Симона де Бовуар

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Симона де Бовуар
фр. Simone de Beauvoir
Західна філософія
Simone de Beauvoir2.png
Симона де Бовуар
Народження 9 січня 1908(1908-01-09)
Париж
Смерть 14 квітня 1986(1986-04-14) (78 років)
Париж
пневмонія
Поховання
Громадянство (підданство) Flag of France.svg Франція[2]
Знання мов
  • французька[3]
  • Ім'я при народженні Simone-Lucie-Ernestine-Marie Bertrand de Beauvoir
    Діяльність
  • політична філософиня, журналістка, романістка, автобіограф, есеїст, політична активістка, авторка щоденника, women letter writer, феміністка, літературний критик, письменниця, активістка, авторка
  • Школа / Традиція екзистенціалізм
    фемінізм
    Основні інтереси політика, фемінізм, етика
    Значні ідеї етика невизначеності, феміністська етика, екзистенціальний фемінізм
    Вплинула Юдит Батлер, Альбер Камю, Сартр, Саміла Палья, Бетті Фрідан
    Alma mater Паризький університет
    Літературний напрям атеїзм, фемінізм і екзистенціалізм
    Зазнала впливу
  • Декарт
    Мері Волстонкрафт
    Кант
    Гегель
    Гусерль
    К'єркегор
    Гайдеггер
    Маркс
    Ніцше
    Сартр
    Маркіз де Сад
  • Визначний твір
  • The Mandarins[d], When Things of the Spirit Come First[d], Pyrrhus and Cineas[d], Друга стать і She Came to Stay[d]
  • Історичний період Філософія XX століття
    Конфесія атеїзм
    Рід Bertrand de Beauvoir family[d]
    Брати, сестри Hélène de Beauvoir[d]
    Автограф Simone de Beauvoir (signature).jpg
    Нагороди

    Симона де Бовуар у Вікісховищі?
    Q:  Висловлювання у Вікіцитатах

    Симо́на де Бовуа́р (фр. Simone de Beauvoir (фр. вимова: [simɔn də boˈvwaʁ]), 9 січня 1908, Париж — 14 квітня 1986) — французька письменниця, філософиня, ідеологиня фемінізму, «мати фемінізму другої хвилі». Авторка багатьох новел, монографій у сфері філософії та політики, соціальних нарисів, есе, біографій та автобіографії у кількох томах.[4]

    Публіцистична робота «Друга стать» (Le deuxième sexe, 1949) присвячена проблемам жіночих прав та гендерної нерівності і справила великий вплив на феміністський рух. У романах де Бовуар розвиваються екзистенціалістські ідеї, сюжетні ходи «Мандаринів» (Les Mandarins, 1954; Гонкурівська премія) описують події життя екзистенціалістського письменницького оточення.

    Есеїстика де Бовуар включає роботи «Мораль двозначності» (Pour une morale de l'ambiguité, 1947), «Старість» (La Vieillesse, 1970). У автобіографічній трилогії «Сила зрілості» (La Force de l'âge, 1960) і «Сила речей» (La Force des choses, 1963), змальовується життя сподвижниці Сартра.

    Ранні роки[ред. | ред. код]

    Родина[ред. | ред. код]

    Сімона де Бовуар народилась 9 січня 1908 року в буржуазній паризькій сім'ї в 6-му окрузі. Її батько, Жорж Бертран де Бовуар — юридичний секретар, колись прагнув стати актором[5], а мати, Франсуаз Бовуар (дівоче прізвище - Брассер), була донькою багатого банкіра і ревною католичкою. Сестра Симони, Елен, народилася через два роки. Сім'я намагалася зберегти буржуазний статус після того, як після Першої світової війни вони втратили більшу частину свого капіталу, і Франсуаз наполягала, щоб дві дочки були відправлені до престижної монастирської школи. Сама Симона дитиною була глибоко релігійною, а в один момент навіть мала намір стати черницею. Вона втратила віру в ранньому підлітковому віці й залишилася атеїсткою до кінця життя[6].

    Де Бовуар була інтелектуально ранньою дитиною, що було викликано заохоченням батька; він постійно хвалився: "Сімона думає, як чоловік!" Через деякі обмежені  обставини її сім'ї, де Бовуар більше не могла покладатися на своє придане, і, як і інші дівчата середнього класу її віку, її можливості шлюбу стали непевними. Де Бовуар скористалася цією можливістю, щоб зробити те, що вона завжди хотіла зробити, одночасно вживаючи кроки, щоб заробляти собі на життя[7].

    Після здачі бакалаврських іспитів з математики і філософії в 1925 році вона вивчала математику в Інституті католики в Парижі та мови й літературу в Інституті Сент-Марі. Потім вона вивчала філософію в Сорбонні і після закінчення в 1928 році написала дипломну роботу (приблизно еквівалентна магістерській роботі) про Лейбніца для Леона Бруншвіча (тема: "Le concept chez Leibniz" [ "Концепція в Лейбніца"][8]). Де Бовуар була лише дев'ятою жінкою, яка отримала в той час диплом Сорбонни, через те, що французьким жінкам лише нещодавно було дозволено приєднатися до вищої освіти.

    Де Бовуар уперше працювала з Морісом Мерло-Понті і Клодом Леві-Стросом, коли всі троє відбували педагогічну практику в одній і тій же середній школі. Хоча офіційно не була зарахована, вона сиділа на курсах у Вищій нормльній школі, готуючись до агрегації з філософії, висококонкурентного післядипломного іспиту, який служить національним рейтингом для студентів. Під час навчання для агрегації вона познайомилася зі студентами Жаном-Полем Сартром, Полем Нізаном і Рене Майо (який дав їй прізвисько "Кастор", або "бобер"[9], що прилипло до неї). Журі агрегації нагородило  першим місцем Сартра замість де Бовуар, яка посіла друге місце й у віці 21 року була наймолодшою людиною, яка склала іспит[10].

    В роботі “Мемуари добре вихованої дівчини” вона писала: "... індивідуалізм мого батька та його язичницькі етичні норми були в повному протиріччі  з жорстко моральним конвенціоналізмом моєї матері. Цей дисбаланс, який зробив моє життя свого роду нескінченним диспутом, і є головною причиною, чому я стала інтелектуалкою”[11].

    Середні роки[ред. | ред. код]

    З 1929 по 1943 рік де Бовуар викладала на рівні ліцею, поки не змогла підтримати себе виключно на гонорарах своїх творів. Вона викладала в ліцеї Монгран (Марсель), ліцеї Жанни д'Арк (Руан) і ліцеї Мольєра (Париж) (1936—1939)[12].

    У жовтні 1929 року Жан-Поль Сартр і де Бовуар стали парою і після суперечки з батьком де Бовуар Сартр попросив її одружитися з ним для проби. Одного разу, коли вони сиділи на лавці біля Лувру, він сказав: "Давайте підпишемо дворічну угоду"[13]. Де Бовуар вирішила ніколи не одружуватись та не вести спільний побут із Сартром, з яким мала тривалі стосунки. У неї ніколи не було дітей. Це дало їй можливість здобувати наукові звання, брати активну участь у політичному житті, подорожувати, викладати, писати та мати вільне особисте життя.

    Сартр і де Бовуар завжди читали один одного. Триває дискусія про те, наскільки вони впливали один на одного в своїх екзистенціалістичних творах, таких як «Буття і ніщо» Сартра, де Бовуар «Гостя» і «Феноменологія і наміри». Проте нові дослідження доробку де Бовуар зосереджені на впливах, відмінних від Сартра, включаючи Гегеля та Лейбніца.[4] Неогегелівське відродження Александра Кожева і Жана Іпполіта в 1930-х роках надихнуло ціле покоління французьких мислителів, зокрема Бовуар і Сартра, відкрити для себе "Феноменологію духу" Гегеля[14][15].

    Особисте життя[ред. | ред. код]

    Починаючи з 1929 року, де Бовуар і Жан-Поль Сартр були партнерами і залишалися в такому статусі протягом п'ятдесяти одного року, до його смерті в 1980 році. Де Бовуар вирішила ніколи не виходити заміж або створювати спільне господарство, також вона ніколи не мала дітей. Це дало їй час для вдосконалення своєї освіти, залучення до політичних подій, для своїх праць та вчителювання, а також для її коханців.

    Можливо, її найвідомішим коханцем був американський автор Нельсон Альгрен, якого вона зустріла в Чикаго в 1947 році, і до кого вона писала через Атлантику, звертаючись до нього як "мій коханий чоловіче"[16]. Альгрен виграв Національну книжкову премію за роботу “Чоловік із золотою рукою” в 1950 році. В 1954 році Симона де Бовуар завоювала найпрестижнішу французьку літературну премію за працю “Мандарини”, в якому Альгрен є прототипом персонажа Льюїса Брогана. Альгрен затято заперечував проти того, щою їхня близькість набула розголосу. Через роки після того, як вони розлучилися, її поховли з його подарунком — срібною каблучкою, на руці[17]. Однак вона жила з Клодом Ланцманом з 1952 по 1959 рік [18].

    Симона де Бовуар була бісексуалкою, і її стосунки з молодими жінками були контраверсійними[19]. Колишня студентка Б'янка Ламблен (Бінефельд до заміжжя) написала у своїй книзі “Мемуари стурбованої молодої дівчини” (Mémoires d'une jeune fille dérangée), що, поки вона була студенткою в Ліцеї Мольєра, її вчителька де Бовуар в свої 30 років сексуально експлуатувала її[20]. У 1943 році де Бовуар була відсторонена від викладацької роботи через звинувачення в тому, що в 1939 році вона спокусила 17-річну ліцеїстку Наталі Сорокіну[21]. Батьки Сорокіної пред'явили офіційне звинувачення проти Симони де Бовуар за розтління неповнолітньої, і внаслідок цього у неї було відкликано ліцензію на викладання у Франції[22].

    Незадовго до Другої світової війни пара Сартр-де Бовуар переїжджає до Парижу. У 1943 році де Бовуар вперше друкує свій роман «Гостя» (L'Invitée) у видавництві Ґаллімар. У романі описуються стосунки між Сартром, Ольгою Козакевич та нею, роман має великий успіх.

    У 1977 році де Бовуар, Сартр, Ролан Барт, Мішель Фуко, Жак Дерріда і значна частина інтелігенції підписали петицію, яка прагнула скасувати вік згоди у Франції[23][24].

    Значні твори[ред. | ред. код]

    Гостя[ред. | ред. код]

    Де Бовуар опублікувала свій перший роман Гостя (L'Invitée) 1943 року[25]. Це художня хроніка статевих стосунків між нею й Сартром з Ольгою та Вандою Козакевич. Ольга була однією з учениць де Бовуар у середній школі в Руані, де Симона викладала на початку 1930-х. Вона прив'язалася до Ольги. Сартр спробував підбити до Ольги клинці, але вона йому відмовила, тож він розпочав стосунки з її сестрою Вандою. Сартр підртимував Ванду до самої смерті. Він також підтримував Ольгу впродовж багатьох років, доки вона не зустрілася з Жаком-Лораном Бостом, коханцем де Бовуар, і не одружилася з ним.

    Дія роману відбувається перед Другою світовою війною. Бовуар поєднала Ольгу та Ванду в один персонаж. У цій художній версії де Бовуар, Сартр та молода жінка ведуть менаж-а-труа. Роман розкриває також складні стосунки між де Бовуар і Сартром та те, як на ці стосунки впинуло життя втрьох.

    Після Гості де Бовуар опублікувала роман Кров інших, що досліджує природу особистої відповідальності й розповідає історію кохання двох французьких студентів, учасників Руху опору[26].

    Екзистенціалістська етика[ред. | ред. код]

    Симона де Бовуар та Жан-Поль Сартр у Пекіні, 1955

    У 1944-у де Бовуар написала перше філософське есе Пірр і Кіней (Pyrrhus et Cinéas), де висвітлюється питання екзистенціалісткої етики. Вона продовжила дослідження екзистенціалізму у другому есе Етика двозначності (1947); це, мабуть, найбільш доступний вступ до екзистенціалізму. В цьому есе де Бовуар прояснює деякі непослідовносі, які багато-хто, зокрема Сартр, вбачали в головних працях екзистенціалізму, таких як Буття і ніщо. В Етиці двозначності де Бовуар береться за екзистенціалістську дилему абсолютної свободи проти накладених обставинами обмежень[27].

    Les Temps modernes[ред. | ред. код]

    Докладніше: Les Temps modernes

    У кінці Другої світової війни де Бовуар та Сартр стали редакторами політичного журналу Les Temps modernes, заснованого Сартром разом із Морісом Мерло-Понті та іншими інтелектуалами. Де Бовуар використовувала журнал Les Temps Modernes для публікації власних творів, досліджуючи свої ідеї в малій формі, перш ніж зібрати їх в есе та книги. Вона залишалася редактором до смерті.

    Сексуальність, екзитенціалістський фемінізм та Друга стать[ред. | ред. код]

    Друга стать, уперше опублікована в 1949 році французькою мовою як Le Deuxième Sexe, перетворює екзистенціалістську матнтру існування передує сутності в феміністську: "Жінкою не народжуються, а стають" (французькою: "On ne naît pas femme, on le devient")[28]. Цією знаменитою фразою де Бовуар спочатку висловлює те, що стало відомим як відмінність між статтю та гендером, тобто біологічною статтю та соціальним й історичним конструктом гендер та супутніми стереотипами[29]. Де Бовуар вістоює думку, що "первинним джерелом пригноблення жінки є її [жіночності] історичне й соціальне конструювання як суттєво" Іншої.[30].

    Де Бовуар визначає жінку як "другу стать", тому що жінки визначаються відносно чоловіків. Вона вказує на те, що Арістотель розмірковував, що жінки "є самицями через брак якостей", тоді як Тома Аквінський говорив про жінок як про "недосконалих чоловіків" та як про "випадкові" створіння[31]. Де Бовуар ствержувала, що жінки здатні робити вибір на рівні з чоловіками, а тому спроможні обрати шлях підвищення, підняття за межі "іманентності", з якою вони раніше примирялися, й досягти "трасцендентності", тобто такого положення, коли вони візьмуть в свої руки відповідальність за себе й за світ, коли вони оберуть свободу.

    У розділі "Жінка: міф та реальність"[32]де Бовуар висуває думку, що чоловіки зробили жінку "Іншою" в суспільстві, оточивши її фальшивою аурою "таємничості". Вона наполягає на тому, що чоловіки використовують це як оправдання тому, щоб не резуміти жінок та їхніх проблем, не допомагати їм, і що загалом таке створення стереотипів групи, що стоять вище в ієрархії, завжди застосовують щодо тих груп, що стоять нижче. Вона пише, що аналогічний гніт ієрархії завжди відбувається щодо інших категорій ідентичності, таких як раса, клас чи релігія, але, стверджує вона, ніде це не настільки правда, як щодо гендеру, коли чоловіки формують стереотип жінки й використовують його як оправдання організацї суспільства на засадах патріархату.

    Попри внесок у феміністичний рух, особливо в рух звільненні жінок у Франції, та віру в ідеали економічної незалежності жінок та рівних можливостей освіти, де Бовуар тивалий час не бажала називати себе феміністкою[33]. Однак в умовах нового піднесення феміністичного руху в кінці 1960-х та на початку 1970-х вона заявила, що більше вже не вірить, що лише тільки соціалістична роволюція буде достатньою для звільнення жінки. Тож, 1972 року вона публічно проголосила себе феміністкою в інтерв'ю Le Nouvel Observateur[34].

    Мандарини[ред. | ред. код]

    Роман «Мандарини», опублікований 1954 року виграв найвищу літературну відзнаку Франції Гонкурівську премію. Дія роману відбувається після закінчення Другої світової війни й описує особисте життя філософів та їхніх друзів з близького кола спілкування Сартра й де Бовуар, зокрема її стосунки з американським письменником Нелсоном Алгреном, якому в книзі є посвята. Алгрена обурив відвертий опис сексуальних стосунків між ними як в «Мандаринах», так і в автобіографіях. Алгрен дав віддушину своїй люті, зробивши огляд американських перекладів робіт де Бовуар. Велика частина матеріалів щодо цього епізоду в житті де Бовуар, зокрема її листи до Алгрена стали доступними широкій публіці тільки після її смерті.

    Симона де Бовуар в Україні[ред. | ред. код]

    Приїзд Симони де Бовуар в травні 1964 року в Київ залишився непоміченим[35]. Багато митців та тогочасної інтелігенції з-закордону було запрошено на Шевченків ювілей. Головою організаційного комітету був Микола Бажан, який, зокрема, і запросив Жана-Поль Сартра. Незважаючи на те, що з ним приїхала Симона де Бовуар, яка була авторкою знаменитої праці «Друга стать», а 60-ті роки в Радянському Союзі відзначалися піднесенням радикальної другої хвилі фемінізму, її постать майже не привернула до себе уваги. Навіть попри це вона знайшла спільну мову з українськими інтелектуалками.

    Роботи[ред. | ред. код]

    • 1943: Гостя (L'Invitée), роман
    • 1944: Пірр та Сінеас (Pyrrhus and Cineas), есе
    • 1945: Кров інших (Le Sang des autres), роман
    • 1945: Непотрібні роти (Les Bouches inutiles), театральна п'єса
    • 1946: Всі люди смертні (Tous les hommes sont mortels), роман
    • 1947: Моральна двозначність (Pour une morale de l'ambiguïté), есе
    • 1948: Америка день за днем (L'Amérique au jour le jour), оповідання
    • 1949: Друга стать (Le Deuxième Sexe), філософське есе, 2 т.
    • 1954: Мандарини (Les Mandarins), роман
    • 1955: Привілейовані (Privilèges), есе
    • 1957: Довга прогулянка (La Longue Marche), есе
    • 1958: Мемуари добре вихованої дівчини (Mémoires d'une jeune fille rangée), автобіографічне оповідання
    • 1960: Сила зрілості (La Force de l'âge), автобіографія
    • 1962: Сила речей (La Force des choses), автобіографія
    • 1964: Дуже легка смерть (Une mort très douce), автобіографічне оповідання про останні дні життя Франсуази де Бовуар, матері Симони
    • 1966: Принадливі картинки (Les Belles Images), роман
    • 1967: Зломлена (La Femme rompue), роман
    • 1970: Старість (La Vieillesse), есе
    • 1972: Чи варто спалити де Сада? (Faut-il brûler Sade?), есе
    • 1972: В кінцевому рахунку (Tout compte fait), автобіографічне оповідання
    • 1979: Коли духовне первинне (Quand prime le spirituel), роман
    • 1981: Церемонія прощання (La Cérémonie des adieux) — за інтерв'ю з Жан-Полем Сартром: серпень-вересень 1974 року, автобіографічне.

    Переклади українською[ред. | ред. код]

    • Бовуар, Сімона де. Друга стать. Т. 1. — К.: Основи, 1994. — 390 с.
    • Бовуар, Сімона де. Друга стать. Т. 2. — К.: Основи, 1995. — 392 с.
    • Бовуар, Сімона де. Друга стать. Т. 1-2 — К.: Основи, 2017. — 368 с.

    Фільмографія[ред. | ред. код]

    Симона де Бовуар разом із Сартром біля пам'ятника Бальзаку

    Призи[ред. | ред. код]

    Цитати[ред. | ред. код]

    • Аби я визнала чоловіка рівним собі, він повинен довести, що хоча б в чомусь кращий за мене (слова Анни (прототип Бовуар), «Мандарини»).
    • У своїх творах я показую жінок такими, якими вони є, а не повинні бути. (з інтерв'ю з Симоною де Бовуар)
    • Жінкою не народжуються, нею стають («Друга стать», 2 том).
    • У глибині душі чоловіку потрібно, щоб війна статей залишалася для нього грою, тоді як жінка ставить на карту свою долю.
    • Жоден чоловік не погодився б стати жінкою, але всі вони хочуть, щоб жінки були («Друга стать», 1 том).
    • Закохана жінка замикається в маленькому світі коханого чоловіка; ревнощі посилюють її самотність і тим самим роблять залежність ще сильнішою.
    • «Любов» має різне значення для чоловіка та жінки, саме в цьому одна з головних причин непорозуміння, що розділяє їх.
    • Бути коханою — це не мета і не сутність буття. («Мандарини»)
    • Світом ніколи не володіють, і захиститися від нього теж неможливо. («Мандарини»)
    • Мені завдає нещастя лише те, що я не відчуваю себе щасливою.
    • Мовчання — подоба спільництва: воно висловлює згоду, надто глибоку для слів.(з роману «Принадливі картинки»)
    • Зазвичай люди не надто винахідливі, коли справа стосується розваг.
    • …Все своє життя я побудувала на несприйнятті нудьги. (Анна — прототип С. де Бовуар, роман «Мандарини»)

    Див. також[ред. | ред. код]

    Примітки[ред. | ред. код]

    1. http://www.pariscemeteries.com/pages/montparnasse.html
    2. http://www.nytimes.com/roomfordebate/2011/05/18/are-french-women-more-tolerant/still-a-long-way-to-go
    3. а б ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
    4. а б Bergoffen, Debra (2018-07-10). Simone de Beauvoir. Oxford Handbooks Online. doi:10.1093/oxfordhb/9780198755340.013.21. Процитовано 2019-03-24. 
    5. Mussett, Shannon M. (2017-07-29). The Failure of Female Identity in Simone de Beauvoir's Fiction. A Companion to Simone de Beauvoir. Chichester, UK: John Wiley & Sons, Ltd. с. 367–378. ISBN 9781118795996. 
    6. Butler, Judith (1986). Sex and Gender in Simone de Beauvoir's Second Sex. Yale French Studies (72). с. 35. ISSN 0044-0078. doi:10.2307/2930225. Процитовано 2019-03-24. 
    7. Tyler, Melissa (2014-10-02). Simone De Beauvoir (1908–1986). Oxford Handbooks Online. doi:10.1093/oxfordhb/9780199669356.013.0025. Процитовано 2019-03-24. 
    8. Beauvoir, Simone de (2015-03-01). Feminist Writings. University of Illinois Press. ISBN 9780252039003. 
    9. Mussett, Shannon M. (2017-07-29). The Failure of Female Identity in Simone de Beauvoir's Fiction. A Companion to Simone de Beauvoir. Chichester, UK: John Wiley & Sons, Ltd. с. 367–378. ISBN 9781118795996. 
    10. Cain, Sarah (2015-02-01). ‘We Stand Corrected’: New Yorker Fact-checking and the Business of American Accuracy. Writing for The New Yorker. Edinburgh University Press. ISBN 9780748682492. 
    11. Memoirs of a Dutiful Daughter, Book One. 
    12. Kelly Oliver (ed.), French Feminism Reader, Rowman & Littlefield Publishers, 2000, p. 1; Bulletin 2006 de l'Association amicale des anciens et anciennes élèves du lycée Molière, 2006, p. 22.
    13. Bair, p. 155-7. 
    14. Tidd, Ursula (2004-06-02). Simone de Beauvoir. doi:10.4324/9780203634431. Процитовано 2019-03-24. 
    15. Bauer, Nancy (2001-01-31). Simone de Beauvoir, Philosophy, and Feminism. New York Chichester, West Sussex: Columbia University Press. ISBN 9780231529174. 
    16. Brown, John L.; Beauvoir, Simone de; Beauvoir, Sylvie Le Bon de (1997). Lettres à Nelson Algren: Un amour transatlantique, 1947-1964. World Literature Today 71 (4). с. 753. ISSN 0196-3570. doi:10.2307/40153313. Процитовано 2019-03-24. 
    17. de Beauvoir, Simone; Gendron, Sarah; Sarrot, Justine; de Beauvoir, Sylvie Le Bon; Gendron, Sarah; Altman, Meryl; de Beauvoir, Sylvie Le Bon (2017-04-20). Notes for a Novel. University of Illinois Press. doi:10.5406/illinois/9780252036347.003.0027. Процитовано 2019-03-24. 
    18. Menand, Louis (September 26, 2005). "Stand By Your Man". The New Yorker: Condé Nast. Retrieved December 28, 2017. 
    19. Rodgers, Nigel; Thompson, Mel (2004). Philosophers Behaving Badly. London: Peter Owen Publishers. p. ~186. ISBN 072061368X. 
    20. Mémoires d'une jeune fille dérangée (1994, LGF – Livre de Poche; ISBN 978-2-253-13593-7/2006, Balland; ISBN 978-2-7158-0994-9). 
    21. Tête-à-tête: Simone de Beauvoir and Jean-Paul Sartre, Hazel Rowley, HarperCollins, 2005, pp. 130–35, ISBN 0-06-052059-0;ISBN 978-0-06-052059-5. 
    22. Intellectuals: From Marx and Tolstoy to Sartre and Chomsky, Paul Johnson, Harper Perennial, 1988, pp. 238–38, ISBN 978-0-06-125317-1. 
    23. "Sexual Morality and the Law", Chapter 16 of Politics, Philosophy, Culture: Interviews and Other Writings 1977-1984. Edited by Lawrence D. Krizman. New York/London: 1990, Routledge, ISBN 0-415-90149-9, p. 275. 
    24. Henley, Jon (February 23, 2001). "Calls for legal child sex rebound on luminaries of May 68". The Guardian. Retrieved December 28, 2017. 
    25. Beauvoir, Simone de | Internet Encyclopedia of Philosophy. www.iep.utm.edu (en-US). Процитовано 2018-01-03. 
    26. http://www.iep.utm.edu/beauvoir/ Simone de Beauvoir
    27. Помилка цитування: Неправильний виклик <ref>: для виносок plato.stanford не вказаний текст
    28. Beauvoir, The Second Sex, 267
    29. Mikkola, Mari (3 January 2018). У Zalta, Edward N. The Stanford Encyclopedia of Philosophy. Metaphysics Research Lab, Stanford University — через Stanford Encyclopedia of Philosophy. 
    30. Bergoffen, Debra (2015). У Zalta, Edward N. The Stanford Encyclopedia of Philosophy (вид. Fall 2015). Metaphysics Research Lab, Stanford University. 
    31. Beauvoir, Simone de. Simone de Beauvoir The Second Sex, Woman as Other 1949. www.marxists.org. 
    32. Beauvoir, Simone de. "Woman: Myth and Reality".
      ** in Jacobus, Lee A. (ed.). A World of Ideas. Bedford/St. Martins, Boston 2006. 780–95.
      ** in Prince, Althea, and Susan Silva Wayne. Feminisms and Womanisms: A Women's Studies Reader. Women's Press, Toronto 2004 p. 59–65.
    33. Помилка цитування: Неправильний виклик <ref>: для виносок oxfordreference.com не вказаний текст
    34. Fallaize, Elizabeth (1998). Simone de Beauvoir: A critical reader (вид. Digital print). London: Routledge. с. 6. ISBN 978-0415147033. 
    35. Агеєва, Віра Агеєва (05.06.2017). Сімона де Бовуар у Києві: непомічений візит (Українською). Процитовано 24.03.2019. 

    Література[ред. | ред. код]

    Посилання[ред. | ред. код]