Рудьковський Микола Миколайович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Микола Миколайович Рудьковський
НДУ 4 Рудьковський Микола Миколайович.jpg
Міністр транспорту та зв'язку України
4 серпня 2006 — 18 грудня 2007
Президент Віктор Ющенко
Прем'єр-міністр Віктор Янукович
Попередник Віктор Бондар
Наступник Йосип Вінський
Народився 18 грудня 1967(1967-12-18) (55 років)
село Старий Биків
Бобровицький район,
Чернігівська область, Українська РСР,
СРСР СРСР
Відомий як політик
Громадянство Україна Україна
Національність українець
Alma mater Національний університет «Чернігівський колегіум» імені Т. Г. Шевченка
Політична партія СПУ
rudkovskiy.com
Україна Народний депутат України
4-го скликання
Соціалістична партія України 14 травня 2002 25 травня 2006
5-го скликання
Соціалістична партія України 25 травня 2006 12 вересня 2006
7-го скликання
Партія регіонів 12 грудня 2012 27 листопада 2014

Мико́ла Микола́йович Рудько́вський (нар. 18 грудня 1967, село Старий Биків, Бобровицький район, Чернігівська область) — український політик, колишній Міністр транспорту та зв'язку України (2006–2007), народний депутат України декількох скликань, колишній член Партії регіонів.

Освіта

1985 — закінчив Новобиківську середню школу з відзнакою і вступив до Чернігівського педінституту на факультет історії та права. 1986–1988 — служив у Радянській армії в ракетних військах стратегічного призначення.

У березні 1990 року, не будучи студентом, Миколі Рудьковському надається якась адміністративна відпустка, а у січні 1991 року його в черговий раз відраховують з інституту. Після цього він остаточно виїжджає до Москви, а згодом — до Відня, де протягом 1991—1993 років навчався у Віденському економічному університеті на факультеті «Торгівельна наука».[1]. Проте там він не отримав диплома і повернувся до Чернігова, де закінчив у 1996 році Чернігівський педагогічний університет за спеціальністю «історик».

Щодо інститутських документів Миколи Рудьковського, прокуратура Чернігівської області проводила у 1998 році своє розслідування щодо внесення в його паспорт фіктивних записів про прописку з 1991 по 1995 рік у селах Бобровицького району. Органи міліції встановили, що протягом 1991—1994 років Микола Рудьковський, за даними особового листка з обліку кадрів, який знаходиться у відділі кадрів Кабінету Міністрів України, перебував за кордоном, в Австрії, де нібито навчався у Віденському університеті і на території України не проживав. Протягом проведеної перевірки були встановлені факти підробки паспортних даних про час і місце прописки Рудьковського.

Для здобуття свого депутатського мандату він спочатку «прописався» у сусідньому селі Петрівка Бобровицького району. Органи міліції встановили, що за новою адресою Рудьковського проживав сам сільський голова, який пізніше в суді заявив, що ніяких дій щодо його прописки не вчиняв, відомостей цих у домову та негосподарську книги сільської ради не вносив, на військовий облік не ставив. У суді також було підтверджено, що штамп про прописку Рудьковського в цьому селі й позначені в ньому дати експертизою УМВС визнані підробленими. Минуло три місяці від моменту його прописки в Петрівці, і Микола Рудьковський виписується звідти. А ще через три місяці вже надовго — аж до серпня 1995 року — «обирає» місцем проживання село Новий Биків Бобровицького району.

Працюючи в Адміністрації Президента з 1994 року, фактично проживаючи у Києві на вулиці Косіора, Рудьковський «у лютому 1996 року повертається до нового Бикова», де вдруге «прописується» за старою адресою і отримує у Бобровицькому районному відділі міліції новий паспорт громадянина України. За словами працівників міліції, процедубура відбувалася з погрозами та шантажем президентського консультанта. [1]

Влаштовуючись у 1997 році, на роботу в «Укргазпром», Микола Рудьковський до відділу кадрів особовий листок і копію дипломів про закінчення Російської економічної академії імені Плеханова, в якому той нібито «навчався» протягом 1988—1993 років, та Чернігівського педагогічного університету з 1993 по 1996 роки. Щодо навчання майбутнього політика у Москві, інформація не підтвердилася.

2000 року, закінчивши Київський економічний університет, здобув кваліфікацію магістр «Управління міжнародним бізнесом».

Трудова діяльність

Працював у кількох австрійських компаніях менеджером та, отримавши відповідний досвід, заснував свою компанію у Відні.

З 1994 до 1996 року працював головним консультантом Управління з питань економіки Адміністрації Президента України. У 1996–1997 роках працював в АТ «Держінвест України» на посаді директора. З січня 1998 року працював заступником Голови Правління АТ «Укргазпром», а після реформування АТ «Укргазпром» в НАК «Нафтогаз України» — заступником генерального директора ДК «Торговий дім» НАК «Нафтогаз України».

Політична діяльність

Протягом 2000–2002 років працював помічником-консультантом народного депутата України Валентини Семенюк.

2002 — нардеп IV скл. (СПУ) і працював у Комітеті ВРУ з питань паливно-енергетичного комплексу, ядерної політики і ядерної безпеки.

2006 — обраний нардепом V скл., головою підкомітету соціальних програм Комітету ВРУ з питань бюджету.

2006–2007 — очолював Міністерство транспорту та зв'язку України. Під час перебування на цій посаді був учасником кількох скандалів:

  • публічно звинуватив Секретаріат Президента у організації терористичних актів, які призвели до аварій на залізниці;
  • звинувачений в організації чартерного рейсу до Парижа для особистих потреб, що завдало збитків державі на майже 400 000 грн.

2009 — заснував благодійну організацію «Благодійний Фонд Миколи Рудьковського». 2010 року обраний депутатом Чернігівської обласної ради VI скл., був членом постійної комісії з питань бюджету та фінансів.

У 2012 році обраний народним депутатом України VII скликання, працює у Комітеті ВРУ з питань паливно-енергетичного комплексу, ядерної політики і ядерної безпеки. Член Соціалістичної партії України.

З 1999 по 2006 роки — перший секретар Чернігівського обласного комітету СПУ.

З лютого 2010 по серпень 2011 року — перший секретар Політради СПУ.

12 жовтня 2013 був обраний головою Соціалістичної партії України. 2014 року втік з України.[2]

Микола мав проблеми з українським Інтерполом як фігурант у справі викрадення екс-очільника Нафтогазвидобування Олега Семінського (був власником компанії разом з Нестором Шуфричем). Семінського викрали 2012 року[3] і тримали в заручниках до 2015-го, а серед замовників вказувалось ім'я Рудьковського.[4]

На початку квітня 2018 року заарештований в Дубаї за перетин кордону за підробленим паспортом Іраку. Він планував видобувати нафту в іракському Курдистані, однак через розбіжності з урядом автономії зробити цього не зміг. 7 травня його випущено на свободу.[5]

28 вересня 2018 року заарештований в Москві за звинуваченням у розкраданні майна посольства РФ у Києві 2014 року «із групою осіб».[6]

Критика

У Верховній раді щонайменше двічі був помічений у неособистому голосуванні.[7]

Розслідування

Справа про ДТП у Києві (1996)

У травні 1998 року прокуратурою Києва проти Рудьковського була порушена кримінальна справа за фактом ДТП, скоєного 14 серпня 1996 року політик здійснив наїзд на 22-річного велосипедиста, який помер на місці події згодом. Справу про цей факт із трагічним наслідком через декілька днів тоді поспішно закрили. У поданні про скасування попередніх висновків інспектора ДАІ Харківського райвідділу міліції м.Києва прокуратура м.Києва зазначала, що перевірка тоді проводилася поверхово, і інспектор дізнання дійшов висновку фактично на показаннях Рудьковського, не з'ясував важливих фактів на різних стадіях розвитку дорожньої ситуації. [1]

Справа щодо зловживання службовим становищем і розтраті (2007)

2007 року Рудьковського звинувачено в зловживання службовим становищем і розтраті коштів у особливо великих розмірах. Зокрема йому інкримінувались поїздки за кордон за державні кошти.[8] 26 травня 2010 — суддя Печерського суду Києва Олег Білоцерківець закрив справу, на засіданні держава оголосила про відмову від обвинувачень і відбулася заміна прокурора.[9][10]

Справа про напад на посольство РФ (2018)

У вересні 2018 року, після приїзду до Москви, Рудьковського було затримано й звинувачено в нападі на російське посольство 14 червня 2014 року. Як заявляє прокуратури РФ, ексміністр зробив це разом з активістами Правого сектора. 1 листопада 2019 справу було передано до московського суду.[11] Обвинувачення просило строк засудження у шість років колонії, суд Москви врахував пом'якшувальні обставини (відшкодування матеріального збитку на 2 млн рублів, малолітні діти й каяття), призначивши покарання у вигляді двох років позбавлення волі та штрафу 5,750 млн руб. для МЗС Росії і 8,289 млн руб. на користь страхової компанії «Согаз». Також суд зарахував перебування в СІЗО з 28 вересня 2018 року за розрахунком один день за півтора[12].

Справа про викрадення (2021)

25 лютого 2021 року в СБУ заявили про розкриття резонансного викрадення, що сталося 2012 року. Тоді було викрадено тодішнього топ-менеджера газодобувної компанії Олега Семінського, з 2019 року — депутата провладної партії «Слуга народу»[13].

3 березня Рудьковський повернувся до України, того ж дня йому було вручено підозру у тому, що саме він був замовником викрадення[14]. За даними слідства, Семінського викрали і позбавили волі на більш ніж 3 роки, постійно катували, вимагаючи виплатити замовнику злочину вигаданий борг у 200 млн $. У березні адвокатом Рудьковського став Микола Катеринчук[15].

Особисте життя

Нагороди

Примітки

  1. а б в https://siver.com.ua/news/2007-03-12-43 | Білі плями в біографії міністра Рудьковського
  2. ЗМІ: Екс-міністра Миколу Рудьковського затримано в Дубаї. Процитовано 2 жовтня 2018. 
  3. Три з половиною роки в підвалі на ланцюгу… НОВА Тернопільська газета
  4. Экс-министр Рудьковский был задержан в Дубае, - источник. LB.ua. Процитовано 2 жовтня 2018. 
  5. Поліція Дубая відпустила українського екс-міністра Рудьковського, – ЗМІ - 24 Канал. 24 Канал. Процитовано 2 жовтня 2018. 
  6. У Москві затриманий український екс-міністр Рудьковський – відео. Радіо Свобода (укр.). Процитовано 2 жовтня 2018. 
  7. Рудьковський Микола Миколайович | ЧЕСНО. www.chesno.org (укр.). Процитовано 2 жовтня 2018. 
  8. Николай Рудьковский: жесткая посадка. Украинская правда. Процитовано 11 квітня 2018. 
  9. Суддя Білоцерківець закрив справу Рудьковського | Каталог ФАР | ЧЕСНО. far.chesno.org (укр.). Процитовано 2 жовтня 2018. 
  10. Справа Рудьковського: подвійні стандарти в дії. Українська правда (укр.). Процитовано 2 жовтня 2018. 
  11. Справу українського ексміністра Рудьковського в Росії передали до суду. 24 Канал. Процитовано 2 листопада 2019. 
  12. У Росії винесли вирок Рудьковському. РБК-Украина (рос.). Процитовано 3 березня 2021. 
  13. СБУ розкрила гучне викрадення 2012 року. Причетний екс-міністр транспорту. РБК-Украина (рос.). Процитовано 3 березня 2021. 
  14. Екс-міністра транспорту Рудьковського вручено підозру у справі про викрадення у 2012 році. РБК-Украина (рос.). Процитовано 3 березня 2021. 
  15. Стало відомо, хто буде адвокатом Рудьковського у справі про викрадення Семінського. РБК-Украина (рос.). Процитовано 9 березня 2021. 

Посилання

Попередник:
Віктор Бондар
4-й Міністр транспорту та зв'язку України
4 серпня 200618 грудня 2007
Наступник:
Йосип Вінський