Матіас Енар
| Матіас Енар | ||||
|---|---|---|---|---|
| Mathias Énard | ||||
 Матіас Енар на Паризькому книжковому салоні. Березень 2010 року. | ||||
| Народився |
11 січня 1972 (52 роки) Ніор | |||
| Громадянство |
 Франція | |||
| Національність | француз | |||
| Діяльність | прозаїк, перекладач | |||
| Сфера роботи | французька література[1], переклади з арабськоїd[1] і translations from Persian languaged[1] | |||
| Alma mater | Національний інститут східних мов і цивілізацій і Луврська школаd | |||
| Заклад | Автономний університет Барселони | |||
| Мова творів | французька | |||
| Роки активності | 2003 — донині | |||
| Жанр | роман, оповідання | |||
| Magnum opus |
«Досконалість пострілу» (2003) «Зона» (2008) «Розкажіть їм про битви, королів і слонів» (2010) «Компас» (2015) | |||
| Членство | Societat Catalana d'Amics de Marcel Proustd | |||
| Автограф |
 | |||
| Премії | Ґонкурівська премія (2015) | |||
|
| ||||
 Матіас Енар у Вікісховищі | ||||
 Висловлювання у Вікіцитатах | ||||
Матіа́с Ена́р (фр. Mathias Énard; 11 січня 1972, Ніор) — французький письменник і перекладач, лауреат Ґонкурівської премії (2015) за роман «Компас»[3].
Біографічні дані[ред. | ред. код]
Матіас Енар здобув вищу освіту у Луврській школі як знавець сучасного мистецтва, а тоді вивчав арабську і перську мови в Національному інституті східних мов і цивілізацій. Слухав лекції перської мови в Бріжитт Сімон-Хаміді. 2000 року, після тривалого перебування на Близькому Сході, він переїхав до Барселони й співпрацював там із кількома культурними журналами. Переклав дві книжки — з перської та арабської. Брав участь у роботі редакційної колегії журналу «Inculte» в Парижі. З 2010 року Матіас Енар викладав арабську мову в Автономному університеті Барселони[4].
У 2003 році вийшов перший роман «Досконалість пострілу». Дія твору відбувається під час громадянської війни. Країну не вказано, але нею може бути Ліван[5]. Головний герой — снайпер, одержимий смертю. Про себе він каже:
Я сам не знав, хто я: стрілець чи мішень.
Оригінальний текст (фр.)Je ne savais plus si j'étais celui qui tirait ou celui sur lequel on tirait.
Наступного року цей твір здобув Премію п'яти континентів франкофонії[fr], Премію Едме Ларошфуко[fr] й був відзначений на Фестивалі першого роману[fr][6].
У 2005–2006 роках Матіас Енар був стипендіатом Французької академії в Римі.
У 2008 році він опублікував у видавництві «Actes Sud» роман «Зона» про ізраїльсько-палестинську війну. Автор, з його слів, «хотів створити сучасну епопею». Роман має цікаву особливість: на всіх його п'ятиста сторінках простягається одне речення від першої особи[7]. «Зону» нагороджено Грудневою премією[fr], Літературною премією «Кандід»[fr] і Книжкова премія радіостанції «France Inter»[fr].
2010 року в тому ж видавництві вийшло оповідання Енара «Розкажіть їм про битви, королів і слонів». Йдеться про перебування Мікеланджело в Константинополі, куди він прибув 13 травня 1506 року на запрошення султана Баязида II. Показано толерантний і цілком європейський Константинополь, що приймав євреїв, яких вигнали з Іспанії католицькі королі. Це оповідання здобуло Ґонкурівську премію ліцеїстів (2010), Книжкову премію Пуату-Шаранта (2011)[8], Премію «Голос слухачів» (2011), а також відзнаку Центру книжки і читання в Пуату-Шаранті.
2011 року Матіас Енар разом із графіком Тома Мареном і філософом Жульєном Безієм заснував у Парижі галерею «Scrawitch», яка влаштовує виставки естампів сучасних митців[9].
У 2012 році Енар опублікував роман «Вулиця злодіїв» — розповідь про пригоди молодого марокканця в Іспанії під час Арабської весни, коли почалися Протести в Іспанії (2011-2015)[es]. «Вулицею злодіїв» письменник відгукнувся на ці події, оцінив їх, а також дав свої погляди на акції протесту та повстання[10]. 2012 року в Бейруті роман здобув першу премію «Список кандидатів на Ґонкурівську премію: вибір Сходу», яку присудило журі із студентів із Лівану та інших країн Близького Сходу[11]. У 2013-му «Вулицю злодіїв» нагороджено Премією Літературної академії Бретані і Пеї-де-ла-Луар.
2015 року Матіас Енар здобув Ґонкурівську премію за роман «Компас», у якому йдеться про погляди Заходу на Схід. Головний герой роману, музикознавець Франц Рітер, щойно дізнавшись про свою смертельну хворобу, під час безсонної ночі у віденському готелі згадує свої численні поїздки на Схід[12].
На вересень 2015 року твори Енара опубліковано у 22 країнах[13], їх перекладено, зокрема, англійською, данською, івритом, іспанською, каталанською, нідерландською, німецькою, хорватською, чеською і японською мовами.
Твори[ред. | ред. код]
Авторські[ред. | ред. код]
- La Perfection du tir, Actes Sud, 2003 ; rééd. Babel, Actes Sud, n°903, 2008 — «Досконалість пострілу»
- Премія п'яти континентів франкофонії, 2004
- Премія Едме Ларошфуко, 2004
- Відзнака на Фестивалі першого роману, 2004
- Remonter l'Orénoque, Actes Sud, 2005 — «Ще раз піднятися рікою Ориноко»
- Bréviaire des artificiers (ill. Pierre Marquès), Éditions Verticales / Gallimard, 2007 — «Підручник для підривників»
- Zone, Actes Sud, 2008 ; rééd. Babel, Actes Sud, n° 1020, 2010 — «Зона»
- Стипендія Тід Моньє Спілки французьких літераторів, 2008
- Премія Кадму, 2008
- Груднева премія, 2008
- Премія «Кандід», 2008
- Премія для початківців (Prix Initiales), 2009
- Книжкова премія радіостанції «France Inter», 2009
- Parle-leur de batailles, de rois et d'éléphants, Actes Sud, 2010 ; rééd. Babel, Actes Sud, n° 1153, 2013 — «Розкажіть їм про битви, королів і слонів»
- Ґонкурівська премія ліцеїстів, 2010
- Книжкова премія Пуату-Шаранта, 2011
- Премія «Голос слухачів», 2011
- Відзнака Центру книжки і читання в Пуату-Шаранті, 2011
- L'Alcool et la Nostalgie, Éditions Inculte, 2011 (ISBN 978-2-916940-48-9)16 ; rééd. Babel, Actes Sud, n° 1111, 2012 — «Алкоголь і ностальгія»
- Rue des voleurs, Actes Sud, 2012 (ISBN 978-2-330-01267-0) — «Вулиця злодіїв»
- Перша премія «Список кандидатів на Ґонкурівську премію: вибір Сходу», 2012
- Премія «Roman-News», 2013
- Премія Літературної академії Бретані і Пеї-де-ла-Луар, 2013
- Tout sera oublié (ill. Pierre Marquès), Actes Sud, 2013 (ISBN 978-2-330-01808-5) — «Усе забудеться»
- Boussole, Actes Sud, 2015, 400 p. (ISBN 978-2-330-05312-3) — «Компас»
- Ґонкурівська премія, 2015
Переклади українською[ред. | ред. код]
- Mirzâ Habib Esfahâni. Épître de la queue, Minimales/Verticales / Gallimard, 2004 (ISBN 978-2-84335-207-2) — «Послання від хвоста». З перської
- Yussef Bazzi. Yasser Arafat m'a regardé et m'a souri, Verticales / Gallimard, 2007 (ISBN 978-2-07-078594-0) — «Ясер Арафат дивився на мене й усміхався мені». З арабської
- Компас / Матіас Енар ; пер. з фр. Ірини Славінської. — Львів : Видавництво Старого Лева, 2017. — 496 с.
Екранізації творів Енара[ред. | ред. код]
- «Відкритому серцю» (À cœur ouvert), 2012, фільм за мотивами «Ще раз піднятися рікою Ориноко». Режисер Маріон Лен
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в Czech National Authority Database
- ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ Le Goncourt 2015 remis à Mathias Enard ! (фр.). Архів оригіналу за 17 листопада 2015. Процитовано 3 листопада 2015.
- ↑ Notice d'autorité de la BnF.
- ↑ Стаття в журналі «Transfuge» [Архівовано 17 листопада 2015 у Wayback Machine.], № 50, травень 2011 року
- ↑ Фестиваль першого роману — 2004, офіційний сайт. Архів оригіналу за 17 листопада 2015. Процитовано 14 листопада 2015.
- ↑ Zone, de Mathias Énard: «J'ai voulu faire une épopée contemporaine». Сайт газети «Le Monde» (фр.). Архів оригіналу за 17 листопада 2015. Процитовано 11 вересня 2008.
- ↑ «Mathias ÉNARD». Сайт Центру книжки і читання в Пуату-Шаранті. Архів оригіналу за 17 листопада 2015. Процитовано 16 листопада 2015.
- ↑ Сайт галереї «Scrawitch». Архів оригіналу за 13 жовтня 2014. Процитовано 14 листопада 2015.
- ↑ «Rencontre avec Mathias Énard». Сайт «Oufipo», 19.10.2012. Перевірено 16.11.2015. Архів оригіналу за 17 листопада 2015. Процитовано 14 листопада 2015.
- ↑ « RUE DES VOLEURS » DE MATHIAS ÉNARD, LISTE GONCOURT/LE CHOIX DE L'ORIENT. Paris Match. Процитовано 1.11.2012.
- ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 21 січня 2016. Процитовано 20 січня 2016.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) - ↑ Grégoire Leménager. «Mathias Enard, le nouveau Balzac». Сайт «L'Obs». Перевірено 16.11.2015. Архів оригіналу за 24 листопада 2015. Процитовано 16 листопада 2015.
Зовнішні зв'язки[ред. | ред. код]
 |
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Матіас Енар (чорно-білі) |
|
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Матіас Енар (барвисті) |
 |
Вікіцитати містять висловлювання від або про: Матіас Енар |
- Експозиція виставки в галереї «Scrawitch» [Архівовано 17 листопада 2015 у Wayback Machine.]
|
| |||||