Андре Савіньйон

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Андре Савіньйон
André Savignon
Ім'я при народженні Fernand Eugène André Savignon
Народився 1 січня 1878(1878-01-01)
Тарб, Франція Франція
Помер 10 січня 1947(1947-01-10) (69 років)
Лондон, Велика Британія
·пневмонія
Громадянство Франція Франція
Національність француз
Діяльність письменник, журналіст
Мова творів французька
Роки активності 19081947
Жанр оповідання, роман, стаття
Magnum opus «Дочки дощу»
Нагороди
Премії Ґонкурівська премія (1912)
Сайт: Почесного легіону] [[Файл:Offizierskreuz.jpg|30px]

S:  Роботи у  Вікіджерелах

Ферна́н Еже́н Андре́ Савіньйо́н фр. Fernand Eugène André Savignon, * 1 січня 1878, Тарб, Франція — † 10 січня 1947, Лондон, Велика Британія;— французький письменник і журналіст, лауреат Ґонкурівської премії (1912) за роман «Дочки дощу»

Біографія[ред. | ред. код]

Андре Савіньйон народився в сім'ї Ежена Мішеля Савіньйона і Луїзи Ізабелли Варанґ'ян де Віллепен. Родина мешкала в домі «Еспарбес Люссан» у Тарбі, на майдані Префектури, № 5.

Андре навчався в єзуїтському коледжі святого Франсуа-Ксав'єра у Ванні.

Першою дружиною Андре Савіньйона була Марі Жозефіна Монзелен, з якою він узяв шлюб 29 липня 1902 в Парижі. Ґонкурівську премію здобув у 1912 році за роман «Дочки дощу», опублікований у видавництві Ґрассе. Претендентом на цю нагороду був також Жульєн Банда, і журі проголосувало шістьма голосами проти п'яти на користь Савіньйона. У романі описано будні жителів острова Уессан.

Андре працював журналістом у газетах і їздив у робочі відрядження до Великої Британії. Особливо часто це траплялося в 19081914 роках. Там його застала Перша світова війна, й довелося залишитися на чотири роки. Після перемир'я 1918 року Андре Савіньйон переїхав до Сен-Мало. 27 вересня 1919 в Амбераку він оженився вдруге — з Бертою Деґранж. Дітей з нею, як і з першою дружиною, не мав. Далі їздив як журналіст до Великої Британії. Був у Лондоні на той час, коли у 1939-му почалася Друга світова війна.

Андре Савіньйон пережив бомбардування Плімута у 19401941 роках, відомі під загальною назвою «Бліц»[2]. Вранці 21 березня 1941 року він написав:

«

«У цьому місті, що нищилось у червонуватих смугах диму, блукали тільки поодинокі городяни. Інші сиділи у сховищах або лежали, позбувшись усіх прикрощів, під руїнами».

»

На батьківщину письменник уже не повернувся. Перебрався до Лондона, де 10 січня 1947 року помер на пневмонію у французькій лікарні. Поховали його в Сен-Мало, на маленькому кладовищі «Розе», що біля річки Ранс.

Андре Савіньйон був кавалер ордена Почесного легіону.

Твори[ред. | ред. код]

  • Les Vigies des mers, Fayard, 1908 — «Сигнальники морів»
  • Filles de la pluie, Grasset, 1912 — «Дочки дощу»
  • Une femme dans chaque port, Flammarion, 1918 — «Жінка в кожному порту»
  • Le Secret des eaux, Calmann-Lévy, 1923 — «Таємниця вод»
  • La Tristesse d'Elsie, Calmann-Lévy, 1924 — «Сум Елсі»
  • La Dame de la «Sainte-Alice», Calmann-Lévy, 1926 — «Дама із „Святої Аліси“»
  • Tous les trois, Calmann-Lévy, 1928 — «Усі троє»
  • Saint-Malo, nid de Corsaire, La Renaissance du Livre, 1931 — «Сен-Мало, гніздо корсарів»
  • Au petit bateau, La Renaissance du Livre, 1932 — «На човнику»
  • Occupation, Édition de France, 1938 — «Окупація»
  • Le Feu du ciel, Plymouth 1940—1941, Le Cercle d'or, 1984 — «Небесний вогонь. Плімут, 1940—1941»
  • Dans ma prison de Londres (1939—1946), Ketel, 1962 — «У моїй лондонській тюрмі»

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. Gill, Crispin (1993). Plymouth. A New History. Devon Books. p. 261. ISBN 0-86114-882-7