Анрі Беро
| Анрі Беро | ||||
|---|---|---|---|---|
| фр. Henri Béraud | ||||
 | ||||
| Ім'я при народженні | фр. Henri Marius Béraud[1] | |||
| Псевдонім | Tristan Audebert | |||
| Народився |
21 вересня 1885[2][3][…] 2-й округ Ліонаd, Ліон[1] | |||
| Помер |
24 жовтня 1958[5][4][1] (73 роки) Сен-Клеман-де-Бален[1] | |||
| Поховання | Сен-Клеман-де-Бален[6] | |||
| Країна |
.svg){kind=small} Франція | |||
| Діяльність | журналіст, письменник, прозаїк-романіст, антиквар, власник магазину | |||
| Заклад | Le Canard enchaîné, Le Crapouillotd, Le Petit Parisien, Paris-Soird, Gringoired і L'Œuvred | |||
| Мова творів | французька | |||
| Magnum opus | Q3228186?[6] і Q3224344?[6] | |||
| У шлюбі з | Marthe Deladuned, Marise Dalbretd і Germaine Béraudd | |||
| Учасник | Перша світова війна | |||
| Нагороди | ||||
|
| ||||
 Анрі Беро у Вікісховищі | ||||
 Роботи у Вікіджерелах | ||||
Анрі Беро (фр. Henri Béraud; 21 вересня 1885, Ліон — 24 жовтня 1958, Сен-Клеман-де-Бален) — французький письменник і журналіст. У 1945 році за співпрацю з нацистами був засуджений до смертної кари, пізніше заміненої на довічне ув'язнення.
Життєпис[ред. | ред. код]
Анрі Беро був сином пекаря. У 1903 році він почав свою роботу в журналістиці. З лютого 1917 року співпрацював з сатиричним тижневиком «Канар аншене», отримавши рекомендації Поля Вайяна-Кутюр'є і Ролана Доржелеса. Беро пов'язувала велика дружба з Альбером Лондре. Він також писав для журналу «Le Crapouillot», заснованого Жаном Гальт-Буасьером. Публікував розповіді, короткі серії, дослідження по ліонському гумору, і особливо полемічні статті. У 1920 році відвідав Москву, про що написав книгу «Ce que j'ai vu à Moscou».
Пізніше він став одним із найбільш продаваних романістів і репортерів Франції і в 1922 році отримав Гонкурівську премію. У 1934—1944 роках був також міжнародним репортером у «Le Petit Parisien» і «Paris-Soir». Він дотримувався англофобськіх і частково антисемітських поглядів. Ці фактори призвели його до підтримки режиму Віші, зокрема, до співпраці з фашистським тижневиком «Gringoire». Джордж Орвелл назвав його «найбільш огидною ганчіркою, яку тільки можна собі уявити», вказуючи на його ненависть до англійців і критику «Вільної Франції» (хоча при цьому Анрі Беро і засуджував нацизм).
За співпрацю з урядом Віші в 1945 році був засуджений до смертної кари. Але завдяки втручанню кількох письменників, в тому числі Франсуа Моріака, прем'єр-міністр Шарль де Голль помилував Анрі Беро, замінивши смертну кару на довічне ув'язнення.
У 1950 році був звільнений за станом здоров'я. Помер вісім років по тому.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в г свідоцтво про народження
- ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ SNAC — 2010.
- ↑ а б Babelio — 2007.
- ↑ Library of Congress Authorities — Library of Congress.
- ↑ а б в https://it.wikipedia.org/wiki/Henri_B%C3%A9raud
| |||||
|
