Андрій Макін

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Андрій Макін
Andreï Makine
Андрій Макін на Талліннському літературному фестивалі «HeadRead». Травень 2010 року.
Ім'я при народженніАндрей Сергеевич Макин
ПсевдонімGabriel Osmonde
Народився10 вересня 1957(1957-09-10) (66 років)
Красноярськ
ГромадянствоСРСР СРСРФранція Франція
Національністьросіянин
Діяльністьпрозаїк, перекладач
Alma materМДУ (1985) і Новгородський державний педагогічний інститутd
Мова творівфранцузька
Роки активності2003 — донині
Жанрроман, оповідання
Magnum opus«Французький заповіт»
ЧленствоФранцузька академія[1]
РодичіRobert Peacockd
ПреміїҐонкурівська премія (1995)

CMNS: Андрій Макін у Вікісховищі
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах

Андрі́́й Макі́н (фр. Andreï Makine; 10 вересня 1957(19570910), Красноярськ) — французький письменник і перекладач, лауреат Ґонкурівської премії (1995) за роман «Французький заповіт». Серед її лауреатів він став першим росіянином[4] і взагалі першим не французом[5]. Член Французької академії з 2016 року.

Твори

[ред. | ред. код]

Під псевдонімом Ґабрієль Осмонд:

  • Le Voyage d'une femme qui n'avait plus peur de vieillir. Paris, Albin Michel, 2001 — «Подорож жінки, що вже не боялася старітися»
  • Les 20 000 Femmes de la vie d'un homme. Paris, Albin Michel, 2004 — «20 000 жінок у житті чоловіка»
  • L'Œuvre de l'amour. Pygmalion, 2006 — «Твір кохання»
  • Alternaissance. Pygmalion, 2011 — «Альтернативне народження»

Під іменем Андрій Макін:

  • La fille d'un héros de l'union soviétique. Paris, Robert Laffont, 1990. — «Дочка Героя Радянського Союзу»
  • Confession d'un porte-drapeau déchu. Paris, Belfond, 1992. — «Сповідь пропащого прапороносця»
  • Au temps du fleuve Amour. Paris, Éds du félin, 1994. — «У часи ріки Амур»
  • Le testament français. Paris, Mercure de France, 1995. — «Французький заповіт»
  • Le crime d'Olga Arbélina. Paris, Mercure de France, 1998. — «Злочин Ольги Арбеніної»
  • Requiem pour l'Est. Paris, Mercure de France, 2000. — «Реквієм по Сходу»
  • La musique d'une vie. Paris, Seuil, 2000. — «Музика життя»
  • La prose d'I. A. Bounine. Poétique de la nostalgie. Thèse de doctorat. Paris IV-Sorbonne, 1991. — Saint-Pétersbourg. En collaboration avec Ferrante Fêne, 2002. — «Проза І. О. Буніна. Поетика ностальгії» (докторська робота в Сорбонні)
  • La terre et le ciel de Jacques Dorme. Paris, Mercure de France, 2003. — «Земля і небо Жака Дорма»
  • La femme qui attendait. Paris, Seuil, 2004. — «Жінка, яка чекала»
  • L'amour humain. Paris, Seuil, 2006. — «Людська любов»
  • Cette France qu'on oublie d'aimer. Paris, Flammarion, 2006. — «Франція, яку забувають любити» (есе)
  • Le monde selon Gabriel. Monaco, Éditions du Rocher, 2007. — «Світ за Ґабрієлем» (п'єса)
  • La vie d'un homme inconnu. Paris, Seuil, 2009. — «Життя невідомого»
  • Le Livre des brèves amours éternelles. Paris, Seuil, 2011. — «Книга коротких вічних кохань»
  • Une femme aimée. Paris, Seuil, 2013. — «Кохана жінка»
  • Le pays du lieutenant Schreiber Paris, Bernard Grasset, 2014. — «Країна лейтенанта Шрайбера»

Нагороди і відзнаки

[ред. | ред. код]
  • 1995: Ґонкурівська премія, Ґонкурівська премія ліцеїстів, Премія Медічі (разом із Вассілісом Алексакісом) — за «Французький заповіт»
  • 1998: Премія Ееви Йоенпельто (Фінляндія) — за «Французький заповіт»
  • 2000: Велика медаль франкофонії (Grande médaille de la Francophonie)
  • 2001: Премія RTL-Lire — за «Музику життя»
  • 2005: Премія фундації принца П'єра Монакського — за весь літературний доробок
  • 2005: Премія «Чарівний ліхтар» (Prix Lanterna Magica) за найкращий екранізований роман — за «Жінку, яка чекала»
  • 2013: Премія Казанови — за «Кохану жінку»
  • 2014: Літературна премія Вартбурга (Prix Wartburg de Littérature) — за «Країну лейтенанта Шрайбера»
  • 2014: Премія Чино дель Дука

Погляди

[ред. | ред. код]

В 2016 році заявив, що війна на сході України — це «братовбивча війна, організована [у Києві] стратегічними злочинцями НАТО та їхніми недумними європейськими лакеями» Макін характеризує себе як проросійського, проте він відмовився сказати, чи він є прихильником президента Росії Володимира Путіна[6]

Література

[ред. | ред. код]
  • Thierry Laurent, Andreï Makine, Russe en exil, Paris, Connaissances et savoirs, 2006

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Académie française
  2. Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. datos.bne.es: El portal de datos bibliográficos de la Biblioteca Nacional de España — 2011.
  4. [1] [Архівовано 21 лютого 2016 у Wayback Machine.][2] [Архівовано 19 листопада 2015 у Wayback Machine.]
  5. Архівована копія. Архів оригіналу за 17 листопада 2015. Процитовано 18 листопада 2015.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  6. Danuta Kean (16 грудня 2016). Andreï Makine uses Académie française induction to attack 'ignorant' Hollande. Гардіан (англ.). Архів оригіналу за 25 грудня 2019. Процитовано 25 грудня 2019.

Зовнішні зв'язки

[ред. | ред. код]