Верея

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
місто Верея
Coat of Arms of Vereya (Moscow oblast).png Flag of Vereya (Moscow oblast).png
Герб Вереї Прапор Вереї
Богоявленская церковь (Верея).jpg
Країна Росія Росія
Суб'єкт Російської Федерації Московська область
Муніципальний район Наро-Фомінський
Поселення Міське поселення Верея
Код ЗКАТУ: 46 238 505
Код ЗКТМО: 46638105001
Основні дані
Час заснування: 1371
Статус міста з 1782 року
Населення 4732 (2010)
Площа 5 км²
Поштовий індекс 143330
Телефонний код +7 49634
Географічні координати: 55°20′ пн. ш. 36°11′ сх. д. / 55.333° пн. ш. 36.183° сх. д. / 55.333; 36.183Координати: 55°20′ пн. ш. 36°11′ сх. д. / 55.333° пн. ш. 36.183° сх. д. / 55.333; 36.183
Карта
Верея (Росія)
Верея
Верея

Верея (Московська область)
Верея
Верея

CMNS: Верея на Вікісховищі

Верея́ — місто районного підпорядкування в Наро-Фомінському районі Московської області Росії.

Населення Вереї за даними 2010 року становить 4,7 тис. мешканців.

Чисельність мешканців Вереї за роками
(в тис.)
1861 1897 1926 1939 1959 1969 1992 2005 2009
5,5 3,7 3,4 4,9 6,4 6,5 5,5 4,9 4,76

Місто розташоване на правому березі Протви (басейн Оки), за 111 км на південний захід від Москви, за 27 км на південь від залізничної станції Дорохово і за 22 км на південь від залізничної станції Можайськ.

Назва[ред. | ред. код]

Назва міста походить від слов'янського слова, що означає: «стовпи, на які вішають завіси воріт»[1], «косяк, стовп біля дверей і воріт»[2]. За своїм розташуванням місто цілком відповідало такій назві, виконувало роль західних «воріт» Московського князівства. У Судійнику 1497 року назва міста написана як «Веретея». За іншими даними назва міста походить від слова верея, що означає на руській мові XI—XVII ст. «ділянка землі чи лісу», російським діалектом «невеликий клин, полоса лугу, поля, лісу»[3].

Герб міста[ред. | ред. код]

Геральдичний опис гербу Вереї, затверджений в 1782, говорить: «В першій частині щиту герб Московський. В другій частині в срібному полі в дикому лісі дві дубові воротні вереї з навісними золотими стовпами, що означає собою ім'я цього міста».

Історія[ред. | ред. код]

XIV—XVII століття[ред. | ред. код]

Верея вперше згадується в 1371 році в зв'язку з походом на Москву литовського князя Ольгерда. В кінці XIV століття утворюється укріплене городище з валами і дерев'яною фортецею, яке зберігало своє оборонне значення до XVII століття. В 1408 місто було розграбоване татарами. В 13891432 Верея входила до складу Можайського князівства, а в 14321486 була центром Верейського князівства, в 1445 — зруйнована литовцями. В 1486 Верея ввійшла в склад Московської держави, а в 15191567 — знаходилась в складі Старицького князівства. В 1567 остаточно приєднана до Москви.

В середині XVI століття на північний схід від міста в Красній слободі на високому березі Протви був заснований Спаський монастир, який існував до 1764. В 16101611 польсько-литовські війська декілька разів грабували Верею, після чого місто довго залишалось спустошене. В XVII столітті Верея з міста-фортеці поступово перетворюється в торгово-ремісничий центр.

XVIII століття[ред. | ред. код]

Розквіт Вереї припав на XVIII століття, коли місто стає великим центром ремесла і торгівлі. Верейські купці укладали торгові угоди в різних містах Західної Європи. «Ремесло в цьому місті шкіряне, сирне, шевське, ковальське і вяжуть сітки і неводи, чим це місто між іншими в Росії і славиться»[4]. В місті активно ведеться кам'яне і дерев'яне будівництво.

З 1782 Верея — повітове місто Московської губернії, до кінця століття за кількістю мешканців стало одним з найбільших повітових міст губернії. Місто отримує регулярне планування, яке збереглось до сьогодні: основна частина міста — прямокутна, а Заріччя — радіально-кільцева. Верейський воєвода Ф. А. Полунін склав «Географічний лексикон Російської імперії», виданий в 1773, а також переклав на російську деякі твори Вольтера.

1812 рік[ред. | ред. код]

Наприкінці вересня 1812 після захоплення Москви французьке командування (силами саперного підрозділу) побудувало у Вереї, у староросійській земляній фортеці, укріплення (палісад, ворота, інженерну огорожу та ін.) і розмістило там батальйон для захисту Смоленської дороги зі сходу і півдня. Для створення загрози тилу і комунікаціям клаптиковій, так званій Великій армії", М. І. Кутузов наказав генералу І. С. Дорохову розбити ворожий гарнізон і знищити укріплення. В ніч з 28 на 29 вересня (11 жовтня) війська (армійський партизанський загін) Шефа Ізюмського гусарського полку генерал-майора і кавалера І. С. Дорохова за допомогою місцевих мешканців, фактично з маршу від міста Боровська, несподіваним і рішучим штурмом, з мінімальними втратами, в 05 год. 30 хв., вибили з Вереї наполеонівські війська (вестфальський батальйон з корпусу генерала Андоша Жюно), зрівнявши їх укріплення в місті і старій фортеці з землею. Полонених і поранених, після того, як надали їм медичну допомогу, відправили в Калугу. Ополудні відбили просування до Вереї (зі сторони с. Борисова і Можайська) великої колони вестфальських військ з артилерією. Запаси хліба, більш 500 одиниць ворожої зброї роздали місцевим селянам, організованим верейським священиком протоієреєм о. Іоанном (Іваном Нікіфоровичем Скобеєвим).

Але через деякий час Верея знову опинилась в зоні військових дій. 13 (25 жовтня) відступаюча армія Наполеона після битви під Малоярославцем була вимушена повернути на північ і незадовго пройшла через Верею, де під час короткої зупинки Наполеон зустрівся з загоном маршала Мортьє. Залишаючи Верею, французи спалили місто.

XIX — початок XX століть[ред. | ред. код]

Міст через Протву. Заріччя. Церква Богоявлення

В XIX столітті Верея поступово втрачає своє торгове значення і в другій половині століття, залишившись на узбіччі залізниць, перетворюється в невелике повітове місто. Мешканці займалися торгівлею, садівництвом і землеробством. У місті була громада старовірів. В 1865 році на території верейського городища проводились археологічні розкопки. В кінці XIX століття біля Вереї знайшли мінеральні джерела, а також відкладення вапняка. В 1930-і рр. на околицях Вереї виникають будинки відпочинку і піонерські табори. Наприкінці 1930-х рр. у Вереї працювали овоче-сушильний, молочний і цегельний заводи.

1941-44 роки[ред. | ред. код]

Під час Другої Світової війни з наближенням німецьких військ до Москви в липні-жовтні 1941 в околицях Вереї створюється Можайська лінія оборони. 18 жовтня 1941 під час наступу на Москву за планом «Тайфун» у місто ввійшли частини 20 армійського корпусу 4 армії групи армій «Центр». За час окупації німцями були схоплені і розстріляні п'ять комсомольців. Німецьке командування перетворило Верею в вузол оборони. 19 січня 1942 під час Ржевсько-В'яземської наступальної операції війська 222 стрілецької дивізії 33-ї армії Західного фронту звільнили Верею. Іменем командувача генерала Єфремова названа одна з вулиць міста.

Друга половина XX століття[ред. | ред. код]

В 19461947 група археологів Історичного музею проводила розкопки на території верейського городища. З 1954 року в місті працює швейна фабрика. У 1959 році внаслідок укрупнення районів був ліквідований Верейський район, і частина його з містом Верея включена в Наро-Фомінський район.

Ільїнська церква

Економіка[ред. | ред. код]

З підприємств у місті — швейна фабрика (зараз не працює), Верейський механічний завод (ВЕЗ), філія московського ФГУП НПП «Торій», підприємства з переробки сільськогосподарської продукції.

Транспорт[ред. | ред. код]

Верея має автобусне сполучення з Москвою, Дороховом, Наро-Фомінськом і Можайськом, а також з навколишніми селами. Всі маршрути обслуговуються Верейською філією Наро-Фомінського ПАТП[5] (ГУП МО «Мострансавто»), та Можайським ПАТП.

Спорт[ред. | ред. код]

В місті є регбійна команда «Ведмеді», яка неодноразово займала призові місця в чемпіонатах Росії.

Пам'ятки культури[ред. | ред. код]

Кремль[ред. | ред. код]

Верея — один з наймальовничіших малих міст Підмосков'я. Серед пам'яток — залишки древнього кремля або городища, розташованого на високому річковому мисі, який утворюється річкою і балкою. Мис має форму овальної тарілки розміром 275 на 110 м. Він був укріплений земляними валами, висота яких досягає 6 м. З валів відкривається краєвид на Заріччя і ліси, які оточують місто. Вузький перешийок з'єднує територію кремля з міською площею. На території кремля знаходиться собор Різдва і урядові будинки.

Архітектурні пам'ятки[ред. | ред. код]

Історико-краєзнавчий музей
  • Собор Різдва Христова (1552, перебудови 1693 і 1729—39, дзвіниця — 1802);
  • Церква Входу Господнього в Єрусалим в Красній слободі (колишній Спаський монастир) (1667—1679);
  • Церква Богоявлення (Косьми і Дем'яна) в Заріччі (1777);
  • Церква Констянтина і Олени (1798);
  • Будинок повітового училища (1787—88);
  • Церква Іллі-пророка (1803);
  • Торгові ряди (початок XIX ст., південна частина втрачена в 1941);
  • Урядовий будинок (початок XIX ст.);
  • Старообрядна церква Покрова Пресвятої Богородиці (1814).

В місті працює історико-краєзнавчий музей.

Військові пам'ятники[ред. | ред. код]

  • Біля трапезної собору Різдва похований Шеф Ізюмського гусарського полку і начальник армійського партизанського загону Іван Семенович Дорохов (1762—1815) — генерал-лейтенант і кавалер, герой Вітчизняної війни 1812 року, що звільнив місто; в місті є пам'ятник відомому генералу. Цей пам'ятник, створений в 1913 скульптором, командиром Сумського гусарського полку полковником Олександром Федоровичем Рахманіновим (Рід дворян Рахманінових — харківська гілка), був навмисно зруйнований в 1918 і відновлений (частково, тільки бронзова фігура) в 1957.
  • Пам'ятник загиблим в роки Другої Світової війни — на земляному валу.
  • Пам'ятник комсомольцям: Н. Нечаєву, В. Скворцову, К. Ракову, Б. Захарову і Н. Кононову, розстріляних німецькими окупантами — біля школи.
  • Могили мешканців міста, що померли під час німецької окупації — біля церкви Входу Господнього в Красній слободі.

Видатні уродженці[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Про історію верейських земель — Верейське князівство.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Даль В. И. Толковый словарь живого великорусского языка. Т. I. М., 1999. Стр. 181
  2. Фасмер М. Этимологический словарь русского языка. М., 2003. Стр. 298
  3. Е. М. Поспелов. Географические названия России. М., 2003. Стр. 94
  4. Чулков М. Д. Историческое описание российской коммерции. М., 1785
  5. ПАТП — пасажирське автотранспортне підприємство

Література[ред. | ред. код]

  • Токмаков І. Краткий историко-археологический и этнографический очерк города Вереи Московской губернии М., 1889.
  • Некрасов А. І. Художественные памятники Москвы и городов Московской губернии. М., 1928. Стр. 84-87.
  • Поспелов С. А. Верея и окрестности. М., 1971.
  • Памятники архитектуры Московской области, т. 2, М.: «Искусство», 1975. Стр. 45-51, 349—350.
  • г. Верея и храмы Наро-Фоминского района, сост. О. Пэнэжко, М.: 2002, ISBN 5-93350-054-2
  • Верея: люди, история, культура, экономика, авт.-сост. Ю. В. Комаровский, 2007, ISBN 9785-98006-011-1
  • Лискин Ю. А. Тайники, сокрытия, клады 1812 года. Записки краеведа. Москва., 2007. ISBN 978-5-364-00706-3
  • Лискин Ю. А. Четыре века Подмосковья. Загадочный Юго-Запад. Записки краеведа. Москва., 2008. ISBN 978-5-9973-0039-5

Посилання[ред. | ред. код]