Ког

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ког на печатці німецького міста Штральзунд

Ког (давн.в-нім. kogho, сер.-ниж.-нім. kogge, koggen) — середньовічне однощоглове палубне судно з високими бортами і міцним корпусом, оснащене прямим вітрилом площею 150—200 м². Характерною особливістю кога є навісне стерно. У носі й кормі судна споруджували надбудови з зубчастими огородженнями для захисту, в них розміщувались бійці та гармати. Використовувався як основний вантажний і військовий бойовий корабель Ганзи.

Етимологія[ред. | ред. код]

Слово «ког» споріднене з нім. Kugel — «куля, кулеподібний»[1]. У цьому значенні воно перейшло в старофранцузьку, староскандинавську і інші європейські мови. На фризькому діалекті Kogge означає «бочка», «посудина». У деяких джерелах, зокрема в російських, також вказується походження назви «ког» від давньогерманського kugg — «опуклий»[2].

Історія[ред. | ред. код]

Сучасна реконструкція кога «Ліза Любекська[de]»

Походження кога залишається суперечним. По найпоширенішій версії, коги були винайдені фризами для потреб і умов неглибокої акваторії Ваттового моря поблизу берегів Фрисландії. Деякі історики звертають увагу на те, що починаючи з IX століття в складі флотилій вікінгів класичні бойові стрункі довгі кораблі починають все частіше з'являтися в супроводі масивних вітрильно-весельних вантажних кнорівKnorren»). Однак ця версія спорідненості когів з кнорами визнається недоведеною.

Найранішні археологічні знахідки окремих деталей судна датуються VII ст. Відомі також письмові міркування короля Англії Альфреда Великого, з яких випливає, що фризькі судна по конструкції відрізняються від перш за все відомих скандинавських та англійських.

Перша документальна письмова згадка про ког сягає 948 року[3]. За період X—XV ст. конструкція кога безперервно покращується. Під час XII—XIV століть і більш ніж 200 років ког був головним морським судном Ганзи.

Форкастель сучасного кога Tvekamp av Elbogen[sv]

У XIV столітті з'являється новий тип 2-3-щоглового судна — «холк» (hulk, holk). Він був збільшеним гібридом традиційного річного плоскодонного «холка» пізньоримського періоду з когом. Його вантажність досягала 300 тонн та більше. У середині XV століття і ког, і холк в Європі поступово витісняються каравелами. Вантажність каравел досягала 400 тонн, окремі знайдені археологами екземпляри досягали 800 тонн.

Технічні характеристики[ред. | ред. код]

  • Довжина: від 15 до 25 м
  • Ширина: 5-8 м
  • Висота борту: 3-5 м
  • Висота щогли: бл. 25 м
  • Площа вітрила: бл. 200 м²
  • Об'єм вантажного трюму: бл. 150 м³
  • Вантажність: до 100 «ластів» (200 тонн)
  • Осадка (з вантажем): бл. 2,25 м
  • Екіпаж: 10-18 чол.

Особливості конструкції[ред. | ред. код]

Сучасна реконструкція кога «Arka»

Тривалість будівництва одного судна, за оцінками, становила у середньому три роки. Основний будівельний матеріал — деревина дубу. Масивні елементи конструкції (балки) отримувались з дубових стовбурів шляхом розпилювання, а не розколювання, як в кораблях вікінгів. Для найтовстіших балок використовувалась деревина нижчих сортів, що значно знижувало загальну вартість кожного корабля. Прямий кіль, короткий корпус судна — співвідношення довжини кіля і ширини корпусу становить 3:1, обшивка корпусу по схожій з кораблями вікінгів клінкерній технології (внапусток). Майже прямий, встановлений під доволі крутим кутом форштевень. Відкрита палуба.

На когах вперше з'явилось кормове стерно, прикріплене до ахтерштевня і споряджене румпелем. Доти за стерно правило рульове весло. Характерною рисою когів були високі зубчасті надбудови на баку та юті (форкастель і ахтер-кастель), призначені для розміщення озброєної команди, пращників та стрільців з луків й арбалетів. Щогла на північноєвропейських когах була одна, з єдиним прямим вітрилом. При наявності кіля, судно фактично було майже плоскодонним, завдяки підвищеній ширині середньої частини корпусу.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Duden. Deutsches Universalwörterbuch. — Dudenverlag, Bibliogr. In-t Brockhaus AG: Mannheim-Leipzig-Wien-Zürich, 6. Aufl., 2007. — S. 975
  2. Морской энциклопедический словарь. Санкт-Петербург. Судостроение. 1993. ISBN 5-7355-0281-6
  3. A. Dudszus, E. Henriot, A. Köpcke, F. Krumrey. Das große Buch der Schiffstypen. — Berlin 1987. ISBN 3-613-59313-1

Посилання[ред. | ред. код]