Лідія Сальвер

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Лідія Сальвер
Lydie Salvayre
Лідія Сальвер на літературному фестивалі «Livre sur la Place». Нансі, 2014

Лідія Сальвер на літературному фестивалі «Livre sur la Place». Нансі, 2014
При народженні Lydie Arjona — Лідія Архона
Народження 5 вересня 1948(1948-09-05) (69 років)
  Тулуза
Національність по батькові іспанка, по матері каталонка
Громадянство Франція Франція
Мова творів французька
Рід діяльності прозаїк, драматург
Роки активності: початок 1980-х
Жанр роман, п'єса
Magnum opus: «Компанія привидів», «Гімн», «Не пла́кати»
Нагороди та премії
див. текст статті Ґонкурівська премія (2014)
CMNS: Лідія Сальвер на Вікісховищі

Лі́дія Сальве́р (фр. Lydie Salvayre; 5 вересня 1948(19480905), Тулуза) — французька лікарка і письменниця[1], лауреатка Ґонкурівської премії[2] (2014) за роман «Не пла́кати».

Біографічні дані[ред.ред. код]

Лідія Сальвер (дівоче прізвище — Архона / ісп. Arjona) народилася в Тулузі наймолодшою з трьох дочок у родині муляра[3]. Її батьки у 1930-х роках належали до числа республіканців в Іспанії й після громадянської війни в цій країні емігрували на Південь Франції. Батько Лідії походив із Андалузії, мати — з Каталонії[4]. Лідія провела дитинство в Отеріві, що біля Тулузи. Її сім'я жила в скромних матеріальних і побутових умовах у поселенні іспанських біженців. Її рідною мовою була іспанська[5]. Французьку мову Лідія вивчала в дитячому садку та школі й опанувала її завдяки читанню книжок.

Закінчивши середню школу, вона вступила до Тулузького університету, де студіювала сучасну літературу та іспанську мову й здобула звання бакалавра, a в 1969-му вступила на медичний факультет того ж таки закладу. Одержавши диплом медика, вона спеціалізувалася на психіатрії в Марселі й до кінця 1970-х працювала психіатром у клініці мууніципалітету Бук-Бель-Ер. Розлучившись із чоловіком, у 1983 році Сальвер переїхала до Парижа й стала працювати педіатром в Аржантеї.

З початку 1980-х з'явилися перші публікації Лідії Сальвер у літературних часописах Екс-ан-Прованса і Марселя. У 1990 році вона дістала премію Ермеса для дебютантів за роман «Заява» (La déclaration). Її роман «Компанія привидів» (La Compagnie des spectres) здобув Листопадову премію (Prix Novembre), а в 1997-му літературний журнал Lire визнав його найкращою книжкою року. Лідія Сальвер одержала Премію Франсуа Бієду (François Billetdoux) за роман «Бернар Валле» (Bernard Wallet). У 2014 письменниця стала лауреаткою Ґонкурівської премії за роман «Не плакати» (Pas pleurer), у якому показано Жоржа Бернаноса. Авторка написала цю книжку на основі оповідей своєї матері про Громадянську війну в Іспанії 1936 року.

Твори Лідії Сальвер перекладено двадцятьма мовами.

Твори[ред.ред. код]

Проза[ред.ред. код]

  • 1990 : La Déclaration, Paris, Julliard —
  • 1991 : La Vie commune, Paris, Julliard —
  • 1993 : La Médaille, Paris, Le Seuil —
  • 2001 : Le Vif du vivant, Paris, Cercle d'Art —
  • 2002 : Et que les vers mangent le bœuf mort, Verticales —
  • 2002 : Contre + CD audio avec Serge Teyssot-Gay et Marc Sens, Verticales —
  • 2003 : Passage à l'ennemie, Paris, Le Seuil —
  • 2005 : La méthode Mila, Paris, Le Seuil —
  • 2006 : Dis pas ça + CD audio avec Serge Teyssot-Gay, Marc Sens et Jean-Paul Roy, Verticales —
  • 2006 : Lumières sur la CCAS. Les activités sociales des salariés de l'énergie, collectif, Paris, Cercle d'Art —
  • 2007 : Portrait de l'écrivain en animal domestique, Paris, Le Seuil —
  • 2008 : Petit traité d'éducation lubrique, Cadex —
  • 2009 : Bernard Wallet, Paris, Le Seuil —
  • 2011 : Hymne, Paris, Le Seuil —
  • 2013 : 7 femmes. Emily Brontë, Marina Tsvetaeva, Virginia Woolf, Colette, Sylvia Plath, Ingeborg Bachmann, Djuna Barnes, Paris, Librairie Académique Perrin —
  • 2014 : Pas pleurer, Paris, Le Seuil. Prix Goncourt 2014[2]

Драматургія[ред.ред. код]

  • 1995 : La Puissance des mouches, Paris, Le Seuil —
  • 1997 : La Compagnie des spectres, Paris, Le Seuil —
  • 1997 : Quelques conseils aux élèves huissiers, Verticales —
  • 1999 : La Conférence de Cintegabelle, Paris, Le Seuil —
  • 2000 : Les Belles âmes, Paris, Le Seuil —

Передмови[ред.ред. код]

  • 2004: Femmes dans la guerre, collectif, Paris, Le Félin
  • 2010: Les Madones du trottoir : évocation de Sylvain Fourcassié, Cadex

Театральні постановки[ред.ред. код]

  • La Vie commune
    • 1995: "La Nouvelle secrétaire", адаптував Cosima de Boissoudy, поставив Jacques Taroni, France Culture
  • La Puissance des mouches
    • 2005: поставив Yvon Chaix, Théâtre Jean Vilar
    • 2005: поставив Gérard Lorcy, La Minoterie, Marseille
  • La Compagnie des spectres
    • 2002: поставила Monica Espina, Théâtre national de Chaillot
    • 2003: поставила Monica Espina, Théâtre Jean Vilar.
    • 2006: поставив Gérard Lorcy, Villers-Saint-Paul, Salle Henri Salvador
    • 2008: поставив Pierre Béziers, tournée dans les Bouches du Rhône, Hérault, Haute-Provence, puis au Théâtre du Lucernaire.
    • 2011: поставив Zabou Breitman, Theatre de la commune Aubervilliers
  • La conférence de Cintagabelle
    • 2005: поставив Jean-Yves Lazennec, Théâtre de la Commune.
  • Les Belles âmes
    • 2008: поставив і адаптував Laurence Février, Théâtre national de Chaillot.
  • Quelques conseils aux élèves huissiers
    • 2011: поставили Jeanne Mathis та Frédéric Andrau

Бібліографія[ред.ред. код]

Нагороди[ред.ред. код]

  • 1990: Премія Ермеса за дебютний роман (Prix Hermès du premier roman), La déclaration
  • 1997: Листопадова премія (Prix Novembre), La Compagnie des spectres
  • 2009: Премія Франсуа Бієду (Prix François-Billetdoux), BW
  • 2014: Ґонкурівська премія, Pas pleurer

Примітки[ред.ред. код]

  1. Lydie Salvayre, Biographie de la documentation de Radio France, octobre 2014, bei France Inter
  2. а б France 24 avec l'AFP (05.11.2014). Lydie Salvayre décroche le prix Goncourt pour son roman "Pas pleurer" (фр.). france24.com. Процитовано 05.11.2014. 
  3. Ludovic Perrin. Lydie Salvayre, au nom de la mère. Le Journal du Dimanche, 09.11.2014
  4. La francesa d'origen català Lydie Salvayre guanya el premi Goncourt per un llibre sobre la Guerra Civil espanyola, vilaweb.cat, 5. November 2014
  5. Marianne Grosjean, Lydie Salvayre remporte le Prix Goncourt pour Pas pleurer (Interview mit der Autorin), Tribune de Genève, zuletzt aktualisiert am 5. November 2014

Посилання[ред.ред. код]