Карстова шахта Солдатська на Карабі-Яйлі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Геологічна пам'ятка загальнодержавного значення «Карстова шахта Солдатська»
 
Категорія МСОПIII (Пам'ятка природи)
44°52′28″ пн. ш. 34°34′54″ сх. д. / 44.87472200002777356° пн. ш. 34.58166700002777816° сх. д. / 44.87472200002777356; 34.58166700002777816Координати: 44°52′28″ пн. ш. 34°34′54″ сх. д. / 44.87472200002777356° пн. ш. 34.58166700002777816° сх. д. / 44.87472200002777356; 34.58166700002777816
Розташування: Україна Україна
Білогірський район
АР Крим
біля с. Красноселівка
Найближче місто: Білогірськ
Площа: 10 га
Заснований: 14 жовтня 1975
Країна Flag of Russia.svg Росія, Flag of Russia.svg Російська імперія, Flag of the Soviet Union.svg СРСР і Flag of Ukraine.svg Україна
Геологічна пам'ятка загальнодержавного значення «Карстова шахта Солдатська». Карта розташування: Автономна Республіка Крим
Геологічна пам'ятка загальнодержавного значення «Карстова шахта Солдатська»
Геологічна пам'ятка загальнодержавного значення «Карстова шахта Солдатська»

Ка́рстова ша́хта Солда́тська на Карабі́-Яйлі́ — відноситься до геологічних пам'яток природи вапнякового масиву Карабі-Яйла на головній гряді Кримських гір на теренах Білогірського району АР Крим. Була відкрита у Карабійському карстовому районі 9 травня 1968 року учасниками спелеотуристичної секції феодосійського клубу «Кара-Даг», 14 жовтня 1975 визнана пам'яткою природи. [1]

Загальні відомості[ред. | ред. код]

Землекористувачем території є Алуштинське Державне лісове господарство. Названа на честь безіменних солдат, що полягли в час німецько-радянської війни.

Протяжність пам'ятки природи 2.100 м, глибина 517 м, площа 4.300 м², об'єм 16.300 м³, категорія складності 4Б. Найглибша печера України, у Криму найскладніша і третя по довжині. До глибини 120 м складається з нахиленої галереї у верхньоюрських вапняках шириною 2-5 метрів. На глибині 120—450 м складається з лабіринту вузьких ходів, що з'єднані колодязями глибиною 9-85 м. У нижній ділянці розміщена обводнена звужена галерея довжиною 380 м, яка завершується сифоном. У печері проживають бокоплави, ківсяки.

Історія[ред. | ред. код]

Біля озер Егіз-Гель[2] (44°52′25″ пн. ш. 34°34′30″ сх. д.) на висоті 980 м від рівня моря за 10 км від Красноселівки 9 травня 1968 спелеологи Г. Романенко, В. Марченко, В. Лузін вели пошук карстових порожнин на Карабі на межі пролягання карстових порід. У тальвегу тимчасового водотоку вони почали розбирати нагромадження каміння у карстовій воронці, де вони виявили лаз діаметром 0,6 м завдовжки 4 метри. За ним йшла завалена вапняковими брилами галерея, подолання якої зайняло певен час. Галерея розширюється у зал 10-15 м при висоті 5 м. Його замикає невеликий зал з каскадом заводнених заглибин, що переходить у заводнений лаз. Він був непрохідним через камінний завал. Рух повітря свідчив про наявність подальшого ходу, але через відсутність інструментів дослідження було припинене.

Вони повернулись наприкінці липня 1969 року. Завдяки зубилу, лому на початку серпня вдалось пройти перший завал, за яким йшов новий. Спелеологам вдалось зрушити донизу великий камінь, що відкрило хід. Подальше планомірне дослідження ходів печери проходило у серпні-жовтні 1969 року. Було досліджено бічні ходи, глухі вертикальні ходи та досягнуто глибини 35 метрів. Похила галерея завширшки 2-5 м була завалена брилами вапняку і розділена заводненими лазами на зали. У червні 1970 експедиція мала намір досягнути дна печери. У дослідженнях брали участь члени феодосійського клубу «Кара-Даг»: Г. Романенко, А. Кругленко, О. Максимович, С. Пікулькін, М. Джавадов. В. Неліпа, М. Бударін, В. Прошечкін, С. Лебединський, А. Василевський. На глибині 125 м було пройдено вузький заводнений лаз шириною 30-35 см. Дальше йшов хід по руслу підземної річки через зали з сталактитами, гелактитами. Аналіз виявив у сталактитах з чорною серцевиною вміст 44 відсотків заліза. Після 9-12 метрових вертикальних проходів йде велика зала висотою до 20 метрів з рожевими циліндричними сталагмітами. Далі йдуть нові вертикальні ходи до глибини 281 метру, де прохід завершувався. Експедиція назвала шахту Солдатською на честь безіменних героїв війни та мирного часу. У ходах було виявлено натьоки (сталактити, сталагміти), субаквальні відкладення (забереги, кристали), скупчення вапнякової гальки, значні відкладення глини.

Наступного року 1971 члени феодосійського спелеоклубу «Кара-Даг» Г. Романенко, А. Кругленко, О. Максимович, С. Пікулькін, М. Джавадов. В. Неліпа, М. Бударін, В. Прошечкін, С. Лебединський, А. Василевський провели подальше дослідження. Вони виявили новий лаз наприкінці верхньої похилої галереї. Ряд переважно вертикальних ходів вів до глибини понад 400 метрів. На глибині 340 м йде широкий вертикальний прохід «Надія» висотою 85 метрів, по стінках якого тече невеликий потік. Далі йде вузька похила тріщинна галерея завдовжки 380 м з постійним водотоком на її дні. Місцями склепіння знижується, утворюючи напівсифони. Приблизно на 320 м галереї зліва впадає невеликий потік. Наприкінці галереї у вертикальному лазі знаходиться великий сифон з сильним підземним водотоком — перший виявлений в карстових печерах Карабі. Температура у печері зростає з 5,2 °C до 8 °C. Температура води у сифоні 9,1 °C. У травні і вересні 1972 експедиція Інституту мінеральних ресурсів запустила у водотік по 10 кг флюоресценту, який виявили у джерелі Бурульча біля села Міжгір'я (крим. Baqsan)[3].

Переважно вихованці станцій юних туристів з своїми керівниками з Полтави, Ужгороду, Івано-Франківська, Запоріжжя провели 1993 екологічну експедицію, піднявши на поверхню до 500 кг сміття у 63 транспортних мішках. Вхід до печери 1996 члени клубу «Карадаг» перекрили решітчастими дверима, що були згодом зірвані та відновлені 22 травня 2010 року членами клубу «Карадаг» і Федерації спортивного туризму Південно-Східного Криму. Розглядається можливість дослідження печери за сифоном.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Дублянский В. Н. Карстовые пещеры и шахты Горного Крыма. — Л. : Наука, 1977. стор. 182
  • Крубер А. А. Карстовая область Горного Крыма. — М., 1915. стор. 320
  • Амеличев Г. Н., Касьян Ю. М., Козлов М. А. , Папий А. В. , Троц В. С. Спелеонаследие Крыма на пороге третьего тысячелетия // Свет. — 2000. — № 21. — стор. 10-14.

Посилання[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. 4.1 Печери як об'єкти заповітного фонду
  2. Ресурсы поверхностных вод СССР. Том 6: Украина и Молдавия. Выпуск 4: Крым. Под. ред. М. М. Айзенберга и М. С. Каганера. — Л. Гидрометеоиздат. 1966. 75 стор.
  3. Нагорье Караби. Путеводитель Автор: Чупиков Б. Л., Гидрометеоиздат, 1988, 160 стр. (рос.)

Див. також[ред. | ред. код]