міст, дрогобицька статуя свободи цікава тим, що зображає не жіночу постать, як це поширено, а чоловічу - оголеного юнака, якого, частково, прикриває шлейф тканини, який буцімто майорить; у правій руці знаходиться факел з вогнем, а в лівій - букет соняшників; поруч нього сидять діти-купідони (?), які разом зі статуєю розташовані на стилізованій скелі.

За своїм зовнішнім стилем, дрогобицька статуя має віддалену схожість на скульптури Аполлона. За іншими інтерпретаціями, можна, безпосередньо, в образі місцевої статуї проглядати бога сонячного світла Геліоса (за часів Евріпіда Геліоса почали ототожнювати з Аполлоном). Увагу звертаємо на те, що в правій руці статуя тримає букет "квітів сонця" - соняшники. Попри це, для містян дана скульптура загально відома як Дрогобицька Статуя Свободи на фасаді Дрогобицького педагогічного ліцею.

Ужгород

Найменша у світі статуя Свободи, автором якої є скульптор Михайло Колодко та архітектор Олександр Безик, розміщена в місті Ужгород на парапеті Пішохідного мосту, 30 сантиметрова скульптура, створена з ініціативи керівника кафедри туризму Ужгородського національного університету Федора Шандора, вилита з бронзи в місті Будапешт вагою 4 кг є реально діючим маяком на несудохідній річці Уж, де щороку відбувається жартівливі змагання Ужгородська регата. Скульптурна жінка символізує любов закарпатців до всього неповторного та оригінального, та є найменшою скульптурою статуї Свободи у світі, до того ж діючим маяком.[3]

Рівне У місті Здолбунів Рівненської області біля заводу "Волинь-Цемент" знаходиться зменшена копія американської статуї Свободи. Монумент з'явився на тому самому місці, де до 1990 року стояв пам'ятник Леніну. Завод "Волинь-цемент" входить до групи підприємств німецької компанії Dyckerhoff AG. Встановлення копій відомих пам'яток у містах, де працюють заводи групи, є традицією цієї компанії. У 1880-х роках саме Dyckerhoff виграла тендер на постачання цементу для будівництва фундаменту статуї Свободи в Нью-Йорку.[4]

Франція[ред.ред. код]

Париж

Найбільше екземплярів Статуї Свободи знаходиться на її батьківщині — у Франції. У Парижі їх дві. Одна, висотою 11,50 метри, стоїть на Лебединому острові (фр. Ile aux Cygnes). Це був вже подарунок США у відповідь на подарунок Франції. Крім неї, в Люксембурзькому саду, знаходиться власне прототип Статуї Свободи, меншого розміру. Саме цей варіант був моделлю, яку використав Бартольді для статуї, подарованої американцям.

На березі Сени, на мості Альма, знаходиться також копія факела зі Статуї Свободи, подарована США Франції в 1986 році. Туристи іноді помилково вважають її пам'ятником принцесі Діані, яка загинула в тунелі під мостом в 1997 році.

Кольмар

4 липня 2004 р. на честь 100-річчя з дня смерті Фредеріка Огюста Бартольді в його рідному місті Кольмар на сході Франції (провінція Ельзас) була встановлена зменшена 12-метрова копія знаменитої статуї Свободи. Вона була створена на основі 128-сантиметрової моделі, яка зберігається в музеї міста Кольмар.

Японія[ред.ред. код]

Токіо

Статуя Свободи встановлена в Токіо Одайба.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Прапор ЮНЕСКО Світова спадщина ЮНЕСКО