Валькірія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Валькірія на ілюстрації Еміля Баяра

Валькі́рії (старонорв. valkyrjur — «ті, що обирають загиблих», однина — valkyrja) — у скандинавській міфології войовничі діви, які беруть участь в розподілі перемог і смертей в битвах[1], помічниці Одіна. нижчі жіночі божества — диси, що слугують Одіну.

Міфологія[ред. | ред. код]

Перша поява валькірій відбулась у Пророкуванні вельви: Строфа 30

Зріла валькірій: вона всюдисущих,
ладних рушати: до Готів краïни;
Скульд має щита,
а Скогуль інша,
Гунн, Хільд, Гьондуль: і Гейрскогуль.
Нині всі названі: норни Володаря,
ладні рушати: полем валькір'ï.[2]

Спочатку валькірії були зловісними духами битв, ангелами смерті, які отримували задоволення від виду кривавих ран. У кінному строю проносилися вони над полем бою, немов стерв'ятники, і ім'ям Одіна вершили долі воїнів[3].

Метою валькірій було вибрати найбільших героїв серед загиблих та перенести їх у Валгаллу, де вони ставали ейхер'яр — героями, що на чолі із Одіном битимуться із армією мертвих та Йотунів в час Раґнароку.

Сучасний образ валькірій як витончених та благородних дів, що несуть загиблих героїв до Валхалли, багато в чому точний, але перебільшує їх приємні якості. Хоча у сучасному поп-мистецтві валькірії часто зображаються як прекрасні діви на крилатих конях, стародавніми скандинавами вони уявлялись швидше як вершниці на вовках — пожирачах трупів загиблих. На користь цього свідчить те, що у скандинавській поезії для вовків вживається «кеннінґ» — кінь валькірії.

Самі валькірії уявлялись схожими на ворона, що кружляє над полем бою та «вибирає» тіла. Тому, ймовірно, вважалось, що зграї вовків та вороння, що пожирали тіла загиблих, слугували вищій цілі.

Про невідповідність популярного іміджу валькірій їх історичному образу свідчить також ісландська «Сага про Ньялу». У ній збереглась «Пісня валькірій», а сама сага розповідає, як під час битви у 1014 році між ірландськими дружинами та вікінгами, дванадцять валькірій, сидячи на ткацькому верстаті і переплітаючи трагічну долю воїнів (що дуже нагадує норнів), ткали тканину їхньої долі із людських кишок та співали цю пісню. Вони використовують відрізані голови для ваг, а мечі та стріли для загонів, увесь час скандуючи свої наміри із зловісним захопленням.[4]

Валькірії в уявленні інших народів[ред. | ред. код]

Для англосаксів валкірії (давньоангл. wælcyrie, однина wælcyrge) були духами жіночої різанини[5].

У кельтів, з якими норвезькі та інші германські народи протягом багатьох століть здійснювали плідний культурний обмін, валькірії нагадували характеристиками богинь війни Бадб та Морріган[6].

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Валькирии Скандинавская и германская мифология. godsbay.ru. Процитовано 2020-04-30. 
  2. Пророцтво вельви / Пісні про богів / edda.in.ua. edda.in.ua. Процитовано 2020-05-02. 
  3. Павельчик, Людвиг (2012). Тропами ада (Російська). Accent Graphics Communications. 
  4. Njáls saga. The Icelandic Family Saga. Cambridge, MA and London, England: Harvard University Press. ISBN 978-0-674-72929-2. 
  5. Smyser, H. M. (1944-04). The Road to Hel: A Study of the Conception of the Dead in Old Norse Literature. H. R. Ellis. Speculum 19 (2). с. 255–259. ISSN 0038-7134. doi:10.2307/2849075. Процитовано 2020-04-30. 
  6. PRICE, NEIL (2019-07-19). The Viking Way. Oxbow Books. ISBN 978-1-78570-804-6.