Тимошенко Юлія Володимирівна
Ця стаття має кілька недоліків. Будь ласка, допоможіть удосконалити її або обговоріть ці проблеми на сторінці обговорення.
|
Ю́лія Володи́мирівна Тимоше́нко (нар. 27 листопада 1960, Дніпропетровськ, Українська РСР, СРСР) — українська державна та політична діячка, Народний депутат України. Двічі Прем'єр-міністр України (2005, 2007—2010), перша жінка — прем'єр-міністр України. Голова політичної партії «Батьківщина» та політичного альянсу блоку Тимошенко (2001)[⇨].
Народний депутат України 2, 3, 4, 5, 6, 8 та 9 скликань, віцепрем'єр-міністр України з питань паливно-енергетичного комплексу (1999—2001). Кандидат економічних наук (1999). Одна з лідерів «Помаранчевої революції» 2004[⇨]. Виступає за інтеграцію України до ЄС та вступ до НАТО[3]. Тричі брала участь у виборах Президента України (2010, 2014, 2019)
Із 5 серпня 2011 року по 22 лютого 2014 року відбувала покарання; вважається політв'язнем режиму Віктора Януковича[⇨]. Пізніше Верховний суд України закрив кримінальну справу через відсутність складу злочину, внаслідок чого Європейський суд з прав людини, попередньо визначивши покарання політично вмотивованим, закрив справу Тимошенко проти України через досягнення сторонами згоди[⇨].
Дитинство, освіта, перше робоче місце
Народилася 27 листопада 1960 року, у Дніпропетровську, у родині, за її словами, українського латиша й українки[4]. Мати працювала в таксомоторному парку, на посаді диспетчера. Батько пішов з родини, коли Юлі було три роки, тому вихованням займалась лише мати.
Навчалася в Дніпропетровську, у середній школі № 37, останній рік — у школі № 75, яку закінчила 1977 року. У старших класах змінила прізвище з батькового на материне і в шкільних документах записана Телєгіною[5].
1978 року вступила на факультет автоматики-телемеханіки Дніпропетровського гірничого інституту. У 1979 році одружилася з Олександром Тимошенком. 20 лютого 1980 року народила доньку Євгенію. 1981 року перевелася на економічний факультет Дніпровського національного університету, котрий закінчила в 1984 році, отримавши диплом з відзнакою за спеціальністю «економіка праці» з кваліфікацією «інженер-економіст».
За розподілом у 1984—1988 роках працювала на Дніпровському машинобудівному заводі в Дніпропетровську, на посаді інженера-економіста[6].
1999 року, у Київському національному економічному університеті, захистила кандидатську дисертацію за спеціальністю «організація управління, планування та регулювання економіки» та здобула вчений ступінь кандидата економічних наук[7][8].
Підприємницька діяльність
Перший бізнес
1988 року, на початку розвитку кооперативів, разом з чоловіком відкрила пункт відеопрокату. Допомогу в цій справі надав свекор Геннадій Тимошенко, котрий був тоді головою Кіровського райвиконкому Дніпропетровська[6].
З 1989 року — комерційний директор молодіжного центру «Термінал». За статутом, ця структура також займалася відеопрокатом і розташовувалася в літньому кінотеатрі парку імені Шевченка (Дніпро). Первинний капітал, зароблений у «Терміналі», дозволив створити ще один бізнес — торгівлю нафтопродуктами через Російську товарно-сировинну біржу (РТСБ).
З 1991 року — комерційний, а згодом — генеральний директор СП Корпорація «Український бензин» (СП КУБ). У період з 1992 до 1994 року КУБ стала монополістом у постачанні нафтопродуктів для сільського господарства Дніпропетровської області. Постачання здійснювалось за бартерною схемою, що дозволяло отримувати сільгосппродукцію за низькими цінами[9][10].
У березні 1995 року була затримана в аеропорту Запоріжжя при спробі вивезення валюти[11] на загальну суму біля 26 тисяч доларів[12] при тодішньому ліміті на вивезення валюти — 500 доларів[11], у липні того ж року, митники аеропорту «Внуково» виявили 100 тисяч доларів у ручній поклажі Тимошенко[13]; у результаті проти подружжя було порушено кримінальні справи за ст. 17 і 70 Кримінального кодексу України («контрабанда валюти»). У вересні 2001 року Генеральна прокуратура України скасувала ці справи через скасування кримінальної відповідальності за такі дії[14].
ЄЕСУ
У листопаді 1995 року КУБ була перереєстрована в промислово-фінансову корпорацію «Єдині енергетичні системи України» (ЄЕСУ) для збереження податкових пільг, які мала компанія «КУБ» як «компанія з іноземними інвестиціями». У 1995—1996 роках Тимошенко була президентом корпорації та, за підтримки Лазаренка, мала, фактично, монополію на продаж російського та середньоазійського газу в Україні[15][16].
7 травня 2004 року суддя Північного округу Каліфорнії Мартін Дженкінс відхилив значну частину звинувачень стосовно контактів Лазаренка з ЄЕСУ[17]. За повідомленням журналіста Центру журналістських розслідувань Джастіна Кейна, суд зняв усі звинувачення щодо ЄЕСУ та Тимошенко[18]. Прокурор Марта Берш поінформувала, що суд визнав недостатніми докази щодо звинувачень Тимошенко у фінансових махінаціях у рамках кримінальної справи проти Лазаренка[19].
26 вересня 2005 року Головна військова прокуратура Російської Федерації припинила міжнародний розшук Тимошенко та скасувала рішення про міру запобіжного заходу у вигляді взяття під варту в справі, порушеній у 2001 році, за звинуваченням у підкупі посадовців Міноборони РФ у 1996 році, коли Тимошенко очолювала ЄЕСУ[20]. 26 грудня 2005 року справу було закрито за строком давності[21].
21 лютого 2007 року інформаційне агентство УНІАН опублікувало повідомлення, з коментарями прес-аташе посольства США в Україні Джона Саллівена, у якому зазначалося про відсутність звинувачень та розслідувань щодо Юлії Тимошенко[22].
1 березня 2007 року, на сайті Посольства США в Україні, була опублікована відповідь посла Вільяма Тейлора на лист представників фракцій «антикризової» коаліції, у якому сказано, що Юлія Тимошенко не була учасником процесу в справі Павла Лазаренка, а матеріали судових засідань у цій справі, розміщені в Інтернеті, не повинні розглядатися у відриві від контексту — вони використовувалися в судовому процесі для зібрання необхідних доказів[23][24].12 грудня 2012 року суд відхилив позов про стягнення 18,3 мільйона доларів та закрив провадження в справі через непідсудність Тимошенко[25].
У 2016 році екс-прокурор США Марта Берш заявила, що в них були докази переказів з рахунків, які, на їх думку, контролювалися Тимошенко, на рахунки, які контролювалися Павлом Лазаренком[26]. Згідно з матеріалами процесу, суд проаналізував транзакції з рахунків ЄЕСУ, підконтрольної Юлії Тимошенко. ЄЕСУ переказала на підконтрольні Лазаренку рахунки щонайменше 162 мільйони доларів[27]. Сама Юлія Тимошенко відкидає будь-які звинувачення[26]. 23 квітня 2018 року, згідно з розпорядженням суду округу Колумбія, підтверджено обґрунтованість підозр у здирництві і відмиванні грошей через виведення коштів компанією ЄЕСУ Юлії Тимошенко на рахунки Павла Лазаренка[28].
Політична кар'єра (1997—2003)
Січень 1997—1998 років — народний депутат України II скликання; Бобринецький виборчий округ № 229 Кіровоградської області[29], на час обрання — безпартійна. Член Комітету Верховної Ради з питань фінансів і банківської діяльності[30].
З вересня 1997 року — заступник голови партії «Громада», яку очолював Павло Лазаренко[31].
1998—2000 роки — народний депутат України III скликання від ВО «Громада», виборчий округ № 99 Кіровоградської області. Голова Бюджетного комітету ВРУ, на посаді ініціює бюджетну реформу; один із розробників першого Бюджетного кодексу України, ухваленого у 2001 році[32][33], проєктів Податкового і Соціального кодексів, пенсійної реформи та соціальних програм[34]
У березні 1999 року, з частиною колишньої «Громади», утворила депутатську фракцію «Батьківщина» у Верховній Раді[35], була в числі засновників, створеної, у липні 1999 року, партії «Батьківщина». 18 грудня, цього ж року, делегати другого з'їзду обрали Тимошенко очільницею партії[29].
З грудня 1999 року по січень 2001 року — віцепрем'єр-міністр з питань паливно-енергетичного комплексу в уряді Ющенка. За період роботи Тимошенко на посаді віцепрем'єра були ліквідовані бартерні розрахунки в галузі та створений єдиний розрахунковий центр оптового ринку електроенергії — державне підприємство «Енергоринок»[36], значно підвищено рівень розрахунків за енергоносії[37], залучено додаткові кошти до Держбюджету. Організовані віцепрем'єром антикризові заходи та реформи в ПЕК зачіпали інтереси оточення Президента Кучми та наштовхнулися на протидію[38].
5 січня 2001 року Генеральна прокуратура заявила про порушення двох кримінальних справ щодо Тимошенко, як колишнього президента корпорації «Єдині енергетичні системи України», зі звинуваченнями в контрабанді газу, несплаті податків в особливо великих розмірах та дачі хабара колишньому прем'єр-міністру Лазаренку[13][39], унаслідок чого, 19 січня 2001 року була відправлена у відставку[40]. 30 квітня 2002 року Києво-Святошинський місцевий суд Київської області ці постанови скасував[41], але Генеральна прокуратура України подала апеляцію на рішення суду та продовжила розслідування[42].
9 лютого 2001 року ініціює створення Форуму національного порятунку (ФНП), метою якого було усунути від влади «олігархічний корумпований режим Кучми». ФНП, до складу якого увійшли ВО «Батьківщина», Українська республіканська партія, Українська консервативна республіканська партія, партія «Собор», Українська соціал-демократична партія, Українська християнсько-демократична партія і Патріотична партія, об'єднує розрізнені опозиційні сили[43].
13 лютого 2001 року, у «Зверненні до українського народу», президент Кучма, Голова ВРУ Плющ і Прем'єр-міністр Ющенко, засудили діяльність ФНП та протестну акцію «Україна без Кучми», яка тоді відбувалася, прирівнявши опозиційний рух і створення ФНП з початками фашизму[44]. В той же день, за санкцією Генеральної Прокуратури України, Тимошенко заарештували зі звинуваченнями в розкраданні мільярда доларів США, призначеного для оплати за газ компанією ЄЕСУ. У березні 2001 року Печерський районний суд міста Києва скасував санкцію на арешт Тимошенко[45].
9 квітня 2003 року Апеляційний суд міста Києва ухвалив рішення про незаконність порушення кримінальних справ стосовно Юлії Тимошенко та її чоловіка Олександра Тимошенка, закривши провадження в кримінальних справах. Генеральна Прокуратура України не погодилася з таким рішенням суду та заявила про намір подавати апеляцію[46].
У листопаді 2001 року ФНП став основою Блоку Юлії Тимошенко[47].
У березні 2002 року, на виборах до ВРУ, Блок Юлії Тимошенко здобув 7,2 % голосів виборців[48]. Юлія Тимошенко очолила фракцію БЮТ у Верховній Раді 4-го скликання, яка об'єднала 24 народні депутати[49][недоступне посилання][50][відсутнє в джерелі].
У вересні 2002 року, разом з іншими опозиційними політиками, очолювала акцію опору «Повстань, Україно!»[51].
Президентські вибори і Помаранчева революція (2004)
Внаслідок досягнутих домовленостей між Блоком Тимошенко, Нашою Україною та Соціалістичною партією про створення коаліції та висунення єдиного кандидата на пост Президента України, Тимошенко не балотувалася на виборах Президента України[52].
2 липня 2004 року лідери блоків «Наша Україна» та БЮТ, Ющенко і Тимошенко, підписали угоду про створення коаліції «Сила народу»[53], закликавши СПУ, на чолі з Морозом, приєднатися до коаліції[54].
Напередодні другого туру виборів Тимошенко закликала прихильників опозиції 21—22 листопада збиратися на Майдані Незалежності, у Києві, для захисту результатів волевиявлення та проведення паралельного підрахунку голосів[55].
21 листопада 2004 року, після фальшування результатів виборів, Тимошенко стала одним із лідерів масових протестів, які дістали назву «Помаранчева революція»[56][57].
25 листопада був створений Комітет національного порятунку з 30 осіб — «народний орган захисту Конституції України», одним із членів якого стала Юлія Тимошенко[58].
28 листопада Юлія Тимошенко, від імені Комітету національного порятунку, оголосила ультиматум Леоніду Кучмі, у якому, зокрема, були поставлені вимоги щодо звільнення Януковича з посади Прем'єр-міністра через сприяння фальсифікації виборів, участь у сепаратистських акціях та внесення на розгляд парламенту кандидатур нового складу Центрвиборчкому[58].
Перше прем'єрство (2005)
24 січня 2005 року стала виконувачем обов'язків прем'єр-міністра України[59], а 4 лютого 2005 року Верховна Рада проголосувала за призначення Юлії Тимошенко на посаду прем'єр-міністра України з рекордною підтримкою — 373 народні депутати[60].
8 вересня 2005 року Ющенко відправив уряд Тимошенко у відставку[61]. На думку Тимошенко, Ющенко відправив її у відставку, «аби відвернути увагу від звинувачень його оточення у корупції», а також тому, що її рейтинг перевищив президентський[62].
Парламентська діяльність (2005—2008)
7 грудня 2005 року, на міжпартійному з'їзді, Тимошенко презентувала нову ідеологію БЮТ — «солідаризм» та оголосила першу десятку виборчого списку блоку для участі в парламентських виборах 2006 року[64].
На парламентських виборах 2006 року Блок Юлії Тимошенко отримав 129 мандатів (22,29 % голосів, 5 млн 652 тис. 876 осіб), зайнявши 2-е місце, а Юлія Тимошенко стала кандидатом у прем'єри від коаліції демократичних сил, проте об'єднання розвалилося через внутрішні незгоди[65].
3 серпня 2006 року Тимошенко відмовилася підписувати ініційований Президентом Ющенком «Універсал національної єдності» (який підписали Ющенко, Янукович, лідери комуністів і соціалістів), назвавши Універсал «актом політичної капітуляції помаранчевого табору»[66].
31 березня 2007 року в Києві, за ініціативи опозиційних сил, відбувся «Весняний Майдан», на якому звучали заклики до президента Ющенка розпустити Верховну Раду й призначити перевибори[67][68].[значущість факту?]
2 квітня 2007 року Президент Ющенко видав указ «Про дострокове припинення повноважень Верховної Ради», однак Верховна Рада не бачила підстав для його виконання[69]. З метою забезпечити розпуск Верховної Ради, депутати фракцій БЮТ (у тому числі Тимошенко) та НУНС, 3 червня 2007 року, подали заяви про складання депутатських мандатів, що, згідно з Конституцією, робило Верховну Раду нелегітимною[70].
Друге прем'єрство (2007—2010)
4 грудня 2007 року Коаліція демократичних сил (2007—2008), створена депутатськими фракціями БЮТ та НУНС, висунула Тимошенко на пост Прем'єр-міністра України[71]. 18 грудня 2007 Юлія Тимошенко була призначена Прем'єр-міністром за підтримки 226 народних депутатів[72].
Друге прем'єрство Юлії Тимошенко припало на період світової фінансово-економічної кризи 2008—2009 років. З метою стабілізувати економічну ситуацію Голова уряду разом з міністром фінансів, головою Національного банку та Президентом України звернулася до МВФ за позикою. 31 жовтня 2008 року з'явилися лист про наміри до МВФ і Меморандум про економічну та фінансову політику. У ньому передбачалося, зокрема: «до кінця 2011 року ми зрівняємо ціни на газ внутрішнього видобутку та ціни на імпортований газ… дотування цін на імпортований газ, що споживається тепловими комунальними підприємствами, буде скорочуватися шляхом щоквартального коригування тарифів і припинить своє існування до 1 липня 2010 року»[73].
У 2008 році прем'єр Тимошенко ініціювала відкликання ліцензії й анулювання угоди на розробку шельфу, поблизу Керченської протоки, з американською компанією Vanco Prikerchenska Ltd, укладеної в жовтні 2007 року. Наслідком був позов компанії до Стокгольмського арбітражу й повне припинення розробки шельфу в цій місцевості[74][75].
11 липня 2008-го і 5 лютого 2009 років Верховна Рада не підтримала ініціативи Партії регіонів про недовіру уряду Тимошенко[76][77].
У 2009 році усунула посередника РосУкрЕнерго зі схеми постачання природного газу з Російської Федерації, внаслідок чого Україна підписала прямі контракти з Газпромом[78][79]. Того ж року започатковано безкоштовне оформлення громадянам державних актів на право власності на земельні ділянки[80].
Газовий конфлікт між Росією й Україною 2008—2009 роках
Цей розділ потрібно повністю переписати відповідно до стандартів якості Вікіпедії. |
2 жовтня 2008 року прем'єр-міністри Путін і Тимошенко підписали Меморандум, який передбачав ліквідацію посередників у торгівлі газом між Україною та Росією та детально визначав умови майбутніх контрактів з постачання газу в Україну на найближчі роки[81].
18 січня 2009 року, у результаті п'ятигодинних переговорів, прем'єр-міністри Путін і Тимошенко домовились про відновлення, припиненого 1 січня 2009 року, транспортування газу до України та країн ЄС[82][83].
Вибори Президента України 2010
24 жовтня 2009 року делегати IX з'їзду Всеукраїнського об'єднання «Батьківщина», який відбувся на Майдані Незалежності, одностайно проголосували за висунення кандидатом у президенти Юлії Тимошенко[84]. 31 жовтня 2009 року Центральна виборча комісія зареєструвала Юлію Тимошенко кандидатом на посаду Президента України[85].
У першому турі президентських виборів, 17 січня 2010 року, Тимошенко здобула друге місце, отримавши 25,05 % голосів та вийшла в другий тур. Її опонент В.Янукович отримав 35,32 %[86].
Перед другим туром виборів депутати Верховної Ради України ухвалили зміни до закону про вибори Президента, які стосувалися принципів формування та організації роботи виборчих комісій[87]. Юлія Тимошенко закликала Президента накласти вето на ухвалений закон[88]. З таким же закликом звернулася і колишня співдоповідач Моніторингового комітету Парламентської Асамблеї Ради Європи по Україні Ганне Северінсен, заявивши, що «Партія регіонів знову, як і у 2004 році, намагається створити умови для фальсифікації виборів»[89]. Незважаючи на це, закон було підписано[90].
Перед другим туром виборів Ющенко закликав голосувати проти обох кандидатів. Тимошенко назвала це «найбрутальнішою, найцинічнішою технологією, яка, по суті, є зрадою України»[91][92].
За результатами другого туру, який відбувся 7 лютого 2010 року, Віктор Янукович став Президентом України — за офіційними даними ЦВК, його підтримали 48,95 % виборців, за Юлію Тимошенко проголосували 45,47 %. Ю. Тимошенко перемогла у 17 (з 27-ми) регіонах України: у західних, центральних, північних областях та в м. Києві[93].
Після виборів Юлія Тимошенко заявила про масові системні порушення під час голосування та підрахунку голосів у другому турі виборів та повідомила, що оскаржуватиме результати у суді. За її словами, «можливі обсяги фальсифікації складають більше одного мільйона голосів»[94]. У свою чергу, Янукович закликав Тимошенко припинити боротьбу та подати у відставку з поста Прем'єр-міністра[95].
17 лютого 2010 року Вищий адміністративний суд України зупинив дію рішення ЦВК про встановлення результатів виборів Президента до розгляду позову Юлії Тимошенко[96]. 20 лютого 2010 року Тимошенко відкликала позов після того, як Вищий адмінсуд, за її словами, «відмовився вивчати та досліджувати доказову базу, на якій ґрунтується позов»[97]. 22 лютого 2010 року вона заявила, що вважає президентські вибори сфальшованими та не визнає їх результатів[98].
3 березня 2010 року Верховна Рада висловила уряду Тимошенко вотум недовіри та, 11 березня 2010 року, після створення нової коаліції, відправила його у відставку, сформувавши уряд уряд Миколи Азарова[99][100].
8 квітня 2010 року, після рішення Конституційного Суду про відсутність порушень під час формування нової коаліції, Юлія Тимошенко опублікувала офіційну заяву[101], в якій зазначила, що Конституційний Суд України порушив головну норму Конституції щодо формування влади[102].
Карні справи супроти Юлії Тимошенко та її соратників
Починаючи з травня 2010 року, було порушено кілька кримінальних справ проти Юлії Тимошенко, найвідомішими з котрих є справи по Кіотських грошах, автомобілях для сільської медицини та газовому договору з Росією від 2009 року.
Також відкрито карні справи супроти соратників Тимошенко та проти посадовців Другого уряду Тимошенко — в основному їм пред'явлено звинувачення в перевищенні службових повноважень[103].
Найвідоміші кримінальні справи проти Тимошенко
У грудні 2010 року Генпрокуратура звинуватила Тимошенко у використанні коштів, отриманих за Кіотським протоколом, на виплату пенсій у 2009 році, тоді як, за правилами, на ці кошти треба було висаджувати ліси. Друга справа — щодо автомобілів медичної допомоги для села: у цьому випадку Генпрокуратура вбачала порушення в тому, що одна тисяча автомобілів була придбана в кредит (з оплатою у 2010 році), і їх придбання, нібито, не було передбачене в держбюджеті на 2009 рік. Згодом, у 2010 році, за результатами аудиту Рахункової палати, з'ясувалося, що придбання цих автомобілів було передбачене державним бюджетом 2008 і 2009 років та законом «Про державні цільові програми». З червня 2011 року справи щодо «кіотських грошей» та автомобілів медичної допомоги для села були призупинені після того, як, на запрошення Тимошенко та «Батьківщини», аудиторська компанія «BDO USA» та юридична компанія «Covington & Burling» дослідили ці справи та заявили, що вони «без доказів на свою підтримку в доповіді від 14 жовтня 2010 року не варті паперу, на якому написані».
У заяві цих компаній відзначається, що провина Юлії Тимошенко не підтверджена документами, а відтак «звинувачення проти колишнього Прем'єр-міністра виглядають політичними за своєю природою, тому що не існує фактів, як б їх підтверджували». У справі щодо «кіотських грошей» американські експерти констатували наступне: «Документи, з якими ми змогли ознайомитись, чітко зазначають, що баланс Цільового Кіотського рахунку у розмірі приблизно 3,3 мільярдів гривень на дату отримання залишався незмінним протягом всього періоду, що розглядається, причому у 2009 році Кіотські надходження взагалі не витрачались. Оскільки баланс цього рахунку залишався незмінним на дату отримання, будь-які звинувачення, що прем'єр-міністр Тимошенко використала ці кошти всупереч їхньому цільовому призначенню, є очевидно неправдивими». Аудитори наголошують, що «вперше Кіотські надходження було використано лише у грудні 2010 року»[104]. Це ж, у 2014 році, підтвердила й голова Державної казначейської служби Тетяна Слюз[105].
У квітні 2011 року Генпрокуратура порушила проти Юлії Тимошенко кримінальну справу за звинуваченням у перевищенні влади та службових повноважень під час укладання «газових» контрактів із Росією 19 січня 2009 року[106]. 24 червня 2011 року, у Печерському районному суді м. Києва, розпочався суд у цій справі і, 5 серпня 2011 року, Тимошенко заарештовано в залі суду, внаслідок зміни судом запобіжного заходу[107][108].
11 жовтня 2011 року суд визнав Тимошенко винною за частиною 3 статті 365 Кримінального кодексу (перевищення влади та службових повноважень) і її було засуджено до семи років в'язниці із забороною займати державні посади протягом трьох років. Суд також задовольнив цивільний позов НАК «Нафтогаз України», який вимагав від Тимошенко компенсації збитків, завданих цій компанії внаслідок підписання угод у січні 2009 року, в обсязі 1,516 мільярдів гривень (189,5 млн доларів США), та судових витрат на користь Київського науково-дослідного інституту судових експертиз на загальну суму 10 434 гривні[109][110]. На думку Тимошенко та соратників, її засудили в тому числі за те, що був усунутий український посередник у торгівлі газом — зареєстрована у Швейцарії компанія РосУкрЕнерго[111]. Також політичні експерти відзначають, що Тимошенко була засуджена за вказівкою В.Януковича з метою усунення її як головного конкурента від участі в президентських виборах—2015[112].
Вищий спеціалізований суд України був зобов'язаний, на підставі рішення ЄСПЛ, передати заяву Тимошенко про перегляд вироку в «газовій» справі до Верховного Суду України, однак двічі відмовився це зробити[113][114].
У жовтні 2011 року було відновлено провадження в кримінальних справах, пов'язаних з діяльністю Тимошенко на посаді керівниці ЄЕСУ[115]. Захисники експрем'єра наголошували, що справи щодо ЄЕСУ були закриті ще у 2005 році за відсутністю складу злочину, а також на тому, що сплив термін давності щодо цих справ[116][117]. Згодом кримінальні справи проти Тимошенко щодо ЄЕСУ були об'єднані в одне провадження[118].
8 грудня 2011 року Тимошенко судили в приміщенні Лук'янівського СІЗО протягом 12 годин, під час суду до неї тричі викликали лікарів. Суд постановив ще раз заарештувати вже ув'язнену Тимошенко[119]. Посли країн-членів Євросоюзу організували зустріч з омбудсменом Карпачовою, після чого заявили, що виїзне засідання суду є порушенням Європейської конвенції з прав людини[120]. Посол США зазначив, що проведення суду в ізоляторі не відповідає міжнародним нормам судочинства[121].
28 лютого 2014 року Київський районний суд Харкова закрив провадження в кримінальній справі щодо ЄЕСУ у зв'язку з відмовою прокурорів від обвинувачення[122].
Світова реакція на вирок Тимошенко від 11 жовтня 2011 року
МЗС Росії, коментуючи вирок, заявило, що Печерський суд засудив Тимошенко «за діючі та ніким не скасовані юридично зобов'язуючі угоди між ВАТ Газпром і НАК Нафтогаз України»[123].
Євросоюз заявив, що вирок Тимошенко є несправедливим, а Росія побачила у вироці суду антиросійський підтекст[124]. Адміністрація президента США закликала «звільнити Ю. Тимошенко та інших політичних лідерів і колишніх урядовців».[125] Аналогічні заяви зробили: Німеччина, Велика Британія, Франція, Італія, Канада, Швеція, Польща, Чехія, Угорщина та інші; у своїх заявах вони підкреслювали, що підписання «Угоди про асоціацію України та ЄС» (яке заплановане на грудень 2011 року) неможливе в умовах «політично вмотивованого вироку лідерові опозиції Тимошенко і судових процесів над її соратниками»[джерело?][126][відсутнє в джерелі]. Пресслужба Генерального секретаря ООН Пан Гімуна повідомила, що він глибоко стурбований з приводу судового процесу над колишнім прем'єр-міністром України Юлією Тимошенко[127].
У травні 2012 року президент Європарламенту Мартін Шульц і прем'єр-міністр України Микола Азаров домовилися про створення спеціальної Моніторингової місії Європарламенту, під керівництвом Пета Кокса і Александра Квасневського, зі спостереження за розглядом справ експрем'єр-міністра України Юлії Тимошенко і колишнього міністра внутрішніх справ Юрія Луценка. Місія діяла з червня 2012 року до середини листопада 2013 року[128][129].
У 2011—2013 роках Данський Гельсінський Комітет оприлюднив чотири звіти за результатами низки візитів, інтерв'ю та досліджень юридичних документів щодо кримінальних справ проти Тимошенко, дійшовши до висновку, що її переслідування політично вмотивоване[130][131][132].
Правозахисна організація FreedomHouse, яка фінансується американським урядом, неодноразово закликала українську владу звільнити Юлію Тимошенко та просила Євросоюз продовжити вплив на Україну під час підписання угоди про асоціацію[133][134].
Протягом 2012—2013 років офіційні особи Парламентської асамблеї Ради Європи (ПАРЄ) заявляли про те, що Юлія Тимошенко є політичним в'язнем[135][136]. 6 лютого 2014 року про це було сказано і в резолюції Європарламенту щодо ситуації в Україні[137].
Оскарження вироку
24 жовтня 2011 року Юлія Тимошенко подала апеляцію на рішення Печерського районного суду Києва в «газовій» справі[138]. Розгляд апеляції по суті суд розпочав 13 грудня 2011 року, судові засідання також відбувалися без участі Юлії Тимошенко[139]. Захисники Тимошенко вимагали замінити склад колегії суддів через, на їх думку, недостатній час для ознайомлення суддів зі справою[140][141]. У ході процесу захист заявив, що все вирішено заздалегідь, та бойкотував судові засідання[142]. 23 грудня 2011 року було оприлюднене рішення Апеляційного суду, згідно з яким вирок Печерського районного суду щодо Ю. Тимошенко залишився в силі. Судді відхилили низку клопотань захисників експрем'єра. Ухвала суду була оголошена за відсутності Ю. Тимошенко та її адвокатів[143].
Рішення Апеляційного суду викликало негативну реакцію у світі, зокрема з боку Європарламенту[144], Європейської комісії[145], зовнішньополітичних відомств Франції[146], США[147], Канади[148], Європейської народної партії[149], Світового конґресу українців[150].
26 січня 2012 року захист Тимошенко подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на вирок в «газовій» справі[151]. На судових засіданнях були присутні члени місії Європарламенту Пет Кокс та Александр Квасневський[152]. Оголошення рішення судді відбулось 29 серпня — наступного дня після початку публічного слухання в ЄСПЛ справи «Тимошенко проти України» — за заявою про незаконність арешту експрем'єра і тримання її під вартою[153]. В ухвалі суду зазначено про залишення вироку без змін[154].
У зв'язку з цим Європейський Союз, ПАРЄ, уряди США, Великої Британії та Канади висловили глибоке розчарування у зв'язку з негативним рішенням суду щодо касації експрем'єра Юлії Тимошенко у «газовій» справі[155][156][157][158][159].
Справа Манафорта
За даними видання The Guardian, колишній політтехнолог «Партії регіонів» і ексголова передвиборчого штабу президента США Дональда Трампа Пол Манафорт ухвалював розробку таємної медіастратегії, націленої проти Юлії Тимошенко. Проєкт був створений у 2011 році з метою підвищення рейтингів Януковича за кордоном[160][161].
Пол Манафорт проводив ряд таємних операцій, націлених проти Юлії Тимошенко. Зокрема, він пропонував переписати статті про Тимошенко у Вікіпедії, щоб осквернити ключового опонента Януковича; створити фейковий «мозковий центр» у Відні для поширення позицій на підтримку Януковича; проводити роботу в соціальних мережах, націлену на аудиторії в Європі і США; збирався використовувати «тролів» у соціальних мережах для критики Тимошенко[162][163].
Перебування Тимошенко у в'язниці
Тимошенко відбувала покарання в Качанівській виправній колонії № 54[164]. У лютому 2012 року номінована на Нобелівську премію миру[165].
22 серпня 2011 року депутати від БЮТ Бригинець і Павловський заявили, що, на думку медиків, зазначені синці є наслідком отруєння Тимошенко у в'язниці[166]. 25 серпня 2011 року Тимошенко повторно подала до суду клопотання, аби лабораторні дослідження були проведені в її клініці. За кілька днів вона вчергове відмовилася від медогляду та лабораторних досліджень, запропонованих комісією з Міністерства охорони здоров'я[167].
Соратники Тимошенко вважають, що хвороба Тимошенко у в'язниці — результат її отруєння. Тому тема «аналізу крові» є головною вимогою Тимошенко до влади. Омбудсмен Ніна Карпачова, побувавши у Тимошенко, сказала, що та вимагає і благає аналізу крові через синяки на тілі[168]. Донька Тимошенко (Євгенія) на конгресі ЄНП заявила, що влада більше 4 місяців відмовляє Тимошенко в аналізі крові[169], хоча сама Тимошенко декілька разів відмовляла лікарям у здачі крові на аналіз[167]. 23 листопада 2011 Тимошенко нарешті обстежили в «Київській обласній клінічній лікарні» — магнітно-резонансна томографія (МРТ) виявила в Тимошенко «міжхребцеву грижу».[170][170][171]
На зустрічі з президентом Комаровським (28 листопада 2011 року) президент Янукович запевнив, що «Тимошенко будуть лікувати на рівні європейських стандартів» і пообіцяв внести зміни до «Кримінально-процесуального кодексу України» (мається на увазі декриміналізація статті, за якою засуджено Тимошенко).[172] Однак адвокат Власенко заявив (29.11.2011), що Тимошенко не надають медичної допомоги; у неї з'явилися нові симптоми: «запаморочення, у неї йде кров з носа, у неї німіє ліва рука»; Власенко додав: «жива Тимошенко Януковичу не потрібна».[173] Нарешті 30.11.2011 Тимошенко перевели з камери в медсанчастину СІЗО.
Політичний резонанс щодо Тимошенко
6-8 грудня 2011 року депутати БЮТ заблокували роботу парламенту України (парламент не працював три дні) з вимогою звільнити Тимошенко, над кріслом спікера вони повісили транспарант «Янукович, не вбивай Юлю».[174]
За соціологічними опитуваннями, на початок грудня 2011 року «політична сила Тимошенко» вперше обігнала за рейтингом (правда, всього лише на 1 %) «Партію регіонів» Януковича.[175]
Європейський парламент (1 грудня 2011 року) і з'їзд Європейської народної партії (7 грудня 2011 року) — прийняли резолюції по Україні, у яких сказано, що «умовою асоціації Євросоюзу і України» є: звільнення Тимошенко та надання їй можливості участі в майбутніх виборах.[176][177]
Прем'єр-міністр Канади звернувся в Блок Юлії Тимошенко з пропозицією: надати для Тимошенко «найкращих лікарів Канади»; з аналогічною пропозицією звернувся «комітет Євросоюзу з питань запобігання катуванням».[178]
2 жовтня 2012 року в газеті «Коммерсантъ Украина» було опубліковано інтерв'ю голови моніторингового комітету ПАРЄ Андреса Еркеля, у якому він висловив припущення, що Юлія Тимошенко є політичним в'язнем[179].
Лікування Тимошенко в ЦКБ № 5 Харкова
15 березня 2012 року Європейський суд з прав людини виніс уряду України припис «забезпечити отримання Юлією Тимошенко адекватної медичної допомоги у відповідній інституції».[180]
27 квітня 2012 року лікарі берлінської клініки «Шаріте» (Charité), які обстежили Тимошенко в Качанівській колонії, повідомили її діагноз: хронічна грижа міжхребцевого диска. Німецькі фахівці заявили, що успішне лікування експрем'єра неможливе в Україні, де клініки не мають необхідного оснащення і методики.[181]
9 травня 2012 року Юлію Тимошенко перевезли з Качанівської колонії до центральної клінічної лікарні № 5 «Укрзалізниці» в Харкові,[182] де вона перебувала під посиленою охороною в умовах в'язничного режиму.[183][184] З моменту її ув'язнення Тимошенко тричі оголошувала голодування.[185][186][187]
13 вересня 2012 року стало відомо, що під час обшуку в палаті Тимошенко було виявлено схованку, замасковану під Кримінально-процесуальний кодекс України, у якій зберігалися заборонені для обігу технічні пристрої, а також серед її речей виявлено і вилучені невідомі ліки[188]. Ю. Тимошенко поширила повідомлення, що в неї було вилучені 2 дозиметри, які 4 рази за час контролю показували перевищення дозволеного рівня радіації[189], а її захисник Олександр Плахотнюк, якого того дня не пускали до підзахисної, заявив, що жодних ліків у Тимошенко не вилучали[190].
Того ж дня під час брифінгу лікар німецької клініки «Шаріте» Лутц Гармс заявив, що не володіє інформацією стосовно вилучених у Ю. Тимошенко заборонених ліків[191] та не виключає, що вона може стати внаслідок хвороби інвалідом[192], а перший заступник міністра охорони здоров'я Раїса Моісеєнко заявила, що ув'язнена перебуватиме в Центральній клінічній лікарні № 5 Харкова ще місяць[193].
У другій половині 2012 — першій половині 2013 року лікарі з клініки «Шаріте» наполягали на продовженні госпіталізації Тимошенко, не виключали загрози інвалідності та необхідності оперативного втручання.[192][194] Після проведення клінічного обстеження німецькі фахівці дійшли висновку про необхідність операції. Про це на початку липня 2013 повідомила дочка експрем'єра Євгенія Тимошенко.[195] У жовтні 2013 керівник «Шаріте» професор Айнхойпль заявив, що оперативне втручання є єдиним шансом Тимошенко на одужання.[196] Напередодні Вільнюського саміту Східного партнерства ЄС, що відбувся в кінці листопада 2013 року, питання про надання Тимошенко можливості лікуватися в Німеччині обговорювалося як одна з умов підписання Україною Угоди про Асоціацію та Зону вільної торгівлі з Євросоюзом.[197][198][199][200][201] Влада наполягала на законодавчому врегулюванні цього питання, у Верховній Раді розроблялися відповідні законопроєкти.[202][203] 21 листопада 2013 уряд України відмовився від підписання Угоди з Євросоюзом і провладна більшість у парламенті не підтримала жодного з семи запропонованих законопроєктів щодо лікування ув'язнених за кордоном.[204] Тимошенко закликала лідерів ЄС підписати Угоду про асоціацію з Україною, не висуваючи будь-яких умов, у тому числі й щодо її звільнення, якщо Янукович усе ж прийме таке рішення.[205]
У квітні 2013 року Українська Гельсінська спілка з прав людини, Львівська обласна рада, Луцька і Тернопільська міськради звернулися до Президента Януковича з клопотаннями про звільнення Юлії Тимошенко.[206][207][208][209]
5 вересня 2013 року Комітет Ради Європи з питань запобігання катуванням опублікував доповідь за результатами візиту до Тимошенко в грудні 2012 року. Висновки делегації Комітету підтвердили, що права Тимошенко були порушені за кількома статтями Європейської конвенції з прав людини, зокрема за ст. 3 (заборона катування) та ст. 8 (право на повагу до приватного і сімейного життя).[210][211] У доповіді підкреслювалося, що «заходи безпеки, які застосовувалися до пані Тимошенко, не можуть уважатися пропорційними». Зокрема, у її палаті постійно були присутні співробітники пенітенціарної служби. Крім цього, ув'язнена перебувала під цілодобовим відеоспостереженням: у палаті були виявлені три відеокамери та ще «чотири інші, приховані відео- та/або аудіозаписуючі пристрої (у тому числі в санітарному вузлі)»; ще щонайменше шість відеокамер були встановлені в коридорі, а також у приміщеннях для медичних процедур.[210] Регулярно порушувалося і право експрем'єра на побачення.[212][213][214][215][216] Делегація КЗК підтвердила, що Тимошенко «зазнавала серйозних труднощів у здійсненні свого права на побачення і телефонні дзвінки».[210]
Упродовж усього періоду перебування Тимошенко в колонії та лікарні вона, за словами німецьких лікарів, захисників та відвідувачів, майже не могла пересуватися самостійно.[184][217][218][219][220] Водночас вивозити її на свіже повітря не дозволялося;[221] натомість їй пропонували вийти на вулицю без допомоги та засобів для пересування. Так, у доповіді КЗК зазначалося, що «пані Тимошенко не мала доступу до прогулянок… ані в колонії № 54, ані в клінічній лікарні № 5 в Харкові, оскільки їй не було надано належної допомоги, коли вона бажала здійснювати прогулянки».[210] За словами захисників, ув'язненій, яка не могла ходити, тюремники також пропонували самотужки діставатися до телефону, який знаходився в іншому приміщенні, та до автомобіля, щоб добратися в суд.[222][223] Перебуваючи в лікарні, експрем'єр ще двічі оголошувала голодування: на знак протесту проти фальсифікації виборів-2012[224] та на знак солідарності з учасниками протестів проти відмови керівництва країни від євроінтеграції.[225]
Звільнення
10 серпня 2011 року захист Тимошенко звернувся до Європейського суду з прав людини зі скаргою на незаконність арешту експрем'єра 5 серпня 2011. У скарзі йшлося про порушення положень Європейської конвенції з прав людини, зокрема, ст. 3 (заборона катування або нелюдського чи такого, що принижує гідність, поводження або покарання), ст. 5 (право на свободу та особисту недоторканність), ст. 8 (право на повагу до приватного життя) та ст. 18 (межі застосування обмежень прав).[226]
30 квітня 2013 року Європейський суд із прав людини видав постанову в справі «Тимошенко проти України», у якій зазначається: «Суд вирішив, зокрема: що утримання під вартою пані Тимошенко як запобіжний захід було свавільним; що законність її тримання під вартою не було належним чином оцінено; а також що у неї не було можливості вимагати компенсації за незаконне позбавлення волі»[227].
15 липня 2013 року ЄСПЛ повідомив про початок розгляду другої заяви Юлії Тимошенко, яка, зокрема, стосується справедливості кримінального провадження в «газовій» справі. У заяві йдеться про порушення права Тимошенко на справедливий суд та відображеного в Європейській конвенції з прав людини принципу «ніякого покарання без закону»; зазначається, що кримінальна справа була політично мотивованою та становила зловживання системою кримінального правосуддя. Крім того, Тимошенко заявила про незаконне оприлюднення в мережі Інтернет (зокрема, й на сайті Державної пенітенціарної служби) та на телеканалах відеозаписів її перебування в лікарні, а також сфальсифікованого аудіозапису її телефонної розмови з чоловіком.[228][229]
5 вересня 2013 року Комітет Ради Європи з питань запобігання катуванням опублікував звіт за результатами візиту до Юлії Тимошенко в грудні 2012. Висновки делегації Комітету підтвердили, що права Юлії Тимошенко були порушені за кількома статтями Європейської конвенції з прав людини, зокрема за ст. 3 (заборона тортур) та ст. 8 (право на повагу до приватного і сімейного життя).[211][230]
18 січня 2013 року Генеральна прокуратура України вручила Тимошенко повідомлення про підозру в її причетності до організації вбивства бізнесмена та народного депутата Євгена Щербаня в 1996.[231] 21 травня 2013 слідство в справі про вбивство Щербаня було призупинене.[232] Тимошенко спростувала обвинувачення та назвала їх абсурдними.[233] З 6 лютого 2013 в Апеляційному суді м. Києва проводилися слідчі дії (допит свідків) з цієї справи.[234] Засідання відбувалися без участі Тимошенко- Державна пенітенціарна служба повідомляла, що експрем'єр відмовляється їхати до суду. Проте захисники Тимошенко і вона сама неодноразово це спростовували та заявляли, що насправді тюремники самі не хочуть її етапувати.[235][236]
Нову кримінальну справу західні країни розцінили як продовження «явно несправедливих і політично мотивованих судових розглядів проти Тимошенко та інших представників опозиції».[237][238] 21 травня 2013 слідство в справі про вбивство Щербаня було зупинене.[232]
Європейський суд з прав людини 30 квітня 2013 року вирішив, що арешт Ю. Тимошенко був політично вмотивованим, незаконним та став результатом свавілля в діях прокурорів та судді.[227]
21 лютого 2014 року Верховна Рада імплементувала до національного законодавства положення статті 19 Конвенції ООН проти Корупції, згідно з якими була декриміналізована стаття, за якою засуджено Тимошенко.[239]
22 лютого 2014 року, не дочекавшись підпису Президента під цим законом, Верховна Рада прийняла Постанову «Про виконання міжнародних зобов'язань України щодо звільнення Тимошенко Ю. В.»[240][241].
Безпосередньо на підставі цієї Постанови Тимошенко змогла залишити лікарню ЦКБ Укрзалізниці в Харкові приблизно о 17:00 год.[242] Зовнішньополітичне відомство США привітало Юлію зі звільненням і побажало їй продовжити лікування, щоб якнайшвидше одужати.[243]
Діяльність Тимошенко після Революції Гідності (2014)
Перші дні на волі
22 лютого 2014, при виїзді з аеропорту «Жуляни» (після перельоту з Харкова до Києва) кортеж Юлії Тимошенко зупинили активісти Майдану і звернулися до неї зі словами: «Ви пам'ятаєте, хто зробив цю революцію?!» Активістам не сподобалося, що вона виїхала не через загальний виїзд з аеропорту[244][245]. Того ж дня Тимошенко дала перше інтерв'ю на волі. Насамперед вона відвідала вул. Грушевського, де вшанувала пам'ять перших загиблих у протистоянні з міліцейськими спецпідрозділами.[246] О 21.30 вона виступила з промовою на Майдані Незалежності[247].
У перші дні після завершення лікування Тимошенко провела низку зустрічей і телефонних переговорів із представниками ЄС, США, ОБСЄ.[248]
6—7 березня Тимошенко взяла участь у конгресі Європейської народної партії в Дубліні. Виступаючи на цьому форумі, вона закликала лідерів Євросоюзу і країн Європи «разом стати на захист України».[249]
З 7 до 19 березня перебувала на лікуванні в берлінській клініці Charité[250][251]. Пропозиція лікування в клініці надійшла від канцлера Німеччини Анґели Меркель, про згоду Тимошенко було відомо 24 лютого[252].
Повернувшись до Києва, Тимошенко ініціювала створення оперативного штабу для напрацювання рішень у відповідь на загрози національній безпеці. До роботи в штабі було запрошено групу провідних фахівців у сфері безпеки, оборони та міжнародної політики.[253] У розвиток цієї ініціативи 15 квітня 2014 Тимошенко оголосила про створення Національного руху опору, покликаного об'єднати зусилля добровільних захисників країни: насамперед, військових експертів, колишніх працівників спецслужб і правоохоронців, людей з досвідом участі в бойових діях.[254][255] У травні 2014 на базі Руху були створені два батальйони територіальної оборони: 34-й батальйон «Батьківщина» та 42-й — «Рух опору».[256][257][258][259]
Юридична реабілітація
28 лютого 2014 року Київський районний суд Харкова закрив провадження в кримінальній справі щодо ЄЕСУ у зв'язку з відмовою прокурорів від обвинувачення (за відсутністю складу злочину). Суд також послався на рішення Верховного Суду України, який у 2005 році підтвердив законність закриття цієї справи, та визнав, що постанова ексгенпрокурора Віктора Пшонки про скасування даного рішення Верховного Суду не відповідала законодавству. Суд також скасував постанову про арешт деякого майна Тимошенко.[122]
Того ж дня Верховна Рада ухвалила закон «Про реабілітацію осіб на виконання рішень Європейського суду з прав людини», згідно з яким Тимошенко була реабілітована та поновлена в усіх правах.[260]
Колишній перший заступник Генпрокурора Ренат Кузьмін в ефірі програми «Шустер LIVE» визнав, що «фактів отримання експрем'єр-міністром (Юлією Тимошенко), грошей, або інших матеріальних цінностей, або корупційних дій виявлено не було»[261].
Заступник Генерального прокурора Микола Голомша, який у 2003—2004 роках займався кримінальними справами, порушеними проти Юлії Тимошенко заявив, що підстав для порушення кримінальних справ проти Тимошенко не було. [262]
14 квітня 2014 року Верховний Суд України під час спільного засідання всіх палат рішенням 42 із 48 суддів закрив «газову» справу Юлії Тимошенко за відсутністю події злочину.[263] 24 червня 2014 був оприлюднений повний текст цього рішення, суд дійшов висновку про відсутність у цій кримінальній справі події злочину. Таким чином, у «газовій» справі Юлії Тимошенко було поставлено крапку.[264]
22 січня 2015 року Європейський суд з прав людини опублікував рішення за другою скаргою Юлії Тимошенко, узявши до уваги декларацію уряду України, котрий підтвердив порушення статей 18 (межі використання обмежень відносно прав, політична мотивація кримінальної справи), 3 (заборона тортур), 8 (право на повагу приватного і сімейного життя), 10 (свобода висловлювання думки), у поєднанні зі статтею 18 Європейської конвенції про права людини. ЄСПЛ заявив про припинення розгляду внаслідок дружнього врегулювання справи між українським урядом та Тимошенко[265][266]
Вибори Президента України
27 березня 2014 року на пресконференції в Києві Юлія Тимошенко заявила про своє рішення йти в президенти.[267] 29 березня з'їзд ВО «Батьківщина», який відбувся на Софійському майдані, висунув її кандидатуру на пост Президента України.[268] Ключовими тезами передвиборчої програми Тимошенко були викорінення корупції, боротьба з олігархами, європейський шлях розвитку України (зокрема, підписання Угоди про асоціацію з ЄС), протидія російській агресії та відновлення територіальної цілісності України.[269]
Для перемоги на виборах президента і наступної політичної боротьби кандидат у президенти України Юлія Тимошенко найняла в свою команду політичного технолога Таля Зільберштейна, який колись консультував експрем'єр міністра Ізраїлю Ехуда Ольмерта.[270]
На позачергових виборах Президента України, які відбулися в один тур 25 травня 2014 року, Юлія Тимошенко посіла друге місце з результатом 12,81 %.[271] На виборах переміг Петро Порошенко.
Після виборів Тимошенко приступила до реформування партії «Батьківщина».[272]
Парламентські вибори в Україні 2014
Тимошенко запропонувала 26 жовтня 2014 року провести всеукраїнський референдум щодо вступу України до НАТО, одночасно з парламентськими виборами.[273]
14 вересня 2014 року на з'їзді ВО «Батьківщина» Тимошенко вперше в її політичній кар'єрі була включена до виборчого партійного списку під другим номером, перший номер отримала Надія Савченко.[274] Інші учасники списку: Ігор Луценко, Сергій Соболєв, Альона Шкрум.
За результатами парламентських виборів 2014 Юлія Тимошенко знову стала Народним депутатом України та провела до парламенту партію Батьківщина.
Парламентська діяльність 2014—2018 роки
11 грудня 2014 року Верховна Рада підтримала ініціативу Тимошенко щодо звільнення Надії Савченко[275].
16 лютого 2016 року Юлія Тимошенко зробила заяву, що фракція «Всеукраїнське об'єднання „Батьківщина“» вирішила вийти з коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді[276]. Свою заяву вона пояснила тим, що демократична коаліція перестала існувати, оскільки уряд складається з колишньої Партії регіонів та фракції Народного фронту.[277]
Восени 2016 року звернулася до Окружного адміністративного суду Києва про скасування постанови Кабінету міністрів № 315, яка встановлювала єдину ціну на природний газ (була чинною з 1 травня 2016 року по 31 березня 2017 року), у березні 2019 року постанова була скасована[278][279]. Виступає проти продажу і приватизації стратегічно важливих для держави об'єктів. Зокрема, газотранспортну систему України оцінила в 300 млрд доларів, обіцяла наповнити її газом власного виробництва, ліквідувавши при цьому Нафтогаз України як непотрібну посередницьку структуру, та звинуватила чинного президента України в намірах дешево купити магістраль[280]. Експерти оцінили такі пропозиції як популізм. Зокрема, керівник Бюро комплексного аналізу та прогнозів Сергій Дяченко вважає, що така приватизація неможлива без участі західного капіталу[281].
Тимошенко була одним із авторів законопроєкту, який продовжував мораторій на продаж землі[282].
15 червня 2018 року Тимошенко презентувала «Новий курс України» — передвиборчу програму з 4 розділів: новий суспільний договір[283], мир та безпека[284], економіка[285] та соціальна політика[286][287]. 21 вересня 2018 року презентувала програму «Новий економічний курс»[288], яка була розцінена як програма кандидата в президента. Програма отримала оцінку як незавершена, потребує більш точних економічних розрахунків.[289][290]
Президентські вибори 2019
22 січня 2019 року партія висунула Тимошенко кандидатом у Президенти України на виборах 31 березня 2019 року[291]. 25 січня ЦВК зареєструвала її кандидатом на пост Президента України.[292].
5 лютого 2019 року Тимошенко розпочала передвиборчий тур мітингом у Дніпрі[293].
Під час виборчого туру вона відвідала практично всі області України. Завершився тур акцією єднання «Україна обирає зміни», яка одночасно проходила на Михайлівській площі в Києві, на Соборній площі в Маріуполі та на площі перед університетом ім. Франка у Львові.[294]
8 лютого 2019 року в Тимошенко з'явився «двійник» на виборах[295]. У січні 2019 року про свій намір балотуватися кандидатом у президенти заявив позафракційний народний депутат Юрій Тимошенко[296]. Сама Тимошенка назвала це брудними технологіями на виборах.[297]
16 березня 2019 року кандидат на пост Президента України від партії «Основа» Сергій Тарута ухвалив рішення підтримати на виборах Юлію Тимошенко. Політики підписали в Києві Меморандум про взаємодію.[298]
На підтримку Тимошенко на посаду Президента України публічно висловилися волонтер та громадський активіст Геннадій Друзенко, ветеран АТО, захисник Донецького аеропорту Микола Тихонов, перший президент України Леонід Кравчук та інші. Також на її підтримку виступали Федерація профспілок України, Всеукраїнський громадський рух «Сила права» та інші організації[299][300].
У першому турі виборів Тимошенка посіла третє місце із 13,4 % голосів (2 532 452 голосів).[301]
Вона посіла перше місце в Івано-Франківській області (22,51 % голосів «за» від 650 861 виборця, що взяли участь у виборах) та друге місце в 11 областях.[302]
Вартість передвиборчої кампанії Тимошенко, згідно зі звітом ЦВК, склала понад 164 млн грн, всі кошти надано партією «Батьківщина». Проте з урахуванням витрат на рекламу 2018 року до початку офіційної виборчої кампанії загальний обсяг витрат за даними руху «Чесно» сягає 320 млн гривень.[303] Національне агентство з питань запобігання корупції за результатами аналізу звіту Тимошенко встановили невідповідність його оформлення та внесених звітних даних вимогам законодавства.[304]
Парламентська та політична діяльність з 2019 року
Тимошенко входить до складу Комітету Верховної Ради України з питань соціальної політики та захисту прав ветеранів[305].
У листопаді 2019 року, після ухвалення Верховною Радою України законопроєкту про зняття мораторію з продажу землі, Юлія Тимошенко заявила про перехід в опозицію до правлячої партії «Слуга народу»[306].
У грудні 2019 року Тимошенко об'єднала в Національний штаб понад 40 політичних та громадських організацій, які виступили проти продажу землі[307] та закликали провести референдум[308].
18 листопада 2019 року Тимошенко звернулася до Конституційного Суду з проханням невідкладно розглянути подання щодо законопроєкту про «ринок землі»[309].
Сім'я
Про своє етнічне походження Тимошенко сказала: «У мене по лінії батька всі латиші до десятого коліна, а по лінії мами — всі українці до десятого коліна»[310].
Мати, Телєгіна Людмила Миколаївна (дівоче прізвище Нелєпова, нар. 11 серпня 1937 року в Дніпропетровську, нині Дніпро), українка. Згідно з дослідженнями Антоніни Ульяхіної (сестри Людмили Миколаївни): «Ми бачили документи, що її (Юлії Володимирівни) прадід Єрофєй Неліпа — козак з Запоріжжя, під час служби в армії прізвище записали — „Нелєпов“»[311]. За словами Ю. Тимошенко, уся родина її матері мешкає в селі Перещепино на Дніпропетровщині[312].
Батько, Грігян Володимир Абрамович (нар. 3 грудня 1937 року в Дніпропетровську), за словами Тимошенко, латиш[312][313].[314] Батьки розійшлися, коли Юлії ще не було одного року[312] (за іншими даними, їй було три[313]).
Чоловік, Тимошенко Олександр Геннадійович, (нар. 11 червня 1960 року) — одружився з Юлією в 1979 році. Займається підприємництвом з 1990-х років, один з екскерівників компанії ЄЕСУ, звинувачувався в економічних злочинах у 2000—2001 роках[315]. Був захисником Юлії під час судового процесу проти неї у 2011. У 2012 отримав політичний притулок у Чехії.[316] Був одним із організаторів Євромайдану в Празі[317] та створив Міжнародне громадське об'єднання «Батьківщина»[318][319]. Після звільнення дружини з ув'язнення повернувся до України[320].
Донька, Тимошенко Євгенія Олександрівна (нар. 20 лютого 1980 року). Закінчила Лондонську школу економіки, здобула ступінь бакалавра за спеціалізацією «Державне управління» та ступінь магістра за спеціалізацією «Російська та пострадянська політичні науки».[321] Була захисником матері під час судового процесу у 2011 році. Протягом двох з половиною років перебування Юлії Тимошенко в ув'язненні, Євгенія проводила активну кампанію задля її звільнення та інформувала міжнародну спільноту про антидемократичні процеси в Україні. Євгенія Тимошенко мала десятки зустрічей з керівниками Євросоюзу, країн Заходу та міжнародних організацій[322][323][324][325][326], виступала в Сенаті США[327][328], у парламенті Італії[329], на Борнгольмській конференції[330], на форумах європейських політичних партій[169][331][332][333], у ЗМІ.[334][335] Одружена із Артуром Чечоткіним[336]. Виховує доньку Єву та двох синів Давіда та Адама[337][338].
Статки та доходи
Відповідно до декларації за 2020 рік, доходом Тимошенко були депутатська зарплата (462,5 тис. грн), кошти на виконання депутатських повноважень (255,9 тис. грн) та банківські відсотки (60,4 тис. грн). Також Тимошенко отримала із США, у порядку досудового врегулювання, 148,3 млн грн компенсації шкоди, заподіяної політичними репресіями 2011—2014 років. Політик має готівкою 290 тис. грн та 5 млн 391 тис. доларів США, володіє ювелірними виробами Mikimoto, Chanel, Dinh Van, Cartier, Chopard[339]. Чоловік депутатки, Олександр Тимошенко, отримав 342,3 тис. грн іноземного доходу, 1 млн грн від відчуження рухомого майна, 6 грн відсотків, 133,7 тис. грн страхових виплат. Тримає значні суми готівкою і в банках[339].
Згідно із декларацією за 2019 рік, у Тимошенко не було авто і нерухомості, елітний будинок площею 588 м2 у селі Козин вона орендувала у двоюрідної сестри Тетяни Шарапової (у 2019 році сестра померла). Також орендувала дві земельні ділянки, загальною площею 3362 м2[340][341]. Ще дві сусідні ділянки перебувають у власності тітки, Антоніни Ульяхіної[342][343][344][345]. Два автомобілі, Mercedes-Benz 2014 року та ГАЗ 1983 року, були зареєстровані на чоловіка[346], згодом він їх продав[347].
Наукова діяльність
18 березня 1999 року захистила кандидатську дисертацію за «спеціальність 08.02.03. — організація управління, планування і регулювання економікою» на тему «Державне регулювання податкової системи»[348] і отримала ступінь кандидат економічних наук.
Науковий керівник — доктор економічних наук, професор, завідувач кафедрою національної економіки та публічного управління Київського національного економічного університету Савченко Анатолій Григорович.
Автор понад 50 наукових праць[349].
Публікації за темою дисертації
- Тимошенко Ю., Турчинов О. Основні напрями удосконалення системи оподаткування в Україні. — К.: НАНУ, 1998. — 62 с. (особисто автору належить 45с. — розробка принципів, науково-методичних підходів та механізму організаційного забезпечення реформування податкової системи і системи позабюджетних фондів).
- Тимошенко Ю. В. Реформування системи оподаткування в Україні // Економіка та підприємництво. Збірник наукових праць молодих вчених та аспірантів. Вип. 2. — К.: КНЕУ, 1998. — С. 81-86.
- Тимошенко Ю. В. Функції податків в умовах переходу України до ринкових відносин // Вчені записки: Науковий збірник. Вип. 1. — К.: КНЕУ, 1998. — С. 40-42.
- А.с. ПА № 885. Україна. Нові підходи до проведення податкової реформи в Україні / Тимошенко Ю. В., Турчинов О. В. — 62с. Зареєстровано 31.12.97, Каталог державної реєстрації, 1998 (особисто автору належить 38 с. — концепція побудови податкової системи, розробка науково-методичних підходів та механізму реформування податкової системи та системи позабюджетних фондів).
Нагороди й відзнаки
- За визначні заслуги перед УПЦ МП нагороджена орденом святої великомучениці Варвари (1998 р.).
- У липні 2005 року американський журнал Форбс назвав українського прем'єра Юлію Тимошенко третьою за впливовістю жінкою планети[350].
- У вересні 2005 року Тимошенко отримала нагороду «Людина року Центрально-Східної Європи», яку їй присудив «Економічний форум у Криниці Гурській» (Польща)[351].
- У грудні 2005 році отримала Prix de la Foundation за «видатні лідерські якості, економічні досягнення під час керівництва Кабінетом міністрів й антикорупційну політику, а також за боротьбу із загрозами демократії, що виникають у сучасному світі», Євросередземноморський форум в Монако[352]
- У березні 2007 року французький журнал «Міжнародна політика» вручив Тимошенко відзнаку «За політичну мужність». Це перша нагорода, яку одержав представник України за 25 років існування проєкту.[353] Попередня така нагорода була вручена у 2004 Папі Римському Іоану Павлу II.[354]
- У березні 2007 року отримала нагороду Conservative Political Action Conference «за внесок у розвиток демократії».[355]
- 2008 — знак «Шахтарська слава» III ступеня у Луганську[356].
- У жовтні 2009 року Патріарх Єрусалимський Теофіл III нагородив Тимошенко найвищою нагородою Єрусалимської Православної Церкви — Орденом Святогробського Братства.[357]
- У жовтні 2012 року експрем'єр-міністру України Юлії Тимошенко присуджено Міжнародну премію Папи Римського Боніфація VIII. Уперше цією премією у 2003 було нагороджено Папу Римського Іоана Павла II.[358]
- У липні 2013 року політична партія Іспанії Уніо Демократіка де Каталунія (Unio Democratica de Catalunya) нагородила лідера української опозиції Юлію Тимошенко медаллю Мануеля Карраско Формігуера за її внесок у захист демократії та свободи і боротьбу за відновлення верховенства права в Україні. Раніше цією медаллю були нагороджені колишній Президент Чехії Вацлав Гавел (2007), Президент Європарламенту Ганс-Герт Петтерінг (2008) та інші видатні діячі.[359]
- 18 жовтня 2014 року в Хмельницькому журналісти вручили Тимошенко премію імені Якова Гальчевського «За вагомий внесок в розвиток демократії та подвижництво у державотворенні в Україні». Цією премією лідер «Батьківщини» була нагороджена у 2011. Диплом був вручений Юлії Тимошенко в Печерському суді, а саму нагороду — книгу Якова Гальчевського «Проти червоних окупантів» журналісти змогли передати лише тепер.[360]
Відображення в культурі
- У серпні 2013 року в Единбурзі (Шотландія) під час відкриття фестивалю Edinburgh Festival Fringe було презентовано виставу про життя лідера української опозиції Юлії Тимошенко. П'єса «Хто хоче вбити Юлію Тимошенко?» (Who Wants to Kill Yulia Tymoshenko?) розповідає про боротьбу колишнього Прем'єр-міністра України за демократію та про її політично мотивоване ув'язнення.[361][362]
Примітки
- ↑ Deutsche Nationalbibliothek Record #131430483 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
- ↑ Munzinger Personen
- ↑ Юлія Тимошенко назвала інтеграцію в ЄС і НАТО цілями України, DW. Архів оригіналу за 31 грудня 2021. Процитовано 2 квітня 2022.
- ↑ Тимошенко - україно-латишка, але любить євреїв. Українська правда (укр.). Архів оригіналу за 16 листопада 2018. Процитовано 1 листопада 2019.
- ↑ Досьє кандидата. 13 фактів про Юлію Тимошенко. Архів оригіналу за 6 лютого 2021. Процитовано 26 серпня 2021.
- ↑ а б Юлії Володимирівні - два по 30. Найцікавіші факти про чарівну ювілярку. https://ukrrain.com/. Архів оригіналу за 27 липня 2021. Процитовано 27 липня 2021.
- ↑ Тимошенко: Ю. В. «Державне регулювання податкової системи: Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук». 1999. Національна бібліотека ім. В. І. Вернадського. Архів оригіналу за 2 серпня 2014. Процитовано 2 квітня 2022.
- ↑ Тимошенко у молоді роки. Відео Юлії Тимошенко, які потрапили під увагу ЗМІ. https://mylandrover.ru/. Процитовано 4 лютого 2022.
- ↑ Сегодня № 168 (669) за 25.09.2000 [Архівовано 2 липня 2018 у Wayback Machine.] (рос.)
- ↑ Юлія Тимошенко як символ української революції. korrespondent.net (російською) . 25 квітня 2001. Архів оригіналу за 2 липня 2018. Процитовано 20 липня 2018.
- ↑ а б Корчинский Александр, Сибирцев Александр, Мирошниченко Максим, Рафал Анастасия, Дмитрий Коротков, Александр Ильченко, Тимошенко — 50: путь от песочницы до власти [Архівовано 1 лютого 2019 у Wayback Machine.] (рос.) // Сегодня, 25 листопада 2010
- ↑ Шведа, Юрій (13 жовтня 2011). Феномен Юлії Тимошенко: реконструкція міфу. ZAXID.NET (укр.). Архів оригіналу за 13 жовтня 2018. Процитовано 12 жовтня 2018.
- ↑ а б Генпрокуратура закрила одну зі справ Тимошенко. Українська правда. Архів оригіналу за 1 вересня 2021. Процитовано 1 вересня 2021.
- ↑ Генпрокуратура закрила одну зі справ Тимошенко. https://www.pravda.com.ua/. Архів оригіналу за 30 жовтня 2021. Процитовано 30 жовтня 2021.
- ↑ Юлине життя-2. Розкіш королеви. Документи. Політика (укр.). Архів оригіналу за 26 вересня 2021. Процитовано 30 червня 2018.
- ↑ UESU damage to state $3.75 m, Tymoshenko evades over UAH 680,000 in taxes, says newspaper. Interfax-Ukraine (англ.). 25 червня 2012. Архів оригіналу за 5 серпня 2020. Процитовано 25 квітня 2020.
- ↑ Лазаренко не порушував закон з Ітерою та ЄЕСУ, 8 травня 2004 р. Архів оригіналу за 1 жовтня 2021. Процитовано 1 жовтня 2021.
- ↑ Many Charges Dropped Against Ukraine's Ex-Premier, 10 may 2004. Архів оригіналу за 1 жовтня 2021. Процитовано 1 жовтня 2021.
- ↑ U.S. court found insufficient evidence of Tymoshenko's involvement in Lazarenko's illegal schemes, says former attorney. https://en.interfax.com.ua/ (англійська) . Архів оригіналу за 30 жовтня 2021. Процитовано 30 жовтня 2021.
- ↑ Генпрокуратура России заявляет, что международный розыск Ю.Тимошенко прекращен (рос.). ЛІГАБізнесІнформ. 26.09.2005. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 22 жовтня 2014.
- ↑ Росія закрила справу проти Тимошенко. Українська правда. 26 грудня 2005. Архів оригіналу за 30 жовтня 2014. Процитовано 22 жовтня 2014.
- ↑ Тимошенко ждут с визитом в США. Архів оригіналу за 1 жовтня 2021. Процитовано 1 жовтня 2021.
- ↑ У правоохранительных органов США нет претензий к Тимошенко, Фокус. Архів оригіналу за 1 жовтня 2021. Процитовано 1 жовтня 2021.
- ↑ США не дали приплести Тимошенко к Лазаренко, Українська правда. Архів оригіналу за 1 жовтня 2021. Процитовано 1 жовтня 2021.
- ↑ Суд у США відхилив позов проти Тимошенко у справі навколо ЄЕСУ Радіо Свобода. Архів оригіналу за 25 жовтня 2021. Процитовано 25 жовтня 2021.
- ↑ а б Сергій Андрушко (27 червня 2016). Частка статків Лазаренка була отримана від прибутків компанії Тимошенко – екс-прокурор США. radiosvoboda.org (укр.). Радіо Свобода. Архів оригіналу за 25 серпня 2021. Процитовано 28 серпня 2021.
- ↑ Євген Тейзе (12.05.2017). 250 мільйонів Лазаренка: США - за крок до конфіскації активів екс-прем'єра (укр.). DW. Архів оригіналу за 25 лютого 2022. Процитовано 28 серпня 2021.
- ↑ Повернення грошей Лазаренка: бомба під президентські перегони?. DW. 16.08.2018. Архів оригіналу за 24 лютого 2022. Процитовано 28 серпня 2021.
- ↑ а б Біографія. Юлія Тимошенко. Офіційний сайт. Архів оригіналу за 27 вересня 2013. Процитовано 25 вересня 2013.
- ↑ Народні депутати України II скликання. Архів оригіналу за 6 травня 2021. Процитовано 23 червня 2021.
- ↑ Тимошенко Юлия. LIGA. Архів оригіналу за 28 березня 2018. Процитовано 25 квітня 2020.
- ↑ Юлія Тимошенко. Київський безпековий форум. Архів оригіналу за 23 жовтня 2014. Процитовано 25 жовтня 2014.
- ↑ Пропозиції Президента до Бюджетного кодексу України. Верховна Рада України. 14.06.2001. Архів оригіналу за 24 червня 2016. Процитовано 25 жовтня 2014.
- ↑ ЗУ Про бюджетну систему України. Верховна рада. Архів оригіналу за 25 жовтня 2021. Процитовано 25 жовтня 2021.
- ↑ Мицик Ю. А., Бажан О. Г., Власов В. С. // Історія України. Навчальний посібник – К.: Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», 2008. Электронная библиотека Князева. Архів оригіналу за 8 травня 2013. Процитовано 22 жовтня 2013.
- ↑ Постанова КМУ «Про утворення державного підприємства "Енергоринок"». Верховна Рада України. 5 травня 2000. Архів оригіналу за 5 серпня 2017. Процитовано 25 жовтня 2014.
- ↑ Ющенко назвав Тимошенко політичним другом і пообіцяв не красти. Українська правда. 4 лютого 2005. Архів оригіналу за 24 жовтня 2014. Процитовано 25 жовтня 2014.
- ↑ Страх - джерело натхнення президента?. Архів оригіналу за 31 серпня 2021. Процитовано 1 вересня 2021.
- ↑ Юлія Тимошенко: що треба знати про кандидатку в президенти. BBC news. Архів оригіналу за 1 вересня 2021. Процитовано 1 вересня 2021.
- ↑ «Про відставку Тимошенко дізналася з Інтерфаксу…». https://www.pravda.com.ua/. Архів оригіналу за 21 жовтня 2021. Процитовано 21 жовтня 2021.
- ↑ Києво-Святошинський суд Київської області закрив усі кримінальні справи, що були порушені щодо лідера партії «Батьківщина» Юлії Тимошенко та її чоловіка Олександра Тимошенка [Архівовано 11 червня 2021 у Wayback Machine.], Радіо Свобода
- ↑ Генпрокуратура спростовує всі заяви Тимошенко. Українська правда. 8 травня 2002. Архів оригіналу за 8 червня 2021. Процитовано 8 червня 2021.
- ↑ Юлія Тимошенко - лідер Форуму національного порятунку - оголосила про створення свого виборчого блоку на наступних парламентських виборах. Він називатиметься блок Юлії Тимошенко. Радіо Свобода. Архів оригіналу за 23 липня 2021. Процитовано 23 липня 2021.
- ↑ Як починався "український фашизм". Українська правда. 14 лютого 2001. Архів оригіналу за 4 жовтня 2013. Процитовано 3 жовтня 2013.
- ↑ Тимошенко Юлія Володимирівна. Глава фракції Батьківщина у Верховній Раді IX скликання. Архів оригіналу за 23 липня 2021. Процитовано 23 липня 2021.
- ↑ Генеральна прокуратура України визнала необґрунтованим рішення Апеляційного суду Київської області про закриття кримінальних справ щодо Юлії та Олександра Тимошенків [Архівовано 26 липня 2021 у Wayback Machine.] Радіо Свобода
- ↑ Блок Юлии Тимошенко. Политическая партия «Всеукраинское объединение» Батькивщина. Архів оригіналу за 12 травня 2021. Процитовано 1 березня 2021.
- ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 26 липня 2021. Процитовано 26 липня 2021.
{{cite web}}
: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) - ↑ https://stopcor.org/batkivshhyna-vo/Батьківщина[недоступне посилання] ВО
- ↑ http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/site2/p_deputat_list?skl=5 [Архівовано 22 травня 2021 у Wayback Machine.] За виборчим списком: Блок Юлії Тимошенко
- ↑ https://24tv.ua/hto_taka_yuliya_timoshenko_biografiya_kandidata_u_prezidenti_n1108947 [Архівовано 25 жовтня 2021 у Wayback Machine.] Хто така Юлія Тимошенко: біографія кандидата у президенти
- ↑ Тимошенко сказала канадцям, що не братиме участь у виборах. Українська правда. 5 грудня 2003. Архів оригіналу за 24 жовтня 2014. Процитовано 21 жовтня 2014.
- ↑ Союз Ющенко і Тимошенко тепер називається "Сила народу". Українська правда. 2 липня 2004. Архів оригіналу за 12 листопада 2013. Процитовано 12 листопада 2013.
- ↑ Тимошенко обіцяє перемогу Ющенку в першому турі. Українська правда. 2 липня 2004. Архів оригіналу за 12 листопада 2013. Процитовано 12 листопада 2013.
- ↑ Ющенко на Майдані організовує свято перемоги на виборах. Тимошенко прийде з донькою. Українська правда. 19 листопада 2004. Архів оригіналу за 12 листопада 2013. Процитовано 12 листопада 2013.
- ↑ Другий день народного повстання. Ще один 150-тисячний мітинг. Українська правда. 23 листопада 2004. Архів оригіналу за 12 листопада 2013. Процитовано 12 листопада 2013.
- ↑ Володимир Філенко: На Майдан вийшли за покликом серця. Офіційний сайт ПРП. 27 листопада 2009. Архів оригіналу за 12 листопада 2013. Процитовано 12 листопада 2013.
- ↑ а б Ющенко висуває Кучмі ультиматум – інакше його заблокують на дачі. Сепаратизм вигадав Пінчук. Українська правда. 28 листопада 2004. Архів оригіналу за 12 листопада 2013. Процитовано 12 листопада 2013.
- ↑ Виконувачем обов’язків прем’єр-міністра України призначена Юлія Тимошенко, повідомила прес-служба Президента. https://www.radiosvoboda.org/. Архів оригіналу за 29 жовтня 2021. Процитовано 31 жовтня 2021.
- ↑ Тимошенко затвердили рекордною кількістю голосів. Коментарі. 04.02.2005. Архів оригіналу за 22.10.2014. Процитовано 22.10.2014.
- ↑ Всі формальності дотримані. Підписані укази про Тимошенко, Порошенка та Третьякова. Українська правда. 8 вересня 2005. Архів оригіналу за 30 жовтня 2014. Процитовано 22 жовтня 2014.
- ↑ Ющенко звільнив Тимошенко, бо не знає як конкурувати з жінкою?. Українська правда. 20 вересня 2005. Архів оригіналу за 30 жовтня 2014. Процитовано 22 жовтня 2014.
- ↑ Тимошенко сьогодні: без коси, в пальто від Valentino. Сайт «Обозреватель», 11.1.2007. Архів оригіналу за 25 травня 2011. Процитовано 10 квітня 2011.
- ↑ Всеукраїнське об'єднання «Батьківщина». https://www.rbc.ua/. Архів оригіналу за 21 квітня 2019. Процитовано 31 жовтня 2021.
- ↑ Спроба номер сім: історія коаліцій по-українськи. https://www.bbc.com/. Архів оригіналу за 31 жовтня 2021. Процитовано 31 жовтня 2021.
- ↑ У Секретаріаті Президента України підписали Універсал національної єдності. https://www.radiosvoboda.org/. Архів оригіналу за 31 жовтня 2021. Процитовано 31 жовтня 2021.
- ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 26 липня 2021. Процитовано 26 липня 2021.
{{cite web}}
: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) - ↑ https://www.bbc.com/ukrainian/domestic/story/2007/03/printable/070331_maidan_zanuda_oh [Архівовано 5 грудня 2021 у Wayback Machine.] Весняний Майдан закликав до нових виборів, ВВС, 31 березня 2007 p
- ↑ https://www.radiosvoboda.org/a/961789.html [Архівовано 26 серпня 2021 у Wayback Machine.] Президент Віктор Ющенко підписав указ про дострокове припинення повноважень Верховної Ради, Радіо Свобода, 02 квітня 2007
- ↑ Політична гравітація. https://osf.org.ua/. Архів оригіналу за 25 жовтня 2020. Процитовано 3 листопада 2021.
- ↑ Коаліція погодила Яценюка і Тимошенко. Українська правда. 4 грудня 2007. Архів оригіналу за 30 жовтня 2014. Процитовано 22 жовтня 2014.
- ↑ Цей день в історії. https://www.jnsm.com.ua/. Архів оригіналу за 5 листопада 2021. Процитовано 5 листопада 2021.
- ↑ Ukraine: Letter of Intent, Memorandum of Economic and Financial Policies, and Technical Memorandum of Understanding = [Україна: Лист про наміри, Меморандум про економічну та фінансову політику та Технічний меморандум про взаєморозуміння] : [арх. 23.10.2018] // IMF. — 2018. — 31 October. — Дата звернення: 30.10.2018. — Цитата: «To assure sound finances going forward, and bring Naftogaz’ financial relations with the budget onto a more orderly basis, we will unify the price of domestic and imported gas by end-2011. The gradual phasing of this process will start on December 1, 2008. In parallel, price subsidies for imported natural gas consumed by communal heating entities will be reduced through quarterly tariff adjustments and be eliminated by July 1, 2010».
- ↑ Vanco пропонує Тимошенко оприлюднити угоду про розподіл продукції. https://www.unian.ua/. УНІАН. 18 липня 2008. Архів оригіналу за 8 липня 2018. Процитовано 8 липня 2018.
- ↑ Тимошенко против Венко, или Кто предавал национальные интересы Украины. https://www.unian.net/. УНІАН. 16 вересня 2008. Архів оригіналу за 8 липня 2018. Процитовано 8 липня 2018.
- ↑ Регіони не змогли відправити Тимошенко у відставку. Українська правда. 11 липня 2008. Архів оригіналу за 30 жовтня 2014. Процитовано 22 жовтня 2014.
- ↑ Янукович не зміг позбутися Тимошенко. Українська правда. 5 лютого 2009. Архів оригіналу за 30 жовтня 2014. Процитовано 22 жовтня 2014.
- ↑ Фірташ багато років конкурував із Тимошенко. Архів оригіналу за 30 квітня 2014. Процитовано 7 травня 2014.
- ↑ Тимошенко рада, що у Фірташа більше немає грошей на хабарі. Українська правда. 21 січня 2009. Архів оригіналу за 21 травня 2014. Процитовано 15 листопада 2013.
- ↑ Постанова Кабінету Міністрів України «Деякі питання реалізації права власності на землю громадянами України». Офіційний портал Верховної Ради України. 5 серпня 2009. Архів оригіналу за 24 листопада 2013. Процитовано 15 листопада 2013.
- ↑ За три роки Україна та Росія перейдуть до ринкових цін. Українська правда. 2 жовтня 2008. Архів оригіналу за 4 жовтня 2013. Процитовано 2 жовтня 2013.
- ↑ Газпром заявляє, що повністю перекрив газ. Українська правда. 1 січня 2009. Архів оригіналу за 4 жовтня 2013. Процитовано 2 жовтня 2013.
- ↑ Тимошенко виторгувала газ зі знижкою у 20%. Українська правда. 18 січня 2009. Архів оригіналу за 4 жовтня 2013. Процитовано 2 жовтня 2013.
- ↑ З'їзд "Батьківщини" висунув Тимошенко в президенти. https://ua.interfax.com.ua/. Архів оригіналу за 30 листопада 2021. Процитовано 30 листопада 2021.
- ↑ ЦВК зареєструвала Тимошенко кандидатом на посаду президента. https://www.radiosvoboda.org/. Архів оригіналу за 30 листопада 2021. Процитовано 30 листопада 2021.
- ↑ Історія виборів: 2010 року в другий тур виборів Президента України вперше вийшла жінка. https://www.oporaua.org/. Архів оригіналу за 30 листопада 2021. Процитовано 30 листопада 2021.
- ↑ Партія Регіонів виграла у БЮТ битву за комісії. Українська правда. 3 лютого 2010. Архів оригіналу за 23 жовтня 2013. Процитовано 22 жовтня 2013.
- ↑ Чому Ющенко підписав закон про вибори?. https://www.radiosvoboda.org/. Архів оригіналу за 30 листопада 2021. Процитовано 30 листопада 2021.
- ↑ Ханне Северинсен просила Ющенко не подписывать изменения в закон о выборах. Цензор.нет. 4 лютого 2010.
- ↑ Ющенко підписав зміни до закону про вибори президента. УНІАН. 4 лютого 2010. Архів оригіналу за 23 жовтня 2013. Процитовано 22 жовтня 2013.
- ↑ Тимошенко: заклик Ющенка голосувати проти всіх – це «зрада України». Радіо Свобода. 23 січня 2010. Архів оригіналу за 22 жовтня 2014. Процитовано 22 жовтня 2014.
- ↑ В Україні все йде за найгіршими сценаріями –опитування. Політична думка. 27 квітня 2010. Архів оригіналу за 24 вересня 2015. Процитовано 22 жовтня 2014.
- ↑ Повторне голосування з виборів Президента України 07 лютого 2010 року. ЦВК. 7 лютого 2010. Архів оригіналу за 5 серпня 2012. Процитовано 22 жовтня 2013.
- ↑ Тимошенко не визнала поразку: «Янукович – не наш президент». Українська правда. 13 лютого 2010. Архів оригіналу за 28 вересня 2014. Процитовано 22 жовтня 2013.
- ↑ Янукович закликає Тимошенко піти у відставку. Українська правда. 10 лютого 2010. Архів оригіналу за 28 вересня 2014. Процитовано 22 жовтня 2013.
- ↑ Суд зупинив рішення про перемогу Януковича. Українська правда. 17 лютого 2010. Архів оригіналу за 23 жовтня 2013. Процитовано 22 жовтня 2013.
- ↑ Тимошенко відкликала позов із суду. Українська правда. 20 лютого 2010. Архів оригіналу за 23 жовтня 2013. Процитовано 22 жовтня 2013.
- ↑ Юлія Тимошенко: я не визнаю Януковича президентом. Українська правда. 22 лютого 2010. Архів оригіналу за 24 лютого 2010. Процитовано 22 лютого 2010.
- ↑ Цей день в історії. Другий уряд Юлії Тимошенко. https://www.jnsm.com.ua/. Архів оригіналу за 7 листопада 2021. Процитовано 7 грудня 2021.
- ↑ «После создания в парламенте Украины „коалиции тушек“ премьером страны стал Азаров. Правительство утверждено, 11.03.2010» [Архівовано 18 травня 2011 у Wayback Machine.].
- ↑ Заявление Юлии Тимошенко по поводу решения Конституционного Суда Украины (08.04.2010). Архів оригіналу за 13.04.2010. Процитовано 05.02.2011.
- ↑ Тимошенко назвала КС злочинцями і звернулася до світу. Архів оригіналу за 11 квітня 2010. Процитовано 8 квітня 2010.
- ↑ Тимошенко требует от Януковича освободить «политзаключенных». https://novosti.dn.ua/ (російська) . Архів оригіналу за 7 грудня 2021. Процитовано 7 грудня 2021.
- ↑ Спільна заява Covington & Burling LLP та BDO щодо звинувачень на адресу Тимошенко. Українська правда. 18 червня 2011. Архів оригіналу за 10 жовтня 2017. Процитовано 11 грудня 2018.
- ↑ Уряд Тимошенко не витрачав кіотські кошти", - Держказначейство. РБК-Україна. 07.08.2014. Архів оригіналу за 24 жовтня 2014. Процитовано 24 жовтня 2014.
- ↑ На Тимошенко завели ще одну справу. Тепер за газові контракти. Українська правда. 11 квітня 2011. Архів оригіналу за 30 жовтня 2014. Процитовано 24 жовтня 2014.
- ↑ Суд над Тимошенко. Почалося. Українська правда. 24 червня 2011. Архів оригіналу за 22 червня 2013. Процитовано 26 червня 2011.
- ↑ Юлію Тимошенко заарештували. Радіо Свобода. 05.08.2011. Архів оригіналу за 24 жовтня 2014. Процитовано 24 жовтня 2014.
- ↑ Тимошенко дали сім років. Архів оригіналу за 14 жовтня 2011. Процитовано 11 жовтня 2011.
- ↑ Вирок Юлії Тимошенко. Архів оригіналу за 4 жовтня 2013. Процитовано 12 червня 2013.
- ↑ «Турчинов: Тимошенко врятувала Європу і Україна». Сайт «Донбасс.ua», 11.08.2011. Архів оригіналу за 4 листопада 2013. Процитовано 3 листопада 2011.
- ↑ Десять років тому Юлія Тимошенко отримала сім років тюрми. https://www.pravdatut.ua/. Архів оригіналу за 26 грудня 2021. Процитовано 26 грудня 2021.
- ↑ Вищий спецсуд засвідчив повну деградацію судової системи – «Батьківщина». Українська правда. 6 вересня 2013. Архів оригіналу за 11 листопада 2013. Процитовано 19 листопада 2013.
- ↑ У Тимошенко заявили, що Янукович цинічно знехтував їхнім "подарунком". Українська правда. 14 жовтня 2013. Архів оригіналу за 17 листопада 2013. Процитовано 19 листопада 2013.
- ↑ Генпрокуратура отменила постановление о закрытии дела Тимошенко по долгам ЕЭСУ. Інтерфакс-Україна. 24 жовтня 2011. Архів оригіналу за 19 травня 2014. Процитовано 19 травня 2014.
- ↑ У Тимошенко кажуть, що прокурори мають українців за баранів. Українська правда. 27 жовтня 2011. Архів оригіналу за 21 травня 2014. Процитовано 19 травня 2014.
- ↑ Власенко пояснив Генпрокуратурі, що вона промахнулася зі справою ЄЕСУ. Українська правда. 26 жовтня 2011. Архів оригіналу за 21 травня 2014. Процитовано 19 травня 2014.
- ↑ У Тимошенко стало на 1 справу менше. ГПУ вже назвала її винною. Українська правда. 7 грудня 2011. Архів оригіналу за 21 травня 2014. Процитовано 19 травня 2014.
- ↑ Тимошенко вдруге арештували. Українська правда. 8 грудня 2011. Архів оригіналу за 21 травня 2014. Процитовано 19 травня 2014.
- ↑ Європа: другий арешт Тимошенко в СІЗО суперечить європейській конвенції. Українська правда. 9 грудня 2011. Архів оригіналу за 21 травня 2014. Процитовано 19 травня 2014.
- ↑ Посли країн-членів ЄС проведуть екстрену зустріч з Карпачовою. Сайт «Фокус», 8.12.2011. Архів оригіналу за 9 січня 2012. Процитовано 11 грудня 2011.
- ↑ а б У Харкові суд закрив справу ЄЕСУ. УНІАН. 28 лютого 2014. Архів оригіналу за 14 жовтня 2014. Процитовано 19 травня 2014.
- ↑ Тимошенко засудили до 7 років ув’язнення. Радіо Свобода. Архів оригіналу за 28 січня 2022. Процитовано 23 січня 2022.
- ↑ Захід і Росія засудили Україну за вирок Тимошенко, ВВС. Архів оригіналу за 27 лютого 2022. Процитовано 15 червня 2021.
- ↑ УП: «Обама вимагає звільнення Тимошенко». Архів оригіналу за 26 жовтня 2011. Процитовано 3 листопада 2011.
- ↑ Тимошенко відповість за перевищення повноважень. 11.10.2011. Архів оригіналу за 11.01.2012. Процитовано 05.11.2011.
- ↑ «Генсек ООН стурбований вироком Тимошенко». Сайт інформагентства «РБК-Україна», 12.10.2011. Архів оригіналу за 14 листопада 2011. Процитовано 3 листопада 2011.
- ↑ Керівники місії Європарламенту Кокс і Кваснєвський відвідають Україну 26-28 травня. УНІАН. Архів оригіналу за 24 січня 2022. Процитовано 24 січня 2022.
- ↑ Мандат місії Квасневського-Кокса продовжили. BBC. Архів оригіналу за 24 січня 2022. Процитовано 24 січня 2022.
- ↑ Суцільні порушення прав людини в справах Тимошенко, Луценка, Іващенка, Корнійчука. Частина 1. Главком. 16.08.2011. Архів оригіналу за 24 жовтня 2014. Процитовано 24 жовтня 2014.
- ↑ Суцільні порушення прав людини в справах Тимошенко, Луценка, Іващенка, Корнійчука. Частина 2. Главком. 16.08.2011. Архів оригіналу за 24 жовтня 2014. Процитовано 24 жовтня 2014.
- ↑ Данський Гельсінський комітет з прав людини: Чи намагається Україна покращити верховенство права?(повний текст). Тиждень.ua. 13 квітня 2012. Архів оригіналу за 24 жовтня 2014. Процитовано 24 жовтня 2014.
- ↑ Freedom House призывает Киев разрешить участие заключенных оппозиционеров в выборах во избежание международной изоляции (рос.). Інтерфакс-Україна. 05.07.2012. Архів оригіналу за 24 жовтня 2014. Процитовано 24 жовтня 2014.
- ↑ Freedom House закликає ЄС наполягати на звільненні Тимошенко. Українська правда. 9 квітня 2013. Архів оригіналу за 22 жовтня 2014. Процитовано 24 жовтня 2014.
- ↑ Віце-президент ПАРЄ: Ситуація з Тимошенко — це аномалія, яку важко зрозуміти. Український тиждень. 19 січня 2013. Архів оригіналу за 22 травня 2014. Процитовано 22 травня 2014.
- ↑ Докладчик ПАСЕ: Тимошенко можно назвать политзаключенной. LB.ua. 28 июня 2013. Архів оригіналу за 21 вересня 2013. Процитовано 20 вересня 2013.
- ↑ Європа вимагає від України негайно звільнити політв'язнів, у тому числі і Тимошенко. ТСН.ua. 6 лютого 2014. Архів оригіналу за 10 травня 2014. Процитовано 22 травня 2014.
- ↑ Тимошенко подала апеляцію. Українська правда. 24 жовтня 2011. Архів оригіналу за 20 грудня 2013. Процитовано 19 листопада 2013.
- ↑ Тимошенко не прийшла до суду. Українська правда. 13 грудня 2011. Архів оригіналу за 20 грудня 2013. Процитовано 19 листопада 2013.
- ↑ Захисники Тимошенко намагаються позбутися усієї колегії. Українська правда. 13 грудня 2011. Архів оригіналу за 20 грудня 2013. Процитовано 19 листопада 2013.
- ↑ Чоловік судді у справі Тимошенко працює у Генпрокуратурі. Українська правда. 3 грудня 2011. Архів оригіналу за 20 грудня 2013. Процитовано 19 листопада 2013.
- ↑ Защита Тимошенко не будет ходить в суд на апелляции. ЛІГАБізнесІнформ. 22 грудня 2011. Архів оригіналу за 20 грудня 2013. Процитовано 19 листопада 2013.
- ↑ Апеляційний суд залишив у силі вирок Тимошенко. ВВС Україна. 23 грудня 2011. Архів оригіналу за 18 березня 2012. Процитовано 19 листопада 2013.
- ↑ Президент Європарламенту чекав іншого рішення щодо апеляції Тимошенко. УНІАН. 24 грудня 2011.
- ↑ У ЄС шкодують, що Тимошенко залишилась поза виборами. УНІАН. 24 грудня 2011.
- ↑ МЗС Франції не задоволений рішенням Апеляційного суду по Тимошенко. Українська правда. 26 грудня 2011. Архів оригіналу за 28 вересня 2014. Процитовано 20 листопада 2013.
- ↑ США розчаровані Україною і вимагають звільнити Тимошенко. Українська правда. 28 грудня 2011. Архів оригіналу за 28 вересня 2014. Процитовано 20 листопада 2013.
- ↑ Канада підтримала Тимошенко. УНІАН. 25 грудня 2011.
- ↑ Голова ЄНП: Тимошенко продовжують переслідувати. УНІАН. 24 грудня 2011.
- ↑ Діаспора теж не оцінила підтвердження вироку Тимошенко. Українська правда. 31 грудня 2011. Архів оригіналу за 28 вересня 2014. Процитовано 20 листопада 2013.
- ↑ Захист подав касацію на вирок Тимошенко. BBC. Архів оригіналу за 3 лютого 2022. Процитовано 3 лютого 2022.
- ↑ https://lb.ua/news/2012/06/24/157826_byutovtsi_piketom_zhdut_komissiyu.html [Архівовано 26 серпня 2021 у Wayback Machine.] Кваснєвський і Кокс приїхали до Тимошенко в лікарню, Лівий берег
- ↑ Євросудді пішли думати над справою Тимошенко. Україна визнала частину вимог?. Українська правда. 28 серпня 2012. Архів оригіналу за 2 лютого 2014. Процитовано 19 листопада 2013.
- ↑ Суд відмовився випускати Тимошенко. Українська правда. 29 серпня 2012. Архів оригіналу за 17 січня 2013. Процитовано 19 листопада 2013.
- ↑ У ПАРЄ розчаровані відхиленням касаційної скарги Тимошенко. УНІАН. 29 серпня 2012. Архів оригіналу за 23 жовтня 2012. Процитовано 19 листопада 2013.
- ↑ США також розчаровані рішенням Вищого спецсуду щодо касації Тимошенко. Тиждень.ua. 30 серпня 2012. Архів оригіналу за 2 лютого 2014. Процитовано 19 листопада 2013.
- ↑ Велика Британія розчарована рішенням Вищого спецсуду у справі Тимошенко. Тиждень.ua. 29 серпня 2012. Архів оригіналу за 2 лютого 2014. Процитовано 19 листопада 2013.
- ↑ Канада розчарована рішенням по касації Тимошенко. Посольство Канади в Україні. 29 серпня 2012. Архів оригіналу за 19 січня 2015. Процитовано 19 листопада 2013.
- ↑ ЄС розчарований рішенням Вищого спецсуду щодо касації Тимошенко. Тиждень.ua. 29 серпня, 2012. Архів оригіналу за 2 лютого 2014. Процитовано 19 листопада 2013.
- ↑ Harding, Luke (5 квітня 2018). Ex-Trump aide Paul Manafort approved 'black ops' to help Ukraine president. The Guardian (брит.). ISSN 0261-3077. Архів оригіналу за 9 квітня 2018. Процитовано 6 квітня 2018.
- ↑ https://ukrainian.voanews.com/a/tymoshenko-manafort-brud/4571732.html [Архівовано 26 серпня 2021 у Wayback Machine.] Манафорт таємно поливав Тимошенко брудом у західних ЗМІ — текст обвинувачення спеціального прокурора Мюллера, Голос Америки, 14 вересня 2018
- ↑ Former Trump aide approved 'black ops' to help Ukraine president, The Guardian. Архів оригіналу за 19 жовтня 2021. Процитовано 1 жовтня 2021.
- ↑ принимал тайные операции против Тимошенко — The Guardian[недоступне посилання]
- ↑ Справа «Тимошенко проти України» (Заява № 49872/11). https://zakon.rada.gov.ua/. Архів оригіналу за 5 лютого 2022. Процитовано 5 лютого 2022.
- ↑ Тимошенко з Клінтоном і Колем потрапила до списку номінантів на «Нобеля». [Архівовано 2020-04-25 у Wayback Machine.] Дзеркало тижня. 27.02.2012. (Перевірено 07.10.2012)
- ↑ В СІЗО кажуть: камеру Тимошенко отрутою не білили, а кров пропонують взяти у її сусідок. Сайт газети «Сегодня», 22.08.2011. Архів оригіналу за 3 березня 2012. Процитовано 11 грудня 2011.
- ↑ а б «Казус Ющенко» для Тимошенко — 2. Сергій Лозунько. Сайт газети «2000», 6.12.2011. Архів оригіналу за 03.11.2013. Процитовано 11.12.2011.
- ↑ Карпачова розповіла, як слідчі робили Тимошенко масаж серця. Сайт телеканалу «ТСН» (Київ), 24.11.2011. Архів оригіналу за 28 листопада 2011. Процитовано 11 грудня 2011.
- ↑ а б Тортури можуть тривати, поки маму не вб'ють. Главком. 07.12.2011. Архів оригіналу за 7 січня 2012. Процитовано 11 грудня 2011.
- ↑ а б Депутат: По коридорах лікарні Тимошенко тягнули два амбали. А на голову їй накинули рядно. Сайт «Кореспондент», 25.11.2011. Архів оригіналу за 27 листопада 2011. Процитовано 11 грудня 2011.
- ↑ Над Тимошенко знущалися під час обстеження? Євген Солонина.Сайт радіо «Свобода», 25.11.2011. Архів оригіналу за 14 грудня 2011. Процитовано 11 грудня 2011.
- ↑ Що Янукович пообіцяв Коморовському: підсумки зустрічі. Сайт "Міський дозор. Харків ", 28.11.2011. Архів оригіналу за 1 червня 2012. Процитовано 11 грудня 2011.
- ↑ Власенко: жива Тимошенко Януковичу не потрібна. Сайт «MigNEWS.com.ua», 29.11.2011. Архів оригіналу за 4 листопада 2013. Процитовано 11 грудня 2011.
- ↑ БЮТ зривав роботу Ради, закликаючи врятувати Тимошенко. Сайт газети «Сегодня», 06.12.2011. Архів оригіналу за 04.02.2012. Процитовано 11.12.2011.
- ↑ Батьківщина обігнала по рейтингу партію Януковича, — опитування. Сайт «Фокус», 9.12.2011. Архів оригіналу за 8 січня 2012. Процитовано 11 грудня 2011.
- ↑ ЄС вже каже, що Україна може залишитися без асоціації. Сайт газети «Сегодня», 9.12.2011. Архів оригіналу за 4 лютого 2012. Процитовано 11 грудня 2011.
- ↑ Конгрес з Тимошенко. Віталій Червоненко, сайт «Главком», 9.7.2011. Архів оригіналу за 3 листопада 2013. Процитовано 11 грудня 2011.
- ↑ Екс-прем'єр-міністр України Юлія Тимошенко згодна провести медичне обстеження стану її здоров'я будь-яким незалежним медичним спеціалістом. Сайт «Фокус», 9.12.2011. Архів оригіналу за 3 листопада 2013. Процитовано 11 грудня 2011.
- ↑ Андрес Эркель: те, кто сравнивает Украину с Белоруссией, просто не знают, что там происходит. [Архівовано 4 жовтня 2012 у Wayback Machine.] «Коммерсантъ Украина». 02.10.2012. (рос.) (Перевірено 06.10.2012)
- ↑ Європейський Суд наказав відправити Тимошенко в лікарню. Українська правда. 16 березня 2012. Архів оригіналу за 25 жовтня 2014. Процитовано 25 жовтня 2014.
- ↑ Лікарі берлінської клініки Charité назвали діагноз Тимошенко. Радіо Свобода. 27.04.2012. Архів оригіналу за 25 жовтня 2014. Процитовано 25 жовтня 2014.
- ↑ ТИМОШЕНКО ПРИВЕЗЛИ ДО ЛІКАРНІ. Українська правда. 9 травня 2012. Архів оригіналу за 25 жовтня 2014. Процитовано 25 жовтня 2014.
- ↑ Юлию Тимошенко держат при камере. Коммерсант. 06.09.2012. Архів оригіналу за 25 жовтня 2014. Процитовано 25 жовтня 2014.
- ↑ а б «В лікарні умови Юлії Тимошенко гірші, ніж у засуджених на довічне ув’язнення». Високий Замок. 14 лютого 2013. Архів оригіналу за 25 жовтня 2014. Процитовано 25 жовтня 2014.
- ↑ Тимошенко оголосила голодування. Українська правда. 24 квітня 2012. Архів оригіналу за 2 липня 2014. Процитовано 3 березня 2014.
- ↑ Тимошенко снова объявила голодовку. Кореспондент.net. 29 жовтня 2012. Архів оригіналу за 5 листопада 2013. Процитовано 3 березня 2014.
- ↑ Юлія Тимошенко: у солідарність з учасниками Євромайданів я оголошую голодування. Офіційний сайт Юлії Тимошенко. 25 листопада 2013. Архів оригіналу за 28 грудня 2013. Процитовано 3 березня 2014.
- ↑ У палаті Тимошенко виявили схованку — пенітенціарна служба. [Архівовано 28 лютого 2014 у Wayback Machine.] Радіо Свобода. 13.09.2012.
- ↑ Тимошенко: рівень радіації у палаті чотири рази перевищував норму. [Архівовано 28 лютого 2014 у Wayback Machine.] Радіо Свобода. 13.09.2012.
- ↑ Ліки Тимошенко могли підкинути під час обшуку — адвокат. [Архівовано 28 лютого 2014 у Wayback Machine.] Радіо Свобода. 13.09.2012.
- ↑ Медики харківської лікарні нічого не знають про вилучені у Тимошенко ліки — Гармс. [Архівовано 25 листопада 2012 у Wayback Machine.] Радіо Свобода. 18.09.2012.
- ↑ а б Німецький лікар не виключає, що Тимошенко може стати інвалідом. Радіо Свобода. 18.09.2012. Архів оригіналу за 25 листопада 2012. Процитовано 3 жовтня 2012.
- ↑ Тимошенко перебуватиме у харківській лікарні ще щонайменше місяць. [Архівовано 2 грудня 2012 у Wayback Machine.] Радіо Свобода. 18.09.2012.
- ↑ Лікарі рекомендують Тимошенко лікуватися, незважаючи на страх. Українська правда. 10 червня 2013. Архів оригіналу за 13 червня 2013. Процитовано 11 червня 2013.
- ↑ Тимошенко потрібна термінова операція, заявляє її дочка, посилаючись на німецьких лікарів. Інтерфакс-Україна. 01.07.2013. Архів оригіналу за 25 жовтня 2014. Процитовано 25 жовтня 2014.
- ↑ Лікарі Шаріте: Операція – єдиний шанс для Тимошенко. Українська правда. 16 жовтня 2013. Архів оригіналу за 25 жовтня 2014. Процитовано 25 жовтня 2014.
- ↑ Три країни ЄС не підпишуть угоду з Україною без вирішення справи Тимошенко. Українська правда. 21 жовтня 2013. Архів оригіналу за 25 жовтня 2014. Процитовано 25 жовтня 2014.
- ↑ Голова Єврокомісії: Наступні тижні критичні для України. Українська правда. 23 жовтня 2013. Архів оригіналу за 25 жовтня 2014. Процитовано 25 жовтня 2014.
- ↑ Керівництво Євросоюзу: українська влада має вирішити все, і питання Тимошенко. Українська правда. 25 жовтня 2013. Архів оригіналу за 25 жовтня 2014. Процитовано 25 жовтня 2014.
- ↑ Європа нагадала Януковичу: час спливає. Українська правда. 10 листопада 2013. Архів оригіналу за 25 жовтня 2014. Процитовано 25 жовтня 2014.
- ↑ МЗС Литви: Питання звільнення Тимошенко в країнах ЄС – символічне. Українська правда. 16 червня 2013. Архів оригіналу за 25 жовтня 2014. Процитовано 25 жовтня 2014.
- ↑ Янукович перевів відповідальність за Тимошенко на Верховну раду. Українська правда. 17 жовтня 2013. Архів оригіналу за 25 жовтня 2014. Процитовано 25 жовтня 2014.
- ↑ ВР створила робочу групу по Тимошенко за сценарієм ПР. Українська правда. 8 листопада 2013. Архів оригіналу за 25 жовтня 2014. Процитовано 25 жовтня 2014.
- ↑ ВР провалила всі проекти щодо лікування Тимошенко. Українська правда. 21 листопада 2013. Архів оригіналу за 25 жовтня 2014. Процитовано 25 жовтня 2014.
- ↑ Тимошенко закликала ЄС підписати угоду без її звільнення. 27 листопада 2013. Архів оригіналу за 25 жовтня 2014. Процитовано 25 жовтня 2014.
- ↑ Гельсінська спілка з прав людини просить Януковича помилувати Тимошенко. Ракурс. 10.04.2013. Архів оригіналу за 25.10.2014. Процитовано 25.10.2014.
- ↑ Львівська облрада звернулась до Президента із клопотанням про помилування Тимошенко. Новини Львова. 25.04.2013. Архів оригіналу за 25 жовтня 2014. Процитовано 25 жовтня 2014.
- ↑ Луцька міська рада просить помилувати Тимошенко. ВолиньPost. 24 квітня 2013. Архів оригіналу за 25 жовтня 2014. Процитовано 25 жовтня 2014.
- ↑ Звернення до Президента України щодо помилування та звільнення від тюремного ув’язнення Юлії Тимошенко. Тернопільська міська рада. 26 квітня 2013. Архів оригіналу за 25 жовтня 2014. Процитовано 25 жовтня 2014.
- ↑ а б в г Доповідь Українському Уряду щодо візиту в Україну, здійсненого Європейським комітетом з питань запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню (КЗК) з 1 по 10 грудня 2012 р. (переклад В. Човгана, Харківська правозахисна група). Права Людини в Україні. Інформаційний портал Харківської правозахисної групи. 5 вересня 2013. Архів оригіналу за 19 січня 2015. Процитовано 25 жовтня 2014.
- ↑ а б Європейська конвенція з прав людини (PDF). Офіс Ради Європи в Україні. 6 квітня 2012. Архів оригіналу (PDF) за 8 квітня 2014. Процитовано 11 вересня 2013.
- ↑ Тейшейра не втрачає надії зустрітись з Тимошенко. Тиждень.ua. 18 червня 2012. Архів оригіналу за 25 жовтня 2014. Процитовано 25 жовтня 2014.
- ↑ Власенко запевняє, що Тимошенко незаконно позбавили побачення з главою МЗС Швеції. ZN.UA. 12 вересня 2012. Архів оригіналу за 26 жовтня 2014. Процитовано 25 жовтня 2014.
- ↑ За вказівкою Януковича тюремники зірвали побачення, – Юлія Тимошенко. ТВі. 15 квітня 2013. Архів оригіналу за 25 жовтня 2014. Процитовано 25 жовтня 2014.
- ↑ Власенко: забороняти Тимошенко побачення через нежить ніхто не має права. Тиждень.ua. 15 листопада 2013. Архів оригіналу за 25 жовтня 2014. Процитовано 25 жовтня 2014.
- ↑ Доньці Тимошенко дозволили недовге побачення з матір’ю. Львівська газета. 26 листопада 2013. Архів оригіналу за 8 березня 2016. Процитовано 4 січня 2022.
- ↑ Німецький лікар: у Тимошенко - важке захворювання, лікування буде тривалим. УНІАН. 24.05.2012. Архів оригіналу за 25 жовтня 2014. Процитовано 25 жовтня 2014.
- ↑ "Шаріте": Тимошенко варто везти в Київ на "швидкій", а до цього робити гімнастику. Українська правда. 28 лютого 2013. Архів оригіналу за 25 жовтня 2014. Процитовано 25 жовтня 2014.
- ↑ Тимошенко може пересуватися лише за допомогою медперсоналу - Власенко. УНІАН. 18.06.2013. Архів оригіналу за 25 жовтня 2014. Процитовано 25 жовтня 2014.
- ↑ Дочка Тимошенко: влада нічого не пропонує для її лікування. Українська правда. 20 липня 2013. Архів оригіналу за 25 жовтня 2014. Процитовано 25 жовтня 2014.
- ↑ Евгения Тимошенко рассказала, что матери нельзя проводить терапию и операцию. Независимое бюро новостей. 04.01.2014. Архів оригіналу за 25.10.2014. Процитовано 25.10.2014.
- ↑ Від Тимошенко ховають стаціонарні телефони. Українська правда. 26 липня 2012. Архів оригіналу за 25 жовтня 2014. Процитовано 25 жовтня 2014.
- ↑ Тюремники не планують доставляти Тимошенко на суд - донька. Українська правда. 24 січня 2014. Архів оригіналу за 25 жовтня 2014. Процитовано 25 жовтня 2014.
- ↑ Тимошенко оголосила голодування проти фальсифікацій. Українська правда. 29 жовтня 2012. Архів оригіналу за 25 жовтня 2014. Процитовано 25 жовтня 2014.
- ↑ Тимошенко оголосила голодування. Українська правда. 25 листопада 2013. Архів оригіналу за 25 жовтня 2014. Процитовано 25 жовтня 2014.
- ↑ Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод. Верховна Рада України. 01.06.2010. Архів оригіналу за 6 жовтня 2015. Процитовано 24 жовтня 2014.
- ↑ а б Judgment Tymoshenko v. Ukraine - press release in Ukrainian. HUDOC Search Page. 30 квітня 2013. Архів оригіналу за 22 вересня 2020. Процитовано 25 квітня 2020.
- ↑ Євросуд взявся за другу скаргу Тимошенко. Українська правда. 15 липня 2013. Архів оригіналу за 23 жовтня 2014. Процитовано 24 жовтня 2014.
- ↑ Tymoshenko v. Ukraine no. 2 - sprava, yaka stosuetsya kryminalnogo provadzhennya peredana Uryadu dlya nadannya zauvazhen. HUDOC Search Page. 15.07.2013. Архів оригіналу за 22 вересня 2020. Процитовано 25 квітня 2020.
- ↑ Доповідь КЗК (PDF). Європейський комітет з питань запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню (КЗК). 5 вересня 2013. Архів оригіналу (PDF) за 27 вересня 2013. Процитовано 18 вересня 2013.
- ↑ Тимошенко хочуть дати довічне. Українська правда. 18 січня 2013. Архів оригіналу за 4 червня 2013. Процитовано 11 вересня 2013.
- ↑ а б Справу Тимошенко по Щербаню знову призупинили. Українська правда. 6 червня 2013. Архів оригіналу за 12 вересня 2013. Процитовано 11 вересня 2013.
- ↑ Тимошенко: суд доведе, що Щербаня я не вбивала. Українська правда. 22 січня 2013. Архів оригіналу за 23 жовтня 2014. Процитовано 24 жовтня 2014.
- ↑ У СПРАВІ ЩЕРБАНЯ ХОТІЛИ БАЧИТИ ТИМОШЕНКО. Спроба перенесена на завтра. Українська правда. 6 лютого 2013. Архів оригіналу за 23 жовтня 2014. Процитовано 24 жовтня 2014.
- ↑ Тимошенко просить євроспостерігачів допомогти з її доставкою до суду. Українська правда. 27 лютого 2013. Архів оригіналу за 23 жовтня 2014. Процитовано 24 жовтня 2014.
- ↑ Адвокат Тимошенко запевняє, що вона хоче в суд. Українська правда. 5 березня 2013. Архів оригіналу за 23 жовтня 2014. Процитовано 24 жовтня 2014.
- ↑ Франція розкритикувала Януковича за нову справу проти Тимошенко. Українська правда. 23 січня 2013. Архів оригіналу за 23 жовтня 2014. Процитовано 24 жовтня 2014.
- ↑ Карл Більдт: Янукович рухається не на Захід і не на Схід, а вниз. Німецька хвиля. 03.02.2013. Архів оригіналу за 24 жовтня 2014. Процитовано 24 жовтня 2014.
- ↑ Закон України від 21 лютого 2014 року № 746-VII «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України щодо імплементації до національного законодавства положень статті 19 Конвенції ООН проти корупції»
- ↑ Верховна Рада України прийняла Постанову «Про виконання міжнародних зобов'язань України щодо звільнення Тимошенко Ю. В.» / Інформаційне управління Апарату Верховної Ради України, 22.02.2014 13:40. Архів оригіналу за 25 лютого 2014. Процитовано 22 лютого 2014.
- ↑ Постанова Верховної Ради України від 22 лютого 2014 року № 751-VII «Про виконання міжнародних зобов’язань України щодо звільнення Тимошенко Ю.В.»
- ↑ Тимошенко випустили. Вона йде на президентські вибори /УП, 22 лютого 2014, 17:46. Архів оригіналу за 2 березня 2014. Процитовано 22 лютого 2014.
- ↑ США привітали звільнення Тимошенко і роботу Ради [Архівовано 23 лютого 2014 у Wayback Machine.] Радіо свобода, 22 лютого 2014 р.
- ↑ Активисты остановили кортежи Яценюка и Тимошенко в Жулянах. видео | Автополигон. Архів оригіналу за 9 травня 2014. Процитовано 19 травня 2014.
- ↑ Когда Тимошенко прибыла в Киев, активисты Майдана остановили ее машину / Гордон. Архів оригіналу за 5 березня 2014. Процитовано 19 травня 2014.
- ↑ Тимошенко їде на Грушевського вшанувати пам'ять загиблих. Українська правда. 22 лютого 2014. Архів оригіналу за 28 березня 2014. Процитовано 4 квітня 2014.
- ↑ Тимошенко - Майдану: Маєте стояти тут, поки не побачите у владі людей, яким довіряєте. Українська правда. 2014-02-22 21:44. Архів оригіналу за 18 січня 2022. Процитовано 25 квітня 2020.
- ↑ Тимошенко зустрілася з послами США та ЄС. РБК. 23 лютого 2014. Архів оригіналу за 27 січня 2022. Процитовано 15 червня 2021.
- ↑ Юлія Тимошенко: зупинення агресії Росії в Україні – питання свободи всієї Європи. Офіційний сайт Юлії Тимошенко. 6 березня 2014. Архів оригіналу за 4 квітня 2014. Процитовано 4 квітня 2014.
- ↑ Реабілітація Тимошенко після перших оперативних маніпуляцій триватиме до двох тижнів – Микола Поліщук. Інтерфакс-Україна. 13 березня 2014. Архів оригіналу за 7 квітня 2014. Процитовано 4 квітня 2014.
- ↑ Тимошенко виписали з берлінської клініки. Німецька хвиля. 19 березня 2014. Архів оригіналу за 22 березня 2014. Процитовано 4 квітня 2014.
- ↑ Тимошенко прибула до Німеччини на лікування. Радіо "Свобода". 8 березня 2014. Архів оригіналу за 2 жовтня 2018. Процитовано 2 жовтня 2018.
- ↑ Тимошенко створила оперативний штаб реагування на військову агресію Росії. ZN.UA. 21 березня 2014. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 20 жовтня 2014.
- ↑ Тимошенко створює народний рух опору. Українська правда. 15 квітня 2014. Архів оригіналу за 21 жовтня 2014. Процитовано 20 жовтня 2014.
- ↑ Тимошенко створює народний рух опору. ICTV. 2014. Архів оригіналу за 31 серпня 2014. Процитовано 20 жовтня 2014.
- ↑ 24 серпня Голова Комітету Андрій Кожем'якін, член Комітету Олександр Дубовой привітали бійців 34-го батальйону територіальної оборони "Батьківщина" з Днем незалежності України та передали військове спорядження. Верховна Рада України. Комітет з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності. 26 серпня 2014. Архів оригіналу за 20 жовтня 2014. Процитовано 20 жовтня 2014.
- ↑ Батальйон "Батьківщина" заявив про знищення ватажка терористів Лєшого. УНІАН. 02.08.2014. Архів оригіналу за 20 жовтня 2014. Процитовано 20 жовтня 2014.
- ↑ На Кировоградщине начал работу добровольческий батальон (рос.). ВЕСТИУА. 18 травня 2014. Архів оригіналу за 1 липня 2014. Процитовано 20 жовтня 2014.
- ↑ 42-му батальйону тероборони в зоні АТО передали бронежилети (Фоторепортаж. Відео). Златопіль. Усі новини Кіровоградщини. 20 серпня 2014. Архів оригіналу за 20 жовтня 2014. Процитовано 20 жовтня 2014.
- ↑ Закон України «Про реабілітацію осіб на виконання рішень Європейського суду з прав людини». Верховна Рада України. 28.02.2014. Архів оригіналу за 15 липня 2014. Процитовано 20 жовтня 2014.
- ↑ Кузьмін заявив, що не накопав на Тимошенко, але слідчі страждають. Українська правда. 23 травня 2014. Архів оригіналу за 9 жовтня 2014. Процитовано 20 жовтня 2014.
- ↑ Підстав для порушення кримінальних справ проти Тимошенко не було, - екс-замгенпрокурора. РБК-Україна. 11 березня 2015. Архів оригіналу за 16 травня 2021. Процитовано 25 квітня 2020.
- ↑ Верховний суд закрив «газову справу» Тимошенко. ICTV. 14 квітня 2014. Архів оригіналу за 19 травня 2014. Процитовано 19 травня 2014.
- ↑ Суд поставив крапку у "газовій справі" Тимошенко. ZN.UA. 24 червня 2014. Архів оригіналу за 15 жовтня 2014. Процитовано 17 жовтня 2014.
- ↑ ЄСПЛ припинив розгляд справи Тимошенко щодо політичних переслідуваннях. rbk. 22 січня 2015. Архів оригіналу за 3 лютого 2015. Процитовано 27 січня 2015.
- ↑ ЄСПЛ вирішив припинити вивчення другої скарги Тимошенко в результаті "дружнього врегулювання. ua.interfax. 22 січня 2015. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 27 січня 2015.
- ↑ Юлія Тимошенко: я балотуватимуся на посаду президента на виборах 25 травня. Офіційний сайт Юлії Тимошенко. 27 лютого 2014. Архів оригіналу за 28 березня 2014. Процитовано 29 березня 2014.
- ↑ "Батьківщина" висунула Тимошенко в президенти. ICTV. 29 лютого 2014. Архів оригіналу за 2 квітня 2014. Процитовано 29 березня 2014.
- ↑ Вибори Президента України 2014. Тимошенко Юлія Володимирівна. Передвиборча програма. ЦВК. 31.03.2014. Архів оригіналу за 27 лютого 2018. Процитовано 17 жовтня 2014.
- ↑ Війна штабів. Навіщо їй участь, а йому — перемога. Архів оригіналу за 11 травня 2014. Процитовано 11 травня 2014.
- ↑ Протокол ЦВК про результати виборів Президента України (PDF). ЦВК. 25 травня 2014. Архів оригіналу (PDF) за 25 червня 2014. Процитовано 20 жовтня 2014.
- ↑ Тимошенко анонсировала проведение реформы в "Батькивщине": "Работаю над реформой партии" (рос.). Цензор.нет. 02.06.2014.
- ↑ Тимошенко хоче провести референдум щодо вступу в НАТО у день виборів у Раду. ZN.UA. 30 серпня 2014. Архів оригіналу за 5 травня 2015. Процитовано 20 жовтня 2014.
- ↑ Список "Батьківщини" на виборах очолила льотчиця Надя. Українська правда. 14 вересня 2014. Архів оригіналу за 20 жовтня 2014. Процитовано 20 жовтня 2014.
- ↑ Зусиллями Тимошенко Надію Савченко можуть звільнити ще до 26 січня, Слово і діло. Архів оригіналу за 9 липня 2021. Процитовано 2 липня 2021.
- ↑ «Батьківщина» заявляє про вихід із коаліції. Архів оригіналу за 1 березня 2022. Процитовано 2 квітня 2022.
- ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 23 липня 2021. Процитовано 23 липня 2021.
{{cite web}}
: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) - ↑ Кандидатка Тимошенко: 10 цитат за 5 років. Архів оригіналу за 9 липня 2021. Процитовано 2 липня 2021.
- ↑ Тарифний популізм: перерахунку за газ не варто очікувати. Архів оригіналу за 9 липня 2021. Процитовано 3 липня 2021.
- ↑ Юлія Тимошенко: Українська ГТС коштує, мінімум, 300 мільярдів євро. Укрінформ (укр.). 19 квітня 2018. Архів оригіналу за 23 липня 2021. Процитовано 23 липня 2021.
- ↑ Газовий популізм: експерти про плани Тимошенко щодо ГТС і "Нафтогазу", DW. Архів оригіналу за 1 березня 2022. Процитовано 2 квітня 2022.
- ↑ Рада продовжила мораторій на продаж землі. Архів оригіналу за 9 липня 2021. Процитовано 2 липня 2021.
- ↑ Без коси і з новим курсом (ua) . Архів оригіналу за 23 липня 2021. Процитовано 15 червня 2018.
- ↑ Як і перед ким презентувала «новий курс» Тимошенко (ua) . Процитовано 15 червня 2018.
- ↑ Тимошенко зібрала форум, щоб оголосити "новий економічний курс". Укрінформ (ua) . Архів оригіналу за 23 липня 2021. Процитовано 21 вересня 2020.
- ↑ Вся правда про Новий курс від Тимошенко: що потрібно знати. Обозреватель (ua) . 12 жовтня 2018. Архів оригіналу за 23 липня 2021. Процитовано 23 липня 2021.
- ↑ «Новий курс» Тимошенко на вибори. Архів оригіналу за 9 липня 2021. Процитовано 3 липня 2021.
- ↑ Юлія Тимошенко: новий курс — це прискорене економічне зростання на 7 % щороку. Архів оригіналу за 9 липня 2021. Процитовано 3 липня 2021.
- ↑ Куди приведе Україну «Новий курс» Юлії Тимошенко? Документ є компіляцію наукових робіт та міжнародного досвіду, але реалістичного і збалансованого плану не вийшло. (рос). Архів оригіналу за 9 липня 2021. Процитовано 3 липня 2021.
- ↑ Оцінка «нового економічного курсу» Юлії Тимошенко: звідки гроші? Кандидат в президенти Юлія Тимошенко презентувала свою економічну програму. Чи можна її реалізувати в Україні?. Архів оригіналу за 9 липня 2021. Процитовано 3 липня 2021.
- ↑ “Батьківщина” висунула Тимошенко кандидатом у президенти. www.ukrinform.ua (укр.). Архів оригіналу за 3 липня 2020. Процитовано 30 червня 2020.
- ↑ ЦВК зареєструвала Тимошенко, Ляшка і ще 4 кандидатів у президенти. Українська правда (укр.). Архів оригіналу за 30 червня 2020. Процитовано 30 червня 2020.
- ↑ Юлія Тимошенко розпочала великий передвиборчий тур Україною. Батьківщина (укр.). 5 лютого 2019. Архів оригіналу за 30 жовтня 2021. Процитовано 30 червня 2020.
- ↑ Стартувала всеукраїнська акція єднання "Україна обирає зміни" за участі кандидата в президенти Тимошенко - новини Еспресо TV | Україна. espreso.tv. Архів оригіналу за 2 липня 2020. Процитовано 30 червня 2020.
- ↑ "Двійник" для Тимошенко. 10 фактів про Юрія Тимошенка. Еспресо ТВ (ua) . Архів оригіналу за 11 червня 2020. Процитовано 13 лютого 2019.
- ↑ Депутата Тимошенка виключили з «Народного фронту» через плани балотуватись у президенти. Громадське ТВ (ua) . Процитовано 17 січня 2019.
- ↑ Тимошенко стверджує, що нардеп Юрій Тимошенко є технічним кандидатом від влади проти неї. Інтерфакс Україна (ua) . Архів оригіналу за 11 травня 2021. Процитовано 8 лютого 2019.
- ↑ Сергій Тарута підписав Меморандум про взаємодію з Юлією Тимошенко (відео). www.unian.ua (укр.). Архів оригіналу за 30 червня 2020. Процитовано 30 червня 2020.
- ↑ України, Федерація професійних спілок. INTV. Федерація профспілок України підтримала Соціальну доктрину Юлії Тимошенко (відео). Федерація професійних спілок України (укр.). Архів оригіналу за 30 червня 2020. Процитовано 30 червня 2020.
- ↑ Юлія Тимошенко: 31 березня – історичний день, що змінить майбутнє України. Батьківщина (укр.). 29 березня 2019. Архів оригіналу за 24 березня 2022. Процитовано 30 червня 2020.
- ↑ Вибори Президента України. Центральна виборча комісія України. Архів оригіналу за 1 квітня 2019. Процитовано 30.06.2020.
- ↑ Підтримка виборцями кандидата на пост Президента України в регіоні. Центральна виборча комісія. Архів оригіналу за 19 жовтня 2020. Процитовано 30.06.2020.
- ↑ Ігор Фещенко, Олексій Півторак. Офіційні звіти: скільки Порошенко, Тимошенко та Зеленський зібрали на кампанію. Чесно. Архів оригіналу за 27 листопада 2021. Процитовано 29 березня 2019.
- ↑ НАЗК зафіксувало порушення у фінзвітах 17 кандидатів у президенти, зокрема у Зеленського, Тимошенко, Гриценка та Бойка. Інтерфакс Україна (ua) . Архів оригіналу за 14 лютого 2021. Процитовано 26 березня 2019.
- ↑ Народні депутати України. Тимошенко Юлія Володимирівна. Офіційний вебпортал Верховної Ради України (ua) . Архів оригіналу за 27 січня 2021. Процитовано 29 серпня 2019.
- ↑ "Батьківщина" Тимошенко переходить в опозицію до партії Зеленського. DW (укр.). Архів оригіналу за 24 лютого 2022. Процитовано 13 листопада 2019.
- ↑ Национальный штаб защиты родной земли требует от Зеленского провести референдум. Інтерфакс Україна (рос.). 05-12-2019. Архів оригіналу за 11 листопада 2021. Процитовано 11 листопада 2021.
- ↑ Офіційно: Нацкорпус підтримає всеукраїнську акцію протесту, ініційовану Національним штабом захисту рідної землі. Національний корпус (ua) . 15-12-2019. Архів оригіналу за 11 листопада 2021. Процитовано 11 листопада 2021.
- ↑ Тимошенко пішла до КСУ із законопроєктом про ринок землі. Укрінформ (укр.). Архів оригіналу за 18 квітня 2021. Процитовано 18 листопада 2019.
- ↑ Із відповіді Прем'єр-міністра України Тимошенко на закиди міністра транспорту Є. Червоненка восени 2005 року (Червоненко з 2002 року є віце-президентом «Євро-Азійського Єврейського конгресу»). Архів оригіналу за 31 березня 2019. Процитовано 21 березня 2010.
- ↑ Кужель веде свій родовід від Рюриковичів, Табачник — від Романових, а Юлія Григян — від запорізьких козаків [Архівовано 13 квітня 2014 у Wayback Machine.] // Сайт «ОБКОМ». — 2009. — 14 травня.
- ↑ а б в Ахтунг: Тимошенко на экране. Тема. 12 грудня 2005. Архів оригіналу за 24 вересня 2015. Процитовано 20 жовтня 2014. (рос.) (укр.)
- ↑ а б Мария Дупак. Путь к успеху: Юлия Тимошенко (ФОТО, ВИДЕО). polittech. 23.12.2013. Архів оригіналу за 23.01.2015. Процитовано 23.01.2015. (рос.)
- ↑ https://uk.rodovid.org/wk/Запис:78385 [Архівовано 17 жовтня 2021 у Wayback Machine.] Володимир Абрамович Грігян
- ↑ Заарештовано чоловіка віце-прем'єра Юлії Тимошенко. Українська правда. 21 серпня 2000. Архів оригіналу за 23 жовтня 2014. Процитовано 17 жовтня 2014.
- ↑ Олександр Тимошенко отримав притулок у Чехії. Тиждень.ua. 7 січня 2012. Архів оригіналу за 22 жовтня 2014. Процитовано 17 жовтня 2014.
- ↑ Олександр Тимошенко на Євромайдані в Празі. Radiosvoboda. 28 листопада 2013. Архів оригіналу за 17 жовтня 2014. Процитовано 17 жовтня 2014.
- ↑ Міжнародну «Батьківщину» придумав чоловік Тимошенко. Tyzhden. 10 січня 2012. Архів оригіналу за 22 жовтня 2014. Процитовано 17 жовтня 2014.
- ↑ Олександр Тимошенко реєструє "Батьківщину" у Празі. Українська правда. 09 січня 2012. Архів оригіналу за 30 жовтня 2014. Процитовано 17 жовтня 2014.
- ↑ Чоловік Тимошенко прилетів до дружини й доньки в Дніпропетровськ. Українська правда. 24 лютого 2014. Архів оригіналу за 7 листопада 2014. Процитовано 7 липня 2014.
- ↑ Готуй вишиванки, Лондоне!. Україна молода. 2006. Архів оригіналу за 27 жовтня 2014. Процитовано 17 жовтня 2014.
- ↑ Дочка Тимошенко зустрілася з послами ЄС. ICTV. 18 квітня 2012. Архів оригіналу за 6 червня 2014. Процитовано 17 жовтня 2014.
- ↑ Президент ПАРЄ планує відвідати Тимошенко. Тиждень.ua. 16 червня 2012. Архів оригіналу за 6 червня 2014. Процитовано 17 жовтня 2014.
- ↑ Баррозу обіцяв не міняти свободу Тимошенко на "формальності" - Немиря. Українська правда. 14 грудня 2012. Архів оригіналу за 6 червня 2014. Процитовано 17 жовтня 2014.
- ↑ Евгения Тимошенко встретилась с Обамой (рос.). Главком. 13.02.2013. Архів оригіналу за 6 червня 2014. Процитовано 17 жовтня 2014.
- ↑ Євгенія Тимошенко зустрілась з віце президентом Європарламенту. Youtube.com. 25 лютого 2014. Архів оригіналу за 16 січня 2022. Процитовано 17 жовтня 2014.
- ↑ Дочь Тимошенко попросила Сенат США повлиять на "врагов демократии" (Текст выступления) (рос.). LB.ua. 2 лютого 2012. Архів оригіналу за 22 жовтня 2014. Процитовано 17 жовтня 2014.
- ↑ Євгенія Тимошенко виступила перед сенаторами (англ.). Youtube.com. 5 лютого 2012. Архів оригіналу за 5 квітня 2016. Процитовано 17 жовтня 2014.
- ↑ Євгенія Тимошенко: йдеться не тільки про мою маму. УНІАН. 22.03.2012. Архів оригіналу за 6 червня 2014. Процитовано 17 жовтня 2014.
- ↑ Євгенія Тимошенко виступила на щорічній Борнгольмській конференції. Високий Замок. 15 червня 2013. Архів оригіналу за 6 червня 2014. Процитовано 17 жовтня 2014.
- ↑ Евгения Карр на конгрессе ЕС в Марселе. Перевод (рос.). Youtube.com. 13 грудня 2011. Архів оригіналу за 5 квітня 2016. Процитовано 17 жовтня 2014.
- ↑ Евгения Тимошенко выступила на съезде Христианско-социального союза в Баварии (рос.). Rusverlag.de. 12.01.2014. Архів оригіналу за 6 червня 2014. Процитовано 2 квітня 2022.
- ↑ Тимошенко приняла участие в ежегодном собрании Союза христианских и центристских демократов Италии. Фоторепортаж (рос.). Цензор.НЕТ. 15.09.13.
- ↑ Євгенія Тимошенко: "Влада повністю оголила свої мотиви". Німецька хвиля. 25.01.2013. Архів оригіналу за 9 березня 2022. Процитовано 2 квітня 2022.
- ↑ "Мы будем бороться до конца": Евгения Тимошенко в Париже (рос.). RFI. 15.06.2012. Архів оригіналу за 14 лютого 2017. Процитовано 17 жовтня 2014.
- ↑ У "Борисполі" заскочили молодят Жужу та Чечоткіна, які поспішали у медовий місяць. ТСН. 29.12.2014. Архів оригіналу за 31 грудня 2014. Процитовано 30 грудня 2014.
- ↑ Юлия Тимошенко в третий раз стала бабушкой. focus.ua (рос.). Архів оригіналу за 8 лютого 2021. Процитовано 8 грудня 2020.
- ↑ Третьего внука Юлии Тимошенко назвали в честь первого человека на Земле. Комсомольська правда в Україні (рос.). Архів оригіналу за 25 січня 2021. Процитовано 9 грудня 2020.
- ↑ а б Перегляд документа #ce0dd596-2d90-4080-85a1-6a1703c53255 | ЄДИНИЙ ДЕРЖАВНИЙ РЕЄСТР ДЕКЛАРАЦІЙ. public.nazk.gov.ua (укр.). Архів оригіналу за 26 квітня 2021. Процитовано 26 квітня 2021.
- ↑ Тимошенко стала доларовою мільйонеркою [Архівовано 5 травня 2020 у Wayback Machine.], Українська правда, 4 травня 2020
- ↑ Декларація Тимошенко: новий бізнес чоловіка, збільшені доходи та накопичення. www.chesno.org (укр.). Архів оригіналу за 11 травня 2021. Процитовано 1 березня 2021.
- ↑ Дом в Конча-Заспе и земля на 6100 м2: Недвижимость Юлии Тимошенко — фото [Архівовано 4 червня 2020 у Wayback Machine.], Finance.bigmir.net, 8 липня 2019
- ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 13 травня 2021. Процитовано 2 березня 2021.
{{cite web}}
: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) - ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 12 листопада 2021. Процитовано 2 березня 2021.
{{cite web}}
: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) - ↑ Маєток Тимошенко: що відомо про нерухомість незмінної лідерки «Батьківщини» [Архівовано 15 травня 2020 у Wayback Machine.], 24ТВ, 5 липня 2019
- ↑ Юлія Тимошенко: що треба знати про кандидатку в президенти [Архівовано 29 березня 2019 у Wayback Machine.], ВВС, 22 січня 2019
- ↑ Тимошенко подала стабільну декларацію. Архів оригіналу за 6 серпня 2020. Процитовано 1 березня 2021.
- ↑ Державне регулювання податкової системи, Автореф. дис. канд. екон. наук: 08.02.03 / Ю.В. Тимошенко ; Київ. нац. екон. ун-т. — К., 1999. — 19 с. — укр. Національна бібліотека України ім. В.І. Вернадського. 17 лютого 1999. Архів оригіналу за 2 серпня 2014. Процитовано 2 квітня 2022.
- ↑ Тимошенко Юлия. liga.net. 26 листопада 2021. Архів оригіналу за 28 березня 2018. Процитовано 25 квітня 2020.
- ↑ Тимошенко - третя найвпливовіша жінка світу. 29 липня 2005. Архів оригіналу за 9 листопада 2013. Процитовано 8 жовтня 2013.
- ↑ Тимошенко стала Людиною року. Українська правда. 8 вересня 2005. Архів оригіналу за 30 жовтня 2014. Процитовано 22 жовтня 2014.
- ↑ Юлия Тимошенко получила Prix de la Foundation за экономические достижения на посту премьера. Укррудпром. 12 грудня 2005. Архів оригіналу за 10 червня 2015. Процитовано 8 жовтня 2013.
- ↑ Відзнака за політичну мужність. Голос України. 30 березня 2007. Архів оригіналу за 29 червня 2021. Процитовано 29 червня 2021.
- ↑ Тимошенко вручили в Парижі ”мужню пташку”. УНІАН. 29 березня 2007.
- ↑ Тимошенко в США нагородили листами Рейгана. Українська правда. 3 березня 2007. Архів оригіналу за 28 вересня 2014. Процитовано 8 жовтня 2013.
- ↑ Урядовий портал. Архів оригіналу за 3 листопада 2013. Процитовано 10 лютого 2009.
- ↑ Патріарх Єрусалимський Теофіл III нагородив Юлію Тимошенко найвищою нагородою Єрусалимської православної церкви - Орденом Святогробського Братства. Урядовий портал. 18 жовтня 2009. Архів оригіналу за 9 листопада 2013. Процитовано 8 жовтня 2013.
- ↑ Євгенії Тимошенко вручили Міжнародну премію Боніфація VIII, присуджену її матері. Кореспондент.net. 21 жовтня 2012. Архів оригіналу за 22 жовтня 2013. Процитовано 8 жовтня 2013.
- ↑ Іспанія нагородила Тимошенко медаллю за внесок у захист демократії. Кореспондент.net. 12 липня 2013. Архів оригіналу за 19 жовтня 2013. Процитовано 8 жовтня 2013.
- ↑ Журналісти Хмельниччини вручили Юлії Тимошенко нагороду за розвиток державотворення. batkivshchyna. 18 жовтня 2014. Архів оригіналу за 21 жовтня 2014. Процитовано 21 жовтня 2014.
- ↑ Who Wants to Kill Yulia Tymoshenko? (Edinburgh Fringe) (брит.). Архів оригіналу за 25 жовтня 2018. Процитовано 25 жовтня 2018.
- ↑ Who Wants to Kill Yulia Tymoshenko?. Edinburgh Festival Fringe. 25 серпня 2013. Архів оригіналу за 9 листопада 2013. Процитовано 8 жовтня 2013.
Джерела і література
- Гарань О. Тимошенко Юлія Володимирівна // Політична енциклопедія / редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К. : Парламентське видавництво, 2011. — С. 711. — ISBN 978-966-611-818-2.
- Чобіт Д. Фарисеї, або Неоголошена війна Україні. — Просвіта : Броди, 2006.
- Лоза Р. Невыполненный заказ. — К. : ПП «Продукт БВО», 2002. — 96 с.
Посилання
- Юлія ТИМОШЕНКО: досьє на сайті «КУМІВСТВО В УКРАЇНІ» [Архівовано 26 січня 2019 у Wayback Machine.].
- Громадська думка про Тимошенко — опитування Центру Разумкова. Архів оригіналу за 22 грудня 2012.
- Вантаж старих помилок: поразка Тимошенко стала наслідком хибного вибору // Український тиждень [Архівовано 31 жовтня 2011 у Wayback Machine.]
- За декриміналізацію статті Тимошенко проголосував Шуфрич і не проголосував керівник її львівського штабу газета «Експрес»
- Мультимедіа про Юлію Тимошенко
- 2004 — 29 листопада, промова Тимошенко на донецькому телеканалі «Україна» (який належав Ахметову) під час «Помаранчевої революції». [Архівовано 30 травня 2012 у Wayback Machine.] Тимошенко одягнена в оранжеву футболку донецького футбольного клубу «Шахтар».
- 2007 — Телевізійний відео-ролік БЮТ «Іван, Галя проти Януковича» на парламентських виборах 2007 року. [Архівовано 30 травня 2012 у Wayback Machine.]
- 2009 — документальний фільм «Юлія» (студія «Coppola Productions») на підтримку Юлії Тимошенко на «Президентських виборах-2010 року».
- 2009 — концерт на «Майдані Незалежності» (Київ) на честь Юлії Тимошенко, яка була висунута кандидатом на посаду президента України, пісня «Юля, Юля, Україна» (Настя Каменських та Потап) [Архівовано 30 травня 2012 у Wayback Machine.]; 29 жовтня 2009.
- 2009 — «Червоне серце», кліп Юлії Тимошенко на президентських виборах-2010, 2 грудня 2009. [Архівовано 30 травня 2012 у Wayback Machine.]
- 2010 — кліп опозиції «перший рік правління Януковича». [Архівовано 30 травня 2012 у Wayback Machine.]
- 2011 — документальний фільм (25 хвилин), який був показаний делегатам Парламентської асамблеї НАТО, 8 жовтня 2011 — «Суд над Юлією Тимошенко. Правдива історія» («The trial of Yulia Tymoshenko. The true story»). [Архівовано 13 жовтня 2011 у Wayback Machine.]
- 2011 — Печерський суд виносить вердикт по справі Тимошенко. Київ, 11 жовтня 2011.
- 2011 — Африканці про Україну та Тимошенко. Жовтень, 2011.
- 2012 — Петиція за звільнення Тимошенко. [Архівовано 15 січня 2013 у Wayback Machine.]