Паскаль Кіньяр
Перейти до навігації
Перейти до пошуку
| Паскаль Кіньяр | ||||
|---|---|---|---|---|
| фр. Pascal Quignard | ||||
 | ||||
| Народився |
23 квітня 1948[1][2][…] (75 років) Верней-сюр-Авр[1] | |||
| Країна |
.svg){kind=small} Франція | |||
| Діяльність | письменник | |||
| Жанр | казка[d], есей, роман, літературний фрагмент і трактат | |||
| Magnum opus | The Roving Shadowsd | |||
| Членство | comité de lecture des éditions Gallimardd (1994) | |||
| Батько | Jacques Quignardd | |||
| Нагороди | ||||
| Сайт: pascal-quignard.fr | ||||
|
| ||||
 Паскаль Кіньяр у Вікісховищі | ||||
 Висловлювання у Вікіцитатах | ||||
Паскаль Кіньяр (фр. Pascal Quignard) (23 квітня 1948, Верней-сюр-Авр, департамент Ер) — французький письменник, есеїст.
Біографія[ред. | ред. код]
Народився 23 квітня 1948 у Верней-сюр-Авр в департаменті Ер (Франція). Батько — директор ліцею, мати — органістка. Виріс у Гаврі. У 18 місяців пережив період німоти, що була відновилася у 16 років. Згодом він писав:
|
Мовчання, це безсумнівно те, що змусило мене писати, здійснити цю дію: бути в мові мовчучи́. Оригінальний текст (фр.) Ce silence, c’est sans doute ce qui m’a décidé à écrire, à faire cette transaction : être dans le langage en me taisant |
|
Захоплювався музикою (вчився грати на піаніно, органі, віолончелі, альті) та давніми мовами.
У 1966—1968 роках вивчав філософію разом з Даніелем Кон-Бендітом, серед їхніх викладачів були Емануель Левінас та Поль Рікер. Під впливом подій 1968 року відійшов від філософії. Першою книгою Кіньяра було есе про Леопольда Захер-Мазоха. Співпрацював з журналом «Ефемер» (L'Éphémère), навколо якого групувалися Ів Бонфуа, Андре дю Буше, Філіп Жаккотте, Мішель Леріс. З 1969 року працював редактором у видавництві Меркюр де Франс.
1997 року мав серйозний серцевий напад і потрапив до шпиталю; під впливом перебування в лікарні написав книжку «Таємне життя» (Vie secrète), що є особливим поєднанням роману, інтимного щоденника, сну, поезії, трактату та есе. Таємне життя вирізняється своєю фрагментарністю та афористичністю. У подальшому для його творчості доволі характерні тексти з невизначеним жанром, водночас у 2000-і роки він написав декілька романів.
Керує Міжнародним фестивалем опери та театру бароко в Версалі.
Твори[ред. | ред. код]
- L' Être du balbutiement: essai sur Sacher-Masoch, 1969. Про Захер-Мазоха.
- Alexandra de Lycophron, 1971
- La Parole de la Délie: essai sur Maurice Scève, 1974 Про Моріса Сева
- Michel Deguy, 1975. Про Мішеля Дегі.
- Écho, suivi de Épistolè Alexandroy, 1975
- Sang, 1976
- Le Lecteur, 1976
- Hiems, 1977
- Sarx, 1977
- Les Mots de la terre, de la peur et du sol, 1978
- Inter aerias fagos, 1979
- Sur le défaut de terre, 1979
- Carus, 1979. Про імператора Гая Марка Аврелія Кара
- Le Secret du domaine, 1980
- 1984 : «Записки на табличках Апроненіі Авіцена» / (Les Tablettes de buis d'Apronenia Avitia)
- Petits traités , три томи 1981, 1983, 1984
- Le Vœu de silence: essai sur Louis-René des Forêts, 1985
- Longin, 1985
- Une Gêne technique à l'égard des fragments, 1986
- «Салон у Вюртемберзі» (Le Salon du Wurtemberg, 1986). Музикант, який грає на віолі-де-гамба, зачиняється у своєму будинку в Вюртемберзі.
- La leçon de musique, 1987
- «Сходи Шамбора» (Les Escaliers de Chambord, 1989). Про антиквара, любителя іграшок та замку Шамбор.
- Petits traités , томи 1-8, 1990.
- «Альбіцій» (Albucius), 1990. Про еротичного письменника в Стародавньому Римі.
- «Секс та страх» (Le Sexe et l'Effroi, 1994). Есе про роль сексу в античному світі.
- «Усі ранки світу» (Tous les matins du monde, 1991). Про французького музиканта XVIII століття Марені Маре. Усі ранки світу (фільм)|Екранізація з Жераром Депардьє.
- Georges de la Tour, 1991. Про художника Жоржа де ла Тура
- La Frontière, 1998
- Le Nom sur le bout de la langue, 1993. Есе
- 1994 : «Звичайна формальність» / (Una pura formalità )
- L'Occupation américaine, 1994. (Роман про кохання у 50-х роках минулого століття)
- Les septante, 1994
- L'amour conjugal, 1994
- Rhétorique spéculative, 1995
- La Haine de la musique, 1996. Есе
- Vie secrète, 1998
- «Тераса в Римі» (Terrasse à Rome, 2000). Дія відбувається у XVII столітті.
- Tondo, 2002
- Le Dernier Royaume. Остання королівство — Шість частин:
- I: Les ombres errantes, 2002
- II: Sur le jadis, 2002
- III: Abîme, 2002
- IV: Les paradisiaques, 2005
- V: Sordidissimes, 2005
- VI: La barque silencieuse, 2009
- Écrits de l'éphémère, 2005
- Pour trouver les Enfers, 2005
- «Вілла Амалія» (Villa Amalia, 2006). Про жінку-композитора. Екранізація Бенуа Жако з Ізабель Юппер (2009)
- L'Enfant au visage couleur de la mort, 2006
- Triomphe du temps, 2006
- Ethelrude et Wolframm, 2006
- Le Petit Cupidon, 2006
- Requiem, 2006
- La Nuit sexuelle, 2007
- Boutès, 2008
Нагороди[ред. | ред. код]
- Лауреат Гонкурівської премії 2002 року за книгу «Les ombres errantes»
- Премія Французької Академії 2000 року за «Тераса в Римі»
- Премія критики за «Карус» 1980 року
Література[ред. | ред. код]
- Jean-Louis Pautrot, (sous la dir.), Pascal Quignard, Revue L'Esprit créateur, n°52, 2012, The Johns Hopkins University Press, John D. Erikson, Maria et Daniel Brewer editors. Numéro consacré à l'oeuvre de Pascal Quignard, avec les contributions de J-L. Pautrot, C. Claude, B. Gorrillot, C. Alvares, A. Cousin de Ravel, B. Thibault, G. Turin, J. Acquisto, John T. Hamilton, C. Lapeyre Desmaison, D. S. Larangé.
- Philippe Bonnefis et Dolorès Lyotard (dir.), Pascal Quignard, figures d'un lettré, Paris, Galilée, 2005,
- Philippe Bonnefis, Son nom seul, Paris, Galilée, 2001.
- Agnès Cousin de Ravel, "Quignard, maître de lecture Lire, vivre, écrire, collection Fictions pensantes, Hermann, 2012.
- Chantal Lapeyre-Desmaisons, Mémoires de l'origine, Paris, Galilée, 2006.
- Adriano Marchetti, La Mise au silence, Seyssel, Champ Vallon, 2000.
- La métayère de Rodez, Écrit de Pascal Quignard in Pascal Quignard ou le noyau incommunicable sous la direction de Jean-Louis Pautrot et Christian Allègre, Les Presses universitaires de Montréal, 2004.
- Sophie Nauleau, La main d'oublies, récit tiré de Tous les matins du monde, Paris, Galilée, 2007.
- Jean-Louis Pautrot, Pascal Quignard ou le fonds du monde, Rodopi, Amsterdam, New-York, 2007.
- Benoît Vincent, Le Revenant. Pascal Quignard (Littérature inquiète II), Saint-Cyr sur Loire, 2009.
- Dominique Rabaté, Pascal Quignard Étude de l’œuvre Bordas, 2008.
- Kristeva I. Pascal Quignard: la fascination du fragmentaire. Paris: Harmattan, 2008
- Europe (revue littéraire mensuelle), Pascal Quignard n° 976—977, août-septembre 2010. Avec une lettre de Pascal Quignard à Dominique Rabaté.
- Sur la curiosité téméraire des lecteurs de romans. Écrit de Pascal Quignard in Chantal Lapeyre-Desmaison (sous la dir.), Lecteurs de fictions, Champs du Signe, Éditions universitaires du Sud, 2010.
- Bernard Vouilloux, La Nuit et le Silence des images. Penser l'image avec Pascal Quignard, Éditions Hermann, 2010. La place de l'image (de rêve, d'art) dans l’œuvre de l'écrivain.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б Deutsche Nationalbibliothek Record #119490684 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
- ↑ SNAC — 2010.
- ↑ BD Gest'
- ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
Посилання[ред. | ред. код]
- Бібліографія (фр.)
- Критика про Кіньяра(фр.)
- На imdb.com
| |||||
|
