Жванія Давид Важаєвич

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Давид Важаєвич Жванія
груз. დავით ვაჟას ძე ძეჟვანია
Давид Важаєвич Жванія
Голова Комітету Верховної Ради України з питань державного будівництва та місцевого самоврядування [1]
25 грудня 2012 — 27 листопада 2014
Попередник Олександр Омельченко
Наступник Сергій Власенко
6-й Міністр України з питань надзвичайних ситуацій і в справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи
4 лютого 2005 — 27 вересня 2005[2]
Президент Віктор Ющенко
Прем'єр-міністр Юлія Тимошенко
Попередник Григорій Рева
Наступник Віктор Балога
Народився 20 липня 1967(1967-07-20) (53 роки)
Тбілісі, Грузинська РСР, СРСР
Відомий як політик
Громадянство Україна Україна
Національність грузин
Освіта Тбіліський державний університет
Політична партія безпартійний
Релігія Грузинська Православна Церква
Нагороди
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Україна Народний депутат України
4-го скликання
Наша Україна 14 травня 2002 7 квітня 2005[3]
Україна Народний депутат України
5-го скликання
Наша Україна 25 травня 2006 23 листопада 2007
Україна Народний депутат України
6-го скликання
НУНС 23 листопада 2007 12 грудня 2012
Україна Народний депутат України
7-го скликання
Партія Регіонів 12 грудня 2012 30 листопада 2013[4]
позафракційний[4] 30 листопада 2013 27 листопада 2014

Дави́д Важа́євич Жва́нія (нар. 20 липня 1967, Тбілісі, Грузинська РСР, СРСР) — український політик та підприємець грузинського походження.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився 20 липня 1967 у Тбілісі. Його родина була однією з найзнаніших у країні. Батько Давида Жванії — Важа Жванія за освітою фізик-філософ — викладав в університеті. Після захисту дисертації з теорії абсолютного та відносного, його запросили до ЦК на посаду заввідділу агітації та пропаганди для підготовки текстів виступів для партійного керівництва. Згодом батько працював ректором інституту підвищення кваліфікації вчителів. Мати — Луїза Жванія — лікар-гематолог — все життя пропрацювала у залізничній лікарні Тбілісі.

З 1973 навчався в середній школі № 61 у Тбілісі, яку закінчив у 1984 з відзнакою, після чого вступив до Тбіліського державного університету. Цей навчальний заклад він закінчив 1991, здобувши кваліфікацію економіста за спеціальністю планування народного господарства.

У 19861988 проходив військову службу в Радянській армії у Тбілісі.

У 1991 переїхав до України, громадянином якої став у 1999. Тоді ж розпочав трудову діяльність у ЗАТ «Фірма „Торговий Дім“» на посаді менеджера агентського департаменту, а в 1995 переведений на посаду директора економіки та фінансів у ЗАТ «Фірма „Торговий Дім“». 1998 — призначений на посаду президента підприємства «Брінкфорд Конс. (Україна) Лімітед», після чого у 2001 обійняв посаду голови правління ЗАТ «Брінкфорд».

У 1995 батьки Жванії переїхали до України і відтоді мешкали у Києві. Вони рано пішли з життя й поховані на Байковому кладовищі.

Політична кар'єра[ред. | ред. код]

З 2002 розпочав політичну кар'єру. Тоді його обрали до Верховної Ради України 4-го скликання від Блоку «Наша Україна», де працював у Комітеті з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією, очолював підкомітет з питань боротьби з організованою злочинністю та корупцією в правоохоронних та судових органах. У 2005 році — призначений на посаду Міністра з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи в уряді Юлії Тимошенко[5].

У 2004 — заступник керівника штабу Блоку «Наша Україна», брав активну участь у подіях «Помаранчевої революції», член Комітету національного порятунку (листопад 2004 — січень 2005).

У 2006 обраний народним депутатом України до парламенту 5-го скликання від Блоку «Наша Україна», а після дострокового припинення повноважень ВР 5-го скликання, у 2007 році був обраний народним депутатом 6-го скликання від Блоку «Наша Україна — Народна самооборона». Протягом ВР 5-го та 6-го скликань Давид Жванія працював у Комітеті з питань науки і освіти. Він очолював підкомітет з питань інтелектуальної власності та інноваційної діяльності.

У 2005 був одним із засновників політичної партії «Наша Україна», але у грудні 2006 залишив її з політичних мотивів. На початку 2007 увійшов до новоствореної громадської організації «Народна самооборона».

У червні 2010 створив та очолив у Верховній Раді депутатську групу «Право вибору». У грудні 2010 увійшов до складу Комітету з економічних реформ при Президентові України.

У 20102012 — член Колегії партії Християнсько-демократичний союз.

На парламентських виборах 2012 Давид Жванія був обраний народним депутатом від 140-го одномандатного виборчого округу. Балотувався як самовисуванець та безпартійний.

У Верховній Раді 7-го скликання він очолив Комітет з питань державного будівництва та місцевого самоврядування.

Позафракційний з 12 грудня 2012 по 30 листопада 2013[4] був членом фракції Партії регіонів.

Родина[ред. | ред. код]

Одружений, має 4 дітей. Дружина — Оксана. У шлюбі вони виховують трьох доньок — Анну, Діану, Софію та сина Давида.

Нагороди[ред. | ред. код]

  • Орден «За заслуги» III ступеня (24 серпня 2013) — за значний особистий внесок у державне будівництво, соціально-економічний, науково-технічний, культурно-освітній розвиток України, вагомі трудові здобутки та високий професіоналізм[6].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Про комітети Верховної Ради України сьомого скликання; Верховна Рада України; Постанова від 25.12.2012 № 11-VII Законодавство України, 25 грудня 2012
  2. Указ Президента України від 27 вересня 2005 року № 1348/2005 «Про звільнення Д. Жванії з посади Міністра України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи»
  3. Постанова Верховної Ради України від 7 квітня 2005 року № 2523-IV «Про дострокове припинення повноважень народного депутата України Жванії Д.В.»
  4. а б в Жванія вийшов із фракції ПР
  5. Указ Президента України від 4 лютого 2005 року № 163/2005 «Про призначення Д. Жванії Міністром України з питань надзвичайних ситуацій»
  6. Указ Президента України № 448/2013 «Про відзначення державними нагородами України з нагоди Дня незалежності України». Архів оригіналу за 28 серпень 2013. Процитовано 29 серпень 2013. 

Джерела[ред. | ред. код]