Дороги ацтеків
Дороги ацтеків — система сполучення між різними містами та провінціями Ацтекської імперії за допомогою ґрунтових шляхів. Також існували інші засоби транспортування, перш за все водяний.
Особливості[ред. | ред. код]
Шляхи[ред. | ред. код]
У державі ацтеків для зручності піших мандрівників, а також військ, кур'єрів (paynani) та торговців-почтека були влаштовані громадські дороги (отлі), які ремонтувалися і охоронялися, зокрема й воїнами-орлами. Дороги очищалися від рослинності, а після дощів їх поверхню ремонтувалася. Прибиралися повалені дерева, засипалися вибоїни, в горбистих поверхнях вирубувалися щаблі.
Ацтеки мали декілька видів шляхів: «велика дорога» (uchpantli), «дорога, що йде навскоси» (uhpitzactli), «пряма дорога» (ixtlapacuhtli), «Таємна дорога» (ichtacauhtli) — тут можна було зустріти злодіїв і розбійників; «хороша дорога» (uhquetzalli) і «дорога пошкоджена» (uhzolli). За їх збереження відповідали місцеві правителі, залежні міста і села — за відстань у 20 миль дороги.
Дороги нагадували протоптану стежку, яка в умовах відсутності колісного транспорту та тяглових тварин відповідала реаліям й була краща за бруковану. Останні були головним чином в містах і вели до храмів, палаців, ринків. Також у великих містах, зокрема у Теночтітлані, великими дорогами слугували греблі та широкі церемоніальні алеї. Їх з'єднували перекидні містки.
У Мексиканської долині була мережа доріг, що з'єднували основні міста. Одна з найважливіших довгих доріг, за якою рухалися іспанці на Теночтітлан, йшла з Шікаланго і торгових міст узбережжя затоки, далі на південь ще одна дорога перетинала перешийок Теуантепек. На заході Мексики був торговий шлях, що зв'язував Теночтітлан з Тихим океаном, він проходив через країну сапотеків в Оахаці і закінчувався на узбережжі в Уатулько, південніше сучасного Акапулько.
На найважливіших дорогах та перехрестях шляхів були заїжджі двори та вівтарі.
У певний період року дороги були особливо переповнені. Після кожного збору врожаю збиралася данина у вигляді продуктів харчування з центральних провінцій імперії, тому потрібні були цілі каравани носильників, щоб доставити продукти до столиці.
Водяний транспорт[ред. | ред. код]
У Мексиканської долині головною транспортною артерією були озера, тому плоти і човни там були звичайним явищем. Плоти робили з щільно пов'язаного очерету, знизу зміцнювалися порожнистими гарбузами. Човни-каное були без вітрил і кіля, рушієм служили весла. В районі озер Мексиканської долини таких човнів, великих і малих, налічувалося близько 50 тис. Вантажі на човнах доставлялися на місце багато швидше, ніж носильниками.
Маршрути каное з'єднували озера Сумпанго і Шалтокан зі столицею, південний маршрут вів у міста Шочімілько і Чалько. У разі необхідності в очереті прорубувалися канали завширшки від 4,5 до 15 м, а за їх станом стежили комунальні працівники.
Мости[ред. | ред. код]
Мости будували дерев'яні, рідше кам'яні. Підвісні мости робили з ліан, прикріплювали їх хлисти до дерев на протилежних берегах річок, струмків, сторонах ярів і прірв.
Джерела[ред. | ред. код]
- Townsend, Richard F. (2000). The Aztecs (2nd edition, revised ed.). London: Thames & Hudson. ISBN 0-500-28132-7.
