Право ацтеків

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Право ацтеків — система правових відносин в ацтекській державі Потрійний союз. Її становлення відбувалося під впливом культур тольтеків та Теотіуакана. Основними законодавцями були володарі Уіціліуітль, Монтесума I, Монтесума II.

Історія[ред. | ред. код]

Ацтекські законодавчі акти самого різного характеру приймалися вже на ранньому етапі історії ацтекського суспільства. Першим з законодавців Теночтітлана був тлатоані Акамапічтлі. Втім розвиток правової системи розпочалося з тлатаоні Уіціліуітль . Його продовжувачем був Моктесума I, який виробив «мудрі закони» і суворо карав за відступ від них. Останній з доіспанських ацтекських правителів Моктесума II також займався законодавством.

Розвиток права відображало формування у ацтеків державності, що прийшло на зміну родовим традиціям, активне територіальне розширення держави, ускладнення його структури при великих тлатоані. Правові укази відображали соціально-економічні умови життя суспільства, що активно змінювалися.

Окремою частиною ацтекського права було законодавство одного з членів Потрійного союзу — Тескоко. Його тлатаоні — Несауалькойотль — відомий як правитель, що оприлюднив так звані «80 законів». Дотримання цих законів було обов'язковим, тому, Несауалькойотль вимагав, щоб його сини знали їх на нам'ять. Законодавство тескоканських володарів зробило вирішальний вплив на аналогічну діяльність правителів Теночтітлана.

Проте на сьогодні не відомі ацтекські правові кодекси або судебники. У сфері цивільного права договори укладалися у формі усної клятви перед жерцем або якою-небудь посадовою особою.

Характеристика[ред. | ред. код]

Правові норми ацтеків розвинулися зі звичайного права мешіків, на нього вплинуло законодавство тольтеків та Тескоко. В результаті ацтекське законодавство стало ітогом розвитку давньомексиканського права загалом.

Держава вже виконувало свою роль, санкціонуючи правові норми, що стояли поза межами звичайного права і відображали епоху ранньоклассових відносин. Це було свого роду «сукупне право», де цивільні, кримінальні, міжнародні норми існували тільки у формі основ.

Право мало класовий характер. Коло правоздатності залежало від соціальної приналежності особи. Злочини вільної людини проти вільної каралися жорсткіше за злочини проти невільного. Вільні люди виступали в ролі суб'єктів права, невільні та раби були об'єктами права. За суворі злочини існувала колективна відповідальність. Застосовувалися неоднакові правові норми до різних категорій вільного населення: натних карали жорсткіше, водночас у випадку злочина у відношені знатного і простого мешканця, злочинця до першого карали жорсткіше.

Галузі[ред. | ред. код]

Розвиток кримінального права відображалася в покарані за вбивство людини. Переважно регулювалися злочини проти держави. Перш за все покарання за зраду, змову проти великого тлатаоні.

Особливо активно відбувалося формування норм стосовно майна, що перебувало на стикові цивільного і кримінального права: від загальної заборони захоплювати і користуватися чужою власністю до більш-менш ґрунтовного перерахування всіх можливих випадків замаху на неї, як неприпустимих і караних. Один з перших тлатоані Тескоко Ноліцін впровадив правові акти стосовно полювання. У відповідності з цими нормами, ніхто не міг під страхом смерті розводити вогонь у полі або горах, якщо не було на те дозволу, а також полювати. Під загрозою позбутися лука і стріл не можна було вилучати дичину, що потрапила в чужі мережі . Нарешті, Законами визначалися межі полювання, які не можна порушувати під загрозою смерті.

У ацтекській соціонормативній структурі значне місце поступово стало займати те, що в науці визначається як «речове право». Так, якщо хто-небудь крав якесь майно, то, будучи викритий, оплачував його вартість, а якщо не міг це зробити, ставав рабом потерпілого.

Особливістю є те, що право в ацтекській імперії носило казуїстичний характер. Підтвердженням служить і специфічний шаблонний характер формулювань: «якщо хтось зробить такий-то злочин, за це він піддається такому-то покаранню …».

Особливу частину правових актів торкалися питання володіння та користування землею. Напередодні Конкісти йшов процес формування та приватно-землевласницьких відносин при цьому зберігався вплив загального права, де ключове місце обіймала громада. Якщо хто-небудь незаконно продавав чужу землю або закладав її (тобто шахрайство), то як покарання його навертали в раба. Але якщо він пересував межи, то карався смертю.

Ацтекські шлюбно-сімейні норми (сімейне право) регламентували різноманіття міжособистісних відносин: від елементарного визначення прав і обов'язків членів сім'ї до захисту загальноприйнятих моральних її підвалин. Найбільш характерною рисою була безмежна влада батька і чоловіка, що підтверджували норми права. Батько вважався повним господарем життя і смерті її членів. Це проявлялося, перш за все, в існуванні патріархального рабства.

Спадкування як частина цивільного права, що зароджувалося, було двох видів: за законом і за заповітом. Сини від різних дружин визнавалися без жодного винятку як законні, оскільки полігамія визнавалася допустимою. Але сини від особливо виділеної дружини могли визначатися батьком як найбільш бажані спадкоємці. Спадкування доньками було відсутнє. Закон був нещадний до тих, хто не беріг заповідане батьками. Існував інстутит опекунів, права та обов'язки яких нормували ацтекські закони.

Велика кількість законів регулювали питання прелюбодіяння, за яке зазвичай карали на горло. При цьому основним було правило самосуду, яке перейшло зі звичайного права. Розлучення були рідкісні, але якщо траплялися, то судді спочатку намагалися примирити сторони, роблячи при цьому також моральний тиск. Коли ж подружжя проявляли твердий намір розірвати шлюб, судді здійснювали розлучення.

Злочинами також вважалися інцест, звідництво, аборт. Водночас проституція переважно не забронялася, окрім Тескоко (тут каралася на смерть).

Серед правопорушень, за яке слідувала кара, було пияцтво. Тільки люди, які досягли 50 або 70 років, могли споживати певну кількість п'янких напоїв.

Громадський спокій ретельно охоронявся і порушення його (публічні суперечки, скандали) суворо каралося.

Існували зародки адміністративного права. так, каралися збирачі податків, які збирали з населення більше, ніж це належало. Частина законів відображали намагання державної влади щодо зміцнення свого контролю за справами на місцях заради створення міцної адміністративної структури, управлінського апарату.

Були розроблені і деякі правові норми, що забезпечують торговельні операції, однак, це свого роду «торгове право» відрізнялося недосконалістю і перебувала на початку становлення.

Склалися первинні норми міжнародного права, що регламентували міжплемінні та міждержавні відносини, якось: оголошення війни, способи її ведення, режим полону, формулювання для послань, прийому послів і таке ін. Так, вбивство посланців або почтека розглядалося як законний привід до війни. Навіть для розправи з повсталими, що виявили непокору народами члени Потрійного союзу, мали особливі правила. Якщо яка-небудь «область» повставала, то за нормами члени Потрійного союзу спочатку посилали дізнатися, чи усе місто повстало або лише його вождь. У тому випадку, якщо тільки вождь виказував непокору, то посилали суддів і варту, щоб публічно його судити. Коли ж у повстання було залучено все населення, то центральна влада спочатку мирними засобами закликали їх до покори. І лише вичерпавши всі можливі заходи застереження, оголошували військові дії проти повсталих, посилаючи їм попередньо знаки війни — щит, зброю.

Окрему групи склоадали норми, що регулювали життя жрецтва (на кшталт «церковного» права). Жерця, винного у зв'язку з жінкою, таємно страчували, відбирали майно, а будинок руйнували. Вбивали також всіх тих, хто був причетний до цього злочину. Якщо жрець мав протиприродні схильності (гомосексуалізм), то його також страчували (заживо спалювали). Страта жерцю загрожувала за пияцтво.

Один із стародавніх звичаїв, пов'язаних з війною, припускав, що громада, родичі не повинні були приймати назад одноплемінника, який побував у ворожому полоні. Проте з часом цей звичай набув характеру закону (військове право), зрештою призвів до формування свого роду кодексу честі для верхніх шарів військової знаті. Тепер, якщо втікши з полону був людиною «низького походження», то йому не загрожувало вигнання з громади та сім'ї, «знатного» ж вбивали самі співвітчизники, родичі.

Покарання[ред. | ред. код]

В праві ацтеків проявила себе тенденція порівнювати суворість репресивних заходів з характером злочину, його частотою і наслідками, тобто прагнення об'єднувати прецеденти за ознакою з розміром заподіяної шкоди. Відповідно до більш ранньої норми каралося смертю крадіжка будь-якої кількості маїсу. За це такі норми порівняють із законодавством давньогрецького архонта Драконта з Афін. З часом суворість послаблювалася: лише крадіжка 20 і більше початків маїсу спричиняла як покарання смерть, інші випадки завершувалися відшкодуванням збитку, зазвичай — накидками. Зрештою як кара за крадіжку маїсу з'являється практика звернення в рабство. Пережитком правової архаїки є дія закону еквівалентної відплати у вигляді продажи злодія за ціну, відповідну розміру заподіяної шкоди.

Одним з розповсюджених видів покарання була страта. Діяв інститут співучасті у злочині. Найбільш поширеною формою страти залишилося побиття камінням, причому вироки приводилися у виконання частіше публічно: винних виводили пов'язаними на площу і всі присутні кидали в них каміння.

Іноді злочинців зв'язували, клали на землю і розплющували їхні голови важкими каменями. Винних також нерідко кидали зв'язаними в річку, забивали до смерті палицями, вішали, заживо підсмажували, обприскуючи при цьому водою.

За окремі вади та злочили, зокрема лінощі та пияцтво, як покарання людину не призначали на державні посади або звільняли державного службовця. Винних публічно стригли на ринку, руйнували їхні будинки, показуючи тим самим, що їм немає місця серед інших людей.

Вбивство, як найбільш тяжкий злочин, переважно карався смертю. Якщо лікар допомагав вагітній жінці зробити аборт, то обидва засуджувалися до смерті як вбивці. У разі навмисного отруєння страчували не лише вбивцю, а й того, хто забезпечив його отрутою. Водночас вбивцю могли зробити вічним рабом сім'ї або родичів вбитого. Найбільш тяжко карався змова з метою захоплення влади, призвідників очікувала смерть — їх розривали на шматки, забивали палками, їх майно конфісковували, родичів до четвертого або навіть п'ятого коліна навертали на рабів.

Судочинство[ред. | ред. код]

Представляла собою систему, що складалася з «горизонтальних» правових зв'язків, коли ті чи інші справи вирішувалися зацікавленими особами без участі держави (громадські суди, професійні суди почека-купців, які мали право виносити навіть смертні вироки) та «вертикальних правовідносин», коли доля підсудних залежала від рішення державних органів і посадових осіб.

Кожен з членів Потрійного союзу мав свої певні межі юрисдикції. У судочинстві всіх трьох частин (Теночтітлан, Тескоко, Тлакопана) було багато спільного, особливо у перших двох.

Свого роду нижчої інстанцією були суди на місцях, які розглядали тільки незначні злочини, або ті, очевидність яких легко доказова. Так, в Тескоко підвладні йому райони ділилися па 6 частин, в кожній з яких знаходилося по 2 судді, що вирішували місцеві конфлікти.

На більш серйозні випадки судді заводили справу, здійснювали свого роду слідство і навіть могли затримувати підозрюваних. Траплялося, що їх відправляли в центр для остаточного вирішення справи, оскільки там були суди наступної, більш високої інстанції. У зв'язку зі становим характером права вони спеціалізувалися на розгляді справ відповідно до станової приналежністю залучених осіб. Так, в Теночтітлані були окремі суди для світської і військової знаті.

В кожному місті підпорядкованому Теночтітлану та Тлакопану було три суда: рада 9суд) з військових справ, суд, що розглядав справи простих людей, «радою» для «сеньйорів» і «лицарів» (тобто соціальної верхівки). Він же вирішував конфлікти, пов'язані з порушенням «кордонів» і «меж». На цій раді іноді присутній володар особисто. В Тескоко з часу законодавця Несауалькойотля діяло 4 ради, різною мірою пов'язаних з правосуддям: рада, що займалася цивільними і кримінальними справами (судив зрадників, злодіїв, п'яниць, суперечки, що стосуються власності, рабів, служби); рада з питань релігії, науки; рада, що спеціалізувалася з військових справ; рада, що займалася наглядом за збиранням данини і розподілом її, контролював перепис населення, кара зловживання чиновників.

Вищий суд Теночтітлана (Tlacxitlan) розглядав справи світської знаті. Цей орган складався з 4 осіб і його рішення мали остаточну силу. Судові справи вищих військових чинів вирішувала Військова рада. В Тескоко діяв Верховний суд, «Суд вісімдесяти днів» (Nauhpohualtlatolli). Назва пов'язана з тим, що засідання траплялися 1 раз на 4 ацтекських місяця (1 місяць дорівнювався 20 дням). Суд продовжував роботу протягом 10-12 днів, оскільки до чергового засідання могло накопичитися багато справ. Цей орган розглядав також апеляційні питання, звідси 80 днів за законом були крайнім терміном для остаточного вирішення найбільш спірних справ.

Найвищою інстанцією, яка розгляда справи народів Потрійного союзу, в Теночтітлані біяв спеціальний суд з 12 суддів, які засідали у дворі верховного правителя ацтеків (великого тлатаоні), що був одночасно головною особою в Союзі. Таким чином, ацтеки, що грали провідну військову і політичну роль в державі, намагалися закріпити за собою і юридичне верховенство.

Володарі членів Потрійного союзу мали максимальний авторитет і владу в юридичній системі свого регіону. На верхівці судової\ ієрархії перебвав імператор (великий тлатаоні) Теночтітлану.

Судді[ред. | ред. код]

Судово-адміністративний апарат було монополізовано представниками панівної суспільної верхівки. У вищих інстанціях судді були людьми «благородними», частіше призначалися за ознакою спорідненості тлатоані. Навчання судового мистецтву було відбувалася з рук в руки: майбутні судді навчалися, безпосередньо перебуваючи в судді в ролі споглядача при розгляді тих чи інших справ.

Судові чиновники отримували від нього утримання у вигляді службового наділу, на якому були посаджені общинники як «орендарі», оскільки обробляли чужу землю й платили певну частину врожаю. Формально сини суддів не мали права на землю, що вважалося посадовим володінням. Але відбувалося фактичне спадкування її через перехід посади від батька до сина. Кожні 80 днів володар дозволяв собі обдаровувати суддів подарунками (золотом, тканинами, прикрасами, зернами какао і маїсу) відповідно до якістю служби і достоїнствами. Ці дари не мали певних розмірів і видавалися в тій кількості, яку вважав за потрібне володар.

Судді зазвичай починали свою роботу вдосвіта і завершує її на заході з перервою в середині дня. Суди мали своїх переписувачів, які за допомогою піктографікі зображували, фіксували сутність справи, імена учасників судового процесу, винесені вироки.

Судді не повинні були брати жодних пілношень і подарунків від своїх клієнтів, так як отримували утримання від правителя, не робити різниці між багатими і бідними під час розгляду справ. У тому випадку, якщо чиновник хоч скільки-небудь відступав від цих правил, його спочатку очікував свого роду професійний суд (суд честі, суд колег). Якщо ж після нього винний продовжував порушувати спосіб життя судді, його стригли, що вважалося дуже ганебним і усували від посади. У найбільш кричущих випадках (причетність до несправедливого осуду, підкуп, невірне інформування самого тлатаоні про справу), суддю очікувала страта.

Судовий процес[ред. | ред. код]

В ацтекському праві були зародки процесуального права. Тлатаоні намагалися обмежити застосування самосуду, виробити правила проведення судового засідання.

Застосовувалися в ацтекському суді «клятва перед богом» та «клятва землею». Остання полягала в «поїданні землі»: той, хто приносив клятву торкався пальцем спочатку землі, а потім язика. Наклеп, лжесвідчення, підкуп суддів і свідків розглядалися як злочин проти правосуддя.

Суд після дізнання доправляв злочинця до в'язниці. Він же платив за лікування потерпілого і відшкодовував збитки, наприклад, вартість розірваної одягу. Тюрми предтавляли собою тісні клітки або низькі сирі і темні приміщення, визнані лякати тих, хто до них потрапляв.

Вирок приводили в громадському місці, перед тим прилюдно оголошували вирок, його причини.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Borah W. The Spanish and indian law; New Spain / The Inca and AztecState, 1400—1800. Anthropology and history. N. Y., 1982, P. 266—267.
  • Codice Ramirez // Mitos indigenas. Biblioteca del estudiante universitario. Mexico, 1964. № 31. P. 56; El Conquistador anonimo. P. 383.
  • Offner J. A. Law and politics in aztec Texcoco. Cambr., 1983.
  • Orozco у Berra М. Historia antigua у de la coquista de Mexico. V. 1. Mexico, 1880. Cap. III. P. 270—277.