Паскаль Кіньяр

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Паскаль Кіньяр
Pascal Quignard
RMA et Pascal Quignard, USA, 2013.jpg
Народження 23 квітня 1948(1948-04-23)[1][2] (69 років)
  Верней-сюр-Авр[1]
Громадянство Flag of France.svg Франція
Мова творів французька[3]
Рід діяльності письменник[1], есеїст, романіст[d] і сценарист
Magnum opus: The Roving Shadows[d]
Нагороди та премії
Сайт: pascal-quignard.fr
Q: Висловлювання у Вікіцитатах
CMNS: Паскаль Кіньяр на Вікісховищі

Паскаль Кіньяр (фр. Pascal Quignard) (23 квітня 1948, Верней-сюр-Авр, департамент Ер) — французький письменник, есеїст.

Біографія[ред.ред. код]

Народився 23 квітня 1948 у Верней-сюр-Авр в департаменті Ер (Франція). Батько — директор ліцею, мати — органістка. Виріс у Гаврі. У 18 місяців пережив період німоти, що була відновилася у 16 років. Згодом він писав:

« Це мовчання, це напевне те, що підштовхнуло мене до письма, до цієї дії: бути у мові мовчки.
Оригінальний текст (фр.)

Ce silence, c’est sans doute ce qui m’a décidé à écrire, à faire cette transaction : être dans le langage en me taisant

 »

Захоплювався музикою (вчився грати на піаніно, органі, віолончелі, альті) та давніми мовами.

У 1966—1968 роках вивчав філософію разом з Даніелем Кон-Бендітом, серед їхніх викладачів були Емануель Левінас та Поль Рікер. Під впливом подій 1968 року відійшов від філософії. Першою книгою Кіньяра було есе про Леопольда Захер-Мазоха. Співпрацював з журналом «Ефемер» (L'Éphémère), навколо якого групувалися Ів Бонфуа, Андре дю Буше, Філіп Жаккотте, Мішель Леріс. З 1969 року працював редактором у видавництві Меркюр де Франс.

1997 року мав серйозний серцевий напад і потрапив до шпиталю; під впливом перебування в лікарні написав книжку «Таємне життя» (Vie secrète), що є особливим поєднанням роману, інтимного щоденника, сну, поезії, трактату та есе. Таємне життя вирізняється своєю фрагментарністю та афористичністю. У подальшому для його творчості доволі характерні тексти з невизначеним жанром, водночас у 2000-і роки він написав декілька романів.

Керує Міжнародним фестивалем опери та театру бароко в Версалі.

Твори[ред.ред. код]

  • L' Être du balbutiement: essai sur Sacher-Masoch, 1969. Про Захер-Мазоха.
  • Alexandra de Lycophron, 1971
  • La Parole de la Délie: essai sur Maurice Scève, 1974 Про Моріса Сева
  • Michel Deguy, 1975. Про Мішеля Дегі.
  • Écho, suivi de Épistolè Alexandroy, 1975
  • Sang, 1976
  • Le Lecteur, 1976
  • Hiems, 1977
  • Sarx, 1977
  • Les Mots de la terre, de la peur et du sol, 1978
  • Inter aerias fagos, 1979
  • Sur le défaut de terre, 1979
  • Carus, 1979. Про імператора Гая Марка Аврелія Кара
  • Le Secret du domaine, 1980
  • «Записки на табличках Апроненіі Авіцена» (Les Tablettes de buis d'Apronenia Avitia, 1984). Стилізація під щоденник давньоримської патриціанки.
  • Petits traités , три томи 1981, 1983, 1984
  • Le Vœu de silence: essai sur Louis-René des Forêts, 1985
  • Longin, 1985
  • Une Gêne technique à l'égard des fragments, 1986
  • «Салон у Вюртемберзі» (Le Salon du Wurtemberg, 1986). Музикант, який грає на віолі-де-гамба, зачиняється у своєму будинку в Вюртемберзі.
  • La leçon de musique, 1987
  • «Сходи Шамбора» (Les Escaliers de Chambord, 1989). Про антиквара, любителя іграшок та замку Шамбор.
  • Petits traités , томи 1-8, 1990.
  • «Альбіцій» (Albucius), 1990. Про еротичного письменника в Стародавньому Римі.
  • «Секс та страх» (Le Sexe et l'Effroi, 1994). Есе про роль сексу в античному світі.
  • «Усі ранки світу» (Tous les matins du monde, 1991). Про французького музиканта XVIII століття Марені Маре. Усі ранки світу (фільм)|Екранізація з Жераром Депардьє.
  • Georges de la Tour, 1991. Про художника Жоржа де ла Тура
  • La Frontière, 1998
  • Le Nom sur le bout de la langue, 1993. Есе
  • L'Occupation américaine, 1994. (Роман про кохання у 50-х роках минулого століття)
  • Les septante, 1994
  • L'amour conjugal, 1994
  • Rhétorique spéculative, 1995
  • La Haine de la musique, 1996. Есе
  • Vie secrète, 1998
  • «Тераса в Римі» (Terrasse à Rome, 2000). Дія відбувається у XVII столітті.
  • Tondo, 2002
  • Le Dernier Royaume. Остання королівство — Шість частин:
    • I: Les ombres errantes, 2002
    • II: Sur le jadis, 2002
    • III: Abîme, 2002
    • IV: Les paradisiaques, 2005
    • V: Sordidissimes, 2005
    • VI: La barque silencieuse, 2009
  • Écrits de l'éphémère, 2005
  • Pour trouver les Enfers, 2005
  • «Вілла Амалія» (Villa Amalia, 2006). Про жінку-композитора. Екранізація Бенуа Жако з Ізабель Юппер (2009)
  • L'Enfant au visage couleur de la mort, 2006
  • Triomphe du temps, 2006
  • Ethelrude et Wolframm, 2006
  • Le Petit Cupidon, 2006
  • Requiem, 2006
  • La Nuit sexuelle, 2007
  • Boutès, 2008

Нагороди[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Jean-Louis Pautrot, (sous la dir.), Pascal Quignard, Revue L'Esprit créateur, n°52, 2012, The Johns Hopkins University Press, John D. Erikson, Maria et Daniel Brewer editors. Numéro consacré à l'oeuvre de Pascal Quignard, avec les contributions de J-L. Pautrot, C. Claude, B. Gorrillot, C. Alvares, A. Cousin de Ravel, B. Thibault, G. Turin, J. Acquisto, John T. Hamilton, C. Lapeyre Desmaison, D. S. Larangé.
  • Philippe Bonnefis et Dolorès Lyotard (dir.), Pascal Quignard, figures d'un lettré, Paris, Galilée, 2005,
  • Philippe Bonnefis, Son nom seul, Paris, Galilée, 2001.
  • Agnès Cousin de Ravel, "Quignard, maître de lecture Lire, vivre, écrire, collection Fictions pensantes, Hermann, 2012.
  • Chantal Lapeyre-Desmaisons, Mémoires de l'origine, Paris, Galilée, 2006.
  • Adriano Marchetti, La Mise au silence, Seyssel, Champ Vallon, 2000.
  • La métayère de Rodez, Écrit de Pascal Quignard in Pascal Quignard ou le noyau incommunicable sous la direction de Jean-Louis Pautrot et Christian Allègre, Les Presses universitaires de Montréal, 2004.
  • Sophie Nauleau, La main d'oublies, récit tiré de Tous les matins du monde, Paris, Galilée, 2007.
  • Jean-Louis Pautrot, Pascal Quignard ou le fonds du monde, Rodopi, Amsterdam, New-York, 2007.
  • Benoît Vincent, Le Revenant. Pascal Quignard (Littérature inquiète II), Saint-Cyr sur Loire, 2009.
  • Dominique Rabaté, Pascal Quignard Étude de l’œuvre Bordas, 2008.
  • Kristeva I. Pascal Quignard: la fascination du fragmentaire. Paris: Harmattan, 2008
  • Europe (revue littéraire mensuelle), Pascal Quignard n° 976—977, août-septembre 2010. Avec une lettre de Pascal Quignard à Dominique Rabaté.
  • Sur la curiosité téméraire des lecteurs de romans. Écrit de Pascal Quignard in Chantal Lapeyre-Desmaison (sous la dir.), Lecteurs de fictions, Champs du Signe, Éditions universitaires du Sud, 2010.
  • Bernard Vouilloux, La Nuit et le Silence des images. Penser l'image avec Pascal Quignard, Éditions Hermann, 2010. La place de l'image (de rêve, d'art) dans l’œuvre de l'écrivain.

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]