Життя дванадцяти цезарів

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Життя дванадцяти цезарів
Suetonius Lives of the Twelve Caesars 1540.jpg
Сторінка з текстом книги, надрукована 1540 року
Оригінал De vita Caesarum
Жанр Трактат / Біографія
Автор Светоній
Мова латинська
Виданий 121 р.
Wikisource-logo.svg Текст у Вікіджерелах

«Життя дванадцяти цезарів» (лат. De vita Caesarum) — основна праця давньоримського історика Светонія, написана у час, коли він був секретарем імператора Адріана (близько 121 року). Являє собою збірник біографій «12 цезарів», тобто диктатора Юлія Цезаря і 11 перших римських принцепсів від Августа до Доміціана. Праця присвячена префекту преторія Гаю Септицію Клару, який був покровителем Светонія[1].

Характеристика[ред.ред. код]

Біографії викладені не в хронологічному порядку. Всі біографії побудовані за певною схемою: родовід імператора, час і місце народження, дитячі роки, прикмети, опис приходу до влади, найважливіші заходи його правління, характер імператора, опис обставин смерті.

На думку деяких дослідників, Светоній позбавлений літературного смаку і відчуття історії[2]. На відміну від Тацита, історичні пружини і психологічні мотиви не цікавлять автора[2]. Він наводить тільки фактологічну канву, багату численними анекдотами, достовірність яких нерідко викликає сумнів. У цьому його подібність з Плутархом.

Твір Светонія цінний тим, що він проливає світло на домашній, інтимний бік діяльності імператорів. Саме до «Життя дванадцяти цезарів» сходять найбільш сумнівні мотиви і сюжети, пов'язані з імператорами (кінь Калігули, акторські вправи Нерона, фраза Веспасіана «гроші не пахнуть», гладіаторське привітання Ave, Caesar, morituri te salutant, улюблена фраза Августа «до грецьких календ»). Погляд автора не спотворений сенаторськими забобонами, властивими, наприклад творам Тацита[3]. За ідеал правителів Светоній приймає «божественних» Августа і Тита.

Успіх[ред.ред. код]

Пікантні подробиці особистого життя правителів гарантували твору популярність як в античні часи, так і в Новий час. В якості своєрідного його продовження задумувалися Марієм Максімом «Життєписи Августів». Ейнгард вставив у латинський життєпис Кара Великого рядки, в яких Светоній вихваляв доблесті Августа. До початку систематичних археологічних досліджень у XIX століття саме за повідомленнями Светонія судили про того чи іншого імператора з династії Юліїв-Клавдіїв та Флавіїв[3].

Англійською «12 цезарів» переклав Роберт Грейвз. Деякі пасажі (наприклад, про те, як Тиберій віддавався педофілії на острові Капрі) здавалися настільки розпусними, що до кінця XX століття у перекладах їх викидали з тексту або залишали латинський текст без перекладу.

12 цезарів, описані у творі[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]