Ківалов Сергій Васильович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Сергі́й Васи́льович Ківа́лов
Sergey Kivalov.jpeg
Народився 1 травня 1954(1954-05-01) (62 роки)
Тирасполь, Молдавська РСР,
СРСР СРСР
Громадянство СРСР СРСРУкраїна Україна
Прізвисько Підрахуй[1][2][3], Кідалов
Діяльність політик
Alma mater Уральський державний юридичний університет[d]
Партія Опозиційний блок
Нагороди
Орден Князя Ярослава Мудрого IV ступеня
Орден Князя Ярослава Мудрого V ступеня
Орден «За заслуги» І ступеня
Орден «За заслуги» ІІ ступеня
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Орден Дружби
Медаль Пушкіна
Заслужений юрист України
Почесна грамота Кабінету Міністрів України

CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Україна Народний депутат України
7-го скликання
Партія регіонів 12 грудня 2012 27 листопада 2014
8-го скликання
27 листопада 2014

Сергі́й Васи́льович Ківа́лов (* 1 травня 1954, Тирасполь, Молдавська РСР) — український політик, народний депутат України III-VIII скликань, голова Центральної виборчої комісії під час президентських виборів 2004 року, які вилилися в Помаранчеву революцію.

Сергій Ківалов є академіком Національної академії правових наук України, академіком Національної академії педагогічних наук України, президентом Національного університету «Одеська юридична академія». Ківалов також відомий як співавтор закону «Про засади державної мовної політики», прийнятого 3 липня 2012 року.

Біографія[ред.ред. код]

Закінчив Свердловський юридичний інститут, судово-прокурорський факультет (1976–1980), «Правознавство»; докторська дисертація «Організаційно-правові основи митної справи в Україні» (Юридичний інститут Одеського державного університету ім. І.Мечникова, 1996).

Дитинство минуло на Одещині. 11.1972-12.74 — служба в армії. 01.1975-09.76 — слюсар, майстер, АТП № 1. 09.1976-08.85 — аспірант, викладач, голова профкому, Свердловський юридичний інститут. 08.1985-12.87 — в органах внутрішніх справ, м. Свердловськ, м. Одеса. 12.1987-11.89 — старший викладач, начальник циклу адміністративного права й адміністративної діяльності, Одеська школа міліції. 12.1989-04.97 — старший викладач, доцент, професор, проректор, з 1996 — завідувач кафедри морського та митного права, 04.-12.1997 — ректор Юридичного інституту Одеського державного університету ім. І.Мечникова. 12.1997-04.98 — ректор, Одеська державна юридична академія. 1990-94 — голова постійної комісії із законності та правопорядку Жовтневої райради м. Одеси. 1994-98 — голова постійної комісії із законності та правопорядку Одеської міськради. 25 травня 2001-10 березня04 — голова Вищої ради юстиції. Член Центральної виборчої комісії (17 лютого-05 грудня 2004), Голова (02.-12.2004). Президент Національного університету «Одеська юридична академія» (з 1998). Член Координаційної ради з питань судово-правової реформи при Президентові України (10.1997-07.2000). Голова Української морської партії (з 03.2001).

Дружина Наталя Миколаївна (1955) — економіст; дочка Тетяна (1976) — юрист. Володіє англійською мовою.

Політична та громадська діяльність[ред.ред. код]

Ківалов бере участь у про-російській акції «Дорогами победы[ru]»

Народний депутат України 3-го скликання 03.1998-04.2002, виборчий округ № 135, Одеської області. З'явилося 62,0%, за 25,8%, 19 суперників. На час виборів: ректор Одеської державної юридичної академії. Член групи «Незалежні» (07.-11.1998), член фракції СДПУ(О) (з 11.1998). Голова підкомітету парламентського контролю Комітету з питань правової реформи (з 07.1998).

Народний депутат України 4-го скликання з 04.2002, виборчий округ № 136, Одеської області, висунутий Українською морською партією. За 39,10%, 5 суперників. На час виборів: народний депутат України, член Української морської партії. Член фракції «Єдина Україна» (05.-10.2002). Голова підкомітету з питань законодавчого забезпечення політичної реформи та організації парламентського контролю (парламентської реформи та парламентського контролю) Комітету з питань правової політики (з 06.2002). Склав депутатські повноваження 4 березня 2004.

2004 року під час першого та другого туру виборів президента України обіймав посаду голови Центральної виборчої комісії України. Під час виборів було виявлено численні випадки фальсифікацій, які за рішенням Верховного Суду України унеможливили встановлення результатів виборів. Тоді ж було призначено повторний другий тур виборів, до початку якого Ківалова було звільнено з посади.

Народний депутат України 5-го скликання 04.2006-11.2007 від Партії регіонів, № 27 в списку. На час виборів: ректор Одеської національної юридичної академії, безпартійний. Член фракції Партії регіонів (з 05.2006). Голова Комітету з питань правосуддя (з 07.2006).

Євромайданівська «йолка» з критикою Ківалова

Народний депутат України 6 скликання 11.2007-12.2012 від Партії регіонів, № 28 у списку. На час виборів: народний депутат України, безпартійний. Голова Комітету з питань правосуддя (з 12.2007). Член фракції Партії регіонів (з 11.2007).

Народний депутат України 7 скликання 12.2012-11.2014, виборчий округ № 135, Одеська область, висунутий Партією регіонів. За 56,79%, 14 суперників. На час виборів: народний депутат України, член Партії регіонів. Член фракції Партії регіонів (з 12.2012). Голова Комітету з питань верховенства права та правосуддя (з 12.2012).

Народний депутат України 8 скликання з 11.2014, виборчий округ № 135, Одеська область, самовисуванець. За 28,8%, 39 суперників. На час виборів: народний депутат України, член Української морської партії Сергія Ківалова. Позафракційний. Член Комітету з питань правової політики та правосуддя.

Участь у місцевих виборах 2015[ред.ред. код]

9 жовтня 2015 року в Одесі невідомі кинули гранату у двір приватного будинку, де проживає народний депутат України Сергій Ківалов. В результаті вибуху гранати ніхто не постраждав[4].

10 жовтня 2015 року Ківалов зняв свою кандидатуру з майбутніх виборів на посаду мера Одеси, пояснивши це тим, що не хоче "щоб пролилася чиясь кров", оскільки раніше невідомі кинули гранату у двір його будинку[5].

Критика[ред.ред. код]

Акція одеського Автомайдану біля будинку Ківалова на 11 ст. Великого Фонтану

Був звинувачений за участь у фальсифікаціях під час Президентських виборів 2004. За це отримав прізвиська «підрахуй» та «Кідалов»[6][7].

Сергій Ківалов, разом з Андрієм Портновим, були ідеологами судової реформи 2010 року[8][9]. Експерти відзначали, що судова реформа 2010 року здійснювалася в умовах повного домінування Януковича у політичній системі України, в дуже стислі терміни та кулуарно[10]. Її наслідком стало суттєве послаблення незалежності суддів, що відображено в рішенні ЄСПЛ у справі «Олександр Волков проти України». Цим же рішенням зафіксовано негативну роль Ківалова в питаннях притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності. Це стосується періоду, коли він поєднував посади члена Вищої ради юстиції та голови Комітету ВР з питань правосуддя. З рішення ЄСПЛ випливає, що Ківалов не діяв «неупереджено і безсторонньо» на цих посадах.

Нагороди[ред.ред. код]

Праці[ред.ред. код]

Автор (співав.) близько 150 наукових праць, зокрема

монографій:

  • «Таможенное право (Административная ответственность за нарушение таможенных правил)» (1996),
  • «Таможенное право Украины» (1997),
  • «Проблемы вхождения Украины в европейское правовое пространство» (1999, співав.),
  • «Парламентське право України та Азербайджану: досягнення й недоліки 1917–1920» (2000, співав.),
  • «Статути Великого князівства Литовського у 3 томах. Том. 1. Статут Великого князівства Литовського 1529 року» (2002, співав.)
  • «Правничий довідник для професійних суддів» (2003, ред.)

підручників:

  • «Митна політика України» (2001, співав.)
  • «Адміністративне право України» (2003)
  • «Державна служба в Україні» (2003, співав.).

навч. посібників:

  • «Организационно-правовые основы таможенного дела в Украине» (1995),
  • «Средства осуществления таможенной политики в Украине» (1995)
  • «Конституція для океанів» (1998, наук. ред.)
  • «Основы правоведения» (2000, ред.)
  • «Адміністративне право України» (2001, співав.)
  • «Таможенная система Украины (структура и организация деятельности)» (2001, ред.)
  • «Основи правознавства» (2001, ред.)
  • «Основы правоведения» (2000, співав.)
  • «Административное право Украины»(2002, співав.)
  • «Організація державної служби в Україні» (2002, співав.)
  • «Основы правоведения Украины» (2002, співав.)
  • «Основи правознавства» (2003, співав.)

Примітки[ред.ред. код]

  1. "Підрахуй" Ківалов знову хоче крутити судами.
  2. Кивалов Сергей Васильевич. (рос.)
  3. Екс-Підрахуй довів, що не дарма сидів у ЦВК.
  4. ЗМІ: Невідомі кинули гранату в будинок Ківалова в Одесі. ukranews.com. Українські новини. 2015-10-09. 
  5. Ківалов вирішив зняти свою кандидатуру з виборів мера Одеси. ukranews.com. Українські новини. 2015-10-10. 
  6. Пархоменко, Сергій. «Про гасло поточного моменту», «День», Перевірено 2011-12-08.
  7. «Ківалов-„Підрахуй!“ отримав Почесну грамоту за вибори-2004», «УНІАН», Перевірено 2011-12-08.
  8. СУДЕБНАЯ РЕФОРМА ИДЕТ ПО СЦЕНАРИЮ ПОРТНОВА / Цензор.нет, 08.11.2014 16:14
  9. Ківалов С. В. Судова реформа в Україні: розчарування і надії. — Одеса: Юрид. л-ра, 2010. — 273 с.
  10. СУДОВА РЕФОРМА В УКРАЇНІ: ПОТОЧНІ РЕЗУЛЬТАТИ ТА НАЙБЛИЖЧІ ПЕРСПЕКТИВИ. Інформаційно-аналітичні матеріали до Фахової дискусії на тему «Судова реформа 2010 р.: чи наближає вона правосуддя в Україні до європейських норм і стандартів?» 4 квітня 2013 р. Проект «Судова реформа в Україні: стан, проблеми і перспективи» здійснюється Центром Разумкова за підтримки Посольства Королівства Нідерландів в Україні. Київ, квітень 2013 р.
  11. Указ Президента України від 23 серпня 2011 року № 845/2011 «Про відзначення державними нагородами України з нагоди 20-ї річниці незалежності України»
  12. Указ Президента України № 494/2004 від 30 квітня 2004 року «Про нагородження С. Ківалова орденом князя Ярослава Мудрого»
  13. указ Президента України № 748/2002 від 22 серпня 2002 року «Про відзначення державними нагородами України»
  14. Указ Президента України № 1051/99 від 21 серпня 1999 року «Про відзначення нагородами України з нагоди 8-ї річниці незалежності України»
  15. Указ Президента України № 1105/97 від 2 жовтня 1997 року «Про відзначення працівників підприємств, установ і організацій Одеської області»
  16. Указ Президента України № 1115/98 від 6 жовтня 1998 року «Про відзначення нагородами України»
  17. Указ Президента Российской Федерации от 13 октября 2009 года № 1155 «О награждении орденом Дружбы Кивалова С. В.»(рос.)
  18. Указ Президента Российской Федерации от 09.02.2013 № 101 «О награждении государственными наградами Российской Федерации иностранных граждан»(рос.)
  19. Путін нагородив Ківалова і Колесніченка

Посилання[ред.ред. код]


українська персоналія Це незавершена стаття про особу, що має стосунок до України.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.