Жозе Мануел Баррозу
Жозе Мануел Баррозу | |
---|---|
порт. José Manuel Barroso | |
Президент Європейської комісії | |
23 листопада 2004 — 1 листопада 2014 | |
Попередник | Романо Проді |
Наступник | Жан-Клод Юнкер |
Прем'єр-міністр Португалії (15-й після Революції гвоздик) | |
6 квітня 2002 — 29 червня 2004 | |
Попередник | Антоніу Гутерреш |
Наступник | Педру Сантана Лопеш |
Народився | 23 березня 1956[1][2][…] (68 років) Лісабон[4] |
Відомий як | політик, економіст |
Місце роботи | Джорджтаунський університет |
Країна | Португалія |
Alma mater | University of Lisbon School of Lawd, Джорджтаунський університет, Школа дипломатичної служби Едмунда А. Волша і Женевський університет |
Політична партія | Portuguese Workers' Communist Party/Re-Organized Movement of the Party of the Proletariatd (1976) і Соціал-демократична партія Португалії |
Релігія | католицтво |
Нагороди | |
Підпис | |
Висловлювання у Вікіцитатах | |
Медіафайли у Вікісховищі | |
Жозе́ Мануе́л Дура́у Барро́зу (порт. José Manuel Durão Barroso, МФА: [ʒu'zɛ mɐnu'ɛɫ du'ɾɐ̃ũ bɐ'ʁozu]; нар. 23 березня 1956, Лісабон) — португальський політичний діяч, президент Європейської комісії з 1 листопада 2004 року (офіційно обійняв посаду 23 листопада, змінивши таким чином Романо Проді). Перед тим — міністр закордонних справ Португалії (1992–1995), прем'єр-міністр Португалії (2002–2004).
Член Соціал-демократичної партії Португалії з 1980 року, голова партії у 1999—2004 роках.
Народився в Лісабоні 23 березня 1956 року. Закінчив з відзнакою юридичний факультет Університету Лісабона, потім також відмінно — факультет економічних і соціальних наук Університету Женеви, захистив там дисертацію на тему «Політична система Португалії в процесі європейської інтеграції». Навчався також на курсах в Колумбійському університеті (Нью-Йорк), університеті Джорджтауна (Вашингтон), Міжнародному університеті (Люксембург) і Європейському університеті (Флоренція). Викладав на юридичному факультеті Університету Лісабона, Університету Женеви. Заснував в 1979 році Асоціацію університетів європейських досліджень. З 1975 по 1976 рік був президентом академічної асоціації юридичного факультету Лісабонського університету.
У студентські роки — дотримувався лівих поглядів, близьких до маоїстської ідеології. Говорять, що до радикального студентського руху він прилучився після того, як в роки диктатури Антоніу Салазара (скинутої в результаті безкровної революції 1974 року) був побитий один з його улюблених викладачів.
Вступив до Соціал-демократичної партії (PSD) в 1980 році, перебував в Національній раді PSD, входив до складу Комітету з національної політики партії, був со-директором Бюро національних досліджень, головою Комітету у міжнародних справах партії, а в травні 1999 року, на XXII конгресі PSD був обраний головою партії. Переобирався на цю посаду тричі.
Член Європейського руху, починаючи з 1991 року, коли в цій суспільно-політичній організації була відтворена португальська секція. Віцепрезидент Європейської народної партії з 1999 по 2002 рік, віцепрезидент Міжнародної партії демократів-центристів з 2001 року.
Починаючи з 1985 року шість разів обирався до парламенту Португалії, очолював комітет у міжнародних справах парламенту країни з 1995 по 1996 рік. Був призначений державним секретарем з внутрішніх справ в X Конституційному уряді Португалії, державним секретарем у міжнародних справах і співпраці, міністром закордонних справ — в XI й XII Конституційних урядах Португалії.
Став прем'єр-міністром країни у квітні 2002 року, очоливши XV Конституційний уряд Португалії. В дома в Португалії, проте, він непопулярний через свої жорсткі програми скорочення бюджетного дефіциту відповідно до європейського Пакту стабільності та зростання. Але, бувши людиною компромісу, Дурау Баррозу зумів зберегти свою коаліцію і провести ряд непопулярних в народі реформ.
За свою кар'єру він пройшов по всьому політичному спектру — від украй лівого маоїста до правоцентристського прем'єр-міністра, який сповідає дуже ортодоксальну ідеологію вільного ринку.
Брав участь в багатьох міжнародних політичних місіях, включаючи організацію самовизначення колишньої колонії Португалії Східного Тимору, мирні переговори в Анголі в 1990 і 1991 роках. Очолював Міжнародний інститут демократії й допомоги у виборах (IDEA, Стокгольм). Керував делегацією ООН в Боснії та Герцеговині у вересня 1996 року, був радником ООН в проєкті Мирний процес в Африці (Танзанія) в жовтні 1997 року. Входить до складу різних неформальних груп радників при Генеральному секретарі ООН, включаючи ресурсну групу у справах Демократичної республіки Конго.
Дурау Баррозу виступав за війну в Іраку і напередодні конфлікту запропонував Азори як місце зустрічі президента США Джорджа Буша і прем'єр-міністра Великої Британії Тоні Блера, поставивши таким чином Лісабон поряд з Лондоном і Римом в число членів антисаддамівської коаліції. Проте, йому вдалося зберегти хороші відносини з франко-німецьким табором, і на посаду голови Єврокомісії його підтримав поміж інших і канцлер Німеччини Герхард Шредер.
Дурау Баррозу — переконаний європеєць: він чудово володіє кількома мовами й вважається одним з дуже небагатьох лідерів, здатних добитися підтримки з боку всіх 28 членів Євросоюзу. За визначенням спостерігачів, він політик товстошкірий і дотримується своїх поглядів, не дуже звертаючи увагу на думку про нього громадськості.
5 липня 2004 його кандидатуру висунули на вакантну посаду Президента Європейської комісії і незабаром він залишив пост прем'єр-міністра Португалії. 23 листопада 2004 Європейський парламент затвердив Баррозу на посаді голови Європейської комісії. Європейська комісія складається із сукупності представників країн-членів Європейського Союзу (один представник від кожної держави ЄС) і займається розглядом питань пов'язаних із розробкою та втілюванням в життя законодавства Євросоюзу.
16 вересня 2009 кандидатуру Баррозу на пост голови повторно схвалив Європейський парламент, передусім голосами європейських консерваторів. Голосування проходило на безальтернативній основі. На підтримку Баррозу проголосували 382 депутати, проти — 219, утрималися — 117. Таким чином, повноваження Баррозу як Президента ЄС були продовжені до жовтня 2014.
В березні 2013 року заступниця Президента Європейській комісії Вівіана Рідинг в інтерв'ю фактично запропонувала висунути Баррозу на безпрецедентний третій строк, що не забороняє законодавство ЄС[5]. У квітні Баррозу відповів, що він зосереджений на своїх обов'язках і про третій строк не думає[6]. Зрештою, Баррозу вирішив не балотуватися втретє[7].
Попри постійну критику в пресі, в цілому діяльність Баррозу як голови Єврокомісії оцінюється позитивно[8]. Англійська преса також повідомила, що Баррозу отримав пенсію в еквіваленті £102,000 (щорічно); що він має право на одержання впродовж наступних трьох років матеріальної допомоги у розмірі £290,000-£473,000 для того, щоб адаптуватися до нової для себе фінансової ситуації після втрати зарплатні у розмірі £240,000 (щорічно)[9].
Жозе Мануель Баррозу не повідомив журналістів про те, що він планує робити після 10-річного головування Європейською комісією. Але він зробив декілька заяв, які набули світового резонансу. Так, в інтерв'ю німецькому виданню «нім. Welt am Sonntag» Баррозу сказав, що «уряд Росії протягом п'яти попередніх років отримував детальну інформацію про хід переговорів про асоціацію України з Євросоюзом», і що Президент Росії Путін «до 2012 року не мав жодних заперечень проти приєднання України до ЄС»; говорячи ж про неочікувані наслідки так званої української кризи, Баррозу зробив висновок, що Росія в результаті своїх дій втратила статус світової держави: «Місце Росії посяде Китай і він матиме незрівнянно більший вплив, аніж Москва»[10].
Автор численних публікацій на теми політики, міжнародних відносин, Європейського Союзу.
Одружений з Маргаритою Соуза Ува, має трьох синів, одного онука.
Жозе Мануель Баррозу одержав численні нагороди та визнання, повний список яких є в його офіційному резюме[11]. Серед них:
- Орден Свободи (Україна) (24 серпня 2015) — за вагомий особистий внесок у зміцнення міжнародного авторитету Української держави, популяризацію її історичної спадщини та сучасних надбань та з нагоди 24-ї річниці незалежності України[12];
- Премія «Квадрига» 2009 року.
- ↑ Енциклопедія Брокгауз
- ↑ GeneaStar
- ↑ Roglo — 1997. — 10000000 екз.
- ↑ Deutsche Nationalbibliothek Record #129960004 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
- ↑ Reding: Barroso III would make Europe stronger [Архівовано 22 грудня 2014 у Wayback Machine.] (англ.)
- ↑ Barroso undecided on record third term [Архівовано 22 грудня 2014 у Wayback Machine.] (англ.)
- ↑ Valedictory speech by President Barroso [Архівовано 22 грудня 2014 у Wayback Machine.], 21 жовтня 2014. (англ.)
- ↑ Schout, A. & Buirma, T. (2014). Ten years of Barroso's presidency: Passive or smooth operator?, Internationale Spectator, 68 (1). (англ.)
- ↑ Barroso bows out with EU pension of £100,000 a year [Архівовано 22 грудня 2014 у Wayback Machine.] (англ.)
- ↑ Баррозу викрив брехню Путіна і позбавив Росію статусу світової держави. Архів оригіналу за 22 грудня 2014. Процитовано 22 грудня 2014.
- ↑ José Manuel Durão Barroso: Curriculum Vitae (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 22 грудня 2014. Процитовано 22 грудня 2014.
- ↑ Указ Президента України від 21 серпня 2015 року № 492/2015 «Про відзначення державними нагородами України громадян іноземних держав»
- Офіційна сторінка голови Європейської Комісії [Архівовано 1 лютого 2008 у Wayback Machine.]
- Жозе Мануел Баррозу: Curriculum Vitae [Архівовано 22 грудня 2014 у Wayback Machine.]
- Дурао Жозе Мануел Баррозу [Архівовано 16 серпня 2007 у Wayback Machine.] (рос.)
- BBC: Дурау Баррозу — радикал і консерватор [Архівовано 27 грудня 2009 у Wayback Machine.] (рос.)
Попередник: | Прем'єр-міністри Португалії 6 квітня 2002 — 29 червня 2004 |
Наступник: |
Антоніу Гутерреш 28 жовтня 1995 — 6 квітня 2002 |
Сантана Лопеш 17 липня 2004 — 12 березня 2005 |
Це незавершена стаття про політичного діяча. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
- Народились 23 березня
- Народились 1956
- Уродженці Лісабона
- Науковці Джорджтаунського університету
- Випускники Джорджтаунського університету
- Випускники Женевського університету
- Члени Соціал-демократичної партії (Португалія)
- Кавалери ордена Святого Михайла і Святого Георгія
- Кавалери ордена «На благо Республіки»
- Кавалери Великого хреста ордена Громадянських заслуг (Іспанія)
- Кавалери Великого хреста ордена Карлоса III
- Кавалери грузинського ордена Золотого руна
- Великі офіцери ордена Почесного легіону
- Кавалери Великого хреста ордена Південного Хреста
- Кавалери Великого Хреста ордена За заслуги перед ФРН
- Нагороджені орденом «За заслуги перед Федеративною Республікою Німеччина»
- Кавалери Великого хреста ордена Сокола
- Кавалери ордена Хреста землі Марії 1 класу
- Кавалери ордена Хреста землі Марії
- Кавалери ордена Свободи
- Кавалери ордена Подвійного білого хреста
- Кавалери ордена «Стара Планина»
- Кавалери ордена Дружби 1 ступеня (Казахстан)
- Нагороджені орденом Заслуг (Угорщина)
- Кавалери ордена «За заслуги перед Польщею»
- Кавалери Великого Хреста Ордена «За заслуги перед Польщею»
- Кавалери Великого хреста ордена Вітовта Великого
- Кавалери ордена Інфанта дона Енріке
- Кавалери ордена Христа
- Кавалери Великого хреста ордена Оранських-Нассау
- Кавалери Великого хреста ордена «Сонце Перу»
- Кавалери ордена «Сонце Перу»
- Кавалери ордена Сокола
- Прем'єр-міністри Португалії
- Президенти Європейської комісії
- Випускники Лісабонського університету
- Міністри закордонних справ Португалії
- Кавалери Великого Хреста особливого ступеня ордена За заслуги перед ФРН