Культура Тибету

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Тибет

Тибетська культура в добуддистську епоху була представлена культурою Бон, оскільки древні жителі Тибету сповідували шаманізм і поклонялися духам природи і предків[1].

Тибетська культура протягом багатьох століть зазнавала впливу індійської та китайської культур, що значною мірою відобразилося в живописі та архітектурі. Особливо сильно вплинули на розвиток Тибету його південні сусіди — Індія та Непал, а найважливішим фактором виявився буддизм, що виник на території Індії. Велика частина елементів тибетської культури, за винятком деяких народних ремесел, були привнесені буддизмом.

Великий вплив на тибетську культуру справила і Китайська цивілізація. Це видно, зокрема, в елементах архітектури, живопису і в так званій «чайній культурі».

Таким чином, на основі індійського і китайського впливу, а також культури добуддистського періоду, тибетці поступово виробили свою самобутню національну культуру. Значну роль у формуванні культури Тибету зіграли віддаленість і важкодоступність країни, суворий високогірний клімат, а також осілий спосіб життя тибетців.

Мова і література[ред. | ред. код]

Тибетський алфавіт

Тибетська мова належить до тибето-бірманської подсім'ї сино-тибетської сім'ї мов. Кількість носіїв тибетської мови складає близько 6 млн осіб. Основний ареал поширення — Тибетський автономний район і суміжні з ним провінції КНР. Цією мовою також говорять в Індії, Непалі, Бутані і Пакистані (діалекти балти і пуріг)[2].

Для запису використовується тибетське письмо, яке, в свою чергу, походить від писемності брахмі (за деякими джерелами — гупта). Тибетський алфавіт був введений в першій половині VII століття за указом царя Сронцангамбо і розроблений Тхонмі Самбхота.

Тибетська «Граматика» і «Заповіт» царя Сронцангамбо вважаються першими оригінальними творами, створеними тибетської писемністю. Левову частку в тибетській літературі становлять переклади буддійських творів з санскриту. Рукописи IX—X століть з Дуньхуана є науково доведеними, точно датованими, оригінальними творами тибетською мовою.

Збереглася велика колекція літературних творів, написана тибетськими вченими і релігійними діячами з різних аспектів буддизму. Буддистська літературна школа Тибету підрозділяється на кілька великих шкіл: Ньїнґма, Сарма, Каг'ю, Сак'я і Гелуг. Існують також кілька інших малих шкіл.

Крім релігії, тибетська література охоплює і світські теми: історію, граматику, поезію, метричну літературу і словники, логіку, астрологію, математику, медицину, географію, космологію, закон, політику, музику і танці, театр і ремесла[3].

Сучасна світська література Тибету представлена такими відомими авторами, як: поет Йедам Церінг, прозаїки Джампел Г'яцо, Таші Дава і Дондре Вангбум[4] .

Образотворче мистецтво[ред. | ред. код]

Статуя Будди
Тибетський чернець створює мандалу

Буддизм здійснив величезний вплив на образотворче мистецтво Тибету, тому місцевий живопис розвивався під впливом індійської школи. Звідти прийшла і школа релігійного живопису танка.

Живопис Тибету дотримується стереотипних форм: в центрі картини розташовується велике зображення Тханкабуддистського божества, оточеного меншими божествами. Пізніше на буддистських танка стали зображати лам і на задньому плані — сцени з їхнього життя.

З XV століття в тибетському живописі проявляється китайський вплив, який виражається в більш вільному підході до китайського пейзажного живопису. Це дозволило тибетським художникам більше використовувати пейзаж у релігійних картинах.

Окремо варто згадати мистецтво «пісочної мандали» — малюнок складної геометричної форми, викладений з різнокольорового піску. Буддійські ченці ретельно, протягом багатьох днів, створюють ці картини. Потім, в певний день, при великому скупченні народу, зображення руйнується, а пісок роздають віруючим[5].

Крім живопису, буддизм значною мірою впливає і на скульптури, монети, прикраси і предмети побуту.

Архітектура[ред. | ред. код]

Монастир Сам'є

Тибетська архітектура зазнала значного впливу індійської і китайської архітектурних шкіл. Багато буддистських храмів і монастирів у Тибеті побудовані саме в індійському стилі.

Всесвітньо відомою архітектурною спорудою Тибету є храм Потала в Лхасі, резиденція Далай-лам. У 1994 році палац Потала внесений до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

Архітектурними пам'ятками є також храм Кумбум, монастирі Сера, Сам'є і Ташилунпо.

Тибетський стиль проявляється в релігійних ступах, присвячених Будді. Пізніше ступи почали використовувати в якості усипальниць для буддистських лам[6].

Згодом в Тибеті почали зводити храми в китайському стилі: будівлі в два-три рівні, кожен верхній рівень менший за площею ніж нижній, дахи мають загнуті вгору кути. Саме цей стиль з Тибету проник спочатку в Монголію, а потім й у Бурятію.

Архітектура житлових будинків відрізняється нахиленими у внутрішню сторону стінами і пласкими дахами. Будинки фарбують у білий колір та оздоблюють по периметру темною фарбою. У сільській місцевості будинки зазвичай мають затишний маленький двір.

Храми і будинки будуються з каменю, висушеної на сонці цегли, рідше з дерева.

Тибетський календар[ред. | ред. код]

У Тибет місячний календар вперше прийшов з Китаю в VII столітті під час правління царя Сронцангамбо, коли його дружина, китайська принцеса Веньчен, привезла з собою астрологічні трактати.

Тибетський календар є місячно-сонячним. Має 12-річний цикл. Щороку має назву на честь тієї чи іншої тварини: Миші, Корови, Тигра, Кролика, Дракона, Змії, Коня, Вівці, Мавпи, Курки, Собаки і Свині. Таким чином, кожен 12-річний цикл відкривається роком Миші. Дракон — єдина міфічна тварина в цьому календарі.

Разом з назвою тварин в тибетському календарі використовується визначення «чотирьох стихій»: Дерева, Вогню, Землі й Води. І назва року може виглядати так: Рік вогненної миші або Рік дерев'яного коня.

12-річний цикл входить в більший, 60-річний цикл. Новий рік за тибетським місячно-сонячним календарем (Лосар) настає (в різні роки) в період з кінця січня до початку березня.

У тибетському буддизмі є спеціальні лами, які складають календарі на кожен рік, а також астрологічні прогнози[7].

Музика[ред. | ред. код]

Танець цам. Тибет. 1938 рік
Тибетські ченці виконують ритуальну мелодію

Традиційна музика Тибету бере свій початок в стародавній культурі Бон і пов'язана з шаманськими ритуалами і оповідями про народних героїв.

Пізніше, з приходом буддизму, вона почала ґрунтуватися на релігійних співах тибетською мовою і санскриті. Такі піснеспіви виконуються речитативом.

У релігійних ритуалах використовують такі музичні інструменти: ролмо (пласкі музичні тарілки), нга (підвішені барабани), дамару (ручні барабани), дрілбу (дзвіночки), дунгчен (довгі труби), ганлін (конічний гобой), дункар (раковина) та ін..

Широко відомий ритуальний священний танець — містерія цам, який виконують ченці в спеціальних масках і одязі, що символізують те або інше божество чи демона. Кожен рух і жест в танці цам має своє значення і сенс.

У Тибеті існує й більш світська форма музичного мистецтва: тибетська опера Лхамо, де танці супроводжуються гучними піснями. Творцем тибетської опери був монах, лікар і поет Тангтонг Г'ялпо, що жив в XIV столітті[6].

Кухня[ред. | ред. код]

Чай з маслом і молоком
Тибетська страва момо

Тибетська кухня має великі відмінності від сусідніх країн. Тибетці — народ, який займається скотарством, тому м'ясо і молоко становлять важливу частину їхньої національної кухні.

Однією з найулюбленіших страв для тибетців є пельмені момо, які готуються з м'ясного фаршу з додаванням цибулі, часнику, коріандру, солі, перцю і кмину, а потім все це обертається в тісто і вариться на пару.

Крім цього, якщо в Індії і Китаї головною аграрною культурою є рис, то в Тибеті це ячмінь. З меленого ячменю готують національну страву цампу. Цампа є основною їжею для тибетців.

Важливим в повсякденному житті є чай. Культура вживання чаю в Тибеті є особливою, відмінною від китайської традиції. До прикладу, в чай тибетці додають масло і молоко.

У кухні тибетців багато місця займають м'ясо й овочі, натомість менше прянощів і спецій. Дуже мало риби і морепродуктів. Роблять тут і слабоалкогольне вино з рису[8].

Одяг[ред. | ред. код]

Жінка в тибетському халаті «чуба»
Тибетська дівчина в національному головному уборі

Тибетці носять халати, сорочки, шкіряні чоботи з загостреними носками. Халат (чуба) у чоловіків зав'язується під правою рукою і підперізується двома виткані поясами. Сорочки також зав'язуються на праву сторону. Чоловічий і жіночий одяг не має кишень і ґудзиків.

Тибетські жінки також носять чубу, з рукавами і без. Одяг їх більш різноманітний та яскравий, з різними елементами, головними уборами та прикрасами. Заміжні жінки відрізняються від незаміжніх дівчат яскравими смугастими фартухами[9].

На півночі Тибету, де клімат прохолодніший, місцеві пастухи носять хутряні пальто. На півдні, де клімат більш теплий, одяг легший і виготовлений з вовняної тканини. Головними уборами є фетрові або хутряні шапки[10].

Особливий одяг, відмінний від мирського, носять тибетські монахи. Він відрізняється крайнім аскетизмом. Складається з антаравасака («внутрішній одяг»), що представляє собою шматок тканини, яким обгортають живіт і ноги. Верхню частину тіла обертають відрізом тканини більшого розміру, ця частина називається Уттара санга — «верхній одяг». Для захисту від холоду поверх внутрішнього одягу монахи одягають Сангат («зовнішній одяг»).

За традицією махаяни монахи повинні носити одяг тільки жовто-оранжевого або бордового кольору. У комплект одягу ченця також входять головні убори, взуття, штани і сорочки[11].

Сімейне життя[ред. | ред. код]

Відмінною особливістю шлюбних відносин в Тибеті є поліандрія. У стародавньому і середньовічному Тибеті були присутні всі види шлюбних відносин, в тому числі й полігамія. Пізніше поліандрія більш широко поширилася територією країни, за винятком провінції Амдо, де практикується моногамія.

Поліандрія — це одруження рідних братів на одній дівчині. Дружина виконує свої подружні обов'язки з кожним із братів по черзі. Черга строго дотримується: один з братів виставляє своє взуття біля дверей спальні, і це вважається знаком для інших братів, що він зараз знаходиться наодинці з дружиною.

Вибір майбутньої дружини робить тільки старший брат. Всі діти, народжені в такому шлюбі, вважаються його дітьми. Подавати на розлучення має право також старший брат, однак для цього вже потрібна згода решти братів.

Є й такий різновид поліандрії, коли до братів може приєднатися сторонній чоловік. Це стається в тому випадку, якщо в родині довго не народжувалася дитина, й таким способом тибетська сім'я сподівається отримати спадкоємця[12].

Поліандрія в Тибеті прижилася з економічних міркувань: бідним сім'ям легше дати калим тільки за одну наречену, зробивши її дружиною відразу для всіх синів і зберігши для них загальний батьківський дах. Це давало можливість зберегти сімейне майно, розділ якого міг би зробити бідняками багатьох тибетців.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Культура Тибета. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 5 квітня 2022. 
  2. Тибетская письменность. Архів оригіналу за 30 жовтня 2019. Процитовано 13 листопада 2019. 
  3. Тибетская литература. Архів оригіналу за 27 лютого 2017. Процитовано 11 листопада 2015. 
  4. Тибет: миф и реальность. Архів оригіналу за 26 березня 2015. Процитовано 11 листопада 2015. 
  5. Мандала — символ божественного мира. Архів оригіналу за 17 листопада 2015. Процитовано 11 листопада 2015. 
  6. а б Культура и искусство Тибета. Архів оригіналу за 3 березня 2016. Процитовано 11 листопада 2015. 
  7. Структура и принцип буддийского календаря. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 11 листопада 2015. 
  8. Тибетская кухня. Архів оригіналу за 18 листопада 2019. Процитовано 13 листопада 2019. 
  9. Национальная одежда тибетцев[недоступне посилання з Август 2019]
  10. Народности Тибета. Архів оригіналу за 1 лютого 2016. Процитовано 11 листопада 2015. 
  11. Одежда тибетских монахов. Архів оригіналу за 19 листопада 2019. Процитовано 13 листопада 2019. 
  12. Тибетский брак. Архів оригіналу за 9 листопада 2015. Процитовано 11 листопада 2015.