Перейти до вмісту

Інформаційна ера

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Третя промислова революція
Ноутбук, підключений до Інтернету, відображає інформацію з Вікіпедії. Зв'язок на великі відстані між комп'ютерними системами є характерною ознакою інформаційної доби.
‹ Друга промислова революція Четверта промислова революція ›
Місцеу всьому світі
Період1947 — до сьогодення
Є частиноюXX століття і XXI століття Редагувати інформацію у Вікіданих
Важливі подіїВинайдення транзистора
Мініатюризація комп'ютерів[en]
Винайдення Інтернету
CMNS: Третя промислова революція у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих

Інформаційна ера[a] — це історичний період, що розпочався в середині XX століття. Вона характеризується швидким переходом від традиційних галузей промисловості, сформованих у період промислової революції, до економіки, зосередженої на інформаційних технологіях. Початок інформаційної доби пов'язують із розробкою транзистора у 1947 році[2]. Цей технологічний прорив суттєво вплинув на способи обробки та передавання інформації.

За даними Мережі ООН з питань державного управління[en], інформаційна доба сформувалася завдяки використанню досягнень мініатюризації комп'ютерів[en][3], що привело до появи модернізованих інформаційних систем та інтернет-комунікацій як рушійної сили суспільної еволюції[4].

Тривають дискусії щодо того, чи вже завершилася третя промислова революція та чи не започаткували нещодавні прориви в таких сферах, як штучний інтелект і біотехнології, четверту промислову революцію[5]. Вважається, що цей наступний перехід може ознаменувати настання доби уяви[en], Інтернету речей (IoT) та стрімкого розвитку машинного навчання.

Історія

[ред. | ред. код]

Цифрова революція перевела технології з аналогового формату в цифровий. Завдяки цьому стало можливим створювати копії, ідентичні оригіналу. У цифрових комунікаціях, наприклад, ретрансляційне обладнання могло підсилювати цифровий сигнал і передавати його далі без втрати інформації в сигналі. Не менш важливою для цієї революції була можливість легко переміщувати цифрову інформацію між носіями, а також отримувати до неї доступ або поширювати її дистанційно. Одним із переломних моментів революції став перехід від аналогового до цифрового запису музики[6]. У 1980-х роках цифровий формат оптичних компакт-дисків поступово витіснив аналогові формати, такі як вінілові платівки та касети, ставши найпопулярнішим носієм[7].

Попередні винаходи

[ред. | ред. код]

Люди виготовляли інструменти для лічби й обчислень ще з давніх часів, зокрема абак, астролябію, екваторіум і механічні пристрої для вимірювання часу. Складніші пристрої почали з'являтися у XVII столітті, зокрема логарифмічна лінійка та механічні калькулятори. На початку XIX століття промислова революція сприяла появі масових калькуляторів, таких як арифмометр, а також технології перфокарт, що зробила можливим подальший розвиток. Чарлз Беббідж запропонував механічний універсальний комп'ютер, названий «Аналітичною машиною», але його так і не вдалося успішно побудувати. До XX століття про нього значною мірою забули, і більшості винахідників сучасних комп'ютерів він був невідомий.

Друга промислова революція, що відбулася в останній чверті XIX століття, сприяла розвитку практичних електричних схем і телеграфу. У 1880-х роках Герман Голлеріт розробив електромеханічні табуляційні та обчислювальні пристрої з використанням перфокарт та обладнання для запису одиниць даних[en], які набули широкого розповсюдження в бізнесі та державному управлінні.

Тим часом різні аналогові обчислювальні машини використовували електричні, механічні або гідравлічні системи для моделювання задач і обчислення результатів. До них належали машина для передбачення припливів[en] 1872 року, диференціальні аналізатори[en], машини вічного календаря, Deltar[en] для управління водними ресурсами в Нідерландах, мережеві аналізатори[en] для електричних систем, а також різні пристрої для наведення військових гармат і бомб. Створення спеціалізованих аналогових комп'ютерів тривало і наприкінці 1940-х років, і пізніше, зокрема з'явилися FERMIAC[en] для моделювання перенесення нейтронів, Project Cyclone[en] для різних військових застосувань і Phillips Machine[en] для економічного моделювання.

Спираючись на складніші конструкції Z1 і Z2[en], німецький винахідник Конрад Цузе у 1941 році завершив створення Z3 — першого у світі працездатного програмованого повністю автоматичного цифрового комп'ютера. Також під час Другої світової війни інженери союзників створили електромеханічні машини Bombe для зламу шифру німецької машини Енігма. Електромеханічний комп'ютер десяткової системи числення Марк I було завершено у 1944 році; певною мірою його вдосконалили під впливом проєктів Чарльза Беббіджа.

1947—1969: Витоки

[ред. | ред. код]
Історичний маркер штату Пенсильванія[en] у Філадельфії пов'язує створення ENIAC — «першого універсального цифрового комп'ютера» — у 1946 році з початком інформаційної доби.

У 1947 році Джон Бардін і Волтер Гаузер Браттейн, працюючи під керівництвом Вільяма Шоклі в Лабораторії Белла, винайшли перший працездатний транзистор — точковий контактний транзистор[en] на основі германію[8]. Це відкрило шлях до створення досконаліших цифрових комп'ютерів. Із кінця 1940-х років університети, військові установи та підприємства почали розробляти комп'ютерні системи для цифрового відтворення й автоматизації математичних обчислень, які раніше виконувалися вручну; при цьому ЛЕО став першим комерційно доступним універсальним комп'ютером.

Цифровий зв'язок став економічно доступним для широкого впровадження після винайдення персонального комп'ютера у 1970-х роках. Клоду Шеннону, математикові з Лабораторії Белла, зазвичай приписують закладення основ цифровізації у його новаторській статті 1948 року Математична теорія зв'язку[9].

У 1948 році, Бардін і Браттейн запатентували транзистор з ізольованим затвором (IGFET) з інверсійним шаром. Їхня концепція сьогодні лежить в основі технологій CMOS і DRAM[10]. У 1957 році в Лабораторії Белла, Фрошу і Деріку вдалося виготовити планарні транзистори на діоксиді кремнію[11], а згодом команда Лабораторії Белла продемонструвала працездатний МДН-транзистор[12]. Першого важливого етапу у створенні інтегральної схеми досяг Джек Кілбі у 1958 році[13].

Інші важливі технологічні досягнення включають винайдення монолітної інтегральної мікросхеми Робертом Нойсом у компанії Fairchild Semiconductor у 1959 році[14], що стало можливим завдяки планарному процесу, розробленому Жаном Ерні[en][15]. У 1963 році Са Чжітан і Френк Ванласс[en] у компанії Fairchild Semiconductor розробили комплементарну МОН-структуру (CMOS)[16]. Транзистор із самовирівнюваним затвором[en], який ще більше сприяв масовому виробництву, було винайдено у 1966 році Робертом Бауером з компанії Hughes Aircraft[en][17][18] і незалежно від нього Робертом Кервіном, Дональдом Кляйном[en] та Джоном Сарасом з Лабораторії Белла[19].

У 1962 році AT&T впровадила T-систему для передавання цифрового голосу на далекі відстані з використанням імпульсно-кодової модуляції (ІКМ). Формат T1 передавав 24 мовні сигнали з імпульсно-кодовою модуляцією та часовим розділенням каналів. Кожен сигнал передавався потоком 64 кбіт/с, а додаткові 8 кбіт/с виділялися для службової (кадрової) інформації, що забезпечувала синхронізацію та демультиплексування на стороні приймача. У наступні десятиліття цифровізація голосу стала нормою всюди, за винятком «останньої милі» (де аналоговий зв'язок залишався стандартом аж до кінця 1990-х років).

Після розробки МОН-інтегральних мікросхем на початку 1960-х років МОН-чипи до 1964 року досягли вищої щільності транзисторів[en] і нижчої вартості виробництва порівняно з біполярними інтегральними схемами. Складність МОН-чипів і далі зростала темпами, передбаченими законом Мура, що привело до великомасштабної інтеграції (англ. LSI) із сотнями транзисторів на одному МОН-чипі наприкінці 1960-х років. Застосування МОН LSI-чипів в обчислювальній техніці стало основою для створення перших мікропроцесорів, оскільки інженери почали усвідомлювати, що повноцінний процесор комп'ютера можна розмістити на одному МОН LSI-чипі[20]. У 1968 році інженер компанії Fairchild Semiconductor Федеріко Фаджин удосконалив МДН-технологію, розробивши МДН-чип із кремнієвим затвором[en], який він згодом використав для створення Intel 4004 — першого однокристального мікропроцесора[21]. Його було випущено компанією Intel у 1971 році, і він заклав основи мікрокомп’ютерної революції[en], що розпочалася у 1970-х роках.

МОН-технологія також привела до розробки напівпровідникових сенсорів зображення, придатних для цифрових камер[22]. Першим таким датчиком став прилад із зарядовим зв'язком, створений Віллардом Бойлом і Джорджем Смітом в Лабораторії Белла у 1969 році[23], на основі технології МОН-конденсаторів[22].

1969–1989: Винахід інтернету, поширення домашніх комп'ютерів

[ред. | ред. код]
Візуалізація різних маршрутів через частину Інтернету (створена в межах проєкту The Opte Project)

Громадськість уперше ознайомилася з концепціями, що згодом привели до створення Інтернету, коли у 1969 році мережею ARPANET було передано повідомлення. Пакетно-комутовані мережі, такі як ARPANET, Mark I[en], CYCLADES, Merit Network[en], Tymnet[en] і Telenet[en], були розроблені наприкінці 1960-х і на початку 1970-х років із використанням різних протоколів. Зокрема, ARPANET сприяла розробці протоколів міжмережевої взаємодії, що дозволило об'єднувати кілька окремих мереж у «мережу мереж».

Рух «Ціла Земля»[en] 1960-х років виступав за використання нових технологій[24].

У 1970-х роках з'явився домашній комп'ютер[25], комп'ютери з розподілом часу[26], ігрова консоль, перші аркадні відеоігри з оплатою монетами[27][28], а із виходом гри Space Invaders розпочалася «золота доба» аркадних відеоігор[en]. У міру поширення цифрових технологій і переходу від аналогового до цифрового ведення записів, що стало новим стандартом у бізнесі, набула популярності відносно нова професія — оператор введення даних[en]. Сформована з колишніх секретарів і машиністок попередніх десятиліть, робота оператора введення даних полягала в перетворенні аналогових даних (записів про клієнтів, рахунків тощо) на цифрові.

У розвинених країнах упродовж 1980-х років комп'ютери набули напівповсюдного поширення, проникаючи до шкіл, домівок, бізнесу та промисловості. Банкомати, промислові роботи, комп'ютерна графіка в кіно і на телебаченні, електронна музика, системи електронних дошок оголошень і відеоігри — усе це формувало дух епохи 1980-х років. Мільйони людей придбали домашні комп'ютери, завдяки чому такі ранні виробники персональних комп'ютерів, як Apple, Commodore і Tandy, стали загальновідомими. До сьогодні Commodore 64 часто називають найпродаванішим комп'ютером усіх часів: за деякими оцінками, у 1982—1994 роках було продано 17 мільйонів одиниць[29].

У 1984 році Бюро перепису населення США почало збирати дані про використання комп'ютерів та Інтернету в Сполучених Штатах. Їхнє перше опитування показало, що 8,2 % усіх домогосподарств США мали персональний комп'ютер у 1984 році, а домогосподарства з дітьми віком до 18 років мали майже вдвічі вищу ймовірність володіти ним — 15,3 % (найчастіше комп'ютери були в домогосподарствах середнього та вищого середнього класу — 22,9 %)[30]. До 1989 року 15 % усіх домогосподарств США мали комп'ютер, а серед домогосподарств із дітьми до 18 років цей показник становив майже 30 %[31]. Наприкінці 1980-х років багато підприємств уже залежали від комп'ютерів і цифрових технологій.

Компанія Motorola створила перший мобільний телефон — Motorola DynaTAC — у 1983 році. Однак цей пристрій використовував аналоговий зв'язок — цифрові мобільні телефони не надходили у комерційний продаж до 1991 року, коли у Фінляндії почали розгортати мережу другого покоління 2G, щоб задовольнити несподіваний попит на мобільні телефони, який став помітним наприкінці 1980-х років.

Журнал Compute![en] передбачав, що CD-ROM стане центральним елементом революції, а численні домашні пристрої зможуть зчитувати ці диски[32].

Першу справжню цифрову камеру було створено у 1988 році, а перші комерційні моделі з'явилися у продажу в грудні 1989 року в Японії та у 1990 році в Сполучених Штатах[33]. На початку 2000-х років цифрові камери за популярністю перевершили традиційні плівкові.

Цифрові технології розфарбовування та нанесення фарби також були створені наприкінці 1980-х років. Система CAPS компанії Disney (створена у 1988 році) була використана для однієї зі сцен у фільмі Русалонька а також для всіх анімаційних фільмів студії від Рятувальники: Операція «Австралія» (1990) до Не бий копитом (2004).

1989—2005: Винайдення Всесвітньої павутини, масове поширення Інтернету, Веб 1.0

[ред. | ред. код]

Тім Бернерс-Лі винайшов Всесвітню павутину у 1989 році[34]. «Ера Вебу 1.0» завершилася у 2005 році, що збіглося з розвитком більш передових технологій на початку XXI століття[35].

Перша публічна цифрова HDTV-трансляція відбулася під час Чемпіонату світу з футболу 1990 року у червні того року; її було показано в 10 кінотеатрах Іспанії та Італії. Однак HDTV не став стандартом поза межами Японії аж до середини 2000-х років.

Всесвітня павутина стала загальнодоступною у 1991 році, до цього вона була доступна лише урядовим установам і університетам[36]. У 1993 році Марк Андреессен і Ерік Біна[en] представили Mosaic — перший веббраузер, здатний відображати вбудовані зображення[37], який став основою для пізніших браузерів, таких як Netscape Navigator і Internet Explorer. Stanford Federal Credit Union[en] стала першою фінансовою установою, що запропонувала послуги онлайн-банкінгу всім своїм членам у жовтні 1994 року[38]. У 1996 році OP Financial Group[en], також кооперативний банк, став другим онлайн-банком у світі та першим у Європі[39]. Інтернет швидко поширювався в усьому світі, і вже до 1996 року він став частиною масової культури: багато компаній почали зазначати свої вебсайти в рекламі[джерело?]. До 1999 року майже кожна країна мала підключення, а майже половина американців і жителів кількох інших країн регулярно користувалися Інтернетом[джерело?]. Однак упродовж 1990-х років «вийти в Інтернет» означало складне налаштування, а комутований доступ був єдиним типом підключення, доступним для індивідуальних користувачів; сучасна масова інтернет-культура ще не була можливою.

У 1989 році близько 15 % усіх домогосподарств у Сполучених Штатах мали персональний комп'ютер[40]. Серед домогосподарств із дітьми майже 30 % мали комп'ютер у 1989 році, а у 2000 році — вже 65 %.

Мобільні телефони стали такими ж повсюдними, як і комп'ютери, на початку 2000-х років; кінотеатри почали показувати рекламу з проханням вимикати звук телефонів. Водночас вони стали значно більш функціональними, ніж телефони 1990-х років, більшість із яких лише здійснювали дзвінки або, щонайбільше, дозволяли грати в прості ігри.

Текстові повідомлення набули широкого поширення в усьому світі наприкінці 1990-х років[джерело?]. У США вони стали широко використовуватися лише на початку 2000-х років[41].

Цифрова революція в цей час також стала по-справжньому глобальною — після того як у 1990-х роках вона трансформувала суспільство в розвинених країнах, у 2000-х роках вона поширилася на широкі верстви населення в країнах, що розвиваються.

До 2000 року більшість домогосподарств у Сполучених Штатах мали принаймні один персональний комп'ютер, а наступного року — доступ до Інтернету[42]. У 2002 році більшість респондентів опитувань у США повідомили, що мають мобільний телефон[43].

2005–дотепер: Web 2.0, соціальні мережі, смартфони, цифрове телебачення

[ред. | ред. код]

Наприкінці 2005 року кількість людей, які мали доступ до Інтернету, досягла 1 мільярда[44], а до кінця десятиліття 3 мільярди людей у світі користувалися мобільними телефонами. До кінця десятиліття телебачення з високою роздільною здатністю стало стандартним форматом телевізійного мовлення в багатьох країнах. У вересні та грудні 2006 року відповідно Люксембург і Нідерланди стали першими країнами, які повністю перейшли з аналогового на цифрове телебачення. У вересні 2007 року більшість респондентів опитувань у Сполучених Штатах повідомили, що мають широкосмуговий доступ до Інтернету вдома[45]. За оцінками Nielsen Media Research[en], приблизно 45,7 мільйона домогосподарств у США у 2006 році (або близько 40 % із приблизно 114,4 мільйона) мали спеціалізовану домашню ігрову консоль[46][47], а до 2015 року 51 % домогосподарств США володіли такою консоллю, згідно з щорічним галузевим звітом Entertainment Software Association[48][49]. До 2012 року понад 2 мільярди людей користувалися Інтернетом — удвічі більше, ніж у 2007 році. Хмарні обчислення стали масовим явищем на початку 2010-х років. У січні 2013 року більшість респондентів опитувань у США повідомили, що мають смартфон[50]. До 2016 року половина населення світу була підключена до Інтернету[51], а станом на 2020 рік цей показник зріс до 67 %[52].

Зростання цифрових технологій і комерціалізація комп'ютерів

[ред. | ред. код]
Докладніше: Історія інтернету

Наприкінці 1980-х років менше ніж 1 % усієї технологічно збереженої у світі інформації перебувало в цифровому форматі. До 2007 року цей показник зріс до 94 %, а до 2014 року — понад 99 %[53].

Крім того, за оцінками, світова здатність зберігати інформацію в цифровій формі зросла з 2,6 (за оптимального стиснення) ексабайта у 1986 році до приблизно 5 000 ексабайтів у 2014 році (5 зетабайтів)[53][54].

Кількість абонентів мобільного зв'язку та користувачів Інтернету
Рік Абоненти мобільного зв'язку (% від населення світу) Користувачі Інтернету (% від населення світу)
1990 12,5 млн (0,25 %)[55] 2,8 млн (0,05 %)[56]
2002 1,5 млрд (19 %)[56] 631 млн (11 %)[56]
2010 4 млрд (68 %)[57] 1,8 млрд (26,6 %)[51]
2020 4,78 млрд (62 %)[58] 4,54 млрд (59 %)[59]
2023 6,31 млрд (78 %)[60] 5,4 млрд (67 %)[61]

Огляд ранніх етапів розвитку

[ред. | ред. код]
Хронологія основних віх інформаційної доби — від першого повідомлення, надісланого за допомогою стеку інтернет-протоколів до глобального доступу до Інтернету

Розширення бібліотек і закон Мура

[ред. | ред. код]
Університетська комп'ютерна лабораторія[en] з багатьма настільними ПК

У 1945 році Фремонт Райдер[en] підрахував, що обсяги бібліотек подвоюються кожні 16 років, якщо для цього є достатньо місця[62]. Він виступав за заміну громіздких друкованих видань, які з часом псувалися, на мініатюрні[en] аналогові[en] мікрофотографії[en], які можна було б розмножувати на вимогу для відвідувачів бібліотек та інших установ.

Однак Райдер не передбачив цифрових технологій, які з'явилися десятиліттями пізніше й замінили аналогові мікроформи цифровими засобами обробки зображень[en], зберігання та передавання даних, завдяки чому стало можливим різке прискорення зростання обсягів інформації через автоматизовані, потенційно-безвтратні цифрові технології. Відповідно, закон Мура, сформульований приблизно у 1965 році, стверджує, що кількість транзисторів[en] у щільній інтегральній схемі подвоюється приблизно кожні два роки[63][64].

До початку 1980-х років, разом із зростанням обчислювальної потужності, поширення менших і дешевших персональних комп'ютерів забезпечило швидкий доступ до інформації, а також можливість її обміну та зберігання. З'єднання між комп'ютерами в межах організацій надало доступ до більших обсягів інформації[джерело?].

Зберігання інформації та Закон Крайдера

[ред. | ред. код]
Джерело: Hilbert & López (2011). The World's Technological Capacity to Store, Communicate, and Compute Information. Science, 332(6025), 60–65[65].

Світова технологічна здатність зберігати інформацію зросла з 2,6 (за оптимального стиснення) ексабайтів (EB) у 1986 році до 15,8 EB у 1993 році; понад 54,5 EB у 2000 році; і до 295 (за оптимального стиснення) EB у 2007 році[53][66]. Це відповідає інформаційному еквіваленту менш ніж одного CD-ROM обсягом 730 мегабайтів (MB) на людину у 1986 році (539 MB на особу); приблизно чотирьом CD-ROM на людину у 1993 році; дванадцяти CD-ROM на людину у 2000 році; і майже шістдесяти одному CD-ROM на людину у 2007 році[53]. Оцінюється, що у 2014 році світова здатність зберігати інформацію досягла 5 зетабайтів[54], що відповідає інформаційному еквіваленту 4 500 стосів друкованих книг, складених від Землі до Сонця[джерело?].

Обсяг збережених цифрових даних, здається, зростає приблизно експоненційно, що нагадує закон Мура. Відповідно, закон Крайдера[en] стверджує, що доступний обсяг простору для зберігання також зростає приблизно експоненційно[67][68][69][64].

Передавання інформації

[ред. | ред. код]

Світова технологічна спроможність отримувати інформацію через односторонні широкомовні мережі становила 432 ексабайти (за оптимального стиснення) у 1986 році; 715 ексабайтів (за оптимального стиснення) у 1993 році; 1,2 зетабайта (за оптимального стиснення) у 2000 році; і 1,9 зетабайта у 2007 році — що відповідає інформаційному еквіваленту 174 газет на одну людину щодня[53].

Світова ефективна спроможність обмінюватися інформацією[en] через двосторонні[en] телекомунікаційні мережі становила 281 петабайт (за оптимального стиснення) у 1986 році; 471 петабайт у 1993 році; 2,2 ексабайта (за оптимального стиснення) у 2000 році; і 65 ексабайтів (за оптимального стиснення) у 2007 році — що відповідає інформаційному еквіваленту шести газет на одну людину щодня[53]. У 1990-х роках поширення Інтернет спричинило різкий стрибок у доступі до інформації та можливостях її обміну в бізнесі й домогосподарствах у всьому світі. Комп'ютер, який коштував 3000 доларів у 1997 році, через два роки коштував би 2000 доларів, а наступного року — 1000 доларів, що було зумовлено стрімким розвитком технологій[джерело?].

Обчислення

[ред. | ред. код]

Світова технологічна спроможність обробляти інформацію за допомогою універсальних комп'ютерів, керованих людиною, зросла з 3,0 × 108 MIPS[en] у 1986 році до 4,4 × 109 MIPS у 1993 році; до 2,9 × 1011 MIPS у 2000 році; і до 6,4 × 1012 MIPS у 2007 році[53]. У статті, опублікованій у 2016 році в журналі Trends in Ecology and Evolution, зазначалося[54]:

Цифрові технології значно перевершили когнітивні можливості будь-якої окремої людини, причому це сталося на десятиліття раніше, ніж передбачалося. З погляду потужності існують два важливі показники: кількість операцій, які система може виконати, та обсяг інформації, який може бути збережений. Кількість синаптичних операцій за секунду[en] в людському мозку оцінюється в межах від 1015 до 1017. Хоча це число є вражаючим, уже у 2007 році універсальні комп'ютери[en] людства були здатні виконувати понад 1018 інструкцій за секунду. За оцінками, місткість пам’яті окремого людського мозку становить близько 1012 байтів. У перерахунку на одну особу цьому відповідає сучасний обсяг цифрового зберігання даних (5×1021 байтів на 7,2×109 людей).

Генетична інформація

[ред. | ред. код]

Генетичний код також можна розглядати як частину інформаційної революції. Відтоді як секвенування було комп'ютеризовано, геном можна відтворювати та обробляти як дані. Це почалося з секвенування ДНК, розробленого Волтером Гілбертом і Алланом Максемом[en][70] у 1976—1977 роках, а також Фредеріком Сенгером у 1977 році; далі цей напрям стабільно розвивався завдяки проєкту геному людини, спочатку запропонованому Гілбертом, і зрештою привів до практичних застосувань секвенування, таких як генетичне тестування[en], після відкриття компанією Myriad Genetics[en] мутації гена раку молочної залози BRCA1. Обсяг даних послідовностей у GenBank зріс із 606 геномних послідовностей, зареєстрованих у грудні 1982 року, до 231 мільйона геномів у серпні 2021 року. Станом на серпень 2021 року в базі даних Whole Genome Shotgun зареєстровано ще 13 трильйонів незавершених послідовностей. Обсяг інформації, що міститься в цих зареєстрованих послідовностях, подвоюється кожні 18 місяців[71][оригінальне дослідження?].

Різні концепції етапів

[ред. | ред. код]

У рідкісні періоди людської історії відбувалися хвилі інновацій, які докорінно змінювали життя людей. Неолітична революція, Наукова революція та Промислова революція[en] зрештою спричинили розривні й незворотні зміни в економічних, соціальних і культурних складових повсякденного життя більшості людей. Традиційно ці епохи тривали сотні років або, як у випадку неолітичної революції, тисячоліття, тоді як інформаційна доба поширилася на всі частини світу лише за кілька років внаслідок стрімкого зростання швидкості обміну інформацією.

Між 7000 і 10 000 роками тому, в період Неолітичної революції, люди почали одомашнювати тварин, вирощувати зернові культури та замінювати кам'яні знаряддя на металеві. Ці нововведення дали змогу кочовим мисливцям-збирачам перейти до осілого способу життя. Поселення виникли вздовж Янцзи у Китаї близько 6500 р. до н. е., у долині ріки Ніл в Африці та в Месопотамії (Іраку) близько 6000 р. до н. е. Міста з'явилися між 6000 і 3500 рр. до н. е. Розвиток писемної комунікації (клинопис у Шумері та ієрогліфи в Єгипеті близько 2560 р. до н. е., а також у Мінойській цивілізації[en] і Китаї близько 1450 р. до н. е.) зробив можливим збереження ідей протягом тривалого часу та їх широке поширення. Загалом неолітичні нововведення, підсилені письмом як інформаційним інструментом, заклали підґрунтя для виникнення цивілізації.

Наукова доба розпочалася в період між доказом Галілея у 1543 році того, що планети обертаються навколо Сонця, і публікацією Ньютоном законів руху та всесвітнього тяжіння у праці Математичні начала натуральної філософії у 1697 році. Ця доба відкриттів тривала протягом XVIII століття й була прискорена широким використанням друкарського верстата з рухомими літерами, запровадженого Йоганном Гутенбергом.

Промислова доба розпочалася у Великій Британії у 1760 році й тривала до середини XIX століття. Винаходи таких машин, як механічний ткацький верстат Едмунда Картрайта, парова машина з обертовим валом Джеймс Ватт та бавовноочисна машина Елі Вітні, разом із процесами масового виробництва почали задовольняти потреби зростаючого світового населення. Промислова доба спиралася на силу пари та води, щоб зменшити залежність від фізичної праці людини й тварин як основного засобу виробництва. аким чином, основою промислової революції було виробництво та розподіл енергії з вугілля та води для виробництва пари, а пізніше у 20 столітті — електроенергії.

Інформаційна доба також потребує електроенергії для живлення глобальних комп'ютерних мереж, які обробляють і зберігають дані. Проте те, що разюче прискорило темпи поширення інформаційної доби порівняно з попередніми епохами, — це швидкість, з якою знання могли передаватися й охоплювати все людство лише за кілька десятиліть. Це прискорення стало можливим завдяки впровадженню нової форми енергії. Починаючи з 1972 року, інженери розробили способи використання світла для передавання даних через оптоволоконний кабель. Сьогодні оптичні мережеві[en] системи на основі світла, що лежать в основі телекомунікаційних мереж та Інтернет, охоплюють увесь світ і передають більшість інформаційного трафіку до користувачів і систем зберігання даних та від них.

Три етапи інформаційної ери

Існують різні концептуалізації інформаційної ери. Деякі з них зосереджуються на еволюції інформації протягом історії, розрізняючи первинну інформаційну еру та вторинну інформаційну еру. Інформація в первинну інформаційну еру передавалася через газети, радіо й телебачення. Вторинна інформаційна ера сформувалася завдяки Інтернету, супутниковому телебаченню та мобільним телефонам. Третинна інформаційна ера виникла внаслідок взаємозв'язку медіа первинної інформаційної ери з медіа вторинної інформаційної ери, як це спостерігається нині[72][73][74][75][76].

Етапи розвитку, виражені через хвилі Кондратьєва

Інші класифікують її в межах усталеної концепції довгих хвиль Шумпетера або циклів Кондратьєва. У цьому підході автори виокремлюють три різні довгострокові метапарадигми, кожна з яких має власні довгі хвилі. Перша була зосереджена на перетворенні матеріалу, зокрема каменю, бронзи та заліза. Друга, яку часто називають промисловою революцією, була присвячена перетворенню енергії, включно з водяною, паровою, електричною енергією та енергією згоряння. Нарешті, найновіша метапарадигма спрямована на перетворення інформації. Вона почалася з поширення комунікації та накопичених даних а нині перейшла в епоху алгоритмів, метою якої є створення автоматизованих процесів для перетворення наявної інформації на придатні до практичного використання знання[77].

Інформація в соціальній та економічній діяльності

[ред. | ред. код]

Головною рисою інформаційної революції є зростання економічної, соціальної та технологічної ролі інформації[78]. Діяльність, пов'язана з інформацією, не виникла разом з інформаційною революцією. Вона існувала в тій чи іншій формі в усіх людських суспільствах і зрештою розвинулася в такі інституції, як академія Платона, перипатетична школа Арістотеля у Ліцеї, Мусейон і Александрійська бібліотека або школи вавилонської астрономії. Аграрна революція та промислова революція виникли тоді, коли нові інформаційні ресурси створювалися окремими новаторами або науковими й технічними установами. Під час інформаційної революції всі ці види діяльності переживають безперервне зростання, водночас виникають і нові види діяльності, орієнтовані на інформацію.

Інформація є центральною темою кількох нових наук, що виникли у 1940-х роках, зокрема Теорія інформації Шеннона (1949)[79] та Кібернетика Вінера (1948). Вінер зазначав: «інформація є інформацією, а не матерією чи енергією». Цей афоризм свідчить про те, що інформацію слід розглядати поряд із матерією та енергією як третю складову Всесвіту; інформація переноситься матерією або енергією[80]. До 1990-х років деякі автори вважали, що зміни, спричинені інформаційною революцією, призведуть не лише до фінансової кризи урядів, а й до розпаду всіх «великих структур»[81].

Теорія інформаційної революції

[ред. | ред. код]

Термін інформаційна революція може бути пов'язаний або протиставлений таким широко вживаним поняттям, як промислова революція та аграрна революція. Водночас варто зазначити, що можна віддавати перевагу менталістській, а не матеріалістичній парадигмі. Можна виокремити такі основні аспекти теорії інформаційної революції[82][83]:

  1. Об'єкт економічної діяльності можна концептуалізувати відповідно до фундаментального розрізнення між матерією, енергією та інформацією. Це стосується як об'єкта кожної економічної діяльності, так і кожної економічної діяльності чи підприємства. Наприклад, промисловість може обробляти матерію (наприклад, залізо), використовуючи енергію та інформацію (виробничі й технологічні процеси, управління тощо).
  2. Інформація є фактором виробництва (поряд із капіталом, працею та землею), а також продуктом, що продається на ринку, тобто самостійним комерційним товаром. Таким чином вона набуває споживчої та мінової вартості, а отже — і ціни.
  3. Усі продукти мають споживчу вартість, мінову вартість та інформаційну цінність. Останню можна виміряти інформаційним вмістом продукту — з погляду інновацій, дизайну тощо.
  4. Галузі розвивають діяльність із генерування інформації — так звані функції досліджень і розробок (англ. Research and Development, R&D).
  5. Підприємства та суспільство загалом розвивають функції контролю й обробки інформації у формі управлінських структур; їх також називають «білими комірцями», «бюрократією», «управлінськими функціями», тощо.
  6. Працю можна класифікувати за об'єктом праці на інформаційну та неінформаційну.
  7. Інформаційна діяльність становить великий новий сектор економіки — інформаційний сектор — поряд із традиційними первинним, вторинним і третинним секторами відповідно до гіпотези трьох секторів. Ці сектори потребують переосмислення, оскільки ґрунтуються на неоднозначних визначеннях Коліна Кларка (1940), який включив до третинного сектору всі види діяльності, не віднесені до первинного (сільське господарство, лісівництво тощо) та вторинного (виробництво) секторів[84]. Четвертинний і п'ятірний сектори економіки намагаються класифікувати ці нові види діяльності, але їхні визначення не базуються на чіткій концептуальній схемі, хоча дехто вважає останній еквівалентом інформаційного сектору.
  8. Зі стратегічного погляду сектори можна визначати як інформаційний сектор, засоби виробництва та засоби споживання, розширюючи таким чином класичну рікардіансько-марксистську модель капіталістичного способу виробництва[en] (див. Вплив на Карла Маркса[en]). Маркс у багатьох випадках наголошував на ролі «інтелектуального елемента» у виробництві, але не зміг знайти для нього місця у своїй моделі[85][86].
  9. Інновації є результатом виробництва нової інформації у вигляді нових продуктів, нових методів виробництва, патентів тощо. Процес поширення інновацій виявляє ефекти насичення (пов'язаний термін — насичення ринку[en]), слідує певним циклічним моделям і створює «економічні хвилі», які також називають «економічними циклами». Існують різні типи хвиль, зокрема хвилі Кондратьєва (54 роки), ритми Кузнеця (18 років), цикли Жюгляра (9 років) і цикли Кітчина (близько 4 років; див. також Йозеф Шумпетер), які розрізняються за своєю природою, тривалістю та, відповідно, економічним впливом.
  10. Поширення інновацій спричиняє структурно-секторальні зрушення в економіці, які можуть відбуватися плавно або породжувати кризу й оновлення — процес, який Йозеф Шумпетер яскраво назвав «творчим руйнуванням».

З іншої точки зору, Ірвінг Е. Фанг (1997) виокремив шість «інформаційних революцій»: письмо, друкарство, масові медіа, розваги, «сарай для інструментів» (те, що нині ми називаємо «домом») та інформаційну магістраль. У цій праці термін «інформаційна революція» вживається у вузькому значенні — для опису тенденцій у засобах комунікації[87].

Вимірювання та моделювання інформаційної революції

[ред. | ред. код]

Порат (1976) вимірював інформаційний сектор у США за допомогою аналізу «витрати — випуск»; Організація економічного співробітництва та розвитку включила статистичні дані щодо інформаційного сектору до економічних звітів своїх країн-членів[88]. Венеріс (1984, 1990) досліджував теоретичні, економічні та регіональні аспекти інформаційної революції й розробив комп'ютерну імітаційну модель системної динаміки[82][83].

Ці праці можна розглядати як продовження напряму, започаткованого роботами Фріца Махлупа, який у своїй книзі «Виробництво та розподіл знань у Сполучених Штатах» (1962) стверджував, що «індустрія знань становила 29 % валового національного продукту США», що він розглядав як свідчення початку інформаційної ери. Він визначає знання як товар і намагається виміряти масштаби виробництва та розподілу цього товару в межах сучасної економіки. Махлуп поділив використання інформації на три категорії: інструментальне, інтелектуальне та дозвіллєве знання. Він також виокремив п'ять типів знання: практичне знання; інтелектуальне знання, тобто загальну культуру та задоволення інтелектуальної допитливості; дозвіллєве знання, тобто знання, що задовольняє неінтелектуальну цікавість або прагнення до легких розваг та емоційної стимуляції; духовне або релігійне знання; небажане знання, випадково набуте й безцільно збережене[89].

Новіші оцінки дали такі результати[53]:

  • світова технологічна спроможність отримувати інформацію через односторонні широкомовні мережі зростала із середньорічним сукупним темпом зростання 7 % у період між 1986 і 2007 роками;
  • світова технологічна спроможність зберігати інформацію зростала із середньорічним сукупним темпом зростання 25 % у період між 1986 і 2007 роками;
  • світова ефективна спроможність обмінюватися інформацією через двосторонні телекомунікаційні мережі зростала із середньорічним сукупним темпом зростання 30 % протягом тих самих двох десятиліть;
  • світова технологічна спроможність обробляти інформацію за допомогою універсальних комп'ютерів, керованих людиною, зростала із середньорічним сукупним темпом зростання 61 % упродовж того самого періоду[90].

Економіка

[ред. | ред. код]

Зрештою інформаційно-комунікаційні технології (ІКТ) — тобто комп'ютери, комп'ютеризоване обладнання, оптоволоконний зв'язок, комунікаційні супутники, Інтернет та інші засоби ІКТ — стали важливою частиною світової економіки, у міру того, як розвиток оптичних мереж[en] і мікрокомп'ютерів істотно змінив багато підприємств і галузей промисловості[91][92]. Ніколас Негропонте передав сутність цих змін у своїй книзі Життя в цифровому світі (1995), у якій він розглядає подібності та відмінності між продуктами, створеними з атомів, і продуктами, створеними з бітів[93].

Робочі місця та розподіл доходів

[ред. | ред. код]

Інформаційна доба вплинула на робочу силу кількома способами, зокрема змусивши працівників конкурувати на глобальному ринку праці. Однією з найочевидніших проблем є заміна людської праці комп'ютерами, які можуть виконувати роботу швидше й ефективніше, створюючи ситуацію, за якої люди, що виконують завдання, які легко автоматизувати, змушені шукати зайнятість у сферах, де їхню працю не так легко замінити[94]. Особливо гостро ця проблема постає в промислових містах[en], де розв'язання зазвичай передбачають скорочення робочого часу, що часто зустрічає значний спротив. Таким чином, люди, які втрачають роботу, можуть бути змушені переходити до більш незамінних професій (наприклад, інженерів, лікарів, юристів, учителів, професорів, науковців, керівників[en], журналістів, консультантів), представники яких здатні успішно конкурувати на світовому ринку й отримувати (відносно) високі заробітки[джерело?].

Поряд з автоматизацією почали зникати й робочі місця, традиційно пов'язані із середнім класом (наприклад, складальні лінії[en], обробка даних, управління та нагляд[en]) унаслідок аутсорсингу[95]. Не маючи змоги конкурувати з працівниками з країн, що розвиваються, виробничі працівники та працівники сфери послуг у постіндустріальних (тобто розвинених) суспільствах або втрачають роботу через аутсорсинг, або погоджуються на зниження заробітної плати, або змушені задовольнятися низькокваліфікованою[en] та низькооплачуваною[en] роботою у сфері послуг[95]. У минулому економічна доля людей була пов'язана з економічною долею їхньої країни. Наприклад, працівники у Сполучених Штатах Америки колись отримували значно вищу оплату порівняно з працівниками в інших країнах. З настанням інформаційної доби та розвитком засобів комунікації це більше не так, оскільки тепер працівники змушені конкурувати на глобальному ринку праці, де рівень заробітної плати менше залежить від успіху чи невдачі окремих економік[95].

Створюючи глобалізовану робочу силу, Інтернет водночас відкрив ширші можливості для країн, що розвиваються, зробивши можливим надання працівниками з таких країн дистанційних послуг і тим самим дозволивши їм безпосередньо конкурувати зі своїми колегами в інших державах. Ця конкурентна перевага перетворюється на ширші можливості та вищі заробітки[96].

Автоматизація, продуктивність і зростання зайнятості

[ред. | ред. код]

Інформаційна доба вплинула на робочу силу таким чином, що автоматизація та комп'ютеризація призвели до зростання продуктивності[en], поєднаного з чистим скороченням робочих місць у промисловості. Наприклад, у Сполучених Штатах Америки з січня 1972 року до серпня 2010 року кількість людей, зайнятих у промисловому виробництві, скоротилася з 17 500 000 до 11 500 000 осіб, тоді як обсяг промислового виробництва зріс на 270 %[97]. Хоча спочатку здавалося, що втрату робочих місць у промисловому секторі може частково компенсувати стрімке зростання зайнятості в галузі інформаційних технологій, рецесія березня 2001[en] стала передвісником різкого скорочення кількості робочих місць у цьому секторі. Ця тенденція до зменшення зайнятості тривала до 2003 року[98], однак дані показують, що загалом технології створюють більше робочих місць, ніж знищують, навіть у короткостроковій перспективі[99].

Інформаційно-інтенсивна промисловість

[ред. | ред. код]

Промисловість стала більш інформаційно-інтенсивною, водночас менш трудо- та капіталомісткою[en]. Це мало важливі наслідки для робочої сили, оскільки працівники ставали дедалі продуктивнішими[en] тоді як вартість їхньої праці знижувалася. Для самої капіталістичної системи вартість праці зменшується, а вартість капіталу зростає.

У класичній моделі інвестиції в людський і фінансовий капітал є важливими показниками успішності нового підприємства[100]. Однак, як продемонстрували Марк Цукерберг і Facebook, тепер, здається, можливо, щоб група відносно недосвідчених людей з обмеженим капіталом досягла масштабного успіху[101].

Інновації

[ред. | ред. код]
Візуалізація різних маршрутів через частину Інтернету

Революції в цифрових технологіях створили інформаційну еру. Ці революції ґрунтувалися на досягненнях технологічної революції.

Транзистори

[ред. | ред. код]

Початок інформаційної ери можна пов'язати з розвитком транзисторної технології[2]. Концепцію польового транзистора вперше теоретично обґрунтував Юліус Лілієнфельд у 1925 році[102]. Першим практичним транзистором став точковий транзистор[en], винайдений інженерами Волтером Гаузером Браттейном і Джоном Бардіном під час роботи під керівництвом Вільяма Шоклі у лабораторії Белла у 1947 році. Це стало проривом, який заклав основи сучасних технологій[2]. Дослідницька група Шоклі також винайшла біполярний транзистор у 1952 році[103][102]. Найпоширенішим типом транзистора є польовий транзистор типу метал—оксид—напівпровідник (англ. MOSFET), винайдений Мохамедом М. Аталлою[en] та Давоном Кангом[en] у лабораторії Белла у 1960 році[104]. Процес виготовлення КМОН (англ. CMOS) був розроблений Френком Ванлассом[en] та Са Чжітаном у 1963 році[105].

Комп'ютери

[ред. | ред. код]

До появи електроніки, механічні комп'ютери[en], такі як аналітична машина у 1837 році, створювали для виконання рутинних математичних обчислень і простих операцій ухвалення рішень. Військові потреби під час Другої світової війни стимулювали розроблення перших електронних комп'ютерів на основі вакуумних ламп, зокрема Z3, калькулятор Атанасова — Беррі, комп'ютер Колос та ENIAC.

Винайдення транзистора започаткувало епоху мейнфреймів (1950 — 1970-ті роки), типовим прикладом яких був IBM 360. Ці великі комп'ютери, що займали цілі приміщення, забезпечували обчислення та обробку даних значно швидше, ніж це було можливо для людини, однак були дорогими у придбанні та обслуговуванні, тому спочатку їх використовували лише окремі наукові установи, великі корпорації та державні органи.

Германієву інтегральну схему (англ. integrated circuit, IC) винайшов Джек Кілбі у Texas Instruments у 1958 році[106]. Кремнієву інтегральну схему було винайдено у 1959 році Робертом Нойсом у Fairchild Semiconductor з використанням планарного процесу, розробленого Жаном Ерні[en], який, своєю чергою, спирався на метод пасивування поверхні кремнію, створений Мохамедом М. Аталлою[en] у лабораторії Белла у 1957 році[107][108]. Після винайдення МДН-транзистора Мохамедом Аталлою і Давоном Кангом[en] у лабораторії Белла у 1959 році[104] МДН-інтегральну схему розробили Фред Гейман та Стівен Хофштейн у RCA у 1962 році[109]. Кремнієву МДН-інтегральну схему із кремнієвим затвором[en] згодом розробив Федеріко Фаджин у Fairchild Semiconductor у 1968 році[110]. Із появою MДН-транзистора та МДН-інтегральної схеми транзисторна технологія почала стрімко вдосконалюватися, а співвідношення обчислювальної потужності до розміру різко зросло, що поступово розширило доступ людей до комп'ютерів.

Перший комерційний однокристальний мікропроцесор — Intel 4004 — було випущено в 1971 році. Його розробив Федеріко Фаджин використовуючи власну технологію MДН-інтегральних схем із кремнієвим затвором, разом із Тедом Гоффом, Масатосі Сімою і Стенлі Мазором[111][112].

Поряд з електронними аркадними автоматами[en] та домашніми ігровими консолями, започаткованими Ноланом Бушнеллом у 1970-х роках, розроблення персональних комп'ютерів, таких як Commodore PET та Apple II (обидва — 1977 року), надало окремим людям доступ до комп'ютерів. Однак обмін даними[en] між окремими комп'ютерами спочатку або взагалі був відсутній, або переважно здійснювався вручну — спершу за допомогою перфокарт і магнітної стрічки, а пізніше  — гнучких дисків.

Дані

[ред. | ред. код]

Перші розробки у сфері зберігання даних спочатку ґрунтувалися на фотографії — починаючи з мікрофотографії у 1851 році, а згодом і мікроформи[en] у 1920-х роках, що дало змогу зберігати документи на плівці, значно зменшуючи їхній обсяг. Перші напрацювання в галузі теорії інформації та коди Гемінга були створені приблизно у 1950 році, однак для їх повноцінного застосування довелося чекати на технічні нововведення у сфері передавання та зберігання даних.

Пам'ять на магнітних осердях була розроблена на основі досліджень Фредеріка В. Віє у 1947 році та Ан Вана[en] у Гарвардському університеті у 1949 році[113][114]. Із появою МДН-транзистора пам'ять на МДН-напівпровідниках була розроблена Джоном Шмідтом у компанії Fairchild Semiconductor в 1964 році[115][116]. У 1967 році Давон Канг[en] та Симон Зі у лабораторії Белла описали, як плаваючий затвор MOS-напівпровідникового пристрою можна використовувати як комірку перепрограмовуваного постійного запам'ятовувального пристрію[117]. Після того, як Фудзіо Масуока[en] винайшов флешпам'ять у компанії Toshiba в 1980 році[118][119] Toshiba комерціалізувала NAND флешпам'ять у 1987 році[120][117].

Мідні дротові кабелі, що передавали цифрові дані, з'єднували комп'ютерні термінали та периферійні пристрої з мейнфреймами, а спеціалізовані системи обміну повідомленнями, які згодом привели до появи електронної пошти, уперше були розроблені у 1960-х роках. Незалежні комп'ютерні мережі для безпосереднього зв'язку між комп'ютерами почали розвиватися з появою ARPANET у 1969 році. Згодом вона перетворилася на Інтернет (термін запропоновано у 1974 році). Доступ до Інтернету покращився після винайдення Всесвітньої павутини у 1991 році. Збільшення пропускної здатності завдяки щільному мультиплексуванню з розподілом за довжиною хвилі, оптичному підсиленню та оптичним мережам[en] у середині 1990-х років призвело до рекордних швидкостей передавання даних. До 2018 року оптичні мережі вже регулярно забезпечували швидкість передавання 30,4 терабіта/с через одну пару волоконно-оптичних ліній, що еквівалентно передаванню даних для 1,2 мільйона одночасних відеопотоків 4K HD[121].

Масштабування МДН-транзисторів — швидка мініатюризація МДН-транзисторів темпами, передбаченими законом Мура[122], — призвело до того, що комп'ютери стали меншими й потужнішими, настільки, що їх стало можливо переносити. У 1980–1990-х роках були розроблені ноутбуки як різновид портативних комп'ютерів, а кишенькові персональні комп'ютери (КПК) можна було використовувати стоячи або під час ходьби. Пейджери, що набули широкого поширення у 1980-х роках, починаючи з кінця 1990-х років значною мірою були витіснені мобільними телефонами, які надали деяким комп'ютерам можливості мобільного мережевого зв'язку. Нині ця технологія, що стала повсюдною, поширилася на цифрові фотоапарати та інші портативні пристрої. Починаючи з кінця 1990-х років планшети, а згодом і смартфони об'єднали та розширили ці можливості обчислень, мобільності й обміну інформацією. Сенсори зображення на основі технології метал-діелектрик-напівпровідник (МДН), які вперше почали з'являтися наприкінці 1960-х років, упродовж 1980–1990-х років сприяли переходу від аналогового до цифрового формату зображення[en] та від аналогових до цифрових фотокамер. Найпоширенішими сенсорами зображення є прилад із зарядовим зв'язком (ПЗЗ) та КМОН-сенсор з активними пікселями (КМОН-сенсор).

Електронний папір, витоки якого сягають 1970-х років, дає змогу цифровій інформації відображатися у вигляді паперових документів.

Персональні комп'ютери

[ред. | ред. код]

До 1976 року кілька компаній змагалися за створення перших справді успішних комерційних персональних комп'ютерів. Три моделі — Apple II, Commodore PET 2001 та TRS-80 — були випущені у 1977 році[123] і до кінця 1978 року стали найпопулярнішими[124]. Журнал Byte згодом назвав Commodore, Apple та Tandy «трійцею 1977 року»[125]. Також у 1977 році Sord Computer Corporation[en] випустила в Японії Sord M200 Smart Home Computer[126].

Apple II

[ред. | ред. код]
Докладніше: Apple II (серія)
Квітень 1977 року: Apple II.

Стів Возняк (відомий як «Воз»), постійний учасник зустрічей Homebrew Computer Club[en], розробив одноплатний комп'ютер Apple I і вперше продемонстрував його саме там. Маючи на руках технічні характеристики та замовлення на 100 машин по 500 доларів США від Byte Shop[en], Воз і його друг Стів Джобс заснували компанію Apple Computer.

Близько 200 таких машин було продано ще до того, як компанія представила Apple II як завершений комп'ютер. Він мав кольорову графіку[en], повнорозмірну клавіатуру QWERTY та внутрішні слоти для розширення, розміщені у високоякісному обтічному пластиковому корпусі. Монітор і пристрої введення-виведення продавалися окремо. Початковою операційною системою Apple II був лише вбудований інтерпретатор BASIC, що містився в ROM. Згодом для підтримки дисководів гнучких дисків було додано Apple DOS; останньою версією стала «Apple DOS 3.3».

Вища ціна, відсутність BASIC із підтримкою чисел із рухомою комою а також нестача роздрібних точок продажу призвели до того, що за обсягами продажів комп'ютер відставав від інших машин «трійці» до 1979 року, коли він випередив Commodore PET 2001. Згодом він знову опинився на четвертому місці, коли Atari, Inc.[en] представила свої 8-бітні комп'ютери Atari[127].

Попри повільні початкові продажі, життєвий цикл Apple II був приблизно на вісім років довшим, ніж у інших машин, тому загальний обсяг його продажів став найбільшим. До 1985 року було продано 2,1 мільйона комп'ютерів, а до завершення виробництва у 1993 році було поставлено понад 4 мільйони Apple II[128]

Оптичні мережі

[ред. | ред. код]

Оптичний зв'язок[en] відіграє ключову роль у мережах зв'язку. Він забезпечує основу передавання даних для телекомунікаційних і комп'ютерних мереж, що лежать в основі Інтернету, фундаменту цифрової революції та інформаційної ери.

Двома основними технологіями є оптичне волокно та підсилення світла (оптичний підсилювач). У 1953 році Брам ван Хіл продемонстрував передавання зображення через пучки оптичних волокон із прозорою оболонкою. Того ж року Гарольд Гопкінс[en] і Наріндер Сінгх Капані[en] в Імперському коледжі Лондона змогли створити пучки для передавання зображення, що містили понад 10 000 оптичних волокон, а згодом досягли передавання зображення через пучок завдовжки 75 см, який поєднував кілька тисяч волокон.

Гордон Гулд винайшов оптичний підсилювач і лазер, а також заснував першу компанію оптичного телекомунікаційного зв'язку Optelecom[en] для розроблення систем зв'язку. Компанія стала співзасновником Ciena — підприємства, яке популяризувало оптичний підсилювач завдяки впровадженню першої системи щільного мультиплексування з розподілом за довжиною хвилі[129]. Ця технологія зв'язку великого масштабу стала спільною основою всіх телекомунікаційних мереж[130][відсутнє в джерелі] і, таким чином, одним із фундаментів інформаційної ери[131][132].

Економіка, суспільство та культура

[ред. | ред. код]

Мануель Кастельс є автором The Information Age: Economy, Society and Culture. У цій праці він пише про глобальну взаємозалежність і нові взаємини між економікою, державою та суспільством, які називає «новим суспільством, що формується». Він зазначає:

Насправді все є цілковитою протилежністю: історія лише починається, якщо під історією ми розуміємо той момент, коли після тисячоліть доісторичної боротьби з природою — спочатку заради виживання, а згодом заради її підкорення — наш вид досяг рівня знань і суспільної організації, який дасть нам змогу жити в переважно соціальному світі. Це початок нового способу існування і справді початок нової епохи — інформаційної доби, позначеної автономією культури щодо матеріальної основи нашого існування[133].

Томас Чаттертон Вільямс[en] у статті для The Atlantic писав про небезпеки антиінтелектуалізму в інформаційну еру. Хоча доступ до інформації ніколи раніше не був таким широким, значна її частина є нерелевантною або поверховою. Орієнтація інформаційної ери на швидкість, а не на експертність, сприяє формуванню «поверхової культури, в якій навіть еліта відкрито знецінює як непотрібні наші головні сховища найкращих людських ідей»[134].

Див. також

[ред. | ред. код]

Коментарі

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Також відома як Третя промислова революція, комп'ютерна доба, цифрова доба, кремнієва доба, доба нових медіа, інтернет-доба або цифрова революція[1]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Hoover, Stewart M. (26 квітня 2006). Religion in the Media Age. Media, Religion and Culture (вид. 1st). New York: Routledge. ISBN 978-0-415-31423-7.
  2. 1 2 3 Manuel, Castells (1996). The information age : economy, society and culture. Oxford: Blackwell. ISBN 978-0631215943. OCLC 43092627.
  3. ↑ Kluver, Randy. Globalization, Informatization, and Intercultural Communication. un.org. Архів оригіналу за 19 липня 2013. Процитовано 18 квітня 2013.
  4. ↑ The History of Computers. thought.co. Архів оригіналу за 1 серпня 2020. Процитовано 17 жовтня 2019.
  5. ↑ Regulation for the Fourth Industrial Revolution. gov.uk. Архів оригіналу за 26 вересня 2024. Процитовано 16 вересня 2024.
  6. ↑ Museum Of Applied Arts And Sciences – About. Museum of Applied Arts and Sciences[en] (амер.). Архів оригіналу за 26 жовтня 2019. Процитовано 22 серпня 2017.
  7. ↑ «The Digital Revolution Ahead for the Audio Industry,» Business Week. New York, 16 March 1981, p. 40D.
  8. ↑ Phil Ament (17 квітня 2015). Transistor History – Invention of the Transistor. Архів оригіналу за 13 серпня 2011. Процитовано 17 квітня 2015.
  9. ↑ Shannon, Claude E.; Weaver, Warren (1963). The mathematical theory of communication (вид. 4. print.). Urbana: University of Illinois Press. с. 144. ISBN 0252725484.
  10. ↑ Howard R. Duff (2001). John Bardeen and transistor physics. AIP Conference Proceedings. Т. 550. с. 3—32. doi:10.1063/1.1354371.
  11. ↑ Frosch, C. J.; Derick, L (1957). Surface Protection and Selective Masking during Diffusion in Silicon. Journal of the Electrochemical Society (англ.). 104 (9): 547. doi:10.1149/1.2428650. Архів оригіналу за 23 грудня 2024. Процитовано 23 вересня 2024.
  12. ↑ Lojek, Bo (2007). History of Semiconductor Engineering. Berlin, Heidelberg: Springer-Verlag Berlin Heidelberg. с. 321. ISBN 978-3-540-34258-8.
  13. ↑ Milestones:First Semiconductor Integrated Circuit (IC), 1958. IEEE Global History Network. IEEE. Архів оригіналу за 4 березня 2015. Процитовано 3 серпня 2011.
  14. ↑ Saxena, Arjun (2009). Invention of Integrated Circuits: Untold Important Facts. с. x—xi.
  15. ↑ Saxena, Arjun (2009). Invention of Integrated Circuits: Untold Important Facts. с. 102–103.
  16. ↑ 1963: Complementary MOS Circuit Configuration is Invented. Computer History Museum. Архів оригіналу за 23 липня 2019. Процитовано 6 липня 2019.
  17. ↑ US3472712A, Bower, Robert W., "Field-effect device with insulated gate", issued 1969-10-14 [Архівовано 11 February 2025 у Wayback Machine.]
  18. ↑ US3615934A, Bower, Robert W., "Insulated-gate field-effect device having source and drain regions formed in part by ion implantation and method of making same", issued 1971-10-26 [Архівовано 29 November 2024 у Wayback Machine.]
  19. ↑ US3475234A, Kerwin, Robert E.; Klein, Donald L. & Sarace, John C., "Method for making mis structures", issued 1969-10-28 [Архівовано 29 November 2024 у Wayback Machine.]
  20. ↑ Shirriff, Ken (30 серпня 2016). The Surprising Story of the First Microprocessors. IEEE Spectrum. Institute of Electrical and Electronics Engineers. 53 (9): 48—54. doi:10.1109/MSPEC.2016.7551353. S2CID 32003640. Архів оригіналу за 4 жовтня 2022. Процитовано 13 жовтня 2019.
  21. ↑ 1971: Microprocessor Integrates CPU Function onto a Single Chip. Computer History Museum. Архів оригіналу за 12 серпня 2021. Процитовано 31 липня 2019.
  22. 1 2 Williams, J. B. (2017). The Electronics Revolution: Inventing the Future. Springer. с. 245—8. ISBN 9783319490885. Архів оригіналу за 7 березня 2025. Процитовано 15 лютого 2024.
  23. ↑ James R. Janesick (2001). Scientific charge-coupled devices. SPIE Press. с. 3—4. ISBN 978-0-8194-3698-6. Архів оригіналу за 5 березня 2025. Процитовано 15 лютого 2024.
  24. ↑ History of Whole Earth Catalog. Архів оригіналу за 13 лютого 2021. Процитовано 17 квітня 2015.
  25. ↑ Personal Computer Milestones. Архів оригіналу за 2 серпня 2021. Процитовано 17 квітня 2015.
  26. ↑ Criss, Fillur (14 серпня 2014). 2,076 IT jobs from 492 companies. ICTerGezocht.nl (nl-NL) . Архів оригіналу за 12 серпня 2021. Процитовано 19 серпня 2017.
  27. ↑ Atari – Arcade/Coin-op. Архів оригіналу за 2 листопада 2014. Процитовано 17 квітня 2015.
  28. ↑ Vincze Miklós (15 червня 2013). Forgotten arcade games let you shoot space men and catch live lobsters. io9. Архів оригіналу за 14 лютого 2015. Процитовано 17 квітня 2015.
  29. ↑ How many Commodore 64 computers were really sold?. pagetable.com. Архів оригіналу за 6 березня 2016. Процитовано 17 квітня 2015.
  30. ↑ Computer use in the United States: 1984 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 2 квітня 2013. Процитовано 20 грудня 2017.
  31. ↑ Kominski, Robert (Лютий 1991). Computer Use in the United States: 1989. Current Population Reports, Special Studies. Bureau of the Census (DOC), Suitland, Md. Population Div. Архів оригіналу за 10 квітня 2025. Процитовано 26 березня 2025 — через ERIC (Education Resources Information Center).
  32. ↑ COMPUTE! magazine issue 93 Feb 1988. Лютий 1988. Якщо рушійні сили індустрії CD-ROM досягнуть свого, цей продукт допоможе відкрити двері до дивовижного нового мультимедійного світу для мікрокомп’ютерів, у якому комп’ютер буде тісно пов’язаний з іншою побутовою електронікою, а кожен пристрій у домі зчитуватиме величезні обсяги відео-, аудіо- та текстових даних із дисків CD-ROM.
  33. ↑ 1988. Архів оригіналу за 29 липня 2020. Процитовано 17 квітня 2015.
  34. ↑ A short history of the Web. CERN (англ.). 25 січня 2024. Архів оригіналу за 16 лютого 2024. Процитовано 16 лютого 2024.
  35. ↑ World Wide Web and Its Journey from Web 1.0 to Web 4.0 (PDF). ijcsit (англ.). Архів (PDF) оригіналу за 30 січня 2025. Процитовано 20 січня 2025.
  36. ↑ Martin Bryant (6 серпня 2011). 20 years ago today, the World Wide Web was born – TNW Insider. The Next Web. Архів оригіналу за 11 квітня 2015. Процитовано 17 квітня 2015.
  37. ↑ The World Wide Web. PBS. Архів оригіналу за 18 червня 2000. Процитовано 17 квітня 2015.
  38. ↑ Stanford Federal Credit Union Pioneers Online Financial Services (Пресреліз). 21 червня 1995. Архів оригіналу за 21 грудня 2018. Процитовано 21 грудня 2018.
  39. ↑ History – About us – OP Group. Архів оригіналу за 21 грудня 2018. Процитовано 15 лютого 2024.
  40. ↑ Cheeseman Day, Jennifer; Janus, Alex; Davis, Jessica (Жовтень 2005). Computer and Internet Use in the United States: 2003 (PDF). Census Bureau (English) . Архів оригіналу (PDF) за 6 березня 2009. Процитовано 10 березня 2009.
  41. ↑ Figliola, Patricia Moloney (20 липня 2010). Text and Multimedia Messaging: Emerging Issues for Congress. Congressional Research Service.
  42. ↑ File, Thom (Травень 2013). Computer and Internet Use in the United States (PDF) (Звіт). Current Population Survey Reports. Washington, D.C.: U.S. Census Bureau. Архів (PDF) оригіналу за 3 липня 2019. Процитовано 11 лютого 2020.
  43. ↑ Tuckel, Peter; O'Neill, Harry (2005). Ownership and Usage Patterns of Cell Phones: 2000–2005 (PDF) (Звіт). JSM Proceedings, Survey Research Methods Section. Alexandria, VA: American Statistical Association. с. 4002. Архів (PDF) оригіналу за 16 серпня 2021. Процитовано 25 вересня 2020.
  44. ↑ One Billion People Online!. Архів оригіналу за 22 жовтня 2008. Процитовано 17 квітня 2015.
  45. ↑ Demographics of Internet and Home Broadband Usage in the United States. Pew Research Center. 7 квітня 2021. Архів оригіналу за 30 серпня 2021. Процитовано 19 травня 2021.
  46. ↑ Arendt, Susan (5 березня 2007). Game Consoles in 41% of Homes. WIRED. Condé Nast. Архів оригіналу за 9 липня 2021. Процитовано 29 червня 2021.
  47. ↑ Statistical Abstract of the United States: 2008 (PDF) (Звіт). Statistical Abstract of the United States[en] (вид. 127). U.S. Census Bureau. 30 грудня 2007. с. 52. Архів (PDF) оригіналу за 9 липня 2021. Процитовано 29 червня 2021.
  48. ↑ North, Dale (14 квітня 2015). 155M Americans play video games, and 80% of households own a gaming device. VentureBeat. Архів оригіналу за 9 липня 2021. Процитовано 29 червня 2021.
  49. ↑ 2015 Essential Facts About the Computer and Video Game Industry (Звіт). Essential Facts About the Computer and Video Game Industry. Т. 2015. Entertainment Software Association. Архів оригіналу за 1 травня 2020. Процитовано 29 червня 2021.
  50. ↑ Demographics of Mobile Device Ownership and Adoption in the United States. Pew Research Center. 7 квітня 2021. Архів оригіналу за 3 вересня 2019. Процитовано 19 травня 2021.
  51. 1 2 World Internet Users Statistics and 2014 World Population Stats. Архів оригіналу за 23 червня 2011. Процитовано 17 квітня 2015.
  52. ↑ Clement. Worldwide digital population as of April 2020. Statista. Архів оригіналу за 12 лютого 2024. Процитовано 21 травня 2020.
  53. 1 2 3 4 5 6 7 8 Hilbert, Martin; López, Priscila (2011). The World's Technological Capacity to Store, Communicate, and Compute Information. Science. 332 (6025): 60—65. Bibcode:2011Sci...332...60H. doi:10.1126/science.1200970. ISSN 0036-8075. PMID 21310967. S2CID 206531385.
  54. 1 2 3 Gillings, Michael R.; Hilbert, Martin; Kemp, Darrell J. (2016). Information in the Biosphere: Biological and Digital Worlds. Trends in Ecology & Evolution. 31 (3): 180—189. Bibcode:2016TEcoE..31..180G. doi:10.1016/j.tree.2015.12.013. PMID 26777788. S2CID 3561873. Архів оригіналу за 4 червня 2016. Процитовано 22 серпня 2016.
  55. ↑ Worldmapper: The world as you've never seen it before – Cellular Subscribers 1990. Архів оригіналу за 18 квітня 2018. Процитовано 17 квітня 2015.
  56. 1 2 3 Worldmapper: The world as you've never seen it before – Communication Maps. Архів оригіналу за 17 березня 2018. Процитовано 17 квітня 2015.
  57. ↑ Arms, Michael (2013). Cell Phone Dangers – Protecting Our Homes From Cell Phone Radiation. Computer User. Архів оригіналу за 29 березня 2014.
  58. ↑ Number of mobile phone users worldwide 2015–2020. Statista (англ.). Архів оригіналу за 26 грудня 2020. Процитовано 19 лютого 2020.
  59. ↑ Global digital population 2020. Statista (англ.). Архів оригіналу за 12 лютого 2024. Процитовано 19 лютого 2020.
  60. ↑ Fact and Figure 2023 – Mobile phone ownership. International Telecommunication Union (англ.). Архів оригіналу за 10 вересня 2024. Процитовано 10 вересня 2024.
  61. ↑ Facts and Figures 2023 – Internet Use. Statista (англ.). Архів оригіналу за 10 вересня 2024. Процитовано 10 вересня 2024.
  62. ↑ Rider, Fredmont (1944). The Scholar and the Future of the Research Library. New York City: Hadham Press.
  63. ↑ Moore's Law to roll on for another decade. Архів оригіналу за 9 липня 2015. Процитовано 27 листопада 2011. Мур також наголошував, що він ніколи не стверджував, ніби кількість транзисторів подвоюється кожні 18 місяців, як це часто подають. Спочатку він вважав, що кількість транзисторів на кристалі подвоюватиметься щороку. Згодом, у 1975 році, він уточнив цей показник до одного разу на два роки. Девід Хаус, тодішній керівник компанії Intel, зазначив, що такі зміни означатимуть подвоєння продуктивності комп’ютерів приблизно кожні 18 місяців.
  64. 1 2 Roser, Max[en], and Hannah Ritchie[en]. 2013. «Technological Progress». [Архівовано 2021-09-10 у Wayback Machine.] Our World in Data[en]. Retrieved 9 June 2020.
  65. ↑ Hilbert, Martin; López, Priscila (Квітень 2011). The World's Technological Capacity to Store, Communicate, and Compute Information. Science (англ.). 332 (6025): 60—65. Bibcode:2011Sci...332...60H. doi:10.1126/science.1200970. ISSN 0036-8075. PMID 21310967. Архів оригіналу за 12 червня 2018. Процитовано 20 липня 2024.
  66. ↑ Hilbert, Martin R. (2011). Supporting online material for the world's technological capacity to store, communicate, and compute infrormation. Science/AAAS. OCLC 755633889.
  67. ↑ Gantz, John; David Reinsel (2012). «The Digital Universe in 2020: Big Data, Bigger Digital Shadows, and Biggest Growth in the Far East». [Архівовано 2020-06-10 у Wayback Machine.] IDC iView. S2CID 112313325. View multimedia content [Архівовано 2020-05-24 у Wayback Machine.].
  68. ↑ Rizzatti, Lauro. 14 September 2016. «Digital Data Storage is Undergoing Mind-Boggling Growth». EE Times[en]. Archived from the original on 16 September 2016.
  69. ↑ «The historical growth of data: Why we need a faster transfer solution for large data sets». [Архівовано 2019-06-02 у Wayback Machine.] Signiant, 2020. Retrieved 9 June 2020.
  70. ↑ Maxam, A M; Gilbert, W (Лютий 1977). A new method for sequencing DNA. Proceedings of the National Academy of Sciences. 74 (2): 560—564. Bibcode:1977PNAS...74..560M. doi:10.1073/pnas.74.2.560. PMC 392330. PMID 265521.
  71. ↑ Lathe III, Warren C.; Williams, Jennifer M.; Mangan, Mary E.; Karolchik, Donna (2008). Genomic Data Resources: Challenges and Promises. Nature Education. Архів оригіналу за 6 грудня 2021. Процитовано 5 грудня 2021.
  72. ↑ Iranga, Suroshana (2016). Social Media Culture. Colombo: S. Godage and Brothers. ISBN 978-9553067432.
  73. ↑ Di Giambattista, Chiara (16 березня 2021). Presentare il futuro nella Digital Age. La convergenza semiotica tra arte e IxD design nella pratica del Future Casting (Дипломна робота). doi:10.5281/zenodo.6627276.
  74. ↑ Code, Jillianne; Ralph, Rachel; Forde, Kieran (2022). A Disorienting Dilemma: Teaching and Learning in Technology Education During a Time of Crisis. Canadian Journal of Science, Mathematics and Technology Education. 22 (1): 170—189. Bibcode:2022CJSMT..22..170C. doi:10.1007/s42330-022-00191-9. PMC 8881051. PMID 38624945. Preprint.
  75. ↑ Goodarzi, M., Fahimifar, A., Shakeri Daryani, E. (2021). «New Media and Ideology: A Critical Perspective». Journal of Cyberspace Studies, 5(2), 137—162. https://www.ssoar.info/ssoar/bitstream/handle/document/77017/ssoar-jcss-2021-2-goodarzi_et_al-New_Media_and_Ideology_a.pdf [Архівовано 4 January 2025 у Wayback Machine.]
  76. ↑ Wang, Xuan; Yang, Zhihui (2022). Research on the Youth Group's Expectations for the Future Development of self-Media while in the Digital Economy. Frontiers in Business, Economics and Management. 3 (3): 43—48. doi:10.54097/fbem.v3i3.315.
  77. ↑ Hilbert, Martin (2020). Digital technology and social change: The digital transformation of society from a historical perspective. Dialogues in Clinical Neuroscience. 22 (2): 189—194. doi:10.31887/DCNS.2020.22.2/mhilbert. PMC 7366943. PMID 32699519.
  78. ↑ Krishnapuram, Raghu (Вересень 2013). Global trends in information technology and their implication. 2013 1st International Conference on Emerging Trends and Applications in Computer Science. IEEE. с. v. doi:10.1109/icetacs.2013.6691382. ISBN 978-1-4673-5250-5.
  79. ↑ Shannon, C. E. and W. Weaver (1949) The Mathematical Theory of Communication, Urbana, Ill., University of Illinois Press.
  80. ↑ Wiener, Norbert (1948) Cybernetics, MIT Press, CA, \\\, p. 155
  81. ↑ William Rees-Mogg; James Dale Davidson (1997). The Sovereign Individual (англ.). Simon & Schuster. с. 7. ISBN 978-0684832722.
  82. 1 2 Veneris, Y. (1984), The Informational Revolution, Cybernetics and Urban Modeling, PhD Thesis, submitted to the University of Newcastle upon Tyne, UK (British Library microfilm no. : D55307/85).
  83. 1 2 Veneris, Y. (1990). Modeling the transition from the Industrial to the Informational Revolution. Environment and Planning A. 22 (3): 399—416. Bibcode:1990EnPlA..22..399V. doi:10.1068/a220399. S2CID 144963523. Архів оригіналу за 2 грудня 2024. Процитовано 17 лютого 2024.
  84. ↑ Clark, C. (1940), Conditions of Economic Progress, MacMillan and Co., London.
  85. ↑ Ricardo, D. (1978) The Principles of Political Economy and Taxation, Dent, London. (first published in 1817) ISBN 0486434613.
  86. ↑ Marx, K. (1977) Capital, Progress Publishers, Moscow.
  87. ↑ Fang, Irving E. (1997) A History of Mass Communication: Six Information Revolutions [Архівовано 2012-04-17 у Wayback Machine.], Focal Press ISBN 0240802543
  88. ↑ Porat, M.-U. (1976) The Information Economy, PhD Thesis, Univ. of Stanford. This thesis measured the role of the Information Sector in the US Economy.
  89. ↑ Machlup, F. (1962) The Production and Distribution of Knowledge in the United States, Princeton UP.
  90. ↑ "video animation on The World's Technological Capacity to Store, Communicate, and Compute Information from 1986 to 2010 [Архівовано 2012-01-18 у Wayback Machine.]
  91. ↑ Information Age Education Newsletter. Information Age Education. Серпень 2008. Архів оригіналу за 14 вересня 2015. Процитовано 4 грудня 2019.
  92. ↑ Moursund, David. Information Age. IAE-Pedia. Архів оригіналу за 1 серпня 2020. Процитовано 4 грудня 2019.
  93. ↑ Negroponte's articles. Archives.obs-us.com. 30 грудня 1996. Архів оригіналу за 4 вересня 2011. Процитовано 11 червня 2012.
  94. ↑ Porter, Michael. How Information Gives You Competitive Advantage. Harvard Business Review. Архів оригіналу за 23 червня 2015. Процитовано 9 вересня 2015.
  95. 1 2 3 McGowan, Robert. 1991. «The Work of Nations by Robert Reich» (book review). Human Resource Management[en] 30(4):535–38. doi:10.1002/hrm.3930300407. ISSN 1099-050X.
  96. ↑ Bhagwati, Jagdish N. (2005). In defense of Globalization. New York: Oxford University Press.
  97. ↑ Smith, Fran (5 жовтня 2010). Job Losses and Productivity Gains. Competitive Enterprise Institute[en]. Архів оригіналу за 13 жовтня 2010.
  98. ↑ Cooke, Sandra D. 2003. «Information Technology Workers in the Digital Economy [Архівовано 2017-06-21 у Wayback Machine.].» In Digital Economy. Economics and Statistics Administration[en], Department of Commerce.
  99. ↑ Chang, Yongsung; Hong, Jay H. (2013). Does Technology Create Jobs?. SERI Quarterly. 6 (3): 44—53. Архів оригіналу за 29 квітня 2014. Процитовано 29 квітня 2014.
  100. ↑ Cooper, Arnold C.; Gimeno-Gascon, F. Javier; Woo, Carolyn Y. (1994). Initial human and financial capital as predictors of new venture performance. Journal of Business Venturing. 9 (5): 371—395. doi:10.1016/0883-9026(94)90013-2.
  101. ↑ Carr, David (3 жовтня 2010). Film Version of Zuckerberg Divides the Generations. The New York Times. ISSN 0362-4331. Архів оригіналу за 14 листопада 2020. Процитовано 20 грудня 2016.
  102. 1 2 Lee, Thomas H. (2003). A Review of MOS Device Physics (PDF). The Design of CMOS Radio-Frequency Integrated Circuits. Cambridge University Press. ISBN 9781139643771. Архів (PDF) оригіналу за 9 грудня 2019. Процитовано 21 липня 2019.
  103. ↑ Who Invented the Transistor?. Computer History Museum. 4 грудня 2013. Архів оригіналу за 13 грудня 2013. Процитовано 20 липня 2019.
  104. 1 2 1960 – Metal Oxide Semiconductor (MOS) Transistor Demonstrated. The Silicon Engine. Computer History Museum. Архів оригіналу за 27 жовтня 2019. Процитовано 21 липня 2019.
  105. ↑ 1963: Complementary MOS Circuit Configuration is Invented. Архів оригіналу за 23 липня 2019.
  106. ↑ Kilby, Jack (2000), Nobel lecture (PDF), Stockholm: Nobel Foundation, архів (PDF) оригіналу за 29 травня 2008, процитовано 15 травня 2008
  107. ↑ Lojek, Bo (2007). History of Semiconductor Engineering. Springer Science & Business Media. с. 120. ISBN 9783540342588.
  108. ↑ Bassett, Ross Knox (2007). To the Digital Age: Research Labs, Start-up Companies, and the Rise of MOS Technology. Johns Hopkins University Press. с. 46. ISBN 9780801886393. Архів оригіналу за 27 липня 2020. Процитовано 31 липня 2019.
  109. ↑ Tortoise of Transistors Wins the Race – CHM Revolution. Computer History Museum. Архів оригіналу за 10 березня 2020. Процитовано 22 липня 2019.
  110. ↑ 1968: Silicon Gate Technology Developed for ICs. Computer History Museum. Архів оригіналу за 29 липня 2020. Процитовано 22 липня 2019.
  111. ↑ 1971: Microprocessor Integrates CPU Function onto a Single Chip. Computer History Museum. Архів оригіналу за 12 серпня 2021. Процитовано 22 липня 2019.
  112. ↑ Colinge, Jean-Pierre; Greer, James C.; Greer, Jim (2016). Nanowire Transistors: Physics of Devices and Materials in One Dimension. Cambridge University Press. с. 2. ISBN 9781107052406. Архів оригіналу за 17 березня 2020. Процитовано 22 липня 2019.
  113. ↑ 1953: Whirlwind computer debuts core memory. Computer History Museum. Архів оригіналу за 3 жовтня 2019. Процитовано 31 липня 2019.
  114. ↑ 1956: First commercial hard disk drive shipped. Computer History Museum. Архів оригіналу за 31 липня 2019. Процитовано 31 липня 2019.
  115. ↑ 1970: MOS Dynamic RAM Competes with Magnetic Core Memory on Price. Computer History Museum. Архів оригіналу за 26 жовтня 2021. Процитовано 29 липня 2019.
  116. ↑ Solid State Design – Vol. 6. Horizon House. 1965. Архів оригіналу за 9 червня 2021. Процитовано 12 листопада 2020.
  117. 1 2 1971: Reusable semiconductor ROM introduced. Computer History Museum. Архів оригіналу за 3 жовтня 2019. Процитовано 19 червня 2019.
  118. ↑ Fulford, Benjamin (24 червня 2002). Unsung hero. Forbes. Архів оригіналу за 3 березня 2008. Процитовано 18 березня 2008.
  119. ↑ US 4531203 Fujio Masuoka
  120. ↑ 1987: Toshiba Launches NAND Flash. eWeek. 11 квітня 2012. Процитовано 20 червня 2019.
  121. ↑ Saarinen, Juha (24 січня 2018). Telstra trial claims world's fasts transmission speed. ITNews Australia. Архів оригіналу за 17 жовтня 2019. Процитовано 5 грудня 2021.
  122. ↑ Sahay, Shubham; Kumar, Mamidala Jagadesh (2019). Junctionless Field-Effect Transistors: Design, Modeling, and Simulation. John Wiley & Sons. ISBN 9781119523536. Архів оригіналу за 21 грудня 2019. Процитовано 31 жовтня 2019.
  123. ↑ Chandler, Alfred Dupont; Hikino, Takashi; Nordenflycht, Andrew Von; Chandler, Alfred D. (30 червня 2009). Inventing the Electronic Century. Harvard University Press. ISBN 9780674029392. Архів оригіналу за 18 січня 2022. Процитовано 11 серпня 2015.
  124. ↑ Schuyten, Peter J. (6 грудня 1978). Technology; The Computer Entering Home. Business & Finance. The New York Times. с. D4. ISSN 0362-4331. Архів оригіналу за 22 липня 2018. Процитовано 9 вересня 2019.
  125. ↑ Most Important Companies. Byte[en]. Вересень 1995. Архів оригіналу за 18 червня 2008. Процитовано 10 червня 2008.
  126. ↑ M200 Smart Home Computer Series-Computer Museum. Архів оригіналу за 3 січня 2020. Процитовано 18 січня 2022.
  127. ↑ Reimer, Jeremy (14 грудня 2005). Total share: 30 years of personal computer market share figures; The new era (2001– ). Ars Technica. с. 9. Архів оригіналу за 21 лютого 2008. Процитовано 13 лютого 2008.
  128. ↑ Reimer, Jeremy (Грудень 2005). Personal Computer Market Share: 1975–2004. Ars Technica. Архів оригіналу за 6 червня 2012. Процитовано 13 лютого 2008.
  129. ↑ Markoff, John (3 березня 1997). Fiber-Optic Technology Draws Record Stock Value. The New York Times. Архів оригіналу за 9 листопада 2021. Процитовано 5 грудня 2021.
  130. ↑ Grobe, Klaus; Eiselt, Michael (2013). Wavelength Division Multiplexing: A Practical Engineering Guide. John T Wiley & Sons. с. 2. ISBN 9781118755150. OCLC 849801363.
  131. ↑ Sudo, Shoichi (1997). Optical Fiber Amplifiers: Materials Devices, and Applications. Artech House, Inc. с. xi.
  132. ↑ George, Gilder (4 квітня 1997). Fiber Keeps its Promise. Forbes ASAP.
  133. ↑ Castells, Manuel. The Power of Identity. The Information Age: Economy, Society and Culture Vol. II. Cambridge, MA; Oxford, UK: Blackwell
  134. ↑ Chatterton Williams, Thomas. «Kanye West, Sam ….» [Архівовано 25 January 2023 у Wayback Machine.] The Atlantic. 25 January 2023. 25 January 2023.

Посилання (англ.)

[ред. | ред. код]
Вікіцитати містять висловлювання від або про: Інформаційна ера

Література

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Інформаційна_ера&oldid=48939622