Довженко Григорій Овксентійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Григорій Довженко
Довженко Григорій Овксентійович.jpg
Народження 10 (22) квітня 1899(1899-04-22)
c. Полтавка, Миколаївська губернія
Смерть 21 квітня 1980(1980-04-21) (80 років)
  м. Київ
Поховання Байкове кладовище
Національність українець
Громадянство СРСР СРСР
Навчання Одеський художній інститут
Діяльність художник
Напрямок монументалізм
Премії
Заслужений художник України

Григо́рій Овксе́нтійович Довже́нко (10 [22] квітня 1899(18990422), Полтавка — 21 квітня 1980, Київ) — український художник-монументаліст. Заслужений художник УРСР1979 року), член Спілки художників України. Батько архітектора Тараса Довженка.

Життєпис[ред.ред. код]

Григорій Довженко народився 10 (22) квітня 1899(18990422) року в селі Полтавці (нині смт Баштанка Миколаївської області). По закінченні місцевого земського училища 1913 року разом з батьками переїжджає у Акмолінську область в Сибіру. Захоплення малюванням привело його на Курси красних мистецтв, де 1916—1917 навчався у Ю. Куртукова та В. Волкова і вперше познайомився з технікою олійного живопису в дусі реалістичної школи «передвижників».

Восени 1921 року родина Довженків повернулася в Україну — в село Баштанка. Наступного року Григорій вступає до Художнього інституту в Одесі, де навчається в майстерні професора Д. Крайнєва. На ІІІ курсі він переходить на факультет монументально-прикладного мистецтва у майстерню професора Г. Комара — досвідченого майстра-монументаліста, що орієнтувався на мистецтво італійського Ренесансу. Неодноразово відвідуючи Київ, Довженко знайомиться з творчою практикою монументальної майстерні професора М. Бойчука, нав'язує дружні стосунки з студентами-монументалістами Київському художньому інституті. Поділяючи теоретичні настанови бойчукістів щодо «розвитку монументального та різних форм виробничого декоративно-прикладного мистецтва», він опиняється у колі однодумців і 1925 року вступає до АРМУ.

Здобувши перемогу в конкурсі ескізів, молодий художник, разом із професором Г. Комарем, взяв участь у розписах Східної торгової палати в Одесі (1927). Орнаментально-декоративні композиції та вісім сюжетних панно було виконано у техніці яєчної темпери по сухому тиньку. Графічна чіткість постатей вирізнялись барвистою колористикою українського народного мистецтва, вдало поєднаної з ритмікою східної мініатюри.

Влітку 1928 року, разом із групою студентів-випускників ОХІ, Григір Довженко був запрошений до виконання монументальних розписів Селянського санаторію на Хаджибеївському лимані. Знайомство з М. Бойчуком та групою його учнів — М. Рокицьким, А. Івановою, М. Юнак, К. Гвоздиком, М. Шехтманом, О. Бізюковим — мало значний вплив на молодого художника. Як він згадував пізніше, селяни, вперше зайшовши до нового санаторію, захоплювались: «Гарно, мов у церкві!»

Після закінчення інституту (1928) Г. Довженко працює художником на Першій Державній кінофабриці в Одесі, де знайомиться з видатними майстрами українського кіно — Олександром Довженком та Іваном Кавалерідзе. 1930 року художника запросили на викладацьку роботу до Києва — провадити заняття з малюнку та живопису на архітектурному факультеті КХІ. Однак політичні обставини та напружена педагогічно-творча атмосфера у вузі негативно вплинули на художника — 1936 року його звільнено з посади.

Евакуйований до Таджикистану в перші дні війни, 1945 року художник повертається до Києва й починає працювати у новоствореному Інституті монументального живопису і скульптури при Академії архітектури УРСР, де «розробляє питання синтезу мистецтв». Він стає автором винаходу різьблення по сирому тиньку з розписами на основі поліхлорвінілових синтетичних смол, водночас виступає за відновлення техніки темперного фрескового розпису та мозаїки. Тому кінець 1940-х — 1950-ті роки стають роками повної віддачі художника монументальному мистецтву.

Під впливом давніх друзів, зокрема С. Колоса, І. Врони, О. Кравченка, О. Бізюкова, з якими Г. Довженко відновив дружньо-творчі зв'язки наприкінці 1960-х — у 1970-х роках, митець звертається до тем національного минулого. Так постають мозаїчні та фрескові образи часів Київської Русі та Хмельниччини. Серед творів цих років вирізняється мозаїчна композиція «Кий, Щек, Хорив і сестра їх Либідь» на фасаді кінотеатру «Ровесник» у Києві (1971), в якій художнику вдалося показати оптично-колористичні можливості смальти — улюбленого матеріалу давньоукраїнських майстрів. А в майстерні художника, пообіч станкових творів (портретів людей мистецтва, пейзажів та натюрмортів), на робочому столі — «мальовані для себе» мініатюрні фрески та ескізи-замальовки, що дивовижно нагадують живописну манеру друзів-бойчукістів 1920-х років…

Григорія Оксентійовича не стало — 21 квітня 1980 року. Його творчу спадщину глядачі мали можливість оцінити на посмертній персональній виставці 1983 року, організованій родичами та друзями мистця.

Похований в Києві на Байковому кладовищі (ділянка № 33).

Могила Григорія Довженка

Твори[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]