Єлизаветградка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
смт Єлизаветградка
Єлизаветградка
Olexandrivskyi.jpg
Країна Україна Україна
Область Кіровоградська область
Район/міськрада Олександрівський район
Рада Єлизаветградківська селищна рада
Код КОАТУУ: 3520555400
Основні дані
Статус з 1957 року
Площа 6,32 [1] км²
Населення 1 252 (01.01.2016)[2]
Поштовий індекс 27341
Телефонний код +380 5242
Географічні координати 48°47′49″ пн. ш. 32°24′16″ сх. д. / 48.79694° пн. ш. 32.40444° сх. д. / 48.79694; 32.40444Координати: 48°47′49″ пн. ш. 32°24′16″ сх. д. / 48.79694° пн. ш. 32.40444° сх. д. / 48.79694; 32.40444
Водойма р. Інгулець
Відстань
Найближча залізнична станція: Цибулеве
До станції: 6 км
Селищна влада
Адреса 27341, смт. Єлизаветградка, вул. Леніна, 86
Голова селищної ради Голуб Юрій Васильович
Карта
Єлизаветградка is located in Україна
Єлизаветградка
Єлизаветградка
Єлизаветградка is located in Кіровоградська область
Єлизаветградка
Єлизаветградка

Єлизаветградка — селище міського типу в Україні, в Олександрівському районі Кіровоградської області.

Історичні відомості[ред.ред. код]

Рідна мова населення Єлизаветградки за даними перепису 2001 року

Станом на 1886 рік у селі, центрі Єлізаветградківської волості Олександрійського повіту Херсонської губернії, мешкало 5559 осіб, налічувалось 1248 дворових господарств, існували 2 православні церкви, єврейська синагога, школа, винокуренний завод, 9 лавок, відбувалось ярмарки на рік: 9 травня та 8 листопада, базари по п'ятницях.[3].

З Радянської пообласної енциклопедії УРСР: Єлизаветградка (до 1830 року — Михайлівка) — селище міського типу, центр селищної Ради. Розташована у верхів'ї річки Інгульця та її приток Чабанки і Сурчака, за 25 км на південний схід від районного центру і за 6 км від залізничної станції Цибулеве. Населення — 2800 чоловік. Селищній і Раді підпорядковане с. Плішки.

В 30—40 рр. XVIII ст. козаки та селяни-втікачі заснували тут село Михайлівну. В 50—60 роках михайлівці брали активну участь у гайдамацькому русі. 1769 року село було зруйноване татарами, значна частина жителів потрапила в полон. Після вигнання кримських татар в село почали повертатися його мешканці.

1787 року жителів Михайлівки приписано до Бузького козацького полку, тут осіла також і частина козаків цього полку. 1788 року михайлівці у складі Бузького козацького полку брали участь у штурмі Очакова, а з осені наступного року воювали під Бендерами, Аккерманом, Кілією. Відзначилися вони й у штурмі Ізмаїла та ін. битвах проти турецьких військ. Після розформування Бузького козацького полку 1797 року козаків переведено на становище державних селян. Однак через 6 років, для укріплення південних прикордонних районів, указом від 8 травня 1803 року Бузьке військо було знову відновлено. До його складу увійшло і поселення Михайлівка. Тоді тут було 93 двори.

Після закінчення російсько-турецької війни 1806—1812 рр. козаки відбували прикордонну службу. Михайлівські козаки рішуче виступили проти перетворення їх на військових поселенців. Як повідомляв царя 22 липня 1817 року граф Вітт, вся козацька громада відмовилася вислухати указ про створення в Михайлівці військового поселення. Тоді село оточили війська, частину жителів покарали. Та заворушення не припинялося. Довелося вдруге викликати карателів — цілий піхотний полк. Мешканцям виїздити заборонили. Почалися масові втечі. Справа дійшла до сутички з військами. Козаки кинулися відбивати потерпілих, роззброювати солдатів. Лише з допомогою трьох батальйонів піхоти заворушення в вересні 1817 року було придушене. Щоб запобігти новим виступам, піхотний полк перебував тут ще майже місяць. Жителів, перетворених на військових поселенців, поряд з військовою службою зобов'язували обробляти т. зв. громадську землю, возити будівельні матеріали з Чорного лісу, ремонтувати військові приміщення, шляхи і мости.

Весною 1819 року в Михайлівці розташувався 4-й уланський полк3 і штаб 1-го ескадрону, а згодом — ще й штаб VIII округу Новоросійського військового поселення, а також управління першої його волості. Були споруджені штабні приміщення, казарми, конюшні, манеж тощо. За штатними військовими проектами перебудовувалися житлові будинки. Кожен крок військових поселенців підпорядковувався розкладам і правилам. Регламент визначав навіть, коли господарки мали топити піч, готувати їжу, доглядати худобу. За найменшу провину поселенців карали. Одружуватися можна було лише з дозволу начальства. Якщо дівчина виходила заміж за межі військового поселення, молодий вносив у полковий комітет викуп.

В 1830 році Михайлівку перейменували на Єлизаветградку за назвою розташованого тут Єлизаветградського полку. Після ліквідації військових поселень жителі її стали державними селянами. За указами 1866—1867 рр. колишні військові поселенці одержали земельні наділи — по чотири десятини на ревізьку душу, відставні солдати — по три десятини, за яку вносили в казну «державну оброчну подать».

З розвитком капіталізму посилилася диференціація села. 1886 року 120 родин мали менше десятини землі, кожна десята була безземельною. 239 середняцьких господарств мали по 10—15 десятин. Середня врожайність основних культур в селянських господарствах становила 13,8 пуда з десятини, тобто 4 пуди на їдця. Не маючи змоги обробляти свої ділянки через відсутність сільськогосподарського реманенту, 50 бідняків здали в оренду куркулям 280 десятин землі, більше ста чоловік пішли з села на заробітки. Часто за несвоєчасну сплату податків місцеві власті продавали майно недоїмників, навіть відбирали у них наділи. Куркулі скуповували землю розорених селян, нещадно експлуатували працю наймитів, особливо жінок і дітей. В 40 куркульських господарствах застосовувалися залізні плуги, кінні молотарки, віялки, жниварки.

У пореформений період в Єлизаветградці розвивається кустарна промисловість і торгівля. Тут було 77 вітряків, 3 олійні, 3 кузні, 8 дрібних землеробських підприємств. 31 кустарне підприємство виробляло полотно, шкіру, килими тощо. Килими єлизаветградківських ткаль вивозили навіть за кордон. За переписом 1886 року в селі проживало близько 113 столярів і бондарів, 422 кравці і ковалі, 8 гончарів, 98 чоботарів-шорників, ткачів, прядильниць, понад 400 панчішників. Працювало 35 крамниць. Тричі на рік на ярмарки заїжджалися торговці з Херсонської та Київської губерній. У 1894—1897 рр. в Єлизаветградці, селах Сентовому (згодом Родниківка), Федварі (згодом Підлісне) та ін. ліберальний народник М. В. Левитський організовує хліборобські та ремісничі кооперативи і артілі, які схвально зустріла народницька преса, вважаючи їх одним із засобів запобігання розвиткові капіталізму на селі. В дійсності ці артілі сприяли лише дальшому розшаруванню селянства. Біднота задихалася від злиднів.

Тільки 1896 року в селі збудовано лікарню на 15 ліжок, де працювали лікар і два фельдшери. Часті епідемії забирали життя сотень людей. Школи тут до 80-х років XIX ст. не було зовсім. Заможніші жителі села, щоб навчити дітей грамоти, наймали дяків і відставних солдатів. Лише 1885 року земство на кошти громади відкрило в Єлизаветградці трирічне народне училище. В 1901 році почали діяти двокласне міністерське училище на 60 учнів і церковнопарафіяльна школа для дівчат. Однак навчалося не більше 30 проц. дітей шкільного віку.

Під час першої світової війни 812 жителів Єлизаветградки мобілізовано на фронт. Для армії реквізовувалися коні, продовольство, фураж. Селянські господарства залишилися без робочих рук і тягла. Вже восени 1914 і навесні 1915 рр. значна частина бідняцької землі не засівалася, а наступного року на пні загинуло багато зерна. В 1916 році тут налічувалося 1375 дворів, які мали під посівами 4551 десятину землі. 177 були безземельними, 215 засівали лише десятину, 61 — від 10 до 20, а 4 — від 25 до 35 десятин. 758 господарств не мали робочої худоби. Занепало і кустарне виробництво. Наростало невдоволення війною, царським режимом.

Дізнавшись про повалення царя, у травні 1917 року єлизаветградківці обрали раду робітничих і селянських депутатів, головою якої став криворізький робітник Т. О. Колісник. Під тиском селянських мас рада вимагала передачі приватновласницьких земель у розпорядження земельного комітету. Проведенню цих заходів всіляко перешкоджав місцевий орган тимчасового уряду — громадський комітет.

У березні 1918 року село зайняла армія УНР та австро-німецькі війська, а у серпні 1919 року село захопили денікінці. Після закінчення громадянської війни трудящі Єлизаветградки приступили до відбудови народного господарства. Авангардну роль у цьому відігравав парт-осередок, бойовим помічником якого виступала комсомольська організація на чолі з Д. С. Черкашенком, створена у вересні 1921 року. Того ж року з ініціативи комуністів і комсомольців організовано прокатну станцію сільськогосподарських машин, яка обслуговувала бідняків, а наступного року — кредитне товариство, що постачало незаможним селянам посівний матеріал. Було відкрито кілька пунктів споживчої кооперації. Влітку 1923 року у колишньому поміщицькому маєтку створена перше колективне господарство «Сонце правди на сході». Восени до нього приєдналася михайлівська артіль «Хлібороб». КНС надавав бідноті грошові кредити і зернові позички, допомагав безкінним селянам обробляти землю. З його ініціативи було створено комітет взаємодопомоги, до складу якого ввійшли майж всі бідняки. У 1925 році в Єлизаветградці організувалося машинно-тракторна товариство. Керував ним І. Т. Боєвець — перший тракторист на селі.

У березні 1923 року Єлизаветградка стала районним центром. Було створено райком партії й райвиконком. Партосередок того року налічував 46 членів партії та 21 кандидата. Для боротьби з контрреволюційними бандами, що знову з'явилися в навколишніх лісах, Єлизаветградківський райком партії в березні створив військову раду, очолили її комуністи. Сформовано також частину особливого призначення. Наприкінці 1923 року з допомогою курсантів-кавалеристів з бандитизмом була покінчено. З перших днів Радянської влади почалося культурне будівництво на селі. Ще у 1918 році три школи об'єдналися в початкову, яку відвідували 333 учні. Тут працювало 7 учителів. Згодом засновано трудову школу 2-го ступеня. Відкрито хату-читальню і районний сельбуд. Організувалася юнацька секція при сельбуді. Юні культармійці проводили культурно-масову роботу серед населення, розповсюджували книги, газети. Малописьменні жителі оволодівали грамотою в гуртках лікнепу. Працював гурток вивчення агротехніки. Комуністи і комсомольці виступали перед селянами з лекціями, доповідями, влаштовувалися концерти художньої самодіяльності. Для дітей-сиріт 1924 року створено три будинки, налагоджено громадське харчування. Наприкінці того ж року почала діяти дитяча консультація. Партійний осередок, Рада багато уваги приділяли також оборонно-масовій роботі. Було створено будинок оборони, тир. На спорудження літака «Незаможник» зібрали 385 пудів зерна, а на ремонт казарми кавалерійської школи ім. Будьонного — 138 пудів зерна і 1300 карбованців. Після смерті В. І. Леніна трудящі ще тісніше згуртувалися навколо партії. За ленінським призовом 1924 року до лав партії було прийнято 10 чоловік. На траурному мітингу 27 січня жителі села поклялися боротися за перетворення в життя заповітів вождя. Жителі Єлизаветградки активно включилися в збір коштів на спорудження в повітовому центрі пам'ятника В. І. Леніну. В ході соціалістичного будівництва зміцнів зв'язок Ради з трудящими. Переважну більшість у ній становили бідняки й середняки. У складі Ради було до 10 проц. комуністів. До роботи в її комісіях залучався численний актив.

1928 року в Єлизаветградці налічувалося 1342 двори (серед них — 800 бідняцьких з населенням 5600 чоловік). У господарствах було лише 413 плугів, 600 борін, 14 сівалок, 11 молотарок, 580 возів, 10 жниварок, 470 коней, 169 волів та 397 корів. Комуністи разом з радою і КНС вживали заходів, щоб інтенсифікувати сільське господарство, провести землевпорядкування, поліпшити постачання трудящого селянства технікою. 15 січня 1928 року 72 найбідніші господарства створили перше товариство спільного обробітку землі «Незаможник». Для допомоги бідняцько-середняцьким господарствам постановили заснувати машинно-тракторне товариство. Наступного року утворилися ТСОЗи — «12-річчя Жовтня», «Переможний» і «Шлях до комунізму». Велика увага зверталася на організацію обміну досвідом між колективними господарствами щодо кооперування селян. Так, 27 жовтня 1929 року в райцентрі проведено свято колективізації, на якому були представники навколишніх сіл. Колективізація проходила в обстановці запеклого опору з боку куркулів. Вони палили громадські будівлі, вбивали з-за рогу активістів. 10 грудня загальні вбори колгоспників села одностайно ухвалили конфіскувати куркульські майно та реманент і передати кооперативам, а запеклих ворогів радянської влади вислати. Було розкуркулено 24 двори. У травні 1930 року ТСОЗи злилися в сільськогосподарську артіль «Комінтерн». До кінця 1935 року організувалися ще колгоспи: ім. Постишева, «XVII партз'їзд», «Радгосподар». Робітничі колективи Знам'янки, станції Цибулеве допомагали селянам ремонтувати сільськогосподарський реманент, очищати посівний матеріал, збирати врожаї. Того ж року в Єлизаветградці було в основному завершено суцільну колективізацію. Велику роль в організаційно-господарському зміцненні колгоспів відіграла Єлизаветградківська (Цибулівська) МТС, створена 17 листопада 1929 року. Вона сприяла широкому впровадженню машинної техніки в колгоспне виробництво. Комуністи сільгоспартілі очолили боротьбу колгоспників за здійснення висунутого партією лозунгу — «Зробити всі колгоспи більшовицькими, а колгоспників — заможними». Широко практикувалися сільськогосподарські виставки.

У жовтні 1935 року влаштовано районну виставку досягнень тваринництва та механізації сільського господарства, Відгукнувшись на заклик п'ятисотенниць Г. Кошової та М. Демченко, колгоспники Єлизаветградки включилися у змагання за вирощування високих урожаїв. На обласному з'їзді механізаторів МТС у грудні 1938 року були відзначені бригадир близаветградківської МТС К. Бевз, трактористи Г. І. Кулик, І. П. Шевченко та комбайнер С. Стьожка. Вони збирали по 18—25 цнт. пшениці з гектара. За вирощення високого врожаю проса колгосп «Комінтерн» у 1940 році занесено до книги пошани Всесоюзної сільськогосподарської виставки. Рік у рік зміцнювали свою економіку артілі села. На трудодень в 1936 році колгоспники одержали 2,4 кг зерна. Зросла грошова оплата праці. З 1936 року в селі діяла лікарня на 50 ліжок. Величезна робота проводилася щодо підвищення освітнього рівня трудящих. Ще у вересні 1928 року в Єлизаветградці оголошено місячник ліквідації неписьменності, активну участь у якому взяли жінки. Того ж року початкову школу перетворено на семирічку. 1935 року на її базі створено середню школу на 600 місць, де працювало 24 вчителі. Протягом 1938—1941 рр. її закінчило понад 180 юнаків і дівчат. У 1937—1938 рр. силами громадськості села збудовано нове приміщення школи з фізичним, хімічним кабінетами, бібліотекою, фонд якої налічував 10 тис. книжок. 1937 року село одержало струм від новозбудованої електростанції. В клубі демонструвалися кінофільми. Почав діяти радіовузол.

З перших днів Великой Вітчизняной війни трудящі села під керівництвом партійних і радянських органів перебудували свою роботу на воєнний лад. З наближенням фронту в селі було створено винищувальний батальйон. Населення брало активну участь у спорудженні оборонних рубежів. Райком партії створив оперативну групу для організації партійного і комсомольського підпілля. В тилу ворога були залишені секретарі райкому партії І. С. Щученко, П. П. Сидоренко, комуністи Е. А. Скабард, П. І. Боєвець, С. Т. Пилипенко, О. І. Босий, П. Д. Павленко та інші. 5 серпня 1941 року гітлерівці захопили село. З перших днів окупанти почали грабувати колгоспне майно і вивозити до Німеччини. За відмову працювати на окупантів людей розстрілювали. Та населення чинило опір загарбникам. З серпня по листопад на території району діяв партизанський загін (командир І. С. Щученко). Партизани завдали відчутних ударів німецьким загарбникам. Фашисти влаштували облаву: у навколишніх селах розмістили великі гарнізони і взяли по 10—15 заложників — радянських активістів. На сходках жителів їх розстрілювали, погрожуючи, що так буде з кожним, хто підтримуватиме партизанів. Однак це не залякало радянських людей — вони всіляко допомагали народним месникам. У листопаді група партизанів перейшла лінію фронту і влилася в Червону Армію, а інша частина пішла в підпілля. Об'єднавши навколо себе залишених у тилу комуністів, П. І. Боєвець створив партійну групу, яка стала ядром близаветградківської підпільної організації, її керівним органом був підпільний райком партії на чолі з Е. А. Скабардом. Підпільники влаштовували диверсії, пускали під укіс ворожі ешелони, знищували окупантів та їх прихвоснів. Фашисти проводили численні облави, чинили жорстокі розправи. За вбивство двох поліцаїв у ніч на 27 січня 1942 року гітлерівці розстріляли 10 заложників. Місцем розправи з радянськими людьми були силосна башта в Цибулевому, названа «баштою смерті», і околиця Плоского лісу. На початку 1942 року, після загибелі Е. А. Скабарда, Єлизаветградківський райком КП(б)У очолив П. І. Боєвець. На допомогу Кіровоградському підпільному обкому партії ЦК КП(б)У направив групу з 10 чоловік на чолі з колишнім завідуючим відділом пропаганди і агітації близаветградківського РК КП(б)У П. Ф. Баранником. У березні 1942 року на нараді комуністів Єлизаветградківського району з його участю вирішено активізувати дії проти окупантів, обрати новий склад підпільного райкому партії. До нього увійшли С. І. Довженко, С. Т. Пилипенко та П. І. Боєвець. Секретарем став П. Ф. Баранник. Всього в Єлизаветградківській підпільній організації налічувалося 28 членів і 10 кандидатів партії, переважна більшість їх була в діючих партизанських загонах або очолювала підпільно-диверсійні групи. Протягом квітня—червня 1942 року райком партії організував партизанський загін ім. Ворошилова (командир С. І. Довженко), який діяв на території Єлизаветградківського, Олександрівського, Великовисківського, Кіровоградського районів та м. Кіровограда до з'єднання з частинами Червоної Армії у грудні 1943 року. Після того, як П. Ф. Баранник ввійшов до складу Кіровоградського підпільного обкому партії, секретарем Єлизаветградківського райкому партії затверджено К. Є. Ярка, він був одночасно комісаром партизанського загону. Перебуваючи в підпіллі, комуністи села проводили серед населення широку масово-політичну роботу. Вони розповсюджували листівки із зведенням Радінформбюро, випускали газету, посилали в навколишні села агітаторів. Влітку 1942 року Єлизаветградківський підпільний райком партії звернувся до трудящих з листівкою «Не давайте фашистам хліба», в якій говорилося. "Хлібороби села! Затримуйте збирання і обмолот хліба, не давайте можливості фашистам вивозити хліб у Німеччину. Наш заклик — «Жодного грама хліба окупантам!». У боротьбі проти німецьких окупантів загинули смертю хоробрих комуністи Д. І. Зіноватний, О. П. Петля, М. С. Овчаров, активісти О. І. Проценко, М. С. Адаменко та інші. Секретар підпільного райкому партії П. І. Боєвець 20 листопада 1942 року, оточений ворогом у палаючому будинку, відстрілювався до останнього патрона і загинув смертю героя. Єлизаветградківська комсомолка — зв'язкова підпільників М. І. Мошнягун зі своєю матір'ю Г. С. Мошнягун подавала велику допомогу підпільникам, розповсюджувала листівки, зривала відправку молоді в Німеччину, доставляла партизанам медикаменти, розвідувальні дані. Потрапивши до рук катів, відважна патріотка загинула, не виказавши ворогові товаришів по боротьбі.

8 грудня 1943 року частини і з'єднання 75-го стрілецького корпусу 53-ї армії 2-го Українського фронту при підтримці партизанів визволили Єлизаветградку від фашистів. В боях за село полягло понад 400 радянських воїнів і партизанів, серед них росіянин старший лейтенант В. С. Биков, українці партизани — брати Анатолій і Юрій Маркитани (Довженки), білорус єфрейтор А. А. Овсітер, татарин рядовий І. Усманов, башкир сержант Ш. М. Рафінов та багато інших. В лавах Червоної Армії проти фашистів воювали 553 жителі села. Близько 200 з них нагороджені орденами і медалями, в тому числі орденом Леніна — капітан Д. Я. Жлобинський і молодший лейтенант Т. А. Миколайченко, танкіст Ф. А. Тата ров — кавалер орденів Червоної Зірки, Вітчизняної війни 2-го ступеня, Слави 3-го ступеня. І. С Масловський удостоєний двох орденів Червоної Зірки, багатьох медалей. Понад 350 єлизаветградківців загинуло на фронтах війни. Уже з перших днів визволення трудящі приступили до відбудови зруйнованого господарства. Гітлерівці за час окупації пограбували радянські установи, колгоспні ферми, знищили багато сільськогосподарських машин, 740 житлових будинків.

У січні 1951 року всі чотири колгоспи Єлизаветградки об'єдналися в один «Дружба», що сприяло дальшому зміцненню господарства. Тепер це високомеханізоване господарство, в якому використовують 31 трактор, 16 комбайнів, 13 автомашин тощо. В боротьбі за перетворення в яшття рішень партії та уряду колгоспники селища домоглися великих успіхів. У 1958 році за одержання 28,2 цнт озимої пшениці з гектара на площі 1200 га голову правління О. А. Снісаренка, бригадира комплексної бригади М. Ткаченка і комбайнера І. О. Толошного удостоєно ордена Трудового Червоного Прапора. Колгосп «Дружба» успішно завершив план восьмої п'ятирічки. Державі продано 10 300 тонн зерна при плані — 9 700, молока — 9850 тонн при плані — 9140, Прибутки господарства в 1971 році зросли до 1,2 млн крб, За досягнуті успіхи 7 колгоспників нагороджено орденами і медалями, в т. ч, І. П. Петлю, бригада якого виростила по 40,8 цнт озимої пшениці з гектара, удостоєно ордена Жовтневої Революції. Орденом Трудового Червоного Прапора відзначено тракториста Д. 3. Гибу. 50 передовиків сільського господарства нагороджені Ленінською ювілейною медаллю. В авангарді боротьби за дальший розвиток колгоспного виробництва йдуть комуністи. Партійна організація і правління колгоспу багато уваги приділяють зміцненню господарства постійними кадрами спеціалістів. У 1971 році тут працювало 3 агрономи, 2 зоотехніки, 2 механіки, 55 трактористів, 17 комбайнерів, 18 шоферів. З'явилися нові професії — електриків, електрозварювальників, газівників, автогешшків, радистів. В першому році 9-ї п'ятирічки колгоспники зібрали по 34,2 цнт зернових з гектара, у тому числі озимої пшениці по 40,7 цнт, цукрових буряків по 324 цнт а гектара. Бригади, очолювані І. П. Петлею та І. М. Майданником, одержали по 42,8 ццт зернових з гектара, а ланка М. М. Ладан — по 401 цнт буряків з гектара. Розгорнулося соціалістичне змагання па честь 50-річчя утворення СРСР. Трудящі села успішно виконують плани другого року дев'ятої п'ятирічки. цегельний завод, лісопильню. Будівельники споруджують приміщення колгоспних ферм, житлові будинки, школи, лікарні, клуби, дошкільні заклади.

З 26 березня 1957 року Єлизаветградка стала селищем міського типу і в 1959 році ввійшла до складу Олександрівського району. В 1959—1971 рр. у селищі споруджено понад 300 будинків міського типу, будинок культури на 650 місць, двоповерхове приміщення середньої школи із спортивним залом, дитячі ясла, будинок для людей похилого віку, лікарню, амбулаторію, їдальню, молокопункт, майстерні «Міжколгоспбуду», млин, побуткомбінат. Підвищується життєвий рівень трудящих. В 1971 році оплата праці колгоспників порівняно з 1952 роком зросла з 30 коп. до 4 крб. У 1965 році на пенсії колгоспникам та інвалідам праці витрачено 23 тис. крб., а в 1971 році — 38 тис. крб. До послуг населення — 11 магазинів. За післявоєнні роки значно поліпшилося медичне обслуговування населення. В селищі є поліклініка і лікарня на 100 ліжок. При лікарні працюють хірургічний, терапевтичний, дитячий, стоматологічний, електрокардіографічний та рентгенологічний кабінети, зубопротезна та клінічна лабораторії. Допомогу хворим подають 6 лікарів, 30 спеціалістів з середньою освітою. Збудовано стадіон, спортивні майданчики. Працюють два фізкультурні колективи. Наймолодше покоління отримало ясла і дитсадок. У середній школі навчаються 407 дітей, трудяться 34 вчителі. З 1947 по 1971 рр. школу закінчило понад 500 юнаків і дівчат. Серед її колишніх випускників 56 стали вчителями, 32 лікарями, 43 спеціалістами сільського господарства, 48 інженерами. При будинку культури діють гуртки художньої самодіяльності: хоровий, драматичний, танцювальний, художнього слова, які охоплюють 105 чоловік. Агітку льтбригади виїжджають з концертами у навколишні села. У16 гуртках при будинку піонерів беруть участь до 200 школярів. Дитяча, селищна і шкільна бібліотеки мають у своєму фонді понад 67 тис. книг. Лише в 1972 році жителі передплатили 1800 примірників газет і 1400 примірників журналів. У 1967 році тут відкрито пам'ятник В. І. Леніну. Єлизаветградківці свято шанують пам'ять тих, що загинули в боях за визволення селища від фашистських загарбників. Встановлено три пам'ятники радянським воїнам і партизанам. На честь 25-річчя перемоги радянського народу над фашистськими загарбниками в центральному парку зведено обеліск Слави. Виховну роботу серед трудящих проводять 5 партійних організацій, що об'єднують понад 80 комуністів. У приміщенні селищної бібліотеки створено кабінет політичної освіти на громадських засадах. Його досвід узагальнено в окремій листівці «Опорний пункт партійної пропаганди». У первинній організації товариства «Знання» налічується 21 лектор. Активними помічниками партійних організацій і колгоспна і шкільна комсомольські організації з 90 членів ВЛКСМ. Велику роль у виробничому і культурному житті Єлизаветградки відіграв селищна Рада депутатів трудящих. До її складу обрано 41 депутат, у тому числі 12 комуністів, 4 комсомольці, 8 робітників, 23 колгоспники, 18 жінок. При виконкомі селищної Ради постійно працюють комісії: сільськогосподарська, соціально-культурна, планова і соціалістичної законності. Багато уваги приділяється шкільному вихованню, роботі культу

Персоналії[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Єлизаветградка — Енциклопедія Сучасної України
  2. Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2016 року (PDF(zip))
  3. Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По данным обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутренних Дѣл, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпуск VIII. Губерніи Новороссійской группы. СанктПетербургъ. 1886. — VI + 157 с. (рос. дореф.)


Україна Це незавершена стаття з географії України.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.