Галеас

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Іспанський галеас XVI століття
Англійський галеас 16-го століття Antelope. Порти весел розташовані нижче гарматних портів. Ілюстрація з Anthony Roll, 1546.
Венеціанський галеас XVI століття

Галеас (італ. galeazza) — тип вітрильно-веслувальних військових кораблів. Назва означає «велика галера».

Галеас — надпотужна галера, побудована на початку XVI століття. Сенс створення галеасів полягав у тому, щоб мати можливість встановити на кораблі більшу кількість гармат, а також забезпечити навігацію в зимовий час, тому що звичайні галери плавали тільки влітку. Співвідношення довжини до ширини було меншим, ніж у галер, і становило 6:1 чи навіть 5:1.

Найближчий попередник галеаса, відомий з морських літописів Венеції, було спроєктовано Вітторе Фаусто (Vittore Fausto) у 1529 р. Це була велика галера з п'ятьма веслами на банку[1]. За словами капітана Пантеро-Пантера (Pantero-Pantera) 1567 року в Барселоні за наказом короля Іспанії Філіпа II збудовано гігантський галеас з 36 банками (ймовірно, по 18 з кожного боку) і 7 веслами на кожну банку. Такий галеас був некерованим через свою важкість і погану повороткість. Ці випробування не продемонстрували переваг величезних галеасів із кількома веслами на банку, тому в битві при Лепанто галеаси були вже лише з одним веслом на банку. Такі галеаси побудував «proto dei marangoni» (майстер-кораблебудівник) венеціанської військової судноверфі Франческо Брессан (Francesco Bressan). Бойові галеаси Лепанто були довжиною 50 м та понад 6 м завширшки.

Довжина галеасів сягала 80 метрів. Тридцять весел з кожного борту. Інакше кажучи, галеас був задуманий як комбінація галери і галеона — типовий вітрильник своєї епохи (XVI — XVIl ст.). На кожне весло саджали 4-7 веслярів, вони працювали між палубами, щоб не заважати ні матросам, ні солдатам. Верхня палуба несла вже 70 гармат. Важкі гармати ставили на круглому майданчику носової частини, звідки можна було вести вогонь у будь-якому напрямку. Галеас був першим вітрильником, де гармати розміщувалися не на верхній палубі по бортах, а закривалися фальшбортами. На кормі галеаса ставили легкі кулеврини. Це виявилося можливим тому, що галеас був дуже об'ємним. Його ширина сягала 16 метрів, а екіпаж, включаючи веслярів, матросів і солдатів, становив до 800 осіб. Оскільки водотоннажність галеаса була близько 1000 тонн, то й осадка його була глибшою, ніж у галери.

Як і інші типи кораблів, галеаси зазнавали модифікації з плином часу. У пізніших зразків бакова надбудова (форкастль) і пів'ют набули належної форми верхніх надбудов (кастлів) з двома батареями гармат; два кормових весла зникли, і нарешті двох кормових таранів більше не існувало, а планшир подовжився і став огинати корму, подібно галереям на пізніших суднах[2].

Бойове застосування

  • Уперше даний тип корабля був застосований венеціанцями в битві при Лепанто. Було розгорнуто лише шість галеасів (по два на кожне з головних напрямків атаки), як авангард під командуванням проведитора Франческо Дуодо (Francesco Duodo)[3]. У цій битві турецькі галери так і не змогли взяти їх на абордаж, при цьому кожен з них вів артилерійський бій з кількома кораблями противника, що довело ефективність великого корабля з високим бортом і потужною артилерією.
  • Чотири галеаси, частина ескадри з Неаполітанського королівства, супроводжували Непереможну Армаду (Girona, Napolitana, Zúñiga та флагман San Lorenzo — кораблі, ймовірно, збудовані в Сицилії). Їх було розміщено в авангарді бойового блоку, а під час операції на Ла-Манші їх застосовували як рятувальну групу або для стримування атак Королівського флоту. Коли San Lorenzo сів на мілину в Кале, а командир ескадри Уго де Монкада (Hugo de Moncada) загинув у зіткненні з ворогом, галеаси втратили свого лідера і лише двоє «пережили» британську експедицію. Починаючи з цієї дати, галеаси практично зникли з європейських військово-морських флотів, тільки Венеціанська республіка зберігала їх до XVIII в.[4]
  • Галеаси були високо оцінені великим венеціанським адміралом Франческо Морозіні: один з цих кораблів був обраний Морозіні як флагман флоту під час Морейської війни (1684—1699).

Попри велику кількість веслярів на кожній банці, галеаси були повільними й маневрувати ними виявлялося настільки важко, що, як можна прочитати в описі битви при Лепанто, коли кораблі ставали в бойовий порядок, шість галеас християнського флоту довелося тягнути на буксирі до місця, яке їм належало зайняти[2].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Fàusto, Vittore nell'Enciclopedia Treccani. www.treccani.it (it-IT). Процитовано 2020-07-31. 
  2. а б Волковский Д. Н., Задоя И. А., Прокофьев А. М., Шахвердова С. Д., Гришина Т. В., Моерман В. А., Вдовиченко Т. В. (1995). Боевые корабли мира. Иллюстрированная энциклопедия (російська). Санк-Петербург: ООО «Издательство Полигон». с. 38. ISBN 5-86617-014-0. 
  3. Zorzi, Alvise (1975). La Repubblica del Leone. Storia di Venezia (італійська). Milano: Rusconi. с. 352. 
  4. Mattingly, Garrett. The Defeat Of The Spanish Armada. www.penguin.co.uk (en). Процитовано 2020-07-30. 

Посилання[ред. | ред. код]