Перейти до вмісту

Аккади

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Аккадці)
Аккади
Аккадське військо на стелі Нарам-Суена, де увінчено його перемогу над луллубеями
Самоназва«чорноголові»
РегіонМежиріччя, сучасний Ірак.
Входить досхідні семіти
Мовааккадська мова (східносемітська)
РелігіяШумеро-аккадська міфологія
Відомі з2334 до н. е. Редагувати інформацію у Вікіданих
Згас2154 до н. е. Редагувати інформацію у Вікіданих

Аккади або аккадці (від аккад. 𒊕𒈪𒂵, трансліт. ṣalmāt qaqqadim, досл. «чорноголові»[1], що є аккадським прочитанням оригінальної шумерограми sag̃-gig₂-ga) — північний семітський народ, який завоював шумерів у 2350 до н. е. і заснував одну з перших імперій у Межиріччі.

Найстаріше місто — Аккад (Аґаде) у центральній Месопотамії, засноване Саргоном Аккадським. Місто було центром імперії аккадців наприкінці III тисячоліття до н. е. Його географічне місце точно не визначено, відомо лише, що воно було на Євфраті.

Походження народу

[ред. | ред. код]

Наприкінці 4 тисячоліття до н. е. на території Нижнього Межиріччя взаємоіснувало багато різних народів, які називали себе «чорноголові» та спілкувалися різними мовами[2]. На півдні домінували шумери, а у центральному та північному Межиріччі проживали інші народи, зокрема й східні семіти[3]. Дослідники виділяють дві основні версії походження аккадців, які можна умовно назвати «міграційною» та «автохтонною».

Міграційна версія

[ред. | ред. код]

За цією версією наприкінці 4-го тис. до н. е. семітомовні групи (аккадці) прийшли до Межиріччя ззовні, найімовірніше, з Сирійської пустелі або північної Аравії, пізніше, ніж шумери[4]. Основним аргументом є належність аккадської мови до семітської мовної сім'ї, чиї представники часто асоціюються з периферійними регіонами[5].

Цю думку підтримував американський ассиріолог Ігнас Гельб. Він вважав, що аккадський народ міг бути продовженням «Кішської цивілізації», а саме місто Кіш — центром зародження майбутньої імперії Аккад[6]. На його думку, основною причиною міграції став пошук орних земель і ресурсів у Межиріччі, які б забезпечили сільськогосподарський потенціал у періоди кліматичних змін, що погіршували врожаї у Леванті[7]. Ба більше, широка торгівельна мережа та загальна урбанізація[8], приваблювали шукачів кращої долі[9]. Новоприбулі племена, яких зазвичай називають прото-аккадськими[9][10], сформували свою власну цивілізацію на рівнині, недалеко від шумерських поселень[10].

Можливо, такої думки дотримувався й Семюел Крамер, який вважав що аккадці вдерлися в землі шумерів та асимілювалися з ними[11].

Автохтонна версія

[ред. | ред. код]

Наразі в сучасній ассиріології домінує думка, що аккадці були корінним населенням Межиріччя, яке проживало тут ще задовго до шумерів[12].

Власне, вже у XXVI—XXV ст. до н. е. існує декілька аккадських поселень, на півночі Межиріччя, які контактують із Шумером[13]. Ба більше, мовознавці знаходять ознаки впливу аккадської мови на шумерську. Наприклад, у деяких написах, знайдених у Джемдет-Наср, можна знайти як назви семітського походження, так і слова семітського походження[14]. Перші ж можливі культурні обміни між шумерами та аккадцями могли виникнути ще раніше — в урукський період[15].

Важливим доказом на користь автохтонності є відсутність археологічної «перерви» (змін у кераміці, архітектурі, поховальних обрядах) у період між кінцем 4-го та початком 3-го тисячоліття до н. е. Це свідчить про те, що культурне життя Межиріччя розвивалося без ознак масового вторгнення чи заміни населення, що очікувалося б за міграційною теорією[16].

Таким чином, автохтонна версія пропонує модель шумеро-аккадського симбіозу — тісного, мирного і тривалого співіснування двох різних мовних груп, які розвивалися пліч-о-пліч і спільними зусиллями створили месопотамську цивілізацію. Саргон Аккадський лише перевів політичне домінування від шумерських міст-держав до семітомовних, не засновуючи нову культуру.

Мова

[ред. | ред. код]
Докладніше: Аккадська мова
Наскельний рельєф із зображенням царя, принца, правителя або високопоставленого чиновника. Праворуч ― текст написаний аккадською мовою. Рельєф знаходиться в Іраку, провінція Сулейманія, Хорен-Шехан, поблизу іраксько-іранського кордону. Близько 2000 року до нашої ери.

Аккадська мова — мертва мова східносемітської мовної родини, якою розмовляли та писали на території Межиріччя (а саме в Аккаді, Ассирії, Ісіні, Ларсі та Вавилонії). Аккадська мова використовувала клинопис, запозичений у шумерської. Назва мови походить від назви міста Аккад, яке було столицею Аккадської імперії та головним науковим центром Межиріччя.

Вона є другою найдавнішою засвідченою мовою на Стародавньому Близькому Сході після шумерської, а також найстарішою відомою семітською мовою. Вона має один із найдовших письмових записів в історії людства, охоплюючи період понад два тисячоліття. Протягом цього часу аккадська розвинулася у дві основні діалектні групи, які співіснували паралельно, демонструючи значні фонетичні та граматичні відмінності: ассирійську (староассирійська, середньоассирійська та новоассирійська) та вавилонську (старовавилонська, середньовавилонська та нововавилонська)[17].

У 2-му тисячолітті до н. е. (особливо в Середньовавилонський період) аккадська мова вийшла за межі Межиріччя і набула статусу міжнародної мови дипломатії та торгівлі. Це підтверджується численними текстами, написаними так званою Периферійною аккадською, знайденими в Анатолії, Сирії, Ханаані, Еламі та навіть Єгипті (наприклад, Амарнський архів). Як розмовна мова, аккадська почала витіснятися арамейською з 1-го тисячоліття до н. е., але як мова науки, літератури та храмової адміністрації вона проіснувала набагато довше. Зрештою, аккадська мова остаточно зникла як розмовна та писемна у II столітті до н. е.[17]

Аккадська імперія

[ред. | ред. код]
Докладніше: Аккад (держава)
Бронзова голова царя давньоаккадської династії, найімовірніше, що зображує або Нарам-Суена, або Саргона Аккадського. Знайдена в Ніневії (сучасний Ірак). У Національному музеї Іраку, Багдад.

Попри високий рівень урбанізації та культурний розквіт, Ранньодинастичний період (РД) у Південному Межиріччі був епохою постійної політичної роздробленості. Міста-держави (Кіш, Урук, Ур), керовані енсі або лугалями, регулярно боролися за гегемонію. Цей період міжусобиць створив ідеальні умови для появи нової, сильної централізованої влади. Кульмінацією пізнього РД періоду стало піднесення правителя з північної Вавилонії, який поклав край епосі незалежних міст-держав і започаткував першу велику територіальну імперію регіону[18].

Близько кінця XXIV століття до н. е. на політичній сцені Межиріччя яскраво спалахнула постать Саргона Аккадського (бл. 2316—2277 до н. е.). Про його справжнє походження майже нічого не відомо, але він рішуче утверджував свою легітимність. Навіть його аккадське ім'я, що буквально означає «Справжній Цар», підкреслювало це прагнення. Пізніші текстові джерела оповили його життя міфом, схожим на історію Мойсея: Саргон нібито був незаконнонародженим сином жриці, котра пустила немовля у плетеному кошику річкою, де його знайшов і виховав простий садівник[19].

Вийшовши з регіонального осередку Аккад, розташованого на північ від Нижнього Межиріччя (приблизно в районі сучасної Самарри), Саргон блискавично перетворився з місцевого правителя на володаря величезної території. Кульмінацією його експансії стала перемога над могутнім Лугальзагесі, царем Урука, близько 2292 р. до н. е., після якої Саргон уперше в історії об'єднав усю південну Месопотамію під єдиним централізованим правлінням. Вважається, що він заснував і легендарну столицю — Аккад. Попри величезну кількість згадок у документах та на печатках, місце розташування міста залишається однією з найбільших археологічних загадок Межиріччя[20].

Саргон та його найвидатніші наступники (зокрема, онук Нарам-Суен) зуміли втримати єдину імперію протягом приблизно півтора століття, довівши, що ідея централізованого управління цілим Межиріччям є життєздатною. Однак Аккадська імперія занепала до кінця XXII ст. до н. е. внаслідок поєднання внутрішніх повстань та зовнішнього тиску гірських племен гутіїв. Їхнє панування спричинило період політичної роздробленості та хаосу[21].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Elli, 2015, с. 7.
  2. ↑ Дьяконов, 1989, с. 56.
  3. ↑ Luckenbill, 1923, с. 3—4.
  4. ↑ Gelb, 1961, с. 4—5.
  5. ↑ Vita, 2021, с. 575.
  6. ↑ Radner, 2020, с. 549.
  7. ↑ Altaweel, Mark; Squitieri, Andrea (2018). Revolutionizing a world: from small states to universalism in the pre-Islamic Near East. London: UCL Press. ISBN 978-1-911576-65-5.
  8. ↑ Кримський, Агатангел (2008). Вибрані сходознавчі праці: в 5 т. (українською) . Т. 4. Київ: НАН України, Ін-т сходознавства ім. А. Кримського. ISBN 978-966-193-003-1.
  9. ↑ а б Gelb, Ignace Jay (1992). Mari and the Kish Civilization (англ.). Eisenbrauns.
  10. ↑ а б Wyatt, Lucy (2010). Approaching Chaos: Could an Ancient Archetype Save C21st Civilization?. Earth Books. с. 119-125. ISBN 978-1846942556.
  11. ↑ Kramer, 1988, с. 261.
  12. ↑ Sommerfeld, 2022, с. 11—12.
  13. ↑ Fagan, 1999, с. 105.
  14. ↑ Vita, 2021, с. 513-514.
  15. ↑ Vita, 2021, с. 519.
  16. ↑ Radner, 2020, с. 60—80.
  17. ↑ а б Vita, 2021, с. 9.
  18. ↑ Крижанівський, 1996, с. 139—142.
  19. ↑ Hill, 2025.
  20. ↑ Somervill, 2010, с. 35.
  21. ↑ Radner, 2020, с. 740—750.

Література

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Аккади&oldid=46885779