Битва під Хотином (1621)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Битва під Хотином (1621)
Польсько-турецька війна (1620—1621)
Jan Karol Chodkiewicz in Chocim 1621.jpg

Ян Кароль Ходкевич під Хотином 1621
Дата: 2 вересня-9 жовтня 1621 р.
Місце: Хотин
Результат: Перемога коаліції
Сторони
Herb Rzeczypospolitej Obojga Narodow (Alex K).svg Річ Посполита
Herb Viyska Zaporozkogo (Alex K).svg Військо Запорозьке
Osmanli-nisani.svg Османська імперія
Gerae-tamga.png Кримське ханство
Coat of arms of Moldavia.svg Молдовське князівство
Valahia.gif Волощина
Командувачі
Владислав Ваза
POL COA Chodkiewicz.svg  Ян Кароль Ходкевич † ,
Herb Lubomirski.PNG Станіслав Любомирський,
Alex K Petro Sahaidachnyi.svg Петро Конашевич Сагайдачний
Осман II
Огрілі Хусейн Паша Великий Візир
Ділавер Паша Месопотамії Великий Візир з 22.09.1621
Джігамбет-Гірай (Джанібек) кримський Хан
Кан-Темир Хан Буджаку
Каракаш Паша Буди
Хусейн Паша Сілістра
Мустафа Паша Багдаду,
Дефдердарем Паша Баку,
Алі Паша †
Паша Карачісару †
Александру IV Ілляш - Молдовський господар
Військові сили
32,5 тис. війська Речі Посполитої[1]
41,5 тис. козаків[1]
240–300 тис.[1]
Втрати
військо Речі Посполитої: 5 000 убитими, пораненими, померлими від хвороб[2]
запорожці: 6 500 убитих, поранених, померлих від хвороб [1]
80 000 вбитими. Невідома кількість поранених, полонених та дезертирів
Хотинська битва 1621
Хотинська битва 1621

Хотинська битва 1621 — битва між військами Речі Посполитої та Османської імперії біля міста Хотина, завершальний етап Хотинської війни 1620–1621. Завершилася перемогою об'єднаних сил Речі Посполитої та українського козацтва. Величезний внесок у знищення османської армії під Хотином зробили запорізькі козаки на чолі з гетьманом Петром Сагайдачним. В результаті поразки під Хотином османський султан Осман II був змушений припинити війну.

Передумови битви[ред.ред. код]

Після розгрому польських військ під Цецорою в 1620 році і татарського нападу на Поділля султан Осман II уклав план завоювання України, Речі Посполитої, а згодом і Центральної Європи. 160-тисячній османській та татарській армії протистояло лише 87-тисячне польсько-литовське та козацьке військо. Деякі джерела вказують кількість османсько-татарських військ — 300–700 тис. Щоб знайти собі союзника, уряд Речі Посполитої звернувся до українських козаків по допомогу, обіцяючи різні права і привілеї.

Султан зібрав військо своїх підлеглих з трьох частин світу.

Козацька Рада 17 червня 1621 року в урочищі Суха Діброва [3] ухвалила взяти участь у боротьбі проти Османської імперії і вислала у Варшаву делегацію на чолі з гетьманом Петром Конашевичем, щоб за свою участь у протиосманській боротьбі забезпечити деякі привілеї для козацтва та права для Православної Церкви в Україні.

1617 року гетьман коронний Станіслав Жолкевський підписав з османами Бушанський мирний договір, за яким молдавсько-волоські землі, а також оборонний замок Хотин переходив під владу османів. Прикордоні замки Караул (Рашків) та Бершадь мали бути зруйновані. Місцева шляхта була незадоволена таким рішенням.

Цецорська битва 1620[ред.ред. код]

Через нерівні сили (з боку С.Жолкевського 8 000, а османсько-татарських військ — 100 000) битва закінчилась поразкою та смертю самого Станіслава Жолкевського, а османи здобули легку перемогу. Гетьман Жолкевський говорив, що «війна з османами — це не іграшка» і не хотів іти під Цецору, але король дав наказ взяти участь в битві, обіцяючи надати допомогу (те ж саме обіцяв молдовський господар Каспар Гратіані).Останній втягнув Жолкевського в битву, подавши відомості про сили противника: не більше як 10 000. Взявши «язика» та дізнавшись про дійсну кількість татарсько-османського війська, гетьман Жолкевський ухвалив відступати через переправу на Дністрі біля Могилева-Подільського на свою територію. Відступ проходив табором, оточеним чотирма рядами возів, тому татари не нападали. Напали вони на козацько-польське військо вночі під час переправи бродом.

Багато шляхти під час переправи загинуло (зокрема, староста генеральний подільський Валентій Александр та його син Войцех Калиновські) або потрапили в полон (польний гетьман Станіслав Конєцпольський, син С.Жолкевського Ян і його небіж Лукаш, князь Самійло Корецький, ротмістр, майбутній брацлавський воєвода Миколай Потоцький - «Ведмежа Лаба», галицький староста Миколай Струсь, майбутній подільський воєвода Марцін Казановський, вінницький староста Олександр Балабан, а також Богдан Хмельницький та ін.).

Після Цецори[ред.ред. код]

Річ Посполита не було готове до війни. Під Могилевом-Подільським поліг досвідчений 73-річний коронний гетьман Станіслав Жолкевський, польний гетьман Станіслав Конєцпольський перебував на той час в османському полоні, тому очолити війська мусив 72-річний великий гетьман литовський Ян Кароль Ходкевич. Король Речі Посполитої звернувся про допомогу до всіх монархів Європи, але її не отримав.

Підтримка була тільки з боку запорізького козацтва (40 000 вояків). Гетьман Сагайдачний, пам'ятаючи про невиконання коронним урядом обіцянок перед походом на Москву для врятування королевича Владислава,[4] не зразу погодився допомагати і спочатку не поспішив на раду до Варшави, куди його запросили, та ухилився від будь-якої допомоги Короні. Поляки для умовляння Конашевича діяли через патріарха Феофана, який перебував у Києві. Після звернення останнього Сагайдачний погодився за умови, якщо Феофан та королівський посол Бартломей Обалковський гарантуватимуть підтримку королем нововисвячених митрополита і єпископів. У Варшаві гетьмана козаків зустріли з шаною. Він знову висунув кілька умов, які прийняли і затвердили, після чого він поспішив до Києва і відпустив патріарха Феофана до Єрусалиму. Перед початком бойових дій Сагайдачний у Львові зустрівся з королевичем, де його, виходячи з архієрейського двору, побачив король, який вклонився та нагадав, що доручає Конашевичу сина.[5]

Напередодні битви провіант і порох, який везли з Кам'янця, захопили османи і відрізали можливість поступу провіанту з Кам'янця. У військовому таборі не вистачало харчів, їх щоночі добували козаки. На момент підписання договору залишилася тільки бочка пороху.

Королевич Владислав захворів напередодні битви, участі в ній не брав.

Всі жителі, побачивши війська, які йшли в Хотин, покинули місто.

Військові сили[ред.ред. код]

Польські і козацькі війська:

  • Гусари (польська кіннота) — 7850
  • Рейтари (німецька кіннота)  — 2110
  • Панцерні та надвірні козаки — 7200
  • Піхота коронна — 7700
  • Піхота німецька — 6450
  • Лісовчики — 1200
  • Козаки запорозькі — 41 520 (з них 700 донських козаків)[6]
  • 51 гармата (з них 23 козацькі), також козацькі ожиги та гаківниці

Війська Османської імперії, які очолили 10 пашів, великий візир, татарський хан Джанібек та Кантемир Мурза:

  • Всього від 240 до 300 тисяч воїнів, озброєних слуг та челяді
  • 250 гармат
  • 4 бойових слони

Хід битви[ред.ред. код]

Хід воєнних дій за Кам'янецькою хронікою Аксентія Каменаці& (учасника подій, який володів османською мовою і часто був за перекладача).

  • 13 липняЯн Кароль Ходкевич прийшов з військом у табір під Оринином.
  • 20 липня — Ходкевич з 30 000 військом пройшов повз Кам'янець і став табором в Олександрівському укріпленні біля с. Брага на Дністрі (навпроти Хотинської фортеці).
  • 23 серпня — королевич Владислав прибув до Кам'янця з 4 000 жовнірами Речі Посполитої та 8 000 німецьких найманців. Розмістив свій табір під Довжком. Наступного дня приєднався до Хоткевича.
  • 25 серпня — в табір під Хотином прибули 41 520 козаків з Яцьком Бородавкою. Вони за півтора тижня пройшли Молдовою. У боях вони вбили сілістринського пашу Хусейна, в одній із битв був легко поранений в плече Сагайдачний. В одній сутичці передовий 4000 загін козаків був оточений османами і розбитий, у чому пізніше козаки звинуватили гетьмана Бородавку, і це стало причиною його страти.
  • 26 серпня — повінь зруйнувала міст через Дністер, і на його відновлення потрібно було 5 днів. Тоді все військо переправилось на інший берег під Хотинський замок.
  • 1 вересня — прибув султан Осман II з 250-тисячним військом і 250 гарматами. З тих гармат 14 було важких, на перевезення яких потрібно було по 30 пар волів, для інших по 9-10 пар волів і для легких гармат — по 4 пари. Султан розташувався за чверть милі від табору Речі Посполитої, тому з одного табору було добре видно інший. Щойно османи стали табором, одразу почали обстріл. Проти них вийшло кілька ескадронів Речі Посполитої. Втрати з обох сторін були незначні.
  • 2 вересня — прибув кримський хан з 130-тисячним військом. Він став табором поруч із османами. Кантемир Мурза з 80 тисячами татар переправився через Дністер і отаборився на Кам'янецькому шляху, щоби відрізати надходження провіанту з Кам'янця. В цей час якраз везли порох королевичу, який дістався татарам.
    Кантемир мурза з 50 000 пішов на Замостя і Люблін грабувати і повернувся звідти з багатою здобиччю. Міщани Кам'янця, зібравшись, зробили на частину татар вилазку і відбили полонених та забрали награбоване. Татари відімстили тим, що поруйнували гарно збудовану церкву св. Георга в Кам'янці, а також дах церкви Св. Хреста.
  • 4 вересня — османи підійшли з гарматами і цілий день атакували козаків. Ввечері козаки зробили вилазку, татари почали втікати, козаки гнали їх до самого табору. Поляки не змогли дати підкріплення, козаки захопили 7 гармат, та не змогли їх забрати, бо вони були приковані до дубів та одна до одної. Козаки повернулись з сокирами і, порубавши колеса, відтягли гармати у свій табір.
  • Два наступних дні не відбувалося нічого, бо османський султан Осман був лютий — йому обіцяли за день розбити противника. В шаленстві він наказав стратити одного пашу, скинути яничарського агу і закувати молдовського господаря Олександра.
  • 7 вересня — османи атакували козаків та після обіду напали на гайдуків і піхотинців Речі Посполитої. На чолі османів був багдадський паша — Мустафа. Того ж дня о 23 год. 15 000 військо пішло в наступ до воріт табору Речі Посполитої, де був польний гетьман. Коронний гетьман Ян Кароль Ходкевич, побачивши противника, сам кинувся назустріч османським військам. Але ескадрони каштеляна N. Потоцького, Прокопа Сенявського та коронного гетьмана не допустили, щоб він вступав в бій. Потоцький в ході бою отримав удар списом і через 5 днів помер. Османи кинулись тікати і їх гнали до табору. Втрати османів в цьому бою були 1200. Зі сторони Речі Посполитої вбито 2 офіцерів і забрано коругви коронного гетьмана. Османи цілу ніч ходили зі смолоскипами, збираючи тіла знатних османів, а інших залишили на полі.


Козаки перейшли в наступ, увірвались у османський табір, але не змогли його захопити повністю, бо з невідомих причин Ян Кароль Ходкевич своєчасно не допоміг. Це призвело до відкритого вислову незадоволення з боку козаків. Король призначив депутатів для призначення слідства, один із яких — Якуб Собеський — звернувся до них зі схвальною промовою, що заспокоїло ситуацію. Через 3 дні король та Я.К.Ходкевич захворіли на пропасницю: перший вижив, другий помер [7].

  • 11 вересня — відбувся великий бій в основному з козаками, а також піхотинцями та жовнірами. Того ж дня Бородавку скинули з гетьманства і обрали Сагайдачного, якому віддали Бородавку, через 2 тижні він наказав його стратити.
  • 12 вересня — від османів прибув посол Констянтин, син Баптиста, який просив прислати посла до султана.
  • 13 вересня — до османів послали посла Зелінського і відпустили османського посла.
  • 15 вересня — прибув улюбленець султана паша Буди Карахаш з 4000 військом. Султан подарував йому кафтан і дозволив паші здійснити напад, надавши для цього 27 000 османів. Паша поклявся йому взяти противника того ж дня. В обід сили паші були під валами, а інші — з гарматами — з усіх боків вдарили на козацький табір. Також вони вдарили з тилу на німців на чолі з Ваєром, німецькі вояки навели відразу в своїх рядах порядок і погнали їх. Карахаш паша був підстрелений німцем у ногу і впав з конем. Йому було подано іншого коня, але паша не встиг на нього сісти — німець пострілом у груди вбив його. Османи відступили в ліс. Втрати османів в цей день склали 2800. Султан був дуже засмучений, бо на цього пашу він покладав всі надії.
  • 22 вересня — султан усунув з посади великого візира, на його місце поставив месопотамського пашу. Того ж дня козаки напали на османські намети, колишній великий візир Хусейн-паша, втікаючи від козаків, сховався в лісі і на другий день його там знайшли мертвого. Вмер паша від страху (за щоденником Якуба Собєського).
  • 22 вересня — гетьман наказав 1200 козакам і 300 гайдукам переправитись через Дністер та здобути 2000 османську залогу, яка охороняла османський нещодавно відбудований міст. Козаки перебили османів, які тоді спали і вбили Алі пашу й пашу Карахісару. Залишили в живих тільки чорного арапа, якого віддали королевичу.
  • 23 вересня — османи цілий день з гарматами атакували козаків, наступали на табір Речі Посполитої.
  • 24 вересня — пішов з життя коронний гетьман. Але османи про це не знали. Того ж дня османи з великих гармат били безперестанку по козаках та лісовчиках.
  • 26 вересня — османи переправили через Дністер 18 гармат та поставили їх навпроти польового табору. Почали обстрілювати з ранку до вечора по козаках та лісовчиках.
  • 27 вересня — султан наказав переправити через Дністер 40 гармат і чотирьох пашів з військами. За наказом султана військо великими силами пішло на козаків. Сам султан сидів за Хотином на пагорбі Городище і звідти спостерігав за ходом атак. Одне ядро влучило в намет паші, після чого османи взяли волів, щоб забрати гармати, та ганебно забралися з поля бою. Султан того дня кинув величезні сили в бій проти козаків, їх було атаковано 9 разів, військо Речі Посполитої — тричі. В той день полягло дуже багато османського війська.

Аксентій, учасник битви та кам'янецький літописець, підводить підсумок: битва була виграна завдяки мужності козаків, які були на стороні королевича, бо вони щодня робили вилазки проти ворога. Якби не козаки, то хто знає, що сталося би з коронним військом. Османи знали, що козаки дуже сильні і тому кидали основні свої сили проти них, вони говорили, що коли справляться з козаками, то з військом Речі Посполитої справитися набагато буде легше. Не було такої ночі, щоб козаки не нападали на османський табір і приходили звідти з великою здобиччю.

  • 29 вересня — до османського табору направили послів, вони вирушили разом з османськими послами, які прибули два дні тому. Головою посольства був Яків Собеський, його супроводжували 200 багато вбраних вершників, князі і шляхта були пишно вдягнені, а коням накинули тигрові та леопардові шкури. Зустріч послів відбулась біля османського табору. Вершники Речі Посполитої, передавши послів, повернулись. Того самого дня султан послав 500 яничарів та 8 гармат на Пнівський замок, який зумів оборонитися.

Наслідки битви[ред.ред. код]

Хотинська битва 1621
Пам'ятник Сагайдачному біля Хотинської фортеці

Внаслідок битви османські втрати становили близько 80 тис. чоловік. 29 вересня між командуванням польсько-козацьких і османсько-татарських військ почалися переговори про укладення миру. Вони закінчилися підписанням угоди 8 жовтня 1621 року. За мирною угодою сторони домовлялися про відновлення дипломатичних зв'язків.

Хотинська війна показала малу придатність кінноти у позиційних війнах. Загинули майже всі коні. Гусарія Речі Посполитої не мала впливу на хід бойових дій під Хотином. Вирішальну роль у битві відіграли піхота та артилерія.

Наслідки Хотинської битви мали велике міжнародне значення. Ця битва змусила Османську імперію відмовитись від планів завоювання Європи. Розгром османського війська під Хотином призвів до внутрішнього політичного послаблення султанської влади (повсталі яничари вбили у 1622 р. Османа II), а також посилення боротьби слов'янських та арабських народів проти османського поневолення.

На честь Хотинської битви Папа Григорій XV та Папа Урбан VIII за мужність війська присвятили день пам'яті — 10 жовтня і католицька церква до кінця 19 ст. відправляла в цей день спеціальну службу.

Битва в художній літературі[ред.ред. код]

Битва в мистецтві[ред.ред. код]

Галерея[ред.ред. код]

Щоденники Хотинської війни 1621[ред.ред. код]

  • Щоденник Прокопа Збігневського, вид. 1621
  • Ян Остророг «Війна волоська…», вид. 1622. Був перекладений Самійлом Величком і доповнений козацьким літописом, виданий 1848 в Києві, Т. 1, в додатках
  • Щоденник Якоба Собеського
  • Польного гетьмана Станіслава Любомирського
  • в музеї Чарторийського в Кракові знаходилося 4 щоденники Хотинської війни

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в г Сас, Кіркене. Битва за Центральну Європу, 2011, с. 127
  2. Сас, Кіркене. Битва за Центральну Європу, 2011, с. 128
  3. Суха Діброва, або Черняхівська Діброва — урочище, що знаходиться між Ржищевом і Білою Церквою
  4. Яворницький Д. Гетьман Петро Конашевич Сагайдачний… — С. 301.
  5. Яворницький Д. Гетьман Петро Конашевич Сагайдачний… — С. 306–307.
  6. Pamiętniki o wyprawie chocimskiej r. 1621, Pauli Żegota, Krakiw 1853
  7. Яворницький Д. Гетьман Петро Конашевич Сагайдачний… — С. 309.

Література[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]