Більська земля

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Більська земля
Більська земля у складі Підляського воєводства Великого князівства Литовського після адміністративної реформи 1565—1566 років
Більська земля у складі Підляського воєводства Великого князівства Литовського після адміністративної реформи 1565—1566 років
Більська земля у складі Підляського воєводства Великого князівства Литовського після адміністративної реформи 1565—1566 років
Адм. центр Більськ-Підляський і Бранськ
Країна  Велике князівство Литовське,  Корона Королівства Польського і  Річ Посполита
Регіон Троцьке воєводство
Підляське воєводство
Населення
 - повне
Площа
 - повна 5410,85 км² (1580)[1] км²
Дата заснування 14 століття
Дата ліквідації 1795
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Більський повіт.

Більська земля (часто Більський повіт[2], пол. Ziemia bielska) — адміністративна одиниця на Підляшші з осідком у місті Більську[3]. Постала до початку XVI століття. Початково входила до Троцького воєводства Великого князівства Литовського, з 1513—1514 років — до Підляського воєводства ВКЛ, а після Люблінської унії 1569 року — до Корони Королівства Польського Речі Посполитої. Припинала існування після третього поділу Речі Посполитої 1795 року з входженням Північного Підляшшя до складу Пруссії[⇨].

Положення[ред. | ред. код]

Більська земля на мапі Підляського воєводства Речі Посполитої, створеній Каролем де Пертесом, 1795 рік

Земля охоплювала усю північну частину Підляського воєводства й лежала у верхів'ях річок Нарви та Бобра з містами Більськ, Бранськ, Сураж, Нарва, Високе, Тикотин, Книшин, Ганязь, Райгород, Августів[3][4]. На південному заході Більська земля межувала з Дорогичинською землею Підляського воєводства, межа починалася від їхнього місця зіткнення з Мазовією й проходила довкола міста Високого, далі на південь до річки Нурець, йшла по Нурцю майже до самого Бранська, звідти захоплювала невелику ділянку південніше річки й, повернувшись до Нурця, йшла в напрямку Ботьків до самої межі з Берестейським воєводством[5]. Площа Більської землі наприкінці XVI століття становила 5410,85 км²[1].

Історія[ред. | ред. код]

Більська земля виокремилася до початку XVI століття й початково належала до Троцького воєводства Великого князівства Литовського[6][7]. Зимою 1513—1514 року виділена Сигізмундом Старим з Троцького воєводства та включена до новоствореного Підляського воєводства ВКЛ[6][8]. Віленський сейм 1565—1566 років закріпив попередній адміністративний поділ Підляського воєводства на три повіти, одним з яких був Більський[9][10]. Після Люблінської унії 1569 року у складі Підляського воєводства увійшла до складу Корони Королівства Польського Речі Посполитої[6][4]. Після третього поділу Речі Посполитої 1795 року Північне Підляшшя увійшло до складу Пруссії й Більська земля як адміністративна одиниця припинила існування, натомість у новоствореному Білостоцькому департаменті було утворено декілька повітів, зокрема Більський[3].

Адміністративно-територіальний устрій[ред. | ред. код]

Початково осідком землі був Більськ, який невдовзі поступився Бранську, що став місцем збору сеймиків і судів[3][4]. За адміністративним поділом Більська земля складалася з повітів, які, подібно до церковного устрою, адміністративно ділилися на парафії[11]. Кількість адміністративних парафій постійно змінювалася й не завжди відповідала церковним, зокрема, у 1580 році в Більській землі їх налічувалося 18, у 1591 році — 23 (з них 8 — у Бранському повіті, 7 — Суразькому, 8 — Тикотинському)[12]. За відомостями 1571—1591 років у Більській землі налічувалося 14 міст[13] — 10 королівських (господарських) (Більськ, Нарва, Кліщелі, Бранськ, Сураж, Тикотин, Ганязь, Книшин, Райогород, Августів) і 4 власницьких (шляхецьких) (Ботьки, Орля, Ванево, Хорощ)[14], а також 661 село[15], з них 410 власницьких (62,0 %), 229 королівських (34,6 %) і 22 церковних (3,3 %)[16].

Повіти[ред. | ред. код]

Більська земля складалася з 3 повітів[17]:

Часто писемні джерела XV—XVI століть подавали різний адміністративний устрій Підляшшя як за складом, так і назвами адміністративних одиниць[18]. Щодо адміністративних одиниць, які входили до самої Більської землі, вживалися терміни «повіт» (пол. powiat), «districtus», «волость» (пол. wolość) (як у вузькому, так і у широкому значенні)[18]. На півдні Більської землі згадувалися як два окремі повіти (лат. districtus) Бранський (зокрема, 1489 року) та Більський (1574 року), які пізніше все ж об'єдналися в один Більський повіт[pl] (який інколи згадується як «Бранський», оскільки в Бранську містилися земські та гродські акти)[18]. Подібний поділ був доречний, оскільки Більський повіт був покритий королівщинами, тоді як в Бранському панувала шляхта[18]. Водночас у північній частині Більської землі існував Суразький повіт[pl][19]. Крім того, у північній частині згадувались повіти Ганязький, Райгородський і Тикотинський, інколи як окремі повіти, а інколи як єдиний під назвою Ганязького чи Тикотинського[pl][19].

Управління[ред. | ред. код]

Канцелярія Більської землі в Бранську, малюнок початку XX століття

Повітом керували намісники, яких називали старостами[20], у місцевих урядах працювали підстарости, хоружі, войські, гаєвники, возні, комірники, лісничі, ловчі, поборчі, а також створені на польських лад виборні уряди підкоморіїв, земських суддів, підсудків, писарів та гродських суддів[21][22][23]. Старосту, суддю і підсудка на їхні посади назначав великий князь литовський, ймовірно, без будь-якого попереднього схвалення місцевою шляхтою[24]. Від Більської землі, як повноцінної адміністративної одиниці Великого князівства Литовського до 1569 року, у литовських сеймах брало участь 2 посли[25].

Значна частина земель повіту перебувала у державній власності, зокрема до королівських володінь належали Більське лісництво, Більське староство, Більська та Кліщелівська волості з містами Більськ, Сураж, Бранськ, Нарва та Кліщелі[26][4]. Відомо, що державне Більське староство належало декільком великим магнатам, зокрема, у 1506—1513 роках — великій княгині Олені Іванівній, потім — Альбрехту Гаштольду, у якого 1533 року староство викупила польська королева Бона з ініціативи та на кошти дрібної більської шляхти, незадоволеної господарюванням Гаштольда[4].

Оподаткування[ред. | ред. код]

У 1530-ті роки, за правління польської королеви Бони, на Підляшші були впроваджені волочні виміри господарств і чиншевий спосіб оподаткування селян, а раніше розпорошені дрібні поселення укрупнювалися в більші, водночас підвищувався рівень експлуатації місцевого селянства[27][28]. За інвентарем 1558 року Більського та Суразького староств Більської землі, без означення розміру панщини чинш тут становив до 60 грошей з волоки, у двох селах — до 50 грошей з волоки, інколи з платою меду, а для деяких сіл на наступний рік «осадна» плата визначена до 40 грошей з волоки[29]. У 1565 році податок з Більської землі становив 961 копу, 9 грошей і 3 копійки, у 1567 році — вже 2292 копи й 48 грошей[30].

Військова служба[ред. | ред. код]

За реєстром війська ВКЛ, складеним в ухвалі Віленського сейму 1 травня 1528 року, земське військо від Більської землі мало становити 788 коней від 15 парафій[* 1], які складалися зі сіл зем'ян[31][33]. «Реєстр попису війська господарського Великого князівства Литовського» 1565 року називає вже 17 парафій Більської хоругви (одиниці військового поділу)[* 2][34]. За «Пописом війська Великого князівства Литовського» 1567 року Більський шляхетський повіт виставив 3568 коней, 438 піших шляхтичів і 21 драб з 14 парафій[* 3][36][37]. Поділ шляхти на парафії був притаманний лише для Більського та Дорогичинського повіту у всьому Великому князівстві Литовському[38].

Судочинство[ред. | ред. код]

Терени землі охоплювали три судові повіти зі своїми судами та урядовцями: Бранський, Суразький і Тикотинський[39]. 1501 року великий князь литовський Олександр надав привілей про впровадження на теренах Більської землі для зем'ян (terrigenae), місцевої польської шляхти, польського права[6][40][41][42]. Привілей 1501 року Більській землі було надано за зразком такого ж привілею Дорогичинській землі, наданого ще за правління польського короля Казимира[43]. За цим привілеєм у Більському повіті діяло три види судів: суд господарського старости, земський суд суді та підсудка, а також змішаний суд — поєднання двох попередніх судів в один[42][44]. Господарський староста розглядав тільки 4 види правопорушень (наїзд, зґвалтування, завдання тілесних ушкоджень шляхтичеві, підпал)[* 4], усі інші правопорушення розглядали судді та підсудки, за винятком скарг русинів на поляків, які мали розглядати разом і староста, і судя з підсудком[44]. За привілеєм 1501 року, рішення суду судді та підсудка могли бути оскаржені на суді великого князя литовського з викликом на нього суді та підсудка[46].

1516 року великий князь литовський Сигізмунд надав Дорогичинській землі новий привілей на повноцінне польське право (jus Polonicum) і, можливо, водночас такий привілей тоді отримала й Більська земля[* 5][48]. 1547 року великий князь литовський Сигізмунд Август видав для Більського повіту ще один підтверджувальний привілей, який підтверджував чинність повноцінного польського права на теренах землі[49][50][4]. Судочинство у Більському повіті, як і на всьому Підляшші, у XVI столітті відрізнялося від загального судового устрою ВКЛ організацією судів та дією там польського права, що ставало причиною неодноразових скарг литовсько-руських панів до великого князя литовського[51].

Населення[ред. | ред. код]

Колонізація[ред. | ред. код]

У XV—XVI століттях на терени повіту інтенсивно переселялися українські селяни з Волині, Берестейщини та самого Підляшшя, а також мазовшани[52]. Нові села заселяли українці з давніших надбузьких сіл[53]. На межі Більської землі з Гродненською та Вовковийською землями у XVI—XVII століттях утвердився українсько-білоруський етнічний та мовний кордон[54]. Південну частину землі населяли здебільшого українці (русини), північну — білоруси, а також мазури й нечисленні литовці[55].

Шляхта[ред. | ред. код]

У Більському повіті, як і на всьому Побужжі, у XVI столітті значно було розвинене дрібне шляхетське володіння — у землі налічувалося майже 700 коней від близько 2000 власників[56]. На відміну від більшості земель ВКЛ, де панувала руська мова, серед місцевої підляської шляхти вже в XVI столітті чільною розмовною мовою була польська, свідченням чого може бути руський варіант тексту Більського привілею 1501 року, який, на думку українського історика Михайла Грушевського є «кепсько підправлений на руське текст польський», а на думку польського історика Я. Якубовського[ru], був написаний підляським писарем-поляком[57].

Оскільки Тикотин був «спадковим» маєтком, який перейшов у королівську власність внаслідок відсутності у попередніх власників спадкоємців, Тикотинська шляхта судилася й вела справи осібно від Більської шляхти, тому шляхтичі Більського повіту на Городенському сеймі 1568 року клопоталися про злиття обох в одну, проте отримали від Сигізмунда Августа відмову[58].

Уряди[ред. | ред. код]

Микола Павлович Сапіга, повітовий маршалок Більської землі у 1566 році, портрет 1709 року

Повітові маршалки[ред. | ред. код]

Відомі повітові маршалки Більської землі:

Старости[ред. | ред. код]

Відомі Більські старости[61]:

Підстарости[ред. | ред. код]

Відомі Більські підстарости[64]:

  • Семен Жданович Хлуський (у XVI столітті)
  • Станіслав Краєвський (у 1522 році)
  • Гришко Клімкович (у 1533)
  • Анджей Фалкович (у 1533)
  • Павел Шимков Ґедройчь (у 1535—1536 роках)
  • Станіслав Свідерський (у 1547 році)
  • Марцін Коценцький де Лубіно (у 1550—1551 роках)
  • Ян Менський (у 1552 році)
  • Миколай Сенковський (у 1554 році)
  • Вінцентій Менський (у 1554 році)
  • Теофіл Бжозовський (у 1559—69 році)
  • Пйотр Дзодзовський (у 1562—68 році)
  • Мацей Вишенський (у 1568 році)
  • Марцін Менський (у 1573—1577 роках)
  • Валентій Ромоцький (у 1581 році)
  • Якуб Ґорський (у 1583—1590 роках)

Підкоморії[ред. | ред. код]

Відомі Більські підкоморії[65]:

  • Ян Скварко Ґонсовський (у 1522—1547 роках)
  • Станіслав Скварко Ґонсовський (у 1547—1556 роках)
  • Павел Хондзинський (у 1556 році)
  • Александер Лащ (у 1558 році)
  • Теофіл Бжозовський (у 1561—1564 роках)
  • Станіслав Ґонсовський (у 1564—1567 роках)
  • Богдан Павлович Сапіга (у 1566 році)
  • Кшиштоф Бжозовський (у 1581—1600 роках)

Комірники[ред. | ред. код]

Відомі Більські комірники[66]:

  • Мрочеслав Коссовський (у 1538 році)
  • Марцін Коценцький (у 1559 році)
  • Єжи Войно (у 1551 році)
  • Теофіл Бжозовський (у 1551—1555 роках)
  • Пйотр Вроченський (у 1552—1566, 82 роках)
  • Марцін Менський (у 1559—1564 роках)
  • Мацей Марушевський (у 1551—1577 роках)
  • Валентій Неверовський (у 1561—1590 роках)
  • Кшиштоф Красовський (у 1558 році)
  • Шимон Головка з Туросні (у 1566—1589 роках)
  • Абрагам Вішоватий (у 1569—1591 роках)
  • Ян Войно (у 1566—1589 роках)
  • Ян Кулеша (у 1570—1592 роках)
  • Анджей Красовський (у 1568—1582 роках)
  • Ян Вноровський (у 1580—1600 роках)
  • Якуб Фальковський (у 1583—1601 роках)
  • Троян Вишенський (у 1585—1599 роках)
  • Матеуш Нецецький (у 1581—1601 роках)
  • Павел Бжозовський (у 1577—1597 роках)
  • Валентій Войно (у 1591—1595 роках)
  • Міхал Маковський (у 1598—1606 роках)
  • Павел Дзержек (у 1593—1600 роках)
  • Войцех Кулеша (у 1596—1600 роках)
  • Ян Войно (у 1584—1609 роках)
  • Мацей Шредніцький (у 1599—1601 роках)

Земські судді[ред. | ред. код]

Відомі земські судді Більської землі[67]:

  • Стецко Цибулька (у 1498 роках)
  • Єжи Рачко(вич) з Пучиць (у 1513—1533 роках)
  • Бальтазар Петковський (у 1533—1536 роках)
  • Миколай Корицький[pl] (у 1537—1546 роках)
  • Мацей Левіцький (у 1553—1556, 1560, 1566 роках)
  • Вінцентій Менський (у 1561, 1565, 1567 роках)
  • Марцін Ялбжик Вишенський (у 1566 роках)
  • Войцех Вишковський (у 1577—1584, 1571, 1592 роках)
  • Анджей Ялбжик Вишенський[pl] (у 1593—1594 роках)
  • Мельхіор Костро[pl] (у 1596, 1599, 1607, 1614 роках)

Підсудки[ред. | ред. код]

Відомі підсудки Більської землі[68]:

  • Луба (у 1498 році)
  • Станіслав Маліновський (у 1507 році)
  • Анджей Ритель (у 1524—1530 роках)
  • Миколай Корицький[pl] (у 1531—1536 роках)
  • Мацей Левіцький (у 1538—1553 роках)
  • Юзеф Марковський (у 1553—1567 роках)
  • Гіполіт Яніковський (у 1569—1580 роках)
  • Фабіян Ялбжик Вишенський (у 1586—1607 роках)
  • Адам Менський (у 1604 році)

Писарі[ред. | ред. код]

Відомі писарі Більської землі[68]:

  • Вацлав (у 1530 році)
  • Станіслав Вербовський (Вербицький) (у 1530—1546 роках)
  • Войцех Ясенський (у 1553—1560 роках)
  • Томаш Овсяний (у 1561—1580 роках)
  • Юрій Броска[pl] (Юрій Брозка, Єжи Бжоска) (у 1580—1592 роках)
  • Пйотр Петковський[pl] (у 1581, 1591, 1593 роках)
  • Томаш Ритель (у 1596—1607 роках)

Повітові хоружі[ред. | ред. код]

Відомі хоружі Більського повіту[69]:

  • Рафал Рончко (у 1530 році)
  • Павел Зелепуха (у 1541—1548 роках)
  • Станіслав Вишенський (у 1554, 1561, 1563 роках)
  • Ян Бжоска (у 1565 році)
  • Юрій Броска[pl] (Юрій Брозка, Єжи Бжоска) (у 1563, 1565, 1566, 1567, 1579 роках)[70][71][69]
  • Адам Овсяний (у 1585 році)
  • Ян Ялбжик Вишенський 1592, (у 1590 році)
  • Геронім Бжозовський (у 1615 році)

Войські[ред. | ред. код]

Відомі Більські войські[72]:

  • Павел Рончко (у 1511, 1524, 1531 роках)
  • Анджей Фалкович (у 1533—1554 роках)
  • Миколай Арцеховський (у 1558, 1565, 1564, 1566, 1567 роках)
  • Ян Локніцький (у 1580, 1574, 1570 роках)
  • Анджей Ялбжик Вишенський[pl] (у 1587, 1590, 1591 роках)
  • Валентій Мощіцький (у 1590, 1604 роках)
  • Пйотр Петковський[pl] (у 1583 році)

Ловчі[ред. | ред. код]

Відомі Більські ловчі[72]:

  • Геронім Немера, ловчий підляський (у 1552 році)
  • Ян Дульський, староста бранський (у 1577 році)
  • Станіслав Мелошевський (у 1580 році)
  • Геронім Немера, ловчий підляський (у 1584, 1598, 1609 роках)

Лісничі[ред. | ред. код]

Відомі Більські лісничі[72]:

  • Іван Міхайлович (у 1527 роках)
  • Станіслав Трояновський, ротмістр тикотинський (у 1574, 1592 роках)
  • Якуб Добжинський (у 1599 році)

Гаєвники[ред. | ред. код]

Відомі Більські гаєвники[72]:

  • Іван Мішкевич (у 1533 році)
  • Костюшко Федорович (у 1537 році)

Поборчі[ред. | ред. код]

Відомі поборчі в Більській землі[73]:

  • Юрій Броска[pl] (Юрій Брозка, Єжи Бжоска) (у 1576—1577 роках)
  • Себаст'ян Бжозовський (у 1578 році)
  • Пйотр Петковський[pl] i Станіслав Ритель (у 1581—1585 роках)
  • Павел Мосьціський i Марцін Менський (у 1568 році)
  • Валентій Неверовський (у 1579 році)
  • Ян Бжоско (у 1565—1566 роках)

Зауваги[ред. | ред. код]

  1. ↑ «Бѣльская, Лубинская, Вышковская, Топичевская, Саражская, Кулешская, Соколовская, Кобылинская, Плонская, Яблонская, Дубровская, Вышенская, Домановская, Бронская, Долобовская»[31][32].
  2. ↑ «Добровская, Яблонская, Кулевская, Кобыленская, Соколовская, Плонская, Сарабская Посвентенская, Топичевская, Вышковская и Бѣльская, Лубинская, Бранская, Домановская, Вышинская, Яновская и Тыкотинская, Райгродская и Трученская, Дязковская, Долобовская»[34].
  3. ↑ Парафії: «Домбровска», «Кулеска», «Соколовска», «Плонска», «Сараска, Посвятенска, Кгосовска», «Бранска, Лубинска», «Яблонска», «Домановска», «Вышенска», «Топическа», «Кобыленска», «Белска, Вышковска», «Кгонецка, Райкгродцка, Трыстенска, Кнышинска», «Тыкотинска»[35].
  4. ↑ «Нашъ староста, ено, только чтеры артыкулы на замку ма судить: первшы артыкул, о розбитье альбо о злупенье на добровольной дорозѣ, альбо о крадежъ; другій артыкулъ, коли хто кгвалтомъ на чый домъ найдеть; третый, о дѣвичьемъ альбо невѣстьемъ кгвалте; червертый, о пожогу».[45]
  5. ↑ В одному вироку Сигізмунда Старого від 17 березня 1516 року написано: «и земяне Бельскій положили передъ нами привилей нашъ, который же есмо имъ на тое право дали». Привілей 1501 року був наданий великим князем литовським Олександром, а не Сигізмундом, тому, на думку історика Івана Лаппо, ці цитовані слова вказують на надання Сигізмундом нового привілею Більському повіту[47].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б Jabłonowski, 1909, с. 27.
  2. ↑ Однороженко, 2011, с. 377.
  3. ↑ а б в г Гаврилюк, 1994, с. 20.
  4. ↑ а б в г д е Пазднякоў, 2005, с. 310.
  5. ↑ Jabłonowski, 1909, с. 25-26.
  6. ↑ а б в г Михайловський, 2011, с. 237.
  7. ↑ Пазднякоў, 2007, с. 310.
  8. ↑ Лаппо, 1901, с. 579.
  9. ↑ Лаппо, 1911, с. 58.
  10. ↑ Jabłonowski, 1909, с. 44.
  11. ↑ Jabłonowski, 1909, с. 27-28.
  12. ↑ Jabłonowski, 1909, с. 29.
  13. ↑ Jabłonowski, 1909, с. 53.
  14. ↑ Jabłonowski, 1909, с. 54.
  15. ↑ Jabłonowski, 1909, с. 48.
  16. ↑ Jabłonowski, 1909, с. 52.
  17. ↑ Jabłonowski, 1909, с. 13-14, 26-27.
  18. ↑ а б в г Jabłonowski, 1909, с. 13.
  19. ↑ а б Jabłonowski, 1909, с. 14.
  20. ↑ Однороженко, 2011, с. 137.
  21. ↑ Однороженко, 2011, с. 147.
  22. ↑ Лаппо, 1911, с. 157.
  23. ↑ Jabłonowski, 1910, с. 248, 249, 251, 253, 254.
  24. ↑ Лаппо, 1911, с. 150-151.
  25. ↑ Jabłonowski, 1909, с. 43.
  26. ↑ Гаврилюк, 1997, с. 43, 45.
  27. ↑ Гаврилюк, 1997, с. 43-44.
  28. ↑ Грушевський, 1994, с. 209-210.
  29. ↑ Грушевський, 1994, с. 210.
  30. ↑ Jabłonowski, 1909, с. 15.
  31. ↑ а б Лаппо, 1911, с. 8, 10.
  32. ↑ Литовская метрика, 1915, с. 124—182.
  33. ↑ Литовская метрика, 1915, с. 182.
  34. ↑ а б Лаппо, 1911, с. 32.
  35. ↑ Литовская метрика, 1915, с. 1035, 1045, 1059, 1072, 1082, 1099, 1107, 1113, 1121, 1125, 1134, 1148, 1163, 1178.
  36. ↑ Лаппо, 1911, с. 578.
  37. ↑ Литовская метрика, 1915, с. 1377.
  38. ↑ Лаппо, 1911, с. 167.
  39. ↑ Грушевський, 1994, с. 340.
  40. ↑ Верига та Кубійович, 1955—2003, с. 2088.
  41. ↑ Грушевський, 1994, с. 181.
  42. ↑ а б Грушевський, 1995, с. 247.
  43. ↑ Акты Западной Россіи, 1846, с. 223.
  44. ↑ а б Лаппо, 1911, с. 150.
  45. ↑ Акты Западной Россіи, 1846, с. 224.
  46. ↑ Лаппо, 1911, с. 151-152.
  47. ↑ Лаппо, 1911, с. 154.
  48. ↑ Лаппо, 1911, с. 153-154.
  49. ↑ Лаппо, 1911, с. 156.
  50. ↑ Любавскій, 1915, с. 386—388.
  51. ↑ Лаппо, 1911, с. 157-162, 167.
  52. ↑ Гаврилюк, 1997, с. 41-43.
  53. ↑ Гаврилюк, 1997, с. 41.
  54. ↑ Юрій Гаврилюк. Підляшшя Північне і Південне: штрихи до “портрету” українства. Союз українців Підляшшя. Архів оригіналу за 3 листопада 2018. Процитовано 25 серпня 2020.
  55. ↑ Гаврилюк, 1997, с. 45-46.
  56. ↑ Грушевський, 1994, с. 33.
  57. ↑ Грушевський, 1995, с. 248.
  58. ↑ Лаппо, 1911, с. 250.
  59. ↑ Лаппо, 1901, с. 317.
  60. ↑ Jabłonowski, 1910, с. 255.
  61. ↑ а б Jabłonowski, 1910, с. 246.
  62. ↑ Литовская метрика, 1915, с. 440.
  63. ↑ Лаппо, 1911, с. 173, 341.
  64. ↑ Jabłonowski, 1910, с. 248.
  65. ↑ Jabłonowski, 1910, с. 249.
  66. ↑ Jabłonowski, 1910, с. 250.
  67. ↑ Jabłonowski, 1910, с. 251.
  68. ↑ а б Jabłonowski, 1910, с. 252.
  69. ↑ а б Jabłonowski, 1910, с. 253.
  70. ↑ Литовская метрика, 1915, с. 358.
  71. ↑ Литовская метрика, 1915, с. 1375.
  72. ↑ а б в г Jabłonowski, 1910, с. 254.
  73. ↑ Jabłonowski, 1910, с. 256.

Джерела[ред. | ред. код]

Нормативно-правові акти[ред. | ред. код]

Монографії[ред. | ред. код]

Статті[ред. | ред. код]

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Більська_земля&oldid=42316584