Курахівка (станція)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Станція Курахівка

Рутченкове — Покровськ
Донецька залізниця
Краснолиманська дирекція
смт Курахівка

48°02′11″ пн. ш. 37°22′26″ сх. д. / 48.03639° пн. ш. 37.37389° сх. д. / 48.03639; 37.37389Координати: 48°02′11″ пн. ш. 37°22′26″ сх. д. / 48.03639° пн. ш. 37.37389° сх. д. / 48.03639; 37.37389
Рік відкриття 1917 (102 роки)
Колій 7
Платформ 1
Тип платформ(и) бічна
Форма платформи пряма
Відстань до Києва, км 776
Відстань до Рутченкового, км 55
Відстань до Покровська, км 41
Код станції 481209 ?
Код «Експрес-3» 2214314 ?
Послуги Залізнична станція Квиткова каса

Кура́хівка — вантажно-пасажирська залізнична станція Краснолиманської дирекції Донецької залізниці. (до грудня 2014 р. Ясинуватська дирекція) на лінії Рутченкове — Покровськ.

Розташована в смт Курахівка, Селидівська міська рада, Донецької області. Тупикова станція, обслуговує Центральну збагачувальну фабрику «Курахівська». Найближча станція Цукуриха (8 км). По станції здійснюються виключно промислові перевезення.

Історія[ред. | ред. код]

Курахівська копальня і демонтована залізнична колія до неї на схемі П. І. Фоміна

Див. також: Рудниково-Лозівська залізниця

Слід розрізняти дві станції Курахівка, які діяли в різний час, але розташовувалися в безпосередній близькості одна від одної.

Рутченківсько-Курахівська гілка на геологічній карті Л. І. Лутугіна, 1896 рік

«Перша станція Курахівка» на захід від сучасного села Зоряне Мар'їнського району (тодішня Курахівка) з'явилася в 1875—1876 роках внаслідок будівництва приватної 24-верстної Рутченківсько-Курахівської залізниці французького Гірничопромислового товариства на півдні Росії від станції Руднична (Рутченкове) до вугільного рудника товариства. Тут було зведено паровозне депо, обладнано телеграфну лінію на станцію Руднична і місто Маріуполь. Поруч звели міст через вузьку ділянку русла річки Вовча. Але станція працювала загалом не більше 5 місяців, і відправила не більше 3 маршрутів з вугіллям. Внаслідок консервації рудника в 1876 році й відсутності перспективи будівництва нових залізниць через Курахівку, після 1882 року колійний розвиток станції та залізницю демонтували[1][2].

Схема колійного розвитку станції Курахівка в 1917 році

«Друга станція Курахівка» діє й понині, а будували її в 1914—1918 роках силами Катерининської залізниці. Станція передбачалася для обслуговування вуглекопалень на правому, крутому березі річки Вовча на захід від сучасного Зоряного, — ще західніше «першої станції Курахівка». Зараз це тупикова станція, але проектом Катерининської залізниці 1899 року, складеним іще під керівництвом її першого начальника О. А. Верховцева, станцію Курахівка було передбачено на проектованій залізничній ділянці від Рої до поста Журавка (нині — блок-пост № 10 перегону Гродівка — Желанна). Проектами 1911—1913 років передбачалося будівництво з'єднувальної залізничної колії від Курахівки до Красногорівки (уздовж траси закритої Рутченківсько-Курахівської залізниці), а також гілки на Іллінку (Рузський, Коханівку). В результаті палких дебатів було вирішено будувати залізницю в напрямі Красногорівка — Роя — Цукуриха — Селидівка із тупиковою колією від станції Цукуриха на Курахівку й Коханівку (село Іллінка). Ділянку Курахівка — Коханівка демонтували після Другої Світової війни[3][4][5][6][7][8][9].

Станом на 1917 рік по станції Курахівка було 8 колій, в тому числі — 3 тупики. В перспективі передбачалася укладка ще 1 нової та подовження 1 старої тупикової колії. Поруч із пасажирською будівлею розміщувалася платформа протяжністю 50 сажнів. Були обладнані крита й відкрита товарні платформи, пакгауз, вагонні ваги орендні ділянки під склади вантажів. До станції тяжіли Курахівський рудник В. І. Карпова, Вовчанський рудник В. М. Федоровського, а також дрібні шахти К. К. Кагермасова, М. С. Старенченка. Будівництво станції продовжувалося до листопада 1918 року. Ані інформації про повноцінні вантажні маршрути, ані інформації про вантажо-пасажирські потяги від станції Курахівка до революції не знайдено[7][8][10][11][12].

Після завершення активної фази збройного протистояння в Донбасі у 1918—1921 роках, станція Курахівка виконувала виключно вантажні операції. В 1923-24 господарчому році від станції було відправлено 804 т вугілля, в 1924-25 і 1925-26 господарчих роках вугілля від станції не відправлялося. Втім, до станції тяжіли Курахівський рудник (колишній В. І. Карпова), а також дрібні діючі шахти, з яких такими що діють вважалися копальні Венгеровського, Дерека, Матченка, Мирошниченка, Пархоменка, Старенченка, Щекотіхіна. Але були інші сільськогосподарські та промислові вантажі. В 1926-27 господарчому році станція Курахівка прийняла 3,9 тис. т і відправила 9,1 тис. т різноманітних вантажів. Причому, коливання вантажообігу Кураховки протягом року були чи не найбільшими серед станцій ділянки залізниці Рутченкове — Гришине. У жовтні 1926 року станція не діяла взагалі, а в 1927 року не відправляла вантажі. Максимум відправлення вантажів по Курахівці випав на травень 1927 року — 2,1 тис. т. Наявність вираженого вантажопотоку в напрямі Рутченкового, не ставили під сумнів доцільності існування станції Курахівка. Хоча, до 1924 року велася дискусія про демонтаж ділянки на Цукуриху і далі на Чунишине, і обладнання виходу з Курахівки на станцію Роя через станцію Коханівка, пост Вовча[13][14][15][16].

Налагодження стійкого вантажопотоку вугілля від станції Курахівка пов'язано із послідовним відкриттям шахт так званої «Курахівської групи», починаючи з другої половини 20-х років. Найбільш відомі з них — № 10, 38/119/Д, 38, 40, 42, 43. Шахта № 40 «Гірник» закривалася в 90-х роках і розконсервувалася в 2000-х. А шахта № 42 працює донині[9][17][18].

Пасажирський рух від Цукурихи до Курахівки розпочався не пізніше 1930 року, коли до вантажного складу, в разі його призначення, причіпляли класний жорсткий пасажирський вагон від основного складу потягу Гришине — Сталине. Про затримку останнього потягу через обслуговування Курахівської гілки телеграфували з Цукурихи на станції за маршрутом прямування потягу. Регулярний пасажирський рух на Курахівку розпочався в середині 40-х років ХХ століття у вигляді курсування робочих потягів. В 60-х роках робочі потяги було переведено в категорію приміських у сполученні Красноармійськ — Курахівка із періодичністю курсування 2 пари на добу. В середині 90-х років кількість пар приміських потягів до станції Курахівка збільшилася до 4 на добу, але до 2007 року їх кількість поступово зменшили знову до 2 пар на добу. В 2007—2009 роках тут курсували 2 пари господарчих потягів на добу, — також від Красноармійська і на Красноармійськ, — але влітку 2009 року їх замінили автобусним розвезенням працівників залізниці[9][19][20][21].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Авдаков Н.С. Рутченковское месторождение каменного угля и эксплоатация его / Горное и заводское дело // Горный журнал, т. I, № 2. 1877. 
  2. По Екатерининской железной дороге. Выпуск II. Екатеринослав. 1912. 
  3. Доклад Совета Съезда по железнодорожным вопросам // Труды XXIV Съезда горнопромышленников юга России, бывшего в городе Харькове с 25 октября по 20 ноября 1899 года // Часть I. Отчёты, протоколы и доклады. Х. 1900. 
  4. Пояснительная записка к проекту сооружения Рудничной железной дороги (линии Рутченково – Лозовая и Гришино – Павлоград – Полтава). СПб. 1912. 
  5. Лутугин Л.И. (1914). Записка о железнодорожных путях для обслуживания Гришинского угленосного района Донецкого бассейна // VII. Доклад Совета Съезда по железнодорожным вопросам / Труды XXXVIII Съезда горнопромышленников юга России. Х. 
  6. О подъездных путях общего пользования / Доклад Совета Съезда по железнодорожному вопросу // Труды XXXVI Съезда горнопромышленников юга России (20-го ноября – 4-го декабря 1911 года). – Т. I. Х. 1912. 
  7. а б Альбом схематических планов станций Екатерининской железной дороги. Екатеринослав. 1917. 
  8. а б Мартыненко В. В Западном Донбассе // Железнодорожник Донбасса, №№ 98 (6987), 18.08.1977; 99 (6988), 20.08.1977; 100 (6989), 23.08.1977. 
  9. а б в Слюсаренко Н. Горять вогні станції: і вдень, і вночі ідуть поїзди // Зоря комунізму, № 152 (7973), 21.12.1989. 
  10. К докладу по вопросу о современном положении каменноугольной промышленности. Сведения о добывающей способности и предполагаемой производительности каменноугольных и антрацитовых копей Донецкого бассейна на 1917 год // Труды XLI Съезда горнопромышленников юга России. – Т. I. Х. 1917. 
  11. Отчёт начальника Горного управления Южной России за 1911 год. Екатеринослав. 1912. 
  12. К докладу по IIа вопросу о современном положении каменноугольной промышленности. Сведения о добывающей способности и предполагаемой производительности каменноугольных и антрацитовых копей Донецкого бассейна на 1916 год. – По заключению каменноугольной комиссии под председательством Н.Ф.Дитмара и антрацитовой – М.П.Тер-Давыдова // Труды XL Съезда горнопромышленников юга России (21-29 ноября 1915 года). – Т. I. Х. 1916. 
  13. Баграев. Выгодно ли закрыть линию Рутченково – Гришино // Вестник Екатерининской железной дороги, № 57. 1924. 
  14. Ведомости о вывозе в 1924-25 г. донецкого минерального топлива и горнозаводских грузов // Отчёт по вывозу твёрдого минерального топлива, руды, флюсов, соли, чугуна и металлического лома из южного горнозаводского района за 1924-25 г. Х. 1926. 
  15. Промышленная Россия: 1923-1924 г.: Справочная книга // Издание газеты «Экономическая жизнь». – В. 3-х частях / II часть. М.-Л. 1924. 
  16. Статистический справочник Сталинского округа. Сталин. 1928. 
  17. С.А.Гецов (1929). Пути развития Донецкого бассейна (перспективный план каменноугольной промышленности на пятилетие 1928/29 – 1932/33 годы). Сталин. 
  18. Шахты Кураховки. Сведения из архивов / Между терриконами. Кураховский форум. 
  19. Екатерининская железная дорога. Расписание движения поездов по коммерческому графику с 15 мая 1930 года. Днепропетровск. 1930. 
  20. Указатель железнодорожных пассажирских сообщений [на 1965 год]. М. 1965. 
  21. Служебное расписание движения пригородных поездов [по Донецкой железной дороге] со 2 июня 1996 года. Донецк. 1996. 

Джерела[ред. | ред. код]