Імператор Ґо-Дайґо

Імператор Ґо-Дайґо
яп. 後醍醐天皇
Народився	26 листопада 1288  Кіото, Японія
Помер	19 вересня 1339 (50 років)  Yoshino Angūd, Yoshino districtd, Префектура Нара, Японія
Поховання	Q20015617?
Країна	Японія
Національність	японець
Діяльність	правитель
Знання мов	японська
Учасник	Genkō Ward
Напрямок	Nijō poetic schoold
Magnum opus	Kenmu Nenchū Gyōjid, Q87441903?, Q107046469?, Shintennō-ji Engid і Sanchō Shinkand
Титул	імператор
Посада	імператор Японії і Dazai-no-sochid
Термін	1318–1339 роки
Конфесія	конфуціанство
Рід	Daikakuji lined
Батько	Імператор Ґо-Уда
Мати	Fujiwara no Chūshid
Родичі	Q110808958? і Okiyoshishinnōd
Брати, сестри	Baishi-naishinnōd, Shōshi-naishinnōd, Shōen-hosshinnōd і Імператор Ґо-Нідзьо
У шлюбі з	Сайондзі Кісі, Shunshi-naishinnōd, Ano Renshid, Q96715652?, Nijō Ishid, Q96715402?, Nijō Tōshid, Q96715320?, Q106691745?, Q106692612?, Q106692637?, Q106692857?, Kōtōnonaishid, Q106697131?, Kishi-naishinnōd, Q106697170?, Q106697268?, Q106697280? і Q106682030?
Діти	7 синів та 6 доньок
Автограф
Медіафайли у Вікісховищі

Імператор Ґо-Да́йґо (яп. 後醍醐天皇, ごだいごてんのう, ґо-дайґо тенно; 26 листопада 1288 — 19 вересня 1339) — 96-й Імператор Японії, синтоїстське божество, 1-й Імператор Південної династії. Роки правління: 29 березня 1318 — 18 вересня 1339. Його період зветься реставрацією Кемму. Ім'я перекладається як «Пізній Дайґо», що дає змогу низки дослідникам називати його Дайґо II.

Життєпис

Був другим сином імператора Ґо-Уда та Фуджівари-но Чуші. При народженні отримав ім'я Такахару. 1308 року після сходження на трон імператора Ханадзоно стає спадкоємцем трону. Після смерті останнього стає імператором, обравши посмертне ім'я Ґо-Дайґо (наслідувач Дайґо), чим зазначив намір відновити «золотий період» часів імператора Дайґо. Новий імператор поставив за мету відновити імператорську владу. Віддалив від керівних посад спадкову знать. У 1319–1322 роках провів низку економічних реформ, завдяки інтригам змусив уряд сьоґуната Міномото керувати фінансами за допомогою опадкування. Зрештою імператор зумів встановити повний військовий контроль над столицею Кіотою та прилеглими областями.

У 1324 році готував змову проти сьоґуна Фуджівара-но Йоріцуне, проте її було відкрито. Ґо-Дайґо зумів виправдатися, водночас незабаром інспірував повстання проти сьоґуна.

У 1326 році помер спадкоємець трону Кунійосі. Його місце, попри протест імператора, обійняв представник іншої гілки — Кадзухіто. 1331 року Ґо-Дайґо організував нову змову, проте її було відкрито. Тоді імператор зібрав священні реліквії, що давали право на Хризантемовий трон, втік до провінції Каваті під захист військовика Кусунокі Масасіге. В результаті розпочалася боротьба з принцом Кадзухіто. Імператор зазнав поразки й вимушений був поступитися троном принцу Кадзухіто, який прийняв ім'я Коґон. Ґо-Дайґо була заслано на острови Окі.

Колишній імператор не давно стояв осторонь політики. Було організовано партизанський рух проти нового імператора, який очолив син Ґо-Дайґо — Морійосі. Також його підтримав храм Енрякудзі на горі Хіей, потім приєднався Кусунокі Масагіте. Після успіхів цих сил у 1333 році Ґо-Дайґо повернувся до політики та очолив повстання. Розпочалася війна проти клану Ходзьо, який фактично контролював сьоґунат Камакура. Того ж року на бік Ґо-Дайґо перейшов командувач армії сьоґуната Асікаге Такаудзі. Останній допоміг Ґо-Дайґо захопити Кіото. Інший військовий сьогуна — Нітта Йосісада — також перейшов на бік Ґо-Дайґо й захопив столицю сьогунів з роду Міномото, поваливши владу принца Морікуні. Цим завершився період володарювання Міномото в Японії. Більшість представників роду Ходзьо здійнили сепуку.

Ґо-Дайґо знову стає імператором. Після цього кардинально змінив уряд, розпочав земельну реформу. Водночас почав зменшувати права самураїв, скорочувати їх привілеї. Земельна реформа імператора викликала плутанину. В результаті адміністративної реформи державні органи стали складатися з аристократів та військових. Втім на деякий імператор зумів встановити свій контроль над усією Японією. Але велика кількість рішень, намагання провести багато реформ водночас призвело до невдоволення серед даймьо та самураїв.

У 1333 році Морійосі був призначений «великим сьоґуном — завойовником варварів», фактичним головою усіх самураїв країни, але невдовзі, через сварку із батьком, був знятий з посади. Принц також вступив у конфлікт з Асікаґою Такаудзі і безрезультатно намагався убити його. 1334 року Імператор Ґо-Дайґо отримав донос на Морійосі, що той планує захопити трон. Принца негайно було схоплено й ув'язнено як заколотника. Його заслали до Камакури. В цей час Асікаге Такаудзі зумів зміцнити свій авторитет серед військових.

У 1335 році розпочалася війна з останніми представниками роду Ходзьо. Того ж року імператор зробив сина — принца Нарійосі новим сьогуном. Втім повстав Асікаге, який розбив вірного імператорові Нітта Йосісаду та оголосив себе сьогуном, захопивши Кіото. Останній у 1336 році оголосив імператором Комьо, зажадавши від Ґо-Дайґо передати Комьо імператорські реліквії (давали право на трон).

Ґо-Дайґо віддав фальшиві реліквії та відступив у гори Йосіно, де заснував так званий Південний двір. Втім після смерті своїх провідних військовиків у 1338 році вирішив відійти від справ. 18 вересня 1339 року зрікся влади на користь сина Ґо-Муракамі. Наступного дня Ґо-Дайґо помер.

Творчість

Був талановитим поетом, складав переважно вірші-вака у стилі школи Нідзьо, що увійшли до антологій «Сінґосен вака-сю», «Сінґосюй вака-сю», «Сокуґосюй вака-сю», «Сінйо вака-сю», «Сінсендзай вака-сю», «Ґо-Дайґо-тенно Сінкантентьо Індзін», «Рікасю». Завдяки його зусилля було відродження авторитет школи Нідзьо й відновлено у статус зі школою Кьоґоку.

У 1334—1337 роках склав працю «Щорічні заходи Кемму», присвячену придворним ритуалам. Це посібник з палацового церемоніалу, описує, коли і як його виконувати. Неї користувалися до початку XVI ст. Такоє є автором коментаря та дослідження «Повісті про Ґендзі».

Сігемі Комацу вважає Ґо-Дайґо другим найвідомішим японським каліграфом після імператора Фусімі. На формування його стилю значний вплив мав стиль «цзянсійської школи» Хуана Тінцзяня, з яким імператор познайомився завдяки буддійському ченцеві Сюхо Мйотьо. Зрештою виробив власний стиль каліграфії «сінкан» (назва походить від терміну сінкан — документу, написаному імператором власноруч). У 1951—1955 роках каліграфічні праці «Імператорські листи імператора Ґо-Дайго: вощений папір», «Імператорські листи імператора Ґо-Дайго: 24 серпня 1230», «Імператорські листи імператора Ґо-Дайго» та «Сантьо Сінкан» визнечено як національні надбання.

Був шанувальником й майстром гри у тота, у якій гравці вгадували походження чаю на основі його аромату та смаку. Ця гра вважається одним з попередником японської чайної церемонії. Він також розробив тип чайного посуду, посуд (такі) для чаю кінрідзі, що є попередником посуду для усута (для чая усу).

Захоплював суісекі (милуванням красивим камінням), він володів камінням «Міст мрії, що плаває» — у формі моста, і на перший погляд здається, що дно тісно стикається із землею, але насправді лише невелика частина обох кінців стикається із землею. Згідно з легендою, це духовний камінь, привезений з гори Цзяншань (Пурпурової гори) у провінції Цзянсу. Тепер цей камінь знаходиться у Музеї мистецтв Токуґави.

Генеалогічне дерево

(96) Ґо-Дайґо

Такайосі

Йосійосі

Морійосі

Окійосі

Цунейосі

(98) Тьокей

Нарійосі

(99) Ґо-Камеяма

(97) Ґо-Муракамі

Мунейосі

Канейосі

Джерела та література

• Аністратенко, Л.; Бондаренко, І. (2011). Японські поети: Біографічний словник. Київ: Видавничий дім Дмитра Бураго. с. 368.
• Історія Імператорів
• Рубель В. А. Японська цивілізація: традиційне суспільство і державність. — К. : «Аквілон-Прес», 1997. — 256 с. — ISBN 966-7209-05-9.
• Імператор Ґо-Дайґо // 『日本大百科全書』 [Енциклопедія Ніппоніка]. — 第2版. — 東京: 小学館, 1994—1997. — 全26冊. (яп.)
• (яп.) 『新編　日本史辞典』 (Нове видання. Словник історії Японії) / 京大日本史辞典編纂会. — 東京: 東京創元社, 1994. — P.1057—1058.
• (яп.) 『歴代天皇全史―万世一系を彩る君臨の血脈』 (歴史群像シリーズ (69))

Посилання

• (яп.) Список усипальниць Імператорів Японії // Офіційна сторінка Управління Імператорського двору Японії [Архівовано 12 листопада 2016 у Wayback Machine.]