Мартиненко Микола Володимирович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Микола Володимирович Мартиненко
Микола Володимирович Мартиненко

Нині на посаді
На посаді з 26 грудня 2007

Народився 12 січня 1961(1961-01-12) (55 років)
Світловодськ, Кіровоградська область, Українська РСР, СРСР
Громадянство СРСР СРСРУкраїна Україна
Національність українець
Освіта Харківський авіаційний інститут
Політична партія КПРС (19861991)
Наша Україна (20052009)
Фронт Змін (20112013)
ВО «Батьківщина» (20132014)
Народний фронт2014 року)

Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Україна Народний депутат України
3-го скликання
безпартійний 12 травня 1998 14 травня 2002
4-го скликання
безпартійний (НУ) 14 травня 2002 25 травня 2006
5-го скликання
Народний союз «Наша Україна» (НУ) 25 травня 2006 14 червня 2007
6-го скликання
Народний союз «Наша Україна» (НУНС) 23 листопада 2007 12 грудня 2012
7-го скликання
Фронт Змін (Батьківщина) 12 грудня 2012

Мико́ла Володи́мирович Марти́ненко (нар. 12 січня 1961, Світловодськ, Кіровоградська область, Українська РСР, СРСР) — український політик. Народний депутат України. Член партії «Народний фронт».

Біографія[ред.ред. код]

Народився в сім'ї робітників. З 1978 до 1984 року навчався в Харківському авіаційному інституті ім. М. Жуковського за фахом інженер-механік (спеціалізація — «Літакобудування»).

Після інституту 2 роки працював інженером на Київському механічному заводі (тодішня секретна назва авіабудівного конструкторського бюро ім. Антонова).

З 1986 року — на комсомольській роботі — заступник секретаря, секретар комітету комсомолу заводу, секретар Київського міського комітету ЛКСМУ.

З 1991 року займався бізнесом. У 19911998 рік — голова правління, президент АТ «Торговий дім», голова правління ЗАТ «Інтерпорт-Ковель».

Політична діяльність[ред.ред. код]

Народний депутат України останніх чотирьох скликань. У 1998 році обраний за виборчім округом № 21 Волинської області. Явка 79.4 %, «за» 45.0 %, 17 суперників. Після виборів 1998 новообраний безпартійний парламентар увійшов до фракції НДП, був членом Комітету Верховної Ради України з питань паливно-енергетичного комплексу, ядерної політики та ядерної безпеки.

У 2002 році у Верховній Раді 4-го скликання обраний за тим самим виборчім округом № 21 Волинської області. Явка 78.3 %, «за» 42.87 %, 9 суперників. Став членом фракції «Наша Україна» і був обраний першим заступником голови вже знайомого йому Комітету з питань ПЕК. Пізніше очолив «нашоукраїнську» депутатську групу «Разом», депутати якої брали участь у фінансуванні блоку «НУ» і виборчої кампанії Віктора Ющенка.

На виборах Президента 2004 року був заступником керівника виборчої кампанії Віктора Ющенка, входив до його найближчого оточення. Є інформація, що під час помаранчевої революції брав участь у фінансуванні Майдану. Був членом Комітету національного порятунку. У березні 2005 року очолив парламентську фракцію «Наша Україна» (після обрання Віктора Ющенка Президентом України) і залишався її керівником до кінця скликання.

На виборах 2006 року Микола Мартиненко — член президії пропрезидентської партії Народний Союз «Наша Україна» (НСНУ), голова Київської міської партійної організації — пройшов до парламенту під № 21 списку «Нашої України». Очолив паливно-енергетичний Комітет. Місце голови фракції (і лідера партії) тоді зайняв В'ячеслав Кириленко. 14 червня 2007 достроково припинив свої повноваження під час масового складення мандатів депутатами-опозиціонерами з метою проведення позачергових виборів до Верховної Ради України.

Народний депутат України 6-го скликання з 23 листопада 2007 від Блоку «Наша Україна — Народна самооборона» (НУНС), № 21 списку. Другий раз зайняв пост голови Комітету Верховної Ради України з питань ПЕК. 16 січня 2009 очолив фракцію НУНС (після відставки В'ячеслава Кириленка).

Влітку 2009 року вийшов з партії на знак протесту проти руйнування «Нашої України» Віктором Ющенком та дискредитації ним демократичних цінностей, а разом з ним — кістяк Київської міської організації «Нашої України».

8 вересня 2011 року вступив до партії «Фронт Змін». Входить до Ради партії. Виконуючи виборче законодавство, тимчасово призупинив членство у «Фронті змін».

28 жовтня 2012 року обраний народним депутатом України 7-го скликання за списком ВО «Батьківщина». Втретє став главою паливно-енергетичного Комітету Верховної Ради України.

ВЕРХОВНА РАДА УКРАЇНИ 2013 , фото Вадим Чуприна

На позачергових виборах до Верховної ради 2014 року обраний народним депутатом України 8-го скликання за партійним списком (№ 14 у списку) від Народного фронту[1].

У 2016 році добровільно відмовився від депутатського мандату у в зв'язку із скандалом навколо розслідування, яке проводить Національне Антикорупційне бюро України щодо його можливої причетності до корупції [1]

Кримінальні справи[ред.ред. код]

Країни, де проти Миколи Мартиненка порушені кримінальні справи

У федеральній прокуратурі Швейцарії з 2013 року розслідується кримінальна справа проти Миколи Мартиненка за підозрою у хабарництві і відмиванні грошей. За даними місцевих ЗМІ, йдеться про 30 мільйонів швейцарських франків. Як писала швейцарська Sonntagszeitung, на рахунках Мартиненка у Швейцарії заморожені хабарі від чеської компанії Skoda SA, отримані за сприяння в отриманні контрактів на Хмельницькій АЕС.[2][3]

У прокуратурі Чеської республіки також розслідується кримінальна справа проти Миколи Мартиненка.[4][5]

Сім'я[ред.ред. код]

Одружений, у нього четверо доньок.

Нагороди та державні ранги[ред.ред. код]

Орден Святого князя Володимира I ступеня.

Інше[ред.ред. код]

Микола Мартиненко очолює також Раду Українського центру економічних та політичних досліджень імені Олександра Разумкова — найвідомішого та найавторитетнішого в Україні недержавного аналітичного центру.

Захоплюється читанням, любить активний відпочинок.

Спеціалізується на енергетиці. У Верховній Раді України 5-го, 6-го та 7-го скликань — голова Комітету з питань ПЕК, ядерної політики та ядерної безпеки. Під керівництвом Миколи Мартиненка профільний комітет активно створює законодавчу базу для розвитку та реформування української енергетики. Зокрема, були розроблені і прийняті закони, які дали поштовх стимулюванню заходів із енергозбереження та енергоефективності.

Див. також[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]