Довженко Григорій Овксентійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Григорій Довженко
Довженко Григорій Овксентійович.jpg
Дата народження 10 (22) квітня 1899(1899-04-22)
Місце народження Flag of Russia.svg c. Полтавка, Миколаївська губернія
Дата смерті 21 квітня 1980(1980-04-21) (80 років)
Місце смерті Flag of Ukrainian SSR.svg м. Київ
Місце поховання Байкове кладовище
Національність Flag of Ukraine.svg Українець
Громадянство СРСР СРСР
Навчання Одеський художній інститут
Напрямок монументалізм

Григо́рій Овксе́нтійович Довже́нко (нар. 10 (22) квітня 1899(18990422), Полтавка — пом. 21 квітня 1980, Київ) — український художник-монументаліст. Заслужений художник УРСР1979 року), член Спілки художників України. Батько архітектора Тараса Довженка.

Життєпис[ред.ред. код]

Григорій Довженко народився 10 (22) квітня 1899(18990422) року у селі Полтавці (нині смт Баштанка Миколаївської області). По закінченні місцевого земського училища 1913 року разом з батьками переїжджає у Акмолінську область в Сибіру. Захоплення малюванням привело його на Курси красних мистецтв, де 19161917 рр. він навчався у Ю. Куртукова та В. Волкова і вперше познайомився з технікою олійного живопису в дусі реалістичної школи «передвижників».

Восени 1921 року родина Довженків повернулася в Україну — в село Баштанка. Наступного року Григорій вступає до Художнього інституту в Одесі, де навчається в майстерні професора Д. Крайнєва. На ІІІ курсі він переходить на факультет монументально-прикладного мистецтва у майстерню професора Г. Комара — досвідченого майстра-монументаліста, що орієнтувався на мистецтво італійського Ренесансу. Неодноразово відвідуючи Київ, Довженко знайомиться з творчою практикою монументальної майстерні професора М. Бойчука, нав’язує дружні стосунки з студентами-монументалістами Київському художньому інституті. Поділяючи теоретичні настанови бойчукістів щодо «розвитку монументального та різних форм виробничого декоративно-прикладного мистецтва», він опиняється у колі однодумців і 1925 року вступає до АРМУ.

Здобувши перемогу в конкурсі ескізів, молодий художник, разом із професором Г. Комарем, взяв участь у розписах Східної торгової палати в Одесі (1927). Орнаментально-декоративні композиції та вісім сюжетних панно було виконано у техніці яєчної темпери по сухому тиньку. Графічна чіткість постатей вирізнялись барвистою колористикою українського народного мистецтва, вдало поєднаної з ритмікою східної мініатюри.

Влітку 1928 року, разом із групою студентів-випускників ОХІ, Григір Довженко був запрошений до виконання монументальних розписів Селянського санаторію на Хаджибеївському лимані. Знайомство з М. Бойчуком та групою його учнів — М. Рокицьким, А. Івановою, М. Юнак, К. Гвоздиком, М. Шехтманом, О. Бізюковим — мало значний вплив на молодого художника. Як він згадував пізніше, селяни, вперше зайшовши до нового санаторію, захоплювались: «Гарно, мов у церкві!»

Після закінчення інституту (1928) Г. Довженко працює художником на Першій Державній кінофабриці в Одесі, де знайомиться з видатними майстрами українського кіно — Олександром Довженком та Іваном Кавалерідзе. 1930 року художника запросили на викладацьку роботу до Києва — провадити заняття з малюнку та живопису на архітектурному факультеті КХІ. Однак політичні обставини та напружена педагогічно-творча атмосфера у вузі негативно вплинули на художника — 1936 року його звільнено з посади.

Евакуйований до Таджикистану в перші дні війни, 1945 року художник повертається до Києва й починає працювати у новоствореному Інституті монументального живопису і скульптури при Академії архітектури УРСР, де «розробляє питання синтезу мистецтв». Він стає автором винаходу різьблення по сирому тиньку з розписами на основі поліхлорвінілових синтетичних смол, водночас виступає за відновлення техніки темперного фрескового розпису та мозаїки. Тому кінець 1940-х — 1950-ті роки стають роками повної віддачі художника монументальному мистецтву.

Під впливом давніх друзів, зокрема С. Колоса, І. Врони, О. Кравченка, О. Бізюкова, з якими Г. Довженко відновив дружньо-творчі зв’язки наприкінці 1960-х — у 1970-х роках, митець звертається до тем національного минулого. Так постають мозаїчні та фрескові образи часів Київської Русі та Хмельниччини. Серед творів цих років вирізняється мозаїчна композиція «Кий, Щек, Хорив і сестра їх Либідь» на фасаді кінотеатру «Ровесник» у Києві (1971), в якій художнику вдалося показати оптично-колористичні можливості смальти — улюбленого матеріалу давньоукраїнських майстрів. А в майстерні художника, пообіч станкових творів (портретів людей мистецтва, пейзажів та натюрмортів), на робочому столі — «мальовані для себе» мініатюрні фрески та ескізи-замальовки, що дивовижно нагадують живописну манеру друзів-бойчукістів 1920-х років…

Григорія Оксентійовича не стало — 21 квітня 1980 року. Його творчу спадщину глядачі мали можливість оцінити на посмертній персональній виставці 1983 року, організованій родичами та друзями мистця.

Похований в Києві на Байковому кладовищі (ділянка № 33).

Могила Григорія Довженка

Твори[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]