Красногорівка (станція)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Станція Красногорівка

Покровськ — Рутченкове
Донецька залізниця
Краснолиманська дирекція
м. Красногорівка

Станція Красногорівка, вокзал, вид з перону.jpg
47°59′31″ пн. ш. 37°30′33″ сх. д. / 47.99194° пн. ш. 37.50917° сх. д. / 47.99194; 37.50917Координати: 47°59′31″ пн. ш. 37°30′33″ сх. д. / 47.99194° пн. ш. 37.50917° сх. д. / 47.99194; 37.50917
Рік відкриття 1917 (102 роки)
Колій 5
Платформ 1
Тип платформ(и) бічна
Форма платформи пряма
Відстань до Києва, км 799
Відстань до Рутченкового, км 16
Відстань до Покровська, км 64
Код станції 480808 ?
Код «Експрес-3» 2214530 ?
Послуги Залізнична станція Квиткова каса
Красногорівка на Вікісховищі
Станція Красногорівка, вид з перону в напрямі станції Рутчнекове
Станція Красногорівка, вокзал

Красного́рівка — вантажно-пасажирська залізнична станція Краснолиманської дирекції Донецької залізниці (з грудня 2014 р. мала приєднатися до Придніпровської залізниці[1]) на лінії Рутченкове — Покровськ.

Розташована в місті Красногорівка, Мар'їнський район, Донецької області між станціями Рутченкове (16 км) та Роя (15 км).

Через військову агресію Росії на сході України транспортне сполучення припинене.

Історія[ред. | ред. код]

Колійний розвиток станції Красногорівка, станом на 1917 рік

За часи існування проектів залізниці в напрямі Рутченкове — Гришине (Покровськ), цей роздільний пункт мав декілька найменувань: Кристал, Максимилянівка, Красна Горка, Красногорівський і, власне, Красногорівка. Перша назва пов'язана із наявністю в цих місцях заводу шамотної цегли франко-російського Красногорівського товариства, друга — із великим селом на захід від станції. Третя — із найближчим населеним пунктом на північ від полустанку. Воно, врешті-решт, і стало остаточно затвердженим[2][3][4][5].

Історія станції Красногорівка починається з 1911 року, коли франко-руське Красногорівське товариство побудувало ширококолійну під'їзну колію від станції Рутченкове до села Красна Горка, в районі якого знаходився їх завод цегли. Фактично, було відновлено більшу частину колишньої Рутченківсько-Курахівської залізниці французького Гірничопромислового товариства на півдні Росії, демонтованої після 1882 року. Тоді ж дебатувалося питання про подовження колії до району Курахівки, тобто повне відновлення старої залізниці. В 1912 році дану під'їзну колію мали наміри використати представники проекту Рудникової залізниці, подовживши її не лише до Курахівки, але й до Гришиного і Лозової. В 1913 році напрям Рутченкове — Гришине ледве не опинився у власності спочатку товариства залізничних колій, а потім — товариства Північно-Донецької залізниці, доки остаточно не був закріплений за казенною Катерининською залізницею[3][6][7][8][9].

Будівництво залізниці Рутченкове — Гришине розпочалося в 1914 році. Щодо ділянки Рутченкове — Красногорівка, її було приведено у відповідність із вимогами до залізниць загального користування, і окремою угодою із Красногорівським товариством — передано Катерининській залізниці. Тимчасовий товарний і пасажирський рух ділянкою залізниці Рутченкове — Красногорівка — Роя було відкрито в листопаді 1915 року, постійний — в січні 1917 року. У травні 1917 року залізницею пройшов перший пасажирський потяг. Тоді станція Красногорівка мала 8 колій, з них 3 — тупикові. В перспективі мали укласти ще 4 колії. Поруч із вокзальною будівлею були обладнані перон протяжністю 50 сажнів, а також проміжна пасажирська платформа протяжністю 30 сажнів. Для вантажної роботи були зведені пакгауз, крита й відкрита товарні платформи, орендні ділянки під склади вантажів, вагонні ваги. Від станції до заводу шамотної цегли була обладнання гілка Красногорівського товариства протяжністю 2 версти. Штат станційних працівників складався з начальника станції, його помічника і стрілочника[4][5][10][11][12][13].

В перші роки радянської влади станція Красногорівка стала лідером з вантажообігу серед станцій ділянки Рутченкове — Гришине. В 1923 році станція відправила 4,3 тис. т і прийняла 15,1 тис. т різних вантажів. За останні 3 місяці 1924 року відправлення вантажів по Красногорівці склало 2,2 тис. т, прибуття - 9,2 тис. т. Станом на 1926-27 господарчий рік, станція Красногорівка прийняла 63,4 тис. т, а відправила 51,3 тис. т різних вантажів. Найголовніший споживач і відправник станції — відкритий у 1899 році Красногорівський вогнетривкий завод, колишній згаданий вище завод шамотної цегли «Кристал» франко-руського Красногорівського товариства (голова — Г.Де'Жирак). З початку 20-х років завод носив ім'я В. І. Леніна. До заводу від станції Красногорівка була прокладена окрема гілка, і подача вагонів під навантаження на завод і видача навантажених вагонів на станцію здійснювалася заводським паровозом. В середньому завод вантажив по 15 вагонів цегли на добу, а річний обсяг виробництва досягав 9,8 тис. т. В 1928 році тут працювали 935 робітників, управляючим був Коротков С. Б. Для виробництва використовувалися кварці Очеретянського родовища, а також глини місцевого родовища. Від станції Красногорівка в Галицинівському напрямі було прокладено вузькоколійку. Штат працівників станції Красногорівка в 1924 році становив 12 осіб із загальною зарплатнею 282,32 крб.[14][15][16][17][18][19].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Розпорядження Кабінету Міністрів України від 29.12.2014 № 1284-р «Деякі питання функціонування державного підприємства „Донецька залізниця“»
  2. Полное собрание законов Российской империи / Собрание III. – Т. XXII. 1902. - Отделение I. От № 20932 и 22359 и дополнения. СПб. 1904. 
  3. а б Пути сообщения (хроника) // Горно-заводское дело, № 47-48.1912. 
  4. а б Доклад по законопроекту об утверждении строительной стоимости работ и поставок по сооружению железнодорожной линии от станции Рутченково Екатерининской жел. дор., до станции Гришино той же дороги, и от этой последней – ветви до местечка Доброполье… № 2552 от 30.01.1914 // Приложения к стенографическим отчётам Государственной Думы. Четвёртый созыв. Сессия вторая. Пг. 1914. 
  5. а б Сооружение линии Рутченково – Гришино – Доброполье // Горно-заводское дело, № 44. 1914. 
  6. Пояснительная записка к проекту сооружения Рудничной железной дороги (линии Рутченково – Лозовая и Гришино – Павлоград – Полтава). СПб. 1912. 
  7. О подъездных путях общего пользования / Доклад Совета Съезда по железнодорожному вопросу // Труды XXXVI Съезда горнопромышленников юга России (20-го ноября – 4-го декабря 1911 года). – Т. I. Х. 1912. 
  8. Лутугин Л.И. (1914). Записка о железнодорожных путях для обслуживания Гришинского угленосного района Донецкого бассейна // VII. Доклад Совета Съезда по железнодорожным вопросам / Труды XXXVIII Съезда горнопромышленников юга России. Х. 
  9. Пути сообщения (хроника) // Горно-заводское дело, № 9.1912. 
  10. Официальный указатель железнодорожных и других пассажирских сообщений с мая 1917 года. СПб. 1917. 
  11. Альбом схематических планов станций Екатерининской железной дороги. Екатеринослав. 1917. 
  12. Циркуляры Главного Штаба за 1915 год. 
  13. Мартыненко В. В Западном Донбассе // Железнодорожник Донбасса, №№ 98 (6987), 18.08.1977; 99 (6988), 20.08.1977; 100 (6989), 23.08.1977. 
  14. Гаврилов Н.И. (1903). Фабрики, заводы и рудники Екатеринославской губернии. Справочная книга. Екатеринослав. 
  15. Итоги сплошной подворной переписи Донецкой губернии (январь-февраль 1923 г.) / Т. Х. 1923. 
  16. Баграев. Экономическое состояние районов, тяготеющих к станциям линии В.-Анадоль - Рутченково - Гришино // Вестник Екатерининской железной дороги, № 5. 1925. 
  17. Хоменко С. О линии Рутченково - Гришино // Вестник Екатерининской железной дороги, № 2. 1925. 
  18. Статистический справочник Сталинского округа. Сталин. 1928. 
  19. Вся Украина и АМССР на 1929 год: адресная и справочная книга. Одесса. 1929. 

Джерела[ред. | ред. код]