Led Zeppelin

Led Zeppelin
Led Zeppelin у 1969 році (зліва направо за годинниковою стрілкою: Джон Бонам, РОберт Плант, Джиммі Пейдж, Джон Пол Джонс) Led Zeppelin у 1969 році (зліва направо за годинниковою стрілкою: Джон Бонам, РОберт Плант, Джиммі Пейдж, Джон Пол Джонс)
Основна інформація
Жанр	Хард-рок, хеві-метал, блюз-рок, фолк-рок
Роки	1968–1980
Країна	Великобританія
Місто	Лондон
Тематика	Музика, любов, історія
Лейбл	Atlantic Records, Swan Song
Склад	Джиммі Пейдж Роберт Плант Джон Бонам Джон Пол Джонс
Офіційний сайт
Led Zeppelin у Вікісховищі

Led Zeppelin (укр. Свинцевий дирижабль, але найчастіше використовується транскрипція Лед Зеппелін) — британський рок-гурт, що вважається одним із засновників хард-року (важкий рок), та є одним з найпопулярніших і найвизначніших гуртів усіх часів. Критики ненавиділи їх, радіо Тор-40 не помічало, проте Led Zeppelin досягли нечуваного успіху як у продажі платівок, так і в концертній діяльності. Навіть після розпаду гурту через смерть барабанщика Джона Бонама, музиканти не втрачали популярності, а навпаки — вона росла ще більше завдяки ретельно продуманій серії перевидань альбомів та сотень хард-рокових та хеві-метал гуртів, які використовували матеріал Led Zeppelin.

Led Zeppelin стали одним з перших хеві-метал гуртів завдяки шаленій гітарній грі Джиммі Пейджа, а журнал «Rolling Stone» назвав їх «найважчим гуртом світу» та «найвеличнішим гуртом 70-х». Ссвій останній «політ» «дирижабль» розпочав і завершив у лондонській О₂ Arena, де влаштували найкраще шоу 2007 року.

Учасники

• Джиммі Пейдж (Jimmy Page) — гітара
• Роберт Плант (Robert Plant) — вокал, губна гармоніка, бубен
• Джон Бонам (John Bonham) — ударні
• Джон Пол Джонс (John Paul Jones) — бас-гітара, клавішні, мандоліна
• Пітер Ґрант (Peter Grant) — менеджер групи, іноді називають «п'ятим учасником» гурту .

Історія

Після остаточного розпаду гурту «The Yardbirds» 7 липня 1968 року гітарист Джиммі Пейдж мусив зібрати новий склад гутру. На той час за Пейджем склалася репутація гітариста, якого запрошують. Він вже зіграв у таких гуртах, як The Who, The Kinks, Donovan та багатьох інших. Другим до нового складу було запрошено бас-гітариста Джона Пола Джонса (Пейдж познайомився з ним у квітні 1968 року під час роботи у Donovan). Влітку того ж 1968 року Джиммі їде до Бірмінгему, щоб прослухати, а, може, і запросити, молодого вокаліста Роберта Планта, який тоді співав у власному гурті Band Of Joy. Плант одразу погодився і тепер для тріо був потрібен барабанщик. Плант порекомендував свого товариша із Band Of Joy — молодого Джона Бонама.

У вересні 1968р. четвірка провела свої перші репетиції у Лондоні. Тоді гурт ще називався «The New Yardbirds». Тоді ж гурт здійснив тур Скандинавією. Свою назву Led Zeppelin гурт отримав з легкої руки Джона Ентвілста із The Who (інші стверджують, що це був ударник того ж гурту Кіт Мун). Якось він пожартував, що новий проект Пейджа «полетить, як «свинцевий дирижабль» (англ. Lead Zeppelin) . Джиммі не довго думав і змінив назву гурту на «Led Zeppelin». Літеру «а» прибрали за порадою менеджера групи — Пітера Ґранта — оскільки, за його словами, «ці тупі американці прочитають назву гурту як Лід Зеппелін».

У січні 1969 року гурт отримав величезний аванс у розмірі 200 000 долларів США від компанії Atlantic Records. Це була нечувана сума для музикантів-початківців. Лейбл Atlantic у той час звертав особливу увагу на блюз-рок та джаз-рок виконавців, але вже наприкінці 60-х років звернув свою увагу на прогресивний рок. З Лед Зепелін Atlantic зв'язалися за порадою дуже популярної співачки 60-х Дасті Спрінґфілд.

Перші кроки

Led Zeppelin I

Обкладинка альбому. На ній зображено катастрофу дирижаблю «Гінденбурґ».

Робота над дебютним альбомом почалася восени 1968 року у лондонській студії Olimpic Studios. Гурт запозичив декілька пісень у The Yardbirds: «Dazed and Confused» та «How Many More Times». «Babe, I'm Gonna Leave You» за пропозицією Роберта Планта запозичили у Джоан Баез. Це породило масу пліток про плагіат Пейджа, але Джиммі був одним з авторів цих пісень. оскільки гурт розпався, то він мав повне право включати ці композиції до свого репертуару. Окрім цих пісень були записані ще 6 композицій, які були написані під час запису. Пльбом назвали просто — Led Zeppelin. Він вийшов 17 січня 1969 року у США та 28 березня 1969 у Великобританії.

Важкий блюз-рок, який вже до того часу грали Cream, The Jimi Hendrix Experience та ін., отримав абсолютно інше трактування у цьому альбомі та отримав ще один шлях розвитку. На диво високий вокал Планта, новаторська робота Пейджа, який створив власний неповторний стиль загострено-забійного рифу, віртуозний бас та потужні барабани створили нову гілку рок-музики — хард-рок (англ. hard rock, важкий рок). Саме з цього альбому прийнято відлічувати роки цього стилю.

Вже після декілької концертів замовлення на платівку складали 50 тисяч екземплярів, а до 1975 його прибутки склали 7 мільйонів доларів. Дивовижна історія альбому вражає: записаний всього за 30 годин за 1750 фунтів стерлінгів, альбом став одним за найпопулярніших в історії, добрався до 10 місця у США та до 6 у Британії та став мультиплатиновим, як і майбутні твори гурту.

Курйозний випадок стався у Данії. Єва фон Зеппелін, дальня родичка винахідника першого дирижабля, погрожувала гуртові, що забере їх назву через суд. Тому музиканти виступили під назвою The Nobs.

Критики зустріли альбом м'яко, хоча тижневик Rolling Stone прямо звинуватив гурт у плагіаті, що дало початок багаторічній війні гурту з пресою.

Найбільшої популярності отримали такі пісні як: «Dazed and Confused» (слухати^ⓘ), «Good Times Bad Times» (слухати^ⓘ) та «Communication Breakdown»

Led Zeppelin II

Обкладинка альбому.

За рік свого існування гурт вже провів чотири американських та чотири британських турне. Триумфом став концерт у лондонському Роял Альберт-холі, після якого значно покращилося відношення до гурту на батьківщині.

Альбом «Led Zeppelin II» записувався у декількох американських студіях, оскільки гурт безперестанно гастролював. Відчувалася нестача свіжого матеріалу, тому бульшість пісень було перероблено з концертної програми, використовуючи блюзові та рок-н-рольні стандарти. Проте вони насичені цікавими розгорнутими інструментальними соло, побудовані на простих та яскравих рифах переробках класичних блюзових мелодій. Платівка вийшла важкою, брутальною та абсолютно прямолінійною.

В ній було як мінімум три хіти, які гурт виконував на всіх своїх концертах: «Whole Lotta Love», «Heartbreaker» та «Moby Dick». «Whole Lotta Love» (слухати^ⓘ) стала першим хітом і займає 75 місце у списку найкращих п'ятиста пісень за всю історію музики. Джиммі Пейдж назвав її «грубою та некультурною піснею». Atlantic Records випустили скорочений варіант пісні для радіо, хоча на концертах вона виконувалася по 20 хвилин. Колектив та Пітер Ґрант не раз заявляли, що цей сінгл офіційним релізом не вважають. «Heartbreaker» — потужна хард-рокова композиція з чудовим соло по середині. Під час свого інтерв'ю журналові Guitar World Джиммі Пейдж розповів, як з'явилося це соло: «Я хотів зробити щось незвичайне, несподіване. Проте найголовніше те, що це соло з'явило вже після запису «Heartbreaker». Воно пішло, так сказати, вдогін. Я записав його в іншій студії та вставив до середини пісні. Мабуть ви помітили, що гітара звучить трохи інакше». Також, як далі каже музикант, «це соло було написано на місці», а не раніше. Пісня входить до п'ятиста найкращих пісень за всю історію музики, за версією журналу Rolling Stone. «Moby Dick» — цікаве барабанне соло. Спочатку та в кінці супроводжується гітарою Пейджа. Барабанні соло рідкість у музиці, тому ця композиція відноситься до одних з найкращих в історії «свинцевих дирижаблів». Дуже часто виконувалася на концертах та розтягувалася на 20 хвилин.

Файл:LedZepMontreaux.jpg

Виступ гурту у Монтре, 1970 рік.

У цьому ж альбомі свої здібності поета проявив соліст Роберт Плант. «What Is and What Should Never Be» та «Thank You» стали ліричними успіхами гурту. У «Ramble On» вперше вбачається зацікавленість Пейджа і Планта скандинавською міфологією, творчістю Толкіна та містикою.

Альбом вийшов 22 жовтня 1969 року, і вже наступного дня став золотим (було подано більше півмільйона замовлень). Через три тижні він посів 2-е місце у чартах «Білборду», а потім став першим, витіснивши бітлівський «Abbey Road», та протримався на верхівці сім тижнів. Альбом і досі займає місце у сотні найкращих рок-платівок «Білборду», та займає друге місце у списку альбомів, ща найкраще продаються у США.

За підсумками року Led Zeppelin визнано найкращим гуртом року у Британії, а Роберт Плант став співаком року. Саму платівку визнано найкращою роботою року.

Led Zeppelin III

Обкладинка альбому.

Провівши декілька коротких серій концертів у США, де кожний виступ тривав по 3-4 години через довгі імпровізації, гурт взяв відпустку для роботи над третім альбомом. Музиканти розмістили у котеджі Брон-ер-айр (англ. Bron-Yr-Aur, в перекладі з валійської «золоті груди». На конверті допущено помилку у назві треку «Bron-Y-Aur Stomp») на півночі Вельсу. Робота, яка тут почалася у мобільній студії Rolling Stones, була продовжена у маєтку Хелді Ґрейндж та завершилася у жовтні 1971 року.

Еклектичний (уявляє собою поєднання декількох стилів), частично акустичний Led Zeppelin III, ввійшов у верхівки чартів США та Британії. Критики розбили альбом, назвали його найгіршим. Проте, пізніше він був «реабілітований» та визнаний класикою. Шедеврами альбому вважаються «Since I’ve Been Loving You», «Immigrant Song» та «Tangerine». «Immigrant Song» (слухати^ⓘ) уявляв собою справжню хард-рок машину, у якій вдало поєдналися високий вокал, глухий ропот бас-гітари та чередування ритм- та соло-гітари, та стала улюбленою піснею японських фанатів. Ця ж пісня окутала гурт ореолом загадковості: після цього вбивчо-моторошного «морського маршу» вікінгів (з погрожуючим «we are you overlords…» («укр. ми ваші володарі»)), преса часто натякала на особливу зацікавленність гурту скандинавським фольклором, часто поєднуючи його з правими поглядами (які не зрозуміло чого тоді приписали музикантам гурту та її менеджеру). У деякий момент Atlantic Records забажали випустити трек синглом, але Пітер Ґрант заявив: якщо повториться історія з «Whole Lotta Love», то лейбл втратить гурт назавжди, — і переміг.

19 вересня, завершивши американські гастролі концертом у Медісон Сквер Ґарден (англ. Madison Square Garden), гурт повернувся до Британії. Через тиждень тижневик Melody Maker проголосив Led Zeppelin переможцем у категорії «Найкращий гурт світу», де до цього шість років без зміни господарювали The Beatles. Проте, чим вище підіймався гурт до світової вершини, навколо нього наростала атмосфера пліток та домислів наймоторошнішого змісту. У 1971 році Джиммі Пейдж придбав особняк Болскін-хаус (англ. Boleskine House), де до 1913 року жив сканадально відомий Алістер Кроулі. На той час Джиммі мав у Лондоні свій власний книжковий магазин, який спеціалізувався на оккультній літературі, та володів другою у світі за розмірами колекцією публікацій Кроулі. Існує думка, що Пейдж був послідовником і практиком «секс-магії» (англ. Sex Magick), та загадковим чином використовував її у своїй музиці. Пізніше, коли учасники гурту пережили ряд особистих трагедій, з'явилися плітки про те, що таким чином постраждалі розплачувалися з «темними силами» за деякі містичні експерименти Пейджа, яки дозволяв собі загравати з цими силами.

Led Zeppelin IV

Обкладинка альбому.

Саме такий набір піктограм складав назву альбому.

Ще до виходу четвертого альбому імідж гурту абсолютно змінився. Учасники з'являлися на сцені в розкішних костюмах та прикрасах, а замість гастрольних фургонів придбали собі літака («The Starship»). Музиканти почали замовляти великі секції в готелях, замість окремих номерів (особливо у лос-анджелеському «Контінентал Хаят Хаус»), де під керівництвом Бонама та гастрольного менеджера Річарда Коула часто проводилися дикі та іноді зловісні оргії. Саме це стало ґрунтом для цілої маси спліток а також цілої «галузі» цеппелінівської міфології. Це подавалося як «докази» того, що учасники гурту схильні до жорстокості а також садизму. Навіть гастрольні тріумфи не змогли розсіяти ту зловісну атмосферу, яка згущувалася навколо гурту. Ось так це описав журнал Rolling Stone:

Гастролі Led Zeppelin справляли дивне враження: з одного боку — багатотисячний натовп фанів, блискучі лімузини, найкращі готелі; з іншого — атмосфера підозрілості, недомовок, відчуження. У деякий момент на гурт повісили ярлик паршивої вівці англійського хард-року. Як тільки гурт вирушав у турне, у той же час їм напереріз відправляли Rolling Stones. Перші мали значну перевагу над другими та в будь-який момент могли це довести, але... з газетних репортажів було важко про це здогадатися. У ті роки гурт штучно тримали в тіні.

Роботу над четвертим альбомом гурт розпочав у лондонській студії Island Studios, продовжив у Брон-ер-Айр та завершив у Хедлі Грейндж зі стоунівською Mobile Studio. Led Zeppelin IV (або ж: The Fourth Album, Four Symbols, Zoso, Runes, Sticks, Man With Sticks) вийшов 8 листопада 1971 року. За те оформлення, у я кому вийшла платівка менеджер гурту Пітерг Ґрант декілька місяців відстоював у Atlantic. Замість назви альбому та імені виконавця на обкладинці було лише чотири рунічні символи. На те, що платівка належала саме Led Zeppelin вказувало ім'я продюсера — Джиммі Пейдж. Зі сторони гурту це був виклик ЗМІ, які створили дуже негативний образ гурту та вважали його популярність штучою.

Двогрифова електрогітара Gibson EDS-1275, яка використана у «Stairway to Heaven».

Саме у цьому альбомі чітко відобразилося захоплення музикантів фолк-музикою, наприклад у пісні «The Battle Of Evermore», яка була записана разом із Сенді Денні. Проте, розвиток отримали хард-рокові тенденції, особливо у піснях «Black Dog» (слухати^ⓘ) та «When The Levee Breaks». Обидві лінії ідеально поєдналися у пісні, яка стала легендою — «Stairway to Heaven» (слухати^ⓘ). Хоча вона не була випущена як сингл, проте вона займала перші місця у хіт-парадх англомовного радіо . До сьогодняшніх днів у тексті пісні шукають зашифровані послання, однак текст композиції складений з фразеологічних уривків, начебто взятих з іншого, більш повного тексту. Oкрім цікавої лірики кульмінаційним моментом пісні є чудове гітарне соло, яке вважається найкращим серед усіх за всю історію року .

Led Zeppelin IV вважається одний з найкращих альбомів всіх часів, а «Stairway to Heaven» (укр. «Сходи до небес») стала гімном рок-музики. Існує легенда, що деяка американська радіостанція декілька діб передавала в ефір саме цю пісню, одразу ж після виходу альбому. Четвертий альбом — найуспішніша хард-рокова платівка в історії: лише у США продано більше 23 млн. екземплярів.

Наприкінці року Пітер Ґрант організував гуртові тур по невеличким англійським клубам, сподіваючись віддати належне справжнім фанатам музикантів. Проте, ця ідея реалізувалася не повністю, оскільки гурт всюди опинявся у центрі істерії, яка переростала у масові правопорушення. З гастролями із цим альбомом гурт вперше відвідав Японію, та дав благодійний концерт у Хіросімі.

«Найвизначіший гурт світу»

Houses of the Holy

Обкладинка альбому.

У квітні 1972 року гурт завершив своє австралійське турне та почав роботу на п'ятим альбомом. Студійною базою став маєток Міка Джаґера Старгроув. Загальнй легковажний настрій вплинув на зміст платівки. Цей альбом став стилістичним переломом гурту. Рифи Пейджа стали накладуватися, було помітно вплив блюзу у перших альбомах.

«Houses of the Holy» відкривається піснями «The Song Remains the Same» (слухати^ⓘ)та «The Rain Song» (слухати^ⓘ). Причому друга є своєрідним продовженням першої. В них чітко помітно, що Плант значно зменшив містичні та фантазійні елементи у текстах. Обидві виконані дивовижною гітарою Gibson EDS-1275. На цій платівці з'явилися стилі, які гурт до того ніколи не використовував. Наприклад, мелодія «D’yer Mak’er» (слухати^ⓘ) заснована на реґі. «No Quarter» (слухати^ⓘ) уявляла собою суміш всіх основних стилів музикантів, в ній багато клавішних партій. Ця пісня знов нагадала слухачам про зацікавленість гурту міфологією: у ній згадується Тор, хоча деякі схильні вважати її текстом про нічну діяльність гестапо. «The Crunge» (слухати^ⓘ) — це фанк, у якому гурт віддає належне Джеймсу Брауну. Завершує альбом пісня «The Ocean», (слухати^ⓘ) яка присвячена «океану» фанатів Led Zeppelin, які «наводнювали» його концерти.

Обкладинка альбому викликала величезний скандал. Саме через неї альбом заборонили в Іспанії, а також в південних американських штатах, які належали до «біблійського поясу», на декілька років . Вона була оформлена за романом Артура Кларка «Кінець дитинства» (включає декілька оголених дітей, але не не повністю і це нагадує людство у загальній формі). Уявляє собою колаж декількож фотографій Giant’s Causeway (укр. Дорога Гіганта), що знаходиться в північноірландському графтсві Антрім. По цим сходам діти повзуть в гору до невидимого ідола на вершині. Моделями виступили всього дві дитини. Зроблений дизайнером Обрі Пауелом із Hipgnosis (на їхньому рахунку обкладинки всіх альбомів Pink Floyd). За це оформлення гурт вів боботьбу з лейблом майже рік. Проте, це не завадило обкладинці посісти 6 позицію у рейтингу 50 найкращих обкладинок альбомів у 2003 році.

Саму пісню «Houses of the Holy» до альбому включено не було, так само як і «Walter's Walk», «The Rover» та «Black Country Woman». Альбом посів 149 місце у списку 500 найкращих альбомів всіх часів.

Критики зустріли альбом дуже жорстко, хоча це не завадило йому очолити хіт-паради Британії та США. Лише на початку американського турне гурт встановив абсолютний світовий рекорд за касовими зборами, який до того належав The Beatles. У Атланті, Джорджія, Led Zeppelin отримали 250 тис. доларів за один концерт. Виступ у Тампі та Атланті зібрали більше 50 000 чоловік. Виступ у липні 1973 р. покладено в основу фільму «The Song Remains the Same», який випустили 1976 року. За Led Zeppelin вже закріпилася репутація «концертного гурту». Вони приносили із собою на сцену велечезну кулькість енергії, свій темперамент, влаштовували шоу тривалістю 3-4 години. Музиканти легко змінювали напрямок своїх мелодій: розтягували на 45 хвилин «Dazed and Confused» або «Whole Lotta Love», які переходили у мелодійні пісні типу «The Rain Song». Цей тріумф у Нью-Йорку зіпсувало викрадення 200 тис. доларів із сейфу музикантів.

Весь 1974 рік Led Zeppelin відпочивали від музики. Більшість часу вони присвятили наведенню порядку на своєму власному лейблі Swan Song (укр. Лелечина пісня, названий як інструментальна композиція Пейджа, яку він так і не завершив). Там же ж і проходили записи всіх наступних альбомів. Також на Swan Song Records проходили записи таких виконавців як Дейв Едмундс, Мегі Бел, Detective, Midnight Flyer, Bad Company та The Pretty Things.

Physical Graffiti

Обкладинка альбому.

Першим альбомом, який був записаний на власному лейблі гурту, Swan Song, став подвійний «Physical Graffiti». Він вийшов 24 лютого 1975 року. На той час гурт повноправно володів званням «найкращого у світі», як за продажем платівок, так і за концертними досягненнями, а тому мав необмежений час для студійної роботи .

Запис почався у лютому 1974 року у Хейдлі Ґрейндж, тому самому, де записано Led Zeppelin IV. Музиканти записали 52 хвилини композицій. Це означало, що для одинарного альбому цього багато, а для подвійного — мало. Тому було вирішено взяти пісні, які не ввійшли у попередні альбоми . Таким чином, гурт отримав достатньо матеріалу і випустив подвійний альбом, який містив декілька хітів, а сам займає 70 місце у списку 500 найкращих альбомів всіх часів.

Оригінальний конверт включав віконця-дірочки будівлі, які зображені на самій обкладинці. Оскільки «рукава» для самих платівок були з обох сторін, то різні об'єкти та люди з'являлися у цих віконцях, включаючи самих учасників гурту. Такий ефект став найдорожчим за всю історію року . Будівля, яка зображена на обкладинці знаходится у Нью-Йорку .

Альбом містив всі стилі, які гурт використовував. Так, наприклад, перша пісня «Custard Pie» (слухати^ⓘ) — блюз-рокова композиція, яка за виконанням схожа на перший хіт гурту — «Whole Lotta Love». «The Rover» (слухати^ⓘ) був записаний для «Houses of the Holy», проте ввійшов саме до цього альбому. Головна риса цієї пісні — особливий риф Пейджа та початковий біт Бонама. Трек «In My Time of Dying» (слухати^ⓘ) став найдовшою альбомною роботою гурту. Його тривалість 11 хвилин і 5 секунд. Особливий вплив на музикантів здійснила версія Боба Ділана. Саме у цій пісні Джиммі показав свій «маніакальний» стиль гри на слайд-гітарі (ковзати предметом по струнам, щоб отримати особливий звук). «Houses of the Holly» (слухати^ⓘ) взято з попереднього однойменного альбому. У ній дуже помітний бас Джонса. Слова пісні часто використовувалися в концертних імпровізація, проте саму пісню ніколи не виконували вживу. «Trampled Under Foot» (слухати^ⓘ) стала однією з найпопулярніших пісень. Це суміш фанку, року, блюзу та ще декількох стилів. Такий жанр назвали «тераплейн блюз» (англ. Terraplane Blues). Тераплейн — це класична машина. У самій же ж пісні деталі машин використані як метаморфози сексу . Композиція «Kashmir» (слухати^ⓘ) стала найунікальнішою, екзотичною, піснею з усього репертуару гурту. Вона написана під впливом азіатського турне та подорожі Пейджа до Північної Африки. Вона стала ще одним прикладом еклектики музикантів: поєднання хеві-метала, блюзу, індійських та арабських мотивів. Записуючи її, Джимі проявив себе як здатний ситарист.

Як мелодійний клавішник проявив себе Джон Пол Джонс. Його чудова гра на органі прикрасила восьмихвилинну «In the Light» (слухати^ⓘ). Були в альбомі пісні, які записувалися ще на початку 70-х. Так, серд них, «Bron-Yr-Aur» та «Down By The Seaside» повертають слухача у часи півакустичного Led Zeppelin III. «Ten Years Gone» (слухати^ⓘ) побудована на контрастах і є своєрідною піздньою «Stairway to Heaven» і стала класикою музикантів. Деякі вважають, що «Ten Years Gone» — це початок «Swan Song», яку Джиммі так і не завершив. «Night Flight» та «Boogie with Stu» записувалися у 1971 році для Led Zeppelin IV. Ефективним завершенням альбому є «Sick Again» (слухати^ⓘ), яка показує те, як сильно можуть «дістати» групі (дівчата з групи підтримки), які у той час просто переслідували музикантів.

Попередні замовлення на платівку складали суму в 15 мільйонів доларів. Не дивно, що альбом посів перші місця у хіт-парадах Британії та США. Альбом став чотири рази «платиновим».

Одразу ж 29 березня 1975 року на у списках «Білборду» з'явилися всі шість альбомів гурту . Це досягнення досі не перевершено. Перед записом Джиммі Пейдж серйозно пошкодив середній палець на лівій руці. Як наслідок він мав відмовитися від складної технічної роботи на гітарі майже на рік.

У травні 1975 року Led Zeppelin дали п'ять концертів у лондонському Ерлс-корті — нарешті гурт міг використати свої світлові та звукові ефекти у себе вдома, в Англії. Записи цих виступів вийшли у 2003 році на Led Zeppelin DVD і вважаються найкращими виступами гурту.

Проте, такий шалений успіх закінчився трагедією: Роберт Плант потрапив у дуже серйозну автокатастрофу на острові Родос, де відпочивав . Музикант зломав гомілку, хоча лікарі попереджали про те, що він може на все життя стати на милиці. Значно більше постраждала дружина співака, Морін Плант. Довгий час вона знаходилася в критичному стані, проте, вчасне переливання крові врятувало її. Перед цим її «викрали» з грецької лікарні та швидко доставили до Лонлона.

Останні дні

Presence

Обкладинка альбому.

Незважаючи на серйозну травму, яку отримав Роберт Плант, він разом з іншими учасниками гурту працював над сьомим альбомом. Хоча він і приєднався до інших лише через півроку після аварії. Це була дуже важка робота для всього колективу: Плант записувався в інвалідному візку, а Джиммі Пейдж не виходив зі студії дві доби. запис, який почався на голівудській SIR завершували в Мюнхені. Музиканти дуже поспішали, оскільки для роботи німецьку студію замовили Rolling Stones.

«Presence» вийшов 31 березня 1976 року та одразу очолив хіт-паради багатьох країн. Пейдж назвав альбом своїм улюбленим. Роберт Плант відзначив альбом який той, що найбільше відповідає «Led Zeppelin». Критики спокійно ставилися до альбому та особливо відзначили десятихвилинну «Achiless Last Stand» (спогади Джиммі про Марокко), яка стала найважчою піснею за всю історію гурту. У ній Плант продемонстрував один з найкращих своїх вокальних виступів. За всю свою кар'єру «Achiless Last Stand» (слухати^ⓘ) є найулюбленішою піснею гітариста гурту. Лірика треку «For Your Life» (слухати^ⓘ) виражає відчуття Планта, коли він відлучився від року під час своєї травми. «Royal Orleans» (слухати^ⓘ) має рельну основу. Це пісня про дивний інцедент, який трапився з Джон Пол Джонсом у лос-анджелеському готелі «Royal Orleans» ще на початку 70-х. Найпопулярнішою піснею з альбому стала «Nobody's Fault But Mine» (слухати^ⓘ). Більшість вважає, що вона розповідає про те, як в Джиммі «розквітала» звичка до вживання героїну. Ця пісня виконується на значно вищих октавах, а ніж всі інші пісні. «Candy Store Rock» (слухати^ⓘ) — данина року 50-х років. Сам текст зібрано з пісень Елвіса Преслі. Потужною грою відзначився Джон Бонам. У «Hots on for Nowhere» (слухати^ⓘ) Плант розповідає про своє розчарування у Пейджі та Ґранті. Остання пісня альбому «Tea for One» (слухати^ⓘ) повертає слухача до самого початку існування гурту та відображує те, що гурт не забув про своє коріння: блюз. Пісня дуже схожа на «Since I've Been Loving You» з Led Zeppelin III.

На обкладинці зображено сім'ю, яка чекає на вечерю. Проте, на столі стоїть дуже дивний предмет, «The Object». Люди так зацікавилися його формою, що навіть забули про їжу. Автори обкладинки розповідають, що назву альбомові дали вже після розробки дизайну.

Афіша виступу гурту в Окленді у липні 1977 року.

Файл:Plant17.jpg

Роберт Плант у 1977 році.

Проте, загальний успіх гурту зіпсували враження від фільму «The Song Remains the Same», який так і не отримав визнання. Ще гірше були справи у Пейджа, який зіпсував свої стосунки з відомим режисером Кеннетом Енгером (він, до речі, також був палким прихильником Кроулі), який замовив гітаристові саундтрек до свого фільму «Lucifer Rising». За словами режесера, він отримав 23 хвилини чистої музики.

Весною 1977 року Led Zeppelin почали своє мегатурне у Північній Америці. Концерт у Тампі було припинено через дуже сильний ураган, який призвів до масових правопорушень та арештів. Однак виступ у Понтіаку (передмістя Детройта) зібрав рекордну кількість слухачів: 76 229. Цю подію, яка відбулася 30 квітня 1977 року, занечено до Книги рекордів Гінесса. Тоді ж учасники гурту (Пейдж, Плант і Джонс) отримали премію Ivor Novello («За видатні внески до розвитку музики»).

Негативний випадок трапився в Окленді. 23 липня 1977 року Ґрант, Бонам та координатор служби безпеки Джон Біндон були арештовані за побиття службовця, який (за версією ударника гурту) жорстоко повів себе по відношенню до сина Ґранта. 16 лютого 1978 року суд виніс всім трьом умовний термін покарання та штраф загальною сумою 2 мільйони доларів.

Хоча турне проходило фінансово успішно, з іншої сторони воно мало масу проблем. Його було припинено одразу після того як помер п'ятирічний син Планта Карак від усклання після інфекційного захворювання кишечника. Соліст впав у тяжку депресію та більше року провів у селі. Його стан поступово покращувався після народження сина 21 січня 1979 року. Після цього Плант провів невеличке сольне турне по клубам Британії, де виконував блюзові стандарти (щоб набрати форму). Тим часом Джон Бонам потрапив в аварію: він перекинувся на автомобілі та зломав 3 ребра.

In Through the Out Door

Обкладинка альбому.

У листопаді 1978 року гурт зібрався знову, цього разу в студії гурту ABBA Polar Studios у Стокгольмі, Швеція. Протягом трьох тижнів гурт записав свій восьмий, останній альбом. 20 серпня 1979 року під лейблом Swan Song вийшов альбом «In Through the Out Door». Це був перший альбом, де гурт активно використав клавішні інструменти.

Під час запису всі учасники, окрім Джона Пола Джонса мали серйозні проблеми зі здоров'ям. Тому басист надав більшість матеріалу для створення платівки. Прекрасно справлялися зі своєю задачею ударні Бонама, підтримуючи чіткий ритмічний малюнок тонких клавіш Джонса. Клавішні відкрили перед Led Zeppelin нові можливості, які їм так і не вдалося розкрити.

Фанати гурту а також критики неоднозначо зустріли альбом. Вони пов'язували такій різкий спад енергетики музикантів зі зловживанням Джиммі героїном (він сильно боровсья зі своєю залежністю), а також алкоголізмом у Джона Бонама. Більшість почала стверджувати, що це початок кінця Led Zeppelin. Проте, це не завадило альбомові стати платиновим у США протягом 2-х днів.

Частина статі з анонсом платівки. «Звуковая Дорожка» №56 («Московский Комсомолец», 13 серпня 1979 року).

Відкриває альбом «In the Evening» (слухати^ⓘ), яка стала класичною. Більшість роботи виконав Джон Пол Джонс, який зіграв клавішну та ударну партії (вступні). Тут же Джиммі використав скрипальний смичок для грі на гітарі. У створенні пісні «South Bound Saurez» (слухати^ⓘ) Джиммі Пейдж участі не приймав. Він дуже багато часу проводив з Бонамом, а процювали вони з пізднього вечора всю ніч до ранку. Композиція розповідає про регіон Саурез, ща в Уругваї. «Fool in the Rain» (слухати^ⓘ) написана в ритмах самби. Ця ідея прийшла до Джиммі під час Чемпіонату світу з футболу в Аргентині у 1978 році. На те, що гурт не втратив почуття гумору вказує весела пісня «Hot Dog» (слухати^ⓘ). У ній вокал Планта нагадує Елвіса. «Carouselambra» (слухати^ⓘ) — майстерний приклад прогресивного року. Це друга по довжині студійна пісня гурту. Виконана у дуже незвичній манері: гітара слугувала фоном, у той час коли синтезатор грав важку мелодію. Другою класичною піснею альбому є «All My Love» (слухати^ⓘ), яку Плант присвятив своєму синові Караку, який трагічно загинув у віці 5 років. Також це друга пісня, у створенні якої Пейдж не брав участі. Останній трек — «I'm Gonna Crawl» (слухати^ⓘ) — виконаний у стилі американського саул-блюзу кінця 60-х. Вона також частково присвячена синові Планта. Бонам відмітив цю пісню як найкращу вокальну роботу Роберта Планта.

Гурт в 1979. Зліва на право:Джон Пол Джонс, Роберт Плант, Джиммі Пейдж, Джон Бонам.

Цікавим явищем став конверт платівки. Він знаходиться у конверті з картону, на якому стоїть штамп з назвою колективу та альбому. В ньому знаходиться один з шести варіантів головного конверту: шість різних сцен в барі. Кожна з версій є поглядами шести різних людей, що знаходяться в барі на одну людину — «Джона». У цій обкладинці багато цікавих моментів. Такий підхід є чисто маркетинговим . Справжній фанат-колекціонер не стримався б і придбав всі шість варіантів обкладинки, тим паче що кожна версія позначена літерами від «А» до «F».

Дуже несподіваним для преси став виступ гурту на фестивалі в Небворті (290 тисяч квитків розкупили за день). Всі відзначили позитивні зміни в грі та поведінці Пейджа. Подальші успіхи пов'язані зі звільненням гастрольного менеджера Річарда Коула.

У травні 1980 року гурт запланував європейське турне «LZ Over Europe 1980». Воно пройшло у червні-липні 1980 року у Німеччині, Голландії, Бельгії, Швейцарії та Австрії. На ньому роль лідера гурту взяв на себе Джон Пол Джонс, оскільки Пейдж виступав дуже нестабільно. Проте, найгірше себе почував Джон Бонам, який після концертів іноді непритомнів.

Смерть Джона Бонама

Могила Джона Бонама, вересень 2007.

Всі надіє на майбутнє були зруйновані 25 вересня 1980 року, коли помер Джон Бонам. За день до цього, 24 вересня, Бонам та асистент Рекс Кінг разом їхали на репетицію нового американського турне до Bray Studios. По дорозі барабанщик «поснідав» пляшкою горілки та закусим рулетом з шинкою. У студії музикант продовжив вживання алкоголю, а ввечері квартет відпочивав у маєтку Пейджа The Old Mill House. Після опівночі Бонам знепритомнів та його віднесли нагору до ліжка. Вранці, коли Плант, Пейдж та Джонс вже збиралися від'їжджати, Бонам не спускався. Тоді Джонс та Бен ЛеФевр (виконуючий обов'язки гастрольного менеджера) піднялися на гору, де і побачили мертвого Бонама. Пізніше встановили, що смерть настала рано вранці в наслідок задухи, яка була викликана попаданням рвотних мас до легень, і що напередодні він випив більше 2 літрів горілки.

7 жовтня 1980 року слідство постановило, що смерть настала в наслідок нещасного випадку. При тому, що в організмі знаходился наркотики, вони не мали відношення до смерті. Поховали музиканта 10 жовтня 1980 року у церкві неподалік від ферми Бонзо. Тіло було кремовано. На церемонії були присутні Пол Маккартні, Джеф Лін та ін.

Виникли чутки, що місце Бонама можуть зайняти Козі Пауел, Кармайн Епіс, Баррімор Барлоу, Саймон Кірк чи Бів Біван. Проте, вони швидко спростувалися. Через два дні після поховання учасники гурту вилтіли до острову Джерсі до Пітера Ґранта. Рішення про розпуск гурту був одностайним.Адже Пейдж свого часу заявив: Led Zeppelin буде існувати до тих пір, поки «один з нас не відкине копита». «Втративши друга, ми, у повній згоді та взаємопорозумінні прийшли до висновку, що не можемо продовжувати своє існування як гурт», — так казалося в офіційній заяві.

Після розпаду

Coda

Обкладинка альбому.

19 листопада 1982 року троє учасників гурту випустили збірку пісень, які не ввійшли до попередніх альбомів — «Coda». До неї ввійшли композиції, починаючи з 1969 року. Першою є «We're Gonna Groove», яка записувалася для Led Zeppelin II. «Poor Tom» був готовий для випуску ще у 1970 році для Led Zeppelin III. «I Can't Quit You Baby» взято з концерту у Роял Альберт Хол (англ. Royal Albert Hall) 1970 року. «Walter's Walk» записували для Houses Of The Holly. «Ozone Baby», «Darlene» та «Wearing and Tearing» записані під час сесії у Швеції для In Through the Out Door. «Bonzo's Montreux» — друге барабанне соло, яке записав Джон «Бонзо» Бонам у швейцарському Монтре у 1976 році. Готуючи альбом до випуску Пейдж додав до нього електронних ефектів. Пізніше альбом було доповнено чотирьма треками: «Baby Come on Home», «Traveling Riverside Blues», «White Summer/Black Mountain Side» та «Hey Hey What Can I Do».

Пост-Led Zeppelin

У тому ж 1982 році Роберт Плант випустив свій перший сольний альбом «Pictures At Eleven». Критики зустріли його тепло. Взагалі, з усіх членів гурту найбільш успішною є діяльність саме вокаліста. Джиммі часто змінював гурти, брав участь в благодійних концертах. Джон Пол Джонс зайнявся продюсерською діяльністю. У 1984 році Пейдж і Плант зустрілися в складі гурту Honeydrippers, який записав один міньойн «The Honeydrippers».

13 липня 1985 року музиканти взяли участь у благодійному концерті Live Aid у Філадельфії з ударниками Тоні Томпсоном та Філом Коллінсом. Коллінс продовжив свою роботу з Плантом і записав перші два сольних альбоми вокаліста. Пейдж описав це об'єднання як «чудовий хаос». Коли пізніше, у 2004 році, вийшов запис цього концерту на DVD, Led Zeppelin не дозволили розмістити запис їх виступу, оскільки це не відповідало рівню гурту. Проте, щоб показати свою підтримку Пейдж і Плант передали всі кошти з продажу свого Page and Plant DVD проекту Live Aid. У той же час Джон Пол Джонс перерахував гроші для Live Aid від свого виступу разом з Mutual Admiration Society у США.

Троє учасників гурту зібралися знову на 40-річчя Atlantic Records у травні 1988. За ударну установки сів син Бонама — Джейсон. Цей виступ розкритикували за погану гру Пейджа .

23 жовтня 1990 вийшов перший Led Zeppelin бокс-сет, який включав треки що перезаписувалия від персональним наглядом Пейджа. До нього ввійшли композиції чотири, які раніше не видавалися (вони ввійшли до реконструйованого альбому Coda). У США синглом став «Travelling Riverside Blues».

У 1992 вийшов трек-продовження «Immigrant Song» під назвою «Hey Hey What Can I Do», який одразу став синглом у США. Другий бокс-сет був випущений у 1993 році. Два бокс сети містили всі відомі студійні записи гурту та декілька живих виступів. Тоді ж вийшов і Complete Studio Recordings, десятитомний бокс-сет.

У 1994 році гурт запросили для участі у програмі MTV Unplugged. Результатом став альбом Unledded та шалене світове турне з басистом Чарлі Джонсом та оркестром, який складався з арабських музикантів. У цей час почали виникати серйозні проблеми у відносинах з Джонсом. Коли у Планта спитали де їх басист, Роберт відповів: «Паркує автомобіль».

Гурт на церемонії включення до Зали слави рок-н-ролу. Зліва на право: Джиммі Пейдж, Джон Пол Джонс, Зой Бонам, Джейсон Бонам, Роберт Плант.

12 січня 1995 року Led Zeppelin включили до Зали слави рок-н-ролу. Зробили це вокаліст та гітарист гурту Aerosmith Стівен Тайлер та Джой Перрі. На церемонії були присутні Джейсон та Зой Бонам, які представляли батька. Відносини з Джонсом були зіпсовані абсолютно, коли той заявив: «Спасибі, друзі, що нарешті згадали мій телефонний номер». У той час всі помітили погляди Пейджа і Планта на свого басиста. Після вручення музиканти зіграли невеличкий концерт з Тайлером та Перрі (на барабанах показали Джейсона Бонама) й Нейлом Янгом та Майклом Лі, який замінив Джейсона.

29 серпня 1997 року Atlantic Records випустила синглову версію «Whole Lotta Love» у США та Британії. Це був єдиний сингл-CD, який гурт випустив на батьківщині. До цього диску ввійли такі пісні як «Baby Come on Home» and «Travelling Riverside Blues». Він зайняв 21 позицію. 11 листопада 1997 року вийшов у світ Led Zeppelin BBC Sessions, перший альбом гурту за 15 років. Дводисковий альбом у більшості містив студійні записи гурту, які спеціально виконувалися для BBC.

У цей час лідери гурту завжди були на зв'язку. Дует Пейдж та Плант був успішним. У 1998 році він випустив альбом «Walking Into Clarksdale». Пісня «Most High» отримала «Греммі», як найкраща рок-пісня року. На підтримку нового матеріалу пройшло світове турне «Walking Into Everywhere».

29 листопада 1999 року RIAA (Recording Industry Association of America) заявила, що гурт став третім за всю історію музики, який має чотири чи більше Діамантових альбоми (продано більше 10 мільйонів екземплрів).

У 2002 році покращилися стосунки з Джонсом. Тоді ж британська преса повідомила про те, що можна очікувати нове об'єднання гурту.

Протягом 2003 року гурт випустив «живий» альбом «How the West Was Won» та дводисковий Led Zeppelin DVD, який містив записи виступів гурту у різні роки. За рік було продано 520 000 копій DVD.

Журнал Rolling Stone у своєму випуску 2005 року «100 найкращих виконавців всіх часів» надав Led Zeppelin 14 позицію. У листопаді того ж 2005 року Led Zeppelin та російський диригент Валерій Гергієв отримали премію Polar Music Prize. Король Швеції вручив Пейджу, Планту, Джонсу та доньці Бонама нагороди у Стокгольмі у травні 2006 року.

У листопаді 2006 року Led Zeppelin потрапили до британської Зали музичної слави. Телевізійна версія складалася з короткого вступу, виступів відомих фантів, вручення премії Джимові Пейджу та його промови. Після цього гурт Wolfmother зіграв оду Led Zeppelin, а самі «дирижаблі» виконали один зі своїх перших хітів «Communication Breakdown».

27 липня 2007 року Atlantic/Rhino, та Warner Home Video проголосили вихід трьох нових дисків. Першим став «Mothership», який вийшов 13 листопада 2007. Це збірка з 24 найкращих пісень гурту. Також завершено роботу над саундтреком для фільму The Song Remains the Same 20 листопада, і випущено новий DVD.

15 жовтня 2007 з'явилася стаття, яка вказувала на те що Led Zeppelin заключить серію контрактів, які зроблять їх пісні доступними у цифровому форматі, перш за все як рінгтони, та цифрове завантаження треків всіх восьми студійних альбомів та всього новогу матеріалу. Все це доступне через Verizon Wireless (одна з найбільший американських телерадіокомпаній) та iTunes.

3 листопада 2007 газета Daily Mirror заявила, що має світові права на шість не виданих треків через свій сайт. 8 листопада радіо XM Satellite Radio запустило XM LED, мережу,яка стала першою, що присвячена якомусь виконавцю. 13 листопада гурт завершив роботу над розміщенням свого матеріалу в iTunes.

Об'єднання 2007 року

Led Zeppelin на Ahmet Ertegün Tribute Concert під час виконання «Whole Lotta Love».

Через два місяці після серті Ахмета Ертігуна (14 грудня 2006), засновника Atlantic Records, вдова покійного звернулася до Планта з проханням: чи змогли б Led Zeppelin об'єднатися задля одного виступу, кощти з якого підуть до Ertegun’s Education Fund, який займається фінансовою підтримкою студентів-музикантів Британії, США й Турції. Ця ідея вже обговорювалася на нараді фонду, до якого входять Міка Ертігун (вдова Ахмета), промоутер Харві Ґолдсміт та Біл Кьорбішлі, менеджер Планта. Пізніше Ґолдсміт зізнався, що він бажав повторити успіх Боба Ґелдофа, який зміг об'єднати Pink Floyd для виступу у Live 8. Кьорбішлі знав, з якою повагою ставився Плант до Ахмета і вважав його «другом, у деякій мірі спільником». У травні 2007 року Плант погодився і Кьорбішлі одразу зв'язався з Пітером Меншем та Річардом Чедвіксом — менеджерами Джиммі Пейджа та Джона Пола Джонса відповідно. Після цього до роботи залучили Джон Хадсон (юрист, якій вів всі справи про спадок Джона Бонама) та Джордж Фірон, американський адвокат Led Zeppelin.

Тим часом у Нью-Йорку пройшов перший концерт пам'яті засновника Atlantic. У складі ансамблю рок-зірок виступив Джон Пол Джонс. Пейдж та Плант знаходилися в залі, проте, на прохання піднятися відповіли відмовою чимм зіпсували і без того крихкі стосунки з басистом. На щастя перемовини менеджерів виявилися більш ніж ефективними, і вже через три тижні троє колишніх учасників гурту зустрілися у лондонському готелі та домовилися про першу репетицію. За барабанну установку запросили Джейсона Бонама. Син «Бонзо» вже не перший раз грав з Плантом і Пейджем, та за словами останнього не лише гарно знав всі композиції «дирижаблів», а навіть всі концерті варіанти кожної пісні. Після двох серій репетицій у червні та вересні, місце проведення яких тримали у таємниці, стало ясно, що об'єднанню «монстрів» хард-року бути.

12 вересня 2007 року було зроблено офіційну заяву, що Джиммі Пейдж, Роберт Плант, Джон Пол Джонс та Джейсон Бонам об'єднуються задля виступу на благодійному концерті пам'яті Ахмета Ертігуна, який відбудеться 26 листопада 2007 у лондонській O₂ Arena. На одній з останніх репетицій Джиммі зламав мізинець на лівій руці та не міг грати протягом 2-х тижнів. Через це концерт перенесли на 10 грудня. Придбані квитки залишилися в силі.

Організатори виступу передбачили ажіотаж навколо виступу: гурт не виступав цілих 19 років та жодних відомостей про майбутні виступи небуло. Для цього і протідії спекулянтам квитки розігрувалися серед людей, що зареєструвалися на сайті Ahmettribute.com. В перші ж дні сервер не витримав перенавантаження та вийшов з ладу. Всього зареєструвалося більше мільйона чоловік. Вартість квитка становила 125 англійських фунтів, або 250 американських доларів. Рекордною сумою, що виклав мешканець шотландського Глазго Кенет Донел за два квитки стали 83 000 фунтів (приблизно 170 000 доларів). Придбати можна було не більше 2-х квитків в одні руки. При цьому про спекуляцію можна було не говорити: на білеті вказувалися персональні дані щасливчика, які перевірялися на вході.

У листопаді проголосили, що в концерті візьме участь гітарист The Who Піт Тауншенд, колишній бас-гитарист Rolling Stones Біл Ваймен, Паоло Нутіні та гурт Foreigner. Прес-служба Rolling Stones спростувала відомомості про виступ Міка Джаґера та Чарлі Вотса.

Двогодинне шоу, яке влаштували Led Zeppelin 10 грудня здивувало весь світ. Всі критики та огляди дали концертові найвищу оцінку. Особливо відзначили високий рівень гри Джейсона Бонама та нестаріючого Пейджа. Видання NME напише: «Те, що Led Zeppelin зробили цієї ночі доводить, що вони все ще можуть виступати на тому рівні, який заберзпечив їм статус легенди. Залишається лише сподіватися, що це не останній раз, коли ми їх побачили». На концерті було чимало зірок та знаменитостей, серед них Дейв Грол (ударник гурту Nirvana), Девід Ґілмор (Pink Floyd), Пол Маккартні, Мік Джаґер, Мерлін Менсон, Чед Сміт (Red Hot Chili Peppers), Брайан Мей (Queen), брати Галахер з Oasis, участики Arctic Monkeys, Едж (U2), Бернард Самнер (New Order), Дейв Мастейн, Пітер Гебріел, Річард Ешкрофт.

Джиммі Пейдж сподівався, що гурт почне роботу над новим матеріалом. Проте, Плант критично до цього поставився. 25 січня 2008 року Пейдж прещентував нову збірку Mothership у Токіо. В інтерв'ю він заявив, що повністю готовий до смітового турне, але остаточну відповідь зможе дати не раніше вересня, коли закінчиться сольний тур Планта. Всі сподівання на остаточне об'єднання гурту розбив Роберт Плант, який заявив, що відмовляється від світового турне через свою роботу з Елісон Краус. На його думку воз'єднання не має змісту, оскільки час гурту пройшов. За деякими данними всім учасникам гурту пропонували 100 мільйонів доларів кожному за турне, але Плант був непохитним.

Дискографія

Студійні записи

• Led Zeppelin (LP, Atlantic Records, 12 січня 1969) — 6-е місце у Великобританії, 10-е місце у США (Billboard 200)
• Led Zeppelin II (LP, Atlantic Records, 22 жовтня 1969) — 1-е місце у Великобританії та США
• Led Zeppelin III (LP, Atlantic Records, 5 жовтня 1970) — 1-е місце у Великобританії та США
• Led Zeppelin IV (LP, Atlantic Records, 8 листопада 1971) — 1-е місце у Великобританії США, 2-е місце в США
• Houses of the Holy (LP, Atlantic Records, 28 березня 1973) — 1-е місце у Великобританії та США
• Physical Graffiti (2 LP, Swan Song, 24 лютого 1975) — 1-е місце у Великобританії та США
• Presence (LP, Swan Song, 31 березня 1976) — 1-е місце у Великобританії та США
• In Through the Out Door (LP, Swan Song, 15 серпня 1979) — 1-е місце у Великобританії та США

Інші

• The Song Remains the Same (концертний, 2 LP, Swan Song, 21 вересня 1976) — 1-е місце у Великобританії США, 2-е місце в США
• Coda (LP, Swan Song, 19 листопада 1982) — 4-е місце в Великобританії, 6-е місце в США

Найпопулярніші пісні

• «Dazed and Confused» (1968)
• «Communication Breakdown» (1968)
• «Whole Lotta Love» (1969)
• «Heartbreaker» (1969)
• «Ramble On» (1969)
• «Immigrant Song» (1970)
• «Black Dog» (1971)
• «Stairway to Heaven» (1971)
• «No Quater» (1973)
• «Trampled Under Foot» (1975)
• «Kashmir» (1975)
• «Achilles Last Stand» (1976)
• «Nobody's Fault But Mine» (1976)
• «In The Evening» (1979)
• «All My Love» (1979)

Фільмографія

• The Song Remains The Same (1976) — відеозапис концерту в Медісон Сквер Гарден.
• Led Zeppelin DVD (2 DVD, 2003) — збірник невиданих відеобутлегів та телезаписів концертів.

Зовнішні посилання

• Electric Magic: сайт фанів Led Zeppelin
• Achilles Last Stand: сайт фанів Led Zeppelin
• LedZeppelin.ru: Російський фан-сайт з великою добіркою фотографій
• The Hard Rock Database - Led Zeppelin
• 100 Найвизначніших гітарних соло