Імператор Ґо-Дайґо

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Імператор Ґо-Дайґо
яп. 後醍醐天皇
Народився 26 листопада 1288
Кіото, Японська Держава
Помер 19 вересня 1339 (50 років)
Yoshino Angūd, Yoshino districtd, Префектура Нара, Японська Держава
Поховання
Країна Японська Держава
Національність японець
Діяльність правитель
Знання мов японська
Учасник Genkō Ward
Magnum opus Q11486671?
Титул імператор
Посада імператор Японії і Q11434484?
Термін 1318–1339 роки
Конфесія конфуціанство
Рід Імператорський дім Японії
Батько Імператор Ґо-Уда
Мати Fujiwara no Chūshid
Родичі Q110808958? і Okiyoshishinnōd
Брати, сестри Baishi-naishinnōd, Shōshi-naishinnōd, Shōen-hosshinnōd і Імператор Ґо-Нідзьо
У шлюбі з Сайондзі Кісі, Shunshi-naishinnōd, Ano Renshid, blue chipd, Nijō Ishid, Q96715402?, Nijō Tōshid, Q96715320?, Q106691745?, Q106692612?, Q106692637?, Q106692857?, Kōtōnonaishid, Q106697131?, Q65268556?, Q106697170?, Q106697268?, Q106697280? і Q106682030?
Діти 7 синів та 6 доньок
Автограф

Імператор Ґо-Да́йґо (яп. 後醍醐天皇, ごだいごてんのう, ґо-дайґо тенно; 26 листопада 1288 — 19 вересня 1339) — 96-й Імператор Японії, синтоїстське божество, 1-й Імператор Південної династії. Роки правління: 29 березня 1318 — 18 вересня 1339[1]. Його період зветься реставрацією Кемму.

Життєпис[ред. | ред. код]

Був другим сином імператора Ґо-Уда та Фуджівари-но Чуші. При народженні отримав ім'я Такахару. У 1308 році після сходження на трон імператора Ханадзоно стає спадкоємцем трону. Після смерті останнього стає імператором, обравши посмертне ім'я Ґо-Дайґо (наслідувач Дайґо), чим зазначив намір відновити «золотий період» часів імператора Дайґо. Новий імператор поставив за мету відновити імператорську владу. Віддалив від керівних посад спадкову знать. У 1319–1322 роках провів низку економічних реформ, завдяки інтригам змусив уряд сьоґуната Міномото керувати фінансами за допомогою опадкування. Зрештою імператор зумів встановити повний військовий контроль над столицею Кіотою та прилеглими областями.

У 1324 році готував змову проти сьоуна Фуджівара-но Йоріцуне, проте її було відкрито. Ґо-Дайґо зумів виправдатися, водночас незабаром інспірував повстання проти сьоґуна.

У 1326 році помер спадкоємець трону Кунійосі. Його місце, попри протест імператора, обійняв представник іншої гілки — Кадзухіто. У 1331 році Ґо-Дайґо організував нову змову, проте її було відкрито. Тоді імператор зібрав священні реліквії, що давали право на Хризантемовий трон, втік до провінції Каваті під захист військовика Кусунокі Масасіге. В результаті розпочалася боротьба з принцом Кадзухіто. Імператор зазнав поразки й вимушений був поступитися троном принцу Кадзухіто, який прийняв ім'я Коґон. Ґо-Дайґо була заслано на острови Окі.

Колишній імператор не давно стояв осторонь політики. Було організовано партизанський рух проти нового імператора, який очолив син Ґо-Дайґо — Морійосі. Також його підтримав храм Енрякудзі на горі Хіей, потім приєднався Кусунокі Масагіте. Після успіхів цих сил у 1333 році Ґо-Дайґо повернувся до політики та очолив повстання. Розпочалася війна проти клану Ходзьо, який фактично контролював сьоґунат Камакура. Того ж року на бік Ґо-Дайґо перейшов командувач армії сьоґуната Асікаге Такаудзі. Останній допоміг Ґо-Дайґо захопити Кіото. Інший військовий сьогуна — Нітта Йосісада — також перейшов на бік Ґо-Дайґо й захопив столицю сьогунів з роду Міномото, поваливши владу принца Морікуні. Цим завершився період володарювання Міномото в Японії. Більшість представників роду Ходзьо здійнили сепуку.

Ґо-Дайґо знову стає імператором. Після цього кардинально змінив уряд, розпочав земельну реформу. Водночас почав зменшувати права самураїв, скорочувати їх привілеї. Земельна реформа імператора викликала плутанину. В результаті адміністративної реформи державні органи стали складатися з аристократів та військових. Втім на деякий імператор зумів встановити свій контроль над усією Японією. Але велика кількість рішень, намагання провести багато реформ водночас призвело до невдоволення серед даймьо та самураїв.

У 1333 році Морійосі був призначений «великим сьоґуном — завойовником варварів», фактичним головою усіх самураїв країни, але невдовзі, через сварку із батьком, був знятий з посади. Принц також вступив у конфлікт з Асікаґою Такаудзі і безрезультатно намагався убити його. У 1334 році Імператор Ґо-Дайґо отримав донос на Морійосі, що той планує захопити трон. Принца негайно було схоплено й ув'язнено як заколотника. Його заслали до Камакури. В цей час Асікаге Такаудзі зумів зміцнити свій авторитет серед військових.

У 1335 році розпочалася війна з останніми представниками роду Ходзьо. Того ж року імператор зробив сина — принца Нарійосі новим сьогуном. Втім повстав Асікаге, який розбив вірного імператорові Нітта Йосісаду та оголосив себе сьогуном, захопивши Кіото. Останній у 1336 році оголосив імператором Комьо, зажадавши від Ґо-Дайґо передати Комьо імператорські реліквії (давали право на трон).

Ґо-Дайґо віддав фальшиві реліквії та відступив у гори Йосіно, де заснував так званий Південний двір. Втім після смерті своїх провідних військовиків у 1338 році вирішив відійти від справ. 18 вересня 1339 року зрікся влади на користь сина Ґо-Муракамі. Наступного дня Ґо-Дайґо помер.

Генеалогічне дерево[ред. | ред. код]

 
(96) Ґо-Дайґо
 
Такайосі
 
 
 
 
 
 
 
Йосійосі
 
 
 
 
 
Морійосі
 
Окійосі
 
 
 
 
 
 
Цунейосі
 
 
(98) Тьокей
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Нарійосі
 
 
(99) Ґо-Камеяма
 
 
 
 
 
 
 
 
(97) Ґо-Муракамі
 
 
 
 
 
 
 
 
Мунейосі
 
 
 
 
 
Канейосі
 


Примітки[ред. | ред. код]

  1. Усі дати подані за європейським календарем.

Джерела та література[ред. | ред. код]

Імператор Ґо-Дайґо // 『日本大百科全書』 [Енциклопедія Ніппоніка]. — 第2版. — 東京: 小学館, 1994—1997. — 全26冊. (яп.)

  • (яп.) 『新編 日本史辞典』 (Нове видання. Словник історії Японії) / 京大日本史辞典編纂会. — 東京: 東京創元社, 1994. — P.1057—1058.
  • (яп.) 『歴代天皇全史―万世一系を彩る君臨の血脈』 (歴史群像シリーズ (69)) (Історія Імператорів Рубель В. А. Японська цивілізація: традиційне суспільство і державність. — К. : «Аквілон-Прес», 1997. — 256 с. — ISBN 966-7209-05-9.

Посилання[ред. | ред. код]

]