Уроборос

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Уроборос. Зображення з алхімічного трактату 1478 року. Автор — Теодор Пелеканос

Уробо́рос, оробо́рос (від грец. ουρά — хвіст і грец. βορά — їжа, харч) — буквально, «той що пожирає (свій) хвіст» — міфологічний світовий змій, що обвиває кільцем Землю, схопивши себе за хвіст. Вважався символом нескінченного відродження, одним із перших символів нескінченності в історії людства[1][2][3], точне походження якого — історичний період і конкретну культуру — встановити неможливо[4]. Також було поширеним його зображення не у вигляді кільця, але у вигляді «вісімки». Один з символів алхімії.

Попри те, що символ має безліч різних значень, найбільш поширене трактування описує його як репрезентацію вічності та нескінченності, а особливо — циклічної природи життя: чергування творення і руйнування, життя та смерті, постійного переродження й загибелі. Символ уробороса має багату історію використання в релігії, магії, алхімії, міфології та психології[3]. Одним з його аналогів є свастика — обидва цих стародавніх символи означають рух космосу[5].

Вважають, що в західну культуру цей символ прийшов зі Стародавнього Єгипту, де перші зображення згорнутої кільцем змії датовані періодом між 1600 і 1100 роками до н. е.; вони уособлювали вічність і всесвіт, а також цикл смерті та переродження[6]. Деякі з істориків вважають, що саме з Єгипту символ уробороса перекочував до Стародавньої Греції, де його стали використовувати для позначення процесів, які не мають початку і кінця[7]. Однак точно встановити походження цього символу важко, оскільки його близькі аналоги також трапляються в культурах Скандинавії, Індії, Китаю та Греції[6].

Символ згорнутої в кільце змії зустрічається в неявній формі в Месоамериці, зокрема, у Ацтеків. Попри те, що змії відігравали значну роль в їх міфології[8], питання прямого зв'язку пантеону ацтекських богів з уроборосом серед істориків залишається відкритим — наприклад, без будь-яких розгорнутих коментарів Розен називає Кетцалькоатля[9], а М. ЛопесКоатліке[10].

Інтерес до уробороса зберігався протягом багатьох століть — зокрема, помітну роль він відіграє у вченні гностиків[11], а також є важливим елементом (в метафоричному сенсі) ремесла середньовічних алхіміків, символізуючи перетворення елементів на філософський камінь, необхідний для трансформації металів у золото[12], а також уособлюючи хаос у міфологічному розумінні терміну[13].

У новітній час швейцарський психоаналітик К. Г. Юнг вкладав у символ уробороса новий зміст. Так, в ортодоксальній аналітичній психології архетип уробороса символізує темряву і саморуйнування одночасно з родючістю та творчою потенцією. Подальші дослідження цього архетипу знайшли найбільше відбиття в роботах юнгіанського психоаналітика Еріха Нойманна, який визначив Уроборос як ранню стадію розвитку особистості[14].

Стародавній Єгипет, Ізраїль і Греція[ред.ред. код]

Зображення уробороса з книги «Chrysopoeia of Cleopatra» (елліністичний період)[1]

Д. Бопре, описуючи появу зображень уробороса в Стародавньому Єгипті, стверджує, що цей символ зображали на стінах гробниць і позначали ним охоронця загробного світу, а також пороговий момент між смертю й переродженням[15]. Першу появу символу уробороса в Давньому Єгипті відносять приблизно до 1600 року до н. е. (за іншими даними — 1100 року[16])[17]. Згорнута в кільце змія, наприклад, висічена на стінах храму Осіріса в стародавньому місті Абідос[18]. Символ, крім іншого, був репрезентацією тривалості, вічності та/або нескінченності[19]. У розумінні єгиптян Уроборос був уособленням всесвіту, раю, води, землі та зірок — всіх наявних елементів, старих та нових[20]. Збереглася поема, написана фараоном Піанхі, в якій згадується Уроборос[21].

У. Беккер, кажучи про символізм змій як таких, зазначає, що євреї спрадавна розглядали їх як загрозливих, злих істот. У тексті Старого Завіту, зокрема, Змія зараховують до «нечистих» створінь; він символізує Сатану і зло загалом — так, Змій є причиною вигнання з раю Адама та Єви[22]. Деякі гностичні секти, наприклад, Офіти теж ставили знак рівності між Змієм з райського саду й уроборосом[23].

Історики вважають, що з Єгипту символ уробороса потрапив до Стародавньої Греції, де нарівні з Феніксом став уособлювати процеси, що не мають кінця та початку[7]. У Греції змії були предметом шанування, символом здоров'я, а також мали зв'язок із загробним світом, що знайшло відбиття у безлічі міфів і легенд. Саме слово «дракон» (дав.-гр. Draco) перекладається дослівно як «змій»[24].

Стародавній Китай[ред.ред. код]

Докладніше: Китайський дракон
Згорнута змія епохи Шан

Роберт Робертсон і Аллан Комбс відзначають, що в Стародавньому Китаї Уроборос називали «Zhulong» і зображали у вигляді істоти, яка поєднує в собі свиню та дракона, що кусає себе за хвіст. Багато вчених дотримуються погляду, що з часом цей символ зазнав значних змін і трансформувався в традиційного «китайського дракона», який символізує удачу[6]. Одні з перших згадок про уроборос як символ датовані 4200 роком до н. е.. Перші знахідки фігурок драконів згорнутих в кільце відносять до культури Хуншань (4700 — 2900 до н. е.). Одна з них, у формі повного кола, знаходилася на грудях покійника[25].

Також існує думка, згідно з якою з символом уробороса в старокитайській натурфілософії безпосередньо пов'язана монада, що зображає концепцію «інь та ян»[17]. Також для зображень уробороса в Стародавньому Китаї характерним є розміщення яйця всередині охопленого тілом змії простору. Припускають, що це світове яйце, створене самим Творцем[26]. «Центр» уробороса — згаданий простір усередині кільця — у філософії знайшов відбиття в понятті «дао», що означає «Шлях людини»[27].

Давня Індія[ред.ред. код]

Докладніше: Шеша
Вішну відпочиває на Шеші

У ведійській релігії та індуїзмі як одна з форм бога існує Шеша (або Ананта-шеша). Джанні Торн-Берд коментував зображення та опис Шеши у вигляді змії, що кусає себе за хвіст, вказуючи на її зв'язок з символом уробороса[17]. З давніх часів дотепер в Індії шанують змій (нагів) — заступників водних шляхів, озер і джерел, а також втілення життя та родючості. Крім того, нагі уособлюють неминущий цикл часу й безсмертя. За легендами, всі нагі є нащадками трьох зміїних богів — Васуки, Такшакі[en] та Шеши[28].

Зображення Шеши можна часто побачити на картинах, у вигляді згорнутої в клубок змії, на якій, схрестивши ноги, сидить Вішну. Кільця тіла Шеши символізують нескінченний кругообіг часу[29]. У ширшому трактуванні міфу величезна змія (на зразок кобри) мешкає в світовому океані й має сотню голів. Простір же, прихований масивним тілом Шеши, містить в собі всі планети Всесвіту[30]; якщо бути точним, саме Шеша й тримає ці планети своїми численними головами, а також виспівує хвалебні пісні на честь Вішну[31]. Образ Шеши, крім іншого, також використовували як захисний тотем індійські магараджі, оскільки існувало повір'я, ніби змій, що оперезав своїм тілом землю, охороняє її від злих сил[32]. Саме слово «Шеша» позначає «залишок», тобто те що залишається коли все створене вертається у форму первинної матерії[33]. На думку Клауса Клостермайєра, філософське тлумачення образу Шеши дає можливість зрозуміти історію з точки зору філософії індуїзму, згідно з якою вона не обмежується планетою Земля або окремо взятим Всесвітом: існує незліченна безліч всесвітів, у кожній з яких постійно розгортається своя власна історія[34].

Германо-скандинавська міфологія[ред.ред. код]

Докладніше: Йормунґанд
Риболовля Тора. Генрі Фюзелі, 1788

Як пише Лінда Фубістер[35] в германо-скандинавській міфології форму уробороса приймає Йормунґанд (яку також називають «Мідгардським змієм» або «Мідгардсормом», богинею зла) — самка[36] [37] величезного змієподібною дракона, одна з дітей бога Локі та велетки Анґрбоди. Коли батько та ватажок асів Одін дізнався від норн що в Йормунґанд схована смерть Тора — він відправив її на дно морське. В океані Йормунґанд розрослася до таких великих розмірів, що змогла оперезати своїм тілом землю й вкусити себе за хвіст — саме тут, у світовому океані, вона буде перебувати більшу частину часу аж до настання Раґнарьока, коли повинна буде в останній битві зустрітися з Тором[38].

Скандинавські легенди містять опис двох зустрічей змії й Тора до Раґнарьок. Перша зустріч відбулася, коли Тор вирушив до короля гігантів, Утґарда-Локі, щоб витримати три випробування фізичної сили. Перше із завдань було підняти королівського кота. Хитрість Утґарда-Локі полягала в тому, що насправді то була Йормунґанд, перетворена в кішку; це сильно ускладнювало виконання завдання — єдиним, чого зміг досягти Тор, було змусити тварину відірвати одну лапу від підлоги. Король гігантів, втім, визнав це як успішне виконання завдання й розкрив обман. Ця легенда міститься в тексті «Молодшої Едди»[36].

Другий раз Йормунґанд і Тор зустрілися, коли останній разом з Гиміром вирушили на риболовлю. Як наживку використовувалибичачу голову. Коли човен Тора пропливав над змією, та відпустила хвіст і вчепилася в наживку. Боротьба тривала достатньо довго. Тору вдалося витягнути голову чудовиська на поверхню — він хотів уразити її ударом Мйольніра, однак Гимір не витримав вигляду змії, що корчилась в агонії, й перерізав волосінь, давши Йормунґанд пірнути від них в безодню океану[36].

Під час останньої битви (Раґнарьока), загибелі Богів, Тор і Йормунґанд зустрінуться востаннє. Вибравшись зі світового океану, змія отруїть своєю отрутою небо і землю, змусивши водні простори ринути на сушу. Тор відіб'є голову чудовиську, проте сам зможе відійти лише на дев'ять кроків — отрута пирскне з тіла чудовиська й вб'є його[9].

Гностицизм і алхімія[ред.ред. код]

Уроборос. Гравюра Л. Дженніса з книги алхімічних емблем «Філософський камінь». 1625. Символічне «принесення в жертву», тобто укус за хвіст змії, означає прилучення до вічності наприкінці Великого діяння

У вченні християнських гностиків Уроборос був символом кінцівки матеріального світу. Один з ранніх гностичних трактатів «Pistis Sophia»[en] давав таке визначення: «матеріальна темрява є великий дракон, що тримає хвіст у роті, за межами всього світу й оточуючи весь світ»[6]; згідно з цим самим твором, тіло містичної змії має дванадцять частин (символічно пов'язаних з дванадцятьма місяцями). У гностицизмі Уроборос уособлює одночасно й світло (agathodaemon — дух добра), й темряву (kakadaimon — дух зла). Тексти, виявлені в Наг-Хаммаді, містять ряд відсилань до уроборостичної природи створення та розпаду усієї світобудови, що безпосередньо пов'язані з великим змієм[39]. Образ згорнутого в кільце змія відігравав помітну роль в гностичному вченні — наприклад, на його честь були названі кілька сект[11].

Середньовічні алхіміки використовували символ уробороса для позначення множинності «істин»; так, на різних ксилографіях XVIII століття його зображували практично на кожному з етапів алхімічного дійства. Частим було також зображення уробороса разом з філософським яйцем[en] (одним з найважливіших елементів для отримання філософського каменю)[6]. Алхіміки вважали уробороса відбиттям циклічного процесу, в якому нагрівання, випаровування, охолодження та конденсація рідини сприяють процесу очищення елементів і перетворення їх у філософський камінь або в золото[12].

Для алхіміків Уроборос уособлював цикл смерті й переродження, однієї з головних ідей учення; змій, що кусає себе за хвіст, уособлював закінченість процесу трансформації, перетворення чотирьох елементів[40]. Таким чином, Уроборос являв «opus circulare» (або «opus circularium») — протягом життя, те, що буддисти називають «Бхавачакра», Колесо буття[41]. У цьому сенсі те, що символізував уроборос мало вкрай позитивний зміст, воно було втіленням цілісності, повноти життєвого циклу[18]. Згорнутий в кільце змій окреслював хаос і стримував його, тому його сприямали як «prima materia»; Уробороса часто зображували двоголовим і/або зі здвоєним тіло, таким чином він уособлював єдність духовності та тлінності буття[13].

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б Kleisberg, Glenn. Lost Knowledge of the Ancients: A Graham Hancock Reader. — Inner Traditions/Bear & Co, 2010. — P. 27. — ISBN 9781591431176.
  2. Ellis, Jeanette. Forbidden Rites: Your Complete Introduction to Traditional Witchcraft. — O Books, 2009. — P. 480. — ISBN 9781846941382.
  3. а б Eire, Carlos. A very brief history of eternity. — Princeton University Press, 2010. — P. 29. — ISBN 9780691133577.
  4. Помилка цитування: Неправильний виклик <ref>: для виносок gaudi не вказаний текст
  5. Murphy, Derek. Jesus Didn't Exist! the Bible Tells Me So. — Lulu.com, 2006. — P. 61. — ISBN 9781411658783.
  6. а б в г д Robertson, Robin; Combs, Allan. The Uroboros // Indra's Net: Alchemy and Chaos Theory as Models for Transformation. — Quest Books, 2009. — ISBN 9780835608626.
  7. а б Lurker, Marnfred. The Routledge dictionary of gods and goddesses, devils and demons. — Routledge, 2004. — P. 4. — ISBN 9780415340182.
  8. Mundkur, Balaji. The cult of the serpent: an interdisciplinary survey of its manifestations and origins. — SUNY Press, 1983. — P. 57. — ISBN 9780873956314.
  9. а б Rosen, Brends. The Mythical Creatures Bible: The Definitive Guide to Legendary Beings. — Sterling Publishing Company, 2009. — P. 59-96. — ISBN 9781402765360.
  10. Lopez, Marissa. Chicano Nations: The Hemispheric Origins of Mexican American Literature. — NYU Press, 3022. — P. 210. — ISBN 9780814753293.
  11. а б Sease, Virginia; Schmidt-Brabant, Manfred. Paths of the Christian mysteries: from Compostela to the new world. — Temple Lodge Publishing, 2003. — P. 49. — ISBN 9781902636436.
  12. а б Stockenström, Göran. August Strindberg and the other: new critical approaches. — Rodopi, 2002. — P. 19. — ISBN 9789042015203.
  13. а б Bearor, Karen Anne; Pereira, Irene Rice. Irene Rice Pereira: her paintings and philosophy. — University of Texas Press, 1993. — P. 289. — ISBN 9780292738584.
  14. Помилка цитування: Неправильний виклик <ref>: для виносок slovar не вказаний текст
  15. Bopry, Jeanette. Francisco J. Varela 1946-2001. — Imprint Academic, 2004. — P. 31. — ISBN 9780907845928.
  16. Cole, Herbert. African Art and Leadership. — University of Wiscouncin Press, 2004. — P. 267. — ISBN 9780299058241.
  17. а б в Thorne-Bird, Janae. Becoming One: The Journey Toward God. — iUniverse, 2010. — P. 67. — ISBN 9781450212694.
  18. а б Hannah, Barbara. The archetypal symbolism of animals: lectures given at the C. G. Jung Institute, Zurich, 1954-1958. — Chiron Publishers, 2006. — P. 227-8. — ISBN 9781888602333.
  19. Curl, James Stevens. The Egyptian Revival: Ancient Egypt as the Inspiration for Design Mo tifs in the West. — Routledge. — P. 453. — ISBN 9781134234684.
  20. Newmann, Erih. Art and Creative Uncoscious. — Routledge, 1999. — P. 10. — ISBN 9780415209434.
  21. Assman, Jan. The mind of Egypt: history and meaning in the time of the Pharaohs. — Harvard University Press, 2003. — P. 325.
  22. Becker, Udo. The Continuum encyclopedia of symbols. — Continuum International Publishing Group, 2000. — P. 264. — ISBN 9780826412218.
  23. Guiley, Rosemary. The encyclopedia of magic and alchemy. — Infobase Publishing, 2006. — P. 234. — ISBN 9780816060481.
  24. Haeffner, Mark. Dictionary of Alchemy: From Maria Prophetessa to Isaac Newton. — Karnak Books, 2004. — P. 105. — ISBN 9781904658122.
  25. The Golden Age of Chinese Archaeology. National Gallery of Art (en). nga.gov. Архів оригіналу за 2012-05-20.  Проігноровано невідомий параметр |acessdate= (можливо, |accessdate=?) (довідка)
  26. Nichols, Sallie. Jung and Tarot: an archetypal journey. — Weiser Books, 1980. — P. 351. — ISBN 9780877285151.
  27. Olney, James. The rhizome and the flower: the perennial philosophy, Yeats and Jung. — University of California Press, 1980. — P. 338. — ISBN 9780520037489.
  28. Rudy, Eva. The book of Hindu imagery: gods, manifestations and their meaning. — Binkey Kok Publications, 1993. — P. 57. — ISBN 9789074597074.
  29. Dallapiccola, Ганна Libera. Indian art in detail. — Harvard University Press, 2007. — P. 17. — ISBN 9780674026919.
  30. DeMeng, Michael. Vishu Dreaming // Secrets of Rusty Things: Transforming Found Objects Into Art. — North Light Books, 2007. — ISBN 9781581809282.
  31. L. A., Michael. The Principles of Existence & Beyond. — Lulu, 2007. — P. 65. — ISBN 9781847991997.
  32. Badger, David; Netherton, John. Snakes. — Vouageur Press, 1999. — P. 19. — ISBN 9780896584082.
  33. Feuerstein, Georg; Kak, Subhash; Frawley, David. In search of the cradle of civilization: new light on ancient India. — Motilal Banarsidass Publ., 2005. — P. 243. — ISBN 9788120816268.
  34. Klostermaier, Klaus K. Hinduism: A Short History. — Oxford, 2000. — P. 5. — ISBN 1851682139.
  35. Foubister, Linda. Goddess in the Grass: Serpentine Mythology and the Great Goddess. — Linda Foubister, 2003. — P. 30. — ISBN 9780973164824.
  36. а б в Dekirk, Ash. Dragonlore: From the Archives of the Grey School of Wizardry. — Career Press, 2006. — P. Jormungander, the Midgard Wurm. — ISBN 9781564148681.
  37. Wagner, W. Asgard and the Gods: The Tales and Traditions of Our Northern Ancestors. — Kessinger Publishers, 2004. — P. 54. — ISBN 9780766183407.
  38. Джонс, David. An Instinct for Dragons. — Routledge, 2002. — P. 139. — ISBN 9780415937290.
  39. Leeming, David Adams; Madden, Kathryn; Marlan, Stanton. Encyclopedia of psychology and religion. — Springer, 2009. — P. 936. — ISBN 9780387718019.
  40. Mikami, Hiroko. Ireland on stage: Beckett and after. — Peter Lang, 2007. — P. 94. — ISBN 9781904505235.
  41. Jacobi, Jolande. Complex/archetype/symbol in the Psychology of C G Jung. — Routledge, 1999. — P. 185. — ISBN 9780415209397.

Література[ред.ред. код]

  • Eduardo Banks: Ouroboros. Um livro para instrução de todas as gentes. Associação Eduardo Banks, Rio de Janeiro 2011, ISBN 978-85-64486-00-3.
  • Norbert Bischof: Das Kraftfeld der Mythen. Signale aus der Zeit, in der wir die Welt erschaffen haben (= Piper 2655). Piper, München / Zürich 1998, ISBN 3-492-22655-8 (Insbes. Zweiter Teil: Das Chos. 6. Kapitel: Der kosmogonische Inzest S. 191–224.)
  • H. B. de Groot: The Ouroboros and the romantic poets: a renaissance emblem in Blake, Coleridge and Shelley. In: English studies. A journal of English language and literature. Bd. 50, 1969, ISSN 0013-838X, S. 553–564, doi:10.1080/00138386908597350.
  • Bernhard Dietrich Haage: Ouroboros - und kein Ende. Josef Domes u. a. (Hrsg.): In: Licht der Natur. Medizin in Fachliteratur und Dichtung. Festschrift für Gundolf Keil zum 60. Geburtstag (= Göppinger Arbeiten zur Germanistik. Nr. 585). Kümmerle, Göppingen 1994, ISBN 3-87452-829-4, S. 149–169.
  • Karl Preisendanz: Aus der Geschichte des Uroboros. In: Ferdinand Herrmann, Wolfgang Treutlein (Hrsg.): Brauch und Sinnbild. Eugen Fehrle zum 60. Geburtstag. Südwestdeutsche Druck- und Verlagsgesellschaft, Karlsruhe 1940, S. 194–209.